Фінансове забезпечення функціонування страхової омпанії

В С Т У П 

До  1988  року  в  Україні   існувала державна  монополія у  сфері

страхування, яка уособлювалася  системою Держстраху.

Зародження  і  розвиток  страхового  ринку  в  Україні  тісно  пов'язані

 з   переходом  країни  на  початку   дев'яностих  років до  ринкової

економіки. Для  її  обслуговування  виникла  потреба  у  створенні 

відповідної  до  ринкової  системи  інфраструктури. Поряд  із  банками,

біржами, торговельними  корпораціями, інвестиційними  компаніями  та

іншими  фінансовими  закладами  почали  масово  створюватися  альтернативні  Держстраху  страхові  комерційні  формування. Починаючи  з 1988  року на  страховому  ринку України виникли перші кооперативи, а  з  1990 року  -  перші  страхові  компанії.

Більшість  страхових  компаній  в  початковому  періоді  функціонувала 

за  принципом  фінансових  пірамід.

У  1995  році  почався  процес  банкрутства  та  ліквідації  багатьох

страхових  компаній. Була  потреба  посилення  надійності  страхового

захисту  ринкових  суб'єктів  господарювання. Новий  етап  страхового

ринку  в  Україні  розпочався  після  прийняття у  1996 році  Закону

"Про   страхування", згідно  з  яким  у  країні  розпочався  процес 

упорядкування, регламентації  та  державного  нагляду    за  страховою

діяльністю. Законодавчо  було  визначено  такі  положення: загальні

поняття страхування, об'єкти  і  суб'єкти  страхових  відносин, види

обов'язкового  страхування, специфічні  ознаки  договору  страхування,

порядок  і  умови  виплати  страхових  платежів  і  страхових 

відшкодувань, умови  забезпечення  платоспроможності  страховиків,

порядок  формувань, страхових  резервів, компетенцій  і  функції 

Комітету  у  справах  нагляду  за  страховою  діяльністю (Укрстрахнагляд) умови,  ліцензування страхових  компаній.

Провідне  місце  серед  страхових  компаній України  за  обсягом

 збору  страхових  платежів  посідає  Національна акціонерна  страхова компанія  "Оранта"  (м. Київ) Ринок фінансових послуг в Україні досі перебуває на етапі становлення. Тому в ньому існує очевидний дисбаланс: домінує банківський сектор, другорядні позиції займають сектори страхування та фондових операцій.

Головною метою  економічної політики будь-якої країни є збільшення темпів економічного зростання  за умови фінансової стабілізації та створення на цій основі сприятливих  умов для структурних перетворень.

Як свідчить світовий досвід, відчутного імпульсу зростанню національної економіки  надає повноцінний розвиток страхової  інфраструктури.

Зацікавленість  держави в розвитку страхового ринку  полягає в тому, що завдяки страхуванню  уможливлюється підвищення соціального  захисту населення та господарюючих  суб'єктів; зменшується навантаження на державний бюджет у частині  відшкодування непередбачуваних збитків  природно-техногенного характеру; вирішуються  окремі проблеми соціального забезпечення завдяки перенесенню державних  соціальних виплат з коштів бюджету  на страхові виплати. Страхування є  стабільним і довгостроковим джерелом інвестування. Страхова галузь може й  повинна використовуватися як ефективний інструмент пенсійної реформи. Водночас, розвиток якісного страхування —  процес поступовий і тривалий.

Розвиток страхування  в Україні стримується багатьма об'єктивними та суб'єктивними чинниками. Головними серед них є відсутність  платоспроможного попиту на страхові послуги внаслідок низького рівня  життя населення, обмеженість корпоративних  фінансів, нестійкість податкової системи, відсутність економічних стимулів розвитку страхування. Водночас, страхових  компаній, що займаються реальним страхуванням і мають достатньо власних ресурсів для обслуговування крупних клієнтів, не більше десяти.

Більшість страхових  компаній не займаються повсякденним керуванням прибутком, тобто координуванням виробничого процесу і продажів з метою досягнення максимальної прибутковості відповідно до потенційних  можливостей. У результаті утворюється  кілька острівців високої рентабельності, але також і безліч неприбуткових  напрямків і угод. Пошук відповіді  на питання вимагатиме великих зусиль. З одного боку, менеджерам прийдеться методично думати про клієнтів, продукти й угоди. З іншого боку, необхідно  сконцентруватися на бізнесі-моделі компанії, тобто на внутрішніх бізнесах-процесах і на тому, як компанія діє на ринку. Результатом цих зусиль повинне  стати збільшення рентабельності компанії до максимуму.

Враховуючи актуальність даного питання, метою моєї роботи є аналіз фінансового забезпечення діяльності страхової компанії , а саме Шумського відділення Тернопільської обласної дирекції НАСК»Оранта», та визначення ефективних методів забезпечення рентабельності страхової діяльності. Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

• визначити економічну суть, види страхових відносин;
• здійснити оцінку рентабельності діяльності підприємства;
• визначити найефективніші напрями збільшення рентабельності страховиків.

Об'єктом нашого дослідження є фінансове забезпечення страхової діяльності а предметом – функціонування страхової компанії: платежі та страхові виплати як елементи фінансування рентабельності страхової діяльності.

В процесі здійснення даної роботи були використані наступні методи дослідження:

• емпіричний метод;
• статистичний;
• аналітичний, метод коефіцієнтів, монографічний, графічний.

      Отже, страхова  система України набуває  цілком  цивілізованого вигляду  і  стає  одним  із  вирішальних  чинників  фінансової  стабілізації та розвитку  національної  економіки.   
  Головною метою дипломної роботи є системні теоретичне і практичне дослідження окремих аспектів фінансової діяльності страховиків, а саме : визначення сутності та принципів управління страховими фінансовим забезпеченням страхової компанії , напрямків використання страхових резервів, розробка пропозіцій щодо удосконалення цих процесів.  
Відповідно до мети було визначено перелік основних завдань :  
- розглянути особливості фінансової діяльності страховика та місця в ній управління страховими резервами;  
- візначити підході до управління страховими активами та їх правове регулювання;  
- дослідити структуру та методи формування  фінансового забезпечення функціонуванням страхової компанії , ефективність їх використання, проаналізувати стан і тенденції формування активів страхових компаній в Україні;  
- дослідити ефективність використання фінансів страхових компаній в Україні;  
- проаналізувати механізм управління фінансами страхової компанії НАСК «Оранта»;  
- розробити конкретні пропозиції щодо покращення методології формування та розміщення резервів страхової компанії .  
Предметом дослідження є фінансові відносини щодо формування, розміщення та використання страхових резервів.  
Об'єктом дослідження є фінанси страховика , їх склад , методи формування та інвестування.  
Інформаційною базою роботи є: статистичні дані Державного комітету статистики України , Міністерства фінансів України , Ліги страхових організацій України , періодичних видань, фактичні дані діяльності НАСК «Оранта» та Інші.  
Методологічною основою роботи є теоретичні та практичні дослідження процесів формування й використання страхових активів вітчизняними та зарубіжними методологами , закони України, постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства фінансів України, інструкції комітету у справах нагляду за страховою діяльністю та інші нормативні документи .  
Важливим елементом системи управління страховим підпріємством є аналіз його фінансового стану та ефективності функціонування. Велика роль показників, що характеризують різні аспекти фінансового становища страхового підприємства пов'язана з тим, що характеризують результатівність його діяльності, але і надають інформацію про ефективність тих чи інших методів, механізмів та інструментів управління .  
У процесі дослідження використані методи структурного, логічного та порівняльного аналізу.  
Дипломна робота включає в себе вступ, чотири розділи, Висновки, перелік використаної літератури та додатки . 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1 

1.1Механізм  управління функціонуванням страхової  компанії      

Основною  діяльністю страхової  компанії є  надання страхових послуг як виду цивільно-правових відносин щодо захисту  майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, визначених угодою страхування або законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Страхова компанія для забезпечення власних потреб може проводити інші господарські операції.      

За  характером роботи страховиків (страхові компанії) поділяють на групи:

• страхують життя;
• здійснюють інші види страхування;
• надають тільки перестрахувальні послуги.

      Капітал страхової компанії, незалежно від  того, здійснює вона ризикове страхування  чи страхування життя, включає три  елементи:

• статутний капітал, сплачений тільки у грошовій формі, у тому числі в іноземній валюті. Дозволено формування статутного капіталу компанії цінними паперами, що випускає держава, за їх номінальною вартістю, але не більше 25 % його загального розміру;
• гарантійний фонд, до якого входять додатковий та резервний капітали, а також сума нерозподіленого прибутку;
• страхові резерви, які до настання страхових випадків перебувають у розпорядженні компаній, які використовують для поповнення робочого капіталу. [

      Для фінансів страхової  компанії характерне формування страхових резервів для  забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування) у тих валютах, в яких вони відповідають за зобов'язаннями.      

Склад страхових резервів залежить від  діяльності страхової компанії —  ризикове страхування чи страхування життя. Тому для одних компаній характерним є формування технічних резервів, а для інших — резервів зі страхування життя.       

Страхові  компанії формують і ведуть облік  таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):

• незароблених премій (резерви премій), які включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;
• збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми і страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, і з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

      За  необхідності компанії приймають рішення  про запровадження з початку  календарного року формування таких резервів (за видами страхування іншими, ніж страхування життя): вільний резерв (25 % статутного капіталу); централізований страховий резервний фонд; резерв заявлених, але невиплачених збитків; резерв збитків, що виникли, але не заявлені; резерв катастроф; резерв коливань збитковості.      

Страхові  компанії зі страхування життя зобов'язані  створювати і вести облік таких  резервів: довгострокових зобов'язань (математичні резерви), належних виплат страхових сум.      

Страховики  за рахунок невикористаного прибутку додатково створюють такі резерви: вільний резерв (25 % статутного капіталу), централізований страховий резервний фонд.      

Кошти страхових резервів розміщують з  урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. Вони мають бути представлені активами таких категорій: грошові кошти на розрахунковому рахунку; банківські вклади (депозити); валютні вклади згідно з валютою страхування; нерухоме майно; акції, облігації; цінні папери, що емітує держава; інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України; кредити страхувальникам-громадянам, які уклали договори страхування життя, В межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми; права вимоги до перестраховиків; банківські метали; готівка у касі в обсягах лімітів залишків каси, які встановив Національний банк України.[1. с.172]      

Страхові  організації займаються не лише страховою  діяльністю, а й інвестиційно-фінансовою, використовуючи для цього тимчасово  вільні кошти зі страхових резервів та інших нагромаджень. Внаслідок цього страхові організації отримують доходи: від страхової діяльності, які формуються з надходжень від страхової і перестрахувальної діяльності; від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів як власних (статутний капітал, амортизація, прибуток) та вільних коштів страхових резервів у державні й інші цінні папери, акції, банківські вклади, нерухомість, валютні цінності; інші доходи, що не мають страхового або інвестиційного походження, але можуть бути в господарській діяльності страховиків (плата за здані в оренду приміщення, транспортні засоби та інші основні засоби, доходи від продажу комп'ютерних програм тощо).      

Особливістю формування прибутку можна вважати й те, що страхові резерви створюють індивідуалізовано  за кожною окремою угодою страхування і їх повністю використовують, оскільки вони завжди належать конкретному застрахованому. Тому в компаніях зі страхування життя основним джерелом прибутку є інвестиційний дохід, що залишається у їх розпорядженні.       

Із  непрямих податків страховики сплачують, як правило, податок на додану вартість. Податкові зобов'язання з податку на додану вартість виникають при виконанні господарських операцій: продажу основних засобів, нематеріальних активів тощо.      

Страхові  компанії є платниками прямих податків: податку на рухоме майно (податок із власників транспортних засобів); плати за землю; податку на прибуток (дохід). Ці податки компанії сплачують у загальному порядку і в розмірах, визначених законодавством.       

Оподаткування прибутку (доходу) страхових компанії відрізняється від оподаткування  інших суб'єктів підприємництва. Своєрідний порядок формування прибутків  страховиками і звільнення від оподаткування  прибутків від окремих видів  діяльності не дає змоги ефективно застосовувати загальноприйняту методику оподаткування прибутку: (валові доходи - валові витрати -- амортизаційні відрахування) • ставка оподаткування. Тому для оподаткування доходів (прибутків) страхових компаній приймають різні бази оподаткування і ставки податку — у відсотках від: валового доходу, отриманого від страхової діяльності (крім страхування життя); доходів, що отримав страховик у разі дострокового припинення угоди зі страхування життя, не пов'язаного зі смертю застрахованої особи; доходів, що отримав страховик від страхування і перестрахування життя; інвестиційних доходів і прибутків, отриманих від інших видів діяльності; сум, сплачених на користь нерезидентів, у тому числі податок на репатріацію доходів.      

У випадку, коли страховик отримує  доходи з інших джерел, ніж зазначені  вище, такі доходи оподатковують у  загальному порядку. При цьому до категорії валових витрат, пов'язаних з отриманням згаданих доходів, не долучають витрати страховика при операціях зі страхування (перестрахування). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2 . Склад та економічний зміст доходів та витрат страхової компанії 

   Страхова діяльність належить до сфери фінансових послуг. Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов’язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами. 
   Така своєрідна “плата наперед” дозволяє страховикові накопичувати значні фінансові ресурси і виконувати активну роль на ринку капіталу, оскільки акумульовані кошти потребують ефективного управління. 
   Двоїстий характер діяльності страховика (одночасне здійснення страхової та інвестиційної діяльності) зумовлює специфіку його доходів. 
   Доходи страховика можна поділити на три великі групи: 
- доходи від основної, тобто страхової діяльності (всі надходження на користь страховика, пов’язані з проведенням страхування і перестрахування); 
- доходи від інвестиційної та фінансової діяльності, тобто пов’язані з інвестуванням і розміщенням тимчасово вільних коштів (як власних, так і коштів страхових резервів); 
- інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інвестиційних доходів, але часом з’являються у страховика у процесі його звичайної господарської діяльності і надзвичайних подій. 
   Доходи від страхової діяльності є, так би мовити, первинними доходами страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик, з’являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну плату. 
   Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування. Тільки після сплати страхувальником страхової премії (або першого платежу страхової премії, коли вона сплачується в кілька строків) договір страхування набирає чинності, якщо інше не передбачено угодою сторін. Своєчасне внесення страхових премій — один з найважливіших обов’язків страхувальника щодо страховика. Саме надходження страхової премії приводить у дію механізм страхового захисту.  

 Страхова  премія визначається залежно  від суми, на яку укладається  договір страхування (страхової  суми), і страхового тарифу (страховий  тариф ще називають ставкою  страхової премії). Розмір і порядок  визначення страхової суми, а  також рівень страхових тарифів  — це найважливіші елементи  договору страхування, адже вони  є фінансовою основою взаємовідносин  між страховиком і страхувальником,  оскільки безпосередньо впливають  на ціну страхової послуги.  Ціна страхової послуги (страхова  премія) у більшості випадків  обчислюється за формулою:

Страхова  премія = Страхова сума *´ Страховий тариф.   

  Страхова сума, згідно із Законом України “Про страхування”, — це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Це та сума, на яку укладається договір страхування. Вона відбиває максимальний обсяг відповідальності страховика перед страхувальником у грошовому виразі за конкретним страховим договором. Виплата відшкодування в максимальному розмірі, тобто в розмірі страхової суми, здійснюється, наприклад, у тому разі, коли застраховане майно повністю знищене. Коли ж воно не знищене, а пошкоджене чи коли знищеною є лише частина майна, розмір відшкодування також становитиме лише частину його вартості, тобто буде меншим від розміру узгодженої страхової суми за цим договором.  
 
   Страхова сума є базою для обчислення страхової премії. Вона, так би мовити, — “кількісний” чинник, від якого залежить відповідальність страховика, тобто обсяг його ризику і, відповідно, розмір страхової премії. Роль “якісного” чинника відіграє страховий тариф: його розмір залежить від переліку подій, на випадок яких відбувається страхування; ступеня ризику згідно з фізичними властивостями об’єкта страхування; терміну дії договору тощо. Тобто страховий тариф відбиває індивідуальні характеристики кожного конкретного договору страхування. 
   Страховий тариф — це ставка страхової премії з одиниці страхової суми або з вартості об’єкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування. 
  Наприклад, якщо страхова сума за договором страхування — 6 тис. грн, а ставка страхової премії — 2 грн 10 коп. з кожної сотні, то сума страхової премії становитиме 126 грн (2 грн 10 коп. ·  6000 грн / 100 грн). 
   Якщо ставка премії встановлюється в цілому до вартості об’єкта страхування (тобто до повної страхової суми), то вона виражається у відсотках. Наприклад, якщо договір укладено на суму 10 тис. грн, а ставка премії — 5 %, то сума страхової премії становитиме 500 грн. (10 000 грн · 0,05 ). 
   У практиці українських страховиків найбільш поширеним є встановлення ставки премії у відсотках. Для західних компаній більш звичним є встановлення ставки премії у грошовому вираженні. 
   Страхові тарифи (або максимальний їх розмір) з обов’язкових видів страхування встановлюються відповідними законодавчими актами. Страхові тарифи з добровільних видів розробляються страховиками самостійно і потім затверджуються державним наглядовим органом у сфері страхування при розгляді питання про видачу ліцензії на проведення відповідного виду страхування.   Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що страхових премій, обчислених на основі цих тарифів, має бути достатньо, аби, по-перше, він міг виконати свої зобов’язання перед страхувальниками з конкретних видів страхування (тобто провести виплати), а по-друге — покрити витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і навантаження. Структуру страхового тарифу унаочнює рис. 19.1.

 ________________________________________

Рис. 19.1. Структура страхового тарифу   

 При  розрахунках тарифів спочатку  обчислюється нетто-тариф. Саме  він забезпечує формування страхового  фонду для майбутніх виплат. Тому  рівень нетто-тарифу має бути  визначений якомога точніше. Якщо  нетто-тариф занижений, то страхових  премій, зібраних страховиком на  базі цього тарифу, не вистачить  для покриття ймовірних збитків  страхувальників. 

      Ще один вид доходів від страхової діяльності: частка від страхових сум і страхових відшкодувань, сплачена перестраховиками. 
   Іноді система проведення деяких видів страхування потребує створення централізованих страхових резервних фондів. Прикладом може бути обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Цю діяльність усередині країни та за її межами координує Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), яке забезпечує формування за рахунок внесків страхових компаній-членів МТСБУ двох централізованих страхових резервних фондів: фонду страхових гарантій (для забезпечення врегулювання претензій за договорами страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів за межами країни) і фонду допомоги потерпілим у дорожньо-транспортних пригодах (для забезпечення відповідних потреб всередині країни). 
   Усі компанії, що є повними членами Моторного бюро, мають сплачувати щомісячні внески в обидва ці фонди за встановленими Урядом нормативами відрахувань від страхових премій, що надходять зі страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в Україні та за її межами. Асоційовані члени Моторного бюро сплачують внески лише до фонду допомоги потерпілим в дорожньо-транспортних пригодах.   Усі види доходів, що їх отримує страхова компанія від проведення страхових операцій, а саме: страхові премії за договорами страхування і перестраховування; комісійні винагороди за передання ризиків у перестрахування; частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками; повернені суми із централізованих страхових резервних фондів; повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій, — це доходи страховика від його основної діяльності (звичайної операційної діяльності).

 
   Крім цих доходів, страховик  має доходи від інвестиційної та фінансової діяльності (доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів і тимчасово вільних коштів страхових резервів). Ці доходи є похідними від первинних доходів страховика (страхових премій). Збираючи страхові премії, нагромаджуючи доходи від страхової діяльності, страховик має змогу протягом певного періоду розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестувати їх у різноманітні сфери. 
   Свобода дії страховика у сфері інвестиційної та фінансової діяльності безпосередньо пов’язана з джерелом походження коштів, що використовуються для інвестування. Страховик має в розпорядженні дві групи коштів: 
   по-перше — власні кошти у вигляді статутного фонду (капіталу), спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку; 
   по-друге, залучені кошти у вигляді страхових резервів. 
   Інвестування коштів, що належать до першої групи, законодавчо не регламентується і здійснюється страховиком на власний розсуд. Виняток становить статутний фонд. Так, Закон України “Про страхування” вимагає формування статутного фонду новоствореного страховика або збільшення статутного фонду вже діючого страховика за рахунок внесків виключно у грошовій формі. Єдиним винятком з цього правила є внески до статутного фонду страховика у вигляді цінних паперів, що випускаються державою. Закон допускає такі внески у межах 25 % загального розміру статутного фонду. Таким чином, ідеться про непряме спонукання вкладати до 25 % статутного фонду саме в цінні папери, що випускаються державою. Обмеження загального розміру внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України (не більш як 30 % його власного статутного фонду, у тому числі внесок до статутного фонду окремого страховика — не більш як 10 %) означає регулювання фінансових вкладень у корпоративні права. Заборона формувати статутний фонд нематеріальними активами виключає можливості вкладання його коштів у ці види активів.  

 Зважаючи  на те, що обмеження в інвестуванні  і розміщенні тимчасово вільних  коштів поширюються, в основному,  лише на кошти страхових резервів, можна виокремити такі доходи  страховика від цих операцій: 
- відсотки, що їх нараховує банк на суми залишку коштів на розрахунковому рахунку; 
- відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку; 
- відсотки за облігаціями; 
- дивіденди за акціями; 
- участь у прибутку перестраховиків (зважаючи на наявні права вимоги, пов’язані з формуванням технічних резервів); 
- участь у прибутку юридичних осіб, у складі засновників яких перебуває страхова компанія, тобто доходи від реалізації корпоративних прав; 
- відсотки, сплачені страховикові за надання довгострокових інвестиційних кредитів, включаючи довгострокове кредитування житлового будівництва (законодавство дозволяє використовувати із зазначеною метою кошти резервів зі страхування життя).   

 Третя  група доходів страховика —  інші операційні доходи від звичайної діяльності та надзвичайних подій. Такі доходи не мають якихось особливостей, пов’язаних зі специфікою страхування. Вони такі самі, як аналогічні доходи інших суб’єктів підприємницької діяльності. Іншими доходами страховика є, наприклад, доходи від здавання майна в оренду (оперативний або фінансовий лізинг); доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду; доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг); доходи від індексації та передання (продажу, обліку та інших видів відчуження) основних фондів і нематеріальних активів; доходи від врегулювання безнадійної заборгованості; доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток; доходи від надання консультаційних послуг; штрафи, пені, інші доходи.

    Витрати страхової компанії, так само, як і доходи, пов’язані із двоїстим характером її діяльності. Виокремлюють витрати на проведення страхових операцій (саме вони формують собівартість страхової послуги) і витрати на проведення інших операцій (витрати, що супроводжують одержання доходів від інвестиційної та фінансової діяльності, а також інших його доходів від звичайної діяльності та надзвичайних операцій). 
   Понад 90 % загальної суми витрат страхової компанії припадає, безперечно, на “страхові” витрати. Ці витрати дуже неоднорідні. Усю їх сукупність можна за економічним змістом поділити на три великі групи: 
   1) виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування й перестрахування; 
   2) витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування; 
   3) витрати на утримання страхової компанії. 
   Дві останні групи витрат можна об’єднати поняттям “витрати на ведення справи”. 
   Найвагоміша стаття витрат страховика — виплати страхових сум та страхових відшкодувань. 
   Згідно із Законом України “Про страхування”, страхове відшкодування — це грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Що стосується особистого страхування, то виплату за умовами такого страхування у вітчизняному страхуванні називають не “страховим відшкодуванням”, а “страховою сумою”. Використання неоднакових термінів пов’язане з тим, що коли йдеться про відшкодування, то звичайно під ним розуміють компенсацію матеріальних збитків, які мають грошову оцінку. Що ж до шкоди, заподіяної здоров’ю людини, або втрати нею життя, то такі збитки не можна оцінити у грошовій формі. Тому йдеться тут не про компенсацію страховиком матеріальних збитків, а про виплату при настанні страхової події страхової суми або її частини згідно з умовами договору страхування. Тобто ця виплата має швидше характер фінансової допомоги застрахованому або його родині, аніж відшкодування збитків, як у майновому страхуванні та страхуванні відповідальності. Тому й називається вона не “страховим відшкодуванням”, а “страховою сумою”. 
   Страхове відшкодування, згідно з чинним законодавством, не може перевищувати прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. 
   У разі, коли у майновому страхуванні маємо “недострахування”, тобто страхова сума не дорівнює повній вартості застрахованого об’єкта, а становить лише певну частку його вартості, страхове відшкодування виплачується в такій самій частці від визначених за страховою подією збитків. При цьому використовується пропорційна система страхового забезпечення. Якщо умовами страхування передбачене використання іншої системи (наприклад, системи “першого ризику” або системи граничного забезпечення), то відшкодування відбувається за іншою схемою, згідно з угодою сторін. 
   Виплати страхових відшкодувань і страхових сум — це ті витрати, які, відповідно до структури тарифної ставки, забезпечуються страховими нетто-преміями (див. рис. 19.1). 
   Виплату страховик здійснює згідно з договором страхування або керуючись законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), що складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, яку визначає сам страховик.  

 Наступна  група витрат страховика —  витрати на обслуговування процесу страхування і перестраховування. У практиці західних страхових компаній ці витрати поділяють на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні. 
   Аквізиційні витрати — це витрати, пов’язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових договорів страхування. Вони можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил страхування та проведення актуарних розрахунків; комісійну винагороду страховим посередникам (брокерам, агентам) за укладання й обслуговування договорів страхування; відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, пов’язані з виконанням їхніх обов’язків; оплату послуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики; витрати на виготовлення бланків страхової документації; витрати на рекламу і т. ін. 
   Інкасаційні витрати — це витрати, пов’язані з обслуговуванням готівкового обігу страхових премій: на оплату праці службовців компанії, які забезпечують отримання страхових премій у готівковій формі; витрати на виготовлення бланків квитанцій і відомостей щодо прийому страхових премій; на оплату банківських послуг, пов’язаних з інкасацією страхових премій. 
   Ліквідаційні витрати — це витрати, пов’язані з урегулюванням збитків. Вони включають оплату послуг спеціалістів зі з’ясування причин і визначення розміру збитків, завданих об’єктам страхування; витрати на нагромадження відповідної інформації; оплату банківських послуг, пов’язаних зі здійсненням виплат страхового відшкодування; витрати на проїзд аварійного комісара та експертів до місця страхової події і назад; судові витрати; поштово-телеграфні витрати з даного страхового випадку; відрахування в резерв збитків тощо. 
   Зазначені витрати разом із страховими виплатами — це специфічні витрати. Саме вони відрізняють витрати страховика від витрат інших суб’єктів господарювання. 
   Остання група витрат — витрати на утримання страхової компанії — це такі самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який господарюючий суб’єкт. Вони включають заробітну плату персоналу компанії (основну і додаткову) з нарахуваннями, плату за оренду приміщення, оплату комунальних послуг, послуг зв’язку; витрати на придбання канцелярських і господарських товарів, рекламу, відрядження, утримання й обслуговування автотранспорту, амортизаційні відрахування та інші витрати, які, згідно з чинним законодавством, відносять до складу операційних витрат страховика. 
   З огляду на структуру тарифної ставки зауважимо, що витрати на обслуговування процесу страхування і перестраховування та витрати на утримання страхової компанії, тобто всі витрати на ведення справи, звичайно становлять 20—25 % страхового тарифу, тоді як на виплати страхових сум і страхового відшкодування припадає від 60 до 80 %. 
   У практиці українських страховиків інкасаційні витрати у складі специфічних витрат страховика не виокремлюються. Закон України “Про страхування” свого часу запровадив такий склад витрат страховика: 
- виплати страхових сум та страхових відшкодувань; 
- відрахування в централізовані страхові резервні фонди (наприклад, у ті самі два фонди Моторного (транспортного) страхового бюро України, про які йшлося в підрозд. 19.1); 
- відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій; 
- витрати на проведення страхування (тобто звичайні витрати на утримання фірми і здійснення її основної діяльності). 
   Окрім витрат, які забезпечують виконання страховиком його основної діяльності (страхування і перестрахування) і на основі яких визначається собівартість страхової послуги, страхова компанія має витрати, пов’язані із забезпеченням інвестиційної та фінансової діяльності, тобто витрати з управління своїми активами та пасивами. Характер цих витрат залежить від конкретних видів та структури активів і пасивів страховика. Здебільшого такі витрати складаються з оплати послуг фінансово-кредитних установ, які діють на ринку цінних паперів. Порівняно з доходами від інвестиційних операцій, ці витрати виглядають досить незначними, проте вони існують. Так само як і витрати, пов’язані з одержанням доходів від іншої звичайної операційної діяльності та надзвичайних операцій. Усі перелічені види витрат страхова компанія бере до уваги при визначенні фінансових результатів своєї діяльності.