Застосування монетарних заходів для регулювання виробництва і цін

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернігівський державний технологічний університет

Кафедра фінансів 

 

 

 

  

 

Курсова робота

з дисципліни:Гроші і кредит

на тему: «Застосування монетарних заходів для регулювання виробництва і цін.»

Варіант №27

 

 

 

Виконав:                        

студент групи ЗФК-111                                         

 

 

Перевірив:                                                                 

 

 

  

 

 

Чернігів 2011

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Вихідні дані……………………………………………………………………..4

2. Теоретичний розділ…………………………………………………………….4

3. Розрахунково-аналітичний розділ…………………………………………….9

4. Проектний розділ……………………………………………………………...12

5. Дослідний розділ……………………………………………………………...14

Висновки…………………………………………………………………………28

Список використаної літератури……………………………………………….29

Додаток…………………………………………………………………………..30

 

Вступ

Фіскальні та монетарні заходи як складові кон'юнктурної політики мають свої переваги та недоліки. Протиставлення їх у свій час стало причиною розходження між кейнсіанцями та монетаристами щодо методів державного регулювання. Дж. М. Кейнс і його послідовники, абсолютизуючи роль держави в регулюванні економіки, віддавали перевагу заходам фіскальної політики. Монетаристи на чолі з М. Фрідманом. абсолютизуючи здатність ринкової економіки до саморегулювання, легко довели, що сформульовані кейнсіанцями переваги фіскальної політики суто абстрактні і не проявляються в реальній дійсності.

У результаті кейнсіансько-монетаристських дискусій у світовій економічній теорії та в регулятивній практиці набули широкого визнання монетарний фактор розвитку економіки та активне застосування монетарних заходів в економічній політиці. Більше того, нині намітилося явне зближення позицій кейнсіанців і монетаристів щодо оцінки ролі фіскальної та монетарної політики в системі державного регулювання економіки. Зараз вони розглядаються не як альтернативні, а як взаємодоповнювальні в єдиній системі кон'юнктурної політики, зі своїми особливими цілями та механізмами впливу на сукупний попит. Це значно розширило регулятивні можливості та збагатило інструментарій кон'юнктурної політики в цілому.

Особливо наочно ці недоліки заходів фіскальної політики проявилися в Україні. Хоч ще в середині 1996 p. Президент Л.Д. Кучма визнав за необхідне реформувати податкову систему з метою послаблення податкового тиску на товаровиробників, проте і в 2000 p. відповідні закони не були прийняті.

Метою даної курсової роботи є вивчення механізму впливу монетарних заходів на регулювання виробництва і цін.

В процесі виконання курсової роботи планується вирішення наступних завдань:

• проаналізувати три можливих варіанти фінансово-економічної ситуації;
• вибрати з них кращий та запропонувати і оцінити відповідні монетарні заходи поліпшення ситуації;
• виконати теоретичне дослідження на тему “Інфляція як багатофакторний процес”.

1. Вихідні дані

В якості вихідних даних маємо інформацію про:

• відносний приріст обсягів виробництва DВ/В;
• відносний приріст грошової маси DМ/М;
• відносний приріст швидкості обороту грошей DV/V.

Названі показники приведені у трьох можливих варіантах (таблиця 1.1)

 

Таблиця 1.1 - Вихідні дані

№ ситуації	Відносний приріст показників,%
	DВ/В	DМ/М	DV/V
1	-5	+6	+31
2	+2	+10	+35
3	+9	+14	+40

2. Теоретичний розділ

В країні продовжується розвиток реформ шляхом державного регулювання в ринкових відносинах, виходячи з діяльності систем у природі, а також базового закону макроекономіки - закону обміну.

Ми намагаємось запозичити досвід розвинутих країн, де функціонують регульовані, соціально-орієнтовані ринкові відносини. В цих країнах регулювання застосовується як системний підхід до організації свого виробництва з наданням пріоритету своїм громадянам. Причому, за аналогією з технічними системами, в розвинутих країнах, як правило, діють пропорційні закони регулювання - чим більше збурення системи викликає той чи інший чинник (а отже може призвести до відхилення від економічної стабільності), тим більша регулююча дія, що зменшує вплив збурення.

Для того, щоб ефективно регулювати, необхідно чітко визначити причини, які руйнують власне виробництво, аби їх усунути.

Сьогодні це:

• нераціональна структура виробництва;
• монопольна залежність від постачальників енергоносіїв з одного джерела;
• недостатня захищеність виробництва та внутрішнього ринку України законодавчими та нормативними актами державних органів;
• недосконалий рівень фінансово-грошової системи, при якому вона працює проти власного виробництва, проти інтересів широких верств населення і в якій, до речі, криється головна причина кризи неплатежів та неконтрольованого вивозу капіталу за кордон.

Розв'язання всіх цих проблем повинно здійснюватись законодавчо та економічними методами.

Найбільша перешкода розвиткові власного виробництва - недосконалість нашої грошово-кредитної системи.

Мета регулювання тут полягає в усуненні невідповідності між надходженнями грошей із державного виробництва у приватні, не керовані державою, банки, які це виробництво не підтримують, не надають йому кредитів за прийнятною процентною ставкою.

Нам слід врахувати досвід розвинених країн, в яких здійснювалось активне регулювання діяльності банків державою. Досвід розвинених країн підтверджує також необхідність державного впливу на розвиток власного виробництва через рівень заробітної плати. У розвинутих країнах фонд зарплати в національному продукті становить 50-70%, в той час як в Україні - 9-10%. Наш рівень середньої заробітної плати сьогодні такий, що власне виробництво наукомістких та складних побутових товарів широкими верствами населення не фінансується.

Отже, низька купівельна спроможність населення є гальмом у розвитку власного виробництва.

Склалася макроекономічна невідповідність між вартістю нашої продукції, вартістю робочої сили, курсом гривні і, врешті, рівнем заробітної плати.

Про цю невідповідність свідчить таке співвідношення. Якщо виробництво впало у два рази, то інтегральна купівельна спроможність населення теж повинна впасти в кілька разів, а не в 10 разів, як зараз.

Необхідність посилення та зміни державного регулювання у грошово-фінансовій системі випливає також із аналізу макроекономічного закону обміну, згідно з яким добуток цін (Ц) на обсяг виробництва (В) дорівнює добутку величини грошової маси (М) на швидкість обороту грошей (V), тобто:

 

Ц*В=М*V. (2.1)

 

Посилаючись на закон обміну, рід фахівців вважають головною причиною зростання цін емісію грошей. В дійсності це не зовсім так. Як правило, фактор впливу емісії грошей на зростання цін перебільшується, а вплив на нього швидкості зростання обороту грошей не висвітлюється. Останнє, тобто зростання швидкості обороту грошей, є природним бажанням банківської діяльності. Саме ця діяльність, як буде показано нижче, потребує жорсткого державного регулювання.

Припустимо, що всі величини в законі обміну отримують однаковий приріст: DЦ, DВ, DМ, DV, тоді із закону обміну можна отримати формулу оцінки відносного приросту цін у=DЦ/Ц від відносного приросту інших величин:

 

, (2.2)

 

де х=DВ/В - відповідний приріст виробництва;

 

 (2.3)

Графік залежності “у” від “х” зображений на рисунку 2.1.

Як видно з наведеного графіка, залежність відносного зростання ціни (у) від відносного приросту виробництва (х) є нелінійною і має таку особливість. Що при спаданні виробництва (значення “х” від'ємні) ціни наростають на значно більшу величину, ніж величина спаду виробництва.

 

 

При цьому крива 1 характеризує значення залежності у разі, коли емісія грошей повністю відсутня (DМ=0) і банківська діяльність повністю контролюється (DV=0), тобто немає приросту швидкості обороту грошей. В такій ситуації при спаді виробництва на 10% (х=-0,1) ціни повинні були б збільшитися на 11% (у=0,11).

Якби при цьому допустити відносну емісію на рівні 25%, то ціни б мали збільшитися на 40% (у=0,4).

В той же час, якби при тому спаді виробництва на 10% не відбувалось зовсім емісії грошей, а приріст швидкості обороту грошей становив 100% (крива 3), що означає “прокрутити грошову масу” один раз, а окремі банки встигають “прокрутити” кілька разів, то ціни повинні б були зрости на 122% (у=1,22).

І, нарешті, четвертий випадок (крива 4), коли відносна емісія грошей становить 25%, а приріст швидкості обороту - 100%, то в цьому разі приріст цін становив би 180% (у=1,8) при тому ж спаді виробництва на 10%.

Останній випадок дуже близький за змістом до ситуації, що склалася в Україні в другій половині 1994 року, коли цільова емісія грошей для забезпечення для забезпечення сільського господарства була 21,3%, а ціни, як відомо, зросли на 250%.

Ця обставина, згідно з макроекономічним законом обміну, свідчить про те, що головною причиною зростання цін в другій половині 1994 року була не емісія грошей, а неконтрольований приріст швидкості обороту грошей, який перевищив 100% та спровокував значний приріст цін та відповідну інфляцію.

Якби в той період регулювалась державою банківська діяльність таким чином, щоб DV=0, тобто щоб не було контрольованого приросту швидкості обороту та пов'язаних з ним зловживань, то приріст цін при відносній стабільності виробництва на той час не повинен був би перевищувати 40%.

Ці розрахунки показують, що є альтернативні шляхи переходу до ринку без одночасного зубожіння широких верств населення і бурхливого “шокового” збагачення інших верств.

Один з таких шляхів - це посилення державного впливу (регулювання) на всі складові, що входять в об'єктивний економічний закон обміну:

• в сфері виробництва (В);
• в грошово-фінансовій системі (М та V);
• в сфері ціноутворення (Ц).

Причому, найбільш ефективним напрямком державного регулювання, який може дати віддачу дуже швидко, а головне - не потребує майже зовсім фінансових затрат, є регулювання банківської діяльності, в першу чергу швидкості обороту грошей. Сьогодні цьому регулювання приділяється все більша увага.

Підтвердженням цього висновку є історичний досвід розвинутих країн, зокрема США: “новий курс”, який передбачав активне втручання держави в банківську діяльність, був обраний президентом Рузвельтом як головний і довів свою надзвичайну ефективність.

З аналізу наведеного закону обміну можна зробити ще один важливий висновок: досягнення економічної стабілізації або переважно монетарними методами, в яких задіяні ціни (Ц), грошова маса (М) та банківська діяльність (V), безумовно збіднює можливості стабілізації, тому, що вони не повністю використовують вплив виробництва (В) в макроекономіці, а найголовніше не відображають інтересів широких верств населення. Саме вони і тільки вони безпосередньо зв'язані з виробництвом (В), а виробництво в монетарній політиці є, нажаль, другорядним пасивним фактором.

3. Розрахунково-аналітичний розділ

Застосовуючи положення та формули, викладені у попередньому розділі, і вихідні дані до курсової роботи, проведемо необхідні розрахунки відносного приросту цін та побудуємо графік залежності відносного приросту цін від відносного приросту таких показників, як обсяги виробництва, грошова маса, швидкість обороту грошей.

Щоб отримати достатню кількість пунктів для побудови кривих цієї залежності, використаємо кілька додаткових вільно вибраних значень показника відносного приросту обсягів виробництва для кожного із трьох завданих варіантів, що характеризують дану фінансово-економічну ситуацію.

Почнемо з розрахунку відносного приросту цін для першої економічної ситуації, що склалася на ринку.

За формулою (2.3) розрахуємо коефіцієнт а:

а=0,06+0,31+0,06*0,31=0,3886,

тобто функція залежності (2.2) матиме наступний вигляд:

 

.

 

Для заданого значення приросту обсягів виробництва (DВ/В=-0,05) матимемо наступне значення у:

=0,4617.

Це означає, що при відносному зростанні грошової маси на 6%, швидкості обороту грошей на 31% та скороченні обсягів виробництва на 5% спостерігатиметься ріст цін на 46,17%.

Для другої економічної ситуації, що склалася на ринку, отримали такі значення.

Коефіцієнт а:

а=0,1+0,35+0,1*0,35= 0,485,

тобто функція залежності (2.2) матиме наступний вигляд:

 

.

 

Для заданого значення приросту обсягів виробництва (DВ/В=0,02) матимемо наступне значення у:

Це означає, що при відносному зростанні грошової маси на 10%, швидкості обороту грошей на 35% та обсягів виробництва на 2% спостерігатиметься ріст цін на 45,59%.

Виконаємо розрахунки по третій економічній ситуації, що склалася на ринку.

Коефіцієнт а:

а=0,14+0,40+0,14*0,40= 0,596,

тобто функція залежності (2.2) матиме наступний вигляд:

 

.

 

Для заданого значення приросту обсягів виробництва (DВ/В=0,09) матимемо наступне значення у:

Це означає, що при відносному зростанні грошової маси на 14%, швидкості обороту грошей на 40% та обсягів виробництва на 9% спостерігатиметься ріст цін на 46,42%.

Для зручного порівняння отриманих результатів складемо таблицю 3.1.

 

Таблиця 3.1 - Порівняння відносних приростів цін

№ ситуації	DВ/В,%	DМ/М,%	DV/V,%	DЦ/Ц,%
1	-5	+6	+31	+46,17
2	+2	+10	+35	+45,59
3	+9	+14	+40	+46,42

 

Графік залежності відносного приросту цін від відносного приросту виробництва зображений на рисунку 3.1.

На основі виконаних розрахунків і отриманих графічно кривих залежності відносного приросту цін від відносного приросту інших показників проведемо аналіз кожної з трьох ситуацій, що склалися на ринку, та визначимо кращу з них.

Кращий варіант визначимо як такий, де при спаді виробництва відносне зростання ціни буде найменшим. Для прикладу візьмемо відносний спад виробництва на 20%. При цьому для першої ситуації відносне зростання цін становитиме 73,58%, для другої - 85,63% і для третьої - 99,50%. Таким чином, найкраща ситуація - перша. З графіку на рисунку 3.1 видно, що дана крива ближче за інші знаходиться до початку координат.

 

Рисунок 3.1 - Графік зміни відносного приросту цін

4. Проектний розділ

Визначений в попередньому розділі кращий з трьох варіантів фінансово-економічної ситуації використаємо як основу для подальшого поліпшення шляхом проектування (застосування) відповідних монетарних заходів.

Основна задача - досягти зниження відносного приросту цін при відносному зниженні обсягів виробництва. До зміни пропонуються два показника: відносний приріст грошової маси (DМ/М) та відносний приріст швидкості обороту грошей (DV/V). Як зазначалося в теоретичному розділі, регулювання грошової маси має ряд побічних ефектів, потребує врахування великої кількості фінансово-економічних чинників та значних витрат. В той же час, контроль за швидкістю обороту грошей є набагато ефективнішим та дієвішим. Тому до зміни вибираємо показник відносного приросту швидкості обороту грошей.

За даними по першій ситуації, що склалася на ринку, DV/V=31%. Припустимо в результаті застосування монетарних заходів вдалося досягти значення цього показника у розмірі 20%. Тобто, коефіцієнт а дорівнює:

а=0,06+0,20+0,06*0,20= 0,272.

Функція залежності (2.2) матиме наступний вигляд:

 

.

 

Побудуємо графік отриманої після застосування монетарних заходів функції залежності відносного приросту цін від відносного приросту виробництва (рисунок 4.1).

 

Рисунок 4.1 - Порівняння поліпшеної ситуації з заданими

 

Як видно з рисунку, застосування запропонованих заходів поліпшить ситуацію, що склалася на ринку. Це видно з того, що оптимізована крива знаходиться ближче до початку координат.

5. Дослідний розділ

Інфляція - це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним. Наприклад, збільшення маси грошей за місяць на 15% протягом двох-трьох років неминуче викличе інфляційне знецінення грошей, оскільки економіка жодної країни не в змозі забезпечити відповідне збільшення фізичних обсягів пропозиції на товарних ринках. Таким же буде результат, коли грошова маса залишається незмінною чи зростає незначно, наприклад на 5% на рік, зате фізичні обсяги виробництва товарів і послуг скорочуються щорічно на 10-15% протягом кількох років, тобто постійно грошова маса буде швидко зростати відносно спадаючих обсягів виробництва у натуральному виразі.

Не зовсім коректно називати інфляцією і процес тривалого підвищення цін, якщо воно досить повільне, мало помітне в суспільному житті та дає можливість економічним суб'єктам легко компенсувати свої втрати від такого зростання цін підвищенням ефективності своєї діяльності. Це зовсім інше за своїми економічними і соціальними наслідками явище. На жаль, у літературі воно не знайшло поки що специфічної назви і більшістю дослідників розглядається як особливий вид інфляції.

Одні економісти вважають, що тільки те зростання цін може розглядатися як інфляційне, яке спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей. Визначаючи сутність інфляції, вони роблять наголос на переповненні каналів обігу паперовими грошима, на його розбуханні, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції.

Найбільш послідовно і повно цей підхід до визначення сутності інфляції розвивають представники монетаристської теорії. Зокрема, М. Фрідман без будь-яких застережень стверджує, що «інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом». Сутність інфляції він ототожнює з високими темпами зростання пропозиції грошей, яке провокує зростання попиту і цін, а в зростанні цін убачає її прояв. Фрідман вважає, що, зменшуючи пропозицію грошей, можна придушити інфляцію і навіть викликати рефляцію.

Деякі економісти вважають, що зростання пропозиції грошей не завжди призводить до інфляції, і шукають більш глибокі її причини, такі як, наприклад, зростання витрат виробництва. Джерела інфляції вони переміщують углиб економіки, а розбухання пропозиції грошей з причини перетворюють у наслідок інфляції. Виходить так, що зростання витрат виробництва нібито безпосередньо спричинює зростання цін, а останнє зумовлює збільшення маси грошей в обороті і переповнення нею каналів обороту. Сама економіка оголошується інфляційною, і зростання цін та інфляція стають неминучими, незалежними від монетарної політики держави. Таку інфляцію називають інфляцією витрат і надають їй відносно самостійного статусу як явища об'єктивного і навіть прогресивного, а по суті заперечують її як загальновизнане економічне явище.

Інфляція - явище досить складне за формою її прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв'язків між грошима і товарами на ринку.

Як відомо, поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псуванням монет або зниженням вартості золота, чи першим і другим одночасно. В усіх цих випадках зменшувалася вартість самої монети, що зумовлювало згідно з вимогами закону вартості зростання товарних цін. Проте відбувалося воно надзвичайно повільно і поступово, було майже непомітним протягом одного людського життя. Більше того, періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду. Тому таке знецінення грошей не викликало істотних економічних пертурбацій чи соціальних потрясінь і не розглядалося як самостійне економічне явище.

Помітного суспільного «звучання» зростання цін набувало в умовах запровадження нерозмінних паперових грошей, коли переставав діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Якраз у ці періоди виникали стрімкі злети цін і падіння вартості грошей, що призводило до відчутних соціальних збурень. Ці процеси стали привертати до себе пильну увагу науковців і практиків, які розгледіли в ньому складне економічне явище і назвали його «інфляція».

Уперше термін «інфляція» почав вживатися в 70-ті роки XIX ст. стосовно до грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон. Особливо після краху золотого стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох - докапіталістичної і домонополістичного капіталізму, причому саме в періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періоду Французької революції кінця XVIII ст. та наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця XVIII - початку XIX ст. та ін.). Як правило, це були періоди війн та внутрішніх політичних і соціальних потрясінь.

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошових систем та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб'єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції став лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю.

Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо.

У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний видимий зв'язок грошових знаків з ним, лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу втратили своє значення.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося й золото, тобто падіння їх купівельної спроможності. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей відносно іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції. Якщо держава вводить обмеження на зростання цін, тобто запроваджує регулювання ринку, то за наявності надмірного попиту інфляція не зникає, а набуває форми широкомасштабного товарного дефіциту, як це було в СРСР.

На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються кількома причинами.

Одна з них полягає в тому, що надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони деякий час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей.

Указані процеси зумовлюють ще один чинник послаблення інфляційних наслідків надмірної емісії. Зростання грошових на громаджень і збережень у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підприємництва, товарно-грошових відносин, підвищення продуктивності праці, що призводить до розширення виробництва та реалізації товарів і поліпшення співвідношення між попитом і пропозицією на товарних ринках.

На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється такими чинниками:

- у певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред'являють на ринок для купівлі товарів. Це прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний попит порівняно з поточною емісією;

- одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси;

- виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу;

- знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується попит на гроші.

Унаслідок дії зазначених чинників з'являються так звані інфляційні очікування, коли економічні суб'єкти починають усвідомлювати неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уникнути пов'язаних з ним майбутніх втрат, вони починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й для майбутнього. Для цього на ринок «викидаються» не тільки всі поточні доходи, а й заощадження попередніх періодів. Неминучим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порівняно зі зростанням грошової маси і падіння рівня монетизації валового внутрішнього продукту.

Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можливо за допомогою індексу цін за певний період - рік, квартал, місяць. На практиці може розраховуватися багато різних індексів цін. Проте для вимірювання інфляції найчастіше застосовується три їх види:

- індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін);

- індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);

- індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

У літературі зустрічаються десятки різних формулювань видів інфляції. При цьому автори не завжди дотримуються певних критеріїв для визначення того чи іншого виду. Тому поряд можуть вживатися такі поняття інфляції, як інфляція цін, імпортована інфляція, інфляція попиту, інфляція податкова, інфляція витрат тощо. При такій класифікації інфляція втрачає будь-яку визначеність і змістовність, істотно ускладнюється пізнання її сутності.

Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за трьома критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей, чинниками інфляції.

За формами прояву інфляції можна виділити:

- цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

- інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах;

- девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.

Основним видом інфляції в розвинутій ринковій економіці є цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку вимушені заощадження взагалі неможливі, а девальвація звичайно розглядається як відносно самостійне явище.

За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції:

- повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін - до 5% на рік;

- помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5-20% на рік. Така інфляція стає відчутною для економічних суб'єктів, і вони починають вживати адаптаційні заходи. Найбільше це вдається підприємствам монополізованих секторів економіки, особливо «природним монополістам». Зайняті тут підприємці починають прискорено підвищувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту. Їх покупці починають нести додаткові витрати, а тому підвищують ціни на свої товари. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи рівновагу всього ринку;