Бюджетний механізм

Бюджетний механізм

Методичні поради до вивчення теми

Розгляд та засвоєння основних положень даної  теми має націлити студентів на вивчення бюджетного механізму як реального  втілення бюджетної політики. Вивчаючи загальні тенденції розвитку економіки  та проблеми реформування бюджетного механізму в Україні, доцільно детально розглянути його сучасну структуру та дійові важелі.

Бюджетний механізм — це сукупність способів і форм організації бюджетних відносин, що застосовуються суспільством з метою вирішення соціально-економічних проблем розвитку країни. Він передбачає застосування спеціальних методів, форм, способів, важелів мобілізації, розподілу та використання бюджетних коштів — інструментів державного регулювання економіки в сфері бюджетних відносин. Отже, бюджетний механізм є активним елементом державного управління економікою. Істотний вплив на нього мають завдання, що стоять перед суспільством на тому чи іншому етапі розвитку. Змінюються завдання — повинен змінитися і бюджетний механізм. Це означає, що на кожному етапі розвитку цивілізованої держави органи державної влади й управління повинні розробити такий бюджетний механізм, який би забезпечив втілення поставлених завдань.

За  умов розбудови української держави  реалізація специфічних планів вимагає  нетрадиційних підходів до розробки бюджетного механізму. Зауважимо, що нині має місце трансформація існуючого бюджетного механізму на основі модифікованого бюджетного процесу, нової схеми міжбюджетних зв’язків між державним і місцевими бюджетами з урахуванням нової бюджетної та фінансової ролі уряду та органів місцевого самоврядування, визначених Бюджетним кодексом України [12].

Бюджетний механізм, як уже зазначалося, має  низку важелів, за допомогою яких держава здійснює розподільчі та перерозподільні функції, власне реалізує бюджетну політику. Ці важелі можуть бути умовно систематизовані як підсистеми бюджетного механізму. Кожній такій підсистемі притаманні свої функціональні особливості, але, незважаючи на відносну самостійність, вони функціонують як одне ціле і характеризуються взаємопов’язаним комплексним використанням.

Вивчаючи  наявний бюджетний механізм, слід підкреслити, що він розкриває та зумовлює рух бюджетних потоків  у рамках бюджетної системи України, опосередковує взаємовідносини  між її різними рівнями. Варто підкреслити, що необхідно розрізняти зовнішні бюджетні потоки (вхідні та вихідні) та внутрішні бюджетні потоки, що відображають розподіл і перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

У рамках бюджетного механізму умовно можна  виокремити кілька складових:

• механізм управління бюджетним процесом і бюджетними відносинами;
• механізм формування бюджетних ресурсів;
• механізм розподілу бюджетних ресурсів;
• механізм використання бюджетних ресурсів;
• механізм контролю та аналізу використання бюджетних ресурсів.

Вивчаючи підсистеми функціонуючого бюджетного механізму, слід звернути увагу на те, що перша підсистема — механізм управління бюджетним процесом і бюджетними відносинами та його складові частково були розглянуті в попередній темі.

Таблиця 10

МЕХАНІЗМ  УПРАВЛІННЯ БЮДЖЕТНИМ ПРОЦЕСОМ І БЮДЖЕТНИМИ ВІДНОСИНАМИ

Друга підсистема — механізм формування бюджетних ресурсів — займає особливе місце за сучасних умов, оскільки залежно від того, як спрацьовують його адміністративні та економічні важелі, складаються певні умови для вирішення актуальних проблем економічного розвитку.

Таблиця 11

МЕХАНІЗМ  ФОРМУВАННЯ БЮДЖЕТНИХ  РЕСУРСІВ

Основними методами формування бюджетних ресурсів є обов’язкова та добровільна  мобілізації грошових коштів. Серед  них провідна роль належить обов’язковому  методу мобілізації, який полягає у  примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави.

Найвагоміший  і найпоширеніший з цього виду платежів — податок. Він є найдієвішим з усіх способів мобілізації коштів у дохід держави, необхідних для реалізації нею економічної політики.

Крім  податків, обов’язковий метод мобілізації  грошових коштів держави включає  також різноманітні державні збори — митні, дорожні, за надання юридичних послуг і т. п., штрафи, плату за використання природних ресурсів та ін. Держава встановила також обов’язкові платежі до централізованих спеціальних фондів — пенсійного, соціального страхування, зайнятості та ін.

Метод добровільної мобілізації грошових коштів передбачає проведення лотерей, випуск державою облігацій, інших цінних паперів, добровільні внески громадян тощо [24].

Бюджетний кодекс України закріплює цілу низку  адміністративних та економічних важелів, що використовуються в бюджетній  практиці та забезпечують формування бюджетних ресурсів [1]. Розробка бюджетних запитів — один з таких інструментів. Він виступає посередницькою ланкою та забезпечує зв’язок між бюджетними установами, що потребують фінансування, та Міністерством фінансів України, яке на основі аналізу бюджетних запитів готує пропозиції проекту Державного бюджету України на поточний рік. Бюджетні установи, отримуючи певні повноваження, виступають головними розпорядниками бюджетних коштів.

У процесі  підготовки бюджетних запитів суб’єкти, що їх розробляють, мають додержуватися  певних вимог, а саме бюджетних обмежень — організаційних, фінансових та ін. Бюджетні обмеження — це ще один важливий інструмент бюджетної політики на етапі формування бюджетних ресурсів, який дозволяє забезпечити шляхом підготовки інформаційно-аналітичних обґрунтувань регулювання відповідності потреб у бюджетних коштах та можливостей їх задоволення.

Бюджетна  експертиза — це засіб бюджетної політики, за допомогою якого має здійснюватися аналіз кожного законопроекту, внесеного на розгляд до Верховної Ради України, з метою оцінити його вплив на дохідну і видаткову частини бюджетів та виконання Закону про Державний бюджет України на поточний рік (див. ст. 27 Бюджетного кодексу). Для порівняння: у Конгресі США є незалежний орган — Бюджетний офіс Конгресу, що оцінює вплив законопроектів на бюджет, — без висновку якого жоден законопроект не приймається до розгляду. Таким чином, в Україні також зроблена спроба ввести елементи подібної практики, а Комітету ВР з питань бюджету доручається аналізувати вплив усіх поданих законопроектів на бюджет.

Важливою  складовою другої підсистеми бюджетного механізму виступає бюджетне стимулювання, спрямоване на своєчасне і повне надходження коштів до бюджету, найекономніше і найдоцільніше їх використання.

Ефективно діючий бюджетний механізм, крім бюджетних  стимулів, обов’язково має і бюджетні санкції. Бюджетне санкціонування в Україні включає різного роду санкції за неповне і несвоєчасне надходження коштів до бюджету, за умисне ухилення від сплати податків і зборів та недодержання законодавства про оподаткування.

Специфічну  роль відіграє третя складова бюджетного механізму — механізм розподілу бюджетних ресурсів, у рамках якого розглянемо відповідні форми, методи та інструментарій, що використовуються державою в бюджетній практиці. Розподіл мобілізованих державою грошових коштів також забезпечується тільки йому властивими методами.

Вивчаючи  форми розподілу бюджетних коштів, що існують нині в Україні, слід звернути увагу на систему міжбюджетного  розподілу видатків і доходів, яка  базується на розмежуванні видатків і доходів, законодавчо закріплених за певним рівнем бюджету (див. табл. 12). Подібне розмежування між окремими бюджетами починається з розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в основі розмежування видатків лежить визначення меж функцій між окремими рівнями державної влади й управління. Розподіл видатків може ґрунтуватися на двох принципах: відомчій підпорядкованості та територіальному розташуванні об’єктів фінансування.

Таблиця 12

МЕХАНІЗМ  РОЗПОДІЛУ БЮДЖЕТНИХ  РЕСУРСІВ

До  недавнього часу основним був принцип  підпорядкованості, а от у розподілі  видатків склались такі пропорції: з  Державного бюджету фінансувалися  видатки на оборону (практично повністю), народне господарство (переважна  частина), на утримання органів загальнодержавної влади та управління, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, окремі видатки на соціально-культурну сферу. З місцевих бюджетів фінансувалася переважна частина видатків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфраструктури, місцевих органів влади та управління [27].

Слід  зазначити, що в Україні з 2001 року започаткована реформа міжбюджетних відносин, основи якої закладені в  нещодавно прийнятому Бюджетному кодексі  України. Бюджетний кодекс пропонує чотири важливі структурні зміни, які включають: 1) раціональний розподіл видатків та 2) закріплення дохідних джерел між різними типами бюджетів, 3) формульну систему трансфертів між державним бюджетом і місцевими бюджетами, а також 4) систему цільових субвенцій на соціальний захист [12].

Бюджетний кодекс України передусім наголошує  на чіткому розмежуванні видів видатків між бюджетами різних рівнів, яке  має здійснюватися на основі принципу субсидіарності із урахуванням критеріїв  повноти надання послуг та наближення їх до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на три групи, які мають певне спрямування фінансових коштів (див. ст. 86 Бюджетного Кодексу). Субсидіарність — новий принцип для вітчизняної бюджетної системи, за яким видаткові повноваження мають бути закріплені за бюджетами з метою децентралізувати та розподілити відповідні видаткові зобов’язання з урахуванням того, що вони можуть найефективніше бути виконані на місцях. Наприклад, у галузі програм соціального захисту, що пов’язані з наданням грошової допомоги і мають загальнодержавне охоплення, міста та райони надаватимуть законодавчо встановлені види допомоги, але отримуватимуть компенсацію своїх бюджетних видатків шляхом цільових субвенцій з держбюджету. Прикладами цільових трансфертів, що надаватимуться місцевим бюджетам з державного бюджету, є допомога сім’ям з дітьми та пільги ветеранам війни та праці [12].

Таблиця 13

РОЗМЕЖУВАННЯ  ВИДІВ ВИДАТКІВ МІЖ  МІСЦЕВИМИ БЮДЖЕТАМИ

Розподіл  доходів є похідним від розподілу  видатків та має здійснюватися на таких принципах:

• податки не повинні легко експортуватися поза межі території, на якій вони збираються, бо в іншому разі місцеві органи влади не відчуватимуть себе відповідальними за них;
• база оподаткування має бути відносно рівномірно розподілена між регіонами, що створюватиме рівні можливості одержання надходжень у різних регіонах;
• база оподаткування має бути достатньо великою, щоб задовольняти видаткові потреби місцевих бюджетів;
• податок повинен стягуватися з не надто мобільних факторів, бо в іншому випадку платники податку переміщатимуться з регіонів із порівняно великою базою оподаткування до регіонів із відносно невеликою базою оподаткування;
• податки не повинні створювати значних економічних викривлень;
• податки мають бути такими, щоб їхнє адміністрування не було пов’язано з великими труднощами;
• суспільні послуги місцевих органів влади, які надаються конкретним споживачам, мають фінансуватися за рахунок плати, яку вносять ці споживачі [12].

Розподіл  доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних податків і платежів та місцевих податків і зборів.

Загальнодержавні  податки та обов’язкові платежі  поділяються на:

• закріплені — доходи, які повністю або частково (за твердофіксованим нормативом) надходять до даного бюджету;
• регулюючі — доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бюджетів і періодично (як правило) змінюються.

Місцеві податки і збори закріплюються  за місцевими бюджетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При  цьому може також визначатися  їх розподіл між ланками місцевих бюджетів.

Слід  зазначити, що розщеплення основних загальнодержавних податків та зборів, таких як ПДВ, податок на прибуток підприємств та акциз, не дозволяє ясно і чітко розв’язати проблему збільшення власної бази оподаткування на місцевому рівні. Натомість, воно породжує додаткові проблеми, які негативно позначаються на обсязі надходжень, зокрема місцевих бюджетів, та економічному розвитку всієї країни. Водночас, є інші податки, базу та ставки яких уповноважений визначати центральний уряд, що їх доцільно було б закріпити за місцевими бюджетами, а саме податок на нерухомість (пропонується запровадити), податок на землю, прибутковий податок з громадян та інші.

Слід  зазначити, що за Бюджетним кодексом, Державний та місцеві бюджети  матимуть окремі дохідні джерела, розмежування яких дозволить реалізувати цілі міжбюджетної реформи.

Для фінансування видатків, що мають обраховуватися за нормативами бюджетної забезпеченості, призначається кошик джерел доходів бюджетів територіальних громад. Цей кошик доходів складається з надходжень, що збираються на певній території, від таких податків і зборів: прибутковий податок з громадян, державне мито, плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, надходження від адміністративних штрафів за місцем вчинення правопорушення (окрім штрафів ДАІ).

Структура доходів кошика не є випадковою —  це передусім податки та збори, що стягуються за місцем проживання (щоправда, на сьогодні прибутковий податок  в Україні ще неповністю відповідає цьому критерію, однак ця його вада має бути відкоригована майбутнім Податковим кодексом). Один із кардинальних принципів публічних фінансів полягає в тому, що лише податки, які сплачуються місцевими жителями, повинні використовуватися для фінансування, бодай часткового, суспільних послуг, що надаються цим місцевим жителям. Номенклатура таких податків відповідає міжнародній практиці і засвідчує чіткий взаємозв’язок між величиною і місцем сплати податку та рівнем послуг, що їх отримує за ці кошти платник податку, який водночас є і виборцем. Місцеві платники податків значно більшою мірою схильні цікавитися видатковими рішеннями місцевої влади і відстежувати їх, коли вони знають, що ці рішення здійснюються головним чином коштом сплачуваних ними податків.

Частина, а саме 25 % прибуткового податку з громадян, стягненого на території області чи Автономної Республіки Крим, спрямовується на часткове фінансування діяльності обласних бюджетів та республіканського бюджету Автономної Республіки Крим. Окрім того, держава встановлює додатковий алгоритм розподілу прибуткового податку з громадян для бюджетів міст районного значення, села та селища, з одного боку, та районних бюджетів, з іншого, у розмірі 25:50 (решта 25 — зараховуються до обласного бюджету) [12].

Рис. 6. Алгоритм розподілу прибуткового податку з громадян

Інші  доходи з «кошика», визначені ст. 64 Бюджетного кодексу, у повному  обсязі використовуються для фінансування бюджетів територіальних громад. Таким  чином, кожен орган місцевого  самоврядування матиме доступ до набору доходів, зібраних у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, обсяг яких може виявитися достатнім або недостатнім для фінансування делегованих видаткових повноважень. Там, де він виявиться недостатнім, — решту забезпечать трансферти.