Кредитна система України

ЗМІСТ

Вступ

1. Кредитна система України

2. Сучасний стан банківської системи України

3. Банківські системи країн СНД

Висновок

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Кредитна система –  сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу  мобілізації тимчасово вільних  грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається  з декількох ланок, кожна з  яких виконує специфічні функції  з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об’єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу.

Становлення ринкових умов господарювання в Україні зумовило перехід до дворівневої банківської  системи, а банки є практично найважливішою складовою кредитної системи. Кредитування населення України є надзвичайно важливим питанням через те, що соціально-економічний рівень його життя дуже низький.

Певна особа, щоб підвищити  свій соціально-економічний рівень життя прагне більших доходів, яких не може забезпечити держава, тому часто люди розпочинають власну діяльність, а на це потрібні чималі кошти. І тут на допомогу може прийти лише розвинена практика кредитування.

Крім того, такого роду допомоги потребують часто й ринкові структури, товарне виробництво, торгівля, тобто усі сфери народного господарства.

Метою є теоретичне й практичне обґрунтування шляхів кредитного забезпечення населення та шляхів його удосконалення.

Предметом дослідження  є роль банківських і небанківських фінансово– кредитних інститутів у національному кредитуванні.

Об’єкт дослідження  – це кредитна система і проблеми її функціонування.

 

 

1. Кредитна система України

Кредитна система України  — це мережа кредитних установ  на чолі з Національним банком України та інші організації (наприклад, кредитні спілки, ломбарди).

Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів  господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських, операцій, передбачених законодавством України.

Банки є юридичними особами, економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству. В умовах переходу до ринкової економіки кардинально змінено систему банків в Україні.

Банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності.

Перший рівень — Національний банк України. Національний банк України  є центральним банком, її емісійним  центром, знаходиться у власності Української держави і підзвітний Верховній Раді України, провадить єдину державну грошову та кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організовує і здійснює міжбанківські розрахунки.

Другий рівень банківської  системи — комерційні банки, що створюються на акціонерних або пайових засадах.

Прийнятий Верховною  Радою України Закон «Про банки  і банківську діяльність» дає  змогу банкам виконувати лише такі банківські операції:

— залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів;

— здійснення розрахунків  за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та 'їх касове обслуговування;

— ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

— фінансування капітальних  вкладень за дорученням власників або  розпорядників інвестованих коштів;

— випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо);

— купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операцій з ними;

— видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;

— придбання права  вимоги з поставки товарів і надання  послуг, прийняття ризику виконання  таких вимог та інкасація цих  вимог (факторинг);

— придбання за власні кошти засобів виробництва для  передачі їх в оренду (лізинг);

— купівля в організацій  і громадян та продаж їм іноземної  валюти готівкою і валюти, що знаходиться  на рахунках і вкладах;

— купівля і продаж в Україні і за кордоном монетарних металів;

— залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;

— довірчі операції (залучення  та розміщення коштів, управління цінними  паперами    та ін.) за дорученням клієнтів;

— надання консультаційних  послуг;

— проведення операцій по касовому виконанню державного бюджету  за дорученням Національного банку  України;

— здійснення інших операцій з дозволу Національного банку  України.

В межах єдиної кредитної  системи України виникають правові  відносини між Національним банком України і комерційними банками при: наданні комерційним банкам кредитів на строк за домовленістю з позичальниками та кредитів під заставу векселів і цінних паперів; веденні рахунків банків-кореспондентів; здійсненні розрахункового касового обслуговування комерційних банків; організації інкасації та перевезенні грошових знаків та інших цінностей.

Національний банк України  наділений правом регулювання рівня  відсоткових ставок банківських  та інших фінансово-кредитних установ  України.

Комерційні банки вступають у конкретні правові відносини зі своїми клієнтами: приймають і розміщують грошові вклади, залучають і надають кредити, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів і банків-кореспондентів та їх касове обслуговування. Вони ведуть рахунки клієнтів і банків-кореспондентів; фінансують капітальні вкладення за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; можуть випускати, купувати, продавати і зберігати платіжні документи та інші цінні папери (чеки, акредитиви, акції, облігації, векселі тощо); видавати поручительство, гарантії й інші зобов'язання за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; набувати право вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та їх інкасації (факторинг), й інші банківські операції, що не забороняються чинним законодавством.

Основними функціями  комерційних банків є здійснення на договірних засадах розрахункового, касового та іншого банківського обслуговування підприємств, установ, юридичних осіб і громадян шляхом здійснення операцій і надання вже зазначених послуг.

Комерційні банки розрізняються:

— за приналежністю статутного капіталу і способу його формування — українські акціонерні товариства та за участю іноземного капіталу тощо;

— за видами здійснюваних операцій — універсальні й спеціалізовані;

— за галузевою орієнтацією.

Законодавство встановлює договірний характер відносин між банками  й клієнтами, можливість самостійного вибору клієнтом кредитної установи для кредитно-розрахункового і касового обслуговування. Проте рівності сторін у цих відносинах немає. Банк у цих відносинах зв'язаний нормами права, оскільки діяльність банків регулюється законодавчими актами. Комерційні банки, що обслуговують підприємства будь-якої власності та громадян, незалежні від виконавчих і розпорядчих органів державної влади, від виконання прийнятих ними рішень, які зв'язані з поточною банківською діяльністю.

Банківська позичка  надається на підставі кредитного договору, в якому детально фіксується воля сторін, тобто його зміст завжди формально визначений. Одержувач позики — клієнт банку — не знаходиться у підпорядкуванні кредитора, однак співвідношення прав сторін кредитних відносин різне. Кредиторові фактично належать права, а одержувач позики зобов'язаний точно виконувати приписи кредитора. Лише це дає можливість клієнтові розраховувати на зменшення відсотків за кредит. Банк у договорі бере обов'язок перерахувати кредит, а на клієнта покладаються всі інші обов'язки, що випливають з договору. Банк залишає за собою право списувати у безспірному порядку як непо-вернені у строк позичкові суми, так і відсотки по них, а при відсутності коштів на рахунку клієнта банк одержує у своє розпорядження його майно. Таким чином, кредитний договір захищає права кредитора, проте одержувач позички таких засобів не має. Не існує також норм, що забезпечують інтереси одержувачів позичок у випадках відмови банків надати їм кредит. Продовжувати строк користування позичкою банк може за своїм розсудом. Це підтверджує, що у кредитних відносинах немає рівності сторін. Отже, кредитний договір банку із одержувачем позички є специфічною формою взаємовідносин кредитної установи і одержувача позички — організацій або громадянина.

Банки відкривають юридичним  особам — суб'єктам підприємницької  діяльності, організаціям, установам усіх форм власності, видів діяльності і фізичним особам рахунки: розрахункові, поточні, бюджетні, позичкові, депозитні як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, встановленому чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України.

Рахунки для зберігання коштів, здійснення усіх видів розрахунків, кредитних, касових операцій відкриваються  в установах банку за місцем реєстрації підприємства. Можна відкрити рахунок  у будь-якому банку України, але  за згодою з банками.

Порядок проведення операцій по рахунках у національній та іноземній валюті регулюється чинним законодавством.

Законодавство дозволяє кожному підприємству мати тільки один розрахунковий рахунок у національній валюті.

Розрахункові рахунки  в національній валюті відкриваються юридичним особам, які здійснюють виробничу, науково-дослідницьку та іншу комерційну діяльність з метою одержання прибутку, володіють власними основними та оборотними коштами і мають самостійний баланс.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сучасний стан банківської системи України

Потужна банківська система  є атрибутом суверенності держави, запорукою її фінансової безпеки. Українська банківська система досить молода, особливо порівняно з банківськими системами розвинутих країн. Можна  вважати, що вона перебуває на початковому етапі свого розвитку, бо її побудова, по суті, розпочалася з 1991 року. Становлення банківської системи України відбувалося в умовах відсутності повноцінних ринкових відносин.

За останні декілька років банківська систем України зіткнулася зі світовою фінансовою кризою, яка нажаль призупинила розвиток банків та підірвала довіру до банківської системи вцілому. Банківські кризи, як і кризи будь-яких підприємств, - це нормальне явище ринкової економіки, в якій виживають найсильніші. Банк, який не відповідає вимогам зовнішнього середовища, повинен або адаптуватися і використовувати свої сильні сторони, або зникнути.

Нормальна банківська діяльність можлива  тільки там, де існує довіра громадян до своєї держави та її фінансової системи. А на сьогодніший день довіра громадян до банківської системи підірвана. Подальшу долю кожного банку визначають саме громадяни, що вже являються клієнтами банку чи можуть ними стати. Небезпечною для банів є  ситуація яку можно було спостерігати в жовтні 2008 року, коли масові панічні дії населення ледь не знищили банківську систему України, яка, доречі,  протягом попередніх років показувала значні темпи зростання. Тому сьогодні питання відновлення довіри до банківської системи є вкрай актуальним і потребує активних дій щодо його вирішення. 

Зменшення обсягу депозитів, яке спостерігається з 2008 р., стало  першим сигналом погіршення ліквідності  як окремих банків, так і банківської  системи загалом. Як зазначає О. Шварц, це зменшення мало не лише кількісний, але й якісний характер, адже воно призвело до різкого погіршення платоспроможності та ліквідності окремих вітчизняних банків. Національний банк України був змушений вжити додаткових заходів (одним з яких було введення заборони на дострокове повернення строкових депозитів), це уповільнело процесс відпливу коштів. Найбільших збитків зазнали Укпромбанк, "Райффайзен Банк Аваль" , Надра, Укрсиббанк , ПУМБ, та ОТП Банк . Збитки банків виникли внаслідок зниження процентних доходів, значних відрахувань в резерви, погіршення якості кредитних портфелів, значних адміністративних витрат.

Банківська система України  протягом 2005-2010 рр. зазнала значних  змін, що виражались у пришвидшеному  рості активів, капіталу, кредитів і  депозитів в докризовий період, а  також їх швидкому спаді під час  порушення фінансової стійкості. За цей час відбулись значні структурні зміни - частка іноземного капіталу зросла з 9,6 до 35,8 %. Станом на 1.01.2010 нерезиденти контролюють 49,7 % активів банківської системи, що у 5 разів більше, ніж у 2005 р.

Серед 10 найбільших банків за обсягом активів 7 належить іноземним власникам, тобто іноземні банки відіграють суттєву роль на банківському ринку України, це зумовлює посилення боротьби за клієнта та необхідність докладання додаткових зусиль із залучення клієнтів.

Слід зазначити, що присутність у банківському секторі  країни іноземного капіталу має свої позитивні моменти:

1) впровадження новітніх банківських  технологій;

2) збільшення кредитних ресурсів  і забезпечення стабільності  джерел їх  формування;

3) розширення спектра і підвищення якості послуг;

4) здешевлення банківських послуг  і впровадження системи страхування  банківських ризиків;

5) використання досвіду санації,  реорганізації і реструктуризації  банків в умовах об'єднань, поглинання  і злиття банків;

6) підвищення конкурентоспроможності і кваліфікаційного рівня банківських працівників до європейських стандартів надання послуг.

Водночас, присутность  іноземного капіталу у банківській  системі несе деякі загрози для  фінансової стійкості України: відтік капіталів за кордон з негативними  наслідками для платіжного балансу  країни; ймовірність посилення іноземного контролю над банківською системою і економікою держави; переважне кредитування підприємств з високими прибутками і низькими ризиками, тоді як брак кредитних ресурсів відчувають стратегічні для нашої економіки підприємства; перехоплення іноземними банками вигідних видів діяльності і менш ризикованої клієнтури, що загрожує банкрутством місцевим банкам; наростання розриву між розвитком фінансового і реального секторів економіки.

Підвищення ефективності діяльності  банків є необхідною передумовою подальшого розвитку банківської системи України, а пошук шляхів її стабілізації зумовлює необхідність створення дієздатних програм та проектів у сфері банківництва.

Оскільки подолання  негативних наслідків фінансової кризи  триває досі - можно порекомендувати: пришвидшити розроблення та прийняття комплексу законів про банківську та кредитну діяльність; здійснювати політику, спрямовану на зміцнення авторитету Національного банку України; необхідно створити для  суб'єктів економіки можливість вчасно оцінювати фінансовий стан будь-яких банків України;  наростити ресурси Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які мають покривати суму вкладів хоча б у двох-трьох найбільших банках країни; необхідно відновити довіру населення до національної грошової одиниці України; для банків слід зосередитися на своїй репутації, яку  створюють їх співробітники.

Висновок: ефективне функціонування банківської системи є неодмінним атрибутом економічно розвинутої держави, запорукою її стабільності та зростання. Стан банківського ринку вказує на рівень добробуту в країні, розвиток її фінансового господарства, заможність громадян. Діяльність кожного банку визначається мережею його клієнтів. Отже, клієнти є визначальними для банківської установи.

Держава повинна здійснювати  науково обґрунтоване втручання  у ринкові механізми шляхом прийняттям відповідних законів у сфері кредитування, оподаткування, бюджетної політики, спрямованих на підтримку вітчизняних банківських установ. Відтак, можна зробити висновок, що державі слід жорсткіше контролювати процес входження іноземного капіталу сааме в банківський сектор. Це обумовлено тим, банківський капітал за своєю природою дуже мобільний, оскільки,  тому мігрує досить швидко.

Слід оптимізувати бізнес-процеси, підвищити ефективність роботи мережі банківських точок, виробити адекватну систему протидії ризикам, розробити механізми повернення проблемних кредитів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Банківські системи країн СНД

Банківські системи  країн СНД розпочали своє становлення майже одночасно – після отримання незалежності внаслідок розпаду Радянського Союзу. Саме на початку 90-х років ХХ ст. в країнах співдружності були засновані інститути національних банків, в основу яких, в переважній більшості, лягли структура та методи діяльності державних банків відповідних республік колишнього СРСР. Оскільки в радянський час другого рівня банківської системи не існувало, то падіння адміністративно-командного ладу економіки призвело до активного розвитку комерційної банківської діяльності. Через відсутність досвіду та напрацювань в цій сфері банківські системи країн СНД розвивалися по-різному й сьогодні характеризуються різним ступенем стабільності та ефективності. 
             Досить важко визначити спільні характеристики притаманні банківським системам країн СНД, оскільки вони досить сильно різняться між собою, однак використовуючи показник співвідношення активів до ВВП і такий показник економічного добробуту як ВВП на особу, їх можна згрупувати в три групи (рис. 1).

 
 Група І (70–100%). В таких країнах  як Україна, Білорусія, Росія співвідношення активів банківських установ  до ВВП наближається до 100%, що свідчить про високий рівень проникнення банківської системи в економіку країни. Саме ці країни характеризуються найбільш розвинутими банківськими системами серед країн СНД. 
 Група ІІ (40–70%). До цієї групи слід віднести Молдову, Вірменію та Казахстан, тобто ті країни, які мають середній розмір співвідношення активів банківської системи до ВВП. Слід відмітити, що до початку фінансової кризи 2008 р. Казахстан відносився до першої групи, однак унаслідок зростання сумнівної заборгованості банки цієї країни були змушені списувати її, що, в кінцевому випадку, призвело до зменшення обсягів їх активів. 
 Група ІІІ (10–40%). Включає країни, в яких банківська система перебуває на низькому рівні розвитку й меншим чином забезпечує економічне зростання, а саме Азербайджан, Таджикистан, Киргизстан. 
 Таким чином, обсяг активів різних банківських систем певним чином відповідає обсягу економіки країни. Якщо ж узяти до уваги показник ВВП на особу, то варто відмітити, що ступінь розвитку банківських систем країн СНД не завжди відповідає економічному достатку суспільства. 
 Спільними рисами розвитку банківських систем країн СНД можна назвати: 
- співвідношення активів банківських установ до ВВП країни, яке є невисоким, в середньому по країнах СНД становить 60%, в той час як у країнах Східної Європи (Болгарії, Польщі, Румунії, Чехії) цей показник перевищує 100%; 
- незначне співвідношення капіталу банківської системи до її активів, яке в середньому для країн співдружності становить 15%, в той час як у країнах Східної Європи цей показник перебуває на рівні 25%; 
- значну частку держави у структурі активів банківських установ. Частка активів державних банків в активах банківської системи країн співдружності у 2010 р. в середньому становила 45% та порівняно з такими країнами як Болгарія, Польща, Румунія, Чехія була втричі більшою, оскільки там цей показник не перевищував в середньому 15%; 
- присутність іноземного капіталу в банківській системі є незначною і в середньому по групі країн СНД становить 40%, в той час як у країнах Східної Європи середнє значення показника наближається до 85%. 
 Зважаючи на неоднорідність банківського сектору країн СНД вплив кризи на їх розвиток також був досить відмінним. Після 2008 р. у більшості країн пострадянського простору відбулося погіршення якості активів і пасивів через підвищення ставок та умов рефінансування, відтік заощаджень населення й підвищення частки проблемних кредитів. Такі наслідки були спричинені не лише фінансовими чинниками, а й також, певною мірою, пов’язані із загальною системою функціонування їх національних економік, які орієнтувалися на вузький спектр експортних поставок. 
 У малих країнах вплив фінансової кризи на розвиток банківської системи виявився досить помірним, в той час як у великих – Росії, Казахстані та Україні – її наслідки виявилися досить значними. Для прикладу можна вказати, що після 2008 р. у зазначених країнах відбулося зниження темпів росту кредитування майже в 20 разів, що свідчить про наявність проблем з ліквідністю. Найбільше постраждала банківська система Казахстану, оскільки за всіма ознаками фінансова криза в цій країні розпочалася ще у 2007 р., що було в першу чергу пов’язано з надмірним (понад реальні потреби) кредитуванням. Наслідки кризи для банківської системи України також були значними й певним чином були пов’язані із присутністю іноземного капіталу та високою доларизацією економіки країни. Найкраще пережили кризу банківські системи Вірменії та Азербайджану. 
 Одним із заходів підтримки стабільності банківських установ урядами окремих країн СНД було обрано націоналізацію системних банків з низькою ліквідністю. В Казахстані частково було націоналізовано 4 системоутворюючі банки: «БТА Банк», «Альянс Банк», «Халык банк» та «Казкоммерцбанк». 
 В Україні держава викупила контрольний пакет акцій таких банків як «Родовід банк», «Київ», «Укргазбанк». Після придбання державою вищезазначених установ розпочалася їх активна рекапіталізація (на яку за період 2009–2010 рр. було витрачено близько 25,8 млрд грн.), що повинно було покращити їх фінансове становище. Однак у зв’язку з тим, що сумнівна заборгованість придбаних банків значно зросла (у 2011 р. порівняно з 2008 р. в АКБ «Київ» у 11 разів, «Родовід Банку» – 48 разів, «Укргазбанку» – 10 разів, в той час як середнє значення по банківській системі країни було на рівні 2 разів) виникла необхідність списання заборгованості за кредитами придбаних державою банків, внаслідок чого в 2011 р. порівняно з 2008 р. активи АКБ «Київ» знизилися на 45%, а «Родовід Банку» на 32%. Зважаючи на це, в банках, які були придбані державою з метою їх порятунку не відбулися поліпшення нормативів їх діяльності та ліквідності. Й сьогодні держава готує ці банки до продажу. 
 Також внаслідок підвищення нестабільності в посткризовий період довіра населення до національних банківських установ почала знижуватися, що призвело до скорочення обсягів депозитів, а також відтоку капіталу. У посткризові 2009–2010 рр. відтік капіталу через банківську систему спостерігався у більшості країн співдружності. Обсяги фінансових ресурсів, направлених до зарубіжних країн, були найбільшими в таких країнах СНД як Росія, Україна та Казахстан й перебували на рівні 39 213 млн дол. США, 10 246 млн дол. США та 5 328 млн дол. США відповідно. В Росії і Таджикистані направлення капіталу за кордон розпочалося ще у 2008 р., тобто наслідки світової фінансової кризи були відчутними для цих країн уже в зазначеному році. В Україні, Молдові, Казахстані та Білорусії подолання фінансової кризи не завершилося й у 2011 р., оскільки економіка країн усе ще перебувала в нестабільному стані, внаслідок чого відтік капіталу продовжувався. 
 Таким чином, банківські системи країн Співдружності незалежних держав хоч і розпочали своє становлення в один період та за однакових вихідних умов, але обрали різні шляхи свого подальшого розвитку. Зважаючи на це, світова фінансова криза 2008 р. досить сильно позначилася на показниках розвитку банківських систем країн СНД. Підвищення ризиків діяльності банківських установ призвело до того, що більшість з них так і не змогли повернутися на докризові показники розвитку навіть у 2011 р.

 

 

Висновок

Кредитна система –  це сукупність банків та інших кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позичкових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Кредитна система характеризується двома поняттями такими, як сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, що базуються на визначених формах і видах кредитування та сполучення різних кредитно-фінансових інститутів (банків, страхових компаній, кредитних союзів та ін.), що діють на кредитному ринку і здійснюють акумуляції і мобілізацію грошових ресурсів.

Національна банківська система України представлена двома  рівнями банків. Діяльність НБУ заснована  на чинному законодавстві та статуті  і спрямована на вирішення завдань, що пов’язані з формуванням та реалізацією грошово-кредитної політики, стабілізацією грошового обігу, організацією міжбанківських розрахунків і касового обслуговування, розвитком системи комерційних банків та наглядом за їх діяльністю, вдосконаленням валютних відносин.

В Україні об'єктивно відбувся процес зближення та переплетення банків з господарськими структурами, з одного боку, як засновників і акціонерів комерційних банків, а з іншого - банки стають акціонерними підприємствами. Лише за таких умов, що повсюдно мають лице у ринковій економіці комерційні банки будуть зацікавлені у ринковій економіці, будуть зацікавлені не просто отримувати процент та збагатитися на кризовій ситуації в економіці, а домогтися процвітання підприємств.

Важливо, щоб центральний  банк - НБУ - не заважав комерційним установам, що обслуговують народне господарство, виконувати свої операції, не втручався адміністративно.

Кредитні правовідносини виникають між суб’єктами ринку  на основі

відповідних договорів  і за умови дотримання ними основних принципів

кредитування: строковість, поверненість, платність, забезпеченість,

цільове використання.

 

Значення кредиту  в економіці будь-якої країни важко  перецінити, адже:

- кредит обслуговує рух капіталу і різних суспільних фондів;

- завдяки кредиту в народному господарстві ефективно використовуються

кошти, що тимчасово  вивільняються з обороту;

- особлива роль кредиту в організації оборотного капіталу сезонних підприємств, не кажучи вже про його значення у відтворенні основних

фондів;

- кредит служить засобом міжгалузевого і міжрегіонального переливу

капіталу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

1. Івасів, Богдан Степанович. Гроші та кредит : Підручник / Івасів, Богдан Степанович ; Національний банк України. М-во освіти і науки України. Тернопільська академія народного господарства. - 2-е вид., змін. і допов. - Тернопіль : Карт-бланш, 2005. - 527 с.
2. Олександр Бутенко: „Становлення банківської системи в Україні. Проблеми капіталізації”/ Банківська справа 2005 р. №6.
3. ”Становлення банківської системи України” / Вісник НБУ 2004 р. №5.
4. Бюлетень НБУ. – 2006 - №3. – с.101.

5. Колісник М.Б. Банківська  система України як учасник  глобалізаційних процесів/ Колісник  М.Б. // Науковий вісник НЛТУ України:  Збірник науково-технічних праць. - 2011. - №21.2. - С. 226-230

6.     Ладюк О. Д. Банківська  система України в умовах її інтеграції у світовий фінансовий простір / Ладюк О. Д., Собкевич О. В. //  Наука й економіка. - 2010 р. -  № 2 . - С.64-71

7.     [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.bank.gov.ua.]

8.     Шаповалова С М. Банківська та фінансова системи: спільність та відмінності / Шаповалова С М., Трускалова О.І.  // Часопис економічних реформ. - 2011. - №1.- С. 66-71