Конкурсне випробування сортів пшениці озимої селекції ПДАА

 

                                                                                                                                                                                              

56

 

 

 

Міністерство аграрної політики України

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

 

Агрономічний факультет

                       Спеціальність 6.130.100 – “Агрономія”

ДОПУСКАЄТЬСЯ ДО ЗАХИСТУ

Зав. кафедрою селекції, насінництва і генетики

Професор_____________В.М.ТИЩЕНКО

“___”_________________2011р.

 

Дипломна робота

на тему:

КОНКУРСНЕ ВИПРОБУВАННЯ СОРТІВ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ СЕЛЕКЦІЇ ПДАА

 

Дипломник_______________________________Артеменко Роман Миколайович

Керівник дипломної роботи,

доктор с.-г. наук, професор ______________________Тищенко В.М.

Консультанти:

 

з економіки:__________________________

  

з охорони праці:__________________________

 

з екологічної експертизи:_______________

 

 

ПОЛТАВА – 2013 

 

Зміст

 

Вступ...................................................................................................................3

1. Огляд літератури..............................................................................................7

2. Обۥєкт досліджень………………………………………………………….....10
3. Умови та методика проведення досліджень.................................................22

3.1. Характеристика господарства....................................................................22

3.2. Характеристика ґрунтів  зони та дослідної ділянки..................................26

3.3. Погодні умови в  роки проведення досліджень.........................................28

3.4. Мета, завдання і методика досліджень.....................................................30

3.5. Агротехніка в досліді.................................................................................33

4. Результати досліджень..................................................................................43

5. Економічна ефективність..............................................................................52

6. Екологічна експертиза.....................................................................................56

7. Охорона праці…………….............................................................................61

Список літератури...............................................................................................66

Додатки...............................................................................................................70

Висновки та пропозиції……………………….……………………………......72

 

                                                     Вступ

Нарощування обсягів виробництва зерна і підвищення ефективності зернового комплексу є одним із найважливіших напрямків розвитку сільського господарства України. Успішне вирішення цього питання – одна з основних передумов становлення української державності.

Серед найважливіших зернових культур пшениця озима за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення пшениці озимої, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування [4].

Основною зерновою продовольчою культурою Полтавщини є пшениця озима. Унікальність цієї культури, її значимість для господарств області зумовлена цілим рядом факторів. Основними з них є слідуючими. Зерно пшениці є основним компонентом для випікання смачного, високопоживного хліба – самого цінного і необхідного продукту харчування людини.

Пшениця володіє багатьма природними перевагами над іншими культурами, які використовуються людьми для задоволення своїх потреб. Її зерно поживне, калорійне, його порівняно легко зберігати, транспортувати і переробляти у необхідних цілях [10].

Пшениця постачає приблизно 20 % харчових калорій для населення земної кулі і є головним продуктом харчування у більш ніж 40 країнах, на території яких проживає приблизно 35 % населення. Найбільший попит на пшеницю в європейських країнах, в яких вона постачає більше 30 % калорій.

Як продукт харчування людей пшениця є головним компонентом різних видів хліба, булок, печива, крекерів, бісквітів, пончиків, млинів, вафель, лапші, макаронів, пирогів, пудингів, багатьох напівфабрикатів для сніданків і продуктів для дітей. Вона широко використовується для приготування супів і соусів, а також у виготовленні цукерок і різних напоїв. Зародки, висівки і солод є додатковими видами пшеничних продуктів.

Хімічний склад зерна пшениці багатий і сильно мінливий. Вміст білка, мінеральних речовин, вітамінів і ферментів у розрізі сортів і різних партій може сильно розрізнятися. Ці відмінності можуть мати значний вплив на переробку, поживну цінність і ціну продуктів.

Окремі частини зернівки пшениці розрізняються за хімічним складом, а технологія розмелювання змінює співвідношення головних компонентів. Так, ендосперм є головним джерелом білка, клейковиниі крохмалю у борошні. Зародок й алейроновий шар багаті жирами, неклейковинними білками та деякими вітамінами [14].

Сорти пшениці розрізняються за фізичними, хімічними і хлібопекарськими якостями зерна. Дуже сильний вплив на хімічний склад зерна і хлібопекарські властивості мають кліматичні, ґрунтові та інші фактори зовнішнього середовища. Якість зерна сильно залежить також від продуктивності рослин навіть в одного і того сорту, тому її необхідно розцінювати конкретно, з урахуванням генотипу, умов вирощування і величини урожаю [5].

Промислове використання зерна пшениці передбачає також одержання крохмалю для використання клейстеру, спирту жиру і клейковини. Солома може бути використана для одержання паперу, картону, пакувального матеріалу і предметів мистецтва.

На якісне пшеничне зерно завжди існував, існує і зараз і буде завжди існувати високий попит. Це один із самих конкурентноспроможних продуктів, які виробляються в області.

Ґрунтові, погодно-метеорологічні умови Полтавщини в переважній більшості років сприятливі для росту, розвитку і високої продуктивності посівів озимої пшениці. Тому, саме під цю культуру відводяться максимальні посівні площі – майже четверту частину орних земель [38].

Сучасні сорти пшениці озимої мають досить високий генетичний потенціал продуктивності, який поступається в незначній мірі лише кукурудзі. У валовому виробництві зерна майже щорічно панівне місце займає озима пшениця. Часто на її долю приходиться половина, а в окремі роки і більше того, зерна, що виробляється в господарстві  області [36].

За останні роки лабораторією селекції пшениці озимої Полтавського державного сільськогосподарського інституту створено ряд сортів озимої пшениці, які пройшли державне сортовипробування і включені в реєстр сортів України з 2003 року [7].

Сорти на цей час повністю відповідають вимогам виробництва – мають високу продуктивність (50-80 ц/га) і хлібопекарські якості, стійкі до умов навколишнього середовища, хвороб і шкідників [35].

Аналіз якості зерна свідчить про те, що сорти і сортозразки селекції інституту повністю відповідають вимогам виробництва. Слід відмітити, що за довгі роки праці в лабораторії співробітниками створено унікальний селекційний матеріал, який пройшов перевірку в найскладніших погодних умовах на зимостійкість (2003 рік), на осінні і весняні приморозки (1999 - 2000 року) [6, 13].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Пшениця належить до найбільш стародавніх культур. Археологічні дані свідчать, що в багатьох районах Азії, Європи, а також в Єгипті пшеницю вирощували за 5-7 тисяч років до нашої ери.

Вона була відома вже приблизно 6,5 тисяч років до нашої ери народам Іраку, близько 6 тисяч років — землеробам Єгипту (за деякими даними — навіть 10 тисяч років), близько 5 тисяч років — Китаю. На території СНД,  її почали вирощувати у ІV-ІІІ тисячоліттях до нашої ери.

На території України найдавніші сліди пшениці (Хмельницька область) відносяться до ІV-ІІІ тисячоліття до нашої ери тобто до часів трипільських племен. Древні слов’яни, що жили на території сучасної України, ще за кількасот років до нашої ери, вирощували пшеницю не тільки для власного споживання, а й для продажу іншим народам.

Місцем походження пшениці більшість дослідників вважають степові й напівпустельні райони Азії (Іран, Ірак, Закавказзя). Центром зосередження різноманітних форм м’якої пшениці є Іран, Ірак, Північна Індія, Афганістан. Центром походження твердих пшениць є Північна Африка.

З Азії пшениця приблизно 4-5 тисяч років тому потрапила в Європу — Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Румунію, Болгарію. У південній Африці, Америці, Австралії вона з’явилася лише у XVI — XVIII столітті. Тепер озима пшениця є основною продовольчою культурою більшості європейських країн, США, КНР, Японії [15].

В озимих посівах в основному вирощується вид м’якої пшениці Triticum aestivum L., представлений багатьма різновидностями. На невеликих площах на півдні країни має поширення і тверда пшениця озима (Triticum durum Desf.), яка відрізняється порівняно низькою зимостійкістю. Ці види відносяться до родини Тонконогових (Роасеае), або Злакових (Gramineae).

За морфологічними особливостями види пшениці об'єднують у дві групи: пшениці справжні, або голозерні і полб'яні, або плівчасті. Плівчасті, на відміну від голозерних, утворюють ламкий колос, який у достиглому стані при легкому надавлюванні ламається на окремі колоски з зерном разом із члениками стрижня. При обмолочуванні голозерних пшениць у бункер комбайна надходить зерно без лусок.

До голозерних пшениць належать: м'яка, тверда, тургідум, карликова, круглозерна, польська, карталінська, а до плівчастих — спельта, однозернянка, двозернянка, Маха, Тимофєєва та інші дикі види. Серед усіх видів найбільше поширення і значення мають м'яка та тверда пшениці. Їхні посіви перевищують 98% загальної площі пшениці. При цьому на частку м'якої припадає 90% площі [10].

М'яка пшениця (Tr. aestivum L.) − однорічна озима або яра трав'яниста рослина з мичкуватою кореневою системою, яка проникає у ґрунт на глибину 1—1, 5 м і більше. Стебло — прямостояча соломина, заввишки у низькорослих (карликових і напівкарликових) сортів − 60-90 см, середньорослих — 100-110, високорослих — 110-125 см; складається з 4-7 міжвузлів. Пшениця відзначається підвищеною кущистістю, утворюючи в середньому 3—5 стебел, у тому числі продуктивних — 2-3. Листки у м'якої озимої пшениці майже голі, ярої — опушені, завдовжки 15—25 см і більше, завширшки 1—2 см. Колос різної довжини: короткий — до 8 см, середній — 8—10, довгий — понад 10 см; за формою — циліндричний (призматичний) з однаковою шириною уздовж колоса; веретеноподібний, який звужується до верхівки і в меншій мірі до основи, та булавоподібний (скверхедний), який до верхівки потовщується. У колосі утворюється 15—25 колосків — здебільшого 5-квіткових, з яких звичайно розвиваються і утворюють зерно 2—3 нижні квітки. Якщо у пшениці м'якої у перерахунку на 10 см стрижня розміщується менше 16 колосків, колос вважається нещільним; 17—22 — середньощільним, 23—28 — щільним, понад 28 — дуже щільним; у твердої пшениці нещільний колос має до 24 колосків на 10 см стрижня; середньощільний — 25—29, щільний — понад 29 колосків. Щільність колоса визначають також за кількістю колосків у перерахунку на 1 см стрижня. Встановлюють її шляхом ділення суми всіх колосків, за винятком верхівкового, на довжину стрижня. Можна встановити щільність колоса за середньою довжиною членика, для чого довжину стрижня ділять на кількість члеників. Якщо довжина членика понад 6 мм, колос вважають дуже нещільним, 5—6 мм — нещільним, 3,8—5 — середньощільним, 3—3,8 мм — щільним та менше 1,6 мм — дуже щільним. Кількість зерен у колосі часто перевищує 30—35 шт., а середня маса зерна у ньому становить 1—1,5 г (іноді до 2,5—4 г); маса 1000 зерен — 25—55 г, частіше — близько 40 г. Зерно за формою овальне, яйцеподібне, бочкоподібне, завдовжки 4—11 мм. М'яка пшениця — самозапильна рослина, але у жарку погоду може запилюватися перехресне [12].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

БІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСОБЛИВСТІ ВИРОЩУВАННЯ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ

Тверда пшениця (Tr . durum Best.) представлена у культурі в основному ярими сортами і зовсім мало — озимими. Порівняно з м'якою вона високоросліша, утворює стебла з восковим нальотом, які у верхній частині (ближче до основи колоса) виповнені серцевиною. Листки голі, також покриті восковим нальотом. Колос щільний, з середнім індексом щільності 25—30 і більше. Остюки грубі, значно переважають довжину колоса, яка коливається від 3,5 до 17 см. Колоскові луски жорсткі, зерно при достиганні міцно утримується квітковими і колосковими лусками й не обсипається. Зерно видовжене — до 12 мм, у поперечному перерізі — округло—кутасте [15].

Коренева система. Пшениця не утворює головного стрижневого кореня. Вже із самого початку проростання насіння має декілька майже однаково розвинутих зародкових коренів. У процесі дальшого розвитку і розвитку з нижніх стеблових вузлів починають формуватися придаткові, або вузлові корені, які утворюють мичкувату кореневу систему.

Насіння проростає декількома  корінцями : спочатку з’являється один корінець, через 3-4 дня вище першого другий і третій, потім – четвертий і п’ятий, які розміщуються в площині паралельно до щитка зернівкою

Одночасно з появою бокових погонів, після утворення вузла кущіння починають розвиватися вузлові стеблові (повторні) корені. Це відбувається через 14-26 днів після появи сходів. В Україні при сівбі в оптимальні строки і при достатній вологості ґрунту кущіння пшениці озимої починається на 14-16–й день після появи сходів. Кожний новий пагін утворює два корінці й таким чином забезпечується власною кореневою системою. На ріст і розвиток кореневої системи впливає ряд факторів, зокрема, температура, вологість ґрунту, вміст поживних речовин у ньому [4].

Стебло. Стебло – соломина циліндричної форми. Вона може бути порожньою (пшениця м’яка) або заповненою пахкою паренхімою тканиною під колосом (пшениця тверда). Товщина соломи, її анатомічна будова (товщина стінок і склад хімічного кільця, кількість провідних пучків) визначають стійкість рослин проти вилягання. Стебло по довжині розділене на 5-6 частин вузлами у вигляді кільцеподібних потовщень. Довжина першого нижнього міжвузля, яке розміщене над вузлом кущіння залежного від сорту і умов вирощування може коливатися від 2 до 15 см. довжина другого і наступних міжвузлів перевищує довжину першого. Найбільш довге останнє – колосоносне міжвузля – 25-50 см, а у деяких сортів і більше.

Довжина стебла залежить від генетичних особливостей сортів і умов вирощування. Підвищені норми добрив і вологість ґрунту, загущеність посівів сприяють подовженню стебла [14].

Листки. Листки виконують важливу фізіологічну функцію. У них відбувається процес фотосинтезу, тобто засвоєння із зовнішнього середовища вуглекислоти за рахунок енергії сонячного світла і перетворення її у хімічну енергію органічних речовин.

Листки пшениці з’являються із верхнього шару меристеми конуса наростання. Вони розділяються на прикорневі й стеблові. Всі стеблові листки закладаються на другому етапі органогенезу до початку диференціації колоса, тобто до переходу конуса наростання пагона до третього етапу органогенезу. Ріст листків, процеси диференціації їх тканин, які супроводжуються розвитком листкових пластинок, відбуваються, коли рослини цвітуть і запліднюються.

На головному пагоні у більшості сортів озимої пшениці закладається 8-10 листків, на бокових – на 1-3 менше.

Результати багатьох наукових досліджень свідчать, що розміри листкових пластинок, період їх фотосинтетичної діяльності істотно впливають на формування сухої маси рослин та врожай зерна [4].

Колос. Суцвіття у пшениці – колос, який складається з багатоступінчастого стержня і колосків. На кожному виступі колоскового стержня розміщується по одному колоску. Колосок складається із двох симетрично розташованих широких колоскових лусочок, які мають зовнішню (нижню) і внутрішню (верхню) жилку; збоку розташований кіль, колосковий (кільовий) зубець і плече. Поміж колосковими лусочками в суворій послідовності розташовані квітки, вони двостатеві, однодомні. За способом запилення пшениця належить до самозапильних рослин. В умовах жаркої і сухої погоди, особливо на півдні України, може відбуватися і перехресне запилення. Кожна квітка у пшениці з двох боків прикривається двома квітковими лусочками – зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня лусочка в остистих сортів має остюк, у безостих – остюковий відросток; внутрішня лусочка має два кіля. Поміж зовнішньою і внутрішньою квітковими лусочками знаходяться найважливіші частини квітки – пестик і три тичинки. В кожному колоску є по 2-5 і більше квіток, з яких верхні 1-2 квітки в більшості не зав’язують зерен. У добрих умовах розвитку у кожному колоску може закладатися до 11 квіток і до 8-9 зерен. За формою колосся пшеницю м’яку розділяють на три типи : веретеноподібні, призматичні й булавоподібні. Довжина колоса, кількість колосків і зерен у колосі істотно змінюються залежно від умов вирощування.

Колір колоскових лусочок буває білим або червоним, а остюків – червоним, білим чи чорним [12].

Зернівка. Плід пшениці – зернівка, яку в агрономічній практиці називають зерном. У зернівці розрізняють власне сім’я (зернину), яке складається із зародка, ендосперму і насінної оболонки. Зародок складається із щитка, який з’єднує його з ендоспермом, бруньки і зачаткових кореневих пагорків. Зародкова брунька насінини має конус наростання, первинного зачаткового стебла і зародкових листків, які закривають у вигляді ковпачка конус наростання. Решта зернівки наповнена борошнистим ендоспермом, в якому містяться запасні поживні речовини. У ендоспермі виділяється зовнішній  шар – алейроновий, який складається із одного ряду клітин і в якому майже немає крохмалю і, власне ендосперм, клітини якого містять крохмальні зернини. Проміжки між крохмальними зернинами заповнюються білковими речовинами.

Розміри зернівок сильно змінюються залежно від сорту і умов вирощування. Довжина коливається від 4 до 9 мм, ширина від 0,8 до 2,2 мм і товщина від 1,5 до 3,5 мм. Розрізняються вони також і за масою: від 20 до 90 мг [4].

Вимоги до температури. Пшениця озима належить до холодостійких культур. Насіння її здатне проростати при температурі посівного шару ґрунту всього 1 - 2 °С, проте за такої температури сходи з'являються із запізненням і недружно. Найбільш інтенсивно грунт поглинає воду, яка потрібна для набухання і проростання насіння, при прогріванні ґрунту до 12 - 20 °С. За такої температури і достатній вологості ґрунту (близько 15 мм продуктивної вологи у посівному шарі) сходи з’являються вже на 5-й день. Більш висока температура (понад. 25 ° С) несприятлива для проростання, бо може стати причиною сильного ураження сходів хворобами, особливою іржею, а при температурі 10 °С, коли відносна вологість повітря сягає 30 % і нижче насіння, яке проросло, гине через інтенсивне випаровування вологи, а те, яке набухло, втрачає схожість внаслідок дихання, витрат поживних речовин і ураження пліснявою. Найсприятливішим для сівби пшениці є календарний строк із середньодобовою температурою повітря 14 - 17 °С. Більшість сортів озимої пшениці, районованих в Україні, відносно стійкі проти понижених температур в осінній, зимовий та ранньовесняний періоди. При доброму загартуванні восени вони витримують зниження температури на глибині вузла кущення до 15- 18 °С морозу, а деякі з них (Миронівська 808) — навіть до мінус 19-20 °С [14]. Найвищою холодостійкістю пшениця озима відзначається на початку зими, коли вузли кущення містять максимум захисних речовин — цукрів. Навесні, внаслідок зимового виснаження, вона часто гине при морозах усього близько 10 °С. Особливо знижується її холодостійкість при різких коливаннях температури, коли вдень повітря прогрівається до 8-12 °С, а вночі, навпаки, знижується до мінус 8-10 °С.

Високою морозо- і зимостійкістю відзначається пшениця, яка утворює восени 2-4 пагони і нагромаджує у вузлах кущення до 33 - 35 % цукру на суху речовину, що досягається при тривалості осінньої вегетації рослин 45 - 50 днів з сумою температур близько 520-670 °С. Перерослі рослини, які утворили восени 5-6 пагонів, втрачають стійкість протії низьких температур, часто гинуть або сильно зріджуються, і площі доводиться пересівати або підсівати інші культури.

Пшениця озима добре витримує високі температури влітку. Короткочасні суховії з підвищенням температури до 35 – 40 °С не завдають їй великої шкоди, особливо при достатній вологості ґрунту. Цим відзначаються переважно сорти південного походження, наприклад Одеська 51, Безоста 1 та ін. Протягом вегетації сприятливою середньою температурою є 16-20 °С із зниженням у період кущення до 10 - 12 °С та підвищенням при трубкуванні до 20-22 °С, цвітінні і наливанні зерна — до 25-30 °С. Для розвитку сильної кореневої системи кращою температурою ґрунту є від 10 до 20 °С [15].

Вимоги до вологи. Пшениця озима потребує достатньої кількості вологи протягом усієї вегетації. Як правило, високий урожай  спостерігається при весняних запасах вологи у метровому шарі ґрунту до 200 мм., а на період колосіння - не менше 80- 100 мм. при постійній вологості ґрунту 70-80 % НВ. Вологість, більша за 80 % НВ. несприятлива для пшениці, бо погіршується газообмін кореневої системи через нестачу повітря в ґрунті.

Транспіраційний коефіцієнт у пшениці становить 400-500, у сприятливі роки за вологою роки він знижується до 300, у посушливі – підвищується до 600-700. особливо високим він буває у період сходи – початок кущення (800-1000), найменшим – наприкінці вегетації (150-200). Більш економно витрачають вологу рослини, достатньо забезпечені поживними речовинами.

В умовах Степу і південного Лісостепу велике значеним має вологість посівного шару на час сівби пшениці. Значні запаси її у ґрунті необхідні з самого початку бубнявіння насіння, яке у м'якої пшениці відбувається при поглинанні 50-55 % води від сухої маси насіння, а в твердої — на 5-15 % більше. Тому дружні сходи з'являються лише при наявності в посівному шарі 10-15 мм продуктивної вологи, а процес кущення — при вологості орного шару 0-20 см не менше 20-30 мм. При достатньому забезпеченні рослин водою вони нормально кущаться, формують добре розвинену вторинну кореневу систему, стають більш зимо- та морозостійкими. Про високу потребу пшениці озимої у волозі свідчать витрати нею води при формуванні врожаю, які становлять за вегетацію, залежно від зони вирощування, в середньому 1000 - 2500 м³/га. Тому нагромадження і збереження ґрунтової вологи для пшениці, особливо в Степу, э одним з важливих факторів її високої продуктивності [10].

Вимоги до ґрунтів і умов живлення. Коренева система пшениці озимої на родючих ґрунтах здатна проникати на глибину до 2 м. Тому озимій пшениці найбільше відповідають ґрунти з глибоким гумусовим шаром та сприятливими фізичними властивостями, достатніми запасами доступних для неї поживних речовин і вологи з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6-7,5). Коренева система пшениці найкраще розвивається на пухких ґрунтах, об'ємна маса яких становить 1,1 – 1,25 г/см³. При об'ємній масі 1,35-1,1 г/см³ ріст коріння пригнічується, а якщо вона перевищує 1,6 г/см³ корені не проникають у ґрунт або проникають лише по червоточинах та щілинах [4].

Надмірна пухкість ґрунту з об'ємною масою менше 1,1 г/см³ теж несприятлива для формування коріння, бо при наступному осіданні ґрунту можливе обривання коренів (що буває, наприклад, при запізнілій оранці). На таких ґрунтах багато втрачається води і верхній шар пересихає, що особливо небажано для посушливих північних районів Встановлено, що серед озимих культур пшениця озима одна з найбільш вибагливих до ґрунтових умов вирощування. Найвища урожайність її спостерігається при вирощуванні на чорноземних ґрунтах, на півдні — також на каштанових і темно-каштанових. Малопридатними (особливо для сортів твердої пшениці) є кислі підзолисті та солонцюваті, ґрунти, а також ґрунти, схильні до заболочування, торфовища. Проте за відповідної технології і на таких ґрунтах можна вирощувати до 10 ц/га і більше зерна пшениці [15].

За виносом поживних речовин ґрунту пшениця озима є азотофільною рослиною: 1 ц зерна виносить у середньому з ґрунту  азоту 3,5, фосфору – 1,3, калію – 2,3кг. На початку вегетації цінними для пшениці є фосфорно-калійні добрива які сприяють кращому розвитку її кореневої системи і нагромадженню в рослинах цукрів, підвищенню їх морозостійкості. Азотні добрива більш цінні для рослин навесні і влітку — для підсилення росту, формування зерна і збільшення в ньому вмісту білка.

Для росту, розвитку і формування врожаю надзвичайно важливий азот. Він входить в склад простих і складних білків, амінокислот, хлорофілу, вітамінів, ферментів тощо. Як нестача, так і лишок азоту в поживному середовищі негативно відбивається на рості окремих органів рослини пшениці озимої, що в кінцевому результаті приводить до недобору урожаю [4].

При нестачі азоту знижуються  темпи росту, листя набуває блідо-зеленого кольору і передчасно відмирає. Це явище можна спостерігати у ранньовесняний період. Азотне голодування негативно відбивається на таких елементах врожаю, як продуктивне кущіння, величина і озерненість колосу, маса 1000 зерен, погіршуються хлібопекарські якості.

Надлишкове азотне живлення приводить до формування великої вегетативної маси, порушення співвідношення між кореневою системою і підземною частиною рослини, подовженню вегетації, зниження стійкості до вилягання і пошкодження грибковими хворобами. Посилене азотне живлення, не збалансоване з іншими елементами, як правило приводить до зниження врожаю, маси 1000 зерен, погіршення хлібопекарських якостей [12].

Важливе значення в житті рослин пшениці озимої має фосфор. Він входить до складу багатьох органічних сполук, яким належить важлива роль в синтезі, рості, розмноженні і передачі спадковості. З забезпеченням рослин фосфором пов’язано багато фізіолого-біохімічних процесів, які проходять в організмі, стійкість до вилягання, морозостійкість, посухостійкість, тривалість вегетації. Оптимальна забезпеченість рослин пшениці озимої фосфором  посилює ріст кореневої системи. Нестача фосфору в поживному середовищі пригнічує використання азоту, синтез білків, притуплює ріст рослин, що приводить до недобору врожайності і погіршення якості зерна.

Роль калію в житті рослин багатогранна. Він сприяє нормальному ходу фотосинтезу, нагромадженню жирів, переміщенню в рослинах вуглеводів, підвищує стійкість рослин до вилягання, морозостійкість і посухостійкість. При нестачі калію в поживному середовищі знижуються темпи накопичення білків і вуглеводів, затухає ріст рослини, зменшується врожайність, погіршуються технологічні якості зерна [10].

Вимоги до світла. Пшениця озима належить до рослин довгого світлового дня. Вегетаційний період її залежно від району вирощування га особливостей сорту, коливається від 240-260 до 320 днів. Для пшениці має значення також інтенсивність освітлення. При затіненні рослин у загущених посівах нижні стеблові міжвузля надміру витягуються, і пшениця вилягає [4].

Біотичні фактори, що обмежують розвиток пшениці озимої. Серед факторів, які обмежують продуктивність пшениці озимої, головними є

- надмірна засміченість зимуючими  бур’янами (талабан польовий, грицики, сокирки польові, злинка канадська, підмаренник чіпкий, ромашка непахуча, сухоребрики та інші);

- шкідники зернових колосових  культур (шведська, гесенська муха, совки, туруни, хлібні жуки, трипси, попелиці, клопи-черепашки);

- хвороби (борошниста роса, кореневі  гнилі, септоріоз, сажки, іржа) [15].

Фази розвитку пшениці озимої. У процесі розвитку зернові проходять такі основні фази: сходи, кущіння, вихід у трубку, колосіння, цвітіння, достигання (молочна, воскова і повна стиглість).

Сходи. Вихід першого листка на поверхню ґрунту характеризує не тільки фазу сходів, а й перехід рослини в якісно новий стан. Якщо до цього ріст коренів і зародкового стебла забезпечувався пластичними речовинами ендосперму, то з появою зеленого листка в рості беруть участь пластичні речовини, що утворюються в результаті фотосинтезу. Тривалість фази сходів у нормальних умовах коливається від 15 до 25 днів. При пізніх строках сівби рослини входять у зиму, маючи на рослині один-три листки. В такому випадку фаза сходів продовжується навесні при відновленні вегетації, а її загальна тривалість разом: із періодом зимового спокою може становити 100-150 днів.