Теоретичний аналіз розвитку психіки тварин

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Нацiональний Авiацiйний Унiверситет

Контрольна  робота

Предмет: «Загальна психологія»

Тема: «Теоретичний аналіз розвитку психіки тварин»

Виконав:__________________

Викладач__________________

м. Київ

2012 р.

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………... 3

1              Теоретичний аналіз розвитку психіки тварин………………………….. 5

1.1              Стадії і рівні розвитку психіки і поведінки тварин ………………… 6

1.2              Виникнення та розвиток психіки у нижчих тварин ………………… 7

1.3              Розвиток психіки у хребетних тварин……………………………....  10

1.4              Особливості психічної діяльність вищих тварин…………………... 14

2 Відмінність психіки людини від психіки тварин……………………………16

3 Розвиток психіки на різних етапах еволюції тваринного світу ……………18

Висновок.…..……………………………………………………………………..24

Список використаної літератури………………………………………………..25

Додаток 1. Стадії та рівні розвитку психіки тварин (О. М. Леонтьєв) ……..  26

Вступ

Нині спостерігається бурхливий розвиток психологічної науки, що зумовлено різноманітністю теоретичних та практичних завдань, які постають перед нею. Головним завданням психології є вивчення законів психічної діяльності в її розвитку. Протягом останніх десятиліть значно розширилася тематика психологічних досліджень, з'явилися нові наукові напрями та дисципліни. Змінився понятійний апарат психологічної науки, відбувається постійне її збагачення новими емпіричними даними.

Загальна психологія займає особливе місце серед інших галузей психології. Вона досліджує найбільш загальні закономірності психічної діяльності дорослої нормальної людини. Змістом загальної психології є головні принципи науки, її методи, система понять, узагальнення і абстрагування результатів досліджень, одержаних у різних галузях психології. Велике значення для розуміння природи психіки має висвітлення закономірностей її становлення в процесі еволюції живого світу та суспільно-історичного розвитку людства.[1]

Спираючись на наукові дані, можна стверджувати, що психіка постала у процесі взаємодії найпростіших живих істот з навколишнім середовищем.

Завдяки психіці вдосконалювалася регуляція цього процесу, що забезпечувало виживання й життєдіяльність живих істот. Психіка, таким чином, виникла як необхідний механізм сигналізації, орієнтації, організації поведінки живих істот, що поліпшувало умови їхнього життя. Розвиток психіки здійснювався як доцільний процес і проходив ряд етапів, набуваючи на кожному з них якісно нових ознак.

Реконструкція процесу виникнення та становлення психіки ґрунтується і на тій обставині, що у тваринному світі ще й досі існують різні за своєю складністю й давністю походження живі організми. Вони є носіями психіки різного рівня розвитку - від найпростішої, як у амеб, до найскладнішої у світі - психіки людини. Крім того, існують численні археологічні дані, що свідчать про ступінь розвитку мозку та його функцій у тварин і людини у минулому, про характер результатів їхньої поведінки й діяльності.

Розвиток психічних механізмів регуляції поведінки живих істот проходив ряд етапів: чутливість щодо окремих властивостей об'єктів у найпростіших організмів - сприймання цілісних предметів у більш складних живих істот - практичний інтелект вищих тварин - практичний і абстрактний інтелект як основа первісної свідомої психіки у прадавньої людини - свідомість і самосвідомість стародавньої людини - особистість людини до нашої і нашої ери, зокрема, епох Відродження, Просвітництва, промислової революції та сучасного соціального і науково-технічного поступу. При переході від попереднього до наступного етапу форми психіки трансформуються у досконаліші психічні системи регуляції поведінки та діяльності живих істот, дедалі ефективніше забезпечуючи їхню життєдіяльність.

1 Теоретичний аналіз розвитку психіки тварин

Психологія з'ясовує глибинні психологічні закономірності явищ і процесів, які виявляються як тенденція, сутність. Цієї мети вона досягає, використовуючи один з загальнонаукових методів пізнання психологічної дійсності - теоретичний аналіз, тобто порівняння, класифікацію, узагальнення і типологізацію.

Теоретичний аналіз. Використання його дає змогу охопити одночасно велику кількість даних, проникнути в їх суть, здійснити за допомогою мишлення реконструкцію об'єкта дослідження, виокремити в ньому предмет, ознаки, властивості, сторони, які становлять пізнавальний інтерес для дослідника. Теоретичний аналіз забезпечує розчленування явища на елементи, розкриття його структури і специфіки. Наприклад, завдяки психологічному аналізу вдається встановити зв'язки розвитку особистості із зовнішніми і внутрішніми чинниками.

Одна з галузей загальної психології, порівняльна психологія, якщо її розглядати з точки зору теоретичного аналіз розвитку психіки тварин, являэ собою галузь психології, що досліджує філогенетичні форми психічного життя. У галузі порівняльної психології зіставляють психіку тварин і людини, встановлюють специфіку і причини подібності та відмінностей у їхній поведінці. Розділом порівняльної психології є зоопсихологія, яка вивчає психіку тварин, що належать до різних систематичних груп (видів, порід, сімейств), найважливіші форми і механізми поведінки. До класичних об´єктів порівняльної психології (павуки, мурашки, бджоли, птахи, собаки, коні, мавпи) сьогодні приєднано китоподібних ссавців (дельфінів). Вроджені механізми поведінки тварин є об´єктом спеціального вивчення в порівняно новій галузі біології та психології - етології.

1. 1              Стадії і рівні розвитку психіки і поведінки тварин

Одну з гіпотез, що стосується стадій і рівнів розвитку психічного віддзеркалення, починаючи від простих тварин і кінчаючи людиною, запропонував О.М. Леонтьєв в праці "Проблеми розвитку психіки". Пізніше вона була допрацьована і уточнена К.Е. Фабрі на основі новітніх зоопсихологічених даних, тому тепер її правильніше називати концепцією Леонтьєва - Фабрі.[3]

Уся історія розвитку психіки і поведінки тварин, згідно цієї концепції, ділиться на ряд стадій і рівнів.

А.Н. Леонтьєв виділяє в еволюційному розвитку психіки три стадії (див. Додаток):

I стадію елементарної сенсорної психіки;

II стадію перцептивної психіки;

III стадію інтелекту.

Найбільш організовані тварини знаходяться на найвищому рівні розвитку психіки. По суті дану стадію розвитку називають стадією інтелекту, яка характеризується складними формами відображення дійсності.

Інтелектуальна поведінка тварин характеризується такими основними ознаками:

- за складних умов тварини після багаторазових "спроб і помилок" знаходять рішення;

- якщо поставити тварину в аналогічні умови - відразу знаходить рішення;

- якщо умови видозмінити - знаходить рішення, і це означає, що їй властиве перенесення.

Разом з тим у нестандартних ситуаціях проявляється обмеження інтелектуальної поведінки тварин.

На різних стадіях розвитку психіки у тварин спостерігаються певні механізми відображувальної діяльності.

К.Э. Фабрі зберігає лише перші дві стадії, розчиняючи стадію інтелекту у стадії перцептивної психіки внаслідок труднощів розподілу "інтелектуальних" і "неінтелектуальних" форм поведінки вищих ссавців. Потім К.Э. Фабрі вводить розподіл кожної стадії принаймні на два рівні: вищий і нижчий .

На двох перших стадіях поведінка тварин виражена природженими формами. Кожна із стадій характеризується певним поєднанням рухової активності і форм психічного віддзеркалення, причому в процесі еволюційного розвитку те і інше взаємодіє один з одним. Вдосконалення рухів веде до поліпшення пристосовної діяльності організму. Ця діяльність, у свою чергу, сприяє поліпшенню нервової системи, розширенню її можливостей, створює умови для розвитку нових видів діяльності і форм віддзеркалення. Те і інше відбувається за допомогою вдосконалення психіки.[3]

1. 2              Виникнення та розвиток психіки у нижчих тварин

Психіка є продуктом досить тривалого і складного процесу розвитку органічної природи. Історії розвитку психіки передувала її передісторія, яка відбувалася в ході біологічної еволюції тваринних організмів. Виникнення психіки не є випадковим результатом процесу розвитку живих організмів, її виникнення було необхідною умовою пристосування тварин до навколишнього середовища з урахуванням змін, що в ньому відбуваються.

Для найпростіших тварин, у яких немає нервової системи органів чуття, характерна елементарна форма відображення - подразливість. Вона забезпечує обмін речовин між організмом і середовищем. Подразливість - це недиференційована здатність реагувати змінами свого стану або рухами на зовнішні впливи, що належать до процесу обміну речовин, залишаючи без відповіді індиферентні впливи. Такі реакції називають тропізмами -пристосовними рухами найпростіших тварин, що зумовлюються впливами тих чи інших зовнішніх подразнень. У деяких одноклітинних тварин можна спостерігати складніші реакції - у них існує деяка диференціація функцій їхнього організму, що є елементарним виявом здатності відчувати.

Процес біологічної еволюції, ускладнення умов життя сприяли виникненню із простих, одноклітинних тварин складніших, багатоклітинних тварин, які характеризувалися диференційованістю проявів існуванням спеціальних органів та систем для реагування на різноманітні подразники.

Крім того, у цих тварин з'явилися спеціальні органи для забезпечення їх пересування. Розвиток органів руху привів до розвитку і органів чуття, які утворилися шляхом пристосування певних ділянок поверхні тіла до сприймання певних видів подразників зовнішнього середовища (механічні, хімічні, світлові ). Ця стадія розвитку психіки, на думку О. М.Леонтьева, виникає в ході розвитку простої подразливості, яка властива будь-якому навіть найпростішому життєздатному тілу. Тварина починає реагувати не тільки на біологічно значущі впливи, які безпосередньо належать до обміну речовин, але й на „нейтральні", біологічно незначущі, якщо вони сигналізують про появу життєво важливих впливів. Ця здатність реагувати подібним чином називається чутливістю. Виникнення чутливості, на думку О.М.Леонтьєва, є об'єктивною біологічною ознакою виникнення психіки.[2]

Поява психічної форми відображення як властивості особливої матерії пов'язана з виникненням найпростішої нервової системи. Подібна нервова система з'являється у кишковопорожнинних тварин (гідра, медуза, актінія) і являє собою окремі нервові клітини з відростками, що переплітаються між собою, і називається дифузною. За такої нервової системи спостерігаються недиференційовані реакції всього організму на різні подразники, відсутній центр управління. Характерною особливістю цієї стадії розвитку багатоклітинних є те, що провідність збудження прискорюється в багато разів. Але, незважаючи на переваги, дифузна нервова система має і свої обмеження: збудження рівномірно поширюється через нервову системі на все тіло тварини. Відсутність органу управління, який міг би не тільки сприймати, але й здійснювати переробку, кодування одержаної інформації, суттєво обмежує можливості поведінки на цьому рівні. Ці недоліки усуваються на подальших етапах еволюції з переходом до наземного способу життя і формування більш складної гангліозної нервової системи.

Гангліозна нервова система передбачає наявність центру управління. Як приклад можна розглянути нервову систему черв'яків, у яких нервові вузли (ганглії) розміщені в кожному сегменті тіла. Усі вузли з'єднані між собою, і організм діє як єдине ціле. Головний вузол має значно складнішу будову, ніж інші, і реагує більш диференційовано на зовнішні подразники. У головній ганглії сигнали обробляються, виникають певні „програми" поведінки, які у вигляді рухових імпульсів поширюються ланцюгом нервових ганглій. Виникає новий принцип — централізованість нервової системи, що суттєво відрізняється від принципу побудови дифузної нервової системи.[9]

Подальший розвиток і ускладнення гангліозної нервової системи спостерігається в комах. У них чітко виокремлюються різні ділянки нервової системи (черевна, грудинна і головна). Складнішим стає і головний вузол, який регулює рух кінцівок, крил та інших органів. У вищих комах (бджоли, мурахи) існують диференційовані відчуття: нюхові, смакові, зорові, дотикові.

Таким чином, для тварин характерна сенсорна стадія розвитку психіки, яка передбачає відображення окремих властивостей предметів при їх безпосередньому впливові на тварину, але все ще відсутнє цілісне відображення предметів.

Особливість цієї стадії розвитку психіки полягає в тому, що переважна  поведінка тварин є вродженою і передається по спадковості, набуваючи форм інстинктивної поведінки. Ці програми поведінки виробляються багатьма мільйонами поколінь і бувають настільки складними та доцільними, що деякі дослідники вважають їх прикладами розумної поведінки. Але вони є доцільними лише в постійних, стандартних умовах; при зміні умов програми поведінки втрачають свою „розумність" і доцільність.

Таким чином незважаючи на складність інстинктивної поведінки тварин, вона не може забезпечити реалізації програм поведінки у випадку нестандартних подразників, обмежуючи тим самим можливості тварин відображати властивості навколишнього світу. Відображення дійсності має форму чутливості до окремих властивостей або групи властивостей, форму елементарного відчуття. (О.М. Леонтьев називає цю стадію розвитку психіки стадією елементарної сенсорної психіки, яка забезпечує існування цілої низки видів тварин. [6]

1. 3              Розвиток психіки у хребетних тварин

У хребетних тварин нервова система характеризується вищим ступенем розвитку пристосовувальної діяльності. Це зумовлюється переходом тварин до наземного способу існування: умови харчування стають складнішими, середовище - мінливішим, зростають вимоги до орієнтування в навколишньому середовищі, що постійно змінюється. Разом з цим змінюється тип відтворення: кожна тварина відтворює 2-3, рідше 5-6 собі подібних, виживання потомства стає умовою збереження виду. Усе це створює біологічні передумови для нової, індивідуально-мінливої поведінки . Ця форма поведінки існує у зародковому стані у нижчих хребетних, але на вищих ступенях еволюції починає займати більш значне місце.[10]

У всіх хребетних тварин наявні складні та різноманітні види їх вродженої, інстинктивної діяльності. Так, деякі морські риби для відкладання ікри в прісній річковій воді долають багатокілометрові відстані, щоб добратися до верхів'я рік; птахи, які на зиму відлітають у теплі краї, а навесні повертаються на свої попередні місця, будують гнізда, висиджують яйця, доглядають пташенят.

Необхідність ускладнення поведінки тварин у процесі еволюції приводить до створення принципово нових нервових апаратів, які могли не лише одержувати сигнали ззовні і використовувати вроджені спадково запрограмовані інстинктивні програми поведінки, але й аналізувати інформацію, що надходить, і замикати нові зв'язки, які забезпечують нові індивідуально мінливі форми поведінки. Таким нервовим апаратом є головний мозок, що побудований за принципом ряду надбудованих один над одним рівнів або поверхів. Нижчі рівні, розміщені у стволі мозку, забезпечують регуляцію внутрішнього стану організму і побудовані за типом нервових вузлів (гангліїв). Переважаючи в нижчих хребетних і дозволяючи здійснювати елементарні вроджені програми пристосування, вони мало чим відрізняються від видів інстинктивної діяльності. Типовим прикладом такої побудови є мозок жаби, який забезпечує насамперед виконання інстинктивних і маломінливих форм поведінки.

Характерною рисою пристосувальної діяльності хребетних тварин є те, що вона значною мірою змінюється під впливом індивідуально набутого ними досвіду. Здатність набувати цей досвід виявляється у риб, земноводних, плазунів, більшою мірою - у птахів і ссавців. Вона давно використовується при їх дресируванні. Підґрунтям цього є утворення умовних рефлексів: свійських птахів привчають збиратися в певному місці для годівлі на певний звук людського голосу, соколів навчають полювати, папуг — відтворювати певні звуки людської мови.

У більш високоорганізованих тварин над апаратом ствола надбудовується складніше утворення, яке включає спочатку підкоркові вузли і лімбічну кору, а у вищих хребетних - утворення нової кори великих півкуль, які все більше розвиваються і поступово починають повністю домінувати над утвореннями нижчого рівня.[2, 5]

На вказані апарати надбудовується апарат наступного, найвищого рівня нервової системи великих півкуль, нової кори головного мозку, маса якої починає займати все більше місце відносно до маси тіла.

У міру еволюційного розвитку тварин великі півкулі починають відігравати провідну роль у регуляції основних форм поведінки тварин.

Головна функція кори головного мозку полягає в тому, що, будучи апаратом, який не тільки сприймає сигнали й пускає в хід закладені видові програми поведінки, вона дає змогу аналізувати інформацію, що надходить ззовні, орієнтуватися в змінах навколишнього середовища, замикати нові зв'язки і формувати нові види індивідуально-мінливої поведінки. Механізм такої поведінки значно складніший, ніж механізми інстинктивної поведінки.

Він полягає в тому, що в результаті активного орієнтування тварини в умовах середовища один із стимулів, котрий мав істотне значення і сигналізував появу життєво важливих умов (їжі, небезпеки), починає виокремлюватися з навколишнього середовища і приводить до замикання нових зв'язків і виникнення нових програм поведінки, за допомогою яких тварина досягає необхідної мети й уникає небезпеки. [2]

Для дослідження вироблення навичок у тварин дослідники садовили тварину в спеціальну клітку (проблемний ящик), де приманка (їжа) відділялася від неї перепоною (закритими дверима). Щоб відкрити двері, тварині необхідно було натиснути на педаль або посунути лапою замок.

Інший спосіб вивчення індивідуально-мінливих форм поведінки—лабіринт, у кінці якого тварину очікувала їжа і по якому їй необхідно було рухатися. Поступово тварина долала неправильні шляхи і знаходила потрібний шлях до мети.

Описані експерименти суттєво відрізнялися від методу „класичних умовних рефлексів" І. П. Павлова. Головна відмінність їх полягала в тому, що успіх чи неуспіх тварини залежав від активних її дій, а також цей спосіб дослідження давав змогу вивчати конкретні способи поведінки тварини при розв'язанні поставленого перед нею завдання - простежити головні етапи формування нових пристосувальних актів у нових умовах. З іншого боку, цей метод програвав у своїй фізіологічній точності, не даючи змоги фізіологічно вивчати нервові процеси, що було закладено в методі І. П. Павлова.

Механізми вказаних форм поведінки по-різному пояснювалися вченими. Е. Торндайк та Д. Уотсон вважали, що нові форми поведінки виникають як наслідок неупорядкованих спроб та помилок, коли випадковий рух тварини дозволяв відкрити двері й одержати їжу. Підкріплення таких випадкових рухів та їх неодноразове повторення приводило до того, що неадекватні рухи зникали, а успішні - закріплювалися.

Е. Толмен і К. Креч виходили з положення, що рухи тварини, яка намагається розв'язати завдання, не носять хаотичного характеру і виникають у процесі активної орієнтувальної діяльності, коли тварина, намагаючись досягти мети, аналізує ситуацію, обирає необхідний напрямок руху. Завдяки цьому спроби тварини звужуються і поступово приводять до виникнення потрібних рухових реакцій, адекватних меті, які в подальшому закріплюються. Факт, що іноді досить складні програми поведінки тварини, яка намагається досягти мети, виробляються не випадково, а завдяки активному орієнтуванню в нових умовах, підтверджується і низкою спостережень американських дослідників. У ході цих досліджень було виявлено, що рухи тварини (пацюка) в лабіринті носять не випадковий характер, а є результатом активного орієнтування в умовах середовища. Усе це свідчить про те, що рухові програми, які виробляються в умовах спеціальних завдань, є не механічним ланцюгом рефлексів, а складними динамічними схемами, що формуються у тварини в ході орієнтувальної діяльності.

Таким чином, хребетні тварини досконаліше відображають об'єктивну дійсність, ніж безхребетні. Здатність відображати навколишню дійсність допомагає тваринам орієнтуватися в навколишньому середовищі, задовольняти свої потреби, пристосовуватися до умов існування за допомогою побудови складних індивідуально-мінливих форм поведінки.

1. 4              Особливості психічної діяльність вищих тварин

У хребетних, які знаходяться на вищих щаблях еволюційного розвитку, виникають нові форми індивідуально-мінливої поведінки, які можуть позначатися як „інтелектуальна "поведінка. Особливістю такої поведінки є те, що орієнтування в умовах завдання не носить характеру проб та помилок, а починає передувати їм. Виокремлюється особлива форма попередньої орієнтувальної діяльності, у процесі якої починає вироблятися програма подальшого розв'язання завдання, водночас як рух стає лише виконавчою ланкою в цій складно побудованій діяльності.[2]

Поведінка починає набувати складних видів зі складною структурою, яка містить:

1) орієнтувальну дослідницьку діяльність, що приводить до формування схеми розв'язання завдання;

2) формування пластично мінливих програм поведінки, спрямованих на досягнення мети;

3) зіставлення виконаних програм дій з вихідним наміром. Характерною особливістю такої діяльності є саморегуляція: якщо дія приводить до досягнення мети, то вона припиняється, якщо не приводить, то до мозку тварини надходить відповідний сигнал і спроби розв'язати завдання повторюються.

Поведінка тварин на цій стадії розвитку характеризується двома явищами. Перше - екстраполяційний рефлекс і розвиток складних форм пам'яті. Деякі тварини не підпорядковують своєї поведінки безпосередньому сприйманню об'єкта, а простежують його рух і орієнтуються на його очікуване переміщення. Екстраполяційний рефлекс, а особливо передбачувана поведінка, є одним з важливих джерел формування „інтелектуальної" поведінки тварин.[8]

Друге явище - це зростаюча складність сприймання і стійкість пам'яті. Це було доведено в експериментах з так званими відстроченими реакціями: на очах у тварини в ящик клали приманку і через деякий час тварину відпускали. Якщо слід у пам'яті залишався - тварина бігла до ящика. Слід відзначити, що стійкість пам'яті збільшується з ускладненням будови мозку тварини і складає, наприклад, у пацюка - 10-20 сек., у мавпи -16-48 годин.

Дослідження поведінки вищих тварин було започатковано В.Келлером. Він ставив мавпу в складні умови, коли безпосереднє досягнення мети було неможливим. Мавпа повинна була використати або обхідний шлях, або спеціальне знаряддя, щоб дістати приманку. В. Келлер виявив певні закономірності поведінки тварин у подібній ситуації. Спочатку мавпа намагалася безпосередньо дістати приманку, але після безрезультатних спроб наступав період, коли вона нерухомо сиділа і розглядала ситуацію доти, поки не виникало правильного розв'язання завдання.

Описана поведінка мавп по-різному пояснюється різними вченими. Одні вважають це аналогом людського інтелекту і проявом творчого мислення. Інші розглядають використання знарядь як результат переносу попереднього досвіду. І.П.Павлов називав інтелектуальну поведінку тварин „рунним мисленням ".

Таким чином, розвиток психіки визначається необхідністю пристосування тварин до середовища, і психічне відображення є функцією відповідних органів, що формуються в ході цього пристосування.

Інтелектуальна поведінка тварин є тією межею, за якою починається якісно вищий етап розвитку психіки, а саме — історія розвитку людської свідомості.

2 Відмінність психіки людини від психіки тварин

Порівняння психіки тварин з людською дає змогу виділити такі основні відмінності між ними:

1) Тварина може діяти лише в межах ситуації, що сприймається безпосередньо, а всі здійснювані нею акти обмежені біологічними потребами, тобто мотивація завжди біологічна.

Тварини не роблять нічого такого, що не обслуговує їхніх біологічних потреб. Конкретне, практичне мислення тварин робить їх залежними від безпосередньої ситуації. Лише в процесі орієнтувального маніпулювання тварина здатна вирішити проблемні завдання. Людина ж завдяки абстрактному, логічному мисленню може передбачати події, чинити відповідно до пізнаної необхідності - свідомо.

Мислення тісно пов'язане з мовленням. Тварини лише подають сигнали своїм родичам з приводу власних емоційних станів, тоді як людина за допомогою мови інформує інших у часі та просторі, передаючи суспільний досвід. Завдяки мові кожна людина користується досвідом, який вироблено людством протягом тисячоліть і якого вона ніколи не сприймала безпосередньо.

2) Тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але жодна тварина не може створити знаряддя праці. Тварини не живуть у світі постійних речей, не виконують колективних знаряддєвих дій. Навіть спостерігаючи за діями іншої тварини, вони ніколи не будуть допомагати одна одній, діяти спільно.

Лише людина створює знаряддя за продуманим планом, використовує їх за призначенням і зберігає на майбутнє. Вона живе у світі постійних речей, користується знаряддями спільно з іншими людьми, переймає досвід користування знаряддями праці та передає його іншим.

Третя відмінність у психіці тварин і людини полягає в почуттях. Тварини також здатні переживати позитивні чи негативні емоції, але лише людина може співчувати в горі чи радості іншій людині, насолоджуватися картинами природи, переживати інтелектуальні почуття.[3]

Умови розвитку психіки тварин і людини є четвертою відмінністю. Розвиток психіки у тваринному світі підкорено біологічним законам, а розвиток психіки людини детермінується суспільно-історичними умовами.

І людині, і тварині властиві інстинктивні реакції на подразники, здатність набувати досвід у життєвих ситуаціях. Проте присвоювати суспільний досвід, який розвиває психіку, здатна лише людина.

З моменту народження дитина оволодіває способами використання знарядь та навичками спілкування. Це, своєю чергою, розвиває почуттєву сферу, довільність, логічне мислення, формує особистість індивіда. Мавпа в будь-яких умовах буде проявляти себе як мавпа, а людина лише тоді стане людиною, якщо її розвиток відбувається серед людей. Це підтверджують випадки виховання людських дітей серед тварин.

3 Розвиток психіки на різних етапах еволюції тваринного світу

Характерною ознакою психічної реакції є чутливість організму до індиферентних подразників, які за певних умов (збіг їх з біологічно важливими подразниками) сигналізують про можливість або необхідність задоволення біологічних потреб організму.