Духовно-моральні цінності старшокласників

Зміст

Вступ

Вихід української освіти на якісно новий рівень визначив сучасні ідеали виховання, які повинні стати основою відтворення духовно-морального потенціалу нації. Головна мета виховання, визначена в Концепції національного виховання, полягає у передачі молодому поколінню багатств духовної культури народу.

Зважаючи на це, найважливішим завданням вітчизняної  педагогіки є формування високоморальної особистості і, зокрема, виховання її моральних цінностей.

Багатогранність і значущість виховання духовно-моральних цінностей  у становленні особистості зумовили посилену увагу до вивчення цієї проблеми філософів, психологів, педагогів. Це цілком  закономірний процес, оскільки мораль як форма суспільної свідомості постійно змінюється під впливом нових об’єктивних  і суб’єктивних чинників, набуває нових якостей; з іншого боку, є і спільні риси у моралі різних часів і народів.

Проблема духовно-моральних цінностей особистості розглядається сучасними вченими  різнопланово, у таких аспектах, як: структура       духовно-моральної свідомості (В. Зибковець, І. Мар’єнко  та ін.), виховання духовно-моральної структури особистості (Т. Гуменникова, В. Бачінін), формування моральної активності дітей (І. Зайцева,  Л. Крайнова), характеристика емоцій і цінностей та їх класифікація (Є. Богданов, Б. Додоноа, А. Запорожець, К. Платонов, К. Ушинський, О. Чебикін та ін.). Було проведено багато досліджень в яких розглядалися різні засоби виховання духовно-моральних цінностей: національний фольклор (О. Алексейчук, О. Барабаш, А. Богуш, та ін.), художня література (Н. Ільїнська, Т. Ружевич та ін.), кіно (О. Кузьмич , Т. Селиванова та ін.).

Об’єкт дослідження – процес формування духовно-моральних цінностей старшокласників.

Предмет дослідження – педагогічні умови формування духовно-моральних цінностей старшокласників у процесі позакласної роботи з гуманітарної дисципліни.

Мета – теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити ефективність формування духовно – моральних цінностей старшокласників у позакласній роботі вчителя з гуманітарної дисципліни.

Завдання дослідження:

1.      Проаналізувати проблему формування духовно-моральних цінностей у філософській та психолого-педагогічній літературі.

2.      Визначити роль духовно-моральних цінностей у структурі моральної свідомості особистості.

3.      Виявити критерії та їх показники, визначити рівні сформованості духовно-моральних цінностей старшокласників на різних етапах експериментального дослідження.

4.      Розробити та обґрунтувати педагогічні умови виховання моральних цінностей старшокласників у позакласній роботі вчителя з гуманітарної  дисципліни.

Методологічною основою дослідження є основні положення філософів та естетиків про духовно-моральні цінності та їх роль у формуванні особистості. Про психологічні механізми формування духовно-моральних цінностей та їх основні ознаки; (Л. Божович, Б. Додонова, І. Кона), про особливості сприймання духовно-моральних цінностей відповідно до віку; (Н. Волошиної, Л. Коваль, Б. Лихачова, І. Любинського) про суть, завдання, засоби і критерії  духовно-моральної вихованості і поведінки старшокласників.

У ході теоретичного вивчення проблеми, проведення дослідно-пошукової роботи  та обробки дослідно-експерементальних  даних застосовувались як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження:

Теоретичні: ретроспективний та системний аналіз філософської, психолого-педагогічної, та методичної літератури для вивчення стану теоретичної розробки проблеми, порівняльний аналіз форм та методів позакласної роботи, узагальнення педагогічного досвіду для визначення теоретико-методичних засад дослідження .

Емпіричні: діагностичні методи (анкетування, бесіди з учителями і учнями) обсерваційні методи (педагогічні спостереження, самоспостереження й аналіз виховної роботи у позаурочний час, аналіз творчих робіт для дослідження рівня сформованості естетичних почуттів); експериментальні методи (педагогічний (констатувальний і формувальний) експеримент) для з’ясування ефективності розробленої моделі та її впровадження.

Експерементальна база та організація дослідження. На різних етапах дослідження в експериментальній роботі були задіяні учні 9-11 класів ЗОШ Строкова (40 учнів).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

1)Уточнюється та визначається зміст поняття «духовно-моральні цінності», їх структура, критерії та рівні сформованості духовно-моральних цінностей у учнів старшого шкільного віку;

2) Розробляються найбільш ефективні педагогічні умови, методи та засоби формування духовно-моральних цінностей  у позакласній роботі.

Практичне значення дослідження полягає у розробці, науковому обґрунтуванні та апробації методичних рекомендацій щодо проблем формування духовно-моральних цінностей старшокласників у позакласній роботі. Результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності вчителя.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, 2 розділів з висновками по кожному з них, загальних висновків, списку використаних джерел із найменувань та двох додатків. Ілюстративний матеріал поданий у 3 таблицях. Загальний обсяг роботи складає 92 сторінок друкованого тексту.

Розділ І. Теоретичні аспекти проблеми формування духовно-моральних цінностей старшокласників у позакласній роботі вчителя

  Одне з найважливіших завдань загальної освітньої школи є формування і розвиток цінностей дитини, зокрема духовно-моральних.

  Відомий грузинський педагог Ш.А. Амонашвілі, автор багатьох навчально- методичних збірок, в художній  формі аналізує головні чинники  та методи формування у школяра старших класів бажання вчитися, дізнаватись нового та постійно вдосконалюватися. На думку Ш.А. Амонашвілі, головною силою, яка встановлює погоду в духовному світі дитини є цінності, і тому потрібно, щоб воно було добрим і звеличуючим. Які у дитини створюються враження в організованому нами виховному процесі – від цього буде залежати направленість її особистісних орієнтацій, мислення та поведінки .

Почуття доброти, співпереживання створює в дитині особливі емоційно психічні стани, збуджує безпосередній інтерес до життя, загострює допитливість,  розвиває мислення, пам'ять та інші психічні процеси.

Сучасна дитина приходить до школи із величезними потенційними можливостями, але щоб вони перетворилися у реальні сили, особистісні властивості, потрібен цілеспрямований педагогічний процес, який виховує, навчає, формує , розвиває.

Навчити чуйності і доброти покликана система морального виховання. Для того, щоб ця система впливала на дитину найбільш ефективно і досягала поставленої мети, Б.М. Нєменський виділив наступну її особливість: «Система морального виховання повинна бути, насамперед єдиною, яка об’єднує всі предмети, всі позакласні заняття, усе громадське життя школяра, де кожен предмет, кожен вид заняття має свою чітку задачу в справі формування культури й особистості школяра».

  Національна система виховання постійно відтворює і поглиблює духовний, моральний та інтелектуальний компоненти свідомості народу, створює  умови для розвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина України, формування духовного потенціалу – найвищої цінності нації, держави. Національне виховання реалізує глибоке і всебічне пізнання рідного народу, його історії, культури, духовності і на цій основі – пізнання кожним учнем, вихованцем самого себе як індивідуальності і як частки своєї нації, а через неї всього людства, організацію самонавчання і самовиховання, найефективніші.

1.1.           Проблема духовно-моарльного виховання у сучасній школі

Проблема духовно-морального виховання особистості завжди була однієї з актуальних,  а  в сучасних умовах вона набуває особливого значення. Аналіз психолого-педагогічної літератури дає побачити, що вихованню духовності було приділено чимало уваги. Багато з цих досліджень були виконані давно, що свідчить про те, що ця проблема завжди вважалася важливою при вихованні кожного громадянина.

«Духовність – якісна характеристика свідомості людини і не лише свідомості. До духовності можна віднести й дії людини, її вчинки, життя. Духовність – це атрибут людини як суб’єкту на противагу бездуховності – втрати людиною її суб’єктних якостей і перетворення останньої в простий об’єкт» [5,с.101]. Вона проявляється в ерудиції, високій моральності, рівні інтелігентності. Духовність слід розвивати у процесі всієї життєдіяльності людини, привертаючи час від часу увагу до досвіду визначних особистостей, який простежується в обгрунтуваннях їх праць. Вона є невід’ємною супутницею моралі, яка розглядається як одна з норм суспільної свідомості, що регулює поведінку людей, впливає на систему поглядів, уявлень, норм, оцінок тощо.

В різні історичні періоди розвитку суспільства проблема духовно-моральних цінностей підростаючого покоління та підготовки педагогів-професіоналів до цього виду діяльності була актуальною. Цінні думки щодо духовно-морального виховання були сформульовані давньогрецькими філософами Демокрітом, Сократом, Платоном, Арістотелем. Вищим проявом моральності Сократ вважав добродійність, сутність якої він вбачав у знаннях. Звідси Сократ робив висновок, що достатньо людині оволодіти поняттями про добродійність і благо, і вона стане моральною, оскільки «зло здійснюється  через незнання» [73]. Свої міркування з питань моральності висловлював Демокріт [73]. Мету виховання він вбачав у досягненні добродійності, а його основу - у здатності особистості до сорому.

Слід зазначити непохитну віру Арістотеля в можливості людини в її моральному становленні. Він обстоював ідею, згідно якої «у нашій владі бути моральним або порочним», «добродійність не дається нам від природи». На його думку, моральність - це надбання душі. У досягненні добродійності важливе місце він відводив знанням, навчанню прекрасного. «… У вихованні першу роль має відігравати прекрасне, а не дико-тваринне»  [73]. Але знання, як справедливо зазначає Арістотель, ще не гарантують добра, як стверджував Сократ. Необхідні ще й відповідні звички, адже знання і дії - не одне й те саме.

Не обійшли увагою зазначену проблему вітчизняні мислителі, починаючи ще з періоду Київської Русі (літописець Нестор, князі Ярослав Мудрий, Володимир Мономах). Оригінальною пам¢яткою ХІ ст. є «Повчання князя Володимира Мономаха своїм дітям». У «Повчанні» вміщені такі поради: любити батьківщину, бути працелюбними, гуманними, чуйними до людей та ін. [67; 74].

Грунтовно вивчалось питання духовно-моральних цінностей педагогами епохи Відродження. Так, Вітторіно де Фельтре організував школу, яку назвав «Будинок радощів», основоположним принципом діяльності якої був гуманізм [73]. Ф.Рабле у романі «Гаргантюа і Пантагрюель» протиставив схоластичному середньовічному вихованню гуманістичне  [73].

Цією ідеєю пронизані педагогічні погляди англійського мислителя Т.Мора, охарактеризовані ним у «Золотій книжці настільки корисній, як і забавній, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія» [73]. Мішель Монтень закликав: «…Нехай совість і добродійність учня знаходять відображення в його мовленні та не знають іншого керівника, окрім    розуму»  [75].

Епоха Відродження була досить плідною і в утвердженні самобутньої української системи духовно-морального виховання молоді. Цьому сприяло, зокрема, розгортання густої мережі різнотипних навчально-виховних закладів (братські, козацькі, січові, церковні, ремесельні та інші школи), а також заснування Києво-Могилянської академії (1615). В цей час працювали такі видатні діячі науки й освіти, як М.Смотрицький, Л.Зізаній, І.Гізель, Л.Баранович, Ф.Прокопович та ін. У своїх творах (М.Смотрицький «Тренос, або плач східної церкви…», Л.Зізаній «Наука з читання і розуміння письма словенського», І.Гізель «Мир з богом людини», Л.Баранович збірка «Меч духовний», Ф.Прокопович «Перше учення отрокам») вчені висловили низку цікавих і цінних думок з питань морального виховання молоді, зокрема формування її совісті  [71].

Згодом захоплення в усьому світі викликав демократичний лад Запорозької Січі з її принципами організації та проведення козацьких рад, виборність їхніх лідерів. Конституція Пилипа Орлика (1710) містила в собі ідеї та положення щодо захисту прав людини, нації, суверенності держави, завдяки чому у національній системі виховання втілювалися в життя ідеї народовладдя та гуманізму.

Значний інтерес становлять дотичні до проблеми нашого дослідження праці видатних учених А.Дістервега, Г.Кершенштейнера, Я.Коменського, І.Песталоцці.

Так, Я.А.Коменський розкрив можливості «материнської школи» у здійсненні духовно-морального виховання старшокласників  [71]. Главу ХІІІ «Великої дидактики», яку назвав «Метод морального виховання», він відкривав таким підзаголовком: «Все попереднє не так суттєво у порівнянні з головним - моральністю і благочестям»  [74]. Далі сформулював 16 правил мистецтва розвивати моральність. Серед добродійностей на перший план він ставив мудрість, помірність, мужність і справедливість. Ян Амос Коменський радив виховувати в дітей скромність, доброзичливість, ввічливість, акуратність тощо.

Великий педагог  не розглядав навчання окремо від виховання, тому виховання особистості описується як в дидактиці, так і в працях, присвячених моральному вихованню. Епіграфом до праці «Правила поведінки» вчений взяв вислів Сенеки: «Навчання, по-перше, добрим моралям, а потім мудрості, бо без перших важко навчитись останнім», а також народний вислів: «Хто встигає в науках, але відстає в добрих моралях, той більше відстає, ніж встигає» [64:102].

Говорячи про виховання людяності в людині, Я.А.Коменський виділяє чотири основних доброчесності: мудрість, поміркованість, мужність і справедливість. Педагог підкреслює, що людина не народжується з    духовно-моральними цінностями – вони в неї виховуються на протягом усього життя; моральність пов´язана з вихованням мудрості і любові до неї  в учнів. Поміркованість потрібна для того, щоб у всьому дотримуватись почуття міри, ніколи ні в чому не доходити до перенасичення й огиди. Мужність включає в себе такі риси, як витривалість, самооволодіння, готовність принести користь, коли потрібно, виконання обов´зку. Справедливості вчаться, нікого не ображаючи, віддаючи кожному своє, уникаючи неправди, проявляючи наполегливість і люб´язність [52].

Поряд із головними доброчесностями, Я.А.Коменський рекомендував розвивати в дітях скромність, слухняність, охайність, доброзичливість до інших людей, повагу до старших, працелюбність. Великого значення він надавав у духовно-моральному вихованні позитивному прикладу вчителів і батьків, товаришів, бесідам з дітьми на морально-духовні теми; вправам у моральній поведінці, боротьбі з розбещеністю, лінощами, дотриманню суворої дисципліни на принципах гуманності. Причому дисципліна повинна бути однаковою для всіх людей, від вищих до нижчих станів. Порушників дисципліни треба карати, але способи необхідно вибирати гуманні і застосовувати їх розумно.

Я.А.Коменський підкреслює, що від виховання дітей залежить «виправлення людських справ на землі» та розвиток суспільства шляхом удосконалення та щастя. Вчителі – душа і серце виховання, і вони через те «поставлені на високо почесному місці, що для них вручена чудова посада, вище якої нічого не може бути під сонцем» [18:23].

Д. Локк у книзі «Думки про виховання» завданням виховання вважав виховання джентльмена, у становленні якого значну роль відіграє його моральна сфера. Джентльмен, за Джоном Локком, має відрізнятися, насамперед, «витонченістю у поводженні». Таку людину можна виховати тільки гуманними методами  [74].

Ж.Ж. Руссо - автор всесвітньо відомих творів «Чи сприяє прогрес наук і мистецтв поліпшенню або погіршенню моральності», «Міркування про походження та причини нерівності між людьми», «Громадський вирок», «Еміль, або Про виховання». У вихованні моралі він пропагував ідею виховання загальнолюдських ідеалів. Руссо сформулював три завдання такого виховання - це виховання добрих почуттів, добрих міркувань і доброї волі  [74].

Проблемі духовно-морального виховання значну увагу приділяв          Д. Дідро. Моральність Дідро тлумачить досить широко, включаючи до її сфери всі ціннісні орієнтації особистості. Головне місце у сфері моральності він відводив дійовій любові людей одна до одної, взаємному благодіянню. Д.Дідро заявляв, що добродійною можна назвати людину, в якої всі афекти та нахили, усі сердечні та духовні помисли йдуть на загальне благо її роду. Особливі вимоги у сфері моральності він ставив перед учительством. Розглядаючи методи морального виховання, Дідро зокрема відмічає важливість стимуляції моральної поведінки, справедливого розподілу «заохочень і покарань» [74].

Й.Г. Песталоцці, використовуючи досвід швейцарської народної педагогіки, доводив необхідність врахування принципу природовідповідності в різних напрямах виховання, в тому числі й морального [51]. Основи духовно-моральної поведінки дитини, стверджував Й. Песталоцці, закладаються в сім¢ї. У школі ставлення вчителів до дітей має будуватись на грунті їх батьківської любові до них. Моральна поведінка дітей, за його словами, формується не  моралізуванням, а через розвиток у них моральних почуттів. Велику роль у моральному вихованні він відводив методу вправ. Дітей необхідно навчати, вправляти в хороших вчинках задля чого необхідно виховувати в них такі вольові якості, як самоволодіння, витримка  [51; 74].

Дитина у школі, на думку Й.Песталоцці, повинна почувати себе природно та вільно. У таких природних умовах зародки, закладені в ній від народження при вільному керівництві вчителя, що застосовує систему різних вправ, дістають чудові умови для розвитку, який слід прискорювати, адже це і є завдання школи і вчителів. Й. Песталоцці висунув проблему поєднання продуктивної праці з навчанням і розглядав трудове виховання у зв’язку з моральним [59].

А. Дістервег, торкаючись питання духовно-морального  виховання дітей, підкреслював необхідність звертати увагу на врахування особливостей культур країни, яка є батьківщиною учня [60]. Мету виховання він вбачав у служінні «істині, красі й добру». У зв¢язку з цим він вельми цінив учителя, ставлячи водночас досить серйозні вимоги до нього.

Морально-етичні засади виховання характеризують  педагогічну діяльність вітчизняних дослідників. Метою педагогічної діяльності одного з видатних освітніх діячів України – П. Беринди було формування моральної особистості учня на грунті національного характеру.

Значний вплив на розвиток виховних традицій морального спрямування мали просвітники-демократи, особливо Г.С. Сковорода. Викладач Харківської колегії радив пошановувати  морально-духовні закони наших предків, тобто розпочинати навчання й виховання з реалізації тих методів і форм, які мають виразну народну основу. Одним із перших серед педагогів минулого він вимагав і практикував вивчення основ моралі на засадах народної мудрості. Ідеями народної педагогіки пронизані його вірші і казки, легенди і розповіді. «Народна педагогіка завжди була тісно пов’язана з творчістю народу, тому з її чистих джерел черпає творче натхнення та живу думку не одне покоління видатних педагогів» [71].

На думку Г. Сковороди, виховання полягає в тому, щоб допомагати розкрити в дитині її природні здібності та спрямувати її на шлях дійсного щастя й служіння Батьківщині.

Великого значення у розвитку мотивації духовно-моральної поведінки особистості Г. Сковорода надавав почуттям. Останні найяскравіше виявились у його вченні про «серце» людини. Серце, за Г. Сковородою, це єдність думок, почуттів і прагнень людини. Ця єдність, очевидно, полягає в тому, що думки, зумовлюючи почуття особистості, в той же час самі стають глибоко інтимними, задушевними. Вони виходять із глибини душі особистості, зігріті її почуттями, стають переконаннями, визначаючи тим самим її дії  [5].

Проблему духовно-морального виховання на засадах народознавства у другій половині ХІХ століття розробляв К.Д. Ушинський. Працюючи інспектором у Смольному інституті, він значну увагу приділяв ідеям народності, виховуючого навчання, повазі до особистості учня.                 К.Д. Ушинський вважав, що «у вихованні все повинно грунтуватися на особистості вихователя. Вчитель має бути високоморальною, освіченою, духовно багатою особистістю». Він  вимагав від вчителя усвідомлення того, що в учня необхідно виховувати такі моральні риси як батьківщинолюбство, товариськість, гідність, чесність, сумлінність, наявність чіткіх уявлень про мораль  [61:12].

Глибокі знання духовності  культури  українського народу дали можливість письменнику І.П. Котляревському на сторінках своїх творів висвітлити ряд важливих положень моральності. Порядність, працелюбство, чесність, відданість сім’ї, взаємоповага, сердечність, вміння критично оцінювати людей, поважати людську чуйність, енергійність, наполегливість у боротьбі за людське щастя та інші моральні загальнолюдські якості, відтворені в усній народній творчості, відстоює і стверджує                             І.П. Котляревський у своїх творах. Разом із тим він засуджує та висміює бездіяльність, розбещеність, непорядність, неповажне ставлення до батьків, егоїзм і бажання пожити за рахунок інших, легкодумство, соромність, нечесність, себелюбство та підлабузництво. У створеній І.П. Котляревським педагогічній системі втілено гуманістичні риси вітчизняної класичної педагогіки: палка любов до батьківщини, чуйне ставлення до людини, широкий демократизм і гуманізм [76].

Важливого значеннядуховно-моральному вихованню підростаючого покоління надавав Т.Г. Шевченко. Тут домінують зразки етнопедагогічних, краєзнавчих джерел, усної народної творчості морально-етичного спрямування, наголошується на важливості вивчення   соціально-педагогічної літератури, що сприяє пізнанню народної душі, формуванню моральних ідеалів і тим самим визначає характер виховної системи даного періоду. Він  прославив ідеї гуманізму, любов до дітей. Будучи тонким психологом, він спостерігав, як у результаті нетрудового виховання виростають морально скалічені діти. Великий мислитель цінував етнопедагогіку, використання якої, на його думку, ефективно впливає на духовно-моральне виховання дітей. У складений ним для недільних шкіл «Буквар південноруський» включені фольклорні твори з яскраво вираженою моральною основою [77].

І.Я. Франко як педагогічний розум трудящих і засіб духовно-морального виховання високо цінував усну народну творчість. У формуванні моральності засобами фольклору І.Я. Франко особливо визнавав серед жанрового розмаїття усної народної творчості казки, за мотивами яких він створював ряд своїх творів. Він вважав, що моральні норми та категорії повністю залежать від конкретних історичних умов суспільного розвитку життя [77].

У творчості Лесі Українки ми знаходимо важливі положення, котрі мають значний вплив на подальшу розробку духовно-морального виховання засобами народної педагогіки. У її творах чільне  місце займають питання духовно-морального виховання підростаючих поколінь на зразках народної педагогіки.  Вона   високо підняла мораль і педагогічний ідеал народу  [76].

Достатньо аргументовано обстоював місце традиційних народних впливів на розвиток духовно-моральних цінностей дитини І.І. Огієнко. Духовно-моральний зміст праці, за І.І. Огієнком, полягає в тому, що коли дитина створила власними руками корисне людям, вона не залишиться байдужою до результатів чужої праці  [75].Він часто звертавсь до народної педагогічної мудрості, до творів фольклору.

Серед прогресивних ідей А.С. Макаренка для використання майбутніми вчителями в духовно-моральному вихованні старшокласників є: вдосконалення структури взаємин учителя та вихованця, педагогічної доцільності формування колективістських взаємовідносин, розумне поєднання пошани та вимогливості до дітей. Привертає увагу система методів, запропонованих видатним педагогом щодо здійснення духовно-морального виховання школярів: прогностичний, інформаційно-просвітницький, орієнтаційно-трудовий, комунікативний, оцінний, які дозволяють реалізувати визначену мету на мікро і макро-рівні [69]. До нашого дослідження є цінним те положення, що зазначені методи можуть бути використані як у загальноосвітній так і у вищій школі.

Національну систему духовно-морального виховання на засадах народної педагогіки відроджував В.О. Сухомлинський, який вбачав основне спрямування діяльності вчителя й учня в тому, щоб зробити останнього Людиною. В його «школі радості» під «голубим небом» панували дух сердечності, задушевності, чуйності, взаємодовіри та взаємодопомоги.  Оскільки основні якості духовно-моральних цінностей закладаються в людині у школі, поступово «юнаки та дівчата прагнуть якомога швидше осмислити і правильно оцінити духовно-моральну сферу свого внутрішнього світу, визначити своє місце в сучасному й особливо в майбутньому        житті» [58, с. 51], то цей аспект не був обійдений тогочасними вченими.

Духовно-моральне виховання впливає на творчість, посилення уваги до організації життя і побуту оточуючих, бажання пізнати свої витоки, традиції предків. Воно формує духовний світ, проектує духовні виявлення особистості, орієнтує на духовне життя, виробляє уявлення про духовне багатство.