Бюджетний процес в Україні

Бюджетний процес

План

Вступ

I. Організаційні основи бюджетного  процесу

1.1. Економічний зміст та призначення  бюджетного процесу

1.2. Особливості формування місцевих  бюджетів в умовах самоврядування

1.3. Учасники бюджетного процесу  та їх повноваження

ІІ. АНАЛІЗ СКЛАДУ ТА СТРУКТУРИ ДОХОДІВ І ВИДАТКІВ.

2.1. Характеристика доходів Державного  бюджету, та виконання доходної  частини місцевого бюджету Київського  району міста Одеси.

2.2. Характеристика видатків Державного  бюджету, та виконання видаткової  частини місцевого бюджету Київського  району міста Одеси.

2.3. Бюджетний дефіцит, його причини  та наслідки

III. Шляхи вдосконалення бюджетного  процесу

3.1 Вдосконалення бюджетного процесу

3.2 Шляхи (напрями) удосконалення  показників бюджетів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Бюджет як явище в історії  людського суспільства з’явився порівняно недавно – в епоху  капіталізму. Його поява пов’язана з відділенням державних фінансів монарха, обмеженням влади останнього, переходом до демократичних засад управління державним і суспільним життям. Бюджет в усіх країнах світу є основою державних фінансів і основним фондом грошових коштів держави.

В Україні поняття, зміст і функції  державного бюджету мають свої особливості, викликані суспільними і економічними перетвореннями в країні за останні  роки.

Згідно ст.1 Закону України «Про бюджетну систему України», бюджет – це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Державний бюджет України є основним фінансовим планом. В Україні існує багато фінансових планів утворення і використання певних фондів коштів. Але бюджет є основним з них за величиною, за суспільно-політичним значенням, за ступенем впливу на інші фонди коштів. Крім того, Державний бюджет України з абсолютною більшістю з них об’єднаний організаційно, тобто надходженням або витрачанням певних грошових коштів.

Державний бюджет – встановлений законом на певний період основний фінансовий план (розпис) доходів і  видатків централізованого фонду коштів держави, необхідних для здійснення її завдань і функцій. В ст.96 Конституції України встановлено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період, тобто бюджетний період в Україні збігається з календарним роком. Кожен бюджет складається з дохідної і видаткової частин.

I. Організаційні основи  бюджетного процесу

1.1. Економічний зміст  та призначення бюджетного процесу

Державний бюджет займає провідне місце  в бюджетній системі України. І як будь-який план, він має свої складові частини. Відповідно до глави 5 Бюджетного кодексу (далі – БК) можна виділити доходну і видаткову частини Державного бюджету. [5]

Дослідження проблем формування доходної частини Державного бюджету України  викликає інтерес, насамперед тому, що саме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни, і завдяки правильному  здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність та належний життєвий рівень населення. Через державний бюджет органи державної виконавчої влади здійснюють реалізацію державної внутрішньої і зовнішньої політики, державне регулювання і стимулювання економіки, фінансування соціальної політики з врахуванням довгострокових інтересів країни. Збільшення асигнувань з державного бюджету сприяє зростанню сукупного попиту в економіці і, відповідно, збільшенню випуску продукції і зайнятості. [15]

Норми, які регулюють відносини  по формуванню доходної частини бюджету, відіграють важливу роль у системі  бюджетно-правових норм, оскільки ці відносини  впливають як на фінансове забезпечення функцій управління, так і на розвиток держави в цілому. Звернемо увагу на особливий характер зв'язку бюджетних матеріальних і процесуальних норм порівняно з цивільними матеріальними і цивільними процесуальними нормами. Відмінність полягає передусім в тому, що в бюджетних відносинах беруть участь одні й ті ж учасники, якими є органи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (ст. 20 БК), а у цивільних – самостійні й різні суб'єкти. До учасників формування державного бюджету відносяться Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України і Верховна Рада України, а також розпорядники бюджетних коштів.

Стаття 2 БК дає наступне визначення доходів бюджету – це усі податкові, неподаткові та інші надходження  на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України. Але, на нашу думку, ця дефініція не повністю відображає сутності поняття «доходи бюджету». З огляду на розробки, здійснені наукою бюджетного права, можна дати наступне визначення: доходи бюджету – це частина фінансових ресурсів, що опосередковують економічні відносини з приводу акумулювання державою грошових коштів для створення централізованого грошового фонду, які мають на меті забезпечення реалізації державних програм. [5] Правові норми, що стосуються складу і формування доходів державного бюджету, складають окрему групу, але розглядаються в одному розділі з групою правових норм, що регулюють видатки бюджету. Тим самим підкреслюється єдність і взаємозалежність між доходною і видатковою частинами, тобто збалансованість бюджету, що має бути враховано при формуванні кожної з цих частин. Необґрунтовані розбіжності між обсягами доходів і видатків, нехтування узгодженістю в процесі формування кожної з цих частин бюджету призводять до таких негативних явищ як розбалансованість та дефіцит державного бюджету, у зв'язку з чим немає оптимального впливу бюджету на розвиток економіки і соціальної сфери. [16]

Розмаїття видів доходів відображається завдяки бюджетній класифікації, яка здійснюється з метою проведення необхідного аналізу в розрізі  доходів та забезпечення загальнодержавної  та міжнародної порівнянності бюджетних  показників.

Бюджетним кодексом України (ст. 9) встановлена  така класифікація доходів бюджету: 1) податкові надходження; 2) неподаткові  надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. До податкових надходжень належать обов'язкові платежі, передбачені податковим законодавством України. [3] Перелік загальнодержавних і місцевих податків закріплений у статтях 13, 14 Закону України «Про систему оподаткування». Також до законодавства про податки, збори та обов'язкові платежі належать нормативні акти, що регулюють порядок справляння конкретного виду платежу, наприклад, Закон України «Про плату за землю», Декрети Кабінету Міністрів «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір», «Про податок на прибуток» та ін., Укази Президента та постанови Кабінету Міністрів, підзаконні нормативні акти інших органів влади, які уточнюють і доповнюють законодавчі приписи.

Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької  діяльності; адміністративні збори  та платежі; надходження від штрафів  та фінансових санкцій; інші неподаткові  платежі.

Виходячи з наведеної класифікації доходів бюджету і визначається склад доходів Державного бюджету  України.

Склад доходів Державного бюджету  включає доходи (за винятком тих, що згідно зі статтями 64, 66 та 69 БК закріплені за місцевими бюджетами), [5] які отримуються  відповідно до законодавства про  податки, збори і обов'язкові платежі  та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також  за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок  Державного бюджету України, та інших  визначених законодавством джерел, включаючи  кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також  проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в  майні господарських товариств. До складу доходів Державного бюджету  України також входять: гранти і  дарунки у вартісному виразі та міжбюджетні  трансферти з місцевих бюджетів.

Маючи матеріальний характер, доходи класифікуються і систематизуються переважно за економічними і правовими  джерелами. За соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи: від господарської діяльності; від використання природних ресурсів; від зовнішньоекономічної діяльності; від банківської діяльності; від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; державне мито; митні платежі; збори та інші неподаткові платежі; доходи від приватизації; доходи від прибутку громадян тощо. [8]

За порядком та умовами зарахування  доходів у Державний бюджет та в місцеві бюджети вони поділяються  на закріплені і регулюючі. До закріплених відносяться доходи, які чинними законодавчими актами віднесені у доходну частину певного рівня бюджетної системи повністю у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі (норматив), що встановлюється на тривалий строк. Регулюючі доходи – це доходи, надходження яких у нижчестоящі бюджети визначаються щорічно Верховною Радою України або представницьким органом місцевого самоврядування вищого рівня при запровадженні своїх актів про бюджет. У сучасних умовах Державний бюджет може мати як закріплені за ним кошти, так і позичені. За юридичними формами доходи Державного бюджету поділяються на податкові і неподаткові. [10]

Узагальнюючим джерелом доходів державного бюджету, рівно як і місцевих бюджетів, є валовий внутрішній продукт (далі – ВВП) країни. Зростання ВВП призводить до зміцнення та стабілізації економіки, розширення виробництва, збільшення зайнятості, підвищення життєвого рівня народу, заробітної плати працівників, прибутків підприємств та організацій, купівельної спроможності населення, а, отже, до збільшення податкових надходжень до державного і місцевих бюджетів, до поповнення їх доходної частини. Разом з тим зниження номінального обсягу ВВП та зростання інфляції призводить до номінального зменшення надходжень до бюджету. [10]

Система мобілізації доходів до державного бюджету може як завдати  імпульс економічному зростанню, так  і навпаки пригнітити його. Так, задіяна в Україні система мобілізації доходів у розпорядження держави виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до не виправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значні деформації та нестабільність виявлено в розмірах ставок оподаткування, у методології визначення бази та періодів оподаткування. Особливо негативно вплинули на результати господарської діяльності нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до створення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень. [13]

На сьогодні очевидним є й  те, що створення ефективної системи  доходів – справа дуже складна. Насамперед потрібна науково обґрунтована політика доходів держави, яка б враховувала сучасне економічне становище в Україні, ті функції, які покладені на неї Конституцією в галузі економічного й соціального життя. Без всебічно продуманої та концептуально вивіреної політики доходів державі важко здійснити податкову реформу. Тому основними принципами побудови системи доходів держави є:

• мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впровадженню прямих податків, тобто податків, де об'єктом оподаткування є дохід фізичної особи, земля, майно й капітал;

• використання непрямих податків лише у формі акцизів і з метою обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;

• застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу;

• ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці й знижують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;

• надходження повинні бути з багатьох різних джерел – чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного зниження надходжень із погіршенням становища в економіці;

• зростання видатків пропорційно зі зростанням доходів бюджету (це гарантуватиме збалансованість бюджету за будь-яких економічних умов у державі);

• прогнозована й стійка система надходжень, що, в свою чергу, потребує застосування економічно вигідних автоматизованих систем збирання статистичної інформації, застосування обчислювальної техніки, сучасних комп'ютерних технологій, створення автоматизованих інформаційних баз і банків даних.

Необхідно також запровадити чітке  розмежування податків, що зараховуються  до державного й місцевих бюджетів, розширити права органів місцевого  самоврядування у сфері оподаткування. [13]

Отже, на завершення ми можемо констатувати, що досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах  підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного  добробуту потребують постійного вдосконалення  фінансового механізму в кожній із його складових. Економічною наукою завжди здійснювався пошук найефективніших форм і методів удосконалення фінансового механізму, і в більшості наукових джерел він одержав назву системи державного макроекономічного регулювання.

1.2. Особливості формування  місцевих бюджетів в умовах  самоврядування

Для забезпечення потреб територіальної громади в Україні діє система  місцевого самоврядування. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. [3] Для забезпечення територіальної громади всіма необхідними соціально-пообутовими, культурними та іншими послугами передбачається наявність бюджету місцевого самоврядування відповідного рівня.

Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) – план утворення  і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій  та повноважень місцевого самоврядування. В системі адміністративно-територіального поділу України передбачено наявність адміністративно-територіальних одиниць на рівні районів у великих містах. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» можуть утворюватися районні в місті ради. [3] Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

В рамках фінансування місцевого самоврядування розглянемо особливості планування і порядку фінансування видатків бюджетів районів великих міст. Райони великих міст фінансуються за рахунок районних бюджетів. Районний бюджет передбачає собою план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад району міста, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання тощо.

Порядок планування, формування, виконання  та подальшого контролю районного бюджету  передбачений Бюджетним кодексом України. Районний бюджет району у місті відповідно до Бюджетного кодексу містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів місцевого самоврядування району у місті. Статті витрат районного у місті бюджету міста з районним поділом передбачають сукупність видатків для здійснення всіма бюджетними установами та організація покладених на них функцій. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету. Склад доходів та видатків бюджетів районів у містах (у разі їх створення) визначається міською радою відповідно до повноважень, переданих районним у містах радам.

Міністерство фінансів України  доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним  адміністраціям та виконавчим органам  відповідних рад особливості  складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний  період. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад зобов’язані надавати необхідну інформацію: Міністерству фінансів України – для проведення розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників; Верховній Раді України – для перевірки достовірності цих розрахунків. [5]

Згідно з типовою формою бюджетних  запитів, визначеною Міністерством  фінансів України, та з урахуванням  особливостей складання проектів районних бюджетів міста місцеві фінансові  органи в особі відділень Державного казначейства України розробляють  і доводять до головних розпорядників  бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів.

Головні розпорядники бюджетних коштів в особі Ради народних депутатів  відповідного району великого міста  організують розроблення бюджетних  запитів для подання місцевим фінансовим органам в терміни  та порядку, встановлені цими органами. Головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих місцевим фінансовим органам бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту місцевого бюджету, згідно з вимогами місцевих фінансових органів.

Районні відділення Державного казначейства України на будь-якому етапі складання  і розгляду проектів районних бюджетів проводять аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних  коштів, з точки зору його відповідності  меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних  коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад.

Після схвалення Кабінетом Міністрів  України проекту закону про Державний  бюджет України Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів  Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад розрахунки прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозиції щодо форми проекту рішення про  місцевий бюджет (типова форма рішення).

У тижневий термін після ухвалення  закону про Державний бюджет України  на відповідний рік в другому  читанні Кабінет Міністрів України  доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним  адміністраціям та виконавчим органам  відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних  бюджетів і текстові статті, що визначають особливості міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період), які були проголосовані Верховною  Радою України при прийнятті  проекту закону про Державний  бюджет України в другому читанні.

На підставі інформації, отриманої  відповідно до частин п’ятої – восьмої  цієї статті, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад готують проекти  рішень про відповідні місцеві бюджети. [3, 5]

Проект рішення про районний бюджет перед його розглядом на сесії  відповідної районної ради в місті  схвалюється Радою міністрів  Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією чи виконавчим органом відповідної районної ради. Разом з ним необхідно подавати:

1) пояснювальну записку до проекту  рішення, яка повинна містити:

а) інформацію про соціально-економічний  стан відповідного району у великому місті і прогноз його розвитку на наступний бюджетний період, які  покладено в основу проекту районного  бюджету;

б) оцінку надходжень доходів з  урахуванням втрат доходів у  результаті наданих відповідною  районною радою податкових пільг;

в) пояснення до основних положень проекту рішення про районний бюджет міста, включаючи аналіз пропонованих обсягів видатків щодо функцій та програм. Обґрунтування включають  бюджетні показники за попередній, поточний, наступний бюджетні періоди  в розрізі класифікації видатків бюджету відповідного району міста;

г) обґрунтування особливостей між  бюджетних взаємовідносин для міських  з районним поділом бюджетів та надання  субвенцій на виконання інвестиційних  проектів;

2) прогноз показників відповідного  районного бюджету за основними  видами доходів, видатків та  фінансування на наступні три  бюджетні періоди;

3) проект показників зведеного  бюджету міста з районним поділом;

4) показники видатків, необхідні  на наступні бюджетні періоди  для завершення проектів, що враховані  в бюджеті міст з районним  поділом, за умови, якщо реалізація  проекту триває більше одного  бюджетного періоду;

5) перелік інвестиційних програм  на наступний бюджетний період  та на наступні три бюджетні  періоди;

6) інформацію про хід виконання  відповідного бюджету у поточному  бюджетному періоді;

7) пояснення головних розпорядників  бюджетних коштів до проекту  відповідного бюджету міст з  районним поділом, що подаються  до бюджетної комісії відповідної  районної ради міста;

Рішенням про бюджет міст з районним поділом визначаються:

1) загальна сума доходів і  видатків (з розподілом на загальний  та спеціальний фонди) бюджету  міст з районним поділом, а  також з розподілом видатків  на поточні і капітальні;

2) граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) місцевого бюджету  в наступному бюджетному періоді  і боргу місцевого самоврядування  на кінець наступного бюджетного  періоду; 

3) бюджетні призначення головним  розпорядникам коштів за бюджетною  класифікацією;

4) доходи бюджету за бюджетною  класифікацією;

5) бюджетні призначення міжбюджетних  трансфертів;

5-1) розмір оборотної касової  готівки бюджету міст з районним  поділом;

6) додаткові положення, що регламентують  процес виконання бюджету.

Ради народних депутатів міст з  районним поділом при затвердженні районних бюджетів повинні врахувати  обсяги міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування районних бюджетів, що були затверджені  Верховною Радою України при  прийнятті проекту закону про  Державний бюджет України у другому  читанні. Бюджети міст з районним поділом затверджуються не пізніше ніж у двотижневий термін після офіційного опублікування закону про Державний бюджет України. Районні у містах бюджети на наступний бюджетний період затверджуються відповідно рішеннями районної в місті ради не пізніше ніж у двотижневий термін після затвердження районного чи міського (міст Києва і Севастополя, міста республіканського Автономної Республіки Крим чи міста обласного значення) бюджету. [4]

Районна Рада народних депутатів міст з районним поділом забезпечує виконання  відповідного бюджетів району у місті. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного районного бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. Казначейське обслуговування районного бюджету у місті здійснюється територіальними органами Державного казначейства. Державне казначейство України веде облік всіх надходжень, що належать районному бюджету у місті, та за поданням органів стягнення, погодженим з відповідними фінансовими органами, здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до даного бюджету.

Районний бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. До затвердження розпису керівником місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису районного бюджету встановленим бюджетним призначенням. Місцевий фінансовий орган у процесі виконання бюджету району у місті за доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету. Податки, збори (обов’язкові платежі) та інші доходи районного у місті бюджету зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий в територіальному органі Державного казначейства України, і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення. Податки, збори (обов’язкові платежі) та інші доходи визнаються зарахованими в доход районного бюджету з моменту зарахування на рахунок відповідного бюджету, відкритий в територіальному органі Державного казначейства України. [4]

Рішення про внесення змін до рішення  про районний у місті бюджет ухвалюється  відповідною радою за поданням офіційного висновку місцевого фінансового  органу про обсяг вільного залишку  бюджетних коштів, перевиконання  чи недовиконання доходної частини  загального фонду відповідного бюджету. Факт перевиконання доходної частини загального фонду районного бюджету визнається за підсумками першого півріччя та наступних звітних періодів поточного бюджетного періоду на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу за умови перевищення доходів загального фонду районного бюджету (без урахування міжбюджетних трансфертів), врахованих у розписі районного бюджету на відповідний період, не менше ніж на 5 відсотків. Факт недоотримання доходів загального фонду районного у місті бюджету визнається на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу за підсумками квартального звіту при недоотриманні доходів загального фонду районного бюджету, врахованих у розписі районного бюджету на відповідний період, більше ніж на 15 відсотків. [3]

Після введення в дію закону про  Державний бюджет України на відповідний  рік органам державної влади  та їх посадовим особам забороняється  приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних зобов’язань  районних у великих містах бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів, виділених  державою для виконання цих зобов’язань.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийнято відповідне рішення  про бюджет міста з районним поділом  місцеві державні адміністрації  та виконавчі органи відповідних  районних рад мають право здійснювати  витрати з відповідного районного  бюджету лише на цілі, які визначені  у рішенні про районний бюджет на попередній бюджетний період. При цьому щомісячні видатки не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених рішенням відповідної ради про бюджет на попередній бюджетний період. До прийняття рішення про районний бюджет міст з районним поділом на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється.

У доходи бюджетів районів у містах з районним поділом зараховуються:

• податок на прибуток підприємств і організацій всіх форм власності та підпорядкування (крім комунальних) у розмірі, визначеному Радою народних депутатів вищого рівня, та 100% податків на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня;

• податок з доходів громадян у розмірі, визначеному Радою народних депутатів вищого рівня, але не менше як 50%;

• місцеві податки і збори у розмірах, визначеному Радою народних депутатів міста;