Інвестиційна теорія циклів М.І. Туган-Барановського

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Академія муніципального управління

Економічний факультет

Реферат

З дисципліни

«Історія економіки та економічної  думки»

На тему:

«Інвестиційна теорія циклів М.І. Туган-Барановського»

Виконала

Студентка групи …..

…………….

Перевірила

…………

Київ-2013

Зміст

Вступ 3

1. М.І.Туган-Барановський . Коротка біографія. 4

2. Економічні  погляди М.І. Туган-Барановського 7

3. Інвестиційна  теорії циклів 10

Висновки 14

Список використаної літератури 17

Вступ

Маржиналістські ідеї в Україні найкраще представлені у працях М. Тугана-Барановського. Учений не був суворим послідовником ні австрійської, ні будь-якої іншої школи. М. Туган-Барановський, проаналізувавши розвиток теорії граничної корисності від її витоків до більш пізніх учень у своїй праці "Вчення про граничну корисність господарських благ як причину їх цінності" (1890), дійшов висновку про доцільність використання в економічних дослідженнях теорії корисності. Поняття граничної корисності, встановлення цінності предмета за його граничною корисністю було, за виразом М. Тугана-Барановського, "аріадниною ниткою" для виходу з лабіринту суперечностей при поясненні цінності корисністю, дало можливість школі К. Менгера сформулювати "нову теорію цінності, яка має всі шанси стати загальноприйнятою в науці".[5; c. 152]

Туган-Барановський Михайло Іванович (1865 — 1919) — всесвітньо відомий вчений, якого росіяни вважають російським, українці — українським, а Й. Шумпетер назвав його найкращим слов'янським економістом. Вихований на традиціях класичної школи, захоплений теорією марксизму, її соціалістичною перспективою, М. Туган-Барановський звертає увагу на економічну школу, яка різко протистоїть цим ученням, заперечуючи саму їх основу — трудову теорію вартості. Це була розглянута вище так звана австрійська школа на чолі з К. Менгером, яка протиставляла витратно-трудовій концепції вартості класичної школи власну теорію граничної корисності. М. Туган-Барановський не тільки провів блискучий порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл з проблем вартості як вихідної та центральної у політичній економії того часу, а й дійшов висновку про можливість синтезу цих здавалося б взаємовиключних теорій вартості двох шкіл. Цей висновок підносив дослідження вченого на рівень найвищих досягнень світової економічної думки того часу — неокласичного аналізу, пов'язаного з іменами А. Маршалла, Дж. Б. Кларка, В. Парето та інших учених. 

1. М.І.Туган-Барановський . Коротка біографія.

М.І.Туган-Барановський  (1865-1919), український економіст. Уродженець Харківської області. У 23 року закінчив курс Харківського університету відразу по двох факультетах: природничому і юридичному.

Однак сферою своєї діяльності М.І.Туган-Барановський  обрав політичну економію. У 1894, опублікувавши роботу “Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини і вплив на народне життя”, він став першим українцем ученим зі світовим ім'ям (книга в 1901 році переведена на німецьку мову, а потім і на французький). За цю роботу М.І.Туган-Барановський  у 1894 році був визнаний гідним ступеня магістра Московського університету. У 1895 році він стає приват-доцентом С.-Петербурзького університету й у тому ж році його приймають у члени Імператорського Вільного Економічного Товариства.

Будучи представником  “легального марксизму”. М.І.Туган-Барановський  бере участь у редагуванні журналів марксистського напрямку, таких як “Нове слово”, “Початок”, “Світ божий”. У 1898 році М.І.Туган-Барановський  видає книгу “Російська фабрика”, де розвиває ідеї про розвиток капіталізму в Росії і захищає її в тому ж році як докторську дисертацію.

Нове, двадцяте століття М.І.Туган-Барановський  зустрічає опальним ученим, висланим зі столиці за участь у студентських хвилюваннях. У Петербург, з дозволу влади, він повернувся в 1905 р. У наступні роки М.І.Туган-Барановського цікавлять проблеми розвитку кооперативного руху. З 1908 року він член “Комітету сільських, кредитних і промислових товариств”. У 1909 році М.І.Туган-Барановський  став видавати журнал “Вісник кооперації”, а в 1916 році виходить його робота “Соціальні основи кооперації”. Тоді ж виходить ряд його робіт про соціалізм, а в 1918 році - одна з найвідоміших - “Соціалізм як позитивне навчання”.

До революції роботи М.І.Туган-Барановського видавалися неодноразово, і зокрема його праця “Основи політичної економії”, де він найбільше повно виклав свої економічні погляди.

2. Економічні погляди М.І. Туган-Барановського

Центральною проблемою політичної економії, як визнавали майже всі  економісти XIX ст., була теорія цінності, яка в період формування економічних  поглядів М. Туган-Барановського виступала у двох інтерпретаціях — трудової теорії та теорій граничності. Вони вважалися між собою несумісними, що вперше спростував український економіст у праці "Вчення про граничну корисність господарських благ, як причину їх цінності", опублікованій в 1890 р. у журналі "Юридический вестник".

Учений вважає, що дві  теорії, які становлять двоєдиність  у теорії цінності, а саме теорія витрат виробництва і теорія граничної  корисності, не є несумісними, а гармонійними. "Незважаючи на поширену думку про  те, що обидві теорії заперечують одна одну, між ними, — твердив М. Туган-Барановський, — переважно існує бездоганна гармонія. Єдина різниця полягає в тому, що вони досліджують різні фази одного і того ж процесу економічної оцінки. Теорія граничної корисності пояснює суб'єктивні фактори в економічній оцінці, тоді як теорія трудової цінності пояснює її об'єктивні фактори".

Насправді одна теорія набуває  характеру іншої. Економічний процес не є ані суто суб'єктивним, ані  об'єктивним. Він поєднує обидва елементи, тому що між суб'єктом (економічною  людиною) і об'єктом (зовнішньою природою) не існує нічого, крім взаємозалежності. Незважаючи на те, що ці дві теорії справді  різні на підставі суб'єктивності й  об'єктивності, одна теорія фактично набуває  характеру іншої, бо економічний  процес є двобічним. М. Туган-Барановський зазначає, що кожна економічна теорія, яка є лише суб'єктивною чи об'єктивною, однобічна і неповна; справжня теорія цінності має вирости з суб'єктивних елементів економіки, які переходять в об'єктивні. З цієї причини "обидві теорії можуть бути легко зведені до органічного синтезу. Рікардо мав на увазі об'єктивні фактори цінності, а прибічники теорії граничної корисності — суб'єктивні фактори".

М. Туган-Барановський не сумнівався, що пропозиція пов'язана з трудовими витратами у їх виробництві, а відтак головною проблемою економічного процесу є встановлення рівноваги між виробничими витратами на блага і їхньою корисністю.

Праця та інші фактори цінності у виробництві, — пише він, — повинні  розподілятися згідно з корисністю вироблених благ. Оскільки трудові  витрати є основними у виробництві, через те, що економічний процес не може продовжуватись і навіть існувати без праці, М. Туган-Барановський доходить висновку, що за умови раціонального розподілу прибутку (тобто системи, яка відповідає принципові максимізації, або "економічному принципу", як він його називає) гранична корисність товарів повинна бути пропорційною до трудових витрат. Він твердить: "Якщо ми одночасно виробляємо кілька товарів, які мають різні трудові витрати, економічний принцип вимагатиме, щоб корисність, яку ми реалізували в останню одиницю часу для кожного виду виробництва, була однаковою на граничному рівні. Якщо цього не спостерігається, коли остання одиниця праці у виробництві А дає більше корисності, ніж у виробництві В, то слушним є розширення виробництва А і зменшення виробництва В; тоді максимальна корисність буде досягнута, коли остання одиниця праці у виробництві кожного виду товару дасть однакову корисність на граничному рівні"[2, c. 551-552].

Незважаючи на те, що М. Туган-Барановський пояснював процес оцінки, виходячи з принципу граничної корисності, він стверджує, що трудова вартість відіграє вирішальну роль у розподілі продукту. Але раціональний розподіл сукупного продукту є лише "економічним ідеалом", до якого прагне економіка та який ніколи не може бути досягнутий. Тому розрахунок граничної корисності можливий тільки в ідеалі. Учений вважає, що навіть в ідеальному випадку не слід думати, що розподіл людської праці буде у точній математичній відповідності з економічним принципом. Відповідність граничної корисності трудовій цінності є граничним рівнем, до якого повинна прагнути національна економіка, але який ніколи не може бути досягнутий.

Іншими словами, М. Туган-Барановський твердив про постійне прагнення граничної корисності дорівнювати її трудовій цінності. Насправді така рівність досягається дуже рідко[5, c. 78].

3. Інвестиційна  теорії циклів

Туган-Барановський заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсіанської теорії циклів «заощаджень – інвестиції» як вихідного внутрішнього імпульсу усього механізму циклічних коливань.

Він визначив функціональний взаємозв'язок основних факторів економічної  активності, втілений Дж.М.Кейнсом у його «мультиплікаторі», тощо. Кризи в теорії Тугана-Барановського – лише одна з фаз капіталістичного циклу до того ж необов'язкова. Причини циклів та криз учений виводив, на відміну від неокласиків, із недосконалості регулюючої ролі реального ринкового механізму у сфері нагромадження та витрачання суспільного капіталу, що призводить до порушень пропорційного розподілу такого капіталу між різними сферами застосування.

Відповідне регулювання  інвестицій, хоча б тільки у галузях, що виробляють засоби виробництва, вважав учений, могло б забезпечити неухильне  розширення виробництва. Теорія циклів та криз Тугана-Барановського у світовій економічній літературі оцінюється як така, що знаменувала розрив з минулим, визначила якісно новий етап у розвитку цієї теорії, започаткувала сучасну теорію кон'юнктури тощо. Сучасні дослідники творчості українського вченого на Заході зазначають вплив теорії Тугана-Барановського на пізніші розробки А.Пігу та Дж.М.Кейнса, Дж.Хікса, Р.Харрода та багатьох інших. Регулярне чергування періодів промислового піднесення і спаду в сукупності створює те, що називається економічним циклом. Туган-Барановський докладно охарактеризував стан промисловості в основних фазах циклу, а також супровідні економічні явища. На думку вченого, капіталістичний цикл складається з трьох фаз: промислового піднесення, кризи і промислового застою. Однак криза не є неминучою фазою капіталістичного циклу – піднесення може переходити в застій поступово, без гострої кризи.

За Туганом-Барановським, причини криз полягають у самій природі капіталістичного господарства через те, що по-перше, робітник у ньому є простим засобом виробництва; по-друге, воно має тенденцію до необмеженого розширення; по-третє, воно в цілому є неорганізованим. Охоплюючи всі сфери господарства, промислова криза ніколи не настає раптово, їй завжди передує особливий стан промисловості й торгівлі, і симптоми цієї лихоманки настільки характерні, що промислову кризу можна передбачити.

Що стосується внеску М.І.Туган - Барановського в сучасну економічну науку, то він значною мірою зводиться до створення сучасної інвестиційної теорії циклів у який передбачив сучасну концепцію "заощадження-інвестиції"

[3; с. 56] головним фактором циклічності, на його думку, є непропорційність у розміщенні капіталу, що підсилилася в зв'язку з обмеженістю банківських ресурсів.

Його робота "Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини  і вплив на народне життя” уплинули на розвиток даного напрямку економічної  науки. У цій роботі, полемізуючи  з "народниками”. М.І.Туган-Барановський доводить, що капіталізм у своєму розвитку сам собі створює ринок і в цьому відношенні не має обмеження для росту і розвитку. Хоча і відзначає, що існуюча організація народного господарства, і насамперед панування вільної конкуренції, надзвичайно утрудняє процес розширення виробництва і нагромадження національного багатства.

М.І.Туган-Барановський критикує не тільки теорію недоспоживання як причину криз надвиробництва, але і теорії, що пояснюють кризи порушеннями в сфері грошового і кредитного звертання.

У своїй теорії М.І.Туган-Барановський узяв за основу ідею Маркса про зв'язок промислових коливань з періодичним відновленням основного капіталу і заклав основи тенденції - перетворити теорію криз надвиробництва в теорію економічних коливань. Відзначаючи, що роки посиленого створення основного капіталу є роками загального пожвавлення промисловості, М.І.Туган-Барановський пише: "розширення виробництва в кожній галузі підсилює попит на товари, вироблені в інших галузях: поштовх до посиленого виробництва передається від однієї галузі до інший, і тому розширення виробництва завжди діє заразливо і має тенденцію охоплювати все народне господарства. У період створення нового основного капіталу зростає попит рішуче на всі товари”. Але от розширення основного капіталу закінчилися (фабрики побудовані, залізниці проведені). Попит на засоби виробництва скоротилося і їхнє надвиробництво стає неминучим. У силу залежності всіх галузей промисловості друг від друга часткове надвиробництво стає загальним - ціни всіх товарів падають і настає застій. М.І.Туган-Барановський переконаний у тім, що якщо виробництво організувати планомірно, те як би ні було низьке споживання, пропозиція товарів не моглася б перевищити попит.

З повною підставою можна  сказати, що М.І.Туган-Барановський першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються законами інвестування. Порушення ж ритму економічної активності, що приводить до кризи, випливає, на думку М.І.Туган-Барановскою, через відсутність паралелізму на ринках різних сфер у період економічного підйому, розбіжності між заощадженнями й інвестиціями, через диспропорційності в русі цін на капітальні блага і споживчі товари.

Основна ідея М.І.Туган-Барановского полягає в тому, що в основі загального товарного надвиробництва лежить часткове надвиробництво, непропорційний розподіл "народної праці”. Таким чином, перше являє собою своєрідне вираження другого.

Досліджував М.І.Туган-Барановський і роль позичкового капіталу в процесі циклічних коливань економіки. Він відзначав, що підвищення позичкового відсотка є вірною ознакою того, що вільного позичкового капіталу в країні занадто мало для нестатків промисловості і роблячи звідси висновок, що безпосередньою причиною криз є не надлишок позичкового капіталу, що не знаходить собі застосування, а його недолік. Як бачимо, у М.І.Туган-Барановского виявляються багато елементів сучасної інвестиційної теорії циклів.

Таким чином, у вітчизняній  політекономії просліджувалися  дві тенденції - релігійного і  наукового мислення. На різних етапах розвитку Росії і України вони по-різному взаємодіяли один з  одним.

Перший період, що стоїть особняком, відноситься до початку  століття - 1917 р. У цей час активно  працювали вчені, що стоять не тільки на марксистських, але і на інших  позиціях. Серед них було чимало великих економістів, що одержали світове  визнання.

Першу течію очолював П.Струве, якого підтримували С.Булгаков, С.Франк, Н.Бердяєв. Ці учені використовували методологію неокантіанства й емпіризму. З подібних позицій велася критика класичної школи, зокрема її фундаментальної ідеї універсального природного економічного закону.

[2; с.157] Неважко помітити, що ці вчені підняли одну з найбільш спірних, дискусійних проблем політичної економії - співвідношення загального і специфічного в розвитку економіки країни, і послідовно встали на точку зору німецької історичної школи.

Другий науковий політекономічний напрямок зв'язаний з іменами М.Туган-Барановського, А.Мануйлова, В.Желєзнова, М. Соболєва, К.Пажитнова, Л.Кафенгауза й ін. Для них була характерна синтетична методологія, що поєднує класичний, марксистський підходи з елементами маржиналізма.

На початку ХХ в. у вітчизняній  економічній науці поступово  підсилювався марксистський вплив. Як відомо, марксизм розвивався в Росії  в двох основних формах - ленінської, більшовицької, і меншовицької. Не маючи  можливості докладно досліджувати це питання, відзначимо, що, як нам представляється, у науковому плані за боротьбою  цих двох плинів у значній мірі стояло протиборство соціально-філософських доктрин - універсалістської, що виходила з примата загальних законів  розвитку цивілізації для специфічних  умов Росії, і доктрини національної специфіки. Дотримуючись першого підходу  меньшовики вважали за необхідне строго слідувати духу навчання К.Маркса і розвивати Росію по західному шляху. Ленін і його прихильники спиралися на ідею національних особливостей Росії (хоча і розуміли її дуже своєрідно). 

Висновки

Михайло Іванович Туган-Барановський був теоретиком економічної науки, міністром фінансів Центральної Ради Української Народної Республіки, професором Київського університету, академіком АН України. Економіста-теоретика такого масштабу Україна не знала ні до, ні після нього.

Вчений зробив помітний внесок у розвиток теорії кооперації, грошового  обігу, критику економічних доктрин  марксизму. Світове визнання М.І.Туган-Барановський отримав за дослідження з теорії ринку й економічних криз, розробку концепцій економічної кон'юнктури, яку високо оцінили економісти багатьох країн ще за життя вченого. Але найвищим досягненням в його теоретичній спадщині є номіналістично-кількісна, або кон'юнктурна теорія грошей, яку він виклав в праці "Паперові гроші і метал" (1917 р.). Туган-Барановський цією теорією на п'ятдесят років випередив кількісну теорію грошей американського професора Мілтона Фрідмена.

Важливе значення для становлення  економічної теорії як науки має  його підручник "Політична економія. Курс популярний" (1919 р.). У ньому  автор по-своєму розкриває багато відомих економічних категорій  і понять, як капітал, капіталістичне господарство, обмін і ціни, торгівля, гроші, кредит та банки, кооперація та її види. Політичну економію вчений вважав однією з найважливіших наук і дав таке визначення її предмету, яке актуальне і сьогодні: "Питання  про причини різниць у багатстві  та убогості народів; неоднакового поділу багатства серед кожного народу і розповсюдження скрізь постійної  бідності серед зростання багатства - розглядає наука, що зветься політичною економією. Політична економія досліджує  сучасний господарський лад, в його історичному розвиткові" [5; с. 245]. М.І.Туган-Барановський є першим українським ученим, якого визнали економісти всього світу.

М. Туган-Барановський став першовідкривачем сучасної інвестиційної теорії циклів. Ще 1894 p. він опублікував працю «Промий» лові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життяйу яку захистив як магістерську дисертацію у Московському університеті. Це дослідження (доповнене й перероблене) було згодом видане майже всіма європейськими і навіть японською мовами.

Туган-Барановський критично проаналізував сучасні йому теорії ринку та криз і високо оцінив теоретичні засади «теорії реалізації» Сея, яка стверджувала, що пропозиція породжує попит.

Інвестиційна теорія циклів М. Туган-Барановського мала величезний вплив на розвиток політичної економії. На його праці не лише й досі посилаються численні західноєвропейські та американські економісти, а й плідно розвивають його ідеї. Схвально ставився до теорії М. Туган-Барановського Кейнс. Зокрема він майже цілком сприйняв ідею М. Туган-Барановського про «заощадження — інвестиції» як головну рушійну силу економічних активностей.

Глибоко обізнаний із різними  західноєвропейськими економічними школами, М. Туган-Барановський, однак, не став прямим послідовником будь-якої з них. Критичний аналіз політеко-номічних шкіл, і передовсім німецької історичної та австрійської, а також марксистської теорії дав йому змогу розробити власну економічну концепцію в дусі прогресивного розвитку світової економічної думки.

У багатьох дослідженнях: «Учення  про граничну корисність господарських  благ» (1890), «Основна помилка абстрактної  теорії капіталізму К. Маркса» (1898), «Нариси з новітньої історії  політичної економії і соціалізму» (1903), «Теоретичні основи марксизму» (1905), «Основи політичної економії» (1909) — учений намагався переорієнтувати  політекономію в Росії і в  Україні на позиції суб'єктивно-психологічної  школи та неокласицизму. Уже 1890 р. у  «Вченні про граничну корисність господарських благ, як причину їхньої цінності» він зробив порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл і заявив про можливість їхнього  синтезу. На Заході цю ідею здійснив Маршалл  у праці «Принципи економічної  науки» (1890), що ознаменувала початок  неокласичного напрямку в політичній економії. Хоч підходи до такого синтезу в Туган-Барановського і Маршалла не були цілком ідентичними, вони свідчили про єдність наукового пошуку обох визначних економістів.

Загальновизнаним у світовій економічній літературі є внесок М.Туган-Барановського в розробку таких проблем, як теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму та ін.

Висновки з теорії криз М.І. Тугана-Барановського є дуже важливими для нас і ними можна скористатися на практиці в нашій країні для виходу на новий рівень розвитку після затяжної кризи середини 90-х років, що спричинила важкі соціально-економічні наслідки. Для цього необхідно за допомогою активної державної інвестиційної політики домогтися розширення основного капіталу, стимулювати підвищення попиту, що створить додаткову потребу в основних фондах, на яких буде організоване нарощування об’ємів виробництва необхідних товарів, сприяти вільній конкуренції через антимонопольну політику, використовувати накопичений за роки рецесії і депресії вільний фінансовий капітал на освоєння інвестицій у реальному секторі, насамперед через інновації в конкурентноспроможних виробництвах і структурну перебудову всього господарства.

Останнім часом в Україні  вже більше звертаються до визначної  спадщини нашого славетного співвітчизника. Видано його праці “Паперові гроші  та метал” та “Промислові кризи”. Праці нашого видатного науковці ніколи не втратять свого значення і ми маємо ще пильніше та уважніше вивчати його науковий спадок, розуміючи  свою причетність до розвитку провідної  світової економічної думки.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с
2. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.
3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.
4. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.
5. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. - К.: Знання, 2005. - 583 с.
6. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.