Аналіз проблем, пов’язаних зі спадкоємним правом

ЗМІСТ 

Вступ................................................................................................................ 3

1. Поняття спадщини...................................................................................... 5

2. Підстави спадкування за законом............................................................. 9

3. Коло спадкоємців за законом.................................................................. 12

4. Особливості спадкування окремих видів майна................................... 19

5. Прийняття та відмова від спадщини....................................................... 21

Висновки....................................................................................................... 27

Список використаної літератури................................................................ 29

Вступ

Актуальність дослідження  історико-правових питань спадкування зумовлена зростаючим значенням приватної власності громадян і порядку її спадкування, необхідністю розроблення правового механізму, який належним чином міг би захистити права та інтереси громадян України. А для цього необхідно знати історію розвитку, правову природу та особливості спадкового права.

Cпадкове право - це найдавніший інститут цивільного права, який був і залишається найскладнішим і найцікавішим з наукової точки зору, оскільки в ньому відбиваються не лише політичні, економічні та соціальні аспекти життя суспільства, а й родинні, шлюбні відносини.

Вивчення історії українського права почалось у XIX ст. одночасно з дослідженням правових норм Росії, Польщі та Австро-Угорщини залежно від держави, до складу якої входили українські землі. Тому українське право у працях дослідників розглядалось як органічна частина російського чи польського права. Найбільш плідну роботу у цьому напрямі провели такі вчені, як В. Сергієвич, Б. Чечерін, К. Неволін, А. Солодовников, І. Азімов та ін.

У радянський період у  галузі генезу спадкового права плідно працювали відомі вчені-юристи В. Серебровський, Е. Флейшиць, Б. Антимонов, К. Граве, В. Дроніков, П. Никитюк, Т. Коваленко, А. Немков. Нині їх справу і традиції продовжують російські дослідники у галузі спадкових відносин Ю. Толстий, М. Барщевський та ін.

За останні роки вітчизняна цивілістика доповнилася дослідженнями  окремих питань інституту спадкування, зокрема дослідженнями В. Васильченка, В. Чуйкової, Л. Шевчук, Є. Рябоконя, Ю. Заіки, В. Співак, С. Фурса, Є. Фурса, О. Дзери, Н. Кузнецової, Я. Шевченко. Разом із тим у сучасній юридичній літературі історія спадкового права України викладена фрагментарно; до цього часу немає жодної фундаментальної роботи, в якій би всебічно і комплексно досліджувалося спадкове право. Викладене свідчить про необхідність дослідження особливостей спадкування за законом за чинним Цивільним кодексом (далі - ЦК) України.

Предметом дослідження є законодавча база (закони, законодавчі акти) з питань спадкування.

Об’єктом даного дослідження є відносини спадкоємства, що виникають у рамках правочинства цивільного права України.

Мета даної роботи це вивчення й аналіз проблем, пов’язаних зі спадкоємним правом. Для цього ставляться завдання по дослідженню спадкування за законом, вивчення Українського законодавства, пов’язаного з правом спадкування.

У процесі дослідження застосувалися  загальнонаукові методи та спеціальні методи і порівняльно-правовий аналіз, аналіз документів та ін.

Практичне значення роботи полягає в тому, що на основі дослідження даної теми а саме особливості механізму перегляду спадкування за законом, зроблені висновки, що мають певне значення для подальшої теоретико-методологічної розробки зазначеної проблеми.

Виходячи з мети та завдань дослідження, структура роботи є такою: робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаної літератури., який містить 33 джерела.

1. Поняття спадщини

Спадкове право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку із спадкуванням. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). У законі закріплюється традиційний для цивільного права підхід, згідно з яким до складу спадщини належать усі права та обов’язки спадкодавця. їх перехід до спадкоємця здійснюється у порядку правонаступництва. Спадкове правонаступництво має універсальний характер. Це означає, що спадкоємець спадкує всі права та обов’язки спадкодавця, за винятком тих, які за своєю природою не можуть бути передані іншій особі. Спадкоємець не може частково прийняти спадщину або частково відмовитися від неї.

Склад спадщини має деякі  особливості:

- по-перше, у порядку  спадкування переходять лише  ті права та обов’язки спадкодавця,  що належали йому на момент  відкриття спадщини і не припинилися  внаслідок його смерті. Широко  відомим є вислів римських юристів, що ніхто не може перевести більше прав на іншого, ніж він мав би сам;

- по-друге, права та  обов’язки спадкодавця переходять  до правонаступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та обтяжувань. Якщо право спадкодавця було забезпечене, наприклад, заставою, то це забезпечення переходить і до його правонаступників, які у разі невиконання зобов’язання боржником мають право вимагати звернення стягнення на предмет застави;

- по-третє, деякі права  та обов’язки особи не входять до складу спадщини і не переходять до правонаступників. Це такі права та обов’язки, що безпосередньо пов’язані з особистістю спадкодавця. Згідно зі ст. 1219 ЦК України до них, зокрема, належать:

1. особисті немайнові права;
2. право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3. право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
4. права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5. права та обов’язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов’язані з його особою й у зв’язку з цим не можуть бути виконані іншою особою (ст. 608 ЦК України) [16, 113-114].

Склад спадщини (обсяг  прав та обов’язків спадкодавця), коло спадкоємців, виникнення права на спадкування та деякі інші важливі моменти, пов’язані з часом відкриття спадщини. Важливе значення має точне визначення дня смерті спадкодавця. Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. У деяких випадках спадщина відкривається щодо двох осіб, які мають право спадкувати одна після одної (комморієнтів). Відповідно до ч. З ст. 1220 ЦК України, якщо протягом однієї календарної доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної (комморієнти), спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. При цьому конкретна година смерті кожної особи значення не має. Якщо подружжя загинуло внаслідок автомобільної аварії протягом однієї доби, але з певним проміжком у часі, спадщина відкривається одночасно. Внаслідок цього той з подружжя, який помер першим, не стає спадкодавцем другого і, навпаки, той з подружжя, хто помер останнім, не набуває права на спадкування майна. Якби особи померли одна після одної навіть із невеликим розривом у часі, але протягом різних діб, спадщина відкривається на загальних підставах і особа, яка померла останньою, вважалася померлою після відкриття спадщини. Якщо вона не встигла її прийняти (що скоріше за все має місце в такому випадку), право на прийняття належної їй частки у спадщині переходить до її спадкоємців за правилами спадкової трансмісії (ст. 1276 ЦК України).

Якщо кілька осіб, які  могли б спадкувати одна після  одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб (ч. 4 ст. 1220 ЦК України). У такому разі має місце припущення щодо часу настання смерті осіб, тому ця норма застосовується до випадків, коли конкретний час смерті осіб визначити не можна. Якщо особи померли під час спільної небезпеки (аварії, катастрофи тощо), але відомо, що один з них пережив іншого і помер пізніше (у різні доби), спадкування здійснюється за правилами спадкової трансмісії.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна. Визначення місця відкриття спадщини важливе тому, що саме за ним здійснюються заходи щодо охорони спадкового майна та видаються свідоцтва про право на спадщину.

Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Якщо йдеться про спадкування за заповітом, то спадкодавцем може виступати лише дієздатна особа, яка розуміє значення своїх дій і може ними керувати. Коло спадкоємців є значно ширшим. Відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, а також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин - держава, територіальні громади, АРК тощо. Особливість полягає у тому, що фізичні особи можуть бути спадкоємцями як у силу прямого припису закону (спадкоємці за законом), так і в силу заповіту спадкодавця (спадкоємці за заповітом), водночас як усі інші особи (юридичні особи, держава тощо) можуть набути право на спадкування лише за заповітом. Виняток із цього правила міститься у ст. 1277 ЦК України. Територіальна громада може набувати право власності на майно, яке визнано судом відумерлим [10, 314-317].

Закон визначає випадки  усунення спадкоємців від права  на спадкування (ст. 1224 ЦК України), які стосуються двох категорій фізичних осіб. До першої категорії належать особи, які в силу закону взагалі не мають права на спадкування (особи, які вчинили протиправні дії проти спадкодавця або можливих спадкоємців, умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, були позбавлені батьківських прав тощо) [16, 116].

Достатньо встановити один із фактів, вказаних у законі, для того щоб усунути спадкоємця від спадкування. До другої категорії належать особи, які можуть бути усунені від спадкування за рішенням суду. Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

2. Підстави спадкування за законом

Інтерес науковців до питань спадкування природний, адже у процесі свого життя людина здебільшого накопичує певну  кількість матеріальних благ і цінностей, якими вона бажає задовольнити не лише свої потреби, а й потреби своїх близьких. Спадкове право покликане захищати власність фізичних осіб, стимулює їх матеріальну заінтересованість у результатах праці, зміцнює відносини, оскільки закон відносить до спадкоємців осіб, пов’язаних із спадкодавцем кровним походженням, шлюбними відносинами, усиновленням. Нормами спадкового права передбачено захист прав неповнолітніх, а також непрацездатних осіб.

Можна повністю погодитись з науковими висновками Н. Коров’янської та Є. Рябоконя, згідно з якими норми спадкового права покликані врегулювати перехід належних особі прав та обов’язків у випадку її смерті. Крім того, спадкове право, особливо у наш час, стало актуальним не лише для фізичних, а й для юридичних осіб, оскільки воно істотно впливає на формування та склад їх вищих органів, їх діяльність (перш за все це стосується питань спадкування акцій, паїв у статутному фонді) [23].

Кожний громадянин має  право за життя розпорядитися  своїм майном на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом. Право заповідати майно - один із історичних елементів цивільної правоздатності громадян (ст. 25 ЦК України) [20, 28]. При спадкуванні за заповітом майно померлого переходить до осіб, зазначених у заповіті.

Коли ж громадянин не залишив заповіту, або заповіт  визнаний недійсним, або відсутні умови, зазначені у заповіті з умовою, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщини, або не закликаються до спадкування, або він розпорядився лише часткою свого майна, настає спадкування за законом. Спадкування за законом має місце і тоді, коли воно не змінено заповітом.

Отже, для спадкування  потрібні підстави - або заповіт, або  за законом. Якщо немає спадкоємців  ні за заповітом, ні за законом, то право  спадкування переходить до держави (ст. 1277 ЦК). Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінено заповітом. Підстава спадкування (за законом чи за заповітом) не може бути предметом угоди [15].

Закон передбачає підстави для позбавлення окремих облич - невартих спадкоємців - права на спадщину. Згідно ч. 1 ст. 1224 ЦК України, не мають права успадковувати ні за законом, ні за заповітом громадяни, що своїми протизаконними діями, спрямованими проти спадкодавця, кого-небудь з його чи спадкоємців проти здійснення останньої волі спадкодавця, вираженої в заповіті, сприяли покликанню їхній до спадкування, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

Не можуть успадковувати  за законом батьки після дітей, у  відношенні яких вони були позбавлені батьківських прав і не були відновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання закону, що лежали на них у силу, обов’язків по змісту спадкодавця, якщо ця обставина підтверджена в судовому порядку (ч. 3 ст. 1224 ЦК).

Підстави позбавлення  права на одержання спадщини, передбачені  ч. 2 ст. 1224 ЦК, поширюються тільки на випадки спадкування за законом. Позбавлені батьківських прав, злісне відхилення від сплати аліментів  не є перешкодою до спадкування за заповітом, тому що спадкодавець вправі заповідати своє майно будь-якій особі.

Також громадяни, позбавлені права на спадщину в порядку ст. 1224 ЦК, не призиваються і до спадкування  обов’язкової частки, тому що спадкування  обов’язкової частки відноситься до спадкування за законом.

До обставин, що є підставою  усунення спадкоємця від спадкування  відносяться: навмисне позбавлення  спадкоємцем життя спадкодавця  чи будь-кого з можливих спадкоємців, вчинення замаху на їх життя; навмисне перешкоджання спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни, що сприяло виникненню права на спадкування у них; позбавлення спадкоємців батьківських прав та ін. Перелік цих підстав передбачений ст. 1224 ЦК [21, 803-804]. Обставини, що слугують підставою для усунення осіб від спадкування, повинні бути встановлені в судовому порядку.

Важливе юридичне значення має час відкриття спадщини. У  залежності від нього виявляється  склад перехідних у спадщину прав і обов’язків, установлюється коло спадкоємців, обчислюються передбачені законом терміни для прийняття спадщини і відмовлення від нього, зважується питання про перехід спадщини в порядку, установленому ст. 548 ЦК, і т.д. Згідно ст. 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця. Закон і судова практика не додають значення години і хвилинам смерті спадкодавця. Час відкриття спадщини повинна бути підтверджена свідченням органів загсу про смерть, чи повідомленням іншим документом про загибель, виданим органом Міністерства оборони.

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідомо, - місце перебування чи майна його основної частини.

З моменту відкриття  спадщини спадкоємці здобувають право  спадкування. Для прийняття спадщини потрібно волевиявлення спадкоємця. Не допускається прийняття спадщини під чи умовою з застереженнями.

У відповідності зі ст. 1269 ЦК прийняття спадщини здійснюється шляхом подачі нотаріальному органу по місцеві відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. Законодавство передбачає і такий спосіб прийняття спадщини, як фактичний вступ у володіння спадкоємним майном. Зазначені дії повинні бути зроблені в плині шести місяців із дня відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1276 ЦК особи, для яких право спадкування виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину в плині частини терміну, що залишився, для прийняття спадщини, а якщо ця частина менш трьох місяців, то вона подовжується до трьох місяців.

3. Коло спадкоємців за законом

Слід зазначити, що статті 529, 530 ЦК У РСР передбачали наявність  лише двох черг спадкоємців за законом. До першої черги входили діти (у  тому числі усиновлені), один із подружжя, який пережив іншого, батьки (усиновителі) померлого та дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки та правнуки спадкодавця відносилися до спадкоємців першої черги, коли не були живими їх батьки, які закликалися би до спадкування за правом представлення.

До спадкоємців другої черги відносилися брат та сестра померлого, а також його дід і бабка з боку як батька, так і матері. Зазначені особи закликалися до спадкування лише за відсутності спадкоємців першої черги, у випадку неприйняття ними спадщини або позбавлення їх права на спадщину спадкодавцем [17, 113-117].

Чинний ЦК України значно розширює коло спадкоємців за законом. Це здійснюється як збільшенням кількості черг спадкоємців (статті 1261-1265 ЦК України), так і представлення (ст. 1266 ЦК України) [30, 21-24].

Законом встановлюються такі підстави закликання до спадкування за законом: родинні, сімейні стосунки, шлюб, усиновлення, знаходження на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті.

При спадкуванні за законом  майно переходить до зазначених у законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості, яка має суворо дотримуватися. Розширення кола осіб, які закликаються до спадкування за законом, неможливе.

Кожна наступна черга  спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців першої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, коли черговість одержання права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після спадщини. Але такий договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ній участі, або такого, що має право на обов’язкову частку.

До обставин, що є підставою  усунення спадкоємця від спадкування  відносяться: навмисне позбавлення  спадкоємцем життя спадкодавця  чи будь-кого з можливих спадкоємців, вчинення замаху на їх життя; навмисне перешкоджання спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни, що сприяло виникненню права на спадкування у них; позбавлення спадкоємців батьківських прав та ін. Перелік цих підстав передбачений ст. 1224 ЦК. Обставини, що слугують підставою для усунення осіб від спадкування, повинні бути встановлені в судовому порядку.

Держава (інші особи публічного права) за загальним правилом не визнається законним спадкоємцем фізичної особи. У цьому дістає своє відображення ідея, згідно з якою майно, що «становить приватну власність особи, має залишатися у сфері приватної власності» [19, 87]. Лише у випадку відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина може переходити у власність особи публічного права - територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Для цього суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування, яка подається після спливу одного року після відкриття спадщини (ст. 1277 ЦК України).

Відповідно до статей 1261-1265 ЦК України спадкоємці одержують право на спадкування почергово [19, 221-224].

До першої черги належать найбільш близькі родичі спадкодавця - батьки, діти, той з подружжя, який його пережив. Відповідно до ст. 1261 ЦК України у випадку спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі -з іншого, прирівнюються до родичів за походженням. Тому усиновлений спадкує після усиновлювача, усиновлювач - після усиновленого на загальних підставах як спадкоємці першої черги. Усиновлений не спадкує за законом після смерті кровних батьків та інших родичів за висхідною лінією, а батьки усиновленого не спадкують після його смерті [24, 121-126].

У другу чергу спадкують рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід з боку як батька, так і матері. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Сімейного кодексу (далі - СК) України рідними визнаються як повнорідні, так і неповнорідні брат і сестра. При цьому повно-рідними визнаються брати та сестри, які мають спільних батьків, а неповно рідними, які мають спільну матір або спільного батька [18, 77].

Існують деякі особливості  спадкування усиновлених дітей. Відповідно до ч. З ст. 1260 ЦК України, якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв’язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням (ч. 2 ст. 232 СК України), то у випадку смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а в разі смерті його брата або сестри за походженням - як спадкоємець другої черги [18, 443].

Фактично перша і  друга черга спадкоємців за суб’єктним складом не дуже змінилися по відношенню до чинного законодавства, але суттєвим є положення про виключення з цих переліків утриманців спадкодавця.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця, тобто рідні сестра (брат) батька чи матері спадкодавця (ст. 1263 ЦК України).

Третя черга спадкоємців спадкує за відсутності перших двох черг або якщо всі спадкоємці попередніх черг відмовилися від спадщини, не прийняли спадщину, усунуті від права на спадкування. Хоча ця черга спадкоємців й конкретизована, але в майбутньому доводити такі родинні відносини та відносини, передбачені в наступній черзі спадкоємців, нотаріусу буде важко. Але позиція автора з цього приводу однозначна -будь-які родинні зв’язки з наданням правового значення в майбутньому будуть більш тісними.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини. До визначення кола осіб, які належать до цієї черги спадкоємців, необхідно з’ясувати поняття «сім’я», яке СК України вперше закріпив законодавчо. Відповідно до ч. 2 ст. З цього Кодексу сім’єю є особи, які: спільно проживають; пов’язані спільним побутом; мають взаємні права та обов’язки. З цього правила встановлюються декілька виключень. По-перше, подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік із поважних причин не проживають спільно. По-друге, дитина також належить до сім’ї своїх батьків навіть тоді, коли спільно з ними не проживає. По-третє, права члена сім’ї має одинока особа, яка, як зрозуміло, проживає одна і не пов’язана ні з ким спільним побутом, правами та обов’язками [19, 16-22].

Однозначно визначити  коло членів сім’ї за чинним СК України  важко. Він закріплює, що сім’я створюється  на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 4 ст. З СК України) [25, 16-22]. Виходячи з деяких інших статей, зокрема ч. 2 ст. 9 СК України, слід зазначити, що за новою його концепцією до членів сім’ї може належати необмежене коло осіб, які «проживають однією сім’єю» і врегулювали свої «сімейні (родинні) відносини за договором, що має бути укладений у письмовій формі». Це можуть бути особи, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та будь-які інші особи, які підпадають під наведене визначення. Проте існує одне загальне обмеження: сім’я не може утворюватися на підставах, заборонених законом, або таких, що суперечать моральним засадам суспільства [22, 38-41].

Четверта черга спадкоємців  заслуговує на особливу увагу, оскільки до неї включено поняття «члени сім’ї спадкодавця», але, як правило, членами сім’ї спадкодавця вважаються інший із подружжя, який пережив спадкодавця, батьки та його діти. Тому можна прогнозувати, що така неконкретність норми права призведе в майбутньому до необхідності її тлумачення компетентними органами.

До п’ятої черги спадкоємців належать дві категорії осіб: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня співвідношення включно; при цьому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів дальшого ступеня споріднення; утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Закон визначає поняття «утриманець». Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним основним джерелом засобів до існування (ст. 1265 ЦК України) [27, 822-824].

П’ята черга спадкоємців, до якої віднесені інші родичі спадкодавця до шостого ступеня спорідненості включно, мають більше прав на отримання спадщини ніж держава. Держава та її органи можуть стати спадкоємцями при прямому зазначенні їх у заповіті або отримають спадкове майно у випадку визнання спадщини відумерлою. У цій черзі родичі наступного ступеня спорідненості усувають від спадкування родичів подальшого ступеня спорідненості. Ступінь спорідненості пропонується визначати за числом народжень, що віддаляють від спадкодавця, а народження самого спадкодавця до уваги не береться.

Викликає певне непорозуміння  віднесення до п’ятої черги спадкоємців за законом і утриманців спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Іншими словами, це положення необхідно аналізувати разом із суб’єктним складом третьої черги, оскільки й для третьої черги не властиві родинні стосунки.

Якщо порівнювати генеалогію українських родинних відносин із аналогічною німецькою з одночасним відображенням черговості спадкування, то можна помітити суттєву відмінність української системи черговості спадкування, яка зумовлюється не тільки ступенем родинних відносин; на неї впливає надання матеріальної допомоги, тобто в порядку черговості, що передбачається в законодавстві України, родинні стосунки перериваються в третій та п’ятій чергах.

Чинний ЦК України  змінює імперативність припису щодо черговості одержання спадкоємцями права на спадкування [27, 820-821]. Відповідно до ст. 1259 цього Кодексу черговість може бути змінена. Це можливо у двох випадках:

- по-перше, за нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Спадкоємці можуть, наприклад, домовитися, що батько спадкодавця (спадкоємець першої черги) буде спадкувати після рідного брата спадкодавця (спадкоємця другої черги); рідна тітка спадкодавця (спадкоємець третьої черги) буде спадкувати перед сестрою спадкодавця (спадкоємця другої черги) та ін. Спадкоємці за законом - це, як правило, близькі люди, родичі, тому вони краще знають свої взаємні стосунки і цілком зрозуміло, що за домовленістю вони можуть визначити інший порядок черговості одержання спадщини ніж той, що закріплений у законі. Як випливає із закону, такий договір можуть укласти як усі, так і деякі із спадкоємців. В останньому випадку договір не може порушити прав спадкоємців, які не беруть у ньому участі. Договором заінтересованих спадкоємців не можуть також порушуватися права спадкоємця, який має право на обов’язкову частку спадщини;

- по-друге, зміна черговості може мати місце за рішенням суду, якщо спадкоємці не дійшли згоди щодо цього питання. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування. Це може статися за умови, що ця особа протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані [15, 267].

Стаття 1267 ЦК України визначає розмір частки спадкоємців у спадщині, де вони за законом є рідними. Це правило може бути змінене за волею спадкоємців. Якщо спадкоємці домовилися про зміну розміру частки щодо рухомого майна, вони можуть скласти між собою усну угоду.

Спадкоємці можуть змінити  розмір частки у спадщині щодо нерухомого майна або транспортних засобів за нотаріально посвідченою угодою (ст. 1267 ЦК України) [12, 824-825]. Тому не можна не погодитися з висновками Є. Рябоконя, що «як суспільство, так і спадкове право трансформувалося: від переходу майна до роду як господарської одиниці до закликання до спадкування в першу чергу сім’ ї померлого. З відумерлістю родових зв’язків саме колом сім’ї головним чином і повинне обмежуватися спадкове наступництво».