Охарактеризувати систему і органи управління наукою України

Міністерство освіти і  науки України

Національний університет  «Львівська Політехніка»

Інститут психології та права

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальна самостійна робота

З предмету «»

На тему «Охарактеризувати систему і органи управління наукою України»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент групи УНЗ 11м

Спеціальності 8.18010020

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів, 2011

 

Тема № 4 «Охарактеризувати систему і органи управління наукою України»

Зміст:

1. Поняття освіти та науки……………………………………………………. 3
2. Характеристика системи освіти України…………………………………..4
3. Органи управління наукою України………………………………………..6
4. Управління наукою України за сучасних умов……………………………8

Список використаних джерел……………………………………………………..11

Додаток……………………………………………………………………………...12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття освіти та науки

Освіта — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення.

Освіта призначена, щоб  дати новому поколінню початкові  знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. У широкому сенсі слова, освіта — процес або продукт "…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У технічному сенсі утворення — це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину — накопичене знання, цінності та навички — від одного покоління іншому «між поколіннями».

Наука — форма інтелектуальної діяльності людей, скерована на отримання об'єктивних знань про (природу, суспільство, мислення), на відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

Наука — це процес творчої діяльності з отримання нових знань і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів. Наука — система знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення.

Наука відіграє дедалі більшу роль у процесі вирішення сучасних проблем і завдань суспільства. Це пов'язано з переходом розвинутих країн на новий рівень розвитку - до так званого «інформаційного суспільства», що характеризується інтелектуалізацією технологій виробництва. Сучасні теоретики відводять науково- технічному прогресу центральне місце та розглядають його як внутрішній чинник економічного росту. Знання називають первинним джерелом вартості - від нього залежить продуктивність праці, а його втіленням є технічні засоби виробництва.  

Функції науки  
      · пізнавальна — задоволення потреб людей у пізнанні законів природи, суспільства, мислення;  
      · практично-дієва — постійне вдосконалення виробництва і системи суспільних відносин як безпосередньої виробничої сили;  
      · культурно-виховна — розвиток культури, гуманізація процесу виховання та формування нового покоління, сприяння подальшому розвитку і самовдосконаленню людини як індивіда і суспільства в цілому. 

Суттєвими пізнавальними  елементами науки є наукові ідеї, гіпотези, факти, а також засоби матеріалізації наукових ідей – книги, карти, графіки, креслення, таблиці, методики і відповідні матеріальні засоби спостереження у процесі проведення експерименту, методи фіксації результатів дослідження тощо.  
      Зростання ролі науки в суспільстві пов'язане з ускладненнями її внутрішньої структури, диференціацією на велике число конкретних дисциплін, інтеграцією, індустріалізацією наукової праці, зростанням капіталовкладень на ЇЇ розвиток, збільшенням чисельності науковців, створенням нових наукових підприємств тощо.

 

2. Характеристика системи освіти України

Система освіти в Україні  будується згідно з принципами, сформульованими у ст. 6 Закону України «Про освіту», зокрема: доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв'язок зі світовою і національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і спадкоємність системи освіти; неперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Система освіти України складається  із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту,

Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім’ї та дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсую чого Для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення. 

Повна загальна освіта в  Україні є обов’язковою і надається  у різних типах закладів освіти. Основним з-поміж них є середня  загальноосвітня школа трьох  ступенів: І – початкова школа ( 1-4 класи), що забезпечує початкову  загальну освіту, ІІ – основна школа ( 5-9 класи), що забезпечує базову загальну середню освіту, ІІІ – старша школа ( 10-11 класи), що забезпечує повну загальну середню освіту.

Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються  профільні класи ( з поглибленим  вивченням окремих предметів  або початковою допрофесійною підготовкою), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об’єднань.

Позашкільна освіта та виховання спрямовуються на розвиток здібностей, талантів у дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному самовизначенні.

До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Професійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації. Відповідними закладами освіти є: професійно-технічні училища, професійно-художні училища, професійні училища соціальної реабілітації, училища-агрофірми, училища-заводи, вищі професійні училища, навчально-виробничі центри, центри підвищення і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсові комбінати, інші типи закладів, що надають робітничу професію.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вищими закладами освіти є : технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети та інші.

Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІ –  коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; ІІІ і ІY рівні ( залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

Післядипломна освіта ( спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти ( філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо.

 

3. Органи управління наукою України

Управління освітою в  Україні здійснюється системою державних органів і органів місцевого самоврядування.

Наукову діяльність здійснюють наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації, громадські організації. Кожна організаційна форма має  свої певні особливості. Безпосередньо  у сфері організації науки  діють спеціалізовані органи виконавчої влади, а також державні установи. З метою сприяння формуванню державної  політики розвитку науки, визначення пріоритетних науково-технічних напрямів, вироблення стратегії технологічного розвитку, вдосконалення структури управління наукою та системи підготовки й атестації наукових кадрів при Президентові України утворений консультативно-дорадчий орган — Рада з питань науки та науково-технічної політики. Основними завданнями цього органу є вироблення державної політики з питань розвитку науки та технологій, правове й організаційне забезпечення їх реалізації; прогнозування розвитку науки й технологій; розгляд і оцінка проектів національних і державно-наукових програм, визначення пріоритетних напрямів розвитку науки й технологій та ін.

Центральним органом виконавчої влади  у цій сфері є Міносвіти і науки України. Діяльність Міносвіти і науки України спрямовується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до покладених на нього  завдань центральний орган виконавчої влади у сфері науки: розробляє  засади наукового і науково-технічного розвитку України; забезпечує розвиток наукового і науково-технічного потенціалу України; організує та координує інноваційну діяльність; координує розвиток загальнодержавної системи науково-технічної інформації; координує діяльність органів виконавчої влади щодо розроблення загальнодержавних наукових і науково-технічних програм та контролює їх виконання; здійснює керівництво системою наукової і науково-технічної експертизи: забезпечує інтеграцію вітчизняної науки у світовий науковий простір із збереженням і захистом національних пріоритетів.

Інші центральні органи виконавчої влади здійснюють управління науковою та інноваційною діяльністю у відповідній галузі; визначають напрями її розвитку; спрямовують і контролюють діяльність підпорядкованих їм наукових організацій: організують виробництво сучасної конкурентоспроможної продукції; відповідають за рівень науково-технічного розвитку відповідних галузей.

Місцеві органи державної виконавчої влади і органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції забезпечують виконання державних наукових і науково-технічних програм; розробляють та організують виконання регіональних (територіальних) програм.

Специфічне місце у системі  органів, які функціонують у сфері  науки, належить ВАК України, який є центральним органом виконавчої влади, статус якого прирівняний до державного комітету України. ВАК України реалізує державну політику в галузі атестації наукових і науково-технічних кадрів вищої кваліфікації, присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, контролює діяльність спеціалізованих вчених рад і якість атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

ВАК України створює спеціалізовані ради по захисту дисертацій, затверджує їх персональний склад і перелік  спеціальностей, по яких цим радам  надається право проведення захисту  дисертацій, провадить їх періодичну атестацію; розробляє і затверджує вимоги до дисертацій і осіб, які претендують на здобуття наукового ступеня і вченого звання старшого наукового співробітника; затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукового ступеня доктора наук; приймає рішення про видачу диплома кандидата наук на основі рішення спеціалізованої вченої ради про присудження вченого ступеня; приймає рішення про видачу атестата старшого наукового співробітника на основі рішення вченої ради про присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.

ВАК України уповноважений скасовувати  рішення спеціалізованих рад і вчених рад про присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання; позбавляти їх права прийому до захисту дисертації; позбавляти наукових і науково-педагогічних співробітників наукових ступенів і вченого звання старшого наукового співробітника. З питань атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації ВАК України видає інформаційний бюлетень.

Постановою Кабінету Міністрів  України від 28 червня 1997 p. затверджено  Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань.

Для координації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади під час формування та реалізації державної політики утворена Комісія Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку, яка діє відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 26 січня 1998 р. На Комісію покладений обов'язок контролювати і координувати діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, спрямовану на реалізацію державної науково-технічної політики; розглядати пропозиції щодо створення високотехнологічних виробництв; здійснювати підтримку вітчизняного науково-технічного потенціалу; розглядати пропозиції щодо удосконалення законодавства, яке регулює відносини у науково-технічній сфері, і пропозиції щодо фінансування цільових проектів, загальнодержавних науково-технічних програм за рахунок коштів Державного бюджету України.

Міністерство  освіти АРК здійснює повноваження керівництва освітою на підвідомчій території, крім повноважень, віднесених до компетенції Міносвіти і науки України, міністерств і відомств, яким підпорядковано заклади освіти.

Держава надає пріоритетну  підтримку розвиткові науки як визначального  джерела економічного зростання  й невід'ємного складника національної культури та освіти, створюючи необхідні умови для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері науково-технічної діяльності, забезпечуючи використання досягнень науки і техніки для розв'язання соціальних, економічних, культурних та інших проблем.

Згідно зі ст. 54 Конституції  України держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.

Правові засади державної  політики в сфері науково-технічної діяльності визначено в Законі України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р.. Згідно з ним розвиток науки й техніки є визначальним чинником прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання.

Державне управління й  регулювання наукової діяльності здійснюють згідно з принципами: органічної єдності  науково-технічного, економічного та духовного  розвитку суспільства, поєднання централізації  та децентралізації управління в  науковій діяльності; додержання вимог екологічної безпеки; визнання свободи творчої, наукової та науково-технічної діяльності; збалансованості розвитку фундаментальних і прикладних досліджень; використання досягнень світової науки, можливостей міжнародного наукового співробітництва; свободи поширення наукової та науково-технічної інформації; відкритості для міжнародного науково-технічного співробітництва; забезпечення інтеграції української науки в світову поєднано із захистом інтересів національної безпеки.

 

4. Управління наукою України за сучасних умов

Що зараз відбувається з українською  наукою? На це питання можна дати дуже коротку відповідь: «кризовий  застій», але це не є криза науковців, ідей, винаходів.  Це криза фінансової скрути та державної байдужості до науки. Згідно Закону України "Про  наукову і науково-технічну діяльність" фінансування науки повинно здійснюватися  в обсязі 1,7% від ВВП. За шість років існування цього закону жодного разу цей показник не піднімався вище, ніж 0,47%. у Європі цей показник сягає 3%. Втім, європейці такою цифрою дуже стурбовані, адже відстають від США (4-4,5%) та від Японії (7%). На превеликий жаль, сподіватися на те, що в Україні ситуація щодо бюджетного фінансування науки зміниться на краще, не приходиться. Мізерні зарплати, застаріле обладнання, не можливість реалізувати свої наукові ідеї винаходи – це все змушує українських науковців залишати батьківщину та шукати кращої долі закордоном. Тисячі науковців виїжджають із України.

В Україні дуже великий науковий потенціал, із 170 тисяч науковців – 60 тис. - кандидати наук і 20 тис. - доктора, також щороку українці патентують 10-15 тис. винаходів та ідей. Цікавим, що з підготовки IT спеціалістів Україна займає 5 місце у світі після США, Європейського Союзу, Індії і Росії. В літакобудування та космічній галузі Україна займає 3 місце у світі. До речі, українська космічна галузь створила та запустила більше у космос космічних апаратів, чим НАСА.

В Україні необхідністю стає удосконалення всіх рівнів державного управління теоретичною та прикладною наукою з метою підвищення її ролі у процесах відтворення інтелектуальних ресурсів суспільства. Цей процес вимагає формування нового стилю мислення і методів діяльності управлінців. Сфера науки потребує особливого підходу та систематичного оцінювання [10]. Інвестиції у таку сферу визначають конкурентоспроможність держави в майбутньом - це вкладення з розрахунком на перспективу.

Україна має дуже великий науковий потенціал, але він не реалізується. Потрібно провести ряд реформ у науці.

По перше, збільшити фінансування наукової галузі до 3% від ВВП. Упорядкувати та удосконалити виділення коштів на науку, щоб кошти не виділялися на утопічні проекти та дослідження  науковців-чиновників, а виділялися на реальні потрібні суспільству  проекти.

По друге, удосконалити законодавство  про захист інтелектуальної власності;

змінити законодавство, що пов’язане  з інвестуванням в інновації  та венчурних фондів; надати прямі  і непрямі пільги та субсидії для  стимулювання інноваційної діяльності.

По третє, розробити ефективну  програму для стимулювання інноваційної діяльності в Україні; створювати технополісі та технопарки, не для відмивання коштів, а для поглиблення співпраці між виробництвом та науки; потрібно створити „Національний науково-інноваційний банк ідей та винаходів”, який має знаходити практичне застосування цих ідей та винаходів (розробок) на практиці і у виробництві.

По четверте, повернення України  до університетської системи наукових ступенів з одним ступенем доктора  наук, як це було до тоталітарного більшовицького режиму, оскільки тільки пост соціалістичних країнах є двох ступенева система наукових ступенів; Зменшити корупцію при надані наукових ступенів та звань.

В Україні є всі можливості стати  провідною науково-розвинутою державою, але для цього потрібно докласти зусиль не тільки науковцям, а й владі  і суспільству.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

1. Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 2—3. — Ст. 20.
2. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лекцій. - К., 1998
3. Фіцула М.М. Педагогіка. – К., “Академія”, 2000. – 544 с.
4. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 560 с

Інтернет-джерела:

5. Бедратий, В. М. Шляхи розвитку інтелектуального потенціалу в контексті міжнародної економічної інтеграції України [Електронний ресурс] / В. М. Бедратий // Державне будівництво / - 2006. - № 1. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/e-book/content.html.
6. Державне управління наукою за сучасних умов: інноваційний аспект, Малярчук К. В.: old.niss.gov.ua/book/StrPryor/St_pr14_15/20.pdf
7. http://studrada.com.ua/content/2
8. http://vse-znaniya.com/pravo-administrativnoe/upravlinnya-naukoyu.html

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток

Структура освіти України

Структура освіти		Рівні (ступені),  документ про освіту	Період навчання  (роки, кредити ЄКТС)	Цикли ЄПВО
Докторантура		Доктор наук (науковий ступінь) диплом доктора наук
Аспірантура		Кандидат  наук (науковий ступінь) диплом кандидата  наук	≥3 роки	ІІІ цикл
Вища освіта	Повна вища освіта	Магістр, диплом магістра	1-2 роки (60-120 ЄКТС)  (1-3 роки за напрямом медицина, ветеринарія)	ІІ цикл
		Спеціаліст, диплом спеціаліста	1-1,5 роки (60-90 ЄКТС);  (5-6 років за напрямом медицина, ветеринарія (300-360 ЄКТС))
	Базова вища освіта	Бакалавр, диплом бакалавра	3-4 роки (180-240 ЄКТС) (2-3 роки на основі  диплома молодшого спеціаліста)	І цикл
	Неповна вища освіта	Молодший спеціаліст, диплом молодшого спеціаліста	2-3 роки (120-180 ЄКТС)  (3-4 роки на основі БЗСО)	короткий цикл І циклу
Професійно-технічна освіта		Кваліфікований робітник, диплом	3 роки (на основі БЗСО)  1-1.5 роки (на основі ПЗСО)	Доступ до вищої освіти
Загальна середня освіта	Повна загальна середня освіта (ПЗСО)	атестат	2-3 роки
	Базова загальна середня освіта (БЗСО)	свідоцтво	5 років
	Початкова загальна освіта	4 роки
Дошкільна освіта