Посередники: поняття, види, дослідження каналів збуту продукції

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

На тему: ” Посередники: поняття, види, дослідження каналів збуту продукції “

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                              Виконав:

                                                                             

                                                                            

                                                                              Перевірила:

                                                                             

 

 

 

Харків, 2014

План

Вступ

1. Поняття та класифікація фінансового посередництва

2. Канали розподілу і  збуту

Висновки

Використана  література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Наразі фінансова система – чи не найважливіша сфера національного господарства будь-якої розвинутої держави. Її практична роль визначається тим, що вона керує в державі системою платежів і розрахунків; велику частину своїх комерційних справ здійснює через внески, інвестиції і кредитні операції.

Сучасна фінансова система - це сфера різноманітних послуг своїм клієнтам - від традиційних депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до новітніх форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, використовуваних банківськими і небанківськими структурами (лізинг, факторинг, траст і так далі).

Створення стійкої, гнучкої й ефективної інфраструктури фінансового ринку - одна з найважливіших (і надзвичайно складних) задач в ході розвитку ринкових відносин в  Україні. Також важливим є вивчення іноземного досвіду, тому що саме практика закордонних банків та небанківських фінансових установ  визначає становлення сучасної вітчизняної фінансової системи, наближає її до міжнародних стандартів і, таким чином, обумовлює вихід українських фінансових посередників на світовий рівень, а отже, і відновлення та зміцнення довіри з боку іноземних партнерів стосовно нашої країни.

Сьогодні, в умовах стрімкого розвитку фінансового ринку, структура його різко ускладнюється. З'являються нові види фінансових установ, нові кредитні установи, інструменти і методи обслуговування клієнтури.

Дана робота присвячена вивченню існуючих на Україні в даний час форм кредитних і фінансових установ, вивчений також світовий досвід.

Мета даної роботи: розкрити суть фінансового посередництва, відзначити  особливості його існування на Україні, розкрити відмінності банківської і небанківської фінансових сфер.

1. Поняття та класифікація фінансового посередництва

 

Фінансові посередники – це інвестиційні компанії, банки, страхові компанії, кредитні спілки, трастові компанії, пенсійні фонди тощо.

Основна функція фінансових посередників – це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів, і навпаки.

Фінансові посередники утворюють свої власні фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується відсотковий дохід. Акумулюючи кошти в такий спосіб, вони надають їх під вищі відсотки інвесторам. Різниця між отриманим і виплаченим відсотковим доходом іде на покриття витрат фінансового посередника та його прибуток.

До причин користування послугами фінансових посередників, а не інших суб'єктів ринкових відносин, можна віднести:

1) знижується ризик неповернення  позики або ризик неефективних  капіталовкладень;

2) знижуються сумарні  витрати позичальника на отримання  позики за рахунок зменшення  моральних і фізичних витрат  часу на відшкодування декількох  заощаджувачів для отримання відповідної сумарної позики;

3) через фінансових посередників  є можливість одержання гарантованого  доходу;

4) фінансові посередники  зменшують вартість здійснення  фінансових операцій і це досягається  шляхом їх спеціалізації.

Роль фінансових посередників визначена через те, що вони:

- зменшують операційні  витрати:

- знижують ризик;

- зменшують асиметричність  інформації.

Оскільки існують різні фінансові ринки і різні види посередницьких послуг, то існують і різні типи фінансових посередників. Можна виділити три основні групи фінансових посередників:

• депозитарні установи;

• ощадні установи контрактного типу;

• інвестиційні посередники.

Депозитарна установа - це фінансовий інститут, що має право приймати внески та депозити. До них відносяться:

1) депозитарій, тобто установа, що здійснює зберігання, облік  та розрахунки за цінними паперами. Основні функції депозитарних  установ - це залучення коштів  населення та установ у вигляді  депозитів та надання позик  населенню та підприємствам;

2) комерційний банк;

3) ощадні установи, які  діють без контракту і до  яких відносяться позикоощадні асоціації, взаємоощадні банки і кредитні спілки.

Позикоощадна асоціація - це фінансовий інститут, джерелами надходження якого є ощадні, термінові та чекові депозити. В цих установах закумульовані грошові кошти, які переважно використовуються на надання позик під заставу нерухомості.

Взаємоощадні банки дуже подібні до попередніх в системі функціонування, але відрізняються організаційною структурою, тому що вони завжди організовані на кооперативних засадах і вкладники банку є його співвласниками.

Кредитні спілки - це невеликі фінансові установи, які створені на кооперативних засадах в певній соціальній групі для надання позик (як правило, споживчих).

Ощадні установи контрактного типу залучають довготермінові заощадження на контрактній основі. Свої фонди ці установи формують у вигляді періодичних внесків згідно з контрактами. Ці установи - це страхові компанії та пенсійні фонди.

Страхові компанії - це фінансові посередники, що здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених в страховому полісі. Власники полісів сплачують страховій компанії премії в обмін на зобов'язання сплатити обумовлені суми в майбутньому при настанні певних подій. Страхові внески використовують для придбання облігацій, акцій, заставних та інших цінних паперів.

Пенсійні фонди забезпечують працівників доходом після виходу на пенсію У формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду виступають корпорації, приватні фірми, установи, спілки і фізичні особи. Кошти залучаються до фонду через надходження періодичних внесків як роботодавців, так і працівників. До 90 % активів пенсійних фондів становлять акції та цінні папери з фіксованим доходом, Що обумовлюється специфікою діяльності фондів, а саме - необхідністю здійснювати періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалого періоду.

До інвестиційних посередників відносять інвестиційні банки, інвестиційні компанії, іпотечні і житлові банки, фінансові компанії взаємні фонди, взаємні фонди грошового ринку.

Інвестиційний банк мобілізує довготерміновий позичковий капітал і передає його позичальникам через випуск та розміщення облігацій або інших боргових зобов'язань.

Інвестиційна компанія - це компанія, яка спеціалізується на інвестиціях в цінні папери інших компаній. Інвестиційна компанія акумулює кошти приватних інвесторів шляхом емісії акцій. Вона відрізняється від інвестиційного банку тим, що виражає інтереси індивідуального інвестора.

Іпотечний банк - це банк, що спеціалізується на іпотечних операціях, тобто видає депозитарні і довготермінові кредити під іпотеку, акумулює ресурси за рахунок емісії та розміщення іпотечних облігацій і виконує операції, які пов'язані з оформленням іпотечних позик.

Житловий банк - це банк, який спеціалізується на кредитуванні та фінансуванні житлового будівництва.

Фінансові компанії отримують свої фонди шляхом продажу комерційних паперів та випуску акцій і облігації. Одержані позики надаються споживачам у вигляді кредитів на придбання дорогих товарів. Вони утворюються при великих виробництвах для стимулювання продажу своїх товарів шляхом надання кредитів покупцям.

Взаємний фонд продає акції багатьом дрібним інвесторам і залучені кошти формує у диверсифікованому портфелі цінних паперів. Існування взаємного фонду дає можливість вкладникам фонду об’єднати кошти та отримати виграш за рахунок зниження питомих витрат на придбання акцій та облігацій великими пакетами.

На фінансовому ринку функціонують взаємні фонди грошового ринку, які є різновидами взаємних фондів, мають їхні ознаки, але їхній спектр операцій дещо розширений. Наприклад, акціонери фонду мають право виписувати чеки з певним обмеженням на їх суми. Залучені кошти інвесторів потім вкладаються в середньотермінові цінні папери. Отримані відсотки виплачуються акціонерам фонду.

 

2. Канали розподілу  і збуту

 

Основні канали збуту передбачають три методи збуту:

• прямий - виробник безпосередньо реалізує продукцію покупцям;

• через посередників - збут організовано через незалежних посередників;

• комбінований — збут здійснюється через організацію зі спільним капіталом фірми виробника і незалежної фірми.

Управління підприємствами, які дедалі більше мають за мету швидше одержати готовий капітал, ідуть шляхом створення власної торговельної мережі, магазинів біля воріт підприємства, фірмових магазинів тощо. Безумовно, це дає можливість де що зменшити витрати в оплаті послуг посередників.

Наступним етапом у плануванні політики розподілу є вивчення типів та кількості ринків каналу розподілу.

Канал розподілу - це шлях, який проходить товар від виробника до споживача. Існує кілька схем каналів розподілу.

Складовою частиною планування є вивчення ширини каналу розподілу - тобто кількості незалежних учасників каналу розподілу на окремому етапі збуту продукції; скільки оптових покупців буде залучено до збуту, скільки збутових сегментів треба тощо.

При вивченні інтенсивності каналу розподілу традиційно розглядаються три методи реалізації товару (продукції): інтенсивність, на правах випадковості і через фірмову мережу споживачів.

Інтенсивність розподілу передбачає розміщення на реалізацію виробів через якесь підприємство роздрібної торгівлі, яке згодне цим займатися. І сьогодні цей метод не втратив свого значення для виробників дрібних та недорогих виробів масового споживання й товарів повсякденного попиту.

Розподіл на правах випадковості полягає у виборі якогось одного товарного посередника вданому географічному регіоні. Найчастіше йому надається виняткове право на реалізацію продукції підприємства в даному регіоні. У цьому випадку фірма-посередник одержує статус «уповноваженого дилера» підприємства-виробника. Розподіл на ринку через фірмову мережу (селекційний метод) — це коли підприємство-виробник укладає угоду з двома або більше організаціями роздрібної торгівлі, яким надається виняткове право реалізовувати продукцію підприємства в тому чи іншому регіоні.

Метод реалізації підприємством своєї продукції залежить, насамперед від вибору та специфіки господарської діяльності у даному регіоні. Однак головне - виробник повинен чітко уявляти, де саме споживач шукатиме його товар.

Канали та ланцюги розподільного маркетингу. Виробник та споживач являють собою вихідну і кінцеву точки руху матеріального потоку. Ці два найважливіших елементи комерційних відносин пов'язані між собою маркетинговим каналом.

Маркетинговий канал — це частково упорядкована велика кількість різних суб'єктів, які здійснюють доведення матеріального потоку від джерела генерації матеріального потоку (продуцента) до місця призначення (споживача).

При формуванні маркетингового ланцюга збуту й розподілу відбувається формалізація ланок просування матеріальних потоків — вибір конкретного торговельного посередника, перевізника, експедитора, страхувальника, перевалочного пункту тощо.

Вибір каналів та ланцюгів просування матеріального потоку є складним управлінським рішенням у розподільчій системі, який як найбезпосередніше впливає на всі інші рішення, пов'язані з управлінням потоковими процесами. На практиці здебільшого збутові канали й ланцюги формуються не на основі прямих господарських зв'язків, хоч такий ланцюг завжди є бажаним, а за участі торговельних посередників, використання яких може бути не менш вигідним як для продуцентів, так і для споживачів.

В умовах ринкової економіки підприємства дуже зацікавлені в оптимізації фізичного просування матеріальних потоків, оскільки результати виробничої, господарської та торговельної діяльності багато в чому залежать від того, наскільки правильно вибрано розподільчі канали, сформовано збутові ланцюги, яка їх потужність і гнучкість, наскільки широкий асортимент ділових послуг, які надаються споживачам, яка їх якість тощо.

Види збутових каналів та ланцюгів відповідають видам розподільчих систем. їх два: прямі та ешелоновані.

Прямі збутові канали характеризуються управлінням матеріальними потоками без участі посередницьких торговельних структур. Як правило, вони встановлюються між виготувачами та інституційними споживачами, які прагнуть до повного контролю комерційних та маркетингових програм і мають звичайно обмежені цільові ринки. Прямі канали можуть складатися з прямих збутових ланцюгів, коли є тільки дві ланки, між якими здійснюється просування матеріальних потоків (постачальник - споживач), та ешелонованих маркетингових ланцюгів, включення маркетингових потоків через трансформаційні пункти транспортних організацій.

Ешелоновані збутові канали характеризуються переміщенням матеріальних потоків від виробників до споживачів через посередницькі структури. Дані канали складаються тільки з ешелонованих ланцюгів, які включають ланки торговельних транспортних підприємств, котрі допомагають трансформувати матеріальні потоки залежно від характеру збуту товарної продукції. У цьому разі вплив продуцентів на управління матеріальними потоками обмежується, а контакти зі споживачами часто послаблюються до рівня умовності.

Збутова система формує прямі канали й ланцюги, коли матеріальний потік є вузькоспеціалізованим, при великих його обсягах, а також при реалізації складного технологічного устаткування. В останньому випадку виробник може забезпечити монтаж (якщо це треба) для даного устаткування безпосередньо на підприємствах споживача. Якщо ж продукція, яка утворює товарний потік, менш складна і не потребує налагоджувальних та монтажних робіт, то вона може бути реалізована ешелонованими каналами й ланцюгами, а функції монтажно-налагоджувальних робіт передано спеціалізованим організаціям сфери ділового сервісу.

Перевагою прямих збутових каналів та ланцюгів є створення умов для банку концентрованих своєчасних заходів щодо корегування потокових процесів. Вони дають можливість швидше адаптуватися до вимог споживачів і контролювати весь процес управління матеріальними (товарними, вантажними) потоками.

Ешелоновані збутові системи також мають свої переваги. Допомога посередницьких торговельних та транспортних структур, які у збутових каналах і ланцюгах відіграють активну роль у просуванні матеріального потоку, може бути дуже значущою. У той же час посередницькі торговельні та транспортні організації, які діють на ринку, дуже неоднорідні за своїм статусом, відсотковою потужністю, політикою, яку вони проводять, тощо.

На шляху до споживача матеріальний потік проходить через транспортно-складські ланки, якими є конкретні торговельні та транспортні суб'єкти. У цьому розумінні всі суб'єкти узагальнено поділяються на три категорії.

1. Незалежні торговельні  й транспортні посередники. Вони  беруть на себе всі ризики, пов'язані з подальшим просуванням  товарних потоків. Вони забезпечують  зберігання матеріальних цінностей  і цим дозволяють скоротити  запаси у продуцентів та споживачів.

Транспортно-переміщувальні роботи, комплекс маркетингових послуг, вибір подальшого шляху просування товарних потоків здійснюються посередниками цієї категорії на підставі прийняття власних рішень. Якщо шукані посередники дотримуються маркетингових принципів та вимог, то вони погоджують свої дії не тільки з суміжниками — безпосереднім постачальником та безпосереднім покупцем, а й з продуцентом, який генерує потокові процеси. Інакше процес управління товарними потоками стає дуже залежним від локальних позицій кожної ланки маркетингового ланцюжка. Координація дій надто ускладнена, а ефективність маркетингових каналів та ланцюгів далеко не відповідає сукупному потенціалу всіх учасників. Одержання ефекту стає проблематичним.

2. Збутові та транспортні  структури виробників.

3. Постачальницькі й транспортні  структури споживачів.

Функціональна діяльність ланок збутових ланцюгів суб'єктів другої та третьої категорій аналогічна тим, які формують незалежні посередники. Однак вони підконтрольні продуцентам і споживачам, а матеріальні потоки за асортиментним складом відповідають номенклатурі вироблюваної продукції.

Інша особливість цієї групи маркетингових ланцюгів та ланок полягає в тому, що вони, як правило, орієнтовані за територіальною ознакою, на відміну від ланцюгів, які формуються незалежними посередниками, орієнтованими як за територіальною ознакою, так і за галузевою спрямованістю. Маркетингові канали, які складаються з ланцюгів і ланок другого і третього типів, добре керовані. У таких ланцюгах легше реалізувати сукупний потенціал усіх учасників і домогтися одержання синергічного ефекту.

Узагальнено розподільчі канали й ланцюги можна характеризувати за кількістю рівнів розподілу, які їх становлять.

Рівень розподілу збутового потоку та показники його ефективності — це такий торговельний посередник-учасник маркетингової системи, який виконує розподільчі функції, трансформуючи матеріальні потоки в процесі їх просування до кінцевого пункту призначення.

Протяжність маркетингових каналів і ланцюгів зумовлена кількістю наявних у них рівнів.

Маркетинговий канал нульового рівня включає виробника та споживача. Розподіл матеріального потоку здійснюється безпосередньо виробником. Дані канали характерні для маркетингової системи з прямими зв'язками. У той же час канали нульового рівня можуть формуватися на основі як прямих маркетингових ланцюгів, так і ешелонованих. У другому випадку додатковими ланками можуть виступати трансформаційні пункти транспортних організацій.

Маркетингові канали одного, двох і більше рівнів включають одного і більше торговельних посередників. Розподіл товарних потоків на початковому етапі здійснюється виробником, а далі посередницькими структурами. З позицій виробників, які генерують матеріальні потоки, чим більше рівнів має розподільчий канал, тим більше труднощів у погодженні функціонування всіх ланок у просуванні матеріальних потоків до споживачів.

Розпочинаючи реалізацію свого товару, виробник повинен визначити свою політику у питаннях створення ефективної системи просування матеріальних потоків.

Критерієм ефективності маркетингових каналів і ланцюгів є відношення маркетингових витрат продуцента до одержуваних результатів, а головний оцінний показник - рівень обслуговування споживачів.

Даний показник є якісним і залежить від багатьох наведених нижче чинників:

• швидкості наповнення і доставки замовлення;

• структури комплексу маркетингових послуг, які надаються покупцям;

• ступеня відповідності кількісних та якісних параметрів товарних потоків вимогам замовників;

• встановлення оптимальної напруженості товарних потоків;

• вибору раціонального виду транспорту і транспортних засобів;

• утримання товарних запасів, оптимальних за структурою і кількісними параметрами, у ланках маркетингового ланцюга і створення нормальних умов зберігання та складування товарів;

• дотримання заздалегідь погодженого рівня цін та тарифів, з яких надаються маркетингові послуги покупцям.

Для оптимізації просування матеріального потоку, конкретизації вибору учасників маркетингових каналів необхідно ретельно і всебічно проаналізувати всі аспекти фінансових питань.

Порівняльна оцінка вартості окремих маркетингових каналів і ланцюгів повинна бути також узгоджена з перспективами зростання обсягу реалізації, тобто з потенційною можливістю збільшення потужності матеріальних (товарних) потоків, а також зі збільшенням частоти поставок. Крім того, треба враховувати те, що формування маркетингових каналів зумовлює укладання, як правило, довгострокових угод між партнерами. Хибний вибір маркетингового каналу або посередників і ланок у маркетинговому ланцюгу може спричинити розрив комерційних зв'язків на всьому шляху просування матеріального потоку. Це негативно позначиться на результатах функціонування маркетингової системи посередницьких структур, які залучаються до управління потоковими процесами, і на їх взаєминах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

У цій роботі було зроблено спробу дати огляд вітчизняних фінансових посередників, особливостей їх функціонування, ступеню розвитку того чи іншого виду фінансового посередництва.

Розглянуто теоретичні аспекти існування фінансового ринку загалом та функціонування на ньому посередників, як суб’єктів цього ринку. За основу класифікації посередників взято вітчизняний принцип поділу їх на банківські та небанківські (парабанківські) установи.

Не можливо не звернути увагу на те, що в Україні серед фінансового посередництва переважає банківський сектор. Зумовлено це історичними особливостями появи та розвитку цих установ – перші комерційні банки в Україні з’являлись вже в 90-му році, зазвичай на основі існуючого державного Ощадного банку при залученні спеціалістів які працювали там. Парабанківські ж установи створювались “з нуля” – через відсутність вітчизняних спеціалістів, та власних теоретичних наробок в цій галузі. Також на розвиток парабанкових установ вплинуло те що перша хвиля появ таких посередників на вітчизняному фінансовому ринку була невдала і залишила в пам’яті громадян негативний відбиток спогадів про раптові банкрутства та зникнення різноманітних пенсійних, довірчих та інших фондів. Та попри весь цей негатив парабанкові установи поступово заповнюють свою нішу у секторі фінансового посередництва, створюючи конкуренцію банкам, та поповнюючи вітчизняний фінансовий ринок новими видами послуг.

Якщо використовувати  до класифікаційного поділу фінансових посередників на:

• депозитарні установи;

• ощадні установи контрактного типу;

• інвестиційні посередники;

то нерівномірність розвитку ринку фін послуг в Україні стає ще більш помітною. При більш - менш стрімкому розвитку першого типу установ (депозитарні установи), ощадні установи контрактного типу відчутно відстають у своєму розвитку, а інвестиційне посередництво в Україні знаходиться ледь чи не в зародковому стані.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Конституція України. – К.: Юридична література, 1996. – 50 с.

2. Про банки і банківську діяльність: Закони України від 7 грудня 2000р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №5-6. – 30 с.

3. Про Національний банк України: Закони України від 20 травня 1999р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №29. – 238 с.

4. Про кредитні спілки: : Закони України від 20 грудня 2001р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №15. – 101 с.

5.Савлук М. І., Мороз А. М., Пуховкіна М. Ф. Гроші та кредит: Підручник. – К.: КНЕУ, 2001. – 602 с.

6. Колісник М. К., Маслак О.О., Романів Є.М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. – Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2004. – 192 с.

7. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. Посібник. – К.:Знання-Пресс, 2002.