Форма співучасті

Міністерство  освіти та науки України

Одеська національна юридична академія 
 
 

Реферат з дисципліни:

"Склад  злочину"

на  тему: 

"Форма  співучасті" 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Одеса, 2007 

     План

     Вступ

1. Форми співучасті у злочині
2. Проста форма співучасті.
3. Складна форма співучасті.
4. Співучасть без посередньої змови.
5. Співучасть з попередньою змовою.
6. Злочинна організація

Висновки

Список використаних джерел та літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     Одним з інститутів кримінального права  України, який зазнав істотних змін з  прийняттям 5 квітня 2001 р. чинного КК України, є інститут співучасті у злочині. Колишній КК України від 28 грудня 1960 р. взагалі приділяв цьому інститутові дуже мало уваги. Фактично лише ст. 19 цього кодексу була присвячена регулюванню вказаного інститут, але й у рамках цієї статті його розуміння було досить примітивним і фактично зводиться до усвідомлення спільної участі кількох окремих осіб як об'єктивного поєднання їхніх різних функціональних вкладів у вчинення певного злочину. Чинний КК України присвячує інститутові співучасті окремий розділ VI Загальної частини, значно розширив межі такого розуміння. Основним напрямком цього розширення стало усвідомлення організованості дій співучасників, об'єднання їхніх зусиль не лише на об'єктному, а й на суб'єктивному рівні. Звідси, поряд з удосконаленою дефініцією самого поняття співучасті, термінів і змісту щодо видів співучасників, причетності до злочину, з'явилися, й принципово нові елементи цього інституту, такі як визначення критерію учинення злочину групою осіб за попередньою змовою або без такої, організоване групою чи злочинною організацією (ст. 28), врегулювання особливостей кримінальної відповідальності окремих співучасників (ст.ст. 29, 31) та членів колективних злочинів; об'єднань  (ст.  30). Однак, мабуть, саме цей розділ чинного КК України місті; найбільшу кількість колізій і неврегульованих деталей. Глобальною причиною цього є відсутність єдиного концептуального підходу, який логічно звів би всі форми співучасті в єдину закономірну систему, яка б обґрунтовано відображала місце кожної з форм у системі, їхньої взаємозалежності, індивідуальної обумовленості, відмінності однієї від. іншої. З цієї глобальної причини вже випливають інші, більш конкретизовані, головне серед яких є складність, а подекуди й неможливість розмежування окремих форм співучасті через занадто розпливчасті критерії їх визначення, або ж через використання абсолютно непридатних для цього детермінант. Крім того, у КК України відсутні визначення окремих понять і термінів, які обов'язково, мають бути подані саме на законодавчому рівні.

     Безумовно, ця проблема не залишалася поза увагою вітчизняних науковців кримінологів. Глибокі наукові дослідження на цю тему проводять С.О. Єфремов, О.Ф. Долженков, А.П. Закалюк, В.М. Дрьомін, В.В. Голіна, В.П. Корж та інші. Праці вказаних авторів стосуються питань теорії та кримінологічного аналізу організованої злочинної діяльності в цілому, окремих її форм, проявів, характеристики осіб-членів злочинних груп, кримінально-правовим аспектам відповідальності співучасників тощо. Однак у жодного з названих авторів не визначено пропозицій щодо систематизації форм співучасті. Відсутність такої систематизації, на мою думку, є серйозною науково-практичною проблемою, яка не може залишатися невирішеною. Тож завданням цієї роботи є винесення пропозиції щодо створення такої закономірної системи, роз'яснення її елементів і взаємних залежностей. Також у роботі розглядається необхідність внесення пропозицій щодо змін і доповнень до розділу VI Загальної частини чинного КК України. 
 
 
 
 

1. Форми співучасті у злочині.

      Форма співучасті – це зовнішня сторона, що розрізняється по способу об'єднання діянь двох і більше осіб в єдине посягання, тобто по способу взаємодії винних. Формою співучасті визнається зовнішній прояв злочинної діяльності двох і більше осіб. Розподіл співучасті за формою має значення не тільки для розуміння його зовнішнього образу, але я для вивчення внутрішніх якостей, для всіх елементів співучасті. Встановлення форми співучасті необхідне для правильної кваліфікації спільних посягань і для визначення меж відповідальності кожного із співучасників¹.

Форми співучасті розрізняють:

1.   за об'єктивною ознакою - проста  і складна співучасть,

2. за суб'єктивною ознакою - співучасть  без попередньої змови,

співучасть  з попередньою змовою, злочинна організація. 

     2. Проста форма співучасті. 

     Проста  форма - це форма співучасті, при  якій всі спільно діючі особи  безпосередньо виконують об’єктивну сторону злочину. Вона розділяється на: співвиконавство без попереднього порозуміння та співвиконавство  з попереднім порозумінням.

     Співвиконавство без попереднього порозуміння передбачає відчуженість між учасниками злочину  попередньої змови. Воно, як правило, дістає вияв у приєднанні однієї особи до вже розпочатої іншими особами злочинної діяльності.

     Співвиконавство за попередньою змовою буде мати місце в тих випадках, коли між всіма учасниками злочину мала місце змова про спільне вчинення злочину до його початку.

     Щодо спільності змови то слід зазначити, що в науці кримінального права не має єдності щодо розуміння змісту даної ознаки. Переважно ця ознака піддається аналізу як об'єктивна характеристика співучасті у злочині². Спільність дій співучасників у вчиненні злочину називають якісною об'єктивною ознакою співучасті (на рівні з кількісною ознакою, під якою розуміється множинність учасників злочину). Значна частина криміналістів, як слушно зауважує Н.М. Ярмиш, характеризуючи ознаку "спільності" з об'єктивного бачення, розкривають її через причинний зв'язок між діями кожного і "єдиним, неподільним злочинним результатом"³. Так, П. Гришаєв та Г. Крігер ще півстоліття тому зауважували, що про спільність дій можна говорити лише в тих випадках, коли злочинний результат має причинний зв'язок із діями кожного співучасника⁴.

     Слід  зауважити, що не всі науковці визначають сутність об'єктивного характеру спільності саме через категорію причинного зв'язку. В окремих дослідженнях можна знайти розмежування спільності як якісної ознаки співучасті в злочині та причинного зв'язку між діями співучасників і єдиним злочинним результатом. Так Г.П. Жаровська до об'єктивних ознак співучасті у злочині відносить: а) кількісну ознаку; б) якісну ознаку; в) єдиний злочинний результат для всіх співучасників; г) причинний зв'язок між діями співучасників і єдиним злочинним результатом⁵. Такий підхід викликає певні заперечення, оскільки, по-перше, автор не вказує, що розуміється під якісною ознакою, по-друге, якщо відмежовувати єдиний злочинний результат і причинний зв'язок між ним і діями співучасників від ознаки спільності, то остання з об'єктивного погляду втрачає свій зміст. Ще 50 років тому досить повне зміст спільності викладав науковець М.А. Шнейдер: "Ознака спільності дії має місце лише в тих випадках, коли: по-перше, злочин учинено спільними, поєднаними, взаємне доповнювальними зусиллями учасників, по-друге, ці вчинені спільно дії тягнуть загальний і єдиний для всіх учасників результат у вигляді спричинення шкоди правоохоронюваним інтересам, по-третє, дії, вчинені кожним учасником, є у конкретній обстановці необхідною умовою для вчинення дії іншими учасниками, і, по-четверте, досягнутий співучасниками єдиний результат перебуває в причинному зв'язку з дією кожного співучасника"⁶.

     Тому, на мій погляд, ознака спільності з об'єктивної боку передбачає, насамперед, наявність причинного зв'язку між діянням кожного співучасника та злочинними наслідками, що настали. Це означає, що вчинення співучасниками спільних дій спричинює злочинний результат, який є спільним і неподільним для всіх учасників злочину, й підлягає звинуваченню кожного з них⁷.

     Ознака спільності участі у злочині передбачає наявність причинного зв'язку між діянням кожного співучасника та загальними злочинними наслідками, що настали в результаті цих спільних дій. З об'єктивної сторони діяння окремих співучасників є складовими загальної причини, що заподіює загальний результат: "об'єктивною умовою для визнання особи співучасником є те, щоб вона вчинила дію, яка б увійшла до складу причини певного злочину"⁸. Таким чином, слід узагальнити складові спільності як конститутивної ознаки співучасті у злочині.

     1. Об'єктивного характеру:

• поєднання зусиль двох чи більше суб'єктів злочину;
• взаємна обумовленість злочинних дій цих осіб;
• злочинний результат (наслідок) для цих осіб є спільним, єдиним;
• наявність причинового зв'язку між діями кожного із співучасників і спільним злочинним наслідком.

     2. Суб'єктивного характеру:

• усвідомлення кожним суб'єктом злочину спільності вчинюваних злочинних дій з іншими учасниками;
• поінформованість кожного про злочинні дії виконавця;
• усвідомлення кожним суб'єктом спільної мети вчинюваних діянь;
• бажання або свідоме допущення настання єдиного злочинного результату.

     При цьому між співучасниками такого злочину може мати місце і розподіл ролей. Важливо встановити, що всі  учасники злочину до моменту його вчинення дали згоду на виконання будь-якої відведеної кожному з них ролі для досягнення спільної злочинної мети.⁹

     Отже  при простій формі співучасті кожен з співучасників є виконавцем злочину. 

     3. Складна форма співучасті.

     Співучасть  з розподілом ролей, має місце  тоді, коли один співучасник безпосередньо скоює злочин (виконавець), інші сприяють йому. Характер сприяння може бути різним, тому розрізняють організаторів, підбурювачів і посібників. Особливість співучасті організаторів, підбурювачів та посібників в тому, що вони безпосередньо не виконують тих дій, які створюють об'єктивну сторону злочину. Співучасть з розподілом ролей звичайно за попередньою змовою. Взаємодія винних тут більш тривала, чим при співвиконавстві, хоч і дія даної форми в типовими випадки короткочасного зв'язку. Для наявності цієї форми співучасті необхідне усвідомлення кожним учасником того, що він бере участь у спільній злочинній діяльності. У складній співучасті відповідальність співучасників залежить від відповідальності виконавця (так звана акцесорність). 

     4. Співучасть без посередньої змови. 

    Найпростішою  і небезпечною формою співучасті є співучасть без попередньої  змови, коли узгодженість злочинної  діяльності співучасників або незначна, або відсутня. Суб’єктивний зв'язок між ними мінімальний і обмежується знанням одного співучасників про приєднання злочинної діяльності іншого, що звичайно встановлюється чи в момент початку скоєння злочину чи навіть в процесі його скоєння. Все це не дає можливості співучасникам узгодити свої дії заздалегідь продумати все необхідне, а також прийняти міри до схову слідів злочину. Тому співучасть без попередньої змови частіше всього суттєво не підвищує суспільну небезпеку всього скоєного в цілому. Тільки в деяких випадках в силу певних обставин, місця скоєння злочину, і т.д. наявність співучасті без попередньої змови підвищує суспільну небезпеку скоєного. В цих випадках дана форма співучасті, що звичайно іменується групою передбачається в Особливій частині КК в якості кваліфікуючої ознаки відповідних злочинів.¹⁰

     Ознаки:

1. наявність двох і більше осіб;

2. участь кожного з них у виконанні дій, охоплюють ознаки об'єктивної сторони складу злочину;

3. виконання злочину об'єднаними зусиллями спільно;

4. наявність умислу кожного з співучасників на спільне скоєння злочину;

5. узгодженість дій учасників злочину двостороннім зв'язком, що відображає їх взаємну усвідомленість про спільне скоєння злочину.¹¹

      Отже, співучасть без попередньої змови  має місце там і тоді, де і  коли діяльність одного співучасника приєднується до діяльності інших в  процесі виконання злочину, коли він вже почався, але ще до його закінчення.¹² 

     4. Співучасть з попередньою змовою. 

     Намір вчинити злочин виникає передчасно, як і змова. Отже, співучасть за попередньою змовою має місце тоді, коли декілька осіб домовляються про спільну діяльність до скоєння злочину. За своїм характером попередня змова може бути різноманітною, може зупинятись тільки на окремих моментах скоєння злочину, не створюючи чисельних зв'язків між співучасниками і не узгоджуючи в цілому їх діяльність. Але змова може бути і суттєвою наприклад, в розкраданні майна в особливо великих розмірах.¹³

     Змова може бути про:

1. час, місце чи способи вчинення злочину;
2. про розподіл ролей;
3. про приховування слідів, здобутого .

Небезпечна форма співучасті:

1. згуртованість співучасників, більша їх злочинні стійкість, наполегливість;

2. попередність змови визначив більшу енергійність дій всіх співучасників.¹⁴

    Ознаки  цієї форми такіж, як співучасті без попередньої змови лише додається:

е. попередня змова на скоєння злочинною  групою.¹⁵

      Отже, співучасть з попередньою змовою - наявність узгодженої злочинної поведінки між співучасниками злочину, яка досягається до початку злочинної діяльності. 

      5. Злочинна організація. 

     Злочинна  організація найбільш небезпечна форма  співучасті. Нормування її частіше  всього свідчить про наслідки винних скоїти посягання, неможливе для однієї особи.

      Злочинною організацією визначається стійке об'єднання двох і більше осіб, що організувалися для спільної злочинної діяльності.

Історичними ознаками злочинної організації  є:

1. згуртованість співучасників - відданість кожного співучасника організації, готовність жертвувати всім для досягнення мети.
2. стійкість організації - утворення організації для вчинення багатьох злочинів, намір надовго чинити злочини або вчинити один що вимагав спеціальної злочинної діяльності.

Іншими  ознаками ж є:

1. розроблений і схвалений учасниками організації план злочинної діяльності або вчинення певного злочину,
2. розподіл ролей;
3. наявність організатора /керівника/ організації;
4. прикриття своєї діяльності, як своїми силами, так із допомогою сторонніх осіб;
5. вербування нових членів;
6. наявність загальних правил поведінки, ієрархія стосунків, наявність матеріальної бази.

      Особливість кримінальної відповідальності співучасників  за організовану злочинну діяльність полягає в тому, що до створення такої організації містить в діях співучасників закінчений злочин.

      Але учасники злочинної організації несуть кримінальну відповідальність лише за ті злочини, в яких вони брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньо участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності за членство в цій організації.¹⁶

      Чинне кримінальне законодавство передбачає такі види злочинних організацій:

1. банда – елементарна форма злочинної організації. Ознаки: стійкість, озброєність, наявність спеціальної мети;
2. злочинна група. Специфічною ознакою є наявність мети;
3. група контрабандистів;
4. антидержавна організація. Мета: повалення Існуючого ладу України;
5. організована група.

     В останні роки намітилося зростання  загального рівня злочинності і  зміни в її структурі. Тому деякі  вчені наголошують на закріпленні  відповідальності за ті види суспільно-небезпечних  діянь, які не передбачені кримінальним законодавством, але криміналізація яких є об'єктивно необхідною.

      До  них належать організована злочинність, боротьба з якою визнана сьогодні пріоритетним напрямком боротьби з злочинністю. Організована злочинність повністю охоплюються поняттям складної форми співучасті, але проаналізувавши цю форму співучасті з точки зору суб’єктивної ознаки, яка характеризує рівень стійкості взаємозв'язків можна прийти до висновку. Зміни в структурі злочинності, зародження розвиток організованої злочинності - дасть підстави говорити про виникнення нової форми співучасті, яка відокремлюється вищим рівнем сталості суб'єктивних зв’язків між злочинцями.

      Отже, в кримінальному законодавстві  необхідно закріпити поняття  організованої злочинності та поняття  організованого злочинного /мафіозного/ угрупування, що мав відмінності від звичайного організованого переліку співучасників ОЗГ, ввести норму про відповідальність юридичних осіб.

      Організована  злочинність - це кримінальне системна структурне явище, що являє собою сукупність чисельних керованих злочинних формувань (груп, угрупувань, співтовариств) та злочинного середовища, які зазнаються здійсненням злочинів, як промислом і створюють систему власної безпеки, що ґрунтується на використанні комплектних протиправних засобів та методів продукції насильства, погроз тощо.

     Під поняттям організованої злочинності  розуміють виключно нове явище, те, що на Заході позначається терміном "мафія". Організована злочинність в закономірним результатом розвитку злочинності  в будь-якому суспільстві.

     Організованому  злочинному угрупуванню притаманні такі ознаки:

    1. Наявність в групі не менше  п’яти чоловік;

    2. Стійкість;

    3. Озброєність;

    4 Структурність – розподіл ролей.

     Загальновідома  схема організованої злочинної  групи - це пірамідальна структура, на верхівці якої знаходиться керівник (дон), радник, керівник загонів ("капітани, бригадири"), керівники груп ("лейтенанти"), рядові члени ("бики", "торпеди").  Ієрархічність побудови приводить до чіткого розподілу владних і виконавчих функцій всередині структури, що викликає надзвичайні складнощі в питаннях прийняття до кримінальної відповідальності представників корінного ядра злочинної групи.¹⁷

  Кримінологічні ознаки:

    1. Високий рівень зв’язків з  корумпованою частиною працівників органів державної влади, управління, правоохоронних органів.

    2. Регіональний контроль;

    3. Наявність загальних правил поведінки;

    4. Вербування нових членів;

    5. Тісний зв’язок з верхівкою  традиційної злочинності;

    6. Масштабний характер злочинної  діяльності,

    7. Політизація злочинної діяльності - тобто встановлення ОЗГ відносин з політичними партіями чи окремими політичними діячами

    8. Проникнення в легальний бізнес, встановлення контролю над банківсько-комерційною  діяльністю,

    9. Легалізація /відмивання/ капіталу,

    10. Встановлення контролю над засобами масової інформації.

      Ці  ознаки вказують на особливість організованої  злочинності, як форми злочинної  діяльності. Саме вони підлягають доведенню  в процесі кваліфікації діяння за частиною статті КК, яка передбачає обтяжуючу обставину - вчинення злочину організованою групою,

     Отже, організоване злочинне угрупування - це найвища форма злочинної співучасті. 

  Висновки

        Ґрунтовно вивчивши інститут співучасті можна зробити ряд висновків:

        Отже, співучасть - це особлива форма скоєння злочину умисно двома і більше способами, що має вищий рівень суспільної небезпеки.

    Об’єктивними  ознаками співучасті є:

1. участь у злочині двох чи  більше осіб

2. спричинення одного і того  самого, єдиного для всіх співучасників.  злочинного результату,

3. причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і єдиний злочинний результат.

Суб'єктивною ознакою є умисел співучасників, якій включає:

1. взаємну поінформованість співучасників  про злочинну діяльність кожного або когось із них;

2. усвідомлення кожним із співучасників того, що він своїми діями спільно з діями інших вчиняв злочин або сприяв його вчиненню;

3. бажання або свідоме допускання  настання єдиного злочинного  результату.

Форми співучасті розрізняють:

1. за об'єктивною ознакою - проста  і складна співучасть,

2. за суб’єктивною ознакою - співучасть  без попередньої змови, співучасть  з попередньою змовою, злочинна  організація та законодавчо не  закріплену форму: організоване  злочинне угруповання.

Відповідно  до СТ.І9 КК співучасниками злочину  є:

1. виконавець;

2. організатор;

3. підбурювач;

4. пособник.

Причетність до злочину може проявлятись в:

1. заздалегідь  не обіцяному прихованні злочину,

2. недонесенні  про злочин,

3. потуранні  вчиненню злочину.

        Відповідальність  співучасників визначається з застосуванням  відповідної частини ст. 19 КК та тієї ст. Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за скоєний злочин.

        При призначенні  покарання необхідно враховувати  питання, що потребують спеціального вирішення  це :

1. посередня  винність,

2. співучасть у злочині з спеціальним суб’єктом,

3. провокація злочину,

4. ексцес виконавця.

5. невдале підбурювання або пособництво,

6. добровільна відмова від співучасті.

  Таким чином, форма співучасті має певні неврегульовані аспекти законодавцем. Вигнання даного аспекту в подальшому сприятиме вирішенню складної й дискусійної в юридичній науці проблеми щодо форм співучасті. 
 
 
 
 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
2. Галиакбаров Р. Р. Квалификация групповых преступлений. – М.: Юрид. лит. – 1980. – 80с.
3. Кримінальне право України. Загальна частина // за ред. проф. Л. С. Матишевського. – К.:Юрінком Інтре. – 1997. – 500 с.
4. Коржанський М. И. Кримінальне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка, - 1996. – 336 с.
5. Наукова – практичний коментар кримінального кодексу України: станом на 1 січня 1997 року. / За ред. В. Ф. Бойка. – К.: Юрінком, - 1997. - 960с.
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України 1963-1996 рр.
7. Советское уголовное право. Часть общая / Здравосмыслов Б. В., Гальфер М. А. Гришаев П. И., и др. – М.: Юрид. лит. – 1982. – 440 с.
8. Советское уголовное право. Обшая часть: Учебники /Под ред. Кригера Г. А., Кузнецовоцй И. Ф., Ю. М. Ткачевского, -2^е изд., доп. и перераб. - М.: Изд МГУ, - 1998. – 386 с.
9. Талнов П. Ф. Ответственность за  соучастие в преступлении. - М., Юрид. лит. - 1974. – 208с.
10. Фріс П. Л. І знову про відповідальність за організовану злочинну діяльність // Право України. – 1995. – №1. - С. 39.
11. Фріс П. Л. Кримінально – правові та кримінологічні ознаки організованої злочинної групи. Збірник статей викладачів юридичного факультету. Випуск 1. Ів. Франківськ – Коломия, - 1997. –190с.
12. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків, 2001. - 342 с.
13. Ярмиш Н.Н. Теоретические проблеми причинно-следственной связи в уголовном праве (философеко-правовой анализ). - X., 2003. – 452 с.
14. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. - М., 1959. - 181с.
15. Жаровсьха Г.П. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Автореф.дис... канд. юрид. наук: 12.00,08 / Ін-т дер. і права. - К, 2004. – 19 с.
16. Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. - М., 1958. – 97 с.
17. Злобин Г.А, Никифоров Б.С. Умысел и его формы. - М, - 1972. – 241 с.
18. Куринов Б.А., Кузнецова Н.Ф. Понятие преступления. - М., 1962. – 196 с.