Аналіз природно-ресурсного потенціалу національної економіки

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА  ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ННІ ЕКОНОМІКИ  І ПРАВА

Кафедра економічної  теорії та міжнародної економіки

Реферат з курсу  «національна економіка» на тему:

Аналіз природно-ресурсного потенціалу національної економіки

Виконала:

Студентка 1-ЕТ

Андросенко  Ольга

Черкаси-2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………3

1. РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПРИРОДНО-РЕСУРСННОГО ПОТЕНЦІАЛУ, ЙОГО СТРУКТУРА ТА ОЦІНКА ……………………………………………..4
2. РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНО-РЕСЦРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ……………………………………………………..8
3. РОЗДІЛ 3. РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ – ГОЛОВНИЙ НАПРЯМ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ……….15

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………..19

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..20

ВСТУП

Україна – одна з найбільших держав світу. Вона займає в Європі друге (після  Росії) місце за територією – 603,7 км². Природні ресурси України значні і різноманітні, вони відносно добре  вивченні, інтенсивно розробляються  і використовуються у господарській діяльності. Цьому сприяє значна територіальна концентрація виробництва й населення, високий рівень розвитку продуктивних сил, вигідне економіко-географічне положення, унікальність природних ресурсів, зокрема мінеральних, земельних, рекреаційних.

Мета. Визначення природно-ресурсного потенціалу, його складові, сутність; визначення специфічних особливостей розміщення ресурсів на території України, детальне розглядання кожного виду природних ресурсів, дослідження сучасного стану і забезпеченості країни різними видами природних ресурсів.

Об’єкт дослідження. Національна економіка.

Предмет дослідження. Природно-ресурсний потенціал національної економіки.

Завдання:

• Дослідити природно-ресурсний потенціал, його структуру
• Оцінити природно-ресурсний потенціал  України
• Визначити ресурсозбереження

Структурно  реферат складається з вступу 3 розділів, висновків, списку використаної літератури.

Сутність  природно-ресурсного потенціалу, його структура та оцінка

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) території — це сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, яка виражається у їх сукупній споживній вартості, У такому розумінні ПРП території посідає цілком певне місце в системі "суспільство — природа".

Потенціал природних ресурсів — це здатність природного комплексу або його окремих компонентів задовольняти потреби суспільства в енергії, сировині, здійсненні різноманітних видів господарської діяльності. Величина потенціалу природного і потенціалу ландшафтного, на відміну від природно-ресурсного, оцінюється в природних (натуральних) показниках.

 ПРП  території – це цілісна система  складно організованих об'єктів.  Його цілісність визначається  закономірним сполученням взаємно  умовлених природних і соціально-економічних  зв’язків і залежностей, що поєднують територіальне всі природні ресурси. ПРП — це об'єктивна дійсність і водночас — сукупність економічних відношень, що складаються на базі його використання.

Найважливішою властивістю ПРП території як системи є те, що він становить природний комплекс, у якому існують тісний взаємозв'язок та ієрархічна підпорядкованість усіх компонентів, що його складають. Зміни в одному з них викликають відповідні зміни в іншому, й навпаки.

Для ПРП  території характерна наявність  компонентної, функціональної, територіальної та організаційної структур.

Компонентна структура ПРП — це внутрішні  та міжвидові співвідношення природних  ресурсів (лісових, земельних, водних тощо). Щодо цього ПРП території може бути поділений на такі групи ресурсів:

мінеральні (паливно-енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничо-хімічна сировина, будівельні матеріали);

водні (поверхневий стік, підземні води);

земельні (з урахуванням сільськогосподарського призначення й характеру ґрунтового покриву);

лісові (щорічний приріст деревини);

природно-рекреаційні (рекреаційні території, придатні для  створення санаторно-курортних закладів, баз відпочинку, туристичних маршрутів  тощо).

Функціональна структура ПРП відображає класифікацію природних ресурсів за їхньою здатністю до формування комплексів та участі в територіальному поділі праці, що втілюється в господарській спеціалізації окремих територій (видобуток вугілля, лісове господарство тощо).

Територіальна структура ПРП характеризує різні форми просторової організації природно-ресурсних комплексів ( вугілля + залізна руда для виплавляння металу тощо).

Організаційна структура ПРП розглядає природні ресурси під кутом зору їхньої самоорганізації, само відтворення, а також щодо ефективності їхньої експлуатації, охорони й відтворення[1, 72].

Розвиток ПРП  території в часі має циклічний  характер і веде до формування ресурсних  циклів, які відображають життєдіяльність  потенціалу природних ресурсів. Під  ресурсним циклом розуміється сукупність перетворень і просторових переміщень певної речовини або групи речовин, що присутні на всіх етапах використання його людиною (виявлення, підготовка до експлуатації, вилучення з природного середовища, перероблення, споживання, повернення в природу) в межах суспільної ланки загального кругообігу даної речовини на Землі.

Раціональне використання та охорона ПРП — найважливіша проблема сучасності в багатьох регіонах світу. Під охороною ПРП розуміють  систему заходів, що спрямовані на підтримання якісних і кількісних параметрів його продуктивності в інтересах розвитку суспільства. Охорона і відновлення ПРП охоплює широкий комплекс заходів щодо функціонування природокористування — технологічних, відтворювальних, господарських.

Важливим завданням природокористування є також відновлення природних ресурсів, родючість ґрунтів, відновлення рибних ресурсів, продуктивності лісів та ін. Високий рівень концентрації промисловості в багатьох регіонах світу, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, не завжди виважена з економічного погляду, політика в розміщенні й розвитку окремих галузей виробництва призвели до надмірних техногенних навантажень на природні ресурси. В умовах ринкової економіки найважливішою проблемою в системі природокористування є відпрацювання механізму фінансування природо захисних заходів. У багатьох країнах світу для вирішення цієї проблеми вводяться екологічні податки, плата за користування природними ресурсами, пільги при кредитуванні ресурсозберігальних технологій тощо. Корисним ринковим механізмом стимулювання виробництва альтернативної екологічної продукції є екобанки.

Діяльність  людини додає до ПРП території  якісно нову ознаку: поряд із самоорганізованою  вона стає керованою системою, спрямованість  функціонування якої підпорядкована не лише саморегуляції потоків речовини, енергії та інформації, а й економічним інтересам. Маючи безпосередній зв'язок із суспільним виробництвом, із задоволенням потреб людей, ПРП території великою мірою є фактичним потенціалом усього подальшого прогресу суспільства.

Природно-ресурсний  потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування  під природними ресурсами розуміють  тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять:

географічне положення;

кліматичні  умови;

особливості рельєфу;

розміщення  ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу [1, с. 154—155]. Компонентна структура характеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна характеризує різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна характеризує можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний  потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні, космічні ресурси.

За ознакою  вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної  класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси: виробничого  й невиробничого, галузевого й міжгалузевого, промислового й сільськогосподарського, одноцільового та багатоцільового призначення.

Використання  в економічній системі природних  ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна  оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного  використання.

Характеристика природно-ресурсного потенціалу України

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.

Потенціал мінерально-сировинних ресурсів формують промислові запаси паливно-енергетичних ресурсів, металічних, нерудної сировини для чорної металургії, гірничо-хімічної сировини, будівельних матеріалів.

Сукупна продуктивність мінерально-сировинного потенціалу України, оцінюється в 17,3 млрд. дол. США. Переважну частину цієї вартості складає природно-ресурсний потенціал  паливно-енергетичних ресурсів (71,9%), частка металічної сировини становить 16,6%, будматеріалів — 6,9%, нерудної сировини для металургійної промисловості — 2,3%, гірничо-хімічної сировини -2,2%[3, 45].

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, складають 45,7 млрд. то і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд.т. умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд.т. умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінками ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збільшити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

На території України  розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України оцінюються в 27,4 млрд.т., а прогнозовані — у 20 млрд.т. Основні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і Закарпатті; титану — в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні  корисні копалини, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.

Високою забезпеченістю паливно-енергетичними  ресурсами відзначається Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Львівська області. Значні поклади металічних корисних копалин розвідані у Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській областях, а також у Автономній Республіці Крим. Природно-хімічна сировина інтенсивно експлуатується господарським комплексом Львівської, Сумської, Івано-Франківської областей та Автономної Республіки Крим. Будівельна сировина розповсюджена рівномірно по всій території країни, однак у структурі мінеральних ресурсів найбільша її частка має місце у Донецькій, Львівській, Луганській, Рівненській і Тернопільській областях та Автономній Республіці Крим.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і  лісового господарства). Рівень, тривалість використання родючості та продуктивність ґрунтів залежать від їх властивостей, клімату, соціально-економічних умов господарювання, розвитку науки і техніки. Беручи до уваги потреби сільськогосподарських культур у теплі й опадах та агрокліматичне районування території України, можна зробити висновок, що в північно-західних районах можуть дозрівати найвимогливіші до тепла ярі культури (ячмінь, овес), озима пшениця, а на південному заході та південному сході — вимогливіші до тепла (кукурудза і соняшник).

Структура посівних площ, не завжди відповідає біологічним вимогам культур до ґрунтово-кліматичних умов, що істотно впливає на продуктивність ґрунтів. Урожайність сільськогосподарських культур певною мірою залежить від рівня потенційної родючості ґрунту і забезпечення вологою території. Виявлена загальна закономірність: найнижчі урожаї отримують на бідних дерново-підзолистих ґрунтах Полісся, вищі — на потенційно родючих ґрунтах зони недостатнього зволоження Степу і найвищі — на потенційно родючих ґрунтах достатнього і нестійкого зволоження Лісостепу[2, 254].

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якісного стану та правового статусу. За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%); забудовані землі під промисловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами, — (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%).

Земельний фонд України становить 60 млн. га, більшу частину його складали сільськогосподарські угіддя (41800,4 млн. га). Землі під ріллею становили 32,5 млн. га, або 53,9% земельної площі країни. У структурі земельних угідь України переважають родючі чорноземи (типові, звичайні і південні), які займають 55% площі орних земель. Біля 10% ріллі мають опідзолені і деградовані чорноземи, 2,5% - солонуваті ґрунти, 6% - чорноземні і дерново-чорноземні ґрунти на супісках і піщаних породах. Підзолисті ґрунти займають 7% ріллі, опідзолені - 5%. Біля 7% ріллі вкрито сірими лісовими ґрунтами. Розповсюджені також каштанові, лучні ґрунти, буроземи тощо.

Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

Водні ресурси. Водні ресурси України складаються з місцевого стоку, який формується у річковій мережі на її території, та транзитного, що надходить із сусідніх територій по Дніпру і його допливах, Сіверському Донцю, Дунаю тощо. Основним показником водних ресурсів річок є пересічна багаторічна величина, або норма річного стоку. Загальні водні ресурси держави сягають 209 км3. Транзитний стік більше ніж у 3 рази переважає місцевий, що значно обмежує використання водних ресурсів для внутрішніх потреб, основне джерело використання водних ресурсів України — місцевий стік річок і частина транзитного. Іншою обставиною, що обмежує використання водних ресурсів, є їхній нерівномірний розподіл по території держави, внаслідок чого водозабезпеченість окремих адміністративних областей не однакова[6, 96].

Найбільшу кількість  води мають західні області, найменше забезпечені водою південні області. Значні водні ресурси зосереджені в озерах України, які поширені по всій території. Об'єм води у прісних озерах досягає понад 2,3 км3.

Великі території  України займають болота, заболочені і перезволожені землі, в яких зосереджено біля 30 км3 води.

Україна має великі запаси підземних вод, які здебільшого використовуються для водопостачання і зрошення. У межах України підземні води зосереджені в окремих артезіанських басейнах, серед яких найбільші Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільській і Причорноморський.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є  недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод. Використання водних ресурсів поділяється на: водоспоживання, тобто відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних процесах (промисловість, сільське господарство зі зрошенням, комунальне господарство та ін.); водокористування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурсу (гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство, туризм).

Важливою складовою  водних ресурсів є їх гідроенергоресурси — запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку. Розрізняють потенціальні, технічно можливі (за даним рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання гідроенергоресурси.

[5, с. 141].

Лісові ресурси  відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8млн. га, в тому числі вкрита лісом  — 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. У віковій структурі лісів переважають молодняки і середньовікові та пристигаючи насадження (понад 90% усіх лісовкритих площ). Лісистість у різних частинах і регіонах держави нерівномірна. Вона значно вища на заході і півночі країни, особливо в Карпатах, а також у Кримських горах. Із просуванням на південь і південний схід лісистість поступово зменшується. У західній та північній частинах покрита лісом площа становить 20-40%, у Карпатах - понад 40%, на Поліссі — 25,7%. В Україні є сприятливі умови для прискореного приросту деревини, бо пересічний приріст її на 1 га лісопокритої площі становить 4 м3. Причому, на деревостани високої продуктивності припадає 75% покритих лісом земель. Переважають хвойні породи (сосна, ялина) — 54% і твердолистяні (дуб, бук, граб) - 40%. Сосна (35%) зосереджена, в основному, на Поліссі, на ялину (смереку) припадає 16% загального запасу деревини (Карпати). Ялиця (також росте у Карпатах) займає третє місце (3%) щодо запасу деревини. Із твердолистяних порід дуб високостовбурний складає 18% загальних запасів деревини, бук— 13%, граб - 2%. Потреби у деревині за рахунок власних ресурсів Україна задовольняє на 25-30%.

Вікова структура  лісів України характеризується такими співвідношеннями: молодняки займають 45,4% площі, середньовікові — 37,7%, достигаючи та стиглі — відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5—2 рази нижче оптимальних величин.

Рекреаційні ресурси  забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у  процесі трудової діяльності, тобто  слугують для регенерації здоров'я  і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Грязеві покладів функціонують найстаріші в Україні  курорти — Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Сасикта інші. У північно-західних областях поширені торфові грязі, які використовують на курортах у Миргороді, Моршині, Немирові, Черче та інших.

Загальна площа земель, придатних для рекреаційного використання, становить 9,4 млн. га (або 15,6% території країни), у тому числі рівнинних рекреаційних ландшафтів - 7,1%, гірських - 2,3 (у Карпатах - 1,9, в Криму — 0,4). Близько 7,8 млн. га відносяться до умовно придатних до рекреації земель. Майже 10% усіх лісів державного лісового фонду мають рекреаційне значення. Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Мінеральні лікувальні води різного складу виявлені майже у всіх областях України, але найбільша[4, 231].

Досить значні в Україні запаси лікувальних  грязей, що зосереджені, переважно, у південних та північно-західних областях. На базі грязевих покладів функціонують найстаріші в Україні курорти — Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Сасикта інші. У північно-західних областях поширені торфові грязі, які використовують на курортах у Миргороді, Моршині, Немирові, Черче та інших.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси в Україні формують культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території тощо. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток у державі становить 49147 об'єктів. Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є соціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане з територією України та землями тієї зарубіжної країни, в межах якої вони первісно виникли. На території України налічується кількасот таких об'єктів, окремі з них мають світове та європейське значення.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих [5, с. 395]. Разом з тим за останні роки спостерігається тенденція зменшення мережі та місткості закладів організованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рекреаційних ресурсів.

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають у: максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни [4, 321].

Ресурсозбереження - головний напрям використання природно-ресурсного потенціалу

 Промисловий потенціал України дуже великий, та людина, використовуючи це, наносить невідтворну шкоду природі. Дуже забруднюють повітря величезні промислові заводи дніпропетровське виробниче об’єднання “Дніпрощина”, дніпродзержинське виробниче об’єднання “Азот”, обласна тепломережа, різні об’єкти чорної металургії, деревообробні комбінати, машинобудівні, трубопрокатні та трубні заводи. Підприємства міста найбільше викидають у навколишнє середовище пилу, від якого дуже страждає бюджет міста та області. Значним е збиток й від окису азоту і сірчаного ангідриду відповідно. Найбільші запилювачі міста - об’єкти хімічної, коксохімічної промисловості. На багатьох підприємствах міста гранична допустима концентрація ( ГДК ) за окремими інгредієнтами перевищують нормативи, що свідчать про недосконалість технологічних процесів та неуважність до питань охорони природи з боку керівництва підприємств. Слід відзначити особливу небезпечність для здоров’я населення свинцю, який належить до системних отрут.

Економічний збуток від забруднення м. Дніпропетровськ, як великого економічного вузла автомобільним транспортом, лише на трьох головних артеріях міста становить 0,86 млн. грн./рік, у т.ч. від окису вуглецю - 0,6, вуглеводнів - 0,4, окису азоту – 0.3 млн. грн. на рік. В цілому ж по названих інгредієнтах щорічно викидається 22,0 тис.т. шкідливих речовин, які приносять шкоду по-перше ж людині[4, 136].

Загальний економічний  збиток по м. Дніпропетровськ від  забруднення атмосферного повітря  стаціонарними і пересувними  джерелами дорівнює 8,53 млн. крб./рік. Наслідком попереднього, не завжди грамотного і раціонального господарювання е те, що на території Дніпропетровської області є кілька місцевостей з напруженою екологічною ситуацією. Тут антропогенне навантаження на ландшафти значно перевищує їх відтворюючі та захисні можливості, а тому це призводить до значного погіршення природних умов стосовно виробничих запитів людини і санітарних вимог її життєдіяльності. Одним з таких регіонів є промисловий центр - місто Дніпропетровськ, де сконцентровані великі промислові підприємства, мешкає 30% жителів області і не досить сприятливі мікрокліматичні умови. Головними чинниками напруженої екологічної ситуації є забруднення атмосферного повітря, вод міських річок, несанкціоновані сміттєзвалища по берегах водойм і пустирях.

Друга територія  екологічної напруги - це долинні ландшафти річок. На протязі кількох десятиріч з русла та низької заплави у великих розмірах видобували гравійно-піщану суміш для будівництва житла, шляхів сполучення та інших народногосподарських потреб. Будівництво гребель і великих водосховищ на рівнинних річках завжди негативно позначається на стані природного середовища. Починається абразійне руйнування високих берегів, що активізує водну ерозію, підтоплюються чималі території, стрибки рівня води - до 10 метрів - заважають раціонально використовувати ділянки періодичного осушення, а сама вода перетворилась у нагромаджувач забрудників, що потрапляють з водою у річку. В Дніпропетровській області проводиться значна робота по виявленню і взяттю під охорону держави цінних об’єктів природи, що утворюють природно-заповідний фонд області і входять до державного природно-заповідного фонду. Важливою проблемою у всьому світі є ліквідація промислових і побутових відходів, сміття. Багато територій відведено під сміттєзвалища. Вони займають сотні гектарів земель, які б могли бути використані для інших потреб; при цьому вони у багатьох випадках самі є джерелами забруднення середовища.