Управління кредитним ризиком банку

ЗМІСТ

Вступ

1. Економічна сутність кредитних ризиків банківської діяльності……………………………………………………………………...4
2. Механізм управління кредитним ризиком банку…………….10
3. Прогнозування кредитного ризику на основі збалансування       обсягів кредитних та депозитних операцій………………………………..15

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Сьогодні є очевидним, що управління і прийняття рішень у сфері банківського кредитування проводяться в умовах невизначеності, конфліктності, дії дестабілізуючих чинників і зумовлених ними ризиків. Ця обставина зумовлює значну кількість наукових праць з проблематики управління кредитними ризиками. У цих роботах з різною мірою повноти розкриті різноманітні аспекти даного процесу, окреслено загальне коло напрямів подальшого розвитку теорії та методології управління кредитними ризиками. При цьому основна увага дослідників приділяється уточненню відповідного понятійного апарату[1; 2], організаційно – аналітичним аспектам удосконалення методики мінімізації негативних наслідків кредитних ризиків [3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 11].

Укладачами Словника фінансових термінів [12] наведено узагальнене визначення кредитного ризику як ризику втрат, пов’язаних із погіршенням стану дебітора, контрагента за угодою, емітента цінних паперів, що вказує на те, що сфери виникнення кредитного ризику не обмежуються тільки процесом банківського кредитування. Цієї позиції дотримуються також інші автори, зокрема П. Ковальов та Л. Слобода [13; 14], на думку яких сутність кредитного ризику можна охарактеризувати як ситуацію, в якій контрагент операції не може або не хоче виконати зобов’язання, що виникли в момент укладення фінансової угоди.

Подібне визначення кредитних  ризиків наведене у методичних вказівках  Національного банку України  з інспектування банків “ Система  кількісної оцінки ризиків ” [15]: кредитний ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, що виникає через неспроможність сторони, яка взяла на себе зобов’язання, виконати умови фінансової угоди із банком.

У той же час поняття  “ кредитний ризик банку ”  ототожнюється із ризиком неповернення позичальником основного тіла кредиту  та процентів по ньому. На таке розуміння  кредитного ризику, визначаючи класифікаційні ознаки загального ризику, вказував Дж. Кейнс, на думку якого, “ ризик кредитора ” – це ризик неповернення кредиту ” [16]. Аналогічні визначення можна зустріти і в сучасних наукових працях. Наприклад, Дж. Сінкі визначає кредитний ризик ( або ризик непогашення ) як “ ймовірність неповернення позичальником взятої позики ” [17].

1. Економічна сутність кредитних ризиків банківської діяльності

Переважна більшість сучасних науковців у роботах, присвячених дослідженню сутності кредитного ризику, дотримується зазначеного традиційного підходу, лише конкретизуючи у поданих визначеннях, порушення яких саме умов кредитування призводить до виникнення кредитного ризику [18; 19; 20; 21; 22; 23; 24; 25]. При цьому основними такими умовами є обсяги та час повного повернення боргу. Так, наприклад, О. Євтух визначає кредитний ризик як ризик неповернення у встановлений термін основного боргу та процентів за позичкою, що належать кредитору [18, с. 43], а В. Романов – як ризик того, що учасник-контрагент не виконує своїх зобов’язань у повному обсязі та на визначену дату, або на інший час після визначеного терміну [2]. Т. Пустовалова наводить таке визначення кредитного ризику: це – ризик втрати активів у результаті невиконання позичальником взятих на себе договірних зобов’язань [25]. Авторами енциклопедії фінансового ризик-менеджменту [26] він визначається як ризик, пов’язаний з кредитною діяльністю, та відсутністю впевненості щодо вчасного і повного повернення кредитних коштів контрагентом банку.

Цей підхід знайшов відображення і в нормативно - правовій базі, що регулює банківську діяльність. Так, у положенні Національного банку України “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями” [27] кредитний ризик трактується як ризик невиконання позичальником зобов’язань за кредитними операціями банку, тобто ризик того, що сплата відсотків та основної суми боргу здійснюватиметься з відхиленням від умов кредитної угоди або взагалі не буде проводитися.

У той же час деякі науковці при визначенні сутності кредитного ризику виходять з його позиціювання як різновиду фінансового ризику, що супроводжує процес кредитування. У рамках цього підходу кредитний ризик розглядається як ймовірність зменшення вартості частини активів у вигляді суми виданих кредитів або зниження прибутковості від цієї частини активів значно нижче очікуваного рівня [28]. Зокрема, С. Павлюк розглядає кредитний ризик як вартісний вираз імовірної події в ході кредитної операції, яка може призвести до збитків, тобто до відхилення фактичних показників від передбачуваних у кредитора [1]. На думку Р. Яворського, кредитний ризик – це ймовірність зміни грошового потоку як у кількісному, так і в часовому вимірі під час кредитної операції як з боку кредитора, так і з боку позичальника [29, с. 107]. У свою чергу, за твердженням О. Буздаліна, кредитний ризик є мірою суб’єктивної впевненості експертів, що залежить від обсягів інформації, якою вони володіють [30].

Також заслуговує на увагу  визначення, сформульоване А. О. Єпіфановим, І. В. Сало та О. А. Криклій [31; 32; 33], які кредитним ризиком пропонують вважати можливість того, що у майбутньому в певний момент часу вартість банківських активів зменшиться у зв’язку з неповерненням (неповним або несвоєчасним поверненням) цих активів. Певним недоліком даних визначень є їх універсальність з позиції можливості використання для означення будь-якого різновиду фінансового ризику за умови усунення вказівки на приналежність до здійснення кредитних операцій. На наш погляд, поняття кредитного ризику має чітко відбивати суть негативних змін, характерних лише для кредитних операцій, з виникненням яких цей ризик пов’язаний. Такий підхід до визначення кредитного ризику зводиться до оцінки ймовірності виконання контрагентом своїх зобов’язань.

Більш вдалими, з урахуванням  наведеного вище зауваження, є такі формулювання визначень досліджуваного поняття:

• кредитний ризик – це міра (ступінь невизначеності) щодо виникнення небажаних подій при здійсненні фінансових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов’язань і при цьому не вдасться скористатися забезпеченням повернення позичених коштів [10];
• кредитний ризик – це можливість виникнення непередбачених подій, які спричинять негативний вплив на результати діяльності банківської установи у сфері кредитних відносин і призведуть до втрати частини активів банку та недоотримання прибутку у вигляді відсотків [34].

Отже, узагальнюючи вищевикладене, можна зробити висновок, що кредитний ризик апріорі супроводжує весь комплекс кредитних відносин, які виникають у процесі здійснення певної кредитної угоди та надання позики потенційному клієнтові банку.

Враховуючи зазначене  вище, в узагальненому вигляді  специфічні елементи сутності кредитного ризику як різновиду банківських ризиків представлені на рис. 1.1.

У представленій схемі  вихідним моментом є саме розуміння об’єкта, з яким пов’язується виникнення кредитного ризику банку, як всього взаємопов’язаного комплексу етапів процесу банківського кредитування, основою цілісності якого є необхідність забезпечення надійності та прибутковості кредитних операцій банку. Отже, відповідно, виникнення процесу банківського кредитування в сучасному його розумінні природно пов’язане із управлінням кредитним ризиком, який, у свою чергу, є зворотною стороною головної мети кредитних операцій банків – прибутковості: підвищення доходності супроводжується зростанням ризику. З урахуванням цього до певної міри хибною є думка, що об’єктом кредитного ризику є кредитна операція [1].

Кредитний ризик присутній у всіх економічних відносинах банку, де відбувається рух позикової вартості, але не скрізь даний ризик відіграє визначальну роль. З урахуванням цього недоцільно пов’язувати кредитний ризик тільки з наданням банківського кредиту, кредитною операцією. Кредитний ризик присутній у випадках з будь-яким іншим інструментом, коли є контракт [25].

Отже, кредитний ризик  превалює у тих банківських процесах, що пов’язані із проведенням активних операцій з юридичними і фізичними особами та здійсненням операцій на міжбанківському ринку. З урахуванням цього, крім безпосередньо кредитної операції (договору щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника), процес банківського кредитування охоплює також певні дії, пов’язані з виконанням функцій ризик-менеджменту:

• вивчення кредитоспроможності потенційного позичальника, обґрунтування умов кредитної угоди із врахуванням реального фінансового стану потенційного клієнта та прогнозу його зміни на період кредитування;
• розробка та здійснення системи заходів щодо забезпечення повернення кредиту та сплати відсотків за ним (моніторинг дотримання ліміту кредитування, цільового використання кредиту, повноти і своєчасності повернення кредиту і відсотків за його користування, коригування окремих умов кредитної угоди для мінімізації фінансових втрат; система нагадувань та попередження позичальників, перевірка стану та наявності заставленого майна, контроль за грошовими потоками за рахунками клієнта тощо);
• управління кредитним портфелем банку як сукупністю конкретних кредитів;
• управління діяльністю персоналу кредитного підрозділу банку, що здійснює кредитні операції, в тому числі чітка інструктивно - методологічна регламентація порядку і змісту виконання обов’язків співробітниками, що беруть участь у кредитному процесі.

Кредитування як прояв бізнес-процесу банку, є однією з форм його виробничих відносин, рушійною силою якої виступають економічні інтереси учасників. З цієї позиції кредитування можна представити як засіб сумісного досягнення економічних цілей банком і його контрагентами – отримання доходів або прибутку. При цьому існування кредитного ризику є обмежуючим фактором щодо розвитку бізнес-процесів банку, своєрідною контрмотивацією щодо нарощення обсягів кредитування. Отже, економічна мотивація банку в процесі управління кредитним ризиком знаходиться в рамках максимізації прибутку при мінімально можливому ризику, що відбиває подвійну природу економічного ризику в цілому.

Пошук оптимального балансу  між доходом і ризиком –  важливе завдання, що вимагає своєчасного прийняття рішення і врахування взаємодії багатьох чинників кількісного і якісного характеру. Графічно залежність величини кредитного ризику від розвитку кредитного процесу в часі, який контролюється системою ризик-менеджменту, відображено на рис. 1.2.

Як видно із співвідношення величин кредитного ризику для різних умов перебігу процесу банківського кредитування, саме раціональний управлінський  вплив на фактори формування кредитного ризику забезпечує можливість його оптимізації.

Крім виділених специфічних  сутнісних елементів кредитного ризику, багато дослідників зауважують на доцільності вивчення його з позиції вивчення функцій, які він виконує у банківській діяльності. У більшості випадків виділяються регулятивна та захисна функції економічного ризику в цілому і кредитного ризику зокрема [35]. Деякі дослідники, наприклад, А. Альгін, М. Лапуста, Л. Шаршукова [36; 37], доповнюють даний перелік інноваційною та аналітичною функціями.

Як видно з наведеної  класифікації, у більшості випадків науковцями справедливо обґрунтовується  доцільність дослідження кредитного ризику банків на двох рівнях – індивідуальному  та загальному.

Індивідуальний рівень охоплює  систему індивідуальних кредитних ризиків, які можуть бути згруповані за позичальниками, що сегментовані за різними класифікаційними ознаками (сферами економічної діяльності, якістю фінансового стану, способом забезпечення позики, строками кредитування тощо). На загальному рівні доцільно виділяти ризик портфеля кредитних вкладень, в якому до певної міри усереднюються індивідуальні ризики позичальників з урахуванням структури їх системи.

2.  Механізм управління кредитним ризиком банку

Підвищення якості та ефективності управління кредитним ризиком банків на будь-якій стадії економічного циклу  вимагає формування певного набору дієвих інституціональних та методичних (в тому числі програмних, автоматизованих) компонентів, інтеграційна взаємодія яких дозволить отримувати управлінську інформацію належної якості, необхідну для прийняття адекватних рішень, пов’язаних з ризиком.

Оскільки кредитний ризик  притаманний найбільш значущому виду діяльності комерційних банків – кредитуванню, можна стверджувати, що процес управління кредитним ризиком як в управлінському, так і в нормативному аспектах знаходиться на стику ризик - менеджменту з іншим напрямом діяльності комерційного банку – управлінням кредитним процесом [13].

Залежно від стратегічних цілей діяльності банк постійно здійснює збалансування співвідношення “ризик – дохідність” з переважанням одного з критеріїв. При цьому  банк може опинитися в одній із трьох зон:

• зона недостатньої дохідності – банк відмовляється від надання ризикових кредитів, але при цьому не забезпечує мінімального доходу;
• зона невиправданого ризику – банк приймає заздалегідь неприйнятний ризик, у зв’язку з чим імовірність отримання запланованих високих доходів значно знижується;
• зона безпечного функціонування – банк забезпечує себе мінімальним необхідним доходом і приймає доцільний ризик.

Оскільки базовим завданням  сучасного фінансового менеджменту  є отримання максимального прибутку при мінімально можливому рівні ризику, для керівництва банку воно трансформується у намагання зробити все можливе, щоб уникнути тривалого перебування у перших двох зонах, яке призводить до погіршення фінансового стану банку [32; 33].

Метою удосконалення механізму  управління кредитним ризиком банків, що визначає загальне коло завдань, розв’язанню яких присвячений науковий пошук в наступних підрозділах даної роботи, є обґрунтування найбільш ефективних методів, інструментів та важелів здійснення функцій аналізу, планування, регулювання та контролю у процесі управління кредитними ризиками банку. Ефективна реалізація даних функцій сприятиме отриманню оптимального рівня доходності від кредитної діяльності банку при мінімальному ризику неповернення основної суми боргу та відсотків за кредитами.

Концептуальні засади удосконалення механізму управління кредитним ризиком банків представлені на рис. 1.3.

Методичну основу управління кредитним ризиком становлять класичні положення теорії управління, які передбачають послідовну та взаємозв’язану реалізацію системи управлінських функцій, які з урахуванням специфіки кредитного ризику як об’єкта управління можна окреслити наступним чином:

• формування необхідного інформаційно-нормативного та інституційно-організаційного забезпечення кредитного процесу;
• облік та аналіз інформації щодо поточного стану та тенденцій зміни факторів, які визначають формування ризикової ситуації, виникнення кризових явищ під час здійснення кредитного процесу;
• прогнозування можливості виникнення окремих різновидів кредитного ризику банку;
• планування дій щодо попередження виникнення кризових явищ під час здійснення кредитного процесу та мінімізації впливу таких явищ на сталість функціонування банку;
• контроль за дотриманням основних об’ємних, часових та просторових параметрів проходження кредитного процесу, їх відповідністю умовам, зазначеним у кредитному договорі;
• регулювання, яке передбачає здійснення заходів щодо мінімізації впливу кризових явищ на стан банку, сталість його функціонування із відповідним коригуванням планових показників;
• оцінка ефективності системи управління кредитним ризиком.

Важливість належної організації  процесу управління кредитним ризиком також підтверджується його законодавчо-нормативним регламентуванням. Так, Законом України “Про банки і банківську діяльність” [38] передбачено обов’язкове створення банками постійно діючих комітетів, серед яких:

• кредитний комітет, який зобов’язаний щомісячно проводити оцінку якості активів банку та здійснювати підготовку пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;
• комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно приймає рішення щодо політики процентної маржі на основі зіставлення собівартості пасивів та прибутковості активів, відповідності строковості активів та пасивів, а також надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;
• тарифний комітет, який щомісячно аналізує ринкову конкурентоспроможність діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань формування операційних доходів.

Однак організаційна складова управління кредитним ризиком банку  не обмежується функціонуванням  вказаних комітетів, оскільки цей багаторівневий і чітко регламентований процес передбачає, що кожен підрозділ банку виконує визначені функції відповідно до поставлених перед ним цілей та завдань.

Крім формування впорядкованої  організаційної структури – розподілу  функцій та формування зв’язків між  підрозділами банку, важливими є  також управлінські рішення щодо організації і кадрового забезпечення процедур управління ризиками, зокрема  визначення кола посадових обов’язків і технології здійснення операцій працівниками банку, а також ступінь їх відповідальності. Організаційна функція управління кредитними ризиками передбачає також формування необхідного інформаційно-нормативного забезпечення кредитного процесу: системи відповідної управлінської звітності, принципів обліку і документування всіх процедур, положень та регламентів, нормативів ризиків, прийнятої методології і відповідних методик аналізу та оцінки ризику тощо.

Методологія управління кредитним ризиком передбачає розподіл цих функцій між окремими етапами процесу управління (рис. 1.4).

Як видно з рис. 2.4, етап ідентифікації ризику передбачає реалізацію майже всіх функцій управління, оскільки він спрямований на визначення ступеня відповідності параметрів ризикової позиції запланованим характеристикам. На цій основі формується якісна оцінка (рейтингу) кредитного ризику з метою окреслення кола управлінських методів та заходів, серед яких доцільно здійснювати вибір з метою ефективного управління. Відповідно, етап ідентифікації ризику логічно пов’язаний із виконанням функцій аналізу, планування та контролю, оскільки саме його проходження дозволяє прогнозувати результати управління для всіх можливих комбінацій факторів виникненняризикової ситуації, порівняти варіанти розроблених управлінських рішень і відібрати оптимальні з них за певними критеріями.

3. Прогнозування кредитного ризику на основі збалансування       обсягів кредитних та депозитних операцій

Існує багато різноманітних  моделей банківської діяльності, що дозволяють прогнозувати виникнення кредитного ризику. Їх кількість та різноплановість пов’язані, насамперед, з відмінностями науково - методичних підходів до моделювання передбачення виникнення кредитного ризику [39; 40; 41; 42; 43]. Основу більшості моделей складають методи кореляційно-регресійного аналізу, теорії ймовірності, теорії нечіткої множини.

Однак недостатньо розкритими залишаються питання співвідношення та оцінки первинних характеристик  факторів формування кредитних ризиків  банківської діяльності з урахуванням  збалансованості потреб клієнтів та можливостей банку у сфері кредитування, яка виявляється, насамперед, у достатності та своєчасності формування ресурсної бази банку. При цьому таке співвідношення та оцінка повинні певною мірою характеризувати “...можливість настання досліджуваних ризик-подій не лише кількісно, але й якісно, основою чого є належне їх подання у вигляді графоаналітичної моделі” [44].

Зокрема, як визначає О. Вожжов, такий напрямок розгляду є основою  стійкої трансформації банківських  ресурсів, підґрунтям можливості прогнозування ризиків у банківській діяльності [45].

Основу ефективного управління кредитним ризиком може складати забезпечення сталого руху фінансових потоків у комплексній моделі діяльності банку. При цьому первинними характеристиками банківської діяльності у поточний момент часу, що можуть провокувати виникнення кредитного ризику та визначати його рівень в наступних періодах, доцільно обрати динаміку обсягів залучених коштів і наданих кредитів та їх часову зміну.

Підтвердженням останньої  тези можуть слугувати регресійні моделі, які узагальнюють динаміку обсягів  проблемних кредитів, загального обсягу наданих кредитів та залучених ресурсів від населення і суб’єктів господарювання, а також коливання такої динаміки та темпи її зміни.

У разі наявності загальної  негативної динаміки у темпах зміни  обсягів наданих кредитів і темпів зміни обсягів залучених ресурсів слід визнати ознаки системного розвитку кредитної кризи. При цьому чим  більшим є час такої негативної динаміки, тим більшим є загострення  кредитної кризи. Подолати загострення  системного розвитку кредитної кризи  можна лише задіявши усі рівні  управління кредитним ризиком.

Якщо спостерігається  перевищення темпів зростання обсягів  залучених ресурсів над темпами  зростання обсягів наданих кредитів, це може свідчити про загрозу зниження прибутковості банківської діяльності. У даному випадку частка залучених ресурсів не вкладається у працюючі активи, що може негативно вплинути на ефективність діяльності банку.

Однозначно є неприйнятною ситуація щодо одночасного падіння обсягів залучених ресурсів та наданих кредитів, бо це є потенційною загрозою діяльності банку в цілому. Такий висновок ґрунтується на тому, що одночасне падіння обсягів залучених ресурсів та наданих кредитів є свідченням поступового згортання банківської діяльності, що також може бути проявом кризи з погляду кредитного процесу в цілому, що у підсумку може призвести до припинення діяльності такого банку. У свою чергу, прийнятною є ситуація відносного співпадіння у позитивних темпах зміни обсягів наданих кредитів та залучених ресурсів, що свідчить про стабільність функціонування банку та його поступовий розвиток.

Певні можливості щодо прогностичного аналізу кредитного ризику надають методи графоаналітичної оцінки. Розробити таку модель можна на підставі застосування методів аналітичної геометрії [44; 45].

Методика застосування графоаналітичних методів передбачає, що якісна оцінка ситуації відображається у формі геометричної фігури, що будується на основі значень показників – факторів формування цієї ситуації. Враховуючи те, що ми маємо у розпорядженні два показники для дослідження, така фігура, що характеризує прогнозний рівень розвитку кредитного ризику, визначається двомірною площиною.

Виходячи з того, що величина темпів зростання не є від’ємною, то як графічний образ даної графоаналітичної моделі можна запропонувати прямокутний трикутник, утворений додатними частинами осей системи координат та лінії, що поєднує значення відповідних темпів зростання, – трикутник збалансованості динаміки депозитів та кредитів банку (рис. 1.5).

Аналітичне прогнозування  кредитного ризику можна здійснити на основі визначення зміни площини трикутників збалансованості кредитів та депозитів банку, а також на основі визначення кута нахилу гіпотенузи таких трикутників – кута між віссю абсцис та відрізком, що поєднує значення темпів зростання депозитів та кредитів, відкладених на осях абсцис та ординат відповідно (див. рис. 1.5).

Площина трикутника збалансованості  динаміки депозитів та кредитів банку за будь-який період часу визначається за формулою:

Збільшення площини трикутника (наприклад, перехід від трикутника 2 до трикутника 1 на рис. 1.5) є свідченням розширення банківської діяльності. Разом з цим зменшення трикутника (наприклад, перехід від трикутника 1 до трикутника 3 на рис. 1.5) є свідченням згортання або уповільнення темпів розширення банківської діяльності.

Більш ґрунтовний аналіз можливого  розвитку кредитного ризику зводиться до узагальнення кутів між різними лініями, які відбивають темпи зміни обсягів наданих ресурсів та залучених коштів в окремі часові інтервали.

У загальному випадку кут  нахилу α (між віссю абсцис та відрізком, що поєднує значення темпів зростання депозитів та кредитів) може бути оцінений за допомогою розрахунку тангенсу цього кута за формулою:

При цьому, чим більше отримане значення тангенсу α, тим більшим є кут нахилу α, що відповідає ситуації перевищення темпами зростання кредитів банку темпів збільшення депозитів. Отже, зростання кута нахилу гіпотенузи трикутника збалансованості кредитів та депозитів банку є свідченням зростання кредитного ризику.

Якщо оцінювати різні  значення кута з погляду аналізу  передбачення розвитку кредитного ризику, то слід звернути увагу, що неприйнятними  є найбільші від’ємні значення, а прийнятними – найбільші  позитивні значення. Виходячи з того, що такі темпи зміни можна отримати для різних часових відрізків, запропонована модель може бути використана для аналізу:

• поточної ситуації, підставою чого є аналіз темпів зміни досліджуваних показників банківської діяльності у щоденному їх вимірі;
• ситуації щодо прийняття тактичних рішень з погляду дослідження аналізованих показників на короткостроковому та середньостроковому інтервалі часу (тобто у щомісячному та щоквартальному їх вимірі);
• ситуації щодо прийняття стратегічних рішень з погляду дослідження аналізованих показників на довгостроковому інтервалі часу (у щорічному вимірі).

У цілому відповідна графоаналітична  модель також дозволяє визначити тенденції розвитку банку з погляду таких показників його діяльності, як темпи зміни обсягів наданих кредитів та залучених ресурсів.

Процедура управління кредитним  ризиком на основі дослідження збалансованості динаміки кредитних та депозитних операцій банку полягає у реалізації наступних етапів. По-перше, здійснюється визначення інтервалів часу, з погляду яких розглядаються горизонти управління кредитним ризиком: поточний (оперативний), тактичний тастратегічний. По-друге, проводиться узагальнення процесів згортання та розширення банківської діяльності, що дозволяє визначити ступінь попередження кризових ситуацій в управлінні кредитним ризиком.

ВИСНОВКИ

Таким чином, вивчаючи сутність кредитного ризику, необхідно чітко усвідомлювати, що його рівень безпосередньо пов’язаний із ефективністю системи управління процесом банківського кредитування. У цьому контексті кредитний ризик може бути визначений як грошовий вираз імовірнісного відхилення дійсності від очікуваних результатів унаслідок невизначеності реакції екзогенних і ендогенних чинників у відповідь на управлінські рішення, пов’язані з кредитуванням. Він не обмежений рамками грошового вимірювання імовірнісного відхилення реалій від прогнозів, що базуються на фінансових наслідках (збиток, банкрутство), і охоплює область отримання додаткової