Провадження у справах про адміністративні правопорушення

 

ЗМІСТ

1. Вступ ………………………………………………………………..ст.2

2. Поняття  та особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення :………………………………………………………...…. ст.4

 - поняття провадження у справах про адміністративні правопорушення

- риси провадження у справах про адміністративні порушення

3. Принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення …………………………………….……………...…...….. ст .7

4. Завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення ;………………………………………………………........ ст .10

5. Висновок ;………………………………………………………….. ст.11

6. Список використаної літератури ………………………………… ст .13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

Адміністративний процес має складну структурну побудову та охоплює різноманітні види адміністративного  провадження, кожному з яких притаманні специфічні особливості залежно  від характеру розгляду конкретних справ та особливостей виникнення адміністративно-процесуальних  відносин. Адже очевидно, що процедура  накладання штрафу, порядок призову  на дійсну військову службу, розгляд  заяв і накладення дисциплінарного  стягнення мають суттєві відмінності. Тому й існує багато видів процесуальної  діяльності та адміністративних проваджень.

Проблеми процесуального регулювання засад, умов і порядку  реалізації законів, указів Президента, постанов уряду України, інших нормативно-правових актів і матеріальних адміністративно-правових норм, які містяться в них, що регулюють  відношення в різних аспектах і напрямках  реалізації державної виконавчої влади. Процесуалізація владної діяльності публічних органів виконавчої влади необхідна для ефективної діяльності останніх сприяє обмеженню прийняття ними помилкових рішень , а також гарантує невладним суб'єктам реалізації їхніх прав і законних інтересів. [1]

Актуальність теоретико-правового  дослідження питань провадження  у справах про адміністративні  правопорушення обумовлена необхідністю:

1. проведення сучасних  науково-теоретичних досліджень  в галузі адміністративного процесу; 

2. якнайшвидшої адміністративної  процесуалізації для створення  системи адміністративно-процесуального  законодавства, націленої на реалізацію  конституційного положення про  поділ влади, на захист прав  і свобод громадян, а також  на державотворення; 

3. поліпшення організації  і функціонування виконавчих  органів державної влади. 

Відсутність процедури в  застосуванні норми владовідношення  веде фактично або до її паралізації, або до суб'єктивного розсуду  чиновників. І те, і інше є неприпустимим  у правовій державі. Доти поки не будуть проведені серйозні заходи в країні з правової процесуалізації матеріальних прав, реальних зрушень з захисту  прав громадян, що їм надає Конституція  України та інші закони, не буде. В  Україні на відміну від закордонних  країн ні в який період (дореволюційний, радянський і постперебудовчий) не існувало правового механізму реалізації найважливіших (життєво необхідних норм, які видавали адміністративні  органи – органи державного управління). Конституційне регулювання прав громадян не відмежує їх від адміністративної сваволі і несправедливості, що самим  серйозним образом ставить на порядок денний питання про реформування адміністративного процесу в  Україні. [7]

Проблематика провадження  по справах про адміністративних правопорушень широко обговорюється  в науковій літературі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Поняття та особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Провадження у справах  про адміністративні правопорушення – особливий різновид адміністративного  процесу, який значною мірою врегульований  нормами, що сконцентровані в розділах IV та V Кодексу про адміністративні  правопорушення (глави 18-33).[2]

Провадження у справах  про адміністративні правопорушення визначається як ряд послідовних  дій уповноважених органів (посадових  осіб), а в деяких випадках — інших  суб'єктів, що відповідно до норм адміністративного  законодавства здійснюють міри, спрямовані на залучення правопорушників до відповідальності і забезпечення виконання  винесеної постанови.

Або іншими словами провадження  у справах про адміністративні  правопорушення – це діяльність уповноважених  суб'єктів по застосуванню адміністративних стягнень, здійснена в адміністративно-процесуальній  формі. Це провадження – складова частина адміністраційно-юрисдикційного процесу. [3]

При розробці поняття провадження  у справах про адміністративні  правопорушення радянські вчені  підходили до нього з прагненням забезпечити законність у діяльності державного управління шляхом упорядкування  законом їхніх владних дій  і процедури цих дій при  взаєминах влади з громадянами.

Особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення.

1. Дане провадження виникає в зв'язку зі здійсненням адміністративного делікту (проступку).

2. Коло суб'єктів, уповноважених  здійснювати дане адміністративно-юрисдикційне  провадження, дуже широке, але  їхній перелік чітко визначений  законами України, з урахуванням  підвідомчості їхня довільна  заміна неприпустима.

3. Тільки за допомогою  даного провадження застосовуються  адміністративні стягнення. 

4. Специфіка процедури  провадження породжена: оперативністю,  економічністю, активністю правозастосовуючих  органів, простотою, дуже короткими  термінами, що узагалі притаманні  природі адміністративно-процесуальної  діяльності.

5. Специфічні акти, що  супроводжують кожну стадію даного  провадження: протокол є підставою  для порушення справи, постанова  про накладення стягнення –  результат розгляду, рішення приймається  після завершення стадії оскарження.

6. Провадження у справах  про адміністративні правопорушення  мають потребу в єдиному правовому  регулюванні на державному рівні  усіх без винятку суб'єктів  адміністративної відповідальності.

7. Передбачаються широкі  права особи, притягнутої до  адміністративної відповідальності, але недостатньо регулюється  право на захист потерпілого.  [1]

Право на захист реалізується наданням особі, притягнутої до відповідальності, необхідних правових можливостей для  доведення своєї невинності, обставин, що пом'якшують його проступок, що виключають провадження. [2]

Право громадян на захист містить  у собі наступні загальні права:

1) вимагати доведення  пропонованого обвинувачення; 

2) особисто брати участь  у здійсненні ряду процесуальних  дій (огляді приміщень, вилученні  майна, розгляді справи й ін.). а значить бути сповіщеним  про час і місце їхнього  здійснення;

3) одержувати в триденний  термін копії основних документів, що відображають позицію суб'єкта  влади в справі (протоколу, постанови,  рішення по скарзі);

4) «бути вислуханим» (давати  пояснення);

5) заявляти клопотання (про  виклик свідків, прилученні документів);

6) заявляти відводи посадовим  особам, експертам (таке право  поки існує тільки по митним  і частково по податкових справах);

7) знайомитися з усіма  матеріалами справи;

8) оскаржити дії суб'єктів  влади; 

9) на юридичну допомогу;

10) на сприяння (перекладача,  законного представника й ін.). Шкода, що ще немає норм, що  регулюють право потерпілого  на сприяння адвоката, перекладача. 

 

 

 

 

 

 

 

3. Принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення.

1). Принцип законності.

Процедура здійснення адміністративного  принципу повинна реалізуватися  відповідно до букви закону. Необхідно  довести винність особи, притягнутої  до адміністративної відповідальності. Адміністративне стягнення може бути накладено тільки компетентними  на те органами (посадовими особами). Існують  можливість оскарження рішення у  справах про адміністративні  правопорушення і ціла система наглядових органів, що стежать за дотриманням  законності. Необхідно дотримувати  як матеріальної, так і процесуальної  норми законодавства.

2). Принцип оперативності.

Необхідно дотримувати стислість  матеріально-правових і процесуально-правових термінів у сфері адміністративної відповідальності, принцип невідворотності  адміністративної відповідальності в  сполученні зі швидким реагуванням  на зроблені правопорушення і своєчасне  застосування до винних засобів адміністративного  стягнення.

3). Принцип безпосередності.

Він складається у вимозі присутності особи, що скоїла адміністративне  правопорушення, на розгляді своєї  справи, його законних представників, усного провадження компетентним органом, оголошення винесеної постанови  по закінченні процесу.

4). Принцип рівності сторін.

Перед законом і органом, що розглядає справа, усі громадяни, незалежно від походження, соціального  і майнового положення, расової, національної приналежності, статі, освіти, мови, відносин до релігії, роду і характеру занять, місця проживання, віку рівні.

5). Принцип публічності.

Складається в тому, що провадження  у справах про адміністративні  правопорушення від імені держави, що делегує повноваження відповідним  органам. Всі справи про адміністративні  правопорушення розглядаються офіційно, провадження по них носить публічний  характер.

6). Принцип гласності.

Справи про адміністративні  правопорушення розглядаються відкрито, можуть залучатися представники громадськості, трудових колективів.

7). Принцип змагальності.

Змагальність виявляється  в поділі функцій захисту й  обвинувачення. І той і інший  елементи процесу можуть характеризувати  як сторону притягнутої до адміністративної відповідальності особи, так і сторону  потерпілого. Органи, що розглядають  справа, зобов'язані враховувати  позицію учасників процесу і  мотивувати в постанові прийняте рішення в справі з урахуванням  думки учасників процесу.

8). Принцип національної мови.

На території України  офіційне діловодство ведеться українською  мовою. Громадянин України, що не володіють  українською мовою, має право  виступити при розгляді справ  про адміністративні правопорушення тією мовою, якою він володіє.

9). Принцип об'єктивності істини.

При здійсненні провадження  по адміністративних правопорушеннях  доведенню й оцінці підлягають:

- факт здійснення правопорушення;

- винність (чи невинність) особи, притягнутої до адміністративної  відповідальності;

- пом’якшуючі й обтяжуючі відповідальність обставини;

- підстави для стягнення  майнового збитку і його розмір;

- підстави для припинення  провадження в справі.

Доказу в справі оцінюються відповідним органом (посадовою  особою) за внутрішнім переконанням, заснованому  на всебічному, повному й об'єктивному  дослідженні обставин справи в їхній  сукупності.

10). Принцип двоступеневості.

Потерпілий і особа, притягнута до адміністративної відповідальності, мають право оскарження постанови  по конкретній справі. Дана постанова  може бути переглянута в органі другої інстанції.

11). Принцип диспозитивності.

Учасники адміністративно-юрисдикційного провадження за власним розсудом можуть розпоряджатися своїми правами: звертатися чи не звертатися зі скаргами в органи адміністративної юстиції, знайомитися чи не знайомитися з  матеріалами справи, заявляти клопотання, користатися послугами перекладача, оскаржити постанови по справах  про адміністративні правопорушення.

12). Принцип усності.

Учасники процесу по справах  про адміністративні правопорушення дають усні пояснення, що записуються  у відповідні протоколи.

 

4. Завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення.

 Відповідно до статті 245 КпАП, завданнями провадження  в справах про адміністративні  правопорушення є: своєчасне,  всебічне, повне і об'єктивне з'ясування  обставин кожної справи, вирішення  її в точній відповідності  з законом, забезпечення   виконання   винесеної постанови,  а також  виявлення причин та умов, що  сприяють вчиненню адміністративних  правопорушень, запобігання  правопорушенням,  виховання громадян у дусі   додержання законів,  зміцнення  законності. Іншими словами, тут  зважуються дві пов'язані між  собою задачі: юрисдикційна (справедливе  рішення справ) і профілактична  (попередження нових правопорушень). [2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Висновок.

У результаті знайомства з  дослідженням в галузі провадження  у справах про адміністративні  правопорушення можна зробити наступні висновки.

В галузі права поняття  процесу нерозривно пов'язано з  розглядом суперечки, а при провадженні  у справах про адміністративні  правопорушення спор у правовому  змісті відсутній. При відсутності  суперечки державний орган (посадова особа) діє в рамках не юридичного процесу, а матеріально-правової процедури  його функціонування. [5]

Самостійність провадження  у справах про адміністративні  правопорушення обумовлюється як мінімум  двома причинами:

1) специфікою матерії,  що розбираються: суперечки з  відносин влади і примуса за  своїм змістом далекі від цивільного  розгляду з його принципами  усності, рівності сторін, змагальності, матеріального інтересу;

2) особливостями самого  провадження , що укладається,  на думку багатьох його дослідників,  у спрощеній процедурі. На мою  думку, процедура не може бути  спрощеною, але повинна бути  адекватною для винесення відповідно  правовій істині рішення, забезпечувати  переконання громадян у правильності  застосування до них правил, установлених  державою.

Серед особливостей провадження  у справах про адміністративні  правопорушення можна назвати наступні:

1) покладання права доказу  на владну сторону адміністративного  процесу, на відміну від традиційного  процесу;

2) можливість і усного, і письмового ведення справи, вирішення справи у відсутності  відповідача, відсутність багатьох  твердих правил цивільного і  карного процесів;

3) провадження у справах  про адміністративних правопорушень  — це квазісудебна діяльність;

4) у провадженні у справах  про адміністративні правопорушення  беруть участь два суб'єкти, а  не як у цивільному процесі; 

5) публічний характер  правопорушень, що викликають  спор.

У даному рефераті були викладені основні принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення. Багато питань залишилися поза зоною уваги, але основні підходи до висвітлення проблематики провадження у справах про адміністративні правопорушення були покладені в основу даної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Список використаної літератури .

Законодавчі і нормативні акти органів державної влади:

1. Конституція України 

2. Кодекс про адміністративні  правопорушення 

3. Закон України “Про  міліцію” 

4. Закон України "Про  оперативно-розшукову діяльність"

Навчальні посібники і монографічні видання:

1. Авер'янов В.Б. „Державне  управління в Україні” (Навчальний  посібник), – К.: 1999

2. Битяк Ю.П., В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др. „Административное  право Украины” – Харьков: 2003

3. Васильев А.С. „Административное  право Украины”, – Харьков: 2002

4. Гончарук С.Т. „Адміністративне  право України”, – К.: 2001

5. Ківалов С.В., Біла Л.P. „Адміністративне право України” (Навчально-методичний посібник),–  Одеса: 2002.

6. Клименко Г.Б. „Адміністративне  право”, – Харків: 2000

7. Коваль Л.В. „Адміністративне  право України”, – К.: 1996

8. Колпаков В.К. „Адміністративне http://www.ukrlawyer.narod.ru/ право України”, –  К.: 1999

9. Павловский Р.С. „Административное  право”, – К.: 1986