Жанр репортажу у сучасному журналистикознавстви

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………….. 3

РОЗДІЛ 1. ЖАНР РЕПОРТАЖУ  У СУЧАСНОМУ 

ЖУРНАЛІСТИКОЗНАВСТВІ……………………………………………. 5

1. Загальна характеристика репортажу як жанру сучасної

преси………………………………………………….……………… 5

2. Види репортажів…………………………………………….. 10
3. Особливості  газетного репортажу………………………......14

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА СУЧАСНОГО  ГАЗЕТНОГО РЕПОРТАЖУ 

НА ПРИКЛАДІ РЕПОРТАЖІВ ГАЗЕТИ „СУББОТА ПЛЮС”…………17

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….. 30

ВСТУП

У сучасній журналістиці, коли за одиницю часу людина отримує велику кількість різноманітної інформації, на перший план виходять інформаційні жанри. Серед інформаційних жанрів найпопулярнішим є репортаж, адже він уособлює собою оперативність, точність та актуальність.  Професор Л. Е. Кройчик зазначає, що «репортаж − публіцистичний жанр, що дає наочне уявлення про подію через безпосереднє сприйняття автора − очевидця або учасника події. Репортаж з'єднує в собі переваги оперативної передачі інформації з її аналізом, стрижнеутворюючий жанровий елемент тут − відображення події в тому виді, у якому воно відбувалося насправді.» У основі репортажу лежить використання методу спостереження, отже присутність журналіста на місці події є обов’язковою

[1, 46 ].

У сучасній газетній публіцистиці використовується близько двох десятків жанрів. Та найпродуктивнішим жанром у друкованих ЗМІ є репортаж. Пояснюється це особливостями жанру, що відкриває широкі можливості як і перед автором тексту, так і перед читачем. Репортаж містить у собі не лише ознаки інформаційного жанру – він сполучає в собі переваги оперативної передачі інформації з її аналізом. Жанр репортажу на сучасному етапі постійно розвивається; поширеним є явище дифузійності репортажу. Ось чому можна твердити про актуальність цього жанру.

До того ж,  актуальність полягає також у тому, що репортажні матеріали у запорізькій пресі, зокрема, у тижневику „Суббота плюс”, є малодослідженими.

Метою роботи є виявлення і аналіз особливостей репортажу на прикладі матеріалів газети „Суббота плюс”. 

Реалізація  мети передбачає розв’язання таких  завдань:

• визначити поняття „репортаж”;
• проаналізувати предмет, тематику та цілі репортажу;
• окреслити процес створення і структуру репортажів;
• розглянути основні види репортажу та виявити, які з них найчастіше зустрічаються у сучасних друкованих ЗМІ;
• дослідити жанрову своєрідність репортажу у сучасній пресі;
• проаналізувати специфіку репортажів  на матеріалах газети „Суббота плюс”.

Об’єкт дослідження – репортажі тижневика „Суббота плюс”  в період з березня 2008 року по березень 2009 року.

Предмет дослідження – особливості та специфічні риси репортажів.

У процесі дослідження  застосовувалися такі методи: аналізу й синтезу під час вироблення наукової концепції та структурно-типологічний метод при дослідженні репортажів тижневика.

Методологічна і теоретична основа роботи.  До розгляду проблеми  специфічних рис репортажу у друкованих засобах масової інформації зверталися такі науковці, як С. Гуревич, М. І. Шостак, Л. Кройчик,  Л. Шибаєва, М. Ким та інші вітчизняні та зарубіжні вчені.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у роботі вперше була зроблена спроба детально проаналізувати специфіку репортажів газети „Суббота плюс”.

Практичне значення одержаних результатів.  Матеріали курсової роботи можуть бути використані під час подальших наукових розробок, а також при підготовці практичних та лекційних занять з спецкурсу «Репортерська праця».

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основної роботи – 26 сторінок. Список використаної літератури включає 30 найменувань (викладених на трьох сторінках).

РОЗДІЛ 1

ЖАНР РЕПОРТАЖУ  У СУЧАСНОМУ ЖУРНАЛІСТИКОЗНАВСТВІ

1.1. Загальна характеристика репортажу як жанру сучасної преси

Поняття «репортаж» виникло в першій половині XIX ст. і походить від латинського слова «reportare», що перекладається як «передавати», «повідомляти». Спочатку жанр репортажу представляв собою публікації, що сповіщали читача про хід судових засідань, парламентських дебатів, різних зборів тощо. Пізніше такого роду „репортажі” стали називатися „звітами”. А „репортажами” почали іменувати публікації трохи іншого плану, а саме ті, які за своїм змістом та формою схожі на сучасні нариси. Так, видатні західні репортери Джон Рід, Егон Ервін Кіш, Ернест Хемінгуей та ін. були, в нашому розумінні, швидше нарисовцями, ніж репортерами. І зараз, коли  європейський журналіст говорить про репортаж, він має на увазі те, що ми називаємо нарисом. Якраз західні, з точки зору їх „імені”, і є генетичним попередником і найближчими „родичами” нинішнього вітчизняного репортажу [2].

Подальшого  розвитку й теоретичного обґрунтування  жанр репортажу набував у першій половині  XIX ст. у Німеччині. На думку багатьох дослідників, саме тут він реалізувався як журналістський метод. Відомі репортери того часу – Віктор Адлер, Макс Вінтер – поклали початок белетризації жанру, яку потім продовжив Е. Кіш – класик репортажного жанру.

У Росії репортаж як жанр і різновид журналістської діяльності набув популярності в 60-х рр. XX ст. «Цей жанр використовувався репортерами для повідомлення сенсаційних новин: пожеж, пограбувань, убивств, діянь гангстерів, любовних інтриг у вищому світі, для поширення пліток, тощо» − так, про історію виникнення жанру у Росії розповідає російський дослідник    Н. Богданов [3, 205].

Л. Крайчик дає  таке визначення  репортажу: „Це жанр журналістики, що дає оперативне наочне уявлення про подію через призму світогляду автора, його учасника або очевидця” [4,179]. У сучасній українській журналістиці поняття репортажу визначається як один з найефективніших жанрів журналістики, оскільки поєднує в собі переваги оперативної передачі інформації з авторським способом відображення.

Репортаж належить до групи інформаційних жанрів, але  деякі журналістикознавці, наприклад А. Тертичний, відносять його до художньо-публіцистичних жанрів. За Тертичним, репортаж схиляється саме до художньо-публіцистичних жанрів тому, що він використовує метод наочного зображення дійсності, але як самоціль, а не як засіб узагальнення та „оживлення” тексту [2].

Як і будь-якому  жанру, репортажу властиве специфічне відтворення часу і простору. Час  у репортажі дискретний (переривчастий), умовний, тому що не відповідає за тривалістю реальному часу описуваної події (у  літературознавстві такий час називають концептуальним), але він завжди рухається в один бік – від початку опису події до її завершення [5,202].

Своєрідність публікацій, що відносяться до жанру репортажу, виникає перш за все в результаті „розгорнутого” вживання методу спостереження і фіксації в тексті його ходу і результатів. Репортаж дає аудиторії можливість побачити описувану подію  очима очевидця (репортера), тобто створити „ефект присутності” (не імітаційний прийом, а реальний доказ того, що журналіст описує подію, яку спостерігав особисто) [6,32]. У репортажі наявне вираження власної думки автора. Репортер – така ж дійова особа, як і інші. Саме тому у тексті припустимі особиста оцінка того, що відбувається та фрази, що виражають емоції автора. Присутність автора у репортажному тексті виявляється по-різному. Нерідко використовуються особові займенники “я”, ”ми”. Інколи журналіст не згадує про себе, хоча розповіддю дає зрозуміти, що був свідком події: надає документально точні і яскраві подробиці.  Репортер має пам’ятати, що його завдання – дати аудиторії відчути ту атмосферу, у якій розгорталася подія, дати побачити те, свідком чого він був сам. У репортажі нічого не треба вигадувати – треба тільки вміти бачити, слухати та аналізувати [5,203].

Репортаж повинен  викликати співпереживання читача тому, про що йде мова в тексті. Це можливо здійснити шляхом викладу динаміки події (поетапний розвиток дії, наявність фабули, зав’язка, основної дії, кульмінація і розв’язки). До основних ознак жанру відносяться: вже згадана динамічність, інформативність (максимальна насиченість деталями) і наочність. Репортаж – жанр фабульний, текст пишеться обов’язково від початку події до його завершення.

Кожен репортер має пам’ятати  так звану формулу „Трьох О”: три складових вдалого репортажу. Це, перш за все, Обізнаність, тобто можливість заздалегідь отримати інформацію про майбутню подію. По-друге, це Оперативність. І третє „О” – це Об’єктивність. Тут немає місця для будь-якої заангажованості, упередженості [7].

Отже, до особливостей репортажу належать:

• вже згаданий „ефект присутності”,
• стовідсоткова достовірність,
• точність та правдивість деталей – читач повинен відчути звуки, аромати, колір того місця, де відбуваються події (особливо це важливо саме для репортажу у друкованих ЗМІ),
• фактографічність,
• образна аналітичність,
• свідчення очевидців,
• оцінка журналіста та думка експертів (не є обов’язковими, але часто використовуються) ,
• висновки, підбиття підсумків, аналіз інформації.

Щодо структури репортажу: композиція, структура репортерського повідомлення має першочергове значення, визначаючи змістовну сторону інформації та її етичне наповнення, оскільки викликає оціночну реакцію по відношенню до події та діючих осіб. В. Ученова так пише про композицію репортажу: „Спочатку дається заставка (як правило яскравий життєвий епізод), за допомогою якої журналіст вводить читача у курс події. Далі йде безпосередньо репортажний опис. Тут присутні різноманітні відступи, діалоги з героями, авторські коментарі [8].

У структурі  присутні елементи і замальовки, і  інтерв’ю, і звіту тощо. Проте для репортера, на відміну від хронікера та оглядовця,  більш важливим є показати те, як на його очах розгортаються події, а не підсумок цих подій. Звідси і витікають складності сюжетно-композиційної побудови репортажу. До таких складностей можна віднести наступне:

• вибір відрізка події, що зображається;
• вибір та розстановку учасників події;
• відбір та розташування фактичного матеріалу у репортажі;
• відбір характерних деталей та авторських вражень.

Класична форма  репортажу – принцип піраміди або принцип „спадаючої зацікавленості”. Можна прочитати перший абзац репортажу і зрозуміти, про що йде мова. Зазвичай головний зміст новини міститься саме на початку. Такий початок журналісти називають лідом, об’єднуючи з такими однокорінними словами як „лідер”, „лідирувати”. Другий абзац, як правило,  розширює інформацію, що міститься у ліді, робить її більш просторовою. Третій абзац заглиблює ще далі у тему, у повній мірі розкриваючи  зміст ліду.  Така структура матеріалу пов’язана з тим,  що раніше дуже часто журналісти передавали інформацію телефоном чи, навіть, телеграфом. Оскільки такий спосіб передачі не є надто надійним  (лінії іноді обривалися), то на початку треба встигнути сказати найголовніше, щоб було зрозуміло про що йдеться [7]. Лід потребує до себе посиленої уваги з ряду причин:

• він повинен вволікати у процес читання, створюючи відчуття невідкладності та посилюючи цікавість;
• він повідомляє найбільш важливу інформацію з теми;

він встановлює тон розповіді [9].

Тематичне коло явищ дійсності, для яких використовується репортаж, майже не обмежене. В залежності від сфери життя людини та суспільства розрізняють різні тематичні види цього жанру: науковий, спортивний, соціальний тощо. Завдання, яке ставить перед собою автор, визначає особливості його твору.  

Малюючи картину життя, журналіст часто використовує в  репортажі елементи інтерв’ю, звіту, замальовки, кореспонденції – вводить  у текст невеличкі діалоги, характеристики персонажів, характерні «мікропортрети», авторські роздуми, підсумки. Розмір репортажу відповідає значущості події.

За визначенням М. Кима, репортажний стиль має бути:

• містким: не треба зайвих відступів, які прямо не стосуються теми і зроблені лише для власного задоволення. Репортаж – це інформація;
• точним: у термінах, назвах місць, у часовому визначенні, в поясненнях;
• простим: позбавленим загально недоступної лексики. У репортажі структура фрази має бути простою. Ускладнені конструкції викликають відчуження і небажання читати далі. Речення мусить бути не довшим ніж 15 слів. Щодо мови, то у репортажі діє принцип «трьох К»: слова мають бути короткі, конкретні і кожному відомі;
• барвистим: сповненим кольорів, образів, звуків, цікавих випадків із життя, багатим на враження [5,211].

1.2. Види  репортажів

У сучасному  репортажі успішно можуть поєднуватися як інформаційні, так і публіцистичні та аналітичні засади. Саме тому виникають певні складності з класифікацією видів репортажу.

Існує багато різновидів репортажів, сучасні теоретики і  до сьогодні не мають єдиного погляду  щодо класифікації його жанрових форм. Тому кожен виділяє свою класифікацію, вважаючи її за правильну, зокрема типізацією репортажів займалися С. Гуревич, А. Тертичний, С. Корконосенко,                  О. Нерух та інші. На основі узагальненого досвіду теоретиків різних наукових шкіл розглянемо найбільш популярні різновиди репортажів у сучасній журналістиці.

За методом відображення дійсності репортажі поділяють на подієвий, тематичний, пізнавальний, проблемний, репортаж-розслідування та особливий різновид репортажу – „журналіст змінює професію”. Розглянемо кожен з цих видів репортажів.

Подієвий (актуальний або  класичний) – найбільш розповсюджений різновид репортажу – оперативно відображає суспільно-значущі події, які викладаються в хронологічній  послідовності [10]. У подієвому репортажі події можуть передаватися, починаючи з будь-якого фрагмента, у ньому дозволяються розширені і детальні коментарі.

Зокрема, Т. Хітрова подає  такі загальні ознаки цього репортажу:

• чіткий виклад події з її поворотами і колізіями;
• точна вказівка місця, часу і дійових осіб;
• стиль подієвого репортажу – лаконічний, з мінімальним застосуванням оцінної лексики, складних слів, пропозицій; велике значення тут мають деталі (цифри, дати, цитати, тощо);
• основний лексичний набір – іменниково-дієслівний, що не має на меті багатоваріантного тлумачення;
• як правило, в подієвому репортажі обмежено застосування такого художньо-стилістичного засобу, як метафора;

-  оперативність,  тому кореспондент, що робить  такий репортаж, повинен уміло  відбирати найяскравіші та найемоційніші моменти того, що відбувається [11,17].

Тематичний або тематично-пізнавальний репортаж – являє собою динамічне, оперативне повідомлення про щось нове, захоплююче. У основі такого репортажу покладений „ланцюжок” із фактів. Цей різновид характеризується різноманіттям тем і сюжетів та є найбільш популярним і легким для сприйняття масовою аудиторією. На відміну від проблемного репортажу, у ньому немає розгорнутого питання, що вимагає аналітичного підходу. Найчастіше тематичний репортаж пов'язаний з висвітленням цікавої для аудиторії події, що відбувається регулярно, а не одиничної події. Завдання автора – розважити читача, розширити його кругозір. У подібних матеріалах цілком можливе використання інтерв’ю, що додасть виразності і допоможе детальніше пояснити ситуацію. Порівняно з зазначеним вище різновидом тематично-пізнавальний репортаж менш оперативний і актуальний, подієвий привід для такого репортажу не обов’язковий.

Пізнавальний репортаж – у його основі не подія, а тема, яку висвітлює репортер. Це може бути розповідь про будні робітничої бригади, наукової лабораторії, рок-гурту тощо. Такі матеріали плануються редакцією заздалегідь, вони не є оперативними, як подієві. Автор у цьому випадку вибудовує матеріал на свій розсуд.

Проблемний (аналітичній) репортаж орієнтований не лише на опис миттєвої події, а й  містить елементи аналізу події, авторські підсумки та висновки. Для цього автор залучає додаткові факти, цифри, звертається до інших подій. Автор не обмежується створенням картинки. Такий матеріал близький до кореспонденції. За допомогою проблемного репортажу журналісти підіймають актуальні економічні, політичні, наукові питання, загострюючи на них суспільну увагу [11,19]. Саме у цьому різновиді репортажу найяскравіше спостерігається симбіоз різних жанрових елементів. У проблемному репортажу можуть бути присутні наступні елементи:

• елементи замальовки ( опис місця події, характеристика її учасників тощо);
• інформаційні (факти, цифри, свідчення);

аналітичні (оцінка, коментар, прогноз) [12].

Репортаж-розслідування – це динамічний опис «смуги перешкод», яку долає журналіст під час пошуку інформації, яку намагаються приховати. Такий різновид репортажу передбачає особливу техніку фіксації інформації. Авторські роздуми – основа сюжету. Це своєрідне документальне свідчення й наочне відтворення етапів пошуку викривальних фактів і свідчень. Розслідування в «картинках» виглядає як «детективна історія». Відтворюючи подію, журналіст може викласти її передісторію, співставити факти, продемонструвати цифрові дані, запропонувати бліц-інтерв’ю, висловити здогадки, версії.

Розглянемо такий вид  репортажу, як „репортер змінює професію”. В основі цього репортажу є метод «включеного спостереження», коли співробітник редакції на певний час змінює професію. Робить це, головним чином, для того, щоб заглибитися в суть людського буття. Головне завдання журналіста – наглядно зафіксувати хід експерименту та його результати. Такий вид репортажу завжди несе в собі інтригу. Крім того, включене спостереження дає змогу:

1. збирати образні деталі про людей, місця та події;
2. перевіряти інформацію або враження, одержані від інших людей;
3. отримувати докази (свідоцтва), які неможливо знайти іншим способом;
4. відновлювати подію для читачів.

Цей різновид репортажу несе у собі небезпеку для журналіста під час збору необхідної інформації. Перш за все, необхідно узгодити можливість включеного спостереження з керівництвом редакції, потім забезпечити безпеку джерелам інформації або тим, хто надавав допомогу, і поклопотатися про власну безпеку. Нарешті, треба проконсультуватися з юристом. Правила начебто зрозумілі і дотримуватись їх неважко. Але репортер часто працює на межі, а то і прямо порушує закон.

А от В. Здоровега  виділяє лише два види репортажу: подієвий і неподієвий. Згідно з  ним, приводом для написання подієвого репортажу служать суспільно значущі події... Часто друкують у газетах репортажі, що не зв’язані з видатною одномоментною подією. У них розповідається про щоденну працю на будівництві, у шахтах, цехах, полях, про науково-дослідну роботу вчених, творчість митців і т. д. Такі репортажі називаються неподієвими [13, 174].

"Журналістський  репортаж, − зауважує В. Ученова, − зовсім не є прямою проекцією, точним зліпком живого процесу спостереження як одного із провідних методів пізнання. Як би повно процес живого спостереження журналіста над дійсністю не був розгорнутий у тому або іншому репортерському добутку, між методом пізнання й втіленням існує певний "зазор". Він досить неоднаковий у різних репортерських рішеннях, і ця неоднозначність породжує різноманітні відтінки жанрових варіантів" [7,77].

Таким чином, розглянувши різні види репортажу, ми можемо відзначити, що цей жанр можна класифікувати за такими критеріями: предметом відображення й функціональним призначенням (подієвий, аналітичний, пізнавально-тематичний, пізнавальний, проблемний, репортаж-розслідування). У всіх цих випадках репортаж зберігає свою інформаційну природу, навіть, якщо в ньому присутні елементи аналізу.

1.3. Особливості газетного репортажу

У сучасній газетній публіцистиці використовують близько двох десятків жанрів. Вони утворюють своєрідний ланцюжок, ланки якого дають можливість переходу від простих жанрів до більш складних. Залежно від призначення жанрів вони об'єднуються в декілька груп. Перша з них – жанри новинної інформації: замітка, звіт і репортаж.

До цих жанрів звертаються  тоді, коли прагнуть повідомити читачам  новину. Під новиною ми розуміємо  те, що невідоме всій читацькій аудиторії  газети або хоч би її частині. Проте  не кожен факт, не кожна подія  можуть представляти інтерес для читачів і стати новиною. Це залежить від актуальності факту – його суспільного значення. У пошуках актуальної інформації слід розрізняти новину і нове. Новина – це те, що невідоме всім або переважній більшості читачів. Нове – це невідоме про вже відоме.

Один з найпопулярніших  жанрів газетної публіцистики – репортаж. Популярний і у читачів, і у  журналістів. Пояснюється це особливостями  жанру, що відкривають широкі можливості, як перед автором тексту, так і  перед його читачем. Призначення репортажу у порівнянні з іншими інформаційними жанрами ускладнюється.  Репортер прагне якнайшвидше показати читачеві картину події на всіх етапах його розвитку – від початку до завершення, оперативно відтворити «історію події» як її очевидець або учасник. Це – жанр-розвідник, до нього звертаються журналісти, прагнучи повідомити про те, що відбувається в нашій країні і за її межами.

Сучасний газетний репортаж, пише М. Халлер, походить з “двоголової” традиції: з одного боку, це тип дорожнього нарису (повідомлення про пережите), з іншого боку, тип повідомлення про особисто побачену подію. У першому випадку репортаж передає суб'єктивні враження, в другому повідомляє новинарну інформацію з перших рук [14].

Завдання репортера  і предмет репортажу визначає його наочність: читач повинен ніби сам бачити все, що відбувається на місці події, чути голоси його учасників. Цей ефект досягається перш за все використанням в тексті репортажу деталей і подробиць, що допомагають репортерові намалювати зриму картину дійсності. А якщо він виявився безпосереднім учасником події, про яку хоче розповісти, це дає йому можливість самому пережити ті відчуття, випробувати те хвилювання, які пережили інші учасники події. Це дозволить йому сильніше впливати на читачів. При цьому він не просто реєструє подробиці події, які помітив, він ще й відбирає факти, групує їх в тексті, відтворює подію, відображаючи при цьому своє відношення до нього.

Уміння автора «вести» репортаж, «вмонтовувати» його частини визначає особливості його композиції. Наприклад, у тих випадках, коли автор розповідає про подорож, його маршрут найчастіше визначає і композицію тексту. У інших випадках репортаж будується на з'ясуванні обставин, в яких відбувалася подія, на «пошуку» людей, зображених на фотографії тощо. Автор подібного репортажу виступає в ролі дослідника, від нього вимагається уміння використовувати запис прізвища або рядок з документа як привід для створення оповідання репортажу, в якому історія безпосередньо пов'язана з сучасністю.

Специфіка репортажу  виявляється і в його стилі – емоційному, енергійному. Для нього характерне активне використання засобів і прийомів образного відображення дійсності – яскравого епітета, порівняння, метафори тощо. І, якщо в цьому є потреба, навіть деяких сатиричних засобів. Ефект присутності, про який вже неодноразово говорилося вище, начебто включає ефект співпереживання: репортаж досягне мети в тому випадку, якщо читач разом з репортером захоплюватиметься, обурюватиметься, радітиме. І не випадково репортаж часто визначають як «художній документ» [15].

Загальноприйнятий об’єм  газетного репортажу – від 100 до 450 рядків. Існують певні правила  та поради щодо  написання репортажу:

• основу оповіді повинна складати хронологія події;
• репортер повинен стати для читача не лише очима, а й вухами, носом та іншими органами чуття, адже читач не має наглядної „картинки” та звуку, як це є у глядачів телерепортажу;
• не можна забувати про те, що читач може й не володіти належною кількістю інформації для повного усвідомлення репортажу, тож треба надати необхідний мінімум інформації; а якщо серія ваших публікацій триває декілька днів, тижнів, а то і місяців, не думайте, що читач володіє фотографічною пам'яттю і пам'ятає, про що ви писали раніше. Він навряд чи згадає цей матеріал. Навпаки, виходьте з того, що якщо колишня інформація не стала загальним надбанням, то читачам необхідно нагадати короткий зміст попередніх статей;
• позбавлятися від абстракції та використовувати конкретні деталі – наприклад, якщо в тексті репортажу немає великих літер (тобто конкретно не назване жодне ім’я чи назва), то такий репортаж носить надмірно загальний характер;
• репортажі зі швидким розвитком подій слід писати темпом, що відображає реальність: мова такого репортажу повинна бути енергійною, композиція - чіткою, дієслова - прямими, фрази - ємними, прикметників - якомога менше [16]

Таким чином, ми з’ясували, що репортаж є одним із найбільш персонально орієнтованих жанрів журналістики, і чільне місце в ньому займає категорія авторського «Я», яка є міцним початком в поєднанні різнородових структур. Саме тому документальне відображення дійсності повинно поєднуватися в репортажі з максимально повним вираженням авторських почуттів та емоцій з приводу описуваної події.

РОЗДІЛ 2

СПЕЦИФІКА СУЧАСНОГО  ГАЗЕТНОГО РЕПОРТАЖУ

НА ПРИКЛАДІ РЕПОРТАЖІВ ГАЗЕТИ „СУББОТА ПЛЮС”

Для конкретного аналізу специфіки  написання репортажу у друкованих ЗМІ розглянемо репортажі у газеті «Суббота плюс». Розглянемо специфіку та особливості репортажів тижневика та з’ясуємо, які види репортажів вживаються у газеті найчастіше.

В попередньому розділі  ми з’ясували, що у подієвому репортажі відтворюються реальні події, перебіг подій відбувається незалежно від журналіста. Завданням репортера є якомога точніше й докладніше проінформувати аудиторію про подію чи явище. А у друкованих ЗМІ це можливо лише за допомогою певних засобів; яких саме – розглянемо на конкретному прикладі. Наприклад, у репортажі Богдана Василенка «Мазутное море, нефтяные берега» (2008, № 19) оперативно відображається суспільно значуща подія – аварія у Керченській затоці і її наслідки для  мешканців прилеглих районів та відпочиваючих на Азовському морі. Щоб яскравіше змалювати картину на місці події та ввести читача у курс справи, репортер звертається до детального опису стану водоймища. У репортажі використані розширені та детальні коментарі мешканців і рибалок прибережних міст та селищ, санітарної служби Херсонської області, Запорізької обласної екологічної інспекції, Міністерства екології Криму. У репортажі подані фотографії з плямами нафти на морському узбережжі і схема рівня забрудненості курортних міст [17].