Міністерство  фінансів України

Львівська державна фінансова академія 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з курсу

«Податковий менеджмент»

на тему:

«Охарактеризувати поняття корупції та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією. Види корупції» 
 
 
 
 
 
 

Підготувала:

студентка 504 гр.

Ривко О.М.

Перевірила:

Шевчук  О.М. 
 
 
 

Львів 2011

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1.Поняття  корупції та інших правопорушень,  пов’язаних з корупцією.

Види  корупційних діянь…………………………………………………..………4

2.Корупція в Україні: оцінка масштабів…………………………..……………..7

3.Причини зростання та шляхи подолання корупції……………………..…….11

Висновки

Список  використаної літератури 

Вступ

     Корупція  є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності. Деякі дослідники взагалі вважають, що корупція стала основною політичною проблемою кінця XX століття. За будь-яких підходів та оцінок однозначно одне - корупція є проблемою, розв’язання якої для багатьох країн є надзвичайно актуальною справою. Це повною мірою стосується України, високий рівень корумпованості якої визнано її політичним керівництвом, законодавчим ор-ганом, вітчизняними та зарубіжними аналітиками, відповідними міжнародними інституціями.

     Корупція  в сучасних умовах стала чинником, який реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу України. Це явище негативно впливає на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корумповані відносини все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються у норму поведінки.[4]

    В останні роки в Україні у сфері  протидії корупції зроблено досить багато - прийнято спеціальний антикорупційний закон та низку інших законодавчих актів антикорупційного спрямування, схвалено Концепцію боротьби з коруп-цією, розроблено спеціальну антикорупційну програму, на політичному рівні проголошено курс на посилення протидії цьому злу, запроваджено система-тичне проведення на найвищому рівні організаційних заходів за участю керівників правоохоронних та інших державних органів, присвячених питанням протидії корупції тощо.

    1.Поняття  корупції та інших  правопорушень, пов’язаних з корупцією. Види корупційних діянь

    Корупція (від лат. corrumpere — псувати) — протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів.

    Корупція, як суспільне явище охоплює всю  сукупність корупційних діянь, пов’язаних із неправомірним використанням  особами, уповноваженими на виконання  функцій держави, наданої їм влади, службових повноважень, відповідних можливостей з метою задоволення інтересів власних чи третіх осіб, а також інших корупційних порушень, які створюють умови для вчинення корупційних діянь,  або є приховуванням чи потуранням їм.

    З 1 січня 2011 року введено в дію Закон України від 11 червня 2009 року № 1506-VI “Про засади запобігання та протидії корупції”, в якому поняття корупції має значно ширший діапазон.

    Згідно  ст.1 вищевказаного закону корупція - використання особою наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей.[2]

    Корупція  є не стільки кримінологічною  та правовою проблемою, скільки соціально-політичною. Вона містить у собі величезну руйнівну силу як для правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу з цим явищем, так, і для держави в цілому. Це обумовлює потребу глибокого вивчення цього явища з метою всебічного утримання процесу в певних рамках, які забезпечують дієздатність органів державної влади. Корупція  – це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання їх повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг, або інших переваг. У науковій літературі можна зустріти й інші визначення цього поняття. Російські науковці- дослідники даного явища, наприклад, пропонують наступне визначення: Корупція – це діяння, що включають зловживання владою, службовим становищем чи повноваженнями на користь певної особи, групи осіб чи організації.[3]

    У правовому відношенні корупція становить  сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю сутю корупційних діянь, інших  правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь.

    Корупційні  діяння мають наступні види:

    — зловживання владою або посадовим  становищем, перевищення влади або  посадових становищ, перевищення  влади або посадових повноважень  та інші посадові злочини що вчиняються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів, або інтересів інших осіб;

      — розкрадання державного, колективного, приватного майна з використанням  посадового становища;

    — незаконне одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;

    — одержання кредитів, позичок, допомоги, придбання цінних паперів, нерухомості  або іншого майна з використанням  пільг чи переваг, не передбачених законодавством, або на які особа не має права; — хабарництво;

    — здійснення безпосередньо та через посередників або підставних осіб підприємницької діяльності з використанням влади чи посадових повноважень, а також пов'язаних з ними можливостей;

    — сприяння з використанням посадового становища фізичним і юридичним  особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних чи інших благ, пільг та переваг;

    — неправомірне втручання з використанням  посадового становища у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень чи домагання прийняття неправомірного рішення;

    — використання інформації, одержаної  під час виконання посадових  обов'язків, у корисливих чи інших  особистих інтересах, необґрунтована відмова у наданні відповідної  інформації, або несвоєчасне її надання, або надання недостовірної чи неповної службової інформації; — надання необґрунтованих переваг фізичним або юридичним особам шляхом підготовки І прийняття нормативно-правових актів чи управлінських рішень;

    — протегування з корисливих або інших особистих інтересів у призначенні на посаду особи, яка за діловими і професійними якостями не має переваг перед іншими кандидатами.[1]

    Останнім  часом з'явилися нові види корупційних  діянь. Це безпосередня участь, посадових  осіб, державних службовців та депутатів усіх рівнів і членів їх сімей у комерційній діяльності для одержання особистого чи корпоративного прибутку; надання пільг для своєї корпоративної групи (політичної, релігійної, національної, кланової) з державних ресурсів; використання службового становища для впливу на засоби масової інформації, для здобуття особистої чи корпоративної влади; лобіювання при прийнятті нормативних актів на користь зацікавлених угруповань. 
 

      2. Корупція в Україні:  оцінка масштабів

      Розв’язання проблеми, пов’язаної з надзвичайно високим рівнем корумпованості українського суспільства, віднесено до пріоритетних напрямів діяльності Президента й Уряду України, що власне й детермінує її важливість. Практична реалізація цього пріоритету передбачає розроблення і здійснення державної антикорупційної політики, підґрунтям якої мають стати показники сприйняття громадськістю корупційних проявів та оцінка їх суспільної небезпеки. Аналіз стану корупції в Україні, дозволяє стверджувати про існування діаметрально протилежних позицій в оцінці масштабів охоплення корупцією українського суспільства. З одного боку, представники органів державної влади, посилаючись на статистичні дані, заявляють, що підстав для особливої стурбованості немає, оскільки до адміністративної відповідальності притягується менше 3 % державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування.

      По-суті, корупцію можна розглядати, як чинник який дестабілізує і гальмує економічний, соціальний та суспільний розвиток в цілому. Саме тому не можна недооцінювати негативного впливу корупційних проявів. У цьому контексті актуалізується потреба в здійсненні оцінки ступеня надійності, доброчесності чиновників і політиків, громадського контролю за їхньою діяльністю.

      Відповідно  до чинного українського антикорупційного законодавства в державі ведеться облік корупційних правопорушень шляхом складання відповідних адміністративних протоколів. Як свідчить офіційна статистика, в Україні щорічно фіксується від трьох до п’яти тисяч таких протоколів. Виникають підстави стверджувати щодо неправдоподібності відображення реального стану корупції і за даними статистики одного із найпоширеніших видів корупційних діянь – хабарництва. Так, із числа 3-4 тисяч фактів хабарництва, які щорічно упродовж останніх років зареєстровано правоохоронними органами, до суду було направлено лише половину кримінальних справ. Не можуть не привернути увагу наступні офіційні дані: У 2010 р. на розгляд до судів надійшло понад 6 тис. справ про порушення вимог Закону від 5 жовтня 1995 р. № 356/95-ВР «Про боротьбу з корупцією», що всього на 0,5 % менше порівняно з 2009 р. Із винесенням постанов суди розглянули 5,5 тис. справ про корупційні правопорушення, або 90,5 % , 2009 рік - 89,7 % від кількості тих, що перебували на розгляді.(Рис 2.1)

      Рис 2.1. Розглянуті справи про корупційні правопорушення 2008-2010 рр.

        Суди наклали штраф на 4,4 тис. осіб, або 80 % [75,4 %] від кількості тих, щодо яких винесено постанови, що на 6,8 % більше. У тому числі накладено штраф за порушення спеціальних обмежень, встановлених для осіб, уповноважених на виконання функцій держави, — на 3,2 тис. осіб, або 71,2 % [71,8 %] від кількості всіх осіб, на яких накладено цей вид стягнення; за невжиття заходів щодо припинення корупційних діянь підлеглими та неповідомлення про вчинення цих діянь притягнуто до відповідальності сімох керівників.[8]

      Найбільшу питому вагу серед осіб, щодо яких винесено постанови про накладення штрафу, мали посадові особи місцевого самоврядування — 48,2 %, що на 3,2% більше ніж в 2009 році; державні службовці становили 34,1 % у 2009 році 37,5 %; військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових формувань — 8,3 %; працівники системи МВС — 4,4 %.(Рис.2.2)  
 

      Рис.2.2. Питома вага осіб, щодо яких винесено постанову про накладення штрафу 2008-2010  рр., %.

      Кількість осіб, щодо яких суди закрили справи про корупційні правопорушення, зменшилась порівняно з 2009 р. на 18,6 % і становила 1,1 тис., або 19,9 % [24,6 %] від числа осіб, щодо яких розглянуто справи з винесенням постанов, тобто кожної п’ятої особи. У тому числі стосовно 42 осіб справи закрито з передачею матеріалів прокурору, органу досудового слідства чи дізнання для вирішення питання про порушення кримінальної справи. У зв’язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення закрито справи стосовно 775 осіб, що на 20,1 % менше, або 14 % [17,6 %] від кількості тих, щодо яких справи розглянуто з винесенням постанов. Звільнено від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого корупційного правопорушення 138 осіб, що на 5,5 % менше, або 2,5 % [2,7 %]. У зв’язку із закінченням строків для накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КпАП, суди закрили провадження у справах стосовно 139 осіб, що 29,1 % менше, або 2,5 % [3,6 %] від кількості тих, щодо яких справи розглянуто з винесенням постанов.[8]

      Що  стосується певних галузей, то вже потягом  кількох років експерти та правоохоронці  визначають, що найбільш корумпованими  галузями в Україні є медицина та освіта. За офіційними даними МВС, серед  всіх випадків корупції, в системі охорони здоров'я виявлено близько 40% хабарів, а в системі освіти – близько 38%. Деякі експерти зазначають, що до корумпованих галузей можна віднести аграрний сектор, де 30% собівартості виробництва припадає на хабарі.

      По-суті, можна констатувати, що незначний відсоток правопорушників-хабарників притягуються до відповідальності. Таким чином, статистичні дані породжують сумніви щодо об’єктивності і масштабів поширення корупції в Україні. Так, результати проведених у червні 2010 року Київським інститутом проблем управління ім. Горшеніна соціологічних опитувань “Корупція в Україні” свідчать, що переважна більшість громадян України (68,8%) задля розв’язання своїх проблем була вимушена давати хабарі. Це дає підстави стверджувати, що корупція в Україні поширена в значних масштабах.[6]

      Соціологічні  дослідження також показують, що серед опитаних спостерігається  тенденція до відчаю і безнадійності  у протидії корупції, що не може не насторожувати. Так, якщо у 2009 році кількість респондентів, котрі виявляли готовність протидіяти корупційним проявам становила 28 %, то у 2009 році цей прошарок склав лише 22 % . Тобто, реакцією громадян на виклики корупції є примирення і пристосовування до правил системи цього негативного явища, що веде до послаблення антикорупційної діяльності з боку громадськості.

     Щорічно світовими дослідницькими агентствами  складаються рейтинги рівня корумпованості різних країн. Традиційно з року в  рік до таких рейтингів потрапляє  і Україні. Нажаль, показники, з якими  наша держава виходить в рейтинги, не найкращі. За 2010 рік у рейтингу, складеному глобальною антикорупційною неурядовою організацією Transparency International Україна посіла 134 місце з 178 можливих. Для порівняння, в 2006 році Україна займала 99 місце в цьому рейтингу, а вже в 2009 – 146. У порівнянні, наприклад, Грузія, методи боротьби з корупцією якої Україні ставлять у приклад, займає 50 місце у рейтингу.[6] 
 
 

    3. Причини зростання та шляхи подолання корупції

    За  останні роки рівень корупції в Україні  виріс і став однією з гострих проблем сучасності. Це негативне явище створює реальну загрозу безпеці, демократичному розвитку держави та суспільству, конституційному ладу, а саме: підриває авторитет країни, завдає шкоди демократичним засадам управління суспільством, функціонуванню державного апарату, обмежує конституційні права і свободи людини та громадянина, особливо пересічних осіб, порушує принципи верховенства права,  порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, руйнує моральні та суспільні цінності; дискредитує державу на міжнародному рівні. 

    Така  ситуація вимагає максимальної концентрації зусиль усіх гілок влади та органів  місцевого самоврядування, вжиття необхідних загальнодержавних заходів, спрямованих на вдосконалення різних галузей права, зокрема, кримінального і кримінально-процесуального законодавства, правового забезпечення правоохоронних органів і, насамперед, органів досудового слідства і дізнання.

    Вагомим етапом у напрямі подолання корупції стало приєднання України до таких основоположних міжнародно-правових актів, як Конвенція ООН проти корупції, Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією та Конвенція про корупцію в контексті цивільного права, а також ухвалення нового антикорупційного законодавства.[5]

    З метою нейтралізації такого явища, як – корупція, слід вживати політичні, економічні, правові, організаційно-управлінські, соціально-психологічні заходи, які потрібно здійснювати комплексно та узгоджено, за встановленими формами та методами, а також проводити взаємодію у межах компетенції кожного органу.

    До  політичних заходів належить комплекс ідеологічних і масово-політичних заходів, що сприяють визначенню у державі  провідних політичних партій та об`єднань, які ініціюють та активізують  діяльність, пов’язану з боротьбою з корупцією. Забезпечувати рівність всіх верств населення перед законом у разі викриття корупційних діянь та притягнення до відповідальності винних у їх вчиненні, незалежно від займаних посад. Необхідно активізувати роботу серед населення у боротьбі з корупцією, ініціювати взаємодію фондів, асоціацій, інститутів та інших недержавних організацій України з аналогічними іноземними установами, що підтримують зміни в Україні.[4]

    Економічними  заходами є: повне та своєчасне виконання державою перед людиною та громадянином зобов’язань; забезпечення випереджаючих темпів зростання реальних доходів населення порівняно з темпами зростання валового внутрішнього продукту (оскільки бідність це одна з причин корупції та злочинності); посилення соціальної спрямованості бюджету; вдосконалення системи  оподаткування; зменшення податкового тиску на підприємців (насамперед, на малий та середній бізнес), а також на фізичних осіб, які повинні поєднати фіскальну та стимулюючу функції податків; спрощення порядку стягнення податків.

    У засобах масової інформації слід висвітлювати різні аспекти доброчинності, питання боротьби з корупцією, зміцнення  інститутів державної влади, додержання антикорупційного законодавства, інформування про викриття та покарання корупціонерів, формування громадської думки щодо  неприйнятності, шкідливості  корупційних діянь.

    Важливим  напрямом боротьби з цим явищем є  вдосконалення законодавства про  корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, відповідальність за корупційні діяння.

    При цьому важливо необхідним є забезпечення стабільністі законодавства, якнайшвидчого усунення наявних в ньому суперечностей та невизначеності, здійснення правового аналізу законопроектів та інших нормативно-правових актів, а в необхідних випадках кримінологічні експертизи. 

    Висновок

      В усьому світі головною небезпекою була і залишається злочинність високої  посадової особи. Цю ситуацію ми спостерігаємо  і в Україні, де злочинний світ “проштовхує” до влади своїх представників  і претендує на владні повноваження.

      Корупції  допомагають велика кількість і  плутанина законів, відсутність  твердості у керівників держави  і політичних класів, штатність судових систем і їх поступливість, які слідкують лише за процедурами, а не за результатами.

      Безумовно, боротьба з корупцією не може здійснюватись тільки репресивними методами. Необхідно врегулювати нормативно форми діяльності державного апарату, які зробили б неможливим або значно ускладнили корупційні прояви, поступово звузили б сферу чиновницького свавілля, впровадили різні форми ефективного контролю за прийняттям нормативно-правових актів, а також стимулювали процес морального оздоровлення суспільства. Як приклад, ненормативного регулювання службової поведінки, пропонується розробити й прийняти Кодекс честі державного службовця.

      З корупцією можно боротися за допомогою  виховання молодих поколінь в  дусі верховенства права, виховання  розуміння того, що вони є надією і майбутнім нашого суспільства.

      Успіх боротьби з корупційними проявами без  поєднання зусиль всіх гілок влади, громадських об’єднань, громадян України, без врахування рекомендацій міжнародних співтовариств та їх досвіду боротьби з корупцією - критичним чинником в національному і міжнародному вимірі. 
 
 
 
 
 

    Список  використаної літератури:

1. Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5.10. 1995р. зі змінами і доповненнями. (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, №34, ст.266).
2. Закон України від 11 червня 2009 року № 1506-VI “Про засади запобігання та протидії корупції” зі всіма змінами і доповненнями. (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2009, №45, ст.691).
3. Бечко П.К., Лиса Н.В. Податковий менеджмент Навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл. ] / П. К. Бечко, Н. В. Лиса — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 288 с.
4. Паранчук С.В., Романів Є.М., Червінська  О.С. Податковий менеджмент:  Навчальний посібник – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2005 – 276 с.
5. Ю.Б. Іванов, А.І. Крисоватий, А.Я. Кізима, В. В. Карпова «Податковий менеджмент»Навчальний посібник / Київ - Знання- , 2008.- 525 c.
6. http://corruption.net.ua/
7. http://zakon.rada.gov.ua
8. http://www.scourt.gov.ua/