Удосконалення організації лікувально-профілактичних послуг в санаторіях

Київський університет туризму, економіки і права

Реферат

З дисципліни:

«Організація рекреаційних послуг»

На тему:

Удосконалення організації лікувально-профілактичних послуг в санаторіях.

Виконала:

Студентка гр. 42ТзтГГ

Терен Марина

Перевірив викладач:

Доц.Коржунова Н.В.

Київ 2011

План

Вступ.

1. Організація лікувально-профілактичної допомоги населенню України.

2. Санаторно-курортне і туристичне господарство України.

3. Організація санаторного обслуговування.

4. Вдосконалення організації лікувально-профілактичних послуг.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

На сучасному етапі інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС) в умовах здійснення масштабних реформ адміністративної, політичної, соціальної та інших систем відбувається пошук дієвих засобів підвищення ефективності діяльності органів державної влади. Політичні й соціально-економічні перетворення в українському суспільстві, утвердження демократичних засад, формування нової концепції функціонування системи охорони здоров’я вимагають наукового обґрунтування й удосконалення державного управління перебудовою галузі відповідно до суспільних потреб та міжнародних норм і стандартів. Саме тому формування відповідних механізмів державного управління шляхом надання якісної та ефективної медичної допомоги є актуальною і складною проблемою в охороні здоров’я України, а недоліки в організації й управлінні національною системою охорони здоров’я в основному спричинюють незадоволеність пацієнтів рівнем надання медичної допомоги, її ефективністю та доступністю.

Актуальність дослідження значною мірою зумовлюється й необхідністю знаходження нових шляхів забезпечення високої якості надання медичної допомоги населенню України з огляду на появу високовартісних технологій, дефіцит фінансування галузі, зростання потреб пацієнтів у якісній медичній допомозі, децентралізацію управління. В таких умовах державне управління якістю надання медичної допомоги є не тільки перспективним напрямом стратегічного управління охороною здоров’я, але й тією його складовою, для якої характерне існування багатьох теоретичних і практичних проблем, вирішення яких забезпечить вихід галузі з тривалої системної кризи.

1. Організація лікувально-профілактичної допомоги населенню України

              Проблеми збереження і зміцнення здоров'я населення України складають одну з найважливіших внутрішніх функцій держави, є однією з пріоритетних складових її соціальної політики та основою національної безпеки .

              Однією з основних галузей охорони здоров'я є лікувально-профілактична справа, в якій задіяна більша частина медичних працівників. На забезпечення її функціонування виділяються значні кошти з асигнувань, передбачених на охоро-ну здоров'я загалом.

              Лікувально-профілактична допомога - це комплекс заходів, спрямованих на запобігання захворюванням, ранню діагностику, медичну допомогу особам з гострими та хронічними захворюваннями, на реабілітацію хворих та інвалідів з метою продовження їх активного довголіття.

              До видів лікувально-профілактичної допомоги належать:

• амбулаторно-поліклінічна допомога;

• швидка медична допомога;

• стаціонарна медична допомога;

• санаторно-курортна допомога.

              Амбулаторно-поліклінічна допомога надається особам, які потребують періодичного медичного спостереження, лікування на догоспітальному етапі та проведення профілактичних заходів. її отримують при звертанні безпосередньо в амбулаторно-поліклінічному закладі чи вдома.

              Швидка медична допомога - це вид медичної допомоги хворим при рапто-вих захворюваннях з тяжким перебігом і постраждалим від нещасних випадків. Вона надається закладами швидкої та екстреної медичної допомоги в максимально можливому обсязі за місцем виклику, під час транспортування та госпіталізації.

              Стаціонарна медична допомога надається хворим, які потребують постійного медичного нагляду, застосування складних методів обстеження та інтенсивного лікування, а також оперативних втручань, що не можуть бути виконані в амбулаторних умовах.

              Санаторно-курортна допомога - вид лікувально-профілактичної допомоги, яка надається в санаторіях - спеціальних лікувально-профілактичних закладах, в яких для лікування використовуються переважно природні (клімат, мінеральні води, грязі), фізіотерапевтичні засоби, дієтичне лікування та режим.

              Організація лікувально-профілактичної допомоги ґрунтується на таких принципах:

• єдність лікувальної та профілактичної допомоги;

• безкоштовність надання всім громадянам гарантованого рівня первинної медико-санітарної допомоги (ПСМД), обсяг якої за чинним законодавством має встановлюватися Кабінетом Міністрів України;

• послідовність амбулаторної та стаціонарної допомоги;

• етапність спеціалізованого медичного забезпечення;

• дільнично-територіальний2;

• спеціалізація та інтеграція лікувальної допомоги.

              1). Крім того, в системі Міністерства охорони здоров'я є 15526 фельдшерсько-акушерських і фельдшерських пунктів

              Як стверджують упорядники збірника інформаційно-аналітичних матеріалів "Результати діяльності галузі охорони здоров'я України у 2003 - 2004 роках", динаміка розвитку галузі впродовж досліджуваного періоду визначалась різними закономірностями залежно від соціально-економічної ситуації в країні та характеризувалась наступними особливостями.

              По-перше, упорядкування мережі лікарняних закладів відбувалося переважно за рахунок дільничних лікарень, число яких знизилось на 32,1% шляхом їх перетворення у сільські лікарські амбулаторії, диспансери та спеціалізовані лікарні. Паралельно з цим, на чому особливо слід наголосити, не знижувався рівень госпіталізації, зате збільшувалась середня зайнятість стаціонарних ліжок і скорочувалась середня тривалість перебування хворих у лікарнях.

              По-друге, зміни забезпеченості населення стаціонарними ліжками відбуваються у різних регіонах України нерівномірно і тому її показники різняться між собою. Так, якщо середня забезпеченість населення держави стаціонарними ліжками станом на 1 січня 2004 р. становила 87,6 на 10 тис. населення (див. табл. 1), то цей показник помітно коливається у межах від 76,5 у Житомирській до 109,5 у Чернігівській областях.

              По-третє, показники розвитку мережі закладів охорони здоров'я свідчать про виконання постанови уряду, спрямованої на зменшення ресурсних витрат шляхом розвитку маловитратних видів медичної допомоги за рахунок амбулаторно-поліклінічної, впровадження стаціонарозамінних форм медичного обслуговування та упорядкування мережі лікарняних закладів вторинного і третинного рівнів.

              Інфраструктура сімейної медицини в Україні розвивається такими напрямами:

• реорганізація діючої мережі міських амбулаторно-поліклінічних закладів з надання медичної допомоги дорослому та дитячому населенню з перетворенням відділень дільничних терапевтів та педіатрів у відділення сімейних лікарів;

• створення мережі амбулаторій сімейних лікарів у містах та сільській місцевості;

• реорганізація діючої мережі закладів охорони здоров'я сільських адміністративних районів з трансформацією малопотужних, економічно нерентабельних дільничних лікарень та фельдшерсько-акушерських пунктів в амбулаторії сімейного лікаря.

              Станом на 1 січня 2005 р. медичну допомогу міському населенню на рівні первинної ланки охорони здоров'я надавали 17777 дільничних лікарів, у тому числі 11044 терапевти та 6733 педіатри. Фактична ж кількість сімейних лікарів в Україні станом на 1 січня 2005 р. становила 3791 особу, що ще не відповідає реальній потребі населення у цих фахівцях, яка за розрахунками науковців Українського інституту громадського здоров'я становить 34 - 35 тис. фахівців .

              Важливою складовою системи охорони здоров'я є і підсистема стаціонарної медичної допомоги - один з масових видів медичної допомоги населенню, в якій задіяна більша частина сил і засобів галузі.

              Крім стаціонарних закладів державного сектора в охороні здоров'я України започатковано створення лікарняних закладів інших форм власності, зокрема приватних і кооперативних, що сприяє кращому задоволенню медичних потреб населення в окремих видах медичної допомоги та створює підґрунтя для формування багатоджерельності фінансування галузі.

              Нині в Україні створюються сприятливі умови для розвитку приватного сектора в охороні здоров'я та формування засад справедливої конкуренції серед лікувально-профілактичних закладів різних форм власності. Тільки з 1997 по 1999 р. кількість виданих Міністерством охорони здоров'я ліцензій на право займатися приватною практикою та підприємницькою діяльністю зросла з 1849 до 3300. Наразі налічується близько 3,5 тис. самостійних приватних лікувально-профілактичних закладів і близько 30 тис. індивідуальних медичних підприємств, де ліцензії на право займатися приватною медичною практикою видані фізичним особам .

              Таким чином, викладений вище системний аналіз вітчизняних літературних джерел, серед яких на особливу увагу заслуговують інформаційно-аналітичні матеріали "Результати діяльності галузі охорони здоров'я України у 2003-2004 роках", дає підстави стверджувати, що впродовж останніх років у вітчизняній охороні здоров'я здійснено низку дієвих заходів у напрямі функціонально-структурної перебудови галузі та оптимізації інфраструктури лікарняного сектора, результатом чого стало покращання показників роботи лікарняних закладів на різних рівнях і підвищення якості та ефективності стаціонарної допомоги.

2. Санаторно-курортне і туристичне господарство України.

              Санаторно-курортне господарство — це група спеціалізованих будинків і споруд з відповідним матеріальним і обслуговуючим забезпеченням, які покликані задовольняти потреби населення у лікуванні і відпочинку. Лікування та оздоровлення людей — винятково важливе соціальне завдання. Його актуальність в Україні зростає у зв'язку з різким погіршенням демографічної ситуації, чорнобильською катастрофою, забрудненням у багатьох районах навколишнього середовища.

Санаторно-курортне господарство переважно створюється в місцях зосередження сприятливих рекреаційних ресурсів, лікувальні та оздоровчі властивості яких мають територіальні особливості. Це визначає спеціалізацію санаторно-курортних регіонів на наданні певних видів лікувальних чи відпочинкових послуг.

              До санаторно-курортного господарства і туризму належать лікувально-профілактичні заклади: санаторії та пансіонати з лікуванням, що на певний час надають хворим лікувальні послуги переважно шляхом використання цілющих властивостей природних ресурсів. До санаторно-курортного господарства і туризму входять також будинки, пансіонати та інші заклади відпочинку населення, що призначені лише для відпочинку. Сприятливі рекреаційні ресурси для лікування і відпочинку, особливо в Криму, на узбережжі Чорного та Азовського морів (морські води, лікувальні грязі, морський клімат), у Карпатах (мінеральні води, ліси, екологічно незабруднені території), на Шацькому поозер'ї (чисті води озер, ліси) та в інших регіонах створюють умови для перетворення України на одну з кращих європейських оздоровниць.

              У країні сформувався досить значний санаторно-курортний комплекс. Природні умови і рекреаційно-ресурсний потенціал сприяють розміщенню об'єктів цього комплексу в регіонах, кожен з яких має певну спеціалізацію.

              Велику ефективність лікування і відпочинку мають санаторії та пансіонати з лікуванням, а також будинки та пансіонати відпочинку. Санаторії та пансіонати з лікуванням — це заклади, що на певний час здійснюють так зване реабілітаційне (відновлювальне) лікування хворих. Ці заклади мають необхідне медичне обладнання, широко використовують для лікування цілющі властивості наявних природних ресурсів. Санаторії, пансіонати, бази тощо — це суто відпочинкові заклади. Особливо сприятливими рекреаційними ресурсами відзначається Крим, зокрема його Південний берег з м'яким середземноморським кліматом, де щороку лікується і відпочиває близько 5 млн чоловік. Крим — найбільший санаторно-курортний і туристичний район України. Найбільшими санаторно-курортними центрами є Ялта і Євпаторія.

3.Організація санаторного обслуговування

              Санаторій-профілакторій по праву вважається цехом здоров'я заводу. Перш за все - це санаторій, куди людина їде, щоб поправити здоров'я, а по-друге - це база відпочинку, тому функції санаторію-профілакторію полягають у наступному:

              -лікування та оздоровлення, в основному без відриву від основної діяльності або в період відпусток;

              -надання раціонального і необхідного дієтичного харчування;

              -здійснення повноти й безперервності лікувально-оздоровчого процесу, наступність у роботі з медичними установами.

              Перш за все, в профілакторій направляються особи, які потребують за станом здоров'я у санаторному і фізіотерапевтичному лікуванні, відбір їх проводять лікарі заводської поліклініки, за участю лікаря санаторію-профілакторію.

              Лікарі керуються переліком показань і протипоказань, представлених в рекомендаціях з організації відбору. При цьому враховуються зростання захворюваності за окремими нозологічними формами, сезонність деяких захворювань, а також необхідність проведення окремим хворим протирецидивного курсу лікування.

              У санаторій-профілакторій не приймаються особи в період їх тимчасової непрацездатності, які потребують стаціонарного лікування і спеціального догляду.

              Оформлення в санаторії-профілакторії проводиться адміністратором в день заїзду за наявності паспорта, путівки і обмінної карти.

              Для більш ефективного перебування в профілакторії пацієнти при вступі проходять додатковий лікарський огляд, при якому отримують рекомендації з профілактики свого захворювання. При необхідності можна проконсультуватися не лише у терапевта, а й у фізіотерапевта, стоматолога та інших лікарів.

4. Вдосконалення організації лікувально-профілактичних послуг.

              До впровадження в Україні медичних стандартів надання медичної допомоги спонукає ще одна гостра проблема сьогодення, а саме необхідність захисту медичних працівників від судових позовів і створення гарантій як для пацієнта, так і для лікаря під час їх професійного контакту.

              Доведено, що для розробки відповідних медичних стандартів доцільно створити робочі групи, у складі яких мають бути: практичні лікарі /представники різних медичних шкіл (тобто ті, хто використовує у своїй практиці різні підходи до лікування певного захворювання)/; професорсько-викладацький склад вищих медичних навчальних закладів; лікарі приватної практики; представники організацій, які фінансують охорону здоров’я, та юристи.

              Аргументовано, що необхідними умовами впровадження медичних стандартів мають бути: колективна участь у їх розробці провідних наукових медичних установ країни; прискіпливе рецензування проектів; правильно організована їх апробація в клініках; науково доведені переваги пропонованих протоколів (стандартів) ведення пацієнтів.

              Основним механізмом забезпечення якості медичної допомоги буде впровадження в лікувально-профілактичних закладах України посади менеджера охорони здоров’я. Розроблено принципову освітньо-кваліфікаційну модель менеджера охорони здоров’я, яка складається з таких блоків знань та вмінь: професійного й юридичного як базових та адміністративного, економічного, соціологічного і блоку соціального та кадрового менеджменту як додаткових.

              Показано, що до основних професійних функцій менеджера охорони здоров’я з управління якістю медичної допомоги слід відносити:

              а) управління ринком медичних послуг, які спрямовані на задоволення потреб споживачів:

-пацієнта як кінцевого споживача послуги;

-лікаря як проміжного споживача медичних послуг (споживач лабораторних та діагностичних послуг);

              б) управління якістю надання медичних послуг;

              в) управління персоналом, добір кадрів, створення сприятливої психологічної атмосфери у відносинах виробник – споживач медичних послуг;

              г) забезпечення працівників лікувально-профілактичного закладу новітньою медичною інформацією із застосуванням принципів “доказової” медицини.

              Обґрунтовано, що впровадження посади менеджера охорони здоров’я в лікувально-профілактичних закладах з делегуванням йому окремих функцій, які сьогодні виконуються головними лікарями і їх заступниками з медичної допомоги та нових функцій приведе до підвищення якості медичної допомоги населенню країни.

              У багатьох країнах світу оцінка якості медичних послуг стала однією з основних проблем удосконалення системи охорони здоров’я. В умовах ринкової економіки проблема якості тісно пов’язана з доступністю та вартістю медичних послуг.

              Аналіз праць зарубіжних авторів свідчить про те, що головними стимулами підвищення якості медичних послуг є :

-розвиток комп’ютерних технологій та інформаційних систем, що дало можливість вдосконалити традиційні методи контролю за якістю;

-підвищений інтерес засобів масової інформації до медичної тематики, що сприяло кращому розумінню суспільством медичних проблем;

-економічні реалії, які спонукають фондотримачів (розпорядників бюджетних коштів чи страхові компанії) до жорсткішого контролю за ефективністю використання коштів.

Висновки

На підставі системного аналізу літературних джерел українських авторів, де висвітлюються питання стану лікувально-профілактичної допомоги населенню України, варто зробити наступні узагальнюючі висновки.

1. Реформуванню системи лікувально-профілактичної допомоги керівництво Міністерства охорони здоров'я України приділяло значну увагу, проте є потреба в її подальшому вдосконаленні з метою реалізації державної політики щодо збереження і зміцнення здоров'я населення України як однієї з найважливіших складових національної безпеки.

2. Одним з основних напрямів реформування галузі охорони здоров'я України слід вважати пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини. При цьому важливу роль повинна відігравати відповідна орієнтація державної політики щодо розвитку нових організаційних форм медичної допомоги населенню, затвердження та підтримка на державному і регіональному рівнях комплексних цільових програм, які охоплюють все коло проблем переходу до сімейної медицини.

3. Результати аналізу показників використання ліжкового фонду лікарняних ліжок виявляють певне збільшення середнього числа днів зайнятості ліжок, їх обігу та скорочення середньої тривалості перебування хворого на ліжку. Проте ці показники характеризуються значними коливаннями на регіональному рівні, а також розбіжностями в різнопрофільних стаціонарах та лікарнях різного типу.

4. Прогресивною формою подальшого удосконалення лікувально-профілактичної допомоги слід вважати розвиток стаціонарозамінних форм медичної допомоги, зокрема денних і домашніх стаціонарів.

Список використаної літератури

1. Інформаційно-аналітичні матеріали Кабінету Міністрів України для проведення парламентських слухань "Проблеми у сфері забезпечення охорони здоров'я і медичного обслуговування громадян України та шляхи їх розв'язання" від 29 березня 2005 р. № 2254/ 0/2-05.

2. Міжгалузева комплексна програма "Здоров'я нації"": Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січ. 2002 р. № 4. - К., 2002.

3. Москаленко В.Ф. Основні здобутки у сфері охорони здоров'я за роки незалежно-сті України // Охорона здоров'я України. - 2001. - № 3. - С. 4-12.

4. Москаленко В.Ф., Понамаренко В.М. Реформа системи охорони здоров'я України // Військ, медицина України. - 2001. - № 2. - Т. 1. - С. 121-126.

5. Аракелова Л.Л., Тамбовцева Л.Б. Спелеогалотерапія / Удосконалення санаторно-курортної сфери в сучасних умовах: Матеріали 1-ї науково-практичної конференції. - 2003. - С.93-96.