Фінансове планування. 2

Тема 1. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ 

1.1. Зміст і принципи  фінансового планування

Фінансове планування — це науково обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямків використання фінансових ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку. За своїм змістом це особлива сфера економічної діяльності держави, господарських суб'єктів і окремих громадян з обґрунтування ефективності управлінського вирішення з питань господарської діяльності в напрямі їх фінансового забезпечення, оптимізації передбачуваних витрат і одержання високих фінансових результатів.

Фінансове планування — суб'єктивна діяльність людей, тому воно тільки тоді дає позитивні результати, коли базується на пізнанні об'єктивних законів розвитку суспільства, тенденцій руху фінансових ресурсів, вивченні наявного економічного становища, результатів заходів, що вживалися раніше, цілей, які поставлені на сьогодні.

Основними функціями фінансового планування є:

— відображення основних напрямків фінансової політики, що здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади в державі;

—встановлення кількісних і якісних параметрів суспільного виробництва на плановий період;

—вибір раціональних шляхів фінансового забезпечення передбачуваного рівня економічного й соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

—здійснення необхідного рівня перерозподілу фінансових ресурсів для досягнення темпів і пропозицій розвитку економіки й підвищення суспільного добробуту;

—встановлення раціональних форм мобілізації фінансових ресурсів і на їх основі визначення їх оптимальної структури.

Фінансове планування — специфічна сфера управління. На всіх етапах історичного розвитку воно потребувало особливих підходів щодо свого здійснення. Специфічність фінансового планування полягає у тому, що:

—об'єктом фінансового планування завжди є фінансова діяльність держави, господарських структур і окремих громадян; предметною галуззю фінансового планування є фінансові ресурси, їхній рух при здійсненні відтворювальних процесів в економіці;

—сферою застосування фінансового планування є створення, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів на всіх етапах від виробництва до споживання валового внутрішнього продукту;

—фінансове планування відображає вартісну сторону економіки, тобто в його основі зосереджена грошова оцінка явищ і процесів економічного життя суспільства, що дає змогу визначити найефективніші варіанти фінансового забезпечення планових показників, завдань і передбачуваних заходів.

Організація фінансового планування може бути; ефективною тільки тоді, коли в неї будуть закладені науково обґрунтовані принципи. У науковій літературі немає єдиного підходу щодо визначення принципів фінансового планування.

Проте принципи фінансового планування — це  основа успішного його застосування. До їх числа належать:

—принцип комплексного підходу до основних параметрів економічного й соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з наявними фінансовими можливостями;

—принцип оптимального використання фінансових ресурсів з метою першочергового забезпечення фінансовими ресурсами пріоритетних напрямків розвитку економіки й соціальної сфери;

—принцип раціонального визначення джерел одержання фінансових ресурсів і їхнього розподілу через ланки фінансової системи, тобто через сферу державних фінансів, підприємницьких структур, страхових і резервних фондів ти фінансового ринку;

—принцип єдності у використанні фінансових показників, здійсненні фінансових розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямків розвитку. Йдеться про єдину методологію прогнозування обсягів і напрямків використання різних видів ресурсів у просторі й часі;

—принцип наукового обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обґрунтованість і використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів. Реальність прогнозів досягається на основі пізнання та використання закономірностей розвитку суспільства, об'єктивної оцінки потреб і наявності фінансових ресурсів, глибокого обґрунтування всіх розрахунків, їхніх взаємозв'язків із натуральними показниками. Застосування прогресивних норм є однією з найважливіших умов: зниження суспільних витрат праці, зростання її продуктивності, формування оптимальних матеріальних і вартісних пропорцій в економіці.

Важливе значення має наукова методологія фінансового планування. Вона включає сукупність загальних принципів і методів планування, систему фінансових планів, що використовується для відображення фінансового аспекту суспільного виробництва на основі врахування вимог конкретних умов розвитку економіки.

Виконувати покладені на нього завдання фінансове планування зможе тільки тоді, коли воно базуватиметься на наукових методах. Це одна з основних проблем фінансового планування. Наукові методи є тими інструментами, за допомогою яких пізнаються об'єктивні закономірності розвитку суспільства.

У теорії й практиці фінансового планування такі поняття, як "методологія планування", "метод планування", "методика планування" є рівнозначними. Тим часом вони визначають різні елементи процесу планування.

Визначення методології фінансового планування наведено вище. У свою чергу, метод планування — органічна частка методології, один із способів розробки фінансових планів. Методика планування — це сукупність правил, якими необхідно керуватися при вирішенні окремих питань фінансового планування. На цих правилах досить часто ґрунтуються й відповідні розрахунки. Методологія фінансового планування створює складний комплекс наукових уявлень про його предмет і метод, логічну структуру і взаємозв'язок проблем, що розв'язуються. Вона збагачується і вдосконалюється разом з розвитком суспільства.

За умов перехідної економіки необхідність удосконалення методології фінансового планування зумовлена особливостями її розвитку; у сучасних умовах суттєво ускладнилася структура цілей соціально-економічного розвитку та її співвідношення з фінансовими структурами; тривають зміни у фінансовому потенціалі держави за джерелами, структурою і динамікою. Це потребує нових підходів та методологічних рішень при здійсненні фінансового планування й прогнозування.

Особливості функціонування економіки в умовах ринку дають підставу виділити три аспекти фінансового планування — загальнодержавний, територіальний, окремих господарських структур. Ціаспекти ґрунтуються на загальних принципах і методології фінансового планування, хоча методика й організація процесу планування для кожного з них має свої специфічні риси, які зумовлюють їх виділення в самостійні розділи науки й практики планування.

За умов ринкової моделі економіки нові вимоги постають перед кожним аспектом фінансового планування. Найскладнішим є те, що в нинішніх умовах мало що можна запозичити з арсеналу фінансового планування, що здійснювалося в умовах соціалістичної економіки. Насамперед потрібен перехід від жорстко детермінованих показників, що мали директивний характер при соціалізмі, до визначення багатоваріантних планів і прогнозів фінансового забезпечення та фінансових результатів розвитку економіки, що ґрунтуються на ринкових засадах, тобто виробництво і споживання визначаються на основі попиту й пропозиції, а сам попит визначається рівнем матеріального добробуту населення, розвитком міждержавних економічних зв'язків, конкурентоспроможністю і технологічною досконалістю продукції, що випускається, а також роботами, що виконуються, й послугами, що надаються.

Слід враховувати, що в ринковій економіці, де вартісні й натуральні пропорції визначає ринок, не завжди враховуються економічні інтереси держави, виробничих структур і населення. З огляду на це держава здійснює пошук форм і методів впливу на економічні процеси й локалізацію соціально-економічних наслідків стихійних сил ринку шляхом їх регулювання, в тому числі і використовуючи фінансове прогнозування

Важливість загальнодержавного фінансового планування і прогнозування полягає в тому, що держава на макрорівні за його допомогою визначає свої фінансові можливості загалом і, можливості: використання фінансів для прийняття рішень у сфері розвитку економіки й соціальної-структури всій держави, певних регіонів і видів виробництва. Для досягнення поставленої мети повинна бути розроблена загальнодержавна програма економічного й соціального розвитку а також певні програми інвестування, прискореного розвитку деяких виробництв, охорони довкілля та інші загальнодержавні програми. При цьому за допомогою фінансового планування треба досягти фінансового забезпечення вказаних програм, тобто визначити джерела фінансування, обсяг і структуру витрат, а також кінцевий результат. На сьогодні є підстави стверджувати, що в Україні не розроблені достатньою мірою методологія і техніка загальнодержавного фінансового планування.

У зарубіжних країнах фінансове планування має фундаментальне наукове підґрунтя і високий рівень організації. Відповідні органи фінансового планування використовують сучасну методологію, прогресивні методи планування, розробляють загальнодержавні фінансові плани й баланси, що забезпечують фінансовими ресурсами виконання розроблених програм.

Отже, фінансове прогнозування і планування стає важливим елементом державного регулювання економічних і соціальних процесів. За допомогою фінансового планування і прогнозування активізуються фінансові важелі і стимули, забезпечується мобілізація фінансових ресурсів і їхнє раціональне спрямування на загальнодержавні потреби.

За умов переходу до ринку зростає роль фінансового планування на рівні окремих господарських суб'єктів, оскільки діяльність підприємств, організацій пов'язана з певним економічним ризиком, тому обсяги доходів, витрат або втрат повинні бути попередньо розраховані за різними варіантами для прийняття оптимального рішення. Від наявності фінансових ресурсів, напрямків їх витрат залежить фінансове становище підприємства, кінцеві результати його діяльності.

Головним призначенням фінансового планування на рівні певних господарських суб'єктів є розрахунки потреб у фінансових ресурсах, обсягу й напрямків їх використання, визначенні ефективності кожної фінансової операції й результатів діяльності такого суб'єкта.

Щодо територіального фінансового планування, то слід зауважити, що воно має зведено-аналітичні ознаки. Тому його вдосконалення повинно йти шляхом розробки планів фінансового забезпечення комплексного розвитку при ефективному використанні місцевих природних, територіальних, фінансових ресурсів, раціональному розміщенні .виробництва й вирішенні низки інших територіально-економічних питань. Об'єктом територіального планування є господарство, розміщене на території окремих адміністративно-територіальних одиниць. Удосконалення територіального планування дасть змогу уникнути багато негативних наслідків і небажаних структурних зрушень в економіці.

Методологічним підґрунтям для вирішення питань територіального планування є функціональні зв'язки територіальної структури економіки й особливості взаємодії регіональних соціально-економічних систем різного рангу з іншими структурними елементами народного господарства.

Структура економіки території суттєво різниться зі структурою економіки держави в цілому. Території — це завжди багатоцільові, багатофункціональні підсистеми економіки держави, що беруть участь у виробництві матеріальних і духовних благ. При цьому треба зазначити, що успішне управління економікою неможливе із залученням тільки одного з аспектів фінансового планування. Необхідним є органічне поєднання та взаємодія всіх аспектів фінансового планування, спрямованих на досягнення високих кінцевих результатів.

За економічним призначенням і роллю у процесі розширеного відтворення фінансове планування можна поділити на дві самостійні й одночасно органічно взаємозв'язані сфери.

Перша - це сфера зведеного фінансового планування. Вона включає зведене планування в масштабах держави, зведене плануванням в межах певних господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо), зведене територіальне планування. Друга сфера — це індивідуальне фінансове планування на рівні господарської структури, бюджетної установи. Кожній із вказаних сфер властиве особливе використання методів планування. 

1.2. Система фінансових  планів

Результатом фінансового планування є розраховані фінансові показники, які відповідають певним ознакам і знаходять відображення в документі, який має назву "фінансовий план ". Фінансовий план — це особлива форма документа, показники якого завжди виступають у грошовій формі й відображають результати господарської діяльності та рух фінансових ресурсів протягом відповідного періоду.

Різні види діяльності держави, господарських структур, фінансових інститутів, окремих громадян впливають на методи розрахунків фінансових показників і форму фінансового плану. Проте є загальне правило для всіх видів фінансових планів — вони обов'язково повинні мати підрозділи доходів і видатків. У деяких фінансових планах ці підрозділи можуть мати детальніше розшифрування.

За діючою практикою всі фінансові плани прийнято розподіляти на дві великі групи: зведені й індивідуальні. У свою чергу, зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, плани самих господарських об'єднань і територіальні. Центральне місце посідають зведені загальнодержавні фінансові плани. Вони відображають рух фінансових ресурсів на макрорівні, тобто масштаби перерозподілу фінансових ресурсів, що здійснюються за допомогою фінансової системи держави. До їх числа належать баланс фінансових ресурсів і витрат держави, зведений бюджет держави, державний бюджет, бюджет пенсійного фонду тощо.

Зведені фінансові плани загальнодержавного характеру відрізняються  своєю структурою, змістом, об'єктом і сферою руху ресурсів, методами планування і призначенням. Їхнє основне призначення полягає у тому, щоб:

—визначити обсяг фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в усіх секторах економіки, та їхнє використання, ґрунтуючись на наявних можливостях;

—відобразити основні напрямки фінансової політики держави упродовж певного періоду, з огляду на фінансові можливості щодо задоволення загальнодержавних потреб.

Перелік зведених фінансових планів, їхній зміст і форма в кожній державі визначаються побудовою її фінансової системи, а також специфікою перерозподільних процесів, що відбуваються певного часу за допомогою фінансів. Зведені фінансові плани відіграють важливу роль у державному регулюванні економічними й соціальними процесами.

Саме вони дають змогу приймати обґрунтовані рішення з використання непрямих методів регулювання економікою, оскільки дають можливість передбачати їхні наслідки й кінцеві результати. Слід зазначити, що центральне місце в системі зведених фінансових планів, незалежно від моделі економіки, що існує в державі, посідає державний бюджет. Саме він є найдійовішим інструментом здійснення фінансової політики.

Індивідуальні фінансові плани, тобто плани окремих підприємницьких структур різняться між собою залежно від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління. Проте різним є насамперед перелік джерел доходу й напрямків використання фінансових ресурсів. За своєю економічною суттю вони відображають передбачувані результати фінансової й фінансове забезпечення господарської діяльностей конкретного суб'єкта господарювання.

За умов ринкової економіки відбувається перехід до міжнародних стандартів у галузі фінансового планування. Мається на увазі розробка бізнес-планів, в яких значне місце відведено розрахункам фінансових показників. Бізнес-плани включають низку таблиць і балансових розрахунків, за якими прогнозуються обсяги доходів, витрат, взаємовідносини з державними фінансовими інститутами. Водночас треба зазначити, що на сьогодні немає науково обґрунтованої методології розробки фінансового плану підприємницьких структур. Сьогодні це питання є дуже актуальним і потребує вирішення.

Усю сукупність фінансових планів залежно від періоду їхньої дії можна поділити на оперативні, поточні й перспективні фінансові плани. Оперативні плани складаються терміном до одного року, тобто на місяць, квартал, поточні діють протягом одного року, перспективні складаються більше як на один рік.

Усі фінансові плани мають форму балансу, тобто прибуткові й видаткові розділи. Деякі з них називаються фінансовим балансом. На нашу думку  фінансовий баланс і фінансовий план — поняття тотожні. Кожний фінансовий план тільки тоді має практичне значення, коли існує збалансованість прибуткової й видаткової частин. 

1.3. Зведене фінансове  планування

Система фінансового планування має свою внутрішню структуру, що ґрунтується на взаємозв'язку її складових елементів. Як зазначалося раніше, система фінансового планування включає дві сфери. Перша  сфера зведеного планування, до якої належить зведене планування в масштабах держави, зведене територіальне планування, зведене планування на рівні господарських об'єднань, друга — сфера планування на рівні господарського суб'єкта.

Обидві сфери фінансового планування відображають внутрішню єдність економіки, що проявляється у стійкому характері погоджених багатосторонніх зв'язків, у збалансованості стадій розширеного відтворення, у встановленні таких темпів і пропозицій, які повністю відповідали б інтересам суспільного споживання. У виконанні поставлених цілей провідна роль належить зведеному фінансовому плануванню, яке відображає складну систему економічних відносин з огляду на здійснення основних принципів фінансового планування.

Зведене фінансове планування — об'єктивна форма організації і регулювання відтворювального процесу при використанні фінансів, спрямованого на досягнення певної мети. Воно включає координацію погодженого обміну форм діяльності у сфері фінансів з її результатами.

Масштабність і різноманітність зведеного фінансового планування передбачають виділення пропорцій в його структурі. Фінансове планування слід поділити на окремі рівні, де виявляється та чи інша специфіка.

Проміжною ланкою в системі зведеного фінансового планування є фінансове забезпечення комплексних цільових програм. За їхньою допомогою розв'язуються пріоритетні проблеми розвитку економіки держави й окремих територій. Вони передбачають концентрацію фінансових ресурсів на головних напрямках розвитку, підвищення ролі інтенсивних факторів виробництва, його ефективності.

Удосконалення зведеного фінансового планування передбачає насамперед тісний зв'язок і взаємну погодженість усіх його ланок. Досягнення такої погодженості — це, з одного боку, складне завдання, що потребує методологічних рішень, постійного вдосконалення і розвитку в світлі нових завдань і вимог, а з другого — виявлення оптимальності планування.

Погодженість зведеного загальнодержавного й територіального планування сприяє розв'язанню конкретних економічних і соціальних проблем, раціональному використанню фінансових ресурсів, фінансовому забезпеченню розвитку інфраструктури, соціальної сфери, охорони довкілля, підвищенню добробуту населення. Тому без детального врахування територіальних факторів, їхнього узгодження із загальнодержавними інтересами господарських суб'єктів не може бути оптимальних планових рішень.

Як економіко-організаційний процес, зведене планування повинно розв'язувати такі завдання:                                                

—встановити можливості фінансового забезпечення стратегічних цілей і основних завдань розвитку суспільства на конкретний період з урахуванням рівня розвитку суспільства;

—визначити джерела фінансових ресурсів, за допомогою яких за даних умов можна забезпечити розв'язання поставлених завдань;

—обґрунтувати найраціональніші й найефективніші шляхи використання фінансових ресурсів для досягнення поставлених цілей. 

У сфері зведеного фінансового планування зведене територіальне фінансове планування має специфічні риси. За своєю суттю воно є сполучною ланкою між! зведеним загальнодержавним фінансовим плануванням і плануванням на рівні господарських об'єднань, що якісно покращує елементи всього процесу планування. Воно має за мету комплексний розвиток господарства території, тим самим реалізуючи всеохоплюючий принцип комплексності у плануванні, а також виявлення додаткових можливостей і методів збалансування планів.

Загалом погодженість і взаємоузгодженість різних форм зведеного фінансового планування при постійному вдосконаленні зведеного територіального фінансового планування на нинішньому етапі розвитку суспільства означає насамперед забезпечення погодженості й взаємозв'язку між обсягом фінансових ресурсів, створених і використаних в єдиному державному комплексі, і його складових часами; мова йде про визначення необхідного рівня й масштабів перерозподілу фінансових ресурсів, через бюджетну систему для досягнення збалансованого розвитку господарюючих суб'єктів і їх об'єднань у межах держави в інтересах повнішого і раціональнішого використання усіх видів ресурсів.

Це створює умови для впливу фінансових важелів і стимулів на досягнення необхідної пропорційності й збалансованості розвитку економіки, встановлення науково обґрунтованих пропорцій між розвитком виробництва й об'єктів соціальної інфраструктури. Вирішальне значення серед цих факторів має досягнення правильного співвідношення між інтересами держави й територій.

Активне використання фінансів як інструмента впливу на комплексний розвиток економіки потребує досконалих форм зведеного фінансового планування і насамперед територіального. Його вдосконалення повинно здійснюватися в міру того, як підвищується ступінь взаємної узгодженості різних територіальних утворень у межах держави.

Економіко-організаційною основою такого впливу є зведений баланс фінансових ресурсів і витрат держави. Розробка й використання такого балансу в управлінні економікою пройшли довгий і складний шлях розвитку.

Значення і роль зведеного балансу фінансових ресурсів і витрат держави визначається тим, що при розв'язанні складних економічних і соціальних завдань економічного розвитку об'єктивно виникає необхідність у наявності єдиного комплексного документа, який відображав би реальний обсяг фінансових ресурсів держави за рахунок усіх джерел незалежно від форми власності й підпорядкування. Його відсутність знижує значення зведеного територіального фінансового планування, тому що в цьому разі неможливо визначити рух усіх фінансових ресурсів у державі, що, в свою чергу, спотворює вартісні пропорції між зростанням валового внутрішнього продукту й грошовими нагромадженнями, а також показники рівня життя громадян. Це може негативно позначитися на вирівнюванні показників рівня розвитку окремих територій і плануванні відповідних показників на майбутнє.

Вичерпну інформацію про фінансові зв'язки та взаємовідносини, а також про обсяг фінансових ресурсів, що має держава, може надати лише зведений баланс фінансових ресурсів і витрат держави. Його наявність дасть змогу визначити оптимальний шлях розвитку фінансових відносин у державі, виявити внутрішні резерви зростання нагромаджень, ширше використовувати фінансові стимули для впливу на виробництво, забезпечити тісний взаємозв'язок показників прогнозу економічного й соціального розвитку з фінансовими показниками. 

1.4. Фінансові баланси  в економічній системі держави

Ефективність функціонування економіки завжди залежала під рівня її збалансованості. У час докорінної перебудови старої і формування нової економічної системи зв'язок між чинним господарським механізмом і станом збалансованості народногосподарських пропорцій значно посилюється. Справді, на будь-якому напрямку реформування економіки роль збалансованості всіх видів ресурсів з потребою в них зростає.

Збалансованість економіки — це відповідність між різними її частинами й підрозділами та певні їх співвідношення (пропорції)- Оскільки економіка постійно розвивається, то кажучи про її збалансованість, треба мати на увазі постійне підтримання відповідностей її частин і підрозділів та певні пропорції в рівнях і темпах їхнього розвитку.

Фінансова збалансованість економіки виступає у двох аспектах. Перший з них полягає в тому, що величина фінансових ресурсів повинна бути збалансованою щодо їх витрат за окремими напрямками. Інший аспект — збалансованість фінансових ресурсів І матеріальних благ. Ці види фінансової збалансованості пов'язані між собою. Дієве функціонування економіки можливе лише при досягненні обох аспектів фінансової збалансованості.

Фінансова збалансованість досягається завдяки складанню і виконанню системи фінансових балансів. Загалом баланс — це система показників, що характеризують яке-небудь явище шляхом зіставлення чи протиставлення окремих його сторін.

Фінансовий баланс — це сукупність показників, що відображають створення й використання фінансових ресурсів у межах держави, на галузевому чи територіальному рівнях, на окремому підприємстві, в організації, установі.

Певна сукупність фінансових балансів становить їх систему. Система фінансових балансів — важливий інструмент впливу на формування показників прогнозу економічного й соціального розвитку держави, окремих територій, галузей господарства, а також підприємств, інструмент контролю економічної й соціальної ефективності передбачуваних витрат. У процесі складання фінансових балансів обґрунтовується доцільність застосування тих чи інших форм мобілізації ресурсів і напрямків їх використання. Здійснювана в процесі складання фінансових балансів координація фінансових ресурсів усіх балансів супроводжується визначенням їхніх основних показників і впливає на їхню структуру. Одночасно фінансові баланси сигналізують про виникнення диспропорцій як в економіці в цілому, так і на рівні окремих регіонів, галузей чи підприємств.

В економічній літературі є різні точки зору щодо складу системи фінансових балансів. На нашу думку, до системи фінансових балансів слід включити:

—баланси доходів і витрат підприємств, організацій, установ усіх форм власності;

—баланси доходів і витрат об'єднань, концернів, асоціацій, міністерств, відомств, державних комітетів;

—баланси доходів і витрат бюджетних установ;

—баланси фінансових ресурсів областей, районів, міст;

—державний бюджет та місцеві бюджети;

—баланс фінансових ресурсів і витрат держави;

—фінансові баланси окремих фінансових інститутів;

—баланс грошових доходів і витрат населення;

—платіжний баланс.

Кожний фінансовий баланс має на меті організацію фінансів у певній сфері фінансових відносин для розв'язання певних завдань. У кожному фінансовому балансі фіксується рух певної частки фінансових ресурсів у відповідному розрізі. Тому вся сукупність фінансових балансів може бути поділена на дві групи — індивідуальні й зведені.

До індивідуальних фінансових балансів належать:

—баланси доходів і витрат підприємств, організацій, установ усіх форм власності;

—баланси доходів і витрат бюджетних установ;

—фінансові баланси окремих фінансових інститутів. 
Зведені фінансові баланси включають:

—баланс фінансових ресурсів та витрат держави;

—баланси фінансових ресурсів областей, районів, міст;

—державний бюджет, бюджети областей, районів, міст;

—баланси доходів і витрат об'єднань, концернів, асоціацій, міністерств, відомств, державних комітетів;

— баланс грошових доходів і витрат населення;

— платіжний баланс.

У свою чергу зведені баланси поділяються на загальнодержавні, територіальні й галузеві. До загальнодержавних належать: баланс фінансових ресурсів і витрат держави; державний бюджет; баланс грошових доходів і витрат населення; платіжний баланс. Ці фінансові баланси відображають фінансові відносини, що виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями та населенням, з другого. До складу територіальних фінансових балансів входять:

— баланси фінансових ресурсів і витрат областей, районів, міст;

— бюджети областей, районів, міст;

— баланси грошових доходів і витрат відповідної території.

Зазначені фінансові баланси відображають фінансові відносини між державою, підприємствами, організаціями, установами й населенням на відповідній території.

Галузеві фінансові баланси включають баланси доходів і витрат об'єднань, концернів, асоціацій, міністерств, відомств, державних комітетів, фінансові плани громадських організацій і фінансових інститутів. Вони відображають фінансові відносини між державою і певними галузями, а також всередині галузей.

Крім того, фінансові баланси слід поділяти  за періодом їх функціонування — на поточні й перспективні.