Рейтингові системи оцінки діяльності комерційних банків

2

Національний банк України

Українська академія банківської справи

“Допущена до захисту”

Завідуючий кафедрою банківської справи

___________________________________

(підпис)

“_____” ____________________________2001 р.

ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття освітньо-кваліфікаційного

рівня спеціаліста

Тема роботи:

"Рейтингові системи оцінки діяльності комерційних банків"

Виконав студент 5 курсу денної форми навчання

група БС-61

спеціальність "Банківська справа"

Прохненко Володимир Вікторович

Зміст

ВСТУП              4

РОЗДІЛ 1 Теоретичні основи рейтингових оцінок банків             

1.1. Поняття рейтингової оцінки комерційного банку             

1.2. Інформаційна база, види та методи ранжування банків             

РОЗДІЛ 2 Огляд та характеристика сучасних методик рейтингових оцінок             

2.1. Методика рейтингової оцінки кредитоспроможності Оргбанка             

2.2. Методика рейтингової оцінки українських експертів             

2.3. Методика Кромонова             

2.4. Методика Sheshunoff Bank (США).             

2.5. Методика рейтингового агентства "Прозрачная Украина".             

2.6. Методика рейтенгової оцінки за системою СAMEL.

2.7. Приклади використання рейтингових систем оцінки діяльності комерційних банків             

РОЗДІЛ 3 Аналіз та вдосконалення методик рейтингових оцінок             

3.1. Порівняльний аналіз методик рейтингових оцінок             

3.1.1. Розрахунок рейтингової оцінки АППБ "Аваль" за методикою CAMEL             

3.1.2. Розрахунок рейтингової оцінки АППБ "Аваль" за методикою Кромонова.             

3.1.3. Розрахунок рейтингової оцінки АППБ "Аваль" за методикою агентства "Прозрачная Украина"             

3.1.4. Аналіз отриманих результатів             

3.2. Пропозиції по вдосконаленню методик рейтингових оцінок             

3.3. Перспективи розвитку методик рейтингових оцінок             

ВИСНОВКИ             

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ             

ДОДАТКИ

ВСТУП

Визначення рейтингової оцінки кожного окремого комерційного банку, його стабільності, надійності в порівнянні з іншими банками дуже важливо для вкладників, інвесторів та й самої банківської установи.

Зараз в Україні системи оцінки діяльності банківських установ широко не використовуються. Серед фахівців банківської справи нема єдиної думки щодо параметрів рейтингової системи, яка б відповідала поточним потребам. Пріоритет системи "САМЕL" загальновизнаний і законодавчо підкріплений, але що заважає розробити альтернативні методики оцінки діяльності, які б відзначались простотою розрахунків, були б достатньо об’єктивними і результати розрахунків яких були б доступні широкому колу споживачів.

Актуальність обраної теми визначається:

-         необхідністю вибору найбільш стійкого та надійного банку, фінансовий стан якого не викликає сумнівів;

-         потребою вибору контрагентами найбільш кращого банку з погляду розміщення депозитів, залучення коштів, доцільності відкриття рахунку і проведення операцій.

Предметом дослідження виступають рейтингові системи оцінки діяльності комерційних банків.

Рейтингові системи банків – новий продукт на ринку економічної і статистичної інформації. Але для підвищення ефективності діяльності він необхідний. Як визначити банк, в який можна надійно вкласти кошти, як визначити партнерів на міжбанківському ринку, що зможуть розрахуватись по своїм зобов'язанням? Відповіді можуть бути різними, але маючи перед собою висновок фахівців, знаючи рейтинг цього конкретного банку, в порівнянні з іншими, правильний висновок буде зробити легше, кількість помилок зменшиться.

Головною метою дипломної роботи є розгляд, оцінка, аналіз існуючих вітчизняних та закордонних рейтингових систем оцінки діяльності комерційних банків та виявлення шляхів їх удосконалення та знаходження шляхів практичного застосування.

Задачі роботи:

-       розгляд і характеристика державних та комерційних вітчизняних та зарубіжних методик рейтингового аналізу;

-       здійснення аналізу діяльності банків за різними рейтинговими системами оцінки;

-       виявлення шляхів практичного використання, розгляд переваг та недоліків існуючих рейтингів;

-       вдосконалення систем ранжування банків, розробка напрямків покращення якості отримуемих результатів.

Об’єктом дослідження будуть виступати методики складання рейтингів, методи їх побудови, кількісні та якісні характеристики банківських рейтингів, фінансові коефіцієнти оцінки фінансового стану банку.

РОЗДІЛ 1

Теоретичні основи рейтингових оцінок банків

1.1. Поняття рейтингової оцінки комерційного банку

Вперше рейтинги з'явилися в США, коли в інвесторів було багато різних пропозицій і було важко вирішити, які з них вигідні, а які не дуже. Інвесторам хотілося знати ймовірність одержання прибутку по капіталовкладеннях. Тоді аналітичні компанії розробили методи, що дозволяють прогнозувати сильні і слабкі сторони тієї або іншої компанії. Високі рейтинги говорили про стабільність, і відповідно компанія могла продати свої цінні папери дорожче[9].

Для банку важливий не тільки внутрішній аналіз його діяльності, але і порівняння результатів роботи з результатами інших банків. В умовах ринкової економіки особливе значення має дослідження тенденцій розвитку банківської системи в цілому на національному рівні. В даний час в Україні спостерігається дефіцит аналітичної інформації про роботу комерційних банків, тому важливо проводити рейтинг банків, як основа для вивчення їхньої діяльності.

Рейтинг банків — це система оцінки їхньої діяльності, заснована на фінансових показниках роботи і даних балансу банку[9].

Рейтинг банків — це суб'єктивна оцінка банку і його можливостей виконати зобов'язання в короткостроковому і довгостроковому періоді[16].

Слово «рейтинг» часто використовується стосовно до результатів комп'ютерного процесу, що обробляє дані.

Рейтинговий звіт не тільки допомагає контрагентам одержати незалежну оцінку банку, багато банків, що одержали позитивний рейтинг, говорять про користь такого звіту для розуміння їхніх власних дій. Оцінка ззовні допомагає глибше проаналізувати свої сильні і слабкі сторони.

Можливо, банк не завжди згодний з думкою аналітиків, але саме бачення того, як аналітики прийшли до якогось висновку, має істотне значення для вироблення подальшої політики.

У цьому полягає цінність рейтингу для внутрішньої діяльності банку.

Рейтинг банку в цілому складається у виведенні вільної оцінки в усіх напрямках, що піддалися аналізу.

Одним з варіантів аналізу, що дозволяє одержати комплексну оцінку фінансового стану комерційних банків і провести їхнє порівняння, є методики складання рейтингів. В Україні розробка таких методик почалася кілька років назад.

Рейтинг - це метод порівняльної оцінки діяльності декількох банків. В основі рейтингу лежить узагальнена характеристика по визначеній ознаці, що дозволяє вибудовувати (групувати) комерційні банки у визначеній послідовності по ступені убування даної ознаки. Ознака (критерій) класифікації банків може відбивати окремі сторони діяльності банків (прибутковість, ліквідність, платоспроможність) або діяльність банку в цілому (обсяг операцій, надійність, імідж) [12].

Характер формування і призначення рейтингів різні. Так, рейтинг надійності банків, обумовлений відомством банківського нагляду, ґрунтується на аналізі не тільки даних синтетичного обліку (балансів), але і даних аналітичного обліку, супроводжуваного перевірками на місцях. Дані рейтингу не публікуються в офіційній печатці, а використовуються органами банківського нагляду для запобігання банкрутств банків і забезпечення стабільності всієї банківської системи. Рейтинги незалежних рейтингових агентств ґрунтуються на вивченні офіційної звітності банків, як правило, балансів (і саме вони стають доступні масової печатки). Реальність таких рейтингів значною мірою залежить від вірогідності звітних даних і системи показників, використовуваної для характеристики надійності банків. Такими рейтингами користуються як професіонали (фахівці банків, бірж, асоціацій банків, аудиторських фірм), так непрофесіонали (вкладники, акціонери).

Рейтинги відрізняються по кількості показників, що враховуються. Так, у "CAMEL" використовується 5 показників, у рейтингу незалежного агенства "Прозрачная Украина" – 12 показників, у методиці Оргбанка - близько 100 показників, у методиці Кромонова – 6, у ИЦ “Рейтинг” - 48, у методиці українських банкірів – 4, у рейтингу журналу “Гроші” - 7, “Інтерфакс 100” - 12 показників, в Аналітичному центрі фінансової інформації підсумковий показник розраховують по сумі 10 показників, рейтинг “Сто найбільших банків Росії” - на основі 4 показників.

1.2. Інформаційна база, види та методи ранжування банків

Усі підходи до оцінки фінансового стану комерційного банку можна підрозділити на емпіричні, математичні, статистичні змішані[4]. Емпіричний підхід припускає, що добір, угруповання, зважування і визначення критеріальних значень факторів аналізу фінансового стану банку виробляються на основі суб'єктивної думки одного або групи експертів. У такий спосіб можна сказати, що емпіричний підхід являє собою алгоритмізацію суджень відповідальних працівників банків і фахівців в області оцінки фінансового стану останніх. Відомо, що саме експертний підхід у даний час є переважним у світовій банківській практиці. Причиною подібного підходу є:

а) складність формалізації й оцінки в кількісному вираженні окремих сторін діяльності банку;

б) якісна різнорідність факторів, що впливають на кінцеві результати роботи банків, що ускладнює визначення ваги, значимості кожного фактора в загальній їхній сукупності й оцінки їх математичним шляхом.

Економіко-математичні і статистичні методи оцінки фінансового стану комерційного банку припускають широке використання математичного інструментарію при створенні системи оціночних показників, зокрема, кореляційний аналіз, математичне моделювання (створення оптимальних моделей функціонування банку), застосування статистичних прийомів і методів оцінки роботи банку і т.д. Сучасна практика аналізу роботи банків свідчить про те, що подібного роду методики в чистому виді, як правило, не зустрічаються, а застосовуються поряд з емпіричними, тобто банки створюють звичайно методики, в основі яких лежить змішаний підхід.

Рейтинговий підхід припускає розробку системи значень показників, у даному випадку для оцінки фінансової стану банку. Ця система включає кілька рівнів (груп, категорій) фінансового стану банків. Кінцевим результатом оцінки є віднесення аналізованого банку до тієї або іншої групи. У світовій практиці існує три основних методи побудови рейтингу: номерний, бальний і індексний.

Номерна система рейтингу полягає в побудові сполучень значень показників фінансового стану банку і присвоєнні кожному з цих сполучень визначеного місця в рейтингу. Відповідно до технології побудови номерна система розрахована на слабко деталізовану методику з невеликим охопленням факторів, що впливають на фінансовий стан банку, що мають невелику шкалу критериальних значень.

Для побудови рейтингу в рамках більш складних методик використовують бальну систему, що дозволяє здійснити оцінку фінансового стану банку в балах, привласнених йому по кожному оціночному показнику. Зведена бальна оцінка банку дає можливість визначити приналежність останнього до тієї або іншої групи банків.

Крім вищезгаданих, широко розповсюджених у світовій банківській практиці рейтингових систем існує також відносно що рідко зустрічається індексний метод побудови рейтингу. При його використанні виробляється розрахунок індексу кожного з оціночних показників фінансового стану банку. Розрахунки можуть проводитися щодо базисних даних або середніх значень, розрахованих за ряд років. Після складання індексів за окремими показниками переходять до розрахунку комбінованих індексів, попередньо зваживши індивідуальні індекси по їхні частки в сукупності. Головний критерій, по якому оцінюються банки, — якісні показники їхньої діяльності. Серед них — капітальна база, ефективність розміщення активів, прибутковість і ліквідність. Враховується також стан менеджменту, тобто раціональність методів керування. Керування банком оцінюється насамперед але тому, яких успіхів досяг банк у кожній з цих якісних характеристик. Рейтинг орієнтується не на статистичне значення, а на показники, проранжовані з урахуванням ризику, що припускає більш детальний їх аналіз. При цьому аналізуються як балансові, так і забалансові дані.

Глибина оцінки досягається також за допомогою аналізу показників діяльності банку в розвитку, тобто не на одну зі звітних дат, а на підставі даних за період (для українських банків — 2—3 роки; для закордонних — 3—5 років), що дає можливість оцінити тенденції в розвитку кредитної організації, її стійкість, здатність реагувати на різного роду зміни в економіці. Об'єктом аналізу звичайно є підсумкові дані на кінець року.

Особливість банківського рейтингу полягає в тому, що він проводиться як по активним, так і по пасивних операціях банку, комплексно характеризує його діяльність. Рейтингова система тісно стикається з методикою аналізу доходів комерційного банку, його платоспроможності і ліквідності, а також з методикою аналізу кредитного портфеля, кредитоспроможності клієнтів.

Показники, використовувані для аналізу, як правило, є відносними, мають визначену норму, установлену на основі міжнародних стандартів.

Рейтингова оцінка може бути зроблена спеціальним рейтинговим агентством на основі угоди з банком. Вона покликана захистити інтереси як банку, так і його клієнтів. По банківському рейтингу можна судити про фінансове становище кредитного інституту, його положенні серед інших банків.

Учасникам ринку він дає можливість підвищити якість менеджменту в банку, поліпшити вибір ділової стратегії, а іноземним інвесторам — вибрати надійний банк-партнер. У свою чергу рейтингова система, розроблена з урахуванням світового досвіду, дозволить банкам установлювати рівноправні партнерські відносини з закордонними банками.

Світовій банківській практиці існують два основних підходи до оцінки діяльності комерційних банків:

а) на основі аналізу системи показників конкретного банку і порівняння їх з аналогічними показниками першокласних банків;

б) на основі рейтингової оцінки, виробленої наглядовими органами.

Групою незалежних експертів у газеті "Економіка і життя" була зібрана інформація про найбільші банки СНД, що містить наступні дані: розмір статутного фонду, загальне сума балансу, залишок позичкової заборгованості, балансова прибуток, ефективність діяльності (розраховується як відношення балансового прибутку до оплаченого статутного фонду)[20]. Подібного роду інформація дає загальне представлення про банки, дозволяє порівнювати результати їхньої діяльності, але не дає повної картини про надійність, прибутковість, напрямок використання і структурі активів банку.

На Заході, інститут комерційних банків розвивається вже не одне сторіччя, розроблені методи аналізу діяльності комерційних банків, а також методики рейтингової оцінки банків, складання національних рейтингів.

У складанні рейтингів виділяються два основних підходи [23]:

-       експертний

-       бухгалтерський

Ці підходи розрізняються в залежності від складу оцінюваної інформації:

-       експертна оцінка дається на основі досвіду і кваліфікації фахівців з будь-якої доступної інформації й аналізу як кількісних, так і якісних параметрів.

-       бухгалтерська оцінка дається винятково на основі офіційної фінансової звітності банку й аналізу тільки кількісних показників.

-       у побудові підсумкового списку (рейтингу) виділяються два основних способи:

-       складання єдиного рейтингу, ранжуємого по загальному балу.

-       складання категорій рейтингу. усередині яких банки ранжуються за алфавітом.

-       експертний метод. У процесі аналізу поряд із власне економічними показниками враховується цілий ряд інших факторів:

-       загальні питання по діяльності банку - засновники, статутний фонд, валюта балансу, наявні ліцензії, кореспондентські рахунки і т.д.

-       конкретні дані про роботу банку - історія створення, наявність філій, імідж, а також спеціальні питання, такі як: інвестиційна діяльність, фінансування капітальних вкладень, упровадження нових для російського ринку форм послуг - лізинг, факторинг і т.д.

-       розрахунок аналітичних фінансових показників - ліквідність, достатність капіталу, прибутковість.

Бухгалтерський підхід. Аналіз проводиться виключно на основі фінансової звітності за формалізованою схемою розрахунку коефіцієнтів і визначення загального (рейтингового) бала.

Умовно можна три основних етапи аналізу.

На першому проводиться відсівання банків через “фільтри”, тобто по формальних ознаках визначаються банки, про які з високою часткою імовірності можна сказати, що їхній фінансовий стан сумнівний або вірогідність звітності, що представляється, викликає велика підозра.

На другому етапі проводиться розрахунок використовуваних у методиці коефіцієнтів, що визначають співвідношення окремих статей у балансі банку.

На третьому етапі визначається підсумковий бал надійності (як правило шляхом підсумовування розрахованих коефіцієнтів, кожному з яких доданий визначена питома вага).

Якість отриманого результату визначається тим, наскільки глибоко і повно оцінюється рейтингова характеристика фінансового стану банку і на скількох коректно й обґрунтовано розраховується підсумковий бал надійності.

РОЗДІЛ 2.

Огляд та характеристика сучасних методик рейтингових оцінок

2.1. Методика рейтингової оцінки кредитоспроможності Оргбанка

За словами фахівців Оргбанка, його методика спрямована, у першу чергу, на аналіз кредитоспроможності позичальника — вона визначає рейтинг того або іншого банку саме по цьому показнику.

Сама методика цілком ніколи не публікувалася [4]. Фахівці Оргбанка в ряді статей розкривали тільки основні принципи побудови свого рейтингу, що були сформульовані в такий спосіб. Структура рейтингу кредитоспроможності Оргбанку була розроблена на основі аналогів, застосовуваних у світовій практиці провідними фірмами цього сектора ринку.

Специфікою методики є те, що поряд із власне економічним аналізом враховується цілий ряд інших факторів. Серед них виділяються:

1) Загальні питання по діяльності банку — засновники, статутний фонд, валюта балансу, наявні ліцензії, кореспондентські рахунки й ін.

2) Конкретні дані про роботу банку — історія створення, наявність філій, імідж, а також специфічні питання, такі як: інвестиційна діяльність, фінансування капітальних вкладень, впровадження нових для форм послуг — лізинг, факторинг.

3) Розрахунок аналітичних фінансових показників — ліквідності, достатності капіталу, прибутковості й інших. Усього в процесі аналізу враховується близько 100 показників.

Власна оригінальна методика Оргбанку містить у собі три основних етапи. Як приклад можна розглянути принципи, закладені в методику МБО Оргбанк. Методика містить у собі три основних етапи. Перший етап - формальний. На ньому проходить безпосередня перевірка виконання банками вимог обмежувальних критеріїв, сформульованих для кожної групи банків. Перша обмежувальна ознака - це валюта балансу, другий - величина капіталу, третій - рівень рентабельності. Наступні найбільш важливі критерії - частка позикових засобів у валюті балансу, коефіцієнт термінової ліквідності. Крім того, на даному етапі проводиться первинний добір банків по термінах діяльності і враховуються загальні обмеження по кількості банків у групі. Другий етап - математичний. Він визначає кількісну характеристику рейтингового індексу, що обчислюється по визначеному наборі нормативних параметрів. Всі аналізовані параметри можна умовно розділити на шість великих напрямків:

-       результуючий фінансовий показник (розраховується на основі балансових даних і розшифровок до них, дозволяє оцінити структуру і використання притягнутих засобів, достатність капіталу, ступінь залежності балансу від позикових засобів, коефіцієнт достатності резервів, ліквідності і т.д.)

-       показник динаміки керування фондами банку (проводиться облік і аналіз фінансових потоків з погляду їхньої періодичності і значущості для фінансового стану)

-       професіоналізм банку (враховується рівень кваліфікації кадрів, їхні особисті дані)

-       структура банку (кількість філій, кількість співробітників)

-       історія банку

-       імідж банку

Третій етап - експертний. На ньому визначається експертний показник надійності (фінансового стану комерційного банку) на основі всіх отриманих показників і інформації, друкуємої у ЗМІ або отриманої з інших джерел. У результаті банку привласнюється визначена категорія відповідно до діючої класифікації.

Точність і якість отриманих результатів багато в чому визначається компетентністю експерта, що проводить аналіз. Цей фактор є визначальним при використанні даного методу.

Розроблена Оргбанком методика постійно знаходиться в роботі і міняється відповідно до змін ситуацій на ринку. Усе, що відбувається на фінансовому ринку, усі політичні, кон'юнктурні й інші його зміни знаходять у методиці своє відображення. У той же час для Оргбанка характерний деякий консерватизм, але досить своєрідний: фахівці схильні скоріше недооцінити, чим переоцінити стан банку. Крім того, вони ніколи не поспішають перевести банк з однієї категорії в іншу, якщо банк випробує тимчасових труднощів.

Рейтинг кредитоспроможності по Оргбанку має наступну структуру:

Вища категорія кредитоспроможності LA

LA3 — найвища.

LA2 — дуже висока.

LA1 — висока.

Середня категорія надійності LB

LB3 — гарна.

LB2 — вище за середнє.

LB1 — середня.

Низька категорія кредитоспроможності LC

LC3 — невизначена.

LC2 — низька.

LC1 — дуже низька.

Некредитоспроможна категорія LD

LD3 — некредитоздатність.

LD2 — неплатоспроможність.

LD1 — банк із відкликаною ліцензією.

Звичайно публікуються зведення про шість груп, розділених на дві категорій (LA, LB), однак аналіз ведеться по 12 групам чотирьох категорій банків. Таким чином, група LB1, що укладає рейтинговий перелік, друкуємий у засобах масової інформації, не є останньою в класифікації. Існують ще три групи категорії LC (низька кредитоспроможність) і три групи в категорії LD (некредитоздатність), що представляють досить ґрунтовну «підводну» частину рейтингу.

Склад учасників друкуємої частини рейтингу увесь час міняється, що повною мірою відбиває складний період у розвитку банківської системи. Фахівці Оргбанка так оцінюють динаміку переміщення банків усередині рейтингу в 1999 році. Друкуєма частина рейтингу на початку 1999 року нараховувала 144 банку, до квітня збільшилася до 174, а до кінця 1999 року скоротилася до 129 банків. У цілому, у тенденціях руху банків по рейтингу можна простежити визначена перевага убік зниження рейтингового розряду. Помітні переміщення відбулися в самій верхній частині рейтингу (у LA2 — з 9 до 7, у LA1 — з 11 до 17 банків). Ще великі зміни відбувалися в категорії LB. На думку фахівців Оргбанка, банкрутства середніх і дрібних банків, мала життєздатність дублікатів колишніх фінансових керувань міністерств, зв'язана як зі стагнацією промисловості, так і з відсталістю керування, знайшли своє адекватне відображення в змінах складу рейтингу. Так, наприклад, кількість банків, що відносяться до категорії LB, скоротилося за 1998 рік на 24,6%. Менш усього перестановки відбилися на групі LB3. У групі LB2 кількість банків скоротилося з 44 до 29, причому з них обновилося більш половини. І нарешті, найбільші зміни торкнулися групи LB1. З 42 банків, що складали групу на початку року, близько 30 перейшли в ненадруковану частину рейтингу, а загальна кількість упала до 37. Ще більш серйозні зміни відбувалися в 1999—2000 роках.

2.2. Методика рейтингової оцінки українських експертів

Принципово новий підхід до рейтингової оцінки банків запропонувала представницька група українських банківських експертів[8]. Оскільки ця методика ще не одержала власної назви, умовно називатимемо її вітчизняною. Згідно з нею надійність банку визначається з урахуванням таких показників:

к1 - рівень проблемних кредитів;

к2 - коефіцієнт миттєвої ліквідності;

к3 - рівень лівереджу;

к4 - коефіцієнт відкритої валютної позиції.

Отже, до складу рейтингової оцінки українськими фахівцями введено ще низку параметрів:

-       проблемні кредити (ПК);

-       загальні активи (ЗА);

-       відкриту валютну позицію банку (ВП).

Проте загальну кількість показників у методиці зведено до мінімуму. За результатами емпіричних досліджень для них встановлено такі ваги: k1 — 34.5%, k2 — 27% ДЗ - 22.4%, k4 - 16,1%. За вітчизняною методикою найважливішим показником є рівень проблемних кредитів. Шляхом експериментальних досліджень встановлено, що проблемними кредитами слід вважати 100% простроченої і 45.8% пролонгованої заборгованості за позичками. Відносно менше значення у методиці надається коефіцієнту відкритої валютної позиції, оскільки її пильно контролює держава. Щоб надати показникам k1, k2, k3, k4 характеру порівнюваних одиниць виміру, автори запропонували їх нормувати. Робиться це шляхом стандартизації значень усіх коефіцієнтів за допомогою середньоквадратичного відхилення, яке обчислюється для індикативної групи банків. Інакше кажучи, аналіз грунтується на зіставленні показників кожного банку із середніми значеннями показників досліджуваних сукупностей банківських установ. Після нормування і перемножування одержаних значень на відповідну питому вагу добутки підсумовуються в Інтегральний рейтинговий індекс.

Середні значення показників банків індикативної групи досліджуються в динаміці і слугують базою порівняння.

Механізми введення до складу загального показника коефіцієнтів, із яких складається інтегральний показник надійності, дещо відрізняються один від одного. Зокрема, рівень проблемних кредитів визначається на конкретну дату, після чого обчислюється його середнє значення і середньоквадратичне відхилення для банків індикативної групи. Коефіцієнт миттєвої ліквідності має властивість істотно змінюватися протягом навіть короткого періоду. А ризик одночасної вимоги всіма клієнтами коштів із поточних рахунків існує постійно. Тож банк, який не допускає різких змін цього показника, надійніший, ніж банк, що за той же період має таке ж середнє значення цього коефіцієнта, але з великою амплітудою коливань. Зазначену умову стабільності враховано в механізмі обчислення оптимального значення коефіцієнта ліквідності. Зважаючи на це, щодо кожного банку береться значення не на конкретну дату, а середнє за період, який аналізується, за вирахуванням середньо-лінійного відхилення для кожного банку за цей же період: