Економіка інтелектуальної власності

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКООПСПІЛКИ

«ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ» 

Реферат

з дисципліни «Інтелектуальна власність»

на тему:

«Економіка інтелектуальної власності»

Виконала:

студентка групи МО-51 (м)

Тютюннік  М.П.

Перевірила:

Шурдук І.В.

ПОЛТАВА – 2011

ЗМІСТ 

Вступ

   1. Інтелектуальна власність – складова інтелектуального капіталу за економічним змістом

   2. Оцінка вартості інтелектуальної  власності

   3. «Нова» економіка інтелектуальної власності

Висновок

Перелік джерел літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВСТУП 

   В умовах ринкової економіки інтелектуальна власність в господарському обігу  набуває статусу інтелектуального капіталу. Цей складний в економіці  феномен знайшов теоретичне обґрунтування  при розгляді сучасної ринкової інтелектуальної економіки, яка спирається на загальні основи теорії ринку, капіталу і підприємництва (бізнесу).

   Економіка інтелектуальної власності, або  інтелектуальна економіка - це галузь знань, яка вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізмів взаємодії суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних з інтелектуальним капіталом.

   Сучасна ринкова інтелектуальна економіка - це змішана економіка, в якій інтелектуальний  продукт створюється під впливом  власних зусиль, що спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, які охоплюють організаційні форми й правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації інтелектуального капіталу, систему сучасного обліку, фінансових відносин та процедуру укладання угод. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА  ВЛАСНІСТЬ — СКЛАДОВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ЗА ЕКОНОМІЧНИМ ЗМІСТОМ 

   Інтелектуальна  економіка — це галузь знань, що вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізми взаємодії  суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних з інтелектуальним капіталом. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, що охоплюють організаційні форми та правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації з інтелектуального капіталу, систему сучасного бухгалтерського обліку, фінансових відносин та процедуру укладення угод.

   Сучасна ринкова інтелектуальна економіка  — це змішана економіка, в якій інтелектуальний продукт створюється  під впливом власних ринкових зусиль, що спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання.

   Бізнес  — це відповідний вид діяльності з метою отримання доходу за результатами комерціалізації інтелектуального продукту. Він передбачає повну самостійність щодо прийняття господарських рішень та певну відповідальність за результати цих рішень. Бізнес — це ризик. Він передбачає залучення власного капіталу або опосередковану участь у такій діяльності шляхом вкладення у діло власного капіталу на умовах корпоративного права.

   Інтелектуальний капітал як економічна категорія  розглядається з позиції авансованої  інтелектуальної власності, що в  процесі свого руху приносить  більшу вартість за рахунок додаткової вартості. Це один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і водночас відтворює властиві лише йому (інтелектуальному капіталу) особливості. До інтелектуального капіталу належать продукт розумової, інтелектуальної праці та продукт творчих зусиль. Інтелектуальний капітал — це знання, що можуть бути перетворені в прибуток та оцінені.

   Щоб глибше усвідомити поняття та механізм функціонування інтелектуального капіталу, наведемо класифікацію видів інтелектуального капіталу за різними ознаками, залежно  від мети та завдань, які при цьому вирішуються.

   За  формою власності інтелектуальний  капітал може бути приватним, колективним  та державним залежно від суб'єкта, який володіє, користується і розпоряджається  результатом інтелектуальної творчої  діяльності. Зазначені правомочності закріплені в Конституції України (ст. 41).

   В основу інтелектуального капіталу входить  інтелектуальна власність — результат  інтелектуальної творчої діяльності, результат власного творчого пошуку, який має бути певним чином об'єктивований, втілений у певну об'єктивну форму та здатним до відтворення. З цієї позиції інтелектуальна власність визначає кому належить результат інтелектуальної творчої діяльності, що втілений у певну об'єктивну форму (патент, свідоцтво, ноу-хау, товарний знак, авторський твір тощо). Що стосується приватної або колективної (група приватних осіб) форми власності, то зрозуміло, що мається на увазі, кому належить результат власного творчого пошуку, хто або скільки людей спрямовували свої зусилля на отримання кінцевого результату творчої діяльності. Що стосується державної форми інтелектуальної власності, то до неї належить продукт інтелектуальної праці, створений на замовлення державних органів влади за рахунок бюджетних коштів, або за традицією продукт інтелектуальної праці належить суб'єкту господарювання (підприємству, об'єднанню тощо), який утворений органами держави (місцевого самоврядування— комунальна власність; Кабінетом Міністрів України, за наказом міністерств і відомств — загальнодержавна власність), що відповідає законам України «Про власність», «Про підприємства в Україні» тощо.

   Корпоративна  трансакція пов'язана з організаційно-правовою формою інтелектуального капіталу і  відтворюється у формі акціонерного або пайового інтелектуального капіталу залежно від виду корпоративної трансакції або виду засновницького капіталу, якщо маємо на увазі акціонерне товариство або інші види господарських товариств (товариство з обмеженою відповідальністю тощо), що передбачені Законом України «Про господарські товариства» та іншими. Вкладення інтелектуального капіталу до статутного фонду господарських товариств в обмін на корпоративні права належить до інноваційної діяльності, спрямованої на емісію (ремісію) статутного фонду, тобто підвищення (зменшення) потенціалу засновницького капіталу.

   Корпоративні трансакції здійснюються з метою більш повного використання прав інтелектуальної власності, зміни структури управління та реструктуризації активів. Водночас при корпоративних трансакціях здійснюється перерозподіл виключних прав між суб'єктами, які беруть участь у трансакціях.

   Резидентність визначає присутність національного  або іноземного інтелектуального капіталу. За такою ознакою збільшуються інтеграційні можливості інтелектуального капіталу, який стимулює створення ринку інтелектуальних (нематеріальних) активів.

   Форма залучення інтелектуального капіталу проявляється у формі права на об'єкти промислової власності та у формі авторського та суміжних з ним прав залежно від видів  об'єктів інтелектуальної власності. За міжнародними стандартами усі  результати творчої інтелектуальної діяльності з точки зору правової охорони поділяються на об'єкти, що охороняються правом промислової власності, і на об'єкти, що охороняються авторським правом. До промислової власності належать винаходи, корисні зразки, промислові моделі, фабричні або товарні знаки, ноу-хау. До об'єктів, що охороняються авторським правом, належать права на наукові, літературні, художні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо.

   Інтелектуальний капітал в інших формах може проявлятися, наприклад, у вигляді наданих послуг типу «інжиніринг» тощо.

   За  терміном знаходження у розпорядженні  суб'єкта господарювання інтелектуальний  капітал поділяється на власний  або такий, що не має терміну знаходження  у розпорядженні суб'єкта господарювання, та строковий інтелектуальний капітал.

   Власний інтелектуальний капітал може бути на балансі суб'єкта господарювання, наприклад, у формі капітальних  інвестицій, тобто на стадії створення (розробки) нематеріальних активів. Що стосується строкового інтелектуального капіталу, то на балансі суб'єкта господарювання такий капітал дістає відображення у вигляді нематеріальних активів, які залежно від виду мають термін знаходження у розпорядженні суб'єкта відповідно до законодавства України про охорону інтелектуальної власності. Так, наприклад, правова охорона суб'єктів інтелектуальної власності надається за певних умов на конкретно визначений строк: винахід — на 20 років, корисна модель — на 5 років, промисловий зразок — на 10 років тощо.

   Означеними  законами також передбачено здійснення, наприклад, щорічної (для винаходів) підтримки їх дії, шляхом сплати зборів за дії, що пов'язані з охороною права на об'єкти інтелектуальної власності.

   За  ознакою формування (мобілізації) інтелектуальний  капітал поділяється на створений  самим суб'єктом господарювання і придбаний в інших суб'єктів господарювання.

   За  ознакою можливості визначення розміру (величини) вартості інтелектуальний  капітал може оцінюватися (визначатися) прямим (витратним) методом (безпосередньо, відповідно до кошторису) та експертним методом.

   Витратний метод оцінки вартості інтелектуального капіталу передбачає, що потенційний  покупець, якій володіє відповідною  інформацією (кошторисом витрат) про  предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж вартість іншого об'єкта у складі нематеріальних активів тієї самої корисності.

   Експертний (ринковий) метод оцінки вартості інтелектуального капіталу передбачає використання методу порівняльних продаж, який полягає  у прямому порівнянні оцінюваного  об'єкта з іншим, аналогічним за якістю, призначенням і корисністю, що був проданий у порівнюваний час на аналогічному ринку.

   Передусім з юридичних позицій слід розрізняти правову охорону інтелектуальної  власності і право на інтелектуальну власність.

   Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності надається за певних умов на конкретно визначений законом строк.

   Право інтелектуальної власності —  це право володіти, користуватися  і розпоряджатися належним результатом  інтелектуальної творчої діяльності.

   Інтелектуальна  власність є складовою інтелектуального капіталу і набуває всіх притаманних йому ознак.

   Використання  інтелектуальної власності в  господарській діяльності з економіко-фінансових позицій — це її комерціалізація, що виникає на умовах договірних відносин. Саме комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати її як товар і як капітал.

   Як  товар інтелектуальна власність  розглядається як нематеріальний актив, що використовується в будь-яких господарських  операціях.

   Як  капітал інтелектуальна власність розглядається з точки зору витрати капіталу на освіту або придбання підприємцем нематеріальних активів з метою його приросту.

   Інтелектуальна  власність може розглядатися і як інвестиція, що поділяється на капітальну (придбання нематеріального активу, який підлягає амортизації) та фінансову (пряму), якою передбачають внесення нематеріального активу до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

   Трансформація інтелектуальної власності в  інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку, є самим важким етапом у ланцюгу, що зв'язує науку, винахідника зі споживачем. При цьому потрібно враховувати домінанти ринку, потреби споживача і мати досвід технологічного підприємництва.

   Як  відомо, інноваційний процес проходить 4 основних етапи:

   1) аналіз конкуренції нового продукту;

   2) лабораторну перевірку здійснення  ідеї;

   3) створення дослідного зразка  продукції; 

   4) підготування виробництва дослідної  партії і її реалізація.

   Досвід  показує, що в реальних умовах від ідеї створення нового продукту до надходження перших прибутків від його продажу на ринку проходить 3—4 роки. Це період інноваційного проекту. Для того, щоб довести розробку від лабораторного прототипу до стадії продажу дослідної партії, а потім і невеличкої серії, потрібно, як правило, близько 1—2 млн. доларів. Такі інвестиції вкладаються не відразу, а невеличкими порціями за кожний окремий крок у реалізацію інноваційного проекту.

   З розвитком ринкових відносин розширюється перелік результатів інтелектуальної власності, а також формується новий, суто економіко-фінансовий підхід до цього виду продукту, який в умовах товарно-грошових відносин набуває ознаки товару або капіталу. Активізація в цьому напрямку є важливим чинником економічного розвитку.

2. ОЦІНКА ВАРТОСТІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 

   Потреба в оцінці вартості інтелектуальної  власності виникає у зв'язку з:

   — визначенням бази оподаткування  в процесі придбання та продажу  об'єктів інтелектуальної власності;

   — здійсненням корпоративних операцій, пов'язаних з емісією (ремісією) статутних фондів господарських товариств;

   — визначенням вартості виключних  прав, що передаються на підставі договору купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної  власності чи ліцензійних договорів  на право використання таких об'єктів;

   — визначенням розміру компенсації (розміру відшкодування), яку потрібно сплатити відповідно до діючого законодавства  власнику інтелектуальної власності  за порушення його виключних прав;

   — внесенням об'єктів інтелектуальної  власності при здійсненні інноваційних чи інвестиційних проектів;

   — поширенням ринків збуту (шляхом надання  франшизи (межі відхилення кількості  поставленого товару від зазначеного  у договорі) та ін.);

   — організацією страхування;

   — передачею інтелектуальної власності  під заставу з метою отримання кредитів;

   — визначенням збитків, отриманих  неправомірним використанням об'єктів  інтелектуальної власності;

   — банкрутством підприємства у процесі  його ліквідації з метою задоволення  позивів кредиторів;

   — проведенням приватизації (відчуження) державного майна.

   За  своєю сутністю об'єкти інтелектуальної  власності не мають неуречевленої  форми, тому їх вартість не визначається з використанням традиційних  показників, що застосовуються при  здійсненні оцінки матеріальних об'єктів. Світовий досвід показує, що питання адекватної ціни складне як практично, так і теоретично. Ймовірність та суб'єктивність у такій оцінці очевидна, що потребує залучення до розрахунку вартості інтелектуальних об'єктів більш удосконаленого методичного інструментарію.

   При цьому слід зазначити, що розрахунки вартості об'єктів інтелектуальної власності здійснюються для певних цілей і не можуть бути використані для інших.

   Методика  оцінки вартості інтелектуальної власності  розробляється для відповідного об'єкта під конкретного замовника, оскільки потреба у такій оцінці виникає, як правило, у зв'язку з відчуженням відповідних виключних або невиключних прав.

   З прийняттям Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р. № 2658-Ш визначені правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання їх результатів.

   Законом передбачено, що оцінка майна, майнових прав — це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, яка передбачена  в положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, що розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

   Положення (національні стандарти) оцінки майна, які сьогодні розробляються, повинні  містити визначення понять, у тому числі поняття ринкової вартості, принципів оцінки, методичних підходів та особливостей проведення оцінки відповідного майна залежно від мети оцінки, вимоги до змісту звіту про оцінку та порядок його рецензування.

   Майном, що може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, у тому числі  земельні ділянки, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

   Майновими правами, що можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

   Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається його вартість. Нормативно-правовими  актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту  про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.

   Законом передбачено, що професійно-оціночна діяльність — це діяльність оцінювачів (які  мають кваліфікаційне свідоцтво  оцінювача) та суб'єктів оціночної  діяльності (які мають сертифікат суб'єкта оціночної діяльності), що полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, Розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

   До  суб'єктів оціночної діяльності належать суб'єкти господарювання —  зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, що здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідний до зазначеного Закону.

   До  суб'єктів оціночної діяльності належать також органи державної  влади та органи місцевого самоврядування, що отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності у процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких

   працюють  оцінювачі.

   Оцінка  майна проводиться на підставі договору між суб'єктами оціночної діяльності — суб'єктом господарювання та замовником оцінки на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

   Договір на проведення оцінки майна укладається  в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім.

   Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є:

   — зазначення майна, що підлягає оцінці;

   — мета, за якою проводиться оцінка;

   — вид вартості майна, що підлягає визначенню;

   — дата оцінки;

   — строк виконання робіт з оцінки майна;

   — розмір і порядок оплати робіт;

   — права та обов'язки сторін договору;

   — умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання;

   — відповідальність сторін за невиконання  або неналежне виконання умов договору;

   — порядок вирішення спорів, які  можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів.

   Законодавством  або за згодою сторін договору в  ньому можуть бути передбачені інші істотні умови.

   Звіт  про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності — суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

   Акт оцінки майна — це документ, що містить  висновки про вартість майна та підтверджує  виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної  діяльності — органом державної  влади або органом місцевого  самоврядування самостійно. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

   При здійсненні розрахунків вартості об'єктів  інтелектуальної власності світова  практика напрацювала ряд загальних  теоретичних підходів, до яких належить доходний, витратний та ринковий. Кожний з них має свої методи та методологію.

   Доходний  підхід передбачає, що ніхто не вкладатиме свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта нематеріального  характеру, якщо такий самий доход  можна отримати будь-яким іншим способом.

   Методологія цього підходу базується на встановленні причинного зв'язку між функціональними (фізичними, техніко-економічни-ми та ін.) властивостями об'єкта інтелектуальної  власності, що використовується у конкретному  об'єкті техніки (технології), та майбутніми доходами від його використання. Головною передумовою такого підходу є те, що економічна цінність кожного конкретного об'єкта в даний момент зумовлена очікуванням отримання в майбутньому доходів від його використання.

   На  практиці в кожному об'єкті техніки (технології), як правило, одночасно використовується декілька об'єктів інтелектуальної власності (винаходи, ноу-хау та інші рішення). На кожний об'єкт припадає лише відповідна частка вартості прав на весь об'єкт техніки (технології) в цілому. Тому, використовуючи доходний підхід, перш за все необхідно визначити розмір частки участі кожного конкретного суб'єкта інтелектуальної вартості в загальному прибутку (доході).

   Основними методами, що реалізують цей методологічний напрям, є методи дисконтування та капіталізації.

   В основу методу дисконтування покладено  один з головних фінансових законів, який формулюється так: сьогоднішні  гроші коштують дорожче, ніж завтрашні.

   Співвідношення  між поточною та майбутньою вартістю об'єкта інтелектуальної вартості описують шляхом збільшення ставки дисконтування майбутніх грошових потоків за методом складного відсотка, внаслідок чого оцінюються майбутні грошові потоки, визначається ставка дисконтування і розраховується сумарна поточна вартість майбутніх грошових потоків.

   Під капіталізацією розуміють процес переведення  доходів від якого-небудь майна  у його вартість. Розрізняють метод  прямої капіталізації і метод  капіталізації за нормою віддачі.

   Метод прямої капіталізації використовується в основному як екс-прес-метод  для розрахунку залишкової вартості оцінюваного об'єкта (іноді для оцінки об'єктів, термін життя яких практично необмежений) і включає: виявлення джерел і розмірів чистого доходу, визначення ставки капіталізації і визначення вартості оцінюваного об'єкта як частки від ділення щорічного доходу (чистого прибутку після податків, чистого операційного доходу), отриманого від комерційного використання об'єкта оцінки, на коефіцієнт капіталізації.

   Витратний підхід заснований на припущенні, що потенційний  покупець, володіючи відповідною  інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж за інший об'єкт у складі нематеріальних активів тієї самої корисності. Передбачається визначення витрат на відтворення первісної вартості об'єкта інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства з урахуванням його подальших поліпшень чи його заміни за вирахуванням обґрунтованої поправки на суму амортизації за період використання оцінюваного об'єкта з метою встановлення його реальної вартості. Для об'єктів нематеріального характеру властивий строковий і моральний знос.