Ресурсні платежі як джерело доходів державного бюджету України

Тема: Ресурсні платежі як джерело  доходів державного бюджету України

Зміст

Вступ

Актуальність теми. Плата за спеціальне використання природних ресурсів включає:

а) плату з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи;

б) плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів; в) плату  за спеціальне використання лісових  ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду; г) плату  за спеціальне використання надр; д) збір за забруднення навколишнього природного середовища. Зазначені платежі є обов'язковими загальнодержавними зборами і стягуються на підставі законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про систему оподаткування", "Про державну податкову службу в Україні", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво" та норм спеціального законодавства.

Встановлюючи систему платежів за спеціальне використання природних ресурсів, держава на сучасному етапі керується, насамперед, інтересами збереження якості навколишнього природного середовища, стимулювання раціонального природокористування, а також,у більшій або меншій мірі, потребами фіскального плану. Починаючи десь з другої половини ХХ століття, коли екологічні проблеми набули загрозливого характеру,відношення держави до природних багатств, що знаходились під її юрисдикцією,зазнало докорінних змін. Відповідні трансформації відбулися і в економічному механізмі природокористування, зокрема, в сфері оподаткування промислового використання об’єктів природи. Тут центр ваги був зміщений у бік посилення регулятивної функції існуючих на той час ресурсних платежів; пріоритет при вироблені податкової політики отримали завдання природоохорони та ресурсозбереження,в науковому обігу з’явився термін "екологічне або зелене"оподаткування.

Водночас держава, як виразник загальносуспільних інтересів, і надалі була зацікавлена в отриманні частини доходів від споживання належних їй на праві власності або таких, що перебували в її управлінні,природних ресурсів. Тому більшість розвинених країн виробили різноманітні за своєю правовою природою механізми (способи) перерозподілу ресурсної ренти між природокористувачами та публічними фондами, які поряд з цим, завдяки певним засобам економічного стимулювання виконували і роль заохочення споживачівриродних ресурсів до їх комплексного й ефективного використання у відповідності з наявними екологічними вимогами та стандартами. В якості таких механізмів на сьогодні виступають рентні платежі, що в переважній більшості різняться за своєю конструкцією та порядком встановлення, однак мають єдине призначення – забезпечення справедливого розподілу "природної" ренти між суспільством та приватними суб’єктами, діяльність яких пов’язана із використанням об’єктів природи. При належній організації економічної системи держави вони  можуть складати значну частку доходів бюджетів, перенести або принаймні послабити податковий тягар, що лягає на виробничу сферу, та пожвавити економічний розвиток суспільства в цілому. Атому на сьогодні існує потреба глибокого аналізу правової природи даних платежів, специфіки їх нормативного регулювання, в тому числі з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду, визначення їх місця в системі платного природокористування.

Вітчизняна юридична наука ще більше відставала в даній сфері, оскільки, незважаючи на подальше визнання наявності ресурсної ренти за умови єдиної державної власності на природні ресурси, її перерозподіл здійснювався за допомогою регулювання ціноутворення, левова частка залишалась знову ж таки в руках держави, а тому питання про запровадження рентних платежів за деякими винятками (наприклад, Б.Г. Розовського,  В.А. Сорокіна) фактично не ставилось. І тільки з переходом до ринкової економіки і появи приватної форми власності на землю та інші природні ресурси проблема розподілу ресурсної ренти набула реального значення та почала привертати увагу правників.

В економічній теорії загальновизнаним є розуміння природних ресурсів як особливого засобу виробництва, створеного без трудової участі людини. В силу цього при їх використанні завжди відбувається споживання зумовленої властивостями природного об’єкта додаткової ренти – прибутку, що не пов’язаний діяльністю природокористувачів [31]. Саме диференційна природна рента І як разі складає предмет нашої дослідницької уваги, оскільки вона, як уже зазначалось вище, по суті є даром природи, і за умови закріплення того чи іншого джерела ренти (природного об’єкта) за конкретним природокористувачем, останній фактично має можливість монопольно присвоювати так званий "незаслужений" або"дарований" дохід.

Питання державного регулювання сфери природокористування, зокрема надрокористування, податкової і рентної політики, були об’єктом уваги широкого кола як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Найбільш глибоко та предметно вони висвітлені в працях Амоші О.І., Балацького О.Ф., Витвицького Я.С., Гейця В.М., Данилишина Б.М., Данилюка М.О., Діяка І.О., Долішнього М.І., Кваснюка Б.Є., Коваля Я.В., Кравціва В.С., Лисецького А.С., Лукінова І.І., Малого І.Й., Мельника Л.Г., Міщенка В.С., Пасхавера Б.Й., Стадницького Ю.І., Стариченко Л.Л., Степанова В.М., Туниці Ю.Ю., Харічкова С.К., Хвесика М.А. Серед зарубіжних учених економічним оцінкам та методам регулювання сфери природокористування, у т. ч. надрокористування, присвячені роботи Бєлова Ю., Бревера К., Буздалова І., Вельмера Ф., Голуба А., Гофмана К., Ейсмонта О., Івановського С., Кимельмана С., Комарова М., Линника Л., Маркандія А., Маккензі В., Ніколаєва І., Орлова В., Панскова В., Парсона Р., Скотта А., Реймерса Р., Шмойлова С, Чукаєвої І., Яковця Ю.

Метою дослідження є поглиблення теоретико-методологічних засад і обґрунтування методичних підходів до формування системи ресурсних платежів до Бюджету України.

На шляху досягнення поставленої  мети визначені і вирішувались такі основні завдання:

• дослідити економічний зміст функції та класифікація ресурсних платежів;
• визначити принципи формування та розподілу грошових потоків;
• узагальнити визначення основних джерел доходів бюджетів;
• виявити основні види податкових стягнень та відрахувань до фондів цільового призначення;
• проаналізувати нетрадиційні види ресурсних платежів;
• визначити особливості забезпечення державного бюджету в Україні;
• розробити економічну модель оподаткування природно-ресурсними платежами
• обґрунтувати вплив інфляційного розвитку на забезпечення доходів бюджетів
• дослідити іноземний досвід ресурсних платежів .

Об’єктом дослідження є процеси формування та реалізації економічних засад природно-ресурсного регулювання.

Предметом дослідження є ресурсні платежі як джерело доходів державного бюджету України.

Методи дослідження. Методологічною базою роботи є фундаментальні положення сучасної економічної теорії та праці провідних зарубіжних і вітчизняних учених з проблем економіки природокористування, зокрема рентної політики і рентного регулювання в природоексплуатуючій сфері.

Розділ І. Теоретичні основи грошових платежів як елементу забезпечення доходів Державного бюджету

1.1. Економічний зміст функції та класифікація ресурсних платежів

Дуже тісно до системи місцевих податків і зборів примикає механізм ресурсних платежів. Розрахунки за використання деяких природних ресурсів закріплені на рівні податкової системи (плата за землю, лісовий дохід), проте ряд платежів регулюється відносно відокремлено, а механізм їх обрахування та вилучення дуже схожий на податкові відрахування і кошти, що отримуються за рахунок ресурсних платежів, також поступають в бюджети різних рівнів і є джерелом насичення їх доходної частини.

В бюджет стягується:

1. Плата за спеціальне використання  лісових ресурсів.

2. Плата за спеціальне використання  прісних водних ресурсів.

3. Плата за спеціальне використання  надр при видобуванні корисних  копалин.

4. Відрахування на геологорозвідувальні  роботи.

5. Рентна плата за нафту та  природний газ, що видобувається  в Україні.

6. Різниця в цінах за природний  газ.

7. Надходження коштів від приватизації майна державних підприємств.

Механізм розрахунку плати за воду було конкретизовано постановами Мінекономіки України від 13.07.1992 р. № 20 «Про тарифи на воду, яка забирається із водогосподарських  систем» і від 05.01.1993 р. № 2 «Про тарифи на воду». В теперішній час плата за воду обчислюється та сплачується у відповідності з Інструкцією «Про порядок обчислення та сплати платежів за спеціальне використання прісних водних ресурсів», затвердженою наказом ГДПА України, Мінекономіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Госкомітету України по водному господарству, Госкомітету України по геології та використанню надр від 14.04.94 р. № 26/50/52/46/48.

Плата за спеціальне використання прісних  водних ресурсів встановлюється з метою формування зацікавленості суб'єктів підприємницької діяльності в раціональному використанні водних ресурсів. Введення цієї плати не звільняє суб'єктів від сплати платежів за скиди у водні об'єкти забруднюючих речовин, штрафів за порушення природоохоронного законодавства [22, c. 39].

До спеціального використання прісних  водних ресурсів належить використання водних ресурсів для задоволення  потреб у воді виробничих і сільськогосподарських  потреб, потреб населення. Спеціальне використання прісних водних ресурсів здійснюється в декількох формах:

— використання водних ресурсів для  задоволення виробничих потреб і  потреб населення у воді за допомогою  спеціальних пристроїв;

— використання води без застосування спеціальних пристроїв та установок, які можуть вплинути на якісні та кількісні показники стану водних ресурсів;

 — користування водними об'єктами  для потреб гідроенергетики і  водного транспорту.

Платниками виступають підприємства промисловості та підприємства, що відповідно до класифікатора галузей народного господарства, належать до галузі «Промисловість», в тому числі і підприємства теплоенергетики, незалежно від форми власності, що мають самостійний баланс і є юридичними особами. Вони вносять в бюджет плату за воду, забрану із водогосподарських систем чи підприємств комунального господарства.

Платниками виступають також суб'єкти підприємницької діяльності — водокористувачі  незалежно від форм власності, що вважаються юридичними особами, включаючи  підприємства гідроенергетики і  водного транспорту, підприємства з іноземними інвестиціями, їх філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не вважаються юридичними особами, але мають окремий баланс, поточний і розрахунковий рахунок в банку, а також господарські виробничі підрозділи, що не мають статусу юридичної особи та підвідомчі негоспрозрахунковим організаціям.

Об'єктом обчислення плати за воду є обсяг води, яку споживачі  використовують для власних потреб, незалежно від того чи вона поступає безпосередньо із водогосподарських систем або інших водокористувачів чи від підприємств комунального господарства.

При використанні води на потреби  об'єктів соціально-культурного  призначення, житлово-комунального господарства, побутового обслуговування тощо плата  в бюджет вноситься за всю забрану воду, якщо ці служби забирають її з системи водопостачання промислового підприємства, на балансі якого він і знаходиться.

Плата за воду не вноситься:

— якщо вона відпускається іншим  споживачам;

— якщо вона забирається рибзаводом;

— якщо вона забирається не з системи водопостачання промислового підприємства службами, що знаходяться на його балансі;

— на підземні лікувальні і термальні  води, підземні промислові води;

— за морську воду.

Нормативи плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів затверджуються Кабінетом Міністрів України в гривнях за 1 куб. метр води, що використана із водогосподарської системи [19, c. 25].

Платежі, здійснювані на геологорозвідувальні роботи, справлялись у відповідності  з постановами і наказами Міністерства економіки України. З 1 жовтня 1995 року введено новий порядок відрахувань на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.95 р. № 645, який базується на статті 33 Кодексу України про надра.

Відрахування на геологорозвідувальні роботи обчислюються за нормативами  користувачами всіх форм власності, які добувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах.

Ці нормативи визначаються як частина  вартості одиниці добутої мінеральної сировини. В цьому випадку вартість одиниці добутої мінеральної сировини обчислюється за цінами реалізації без обліку плати за користування надрами при видобуті корисних копалин, рентної плати та податку на додану вартість.

Нормативи обчислюються у відсотках до вартості одиниці добутої мінеральної сировини. При цьому вартість одиниці цієї сировини визначається за ціною реалізації без обліку ПДВ, рентних платежів і плати за надра. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.95 р. № 773 Міністерству економіки України надано право встановлення нормативів зазначених відрахувань.

Відрахування за геологорозвідувальні роботи сплачуються В Державний бюджет і відносяться на собівартість продукції користувачів надр. Від плати відрахувань за геологорозвідувальні роботи звільняються власники землі та землекористувачі, які здійснюють у встановленому порядку видобування корисних копалин місцевого значення для власних потреб чи користуються надрами для господарських і побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках.

По закінченню кожного кварталу користувачі надр обчислюють повну суму відрахувань за геологорозвідувальні роботи зростаючим підсумком з початку року, виходячи з фактичної вартості мінеральної сировини, і подають податковим адміністраціям розрахунки в терміни, визначені для подання бухгалтерські звітності. Остаточна сплата відрахувань здійснюється в п'ятиденний термін з дати, встановленої для надання бухгалтерської звітності.

З 1 квітня 1994 року в Україні введена плата за спеціалізоване використання надр при видобуванні копалин. Тимчасовий порядок сплати визначає єдині на території України, її континентальному шельфі правила перерахування її в бюджет [16, c. 221-222].

Використання надр здійснюється на основі спеціальних ліцензій. Платниками виступають всі суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють спеціальне використання надр при наявності спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами в межах території України, її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Платниками виступають суб'єкти, які здійснюють всі види користування надрами.

Об'єктом сплати є обсяг добування  корисних копалин (для нафти, газового конденсата, гідромінеральних ресурсів), погашені балансові запаси. До непогашених запасів належать як здобуті, так і залишені нездобутими із надр (втрачені) балансові запаси корисних копалин. До втрачених корисних копалин в процесі видобування належать всі види втрат в надрах.

Плата за корисні копалини нараховується за єдиним для всіх користувачів нормативом за кожну одиницю погашених балансових запасів корисних копалин чи за кожну одиницю здобутих корисних копалин. Цей норматив встановлюється в розмірі 1 % реалізації одиниці добутої мінеральної сировини без обліку податку на додану вартість. Для підприємств вугільної промисловості до нормативу плати застосовується коефіцієнт 0.5. Для гірничодобувних підрозділів, що передають свою продукцію для переробки за собівартістю, при визначенні плати, замість ціни враховується собівартість в межах гірничодобувного підрозділу, збільшена на коефіцієнт 1.1. Сума платежу обчислюється платником самостійно і відноситься до витрат виробництва.

Користування надрами узгоджується з місцевими радами, а при необхідності — з іншими зацікавленими міністерствами та відомствами. Окрема ліцензія надається на кожний вид діяльності по користуванню надрами. Для одержання ліцензії на здійснення експлуатації родовищ корисних копалин необхідна експертиза та оцінка запасів корисних копалин Державною комісією України з запасів природних копалин [15, c. 43].

1.2.Принципи формування та розподілу грошових потоків

Доходи Державного бюджету служать  фінансовою базою виконання державою її функцій. Склад, форми і методи мобілізації доходів Державного бюджету визначаються системою і особливостями господарювання та тими завданнями, які вирішує суспільство у певний період.

Склад доходів Державного бюджету  України визначається Бюджетним  кодексом України та Законами «Про Державний бюджет» на відповідний  бюджетний період. Починаючи з 2000 р. Державний бюджет включає дві складові: загальний фонд та спеціальний фонд. Такий поділ Державного бюджету має на меті забезпечення прозорості та реальності системи оцінки усіх джерел доходів і визначення пріоритетів фінансування витрат.

Доходи загального фонду Державного бюджету призначені для фінансування загальних видатків і не мають визначеного спрямування на конкретну мету. Водночас доходи спеціального фонду державного бюджету включають доходи, призначені на забезпечення фінансовими ресурсами передбаченої мети.

Збільшення доходів Державного бюджету має відбуватися не за рахунок посилення податкового  навантаження на економіку, а шляхом глибокої лібералізації податкового  законодавства, розширення бази оподаткування, створення сприятливих умов для розвитку виробництва, приватного підприємництва, скорочення економічно необґрунтованого надання пільг та нелегального тіньового обігу.

Економічний зміст видатків Державного бюджету як засобу впливу на досягнення найвищої справедливості і корисності для кожного члена суспільства полягає у забезпеченні вирівнювання доходів усіх верств населення. Останнє виправдане лише за умови поліпшення соціального становища найбідніших членів суспільства, що досягається в умовах економічного зростання і достатнього розвитку демократичних засад у державі. Саме на економічне зростання і демократизацію суспільства має бути зорієнтоване бюджетне законодавство та діяльність усіх органів законодавчої і виконавчої влади. Сучасне бюджетне законодавство та діяльність органів виконавчої влади в Україні відповідають потребам розвитку суспільства, а розстановка політичних сил законодавчої влади сприяє трансформації економіки [8, c. 19].

Основним завданням політики бюджетних  видатків має стати подальше поєднання  соціальної спрямованості з одночасним посиленням структурного оновлення економіки на базі науково-техно­логічних інновацій. Саме науково-технологічні інновації виступають одним з найважливіших засобів суттєвого збільшення обсягів виробництва продукції та їх споживання.

Реалізація завдань соціальної політики безпосередньо пов´язана з визначенням переліку платних і безоплатних послуг, які надають бюджетні установи і організації, обмеженням кола і обсягу послуг (освіти, охорони здоров´я, культури тощо), які можуть надавати приватні суб´єкти господарювання за встановлену ними плату або встановлення певних обмежень ціни таких послуг, завершенням процесу відокремлення державних позабюджетних фондів, які формуються на страховій основі, від державного бюджету, розвитком страхових систем формування соціальних бюджетів.

Одним із вирішальних факторів підвищення життєвого рівня населення є  забезпечення економічного зростання  держави. Для цього у бюджеті  мають передбачатися централізовані капітальні вкладення. їх обсяг має  бути економічно обґрунтований з чітко цільовим спрямуванням за визначеним переліком для вирішення загальнодержавних і регіональних соціально-економічних проблем, зумовлених енергозбереженням, реформуванням земельних відносин, створенням державної інформаційно-аналітичної інфраструктури соціального призначення, газовідводів і водовідводів, запобігання екологічним катастрофам тощо. Водночас на фінансування об´єктів виробничого призначення, пов´язаних із структурною перебудовою, інноваційним оновленням, модернізацією виробництва та технологічним розвитком, мають спрямовуватися частина грошових надходжень від приватизації державного майна [9, c. 86-87].

1.3. Визначення основних джерел доходів бюджетів

Доходи бюджетів різних рівнів —  це частина централізованих фінансових ресурсів, що вилучаються у фізичних і юридичних осіб та акумулюються державою для виконання властивих їй функцій. Вони відображають економічні відносини між державою та юридичними і фізичними особами в процесі формування доходів фінансових ресурсів, які надходять у розпорядження органів державної влади і державного управління.

Склад доходів Державного бюджету  визначається Бюджетним кодексом України  та Законом «Про Державний бюджет»  на відповідний рік. Починаючи з 2000 р. Державний бюджет України (зведений бюджет) поділяється на дві складові: загальний фонд і спеціальний фонд.

Доходи загального фонду бюджету  включають такі його складові, які  призначені для забезпечення фінансовими  ресурсами загальних видатків держави  і не мають конкретного спрямування. До спеціального фонду бюджету України відносяться лише ті з них, що призначені для фінансування конкретних заходів.

За обсягом доходи бюджетів менші  від державних доходів. Останні, крім доходів бюджетів усіх рівнів, включають фінансові ресурси  позабюджетних фондів та державного сектора економіки. Су­купність усіх видів доходів та їх взаємопов´язане використання становить систему доходів бюджетів. Вона покликана вирішувати і фіскальні, і регулюючі завдання, зокрема, стимулювання зростання виробництва і підвищення його ефективності, сприяння прискоренню науково-технічного прогресу, забезпечення соціальних гарантій населення, розвиток соціальної інфраструктури тощо.

Доходи бюджетів усіх рівнів в Україні  класифікуються за різними ознаками.

1. За джерелами утворення:

а) доходи, отримані від розподілу новоствореної вартості;

б) доходи, що включаються до фонду  відшкодування;

в) доходи від реалізації багатства.

2. За джерелом надходження соціально-економічного  характеру:

а) доходи від господарської діяльності;

б) доходи від використання природних ресурсів;

в) доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

г) доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

д) державне мито;

є) митні платежі;

є) збори та інші неподаткові доходи;

ж) доходи від приватизації;

з) доходи від громадян тощо [12, c. 53-54].

3. Залежно від способу зарахування  до певної ланки бюджетної  системи доходи бюджетів поділяються  на закріплені й регулюючі.

Закріплені доходи — це обов´язкові  платежі, які на тривалий період повністю або частково закріплюються як джерело доходів конкретного бюджету (бюджетів). Вони створюють основу дохідної бази бюджетів усіх ланок бюджетної системи України. Регулюючі доходи - це обов´язкові платежі, що можуть надходити до бюджетів різних ланок бюджетної системи України.

Віднесення тих чи інших доходів  до закріплених чи регулюючих не є  стабільним. Залежно від політичних і економічних завдань того чи іншого періоду соціально-економічного розвитку суспільства ті чи інші доходи можуть бути віднесені як до закріплених, так і до регулюючих.

4. За методом залучення фінансових  ресурсів доходи бюджетів в  Україні поділяють на п´ять  груп:

а) податкові надходження (податки  на доходи, податки на прибуток, податок  на додану вартість, акцизний збір, мито, збори за використання природних ресурсів тощо);

б) неподаткові надходження (доходи від власності та підприємницької  діяльності, адміністративні збори  і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження  від штрафів та фінансових санкцій та інші неподаткові надходження, які включають доходи від зовнішньоекономічної діяльності, від приватизації державного майна тощо);

в) доходи від операцій з капіталом (надходження від продажу основного  капіталу, державних запасів матеріальних цінностей, землі, нематеріальних активів, а також отримання дивідендів від акцій та інших цінних паперів, що належать державі в акціонерних товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності, плата за спеціальне використання природних ресурсів, отримання відсотків за надані кредити тощо);

г) державні цільові фонди (збір на обов´язкове соціальне страхування  на випадок безробіття до Фонду загальнообов´язкового  державного страхування України  на випадок безробіття, збір на обов´язкове  соціальне страхування до Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, платежі до Фонду України соціального захисту інвалідів тощо);

д)      офіційні трансферти (грошові кошти, отримані від державної  влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, від інших держав, міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі у формі дотацій, субвенцій, надходжень) [21, c. 15].

Розділ ІІ. Методологія забезпечення ресурсними платежами Бюджету України

2.1.Основні види податкових стягнень та відрахувань до фондів цільового призначення

Фонди фінансових ресурсів цільового  призначення є самостійною ланкою фінансової системи. Необхідність їх створення  та функціонування зумовлена потребою в наданні певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В економічному аспекті - це створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення економічних і соціальних потреб держави, підприємницьких структур та окремих громадян.

Світова наука й практика мають  значний досвід щодо мобілізації  коштів на вказані цілі, які включають  такі джерела: внески громадян; асигнування  з бюджету; ресурси підприємницьких структур; кошти спонсорів; благодійні внески; страхування; кредит. Фонди фінансових ресурсів цільового призначення існують майже в усіх країнах, проте в кожній є свій їхній перелік.

В Україні до числа вказаних фондів належать: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Інноваційний фонд, а також велика кількість галузевих фондів. Проте вказані фонди, крім Пенсійного, включаються до складу державного бюджету і тим самим дещо зменшується їхня роль як самостійної ланки фінансової системи. Треба зазначити, що діяльність централізованих фондів не здійснюється на принципах комерційного розрахунку, що теж звужує їхнє функціональне призначення.

Загалом, принципи організації централізованих  фондів фінансових ресурсів можна сформулювати так:

• відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави;
• відрахування до фондів є обов'язковими платежами й можуть стягуватися примусово;
• витрати з фондів здійснюються лише на визначені потреби, які передбачені законами України.

Створення фондів фінансових ресурсів цільового призначення, по суті, є  об'єктивним процесом фінансового забезпечення соціальних потреб населення у зв'язку з настанням або виникненням  відповідних обставин. Проте цю функцію можуть виконувати як державні фонди фінансових ресурсів, гак і фонди недержавної форми власності. Усе це, врешті-решт, залежить від рівня розвитку системи соціального забезпечення в державі [22, c 40-41].

У постсоціалістичних країнах, де соціальне забезпечення здійснювалося виключно державою, нині, як правило, цю функцію виконують створені державою централізовані фонди фінансових ресурсів цільового призначення. Така постановка має низку вад, і насамперед ту, що суб'єкт соціального забезпечення, тобто громадянин держави, є залученим до одного джерела фінансового забезпечення, чим зумовлена нестабільність його становища.

По-друге, відрахування до фондів майже  не пов'язані з трудовим внеском  кожної особи, а тому чітко проявляється принцип зрівнялівки щодо одержання пенсій та допомог. Нині в Україні це найактуальніша проблема, насамперед вона стосується пенсійного забезпечення. її розв'язання може бути досягнуто шляхом реформування пенсійного забезпечення в двох напрямках - удосконалення державного пенсійного забезпечення шляхом наближення середньої пенсії до рівня середньої заробітної плати та її прямої залежності віл рівня заробітної плати, а також розвитку недержавного добровільного пенсійного забезпечення.

Введення додаткового недержавного пенсійного забезпечення продиктовано ринковими умовами господарювання, коли потенційний пенсіонер повинен частково взяти на себе відповідальність за своє забезпечення в старості. Такий шлях реформування пенсійного забезпечення послабить фінансове напруження в державі, поліпшить психологічну ситуацію, створивши впевненість потенційних пенсіонерів у забезпеченості свого майбутнього. Крім того, будуть створені мотиви щодо підвищення ефективності праці.