Посередницькі операції на страховому ринку

Міністерство  освіти і науки України

ДВНЗ  «Київський національний економічний  Університет імені Вадима Гетьмана» 
 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни: "Ринок фінансових послуг"

на  тему: " Посередницькі операції на страховому ринку" 
 

         Виконала: студентка 
        2 гр., 5 курсу, спец. 8508

        вечірньої форми навчання 
       Литвинюк Олена Миколаївна

        Перевірив: Стеценко Б. С. 
 
 
 
 
 
 
 

КИЇВ 2011 

План

Вступ

1. Розвиток та  значення посередницьких операцій  на страховому ринку

2. Страхові агенти  та страхові брокери

3. Сучасний стан  та перспективи розвитку страхового  посередництва

Висновок

Список літературних джерел 
 

Вступ

     Формування  страхового ринку в Україні характеризується різноспрямованістю факторів, що впливають його розвиток: з одного боку, кількість діючих на ньому страхових компаній постійно зростає, з іншого боку власне темпи розвитку самого ринку зменшуються. Це відбувається здебільшого через неможливість страхових компаній самотужки обслуговувати велику кількість клієнтів, і природно, що певна їхня частка (потенційні клієнти) залишаються поза увагою, що є неприпустимим в умовах жорсткої конкуренції. Відповідно для того, щоб розширити свою частку на ринку страхових послуг через збільшення клієнтської бази, майже всі страхові компанії намагаються створювати власну мережу просування страхових послуг: організовують агентські мережі, співпрацюють з банківськими та кредитними установами, кожну з яких можна розглядати як канал збуту страхових полісів. Проте в Україні кількість та якість каналів продажу страхових продуктів не відповідає реальним потребам ринку, що значно гальмує його темпи розвитку. 
 

1. Розвиток та значення  посередницьких операцій  на страховому  ринку

     На  страховому ринку України посередники  існують з кінця 80-х років, тобто  з моменту його виникнення. Посередники  – це страхові агенти – фізичні  особи, які працювали на умовах трудової угоди чи контракту, а також юридичні особи, для яких страхове посередництво  не було виключним видом діяльності (залізничні каси, туристичні фірми, Ощадбанк тощо). Функції страхових посередників виконували і продовжують виконувати страхові компанії, що продають страхові продукти іноземних страховиків.

     Професійні  страхові посередники почали з’являтися на страховому ринку в середині 90-х рр. в особі страхових брокерів, що працювали в інтересах страховиків, забезпечуючи їм перестрахування, як на українському, так і на зарубіжних перестрахувальних ринках. Основу фахівців страхових брокерських фірм склали колишні працівники страхових компаній середньої і вищої ланки.

     У другій половині 90-х рр. з’являються професійні страхові посередники, які підгрунтям своєї діяльності роблять захист інтересів страхувальників на страховому ринку. У вересні 1997 р. дев’ять професійних страхових посередників заснували Асоціацію професійних страхових посередників України (далі – АПСПУ), що розпочала свою організаційну роботу зі створення ринку страхових посередницьких послуг. За рік роботи, тобто вже у 1998 р. АПСПУ отримала визнання, як в Україні, так і за кордоном. У травні 1998 р. АПСПУ взяла участь у державній програмі розвитку підприємництва на 1999–2000 рр., у серпні – стала учасником спільної програми Світового банку й уряду України EDAL-1 у компоненті «Технічна підтримка професійних асоціацій на фінансовому ринку», у жовтні на Генеральній асамблеї Міжнародної федерації страхових і перестрахувальних посередників (ВІРАR) в Афінах АПСПУ прийняли в члени федерації як єдиного учасника від країн СНД і Балтії.

     Уже в 2000 р. спільна робота з Укрстрахнаглядом і Лігою страхових організацій дозволила АПСПУ запровадити реєстрацію і введення державного реєстру страхових брокерів, що й стало початком створення цивілізованого страхового посередницького ринку в Україні.  
 
 
 

2. Страхові агенти  та страхові брокери 

     Страховий посередник діє на страховому ринку  поряд зі страхувальником і страховиком. Страхова індустрія використовує різні  типи посередників та їхні комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв’язку, агентства нерухомості, автосалони тощо.

     Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР надає таке визначення посередників: «Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів). При цьому зазначає, що:

        Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потребу в перестрахуванні як перестрахувальник.

     Страхові  агенти – це громадяни або юридичні особи, які діють від імені  та за дорученням страховика, виконують  частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання  робіт, пов’язаних з виплатами страхових  сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком.

     Страхові  брокери – це громадяни або  юридичні особи, які зареєстровані  у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

     Страховим посередникам в Україні заборонено працювати на користь іноземних  страховиків, іноземним страховим  посередникам дозволяється працювати на українському страховому ринку тільки через представництво, яке є платником податку, або через створене ними дочірнє підприємство.

     Діяльність  страхових агентів і страхових  брокерів багато в чому збігається, але юридичний статус таких осіб різний (Таблиця 1)

Таблиця 1. Класифікація страхових посередників на страховому ринку України

Детальніше  зупинимось на кожному з видів  страхового посередництва.

     Страхові  агенти діють від імені та за дорученням страховика. Страхові агенти беруть на себе частину обов’язків страховика. Через них страховик може здійснювати укладання договорів страхування, має можливість отримувати страхові платежі. Також вони забезпечують надання страхового відшкодування у разі настання страхового випадку.

     Агент може виконувати:

• підготовку договорів страхування;
• укладення договорів страхування;
• обслуговування договорів страхування;
• оформлення документів для виплати відшкодування виплати страхових сум і відшкодувань.

     Є кілька типів страхових агентів. В Україні страховими агентами є  переважно фізичні особи, що працюють у тій чи іншій страховій компанії.

     Роль  агентів виконують також транспортні  підприємства при здійсненні обов’язкового  особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу  пасажирам проїзних квитків, а потім  перераховують їх до страхових компаній.

     З розвитком нових видів страхування  в нашій державі роль агентів  починають виконувати банки та поштові  відділення з продажу полісів  обов’язкового страхування цивільної  відповідальності власників транспортних засобів та інших видів страхування. З огляду на зарубіжний досвід можна  передбачити, що найближчим часом і  банки залучатимуться до продажу  полісів зі страхування життя.

     На  практиці можна спостерігати розвиток відносин «страхова компанія – страховий  агент» від простих до складних форм. Уже згадувалися страхові агенти – фізичні особи (іноді їх називають  «прямими агентами»), що працюють у  штаті конкретної страхової компанії. У зарубіжних страхових компаніях  є більш прогресивна та гнучка структура – страхові агенти –  фізичні особи, які працюють на умовах контракту з однією («мономандатні страхові агенти») або кількома («багатомандатні страхові агенти») страховими компаніями. Такі агенти мають постійні зв’язки зі своїми клієнтами.

     Альтернативну мережу продажу страхових продуктів  становить сукупність юридичних  осіб, що відіграють роль страхових  агентів конкретного страховика. Ними є банки, нотаріальні контори, туристичні агентства, відділення зв’язку  тощо, які поряд з послугами  зі своєї основної діяльності, пропонують клієнтам укласти договори з того чи іншого виду страхування. Відносини  між страховою компанією та страховими агентами – юридичними особами регулюються  за допомогою укладання генеральних  угод про співробітництво та підписання щорічних протоколів до них або контрактами  працівників цих юридичних осіб, які є агентами за сумісництвом.

     Страхові  агенти всіх типів реалізують готовий  страховий продукт. Отже, вони не мають  впливу на його якість і не можуть бути об’єктивними щодо оцінки останнього.

     Діяльність  страхових агентів оплачується  у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється  агентською угодою і, як правило, це відсоток від страхової премії, сплаченої  страхувальником за конкретним договором  страхування.

     Як  представник свого клієнта страховий брокер має спеціальні знання «ринку страхування», тобто знає межі можливостей широкого кола страхових компаній. Саме ці знання, які потрібні клієнту і які він розраховує одержати від страхового брокера, стають важливим аргументом на користь страхового посередництва. Ось чому розумний покупець страхового полісу бажає, щоб йому запропонували різні варіанти. На страховому ринку існує велика кількість напрямів діяльності, де можна скористатись послугами страхового брокера.       Страхові брокери, як і страхові агенти, поділяються на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (брокерські контори з найманим персоналом). Особливості брокерської діяльності добре видно з Таблиці 2 
 
 

Таблиця 2.

Відмінність страхового брокера від страхової  компанії та страхового агента 

     Далі  брокерові слід добре зрозуміти  потреби клієнта з метою їх найліпшого задоволення. Якщо страховий  брокер не знає свого клієнта та його бізнесу, він не може ефективно  виконувати свої зобов’язання щодо нього. Послуги, які брокер надає своєму клієнтові, можна об’єднати під  назвою «найліпша порада». На цій  стадії брокер відіграє роль консультанта з ризик-менеджменту і розробляє  спеціальну програму управління ризиком  клієнта. Така програма може містити  самострахування, а також заходи щодо «поліпшення» ризику. До них можна  віднести, наприклад, установлення додаткових пристроїв пожежогасіння або  систем охорони.

     Наступна  стадія включає пропонування брокером ризику на страховому ринку, початок  переговорів про укладання договору страхування. Переговори проводяться  згідно з правилом «попиту та пропозиції»  і тривають до моменту, коли сторонами  буде остаточно досягнуто умов договору. Такі переговори можуть мати навіть кілька раундів. Роль брокера полягає в  тому, щоб представляти інтереси клієнта  під час проведення переговорів  та досягнути остаточної згоди. Коли ризик є повністю розміщеним, брокер надсилає формальне повідомлення як своєму клієнтові, так і андеррайтеру.

     У разі можливості висунути вимоги щодо страхового відшкодування страхувальник  повідомляє про страховий випадок  не лише страховика, а й брокера. Допомога клієнтові в підготовці необхідних документів для цього  є дуже важливою, а в разі, коли клієнт не обізнаний з деталями проведення формальних процедур – конче необхідною. Великі брокери мають вплив на ринку і можуть його використати, наприклад, для здійснення задовільного страхового відшкодування.

     Коли  «життєвий цикл» страхового поліса наближається до кінця, страховий брокер звертається до свого клієнта  з пропозицією поновити дію договору на новий термін, і цикл починається  спочатку. Однак такі послуги можуть обійтися клієнту близько 15 — 20% від ціни страховки.

     Страховий брокер має певну кількість клієнтів, яких він представляє на ринку. Брокер постійно вивчає ситуацію на ринку, де ставки і розміри страхового покриття коливаються, а з розвитком страхової індустрії з’являються нові страхові продукти. Окрім знань ринкової інформації, брокеру потрібні, наприклад, відомості про зміни в законодавстві, що можуть впливати на бізнес клієнта. Великі брокери витрачають значні кошти на дослідження та прогнози. Вони не чекають запитань від свого клієнта, а намагаються попередити їх. Персональна увага брокера не залишається непоміченою. Клієнт цілком довіряє йому, а в умовах конкуренції це вельми важливо.  

3. Сучасний стан  та перспективи  розвитку страхового  посередництва 

     Кількість страхових брокерів в Україні  за останні чотири роки майже не змінюється (рис. 1). Це повинно насторожувати страхове суспільство, тому що поступово зникає дуже важливий для існування ринкових відносин інститут страхових брокерів. В економічно розвинутих країнах на одну страхову компанію припадає декілька десятків страхових брокерів, які обслуговують ринок.

     Для порівняння візьмемо: у маленькій Швейцарії зареєстровано близько 3000 брокерів у галузі страхування та перестрахування (табл. 3). Звичайно, там і попит на послуги страхування значно вищий, але ж таки різниця вражаюча.

     За  підрахунками експертів, брокери в  Україні обслуговують лише 5% страхового ринку, тоді як в США і Канаді — до 95%, Італії — 92%, Німеччині — 87%. На Заході одну страхову компанію обслуговує 10 брокерів, а в Україні для 20 страховиків працює лише один брокер. 

Рис. 1. Співвідношення кількості страхових компаній та страхових брокерів на ринку страхування  України станом на 1 січня 2008 — 2011 рр. 
 
 
 
 
 
 

Таблиця 3

Структура інституту страхових посередників на ринку non-life в деяких країнах світу

     Зменшення страхових брокерів на ринку страхування  пов’язано з виникненням проблем  з винагородою. Крім того, існує міжрегіональна диспропорція в розташуванні страхових брокерів на страховому ринку України. Так, у м. Києві та Київській області розташовано 42 брокери, що складає майже 64% від їх загальної кількості у інших регіонах України. У той час, коли існують такі регіони, де ці інститути зовсім відсутні, в основному це Західна та Центральна Україна. Це свідчить про нерівномірність розповсюдження надання страхових послуг за регіонами України.

     Таким чином, за статистикою близько третини  страхових полісів на страховому ринку України реалізують саме брокери. Головні плюси придбання поліса через брокерів — це консультація при придбанні. Але найбільшими помічниками вони стають, коли настає страховий випадок. Інша справа — це агенти, які зацікавлені тільки в тому, щоб подовшити максимальну кількість полісів, а що буде відбуватися далі з клієнтом, їх абсолютно не цікавить. Саме тому багато страхових агентів з такою метою видають себе за страхових брокерів.

     Стан  розвитку інституту страхового брокерства в Україні можна охарактеризувати за такими основними показниками, як кількість брокерів, співвідношення між кількістю брокерів та страхових компаній, величина страхової премії отримана безпосередньо на розрахунковий рахунок від брокера, частка ринку, яка обслуговується брокерами. Кількість страхових брокерів в Україні за 2007-2010 роки зменшилася на 23% – з 75 до 58 (табл. 4)

     Таблиця4. Загальні показники розвитку інституту  страхового брокерства України за 2007 - 2010 рр.

     Якщо  агенти сьогодні намагаються видати себе за брокера, то останні, у свою чергу, намагаються наблизитися до агентів. Більшість страхових брокерів сьогодні мають і брокерську, і агентську структуру. Також треба зазначити, ані класичні брокери, ані брокери-агенти сьогодні не можуть гарантувати своїм клієнтам виплати у відшкодуванні при настанні страхового випадку. Так, у європейських країнах усі брокери зобов’язані страхувати свою відповідальність. І якщо застрахована особа за їх провиною несе збитки, вони може отримати фінансове відшкодування за полісом відповідальності. Але існують випадки, коли брокери добровільно страхують свою відповідальність, щоб підтримати свій імідж та зробити безпечнішою свою діяльність. Бували випадки, коли посередники самостійно виплачували збитки клієнтів. Вони вважають, що це дешевше, ніж загубити свою репутацію на ринку [10]. Тобто основною проблемою в розвитку страхового посередництва є те, що сьогодні на ринку страхування не до кінця визначені питання з винагородою. У світовій практиці винагорода узгоджується зі страховиком та вираховується з суми страхового платежу. В Україні ж існують деякі протиріччя в законодавстві стосовно комісійної винагороди страховим брокерам дану комісіонером (брокером) послугу здійснюється в порядку, визначеному сторонами в договорі. Проте йому надається право відрахувати належні йому за договором суми з грошових коштів (страхового платежу), що надійшли до нього. 

     Висновок

     Без високопрофесійних каналів дистрибуції  страхових послуг страховим компаніям  буде дуже важко вирішити проблему залучення значної кількості  клієнтів для підтримки стабільного  фінансового стану.

     Державні  вимоги до збільшення гарантованого  капіталу страхових компаній обов’язково  призведуть до значного зменшення кількості  страхових компаній, що сприятиме  переходу частини страховиків на страховий посередницький ринок.

     З розвитком та поглибленням відносин на страховому ринку України роль страхових посередників зростатиме, що піде на користь як страхувальникам, так і страховикам. При цьому  забезпечуватиметься постійне поліпшення якості страхових продуктів за рахунок  налагодження тісних відносин страхових  посередників і страхувальників. Отже, наявність значної кількості  страхових посередників дозволить  активізувати український страховий  ринок і наблизити його до Єдиного  світового ринку страхування. 

     Список  літературних джерел

1. 1. Закон України «Про страхування» // Нормативна база України. — №6 (582). — 2008.

2. Положення «Про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення державного реєстру страхових та перестрахових брокерів» № 801/9400 від 30 червня 2004р.

3. Ю. О. Махортов, Н. О. Телічко Роль страхових брокерів у розвитку страхового ринку України // Економічний вісник Донбасу № 4 (18), 2009

4. В. Пирогова  Посередницька діяльність на  ринку страхових послуг // Юридичний  журнал, №12,2010 р.

5. 9. Яворська Т.В.Страхові послуги: Навч. посібник. – К.: Знання, 2009. – 350 с.