Міністерство  освіти, науки, молоді та спорту України

Національний  університет водного господарства та природокористування

                   Кафедра фінансів та економіки  природокористування 
 

  РЕФЕРАТ

     з дисципліни

     «Гроші  та кредит»

     на  тему:

     «Управління кредитним портфелем 

     комерційного  банку» 
 

  Виконала:

             студентка ФМ

                 групи МО-33

          Соловей Іванна В.

                   Перевірила:

       ст.вкладач

       Акімова Л.М.

     Рівне -2011 
 

ЗМІСТ  

Вступ 3

Розділ 1. Загальна характеристика кредитних операцій комерційних банків 4

1.1. Суть і значення кредитних операцій в структурі активів комерційного банку 4

1.2. Організація кредитної роботи в банку 7

Розділ ІІ. Управління кредитним портфелем комерційного банку 12

2.1. Оцінка якості кредитного портфеля банку 12

2.2 Оцінка кредитоздатності позичальників банку 15

Висновок 17

Список використаної літератури 19

      Вступ

     Банківська  справа є однією з тих сфер суспільного  життя, щодо якої мало хто може дозволити  собі повну непоінформованість. Адже, спосіб і рівень життя населення  кожної країни істотно залежить від  діяльності банків, їх надійності, здатності  збільшувати обсяги кредитів, депозитів  та інших видів послуг, що пропонуються як фізичним особам, так і підприємствам. Також банки вирішують значну роль в забезпеченні взаємозв’язку  між виробниками продукції, продавцями та її споживачами, здійснюючи розрахунки між ними.

    Господарювання  підприємств, в ринковому середовищі зумовлює потребу його тимчасового, а іноді постійного звернення  в банк за одержанням коштів в борг. Причиною цього може бути прогноз  щодо ринкової кон’юнктури, що вимагає  швидкого розширення чи оновлення виробництва  в умовах недостатнього обсягу власного капіталу, сезонне виробництво, якому  властиве неритмічне надходження виручки  від реалізації продукції чи послуг, зростання заборгованості покупців, непередбачені обставини тощо.

    Перед наданням кредиту банківські спеціалісти  повинні отримати як найбільше інформації про даного клієнта, а тому вони повинні  володіти методикою розрахунку показників та оцінки кредитоспроможності підприємства, спрогнозувати зміни в фінансових показниках приймати відповідні рішення  для уникнення загрози неповернення кредитів.

       1. Загальна  характеристика кредитних  операцій комерційних  банків

1.1. Суть і значення  кредитних операцій  в структурі активів  комерційного банку

    Специфіка функціонування комерційних банків полягає в тому, що продуктом такої  діяльності є, з одного боку, надання  різного роду послуг завдяки проведенню ними пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій, а з іншого створення  безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом  тих самих операцій.

    Активні операції  комерційних банків –  це діяльність пов’язана з розміщенням  власних і залучених ресурсів з метою отримання прибутку.

    Активи  комерційного банку поділяються  на такі основні види:

1. банківські кредити;
2. банківські інвестиції;
3. касова готівка на засоби, що прирівнюються до неї;
4. основні засоби та активи.

    Кредитні  операції передбачають організацію  економічних відносин, у процесі  яких банки надають позичальникам  грошові засоби з умовою їх повернення та сплати процента за користування.

    Суб’єкти  кредитних угод виступають в двох особах, тобто з тим, що банки працюють на залучених коштах. Перерозподіляючи у себе ресурси на користь тих, хто їх потребує банки виступають як кредитори. Це ж саме стосується іншої сторони угод – населення, підприємств, держави. Розміщуючи свої грошові кошти на рахунках в банку, вони виступають в ролі кредиторів, а беручи позику вони перетворюються в позичальників.

    Призначення кредитних операцій банку є задоволення  різноманітних потреб його клієнтів у грошових ресурсах. Такими потребами  можуть бути: формування і збільшення основного і оборотного капіталу, фінансування операцій спекулятивного характеру (наприклад, біржових угод); витрати на споживчі потреби (придбання  товарів тривалого користування або житла).

    Іноді кредит видається для загального фінансування діяльності позичальника без зазначення конкретних цілей. У  цьому разі банк приймає рішення  про надання позики, виходячи із наявних у нього даних у  нього даних про клієнта та рівня довіри до нього.

    Комерційні  банки можуть надавати кредити підприємствам  усіх форм власності, різних галузей  господарства, населенню, центральним  і місцевим органам влади, кредитно-фінансовим установам.

    Отже, кредити за своєю економічною  природою є важливим стимулом ефективного  господарювання. В раціональної організації  економічної системи відбувається приплив кредиту до підприємств  із високими показниками розвитку, які забезпечують найбільшу віддачу  коштів, отриманих у позику і навпаки, відбувається відплив кредиту з  підприємств із низьким рівнем прибутковості.

    Класифікація  кредитних операцій банків у відповідності  із строком позики.

    Залежно від умов повернення банківські кредити  поділяються на строкові, безстрокові. До строкових відносяться кредити, які надаються на строк, який зафіксований по згоді між банком і клієнтом. Строкові позики бувають трьох видів:

• короткострокові (до 1 року);
• середньострокові (1-5 років);
• довгострокові (більше 5 років).

    До  безстрокових кредитів відносяться  кредити, які видаються банком на невизначений строк. Часто такі кредити  називають ся позиками до запитання. Позичальник зобов’язаний погасити таку позику на першу вимогу банку. Якщо банк не вимагає погашення, то кредит повертається по згоді клієнта.

    У США до короткострокових кредитів відносять  позики, які видаються на строк  до 1 року, до середньострокових –  від 1 року до 10 років, до довгострокових – на строк більше 10 років.

    У вітчизняній практиці такий поділ  виглядає таким чином:

• короткострокові – до 1 року;
• середньострокові – від 1 до 3 років;
• довгострокові – більше 3 років.

    Класифікація  банківських позик по характеру  процентної ставки. Банківські позики по характеру процентної ставки бувають  двох видів:

• позики з фіксованою процентною ставкою;
• позики з плаваючою процентною ставкою.

    Встановлення  фіксованої ставки за позикою несе за собою необхідність сплати позичальником  попередньо домовленого проценту за користування кредитом не залежно від  коливань ринкових процентних ставок. Це достатньо вигідно позичальнику, оскільки він відразу знає скільки  йому буде потрібно заплатити за користування кредитом.

    Дуже  часто з ціллю зменшення ризику недодержання прибутку або навіть уникнення  збитків у випадках росту процентних ставок грошового ринку банки  застосовують плаваючі процентні ставки по позиках. Такі кредити, які носять середньо- і довгостроковий характер, в міжнародній практиці називають  револьверними.

1.2. Організація кредитної  роботи в банку

    Основною  економічною функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки  добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний  стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі  нових підприємств, збільшенню кількості  робочих місць, а також забезпечують економічну стабільність.

    Теорія  портфеля пропонує розглядати не кожну  окрему позику, а сукупність усіх кредитів з їх взаємовпливом та взаємозалежністю.

    Кредитний портфель – це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Якість та склад кредитного портфеля істотно залежить від організації кредитної роботи банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має свої особливості, що визначаються розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури. У великих банках організаційна структура може складатися з кількох департаментів, які включають розгалужену мережу відділів, секторів, комітетів, груп, економічних рад тощо. Ці структурні підрозділи спеціалізуються на виконанні певних функцій кредитної процедури. У невеликих банках виконання всіх функцій сконцентровано в кількох структурних підрозділах. Але в будь-якому разі існують загальні принципи та правила, яких має додержувати менеджмент кожного банку, формуючи організаційну структуру процесу кредитування. У кредитному відділенні доцільну функцію кредитного аналізу відокремити від власне процесу надання та оформлення позики. Це сприятиме підвищенню рівня об’єктивності оцінки кредиту та обережнішому затвердженню позики. Обов’язковою є організація роботи Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. До складу Комітетів входять керівники та провідні спеціалісти банку, які періодично збираються на засідання і колегіально вирішують поставлені завдання, формують кредитну політику, виносять рішення про надання “великих” кредитів та списання безнадійних позик. Комітети не є структурними підрозділами банку.

    Найзагальнішу організаційну структуру кредитної  функції банку показано на рис. 1.3 .

    Рис. 1.3 Організаційна  структура кредитної  функції банку.

    Функції кредитного комітету.

1. Формування кредитної стратегії і кредитної політики.
2. Затвердження організаційної структури процесу кредитування.
3. Оцінка адекватності резервів на можливі втрати за кредитами.
4. Аналіз кредитного ризику портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов’язані з кредитуванням.
5. Прийняття рішень про надання “великих” кредитів.

    Функції Комітету кредитного нагляду.

1. Ухвалення змін та доповнень до загальної кредитної політики.
2. Аналіз та оцінювання нових ринків, на які націлений банк.
3. Розгляд взаємостосунків банку з найважливішими новими клієнтами та збільшення обсягу кредитних операцій з постійними клієнтами.
4. Розгляд усіх звітів внутрішніх аудиторів.

    Функції відділу кредитного нагляду.

1. Збір та обробка фінансової інформацій про клієнтів та перспективних позичальників.
2. Аналіз фінансової звітності претендентів на одержання позики.
3. Підготовка звітів про затвердження кредитів та іншої інформації, необхідної  для прийняття рішення про кредит.
4. Організація засідань кредитного комітету і реєстрація рішень.
5. Ведення картотеки кредитної інформації (ККІ).

    Функції відділу кредитних операцій.

1. Підготовка, реєстрація та перевірка основної документації, яка стосується кредитних операцій банку.
2. Зберігання кредитних справ, включаючи оригінали договорів, документів на заставу, гарантійних зобов’язань.
3. Реєстрація позик у бухгалтерських книгах, підготовка документації для здійснення бухгалтерських проводок у головній книзі.
4. Встановлення клієнтам рахунків на відсоткові платежі за кредитами, комісійними і іншими зборами.
5. Звіт про банкрутство клієнта, а підготовка документації, що попереджає про закінчення строку кредитної угоди.

    Наведений перелік функцій Комітетів та відділів далеко не повний, але він  дає уявлення про розподіл повноважень  між різними структурними підрозділами.

    Одним з головних завдань, що постають перед  банком у сфері кредитування є  розробка кредитної політики банку. Кредитна політика необхідна банкам тому, що дозволяє регулювати, управляти  і раціонально організовувати  взаємовідносини між банком і  його клієнтами при залученні  ресурсів на зворотній основі. Важливо  підкреслити, що кредитна політика являється  основою управління ризиками в діяльності банку. Кредитна політика може бути агресивною, традиційною і класичною. В її основі лежить стратегія банку, орієнтована на ріст його капіталу, збільшення доходів і змішана стратегія.

    Кредитна  політика – це система заходів банку в області кредитування його клієнтів, які здійснюються банком для реалізації його стратегії і тактики в даному регіоні в певний період. Кредитна політика як основа процесу управління кредитами визначає пріоритети в процесі розвитку кредитних відносин з однієї сторони, і функціонування кредитного механізму з іншої.

    Основними елементами кредитної політики комерційного банку є:

1. стратегія банку по розробці основних напрямків кредитного процесу;
2. тактика банку по організації кредитування;
3. контроль за реалізацією кредитної політики.

    В зарубіжній економічній літературі не рідко пропонується розробляти документ (меморандум) по кредитній політиці, який дозволив би визначити стратегію  і тактику банку в організації  кредитного процесу.

      Виходячи із вітчизняного і  світового досвіду вимог оптимізації  кредитної політики в методологічному  плані можна запропонувати наступну  схему формування кредитної політики  комерційними банками.

    І. Загальні положення і цілі кредитної  політики.

    ІІ. Апарат управління кредитними операціями і повноваження працівників банку.

    ІІІ. Організація кредитного процесу  на різних етапах реалізації кредитного договору.

    IV Банківський контроль і управління кредитним процесом.

    Організація кредитного процесу в банку може бути представлена у вигляді наступних  етапів:

1. етап. Формування портфеля кредитних заявок.
2. етап. Проведення переговорів з потенційним клієнтом.
3. етап. Прийняття рішення про доцільність видачі кредиту і форми його надання.
4. етап. Оформлення кредитної справи.
5. етап. Робота з клієнтом після отримання ним позики.
6. етап. Повернення кредиту з відсотками і закриття кредитної справи.

      2. Управління кредитним  портфелем комерційного  банку

2.1. Оцінка якості  кредитного портфеля  банку

    Поняття “управління кредитним портфелем” включає наявність певних цілей  при формуванні кредитного портфеля і направлене на забезпечення ефективного  їх досягнення.

    Поняття оптимального кредитного портфеля можна  пояснити наступним чином. Кредитний  портфель характеризується якістю і  доходністю. Загальна закономірність їх взаємозв’язку така: чим більший  дохід, тим більший ризик (крива  “а” на рис 2.2).

    Рис. 2.1. Залежність між  доходом і ризиком 

    Оскільки  можливості по управлінню ризиком обмежені то, як правило, з ростом величини ризику ростуть збитки і в реальності крива залежності доходів від  ризику є експериментальною і  проходить через максимум (крива  “б” на рис. 2.1).

    Як  видно з графіку, максимальному  доходу Д¹ максимальному відповідає оптимальна величина ризику r₀ . Однак, банк не може працювати нижче визначеного мінімального доходу Д_min. Як видно, такий мінімальний дохід може бути одержаний при двох ризиках (r_min і r_max). Звідси і виходить, що банк не повинен допускати ризик нижче r_min і не перевищувати ризик r_max. Оптимально допустимим є ризик r₀. Однією із задач управління кредитним портфелем і є утримання його якості на цьому рівні. Другою задачею є максимізація доходності (мінімізація збитків) при вибраному ризику. На графіку це відповідає переходу із точки А (крива “б”) в точку Б (крива “а”). При цьому дохід (за рахунок зниження збитків) може підвищитися в ідеальному випадку до величини , яка більша, ніж . Дохід можна назвати оптимальним доходом при оптимальному ризику Г₀. Кредитний портфель, який реалізує цю оптимальну комбінацію і буде називатися оптимальним кредитним портфелем.

    Кредитний портфель – це сукупність усіх позичок, що надані банку з метою отримання  доходу. Він включає кредити за овердрафтом, за операціями РЕПО, за врахованими  векселями і факторинговими операціями, фінансовим лізингом, під платіжні картки, за внутрішніми торговельними і експортно-імпортними операціями.

    Кредитний портфель включає агреговану балансову  вартість усіх кредитів, в тому числі  і прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення. Кредитний  портфель не включає в себе відсотки нараховані, але ще не сплачені, не профінансовані, зобов’язання видати кредит, кредитні ліміти, ще не списані, гарантії та акредитиви, депозити в інших банках.

    Якість  кредитного портфеля характеризується такими показниками:

1. Коефіцієнт прострочки – відношення несплаченої з заборгованості до всієї заборгованості за позичкою. Позичка є несплаченою, якщо один чи більше платежів своєчасно не надійшли в її погашення. При цьому звертається увага на несплату процентів, і суми основного боргу.
2. Коефіцієнти співвідношення сум неповернених позичок до резервів або нерозподіленого прибутку. Якщо даний коефіцієнт більший 1, то у банку недостатньо сформовано резервів.
3. Коефіцієнти описання позичок – визначається як від відношення списаних збиткових позичок до всіх позичок кредитного портфеля.

    Отже, управління кредитними портфелями є  процесом, який охоплює всі елементи кредитної діяльності від пошуку потенційних позичальників на стадії формування кредитного портфеля і до погашення позик.

2.2 Оцінка  кредитоздатності  позичальників банку

    Необхідного умовного застосування комерційними банками  ефективних методів видачі позик  клієнтам є мінімізація кредитного ризику за всіма напрямки вкладення коштів. Основним і найефективнішим методом такої мінімізації є якісна оцінка банком кредитоспроможності позичальників. Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і лишається одним з основних критеріїв при визначенні доцільності встановлення кредитних відносин. Кредитоспроможність тлумачиться не лише як можливість повернути основну суму боргу і відсотки за ним, а й як бажання клієнта виконати свої зобов’язання. Тому здатність до повернення кредиту пов’язується з моральними якостями клієнта, його репутацією, майстерністю і сферою діяльності, ступенем вкладених капіталів в нерухоме майно, можливістю декларувати грошові потоки у процесі виробництва та обігу.

    Кожен комерційний банк повинен сформувати власну документально оформлену  та затверджену правлінням банку  методику оцінювання кредитоспроможності  позичальника. Банк повинен визначити  ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників та методи проведення аналізу.

    Банки у процесі аналізу можуть розробляти й застосовувати власні системи  показників та групи методів, вибір  яких залежить, насамперед, від специфіки  того сегменту ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія  позичальників), а також від рівня  спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торговельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові), рівня кваліфікації працівників, рівня організації  та технічного забезпечення аналітичної  роботи банку.

    У процесі аналізу банк може використати  різноманітні джерела інформації, які  в цілому складаються з трьох  груп:

• інформація, отримана безпосередньо від клієнта;
• внутрішньо банківська інформація;
• зовнішні джерела інформації.

    До  першої групи належить: 1) фінансова  та бухгалтерська звітність; 2) документація, яка підтверджує правовий юридичний  статус клієнта: статут, договір засновників, свідоцтво про реєстрацію, дані про  юридичну адресу та ін.; 3) документація, пов’язана з кредитним заходом  – техніко екологічне обґрунтування, розрахунки очікуваних надходжень від  реалізації проекту – бізнес –  план, копії контрактів та ін. документів; 4) інформація, одержана в процесі  попередньої бесіди з майбутнім  позичальником , під час якої кредитний  працівник має оцінити моральні, етичні та професійні якості працівників  підприємства (директора, головного  бухгалтера), виявити специфічні особливості  та деталі, пов’язані з даним  кредитом; 5) додаткова інформація подається  за вимогою банку – довідки  про наявність рахунків в інших  банках, виписки з рахунків в інших  банках, довідки з податкової інспекції  та інші.

      Висновок

     Отже, головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної досконалості за певного рівня ризику. Рівень доходності кредитного портфеля залежить від структури і обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитом, що є предметом розгляду другого блоку завдань. В ньому описуються основні фактори, що визначають розмір плати за кредит. Це зовнішні фактори (циклічність розвитку ринкової економіки, темпи інформаційного процесу, динаміка виробництва і обігу, сезонність виробництва) і фактори пов’язані з діяльністю комерційного банку і позичальника (структура кредитних ресурсів, вид кредиту, строковість кредиту, зміст проекту, що фінансується та ін.). Також розглядається вплив інфляції, зміни грошової маси, розміру облікової ставки на ціну кредиту, розроблена схема встановлення оптимальної ставки.

     Як  відомо, усі банки тією чи іншою  мірою стикаються з проблемою  неповернення позики. В роботі запропоновано  використовувати характеристику застережних  сигналів, що свідчать про проблемність кредитів боржників розглядати чинники, що зумовлені некваліфікованою роботою  банківських спеціалістів, щодо надання  кредитів.

     В другому блоці завдань дано класифікацію кредитних ризиків та методи управління ними на рівні окремої позики (аналіз кредитоспроможності клієнта та кредиту, структурування, документування, контроль) і на рівні кредитного портфеля (диверсифікація лімітування, створення резервів).

     Шляхи вдосконалення управління кредитним портфелем є:

• Створення картотеки кредитної інформації, яка б стала складовою частиною загальнодержавної системи контролю за кредитами. Будь-який банк міг би одержувати інформацію про клієнта, який протягом усього часу звертання за кредитом до різних установ. Така загальна система виконувала б контрольну функцію, оскільки кожен клієнт знав би, що інформація про порушення умов кредитної угоди зберігаються і, можливо, стане перепоною при одержанні нового кредиту.
• Письмове затвердження "Керівництва по кредитній політиці банку", який би включав кредитну політику, норми кредитування і інструкцію по кредитуванні.
• Проведення кредитного аналізу, який дозволяв би провести "профілактику" кредитного ризику (запобіганню кредитів з низьким ризиком)

       Список  використаної літератури

1. Адамик  Б.П. Облікова політика центрального банку // Фінанси України. –1999. –№6.
2. Банківське право: навчальний посібник / упорядник М.П. Кучерявенко. –Харків, 1999 р.
3. Банківські операції. Підручник / за ред. проф. А.М. Мороза. –К.: КНЕУ, 2000 р.
4. Гроші та кредит / За ред. M.I. Савлука. – К.: Либідь, 1992. – 331 с.
5. Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б. С. Івасіва.- К.: КНЕУ, 1999. –404 с.
6. Конституція України
7. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / за ред. проф. А.М.Мороза та доц. М.Ф. Пуховкіної. –К.: КНЕУ, 1999
8. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 p.
9. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 p. № 679-XIV