Фінансове забезпечення господарської діяльності суб’єктів малого підприємництва

Державний вищий навчальний заклад

“Запорізький національний університет”

Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне завдання

на тему:

«Фінансове забезпечення господарської діяльності суб’єктів малого підприємництва»

 

 

 

                                                                            Виконав:

                                                                             студентка групи 3582-2

                                                                            Вітковська О.О.  

                                                                             Перевірив: 

                                                                             к.е.н., доцент                                                                                                

                                     Лепьохін О.В.

 

 

 

 

 

Запоріжжя

2013 рік

                                                     

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП                                                                                                                          3

РОЗДІЛ 1.ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗЧЕННЯ ГОСПОДАРЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1.Сутність поняття фінансове забезпечення малого підприємництва                 5

1.2. Особливості формування фінансових ресурсів малого підприємництва        6

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

2.1 Джерела фінансового забезпечення господарської діяльності суб’єктів малого підприємництва                                                                                                             9

2.2.Система кредитування фінансового забезпечення господарської діяльності суб’єктів малого підприємництва                                                                                12

2.3.Розвиток державної фінансової підтримки.                                                          18

РОЗДІЛ 3.НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

3.1. Узагальнення зарубіжного досвіду фінансового забезпечення господарської діяльності суб’єктів малого підприємництва                                                              22

3.2. Удосконалення системи залучення малими підприємствами кредитів і їх фінансової підтримки з боку держави                                                                         27

ВИСНОВКИ                                                                                                                   33

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ                                                                   35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Розвиток малого підприємництва є важливим засобом залучення  великої кількості людей до участі в економічному житті країни і  в міжнародному розподілі праці, засобом прискорення технічного прогресу та зростання рівня задоволення  споживчого попиту населення, зменшення соціальної напруги та збільшення надходжень до бюджету. Кількість малих підприємств в Україні щорічно збільшується. Зокрема їх кількість у 2012 р. зросла на 12289 од., або на 4,2% проти 2011 р., а порівняно з 2010 р. - більше ніж на 21%. Обсяг реалізованої продукції, робіт та послуг, наданих малими підприємствами у 2012 р., становив 90309 млн. грн., або на 82,8% більше ніж у 2010 р. Проте частка обсягу реалізованої продукції, робіт (послуг) малих підприємств у загальному обсязі реалізованої продукції, робіт та послуг у цілому по Україні залишається незначною. У 2012 р. вона становила лише 4,8%, або на 1,9% менше порівняно з 2010 р., що свідчить поки що про недостатній розвиток малого підприємництва в Україні. 
          Однією з причин повільного розвитку малих підприємств в Україні в сучасних умовах є недостатність фінансових ресурсів, основна частина яких формується із власних джерел господарюючих суб’єктів. Бюджетна підтримка розвитку малих підприємств практично відсутня. Суттєві проблеми виникають при отриманні банківських кредитів, а ресурси міжнародних фінансових інститутів для суб’єктів малого підприємництва майже недоступні. Недостатність фінансових ресурсів негативно впливає на фінансово-господарську діяльність малих підприємств, спричиняє виникнення та зростання їх заборгованості у взаємних розрахунках з іншими суб’єктами господарювання, щодо оплати праці та сплати податків. При цьому має місце постійна нестача коштів для розширення виробництва, що загострює проблему фінансового забезпечення господарської діяльності малих підприємств.

Враховуючи важливість підвищення ефективності діяльності суб’єктів  малого підприємництва для економічного зростання, вивченню зазначеної вище проблеми присвятили свої роботи багато вчених. Різні її аспекти розкриваються у працях таких українських вчених: З.Варналія, А.Даниленка, М.Сорокіна, О.Галущак, А.Пересади, О.Барановського, Л.Буряка, Л.Воротіної, І.Жиляєва, М.Білик, І.Зятковського, В.Гаврилишина, О.Усенко, О.Кохалик, Л.Томашик та ін. Серед російських учених, які зробили значний внесок у дослідження фінансового забезпечення підприємництва, необхідно назвати В.Савченко, Л.Павлову, А.Блінова, Ф.Шахмалова, В.Афанасьєва, а також учених інших зарубіжних країн – Ю.Брігхема, Дж.К. Ван Хорна, Дж.М.Семюелса, Дж.Сінкі, Р.Н.Холта. Однак, питання щодо розширення джерел фінансового забезпечення діяльності суб’єктів малого підприємництва в умовах трансформаційного періоду, з урахуванням специфіки українських реалій, залишаються недостатньо дослідженими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗЧЕННЯ ГОСПОДАРЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

1. Сутність поняття фінансове забезпечення

малого підприємництва

 

Дослідження визначень поняття “фінансове забезпечення малого підприємництва” у вітчизняній та зарубіжній економічній літературі дозволило обґрунтувати визначення його сутності як процесу формування, на основі самоокупності витрат, власних і залучених грошових коштів, які своєчасно і в повному обсязі забезпечують поточну та інвестиційну діяльність суб’єктів малого підприємництва. Самофінансування – економічна основа самостійності й самоуправління підприємства. Воно зменшує економічні ризики та сприяє дієвому самоконтролю за результатами діяльності підприємства. 
Аналіз точок зору щодо визначення поняття “фінансові ресурси” дозволив зробити висновок, що більшість науковців розглядає фінансові ресурси як грошові кошти, що мають цільове призначення. Розвиток економіки вимагає системної державної підтримки малого підприємництва, в тому числі в частині відповідного фінансового забезпечення, що є важливою складовою фінансового механізму підприємства.У господарській діяльності як великих, так і малих підприємств присутній фактор ризику, тобто вірогідність негативного впливу об’єктивних і суб’єктивних непередбачених подій на результати фінансових чи господарських операцій. Особливо ризиковою є фінансова діяльність малого підприємства, а тому ризики в цій сфері виділяються в окрему групу ризиків. Вірогідність впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності малого підприємства постійно зростає, що пов'язано із швидкою зміною економічної ситуації в країні, появою нових видів діяльності та розширенням можливостей і напрямів використання капіталу (участь у різноманітних, в тому числі, ризикових проектах, придбання цінних паперів, нерухомості; вкладання грошей на депозитні рахунки комерційних банків)..

 

1.2. Особливості формування фінансових ресурсів

 малого підприємництва

 

У господарській діяльності як великих, так і малих підприємств  присутній фактор ризику, тобто вірогідність негативного впливу об’єктивних і суб’єктивних непередбачених подій на результати фінансових чи господарських операцій. Особливо ризиковою є фінансова діяльність малого підприємства, а тому ризики в цій сфері виділяються в окрему групу ризиків. Вірогідність впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності малого підприємства постійно зростає, що пов'язано із швидкою зміною економічної ситуації в країні, появою нових видів діяльності та розширенням можливостей і напрямів використання капіталу (участь у різноманітних, в тому числі, ризикових проектах, придбання цінних паперів, нерухомості; вкладання грошей на депозитні рахунки комерційних банків).

У структурі фінансових взаємозв'язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого — особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах.

Незважаючи на відмінності  у видах діяльності, фінанси суб'єктів  малого підприємництва мають однакові принципи організації:

1. Жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку маневреність ними, їхню концентрацію на головних напрямах підприємницької діяльності.
2. Фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження грошових коштів суб'єктів господарювання та основні напрями використання їх.
3. Формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури.
4. Безумовне використання фінансових зобов'язань перед партнерами.

Фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їхнього формування.

До першої групи слід віднести доходи та надходження, які  утворюються за рахунок власних  та прирівняних до них коштів. Доходи: прибуток від основної діяльності; прибуток від виконаних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень.

До другої групи належать кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи  слід віднести надходження коштів від  фінансово-банківської системи в  порядку перерозподілу. До таких джерел належать: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти за цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії; інші види ресурсів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

 

2.1 Джерела фінансового забезпечення господарської діяльності суб’єктів малого підприємництва

 

Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується фінансовими бар'єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб'єктів малого бізнесу та сімейні позики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів). 
 Фінанси суб'єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв'язки між макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб'єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяють розвитку підприємництва.

Ринкові відносини вимагають  від суб'єктів малого бізнесу  об'єктивної оцінки фінансового стану  свого підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві. 
 Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спонукає багатьох суб'єктів малого підприємництва збочити у тіньову економіку.

Суб'єкти малого підприємництва умовно можна поділити на дві групи: ті, що зайняті у формальному державному та недержавному секторі, а також – у неформальному. 
 Фактори, що роблять вплив на джерела фінансування, можна розділити на виробничі і ринкові. До виробничих відносяться такі суб'єктивні фактори, як обсяги виробництва, обсяги і канали реалізації продукції, рівень витрат, обсяги постачань сировини і ступінь ефективності ЇЇ переробки, суми втрат у натуральному і вартісному вираженні, а також комплекс факторів, що охоплює аспекти управління виробничою діяльністю. До ринкових - об'єктивні фактори, не контрольовані в умовах ринку вільної конкуренції з боку підприємців: ціни на сировину і вироблену продукцію, зміни попиту, інфляційні процеси. 
 Фінансування підприємницької діяльності здійснюється за рахунок грошових доходів і надходжень засобів у розпорядженні суб'єкта господарювання. Основне призначення такого процесу -виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат відповідно до виробничої програми й економічне стимулювання розвитку діяльності. Фінансування розрізняють у залежності від джерел, обсягів, видів засобів, а також способів забезпечення ними суб'єктів, що господарюють. 
 Основним джерелом фінансового відшкодування виробничих витрат на діючих комерційних підприємствах виступає вартість реалізованої продукції (наданих послуг), різні частини якої в процесі розподілу виторгу приймають форму грошових доходів і нагромаджень. Власні фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку й амортизаційних відрахувань. Поряд з ними джерелами фінансових ресурсів виступають: виторг від реалізації вибулого майна, стійкі пасиви, різні цільові надходження, мобілізація внутрішніх ресурсів й ін. Якщо для здійснення діяльності підприємці не вдаються до допомоги зовнішніх джерел фінансування, такий бізнес функціонує на принципах самофінансування. 
 Найважливішою умовою ефективного функціонування підприємств є забезпечення принципу самофінансування здійснення господарської, фінансової та інвестиційної діяльності за рахунок власних і прирівняних до власних ресурсів. 
Однак, ведучи мову про самофінансування, у більшості випадків практиками І науковцями прийнято змішувати всі наявні ресурси незалежно від їх економічної суті. 
 В розрахунок показника самофінансування (обсягу формування) включаються не тільки власні і прирівняні до власних фінансові ресурси, а й позичені. Це значить, що такий показник відображає, у першу чергу, не рівень чистого або валового самофінансування, а фінансування господарської та інвестиційної діяльності підприємств за рахунок інвестиційних ресурсів. 
При дослідженні самофінансування, на нашу думку, варто оперувати, насамперед, власними фінансовими ресурсами, включаючи ресурси, які підприємство отримує на безповоротній основі (кошти вищестоящих холдінгових і акціонерних товариств, асигнування з бюджету, кошти фондів підтримки підприємництва тощо), інвестиції, які надаються підприємствам у формі фінансової або іншої участі в статутному капіталі або прямих грошових вкладень. 
Суми, отримані таким чином, не підлягають поверненню. а суб'єкти, які їх надали, як правило, беруть участь у доходах підприємства на правах пайової власності. 
Прирівняними до власних можна вважати сталу кредиторську заборгованість (стійкі пасиви), яка Має місце на діючих підприємствах, та інвестиції, що надаються підприємствам у формі фінансової участі для проведення спільної діяльності без створення юридичної особи і прийняття участі в доходах підприємства без права пайової власності в статутному капіталі. 
Різні форми позичених коштів на умовах повернення, в тому числі кредити банків, іноземних інвесторів, облігаційні займи та кошти інших інституціональних інвесторів, інвестиційних фондів, страхових товариств, пенсійного фонду тощо, формують позичений капітал підприємства (това-риства). ЦІ кошти потрібно повертати на визначених раніше умовах (терміни, проценти). Суб'єкти, які надали кошти за таким каналом, в доходах підприємства участі не беруть.Показники рівня самофінансування на підприємстві повинні враховувати різну економічну природу ресурсів, які спрямовуються на забезпечення відтворення.  
 Ці показники в комплексі відображають реальну картину забезпечення принципів самофінансування розвитку підприємств і структуру джерел залучення фінансових коефіцієнт самофінансування розраховують так: 
Кс=(Вк+3к):Рі

Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства за рахунок внутрішніх джерел характеризує рівень власних фінансових ресурсів у загальному обсязі фінансових ресурсів (забезпеченість власними фінансовими ресурсами), які формуються з врахуванням можливостей суб'єкта господарювання залучати в оборот ресурси, прирівняні до власних.

Визначення такого показника здійснюється за формулою:

Ксв=(П+А+Бд):(П+А+Кз+Фу)                                                                                                  

Серед наведених вище показників, які характеризують реальну забезпеченість ресурсами, здійснення підприємством господарської та інвестиційної діяльності, головним варто вважати коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства за рахунок внутрішніх джерел. 
 Розраховуючи частку самофінансування в ціні продукції, слід зважати й на те, що на її розмір впливає ціла низка факторів. Основними можна вважати наступні: обмеженість фінансових ресурсів підприємства; обмежувальний вплив дивідендної політики акціонерних товариств; вплив самофінансування на підвищення цін за рахунок включення в їх склад відшкодування позичених коштів. 
 

2.2.Система кредитування фінансового забезпечення господарської діяльності суб’єктів малого підприємництва

 

Впровадження стратегій  та методів кредитування малого бізнесу  базується на відповідних правових нормах та організаційних елементах. Складові системи забезпечення стратегії кредитування малого бізнесу повинні містити ресурсне, науково-методичне, нормативно-правове, організаційне та інформаційне забезпечення. Основою кредитної діяльності банків є наявність достатньої кількості недорогих вільних кредитних ресурсів або, іншими словами, ресурсного потенціалу.

Стратегічні цілі кредитування банку повинні бути чітко узгоджені  з наявною або потенційно легко  нарощуваною ресурсною базою. Необхідність забезпечення збалансованого, стабільного розвитку кредитних процесів висуває на перший план проблему генерування та формування ресурсів для фінансування кредитних програм. Але складна економічна ситуація породжує нові проблеми розвитку банківського кредитування малого бізнесу, що зумовлює необхідність розробки та впровадження нових шляхів фінансового забезпечення. Особливої уваги потребують питання, пов’язані з вдосконаленням практичного досвіду банківських закладів у частині створення й управління ресурсами в ракурсі кредитування малого бізнесу [4, с. 41].

Проводячи дослідження  формування і розподілу банківських  ресурсів кредитування малого бізнесу, прийшли до висновку, що можна виділити дві основні групи джерел поповнення ресурсів банків (внутрішні і зовнішні) [1, с.37]. Аналіз ефективності використання ресурсів, накопичених із наведених джерел, дозволяє визначити ефективність реалізації банком ресурсного потенціалу. Необхідно класифікувати джерела формування ресурсів для банківського кредитування на ринкові та неринкові, зовнішні та внутрішні, а також зробити систематизацію банківських ресурсів кредитування малого бізнесу, в якій найбільш важливими критеріями є організація фінансування кредитування малого бізнесу, час використання і ступінь стабільності банківських ресурсів.

Необхідно визначати ціну ресурсів і ціну кредиту на макро- і мікрорівнях, що дасть можливість обґрунтувати на основі багатофакторної моделі ціноутворення розробити рекомендації, які сприяють зниженню вартості ресурсів та, відповідно, збільшенню маржинальних прибутків. Небхідно використовувати механізми трансформації банківських короткострокових ресурсів на довгі і стабільні ресурси для цілей банківського кредитування, особливо довгострокового. Потрібно розробити методологічне забезпечення аналізу формування та розподілу банківських ресурсів для оцінки повноти й ефективності формування та використання внутрішнього (поточного) ресурсного потенціалу. Це розширить можливість використання різноманітних пасивів (поточних і строкових) для фінансування банківських кредитних операцій, зокрема й довгострокових. Метод може бути використаний як для аналізу поточних величин стабільних ресурсів, так і з метою прогнозування їх обсягів для планування кредитної діяльності банку [5, с.28]. Система моніторингу повинна включати такі показники, як питома вага трансформованих ресурсів у сукупних пасивах, коефіцієнт, або індекс трансформації, а також коефіцієнт кредитної активності малого бізнесу та показник концентрації банківських ресурсів, що у свою чергу дозволить проводити більш точну оцінку ступеня стабільності ресурсної бази, її захисту від депозитних ризиків.

Нормативно-правове поле являє собою встановлення компетентними  державними органами правил здійснення кредитування, тобто формування фінансового  законодавства. Законодавство охоплює всі напрямки кредитної системи і всі методи фінансової діяльності. Виділяють дві ланки фінансового (кредитного) законодавства: законодавчі акти, які безпосередньо регулюють кредитні відносини, та нормативно-правові акти з інших сфер діяльності, що прямо або опосередковано впливають на здійснення тих чи інших правових дій у процесі кредитування.

До першої ланки належать законодавчі акти, які регулюють  кредитні відносини на макрорівні. До них належать закони, що стосуються банківської діяльності, та ті, що регламентують окремі види фінансових операцій. До другої ланки належать закони, положення, постанови, що регламентують порядки проведення операцій, суміжних з кредитуванням, або тих, що забезпечують здійснення процесу кредитування.

З наведеного вище бачимо, що до нормативно-правового забезпечення процесів кредитування належать чинні закони України, постанови Кабінету Міністрів України, накази та постанови Національного банку України, накази та положення міністерств та відомств, статути підприємств. Правові засади фінансової діяльності базуються насамперед на конституційних нормах. Саме Конституція України відтворює в узагальненому вигляді правове поле, в якому здійснюється розвиток фінансового сектора в нашій країні. Основи кредитної діяльності та регулювання кредитних відносин визначають Цивільний кодекс, Господарський кодекс, Закон “Про банки і банківську діяльність”. Вимоги до оформлення забезпечення визначаються законами “Про заставу” та “Про іпотеку”. У процесі збору проблемної заборгованості використовуються норми Кримінального кодексу, Закону України “Про виконавче провадження”та інших.

Однією зі складових  банківського кредитування є проблема ефективної організації кредитного процесу, що охоплює визначені процедури  від оформлення кредитної заявки, структурування кредиту до укладення кредитного договору, а також після видачі кредиту. Реалізація стратегії кредитування малого бізнесу вимагає якісної організації кредитного процесу. Процедури надання кредитів повинні координуватися з іншими управлінськими системами в межах банку з метою вдосконалення ефективності контролю за процесами кредитування. Організація кредитного процесу, на нашу думку, потребує поетапного виконання. Спілкування з клієнтом, його консультування здійснюють тільки працівники фронт-офісу, при цьому вони повинні детально володіти кредитними продуктами, умовами та процесами, які відбуваються в банку.

Детальним аналізом фінансово-господарської  діяльності повинні займатися працівники підрозділів підтримки бізнесу, або мідл-офісу, вони повинні бути фахівцями в галузі фінансового менеджменту та володіти банківською нормативною базою щодо оцінки кредитних ризиків.

Система організаційного  забезпечення кредитування малого бізнесу  – це сукупність служб і підрозділів  банку, які забезпечують дослідження, розробку і впровадження відповідних кредитних рішень та несуть відповідальність за наслідки цих розробок і впроваджень [3, с. 44].

Організаційне забезпечення кредитної стратегії формується на побудові в банку організаційної структури управління його кредитною діяльністю. Організційна структура системи кредитування може бути побудована різними способами. Особливості її побудови залежать від виду та особливостей побудови банку, принципів кредитних процесів, наявності відокремлених підрозділів. У зв’язку з цим, повинен дотримуватися принцип інтегрованості банківської структури в загальну кредитно-фінансову систему на базі взаємної узгодженості роботи різних підрозділів між собою для встановлення найкращих зв’язків між собою, для забезпечення максимальної якості кредитування. Залежно від масштабів певного виду кредитування функції окремих підрозділів можуть об’єднуватись і виконуватись одним спеціалістом, або, навпаки, детально розподілятися між кількома працівниками відділу або ділянки.

У невеликих банках організаційна структура є спрощеною. Функції підтримки бізнесу зосереджені в одному підрозділі, наприклад операційному управлінні чи бек-офісі. Також, як правило, об’єднуються в один ті підрозділи, які відповідають за ризиковість операцій: відділ (управління) безпеки, юридичний підрозділ, підрозділ по роботі з заставним майном. Інколи об’єднуються функції бізнес-вертикалей – один кредитний відділ обслуговує фізичних осіб, МСБ та корпоративних клієнтів.

У великих системних  банках функції підрозділів детально розподілені, існують управління, які містять відділи та численні сектори. Кадровий склад задіяний для виконання різних за складністю та важливістю функцій. Основною передумовою системи управління кредитним ризиком є кредитна політика банку. Кредитна політика – це сукупність заходів, спрямованих на створення умов для ефективного розміщення наявних коштів з метою забезпечення стабільного зростання прибутку банку. Кредитна політика формулює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, кошти та методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу.

Метою кредитної політики банку є створення високоякісних  активів, які забезпечують постійний  плановий рівень прибутковості, вкладання  кредитних коштів в економічно перспективні, рентабельні проекти, розробка та активне впровадження нових кредитних технологій, кредитних продуктів і послуг; зміцнення і підвищення конкурентоспроможності на ринку; підвищення якості наданих послуг. Кредитна діяльність повинна здійснюватися на основі зв’язкуі стратегічних та тактичних заходів, на впровадженні яких і сконцентровує зусилля ТОП-менеджмент банку.

Ефективність кредитної  діяльності значною мірою залежить від рівня інформаційного забезпечення. Наявність достовірної, вичерпної, своєчасної і зрозумілої інформації спонукає до прийняття оптимальних рішень, спрямованих на досягнення максимального прибутку, зменшення кредитних ризиків та зростання ринкової вартості банку в цілому.

Банкам необхідно проводити постійну роботу з нарощування ресурсного забезпечення, всебічно його диверсифіковувати та трансформовувати. При цьому важливо детально систематизувати нормативно-правове забезпечення, створити в банку єдину інформаційну базу, де детально, з посиланням на певні пункти, вказати перелік нормативних актів, які забезпечують виконання того чи іншого елемента кредитної операції. Для ефективної організаційної підтримки стратегії кредитування малого бізнесу кожен банк повинен мати чітко розроблену кредитну політику, положення та стандарти кредитування. Жодні банківські операції, зокрема й кредитні, не можуть ефективно здійснюватися без наявності адекватного і високопродуктивного інформаційного та методологічного забезпечення.

 

2.3.Розвиток державної фінансової підтримки.

 

Невід'ємною складовою  державної політики сприяння розвитку малого

підприємництва (МП) в  Україні є політика підтримки  малих підприємниць-

ких структур. Державна політика підтримки МП в розвинутих державах фор-

мується на принципах  забезпечення пріоритетності країни на міжнародних

ринках, вирішення важливих соціальних проблем суспільства, піднесення доб-

робуту населення.

Державна підтримка  розвитку МП здійснюється у різних формах. З ме-

тою систематизації аналізу  і управління цією підтримкою її можна  згрупувати

за певними класифікаційними ознаками. Зазвичай, вид державної підтримки

МП є конкретизацією або деталізацією певної форми підтримки. Класифіка ція видів державної  підтримки визначається вибором  критерію або базової ви-

дової ознаки.

Державна фінансово-кредитна підтримка МП включає, насамперед,

фінансові, інвестиційні, страхові податкові та кредитні види впливу на даний

сектор економіки. Виважена, диференційована інвестиційна, податкова  та

грошово-кредитна політика здійснюють вирішальний вплив на формування

та подальший розвиток суб'єктів малого бізнесу.

Мета, принципи та напрямки допомоги МП зафіксовано в державних

програмах підтримки  МП, які підкріплені відповідними матеріальними, ін-

формаційними, фінансовими, кадровими та іншими ресурсами, є  основною

формою здійснення державної  політики стосовно до малого бізнесу. Ці прог-

рами реалізуються в  рамках конкретних ліній допомоги, наданої різними ін-

ститутами підтримки  малих підприємств. Державні програми підтримки ма-

лого бізнесу в розвинутих країнах багатогранні та мають порівняно  вузький

характер. У перехідних до ринку економіках варто було б, щоб домінував ін-

ший підхід, відповідно до якого на державному та регіональному  рівнях роз-

роблялися б комплексні програми розраховані на певний період часу.

Обмеженість засобів  державної підтримки МП змушує шукати якісно

нові форми і види його підтримки. Одним з можливих шляхів вирішення пи-

тань фінансово-кредитної  підтримки МП може стати використання технологій

мікрокредитування. Основними  відмінностями чинних і можливих форм і видів

сприяння МП є різні  пропорції у використанні прямого і непрямого впливу.

Прямі види включають  такі основні види державної фінансової під-

тримки МП: надання  пільгових позик; повне або частке гарантування позик;

надання цільових безоплатних  субсидій на вирішення підприємницькими

структурами важливих проблем національної економіки; цільове субсидуван-

ня; пільгове кредитування; цільове  бюджетне фінансування; створення дер-

жавних спеціалізованих фінансових установ для підтримки МП; формування

державних фондів підтримки МП тощо.

Видам підтримки другої групи притаманний непрямий характер, вони

поступово витісняють види прямого адміністративного впливу. До основних