Вплив лікеро-горілчаного заводу на атмосферу

Вступ

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом – без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема  низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення  поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження  у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.

Такі процеси тривали  десятиріччями і призвели до різкого  погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

В Житомирській області існує ряд екологічних проблем:

• проблема поводження з  побутовими відходами, звалища яких у переважній більшості населених  пунктів області потребують приведення до безпечного екологічного стану;

• проблема зберігання, утилізації та знешкодження токсичних  відходів. Серед особливо небезпечних  – непридатні для застосування отрутохімікати та пестициди, нафтовідходи, ртуть;

• проблема забруднення водних ресурсів, причиною якого є скиди неочищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо до водних об’єктів та через системи каналізації;

• охорона земельних  ресурсів від деградаційних процесів;

• ліквідація радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській атомній станції. 9 районів і місто Коростень (9,8 тис. кв. км) знаходяться у зоні радіаційного забруднення.

Основними забруднювачами атмосферного повітря області є  підприємства міст Житомира, Бердичева  та Коростеня, загальний внесок яких у забруднення складає відповідно 20%, 12,9% та 7,6%.

За останні п’ять  років спостерігається перевага викидів пересувних джерел над викидами від стаціонарних, що в першу чергу  пов’язано з проведенням газифікації  міста та зростанням кількості індивідуальних автотранспортних засобів.

Щоб зменшити надходження  забруднюючих речовин у повітря, треба, насамперед, виконувати природоохоронні  заходи задля досягнення технологічних  гранично допустимих викидів та посилювати контроль за токсичністю відпрацьованих газів автомобільних двигунів.

Охорона природи, збереження довкілля, раціональне використання і відтворення природних ресурсів – невід’ємна  частина суспільних відносин в усіх країнах світу, зокрема в Україні. Природа  і її ресурси є основою життя і розвитку людського суспільства. Тому дуже важлиивм є збереження природи і велика є роль  екологічних відносин в суспільстві.

    Охорона довкілля – досить багатогранна і складна проблема, у розв’язанні якої беруть участь працівники практично усіх галузей виробництва, так як навколишнє природне середовище є місцем проживання людини і джерелом забезпечення матеріальних, культурно – естетичних і інших потреб.

    Внаслідок збільшення використання природних ресурсів у господарському обігу все гостріше постає проблема їх раціонального використання, збереження і відтворення. Від правильного розв’язання цієї проблеми залежить розвиток економіки. Підвищення матеріального добробуту, оздоровлення умов праці і відпочинку населення.

    Охорона природи – обґрунтована система заходів, націлених на збереження і оздоровлення природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

     У розв’язанні цих проблем важливу роль відіграє статистична інформація. Діюча система її показників дає можливість здійснювати її еколого – економічні дослідження щодо надходження шкідливих речовин у повітря від стаціонарних та пересувних джерел забруднення, контроль за виконанням заходів щодо охорони повітряного басейну, механізму природокористування, екологічних зборів за забруднення повітря. Адже атмосферне повітря є одним з   головних джерел життя на Землі. Повітря використовується і в багатьох виробничих процесах,  оскільки є окислювачем при горінні. Атмосфера являє собою також  найважливіший природний ресурс, широко використовуваний для виробництва ряду хімічних сполук, необхідний для господарської діяльності людини. Вона є не лише носієм тепла та вологи, через неї відбуваються також фотосинтез і обмін енергії – головні процеси біосфери. 

В результаті антропогенної діяльності відбувається забруднення атмосфери, що призводить до зміни хімічного складу атмосферного повітря.

В  повітряний простір  України щороку надходить більше 15 млн.тон забруднюючих речовин. Основні  викиди дають металургійні підприємства (33%), енергетика (30%), вугільна промисловість (10%) та хімічна промисловість (7%). Тому дуже важливим є дотримання екологічних вимог при експлуатації підприємств, споруд та при інших видах діяльності. Ці вимоги можна реалізувати на підставі впровадження та більш ефективного використання природоохоронних заходів, серед котрих певне місце посідають заходи щодо попередження забруднення атмосфери, оскільки будь-яке порушення чистоти атмосферного повітря обов’язково впливає на стан води та землі.

Промислові викиди в атмосферу несприятливо впливають перш за все на людину та на навколишнє природне середовище, а найбільш важкі форми прояву спостерігаються  на промислових майданчиках та прилеглих до них територіях. Саме тут виникають найбільш високі концентрації шкідливих речовин в атмосферному повітрі, котрі перевищують гранично допустимі концентрації в два – п’ять, а нерідко і в більше разів, і саме на цих територіях акумулюється їхня основна маса грунтом та поверхнею водоймищ. У зв’язку з цим особливо гострою є проблема запобігання забруднення атмосфери міст, де зосереджена більша частина населення та промисловості.

    Метою даної роботи є визначення питомої ваги Житомирського спиртового заводу в забрудненні атмосфери, виявити та вивчити компонентний склад забруднювачів та джерел надходження.

Об’єкт дослідження : ДП  “Житомирський лікеро-горілчаний завод” .

     Предметом дослідження є вплив шкідливих речовин на атмосферу Житомирського лікеро-горілчаного заводу.

  Основні завдання :

• визначити основні причини забруднення данним підприємством
• розглянути основні джерела забруднення повітряного басейну підприємством;
• визначити основні проблеми очистки атмосферних викидів підприємством;
• проаналізувати компонентний склад забруднювачів на підприємстві.

  Сучасні екологічні проблеми викликають занепокоєння і всебічне вивчення та наукове обґрунтування не лише у вчених – фахівців та широких кіл громадськості. Вони все більше стають предметом внутрішньої та зовнішньої політики української держави. Адже вирішувати дедалі складні завдання розбудови національної економіки не можливо без врахування екологічної ситуації, об’єктивних законів нерозривності взаємозв’язку суспільства та природи, яка була і залишається єдиним джерелом існування людини.

Розділ 1. Стан вивчення проблеми

Атмосферне повітря є найважливішим  і найнеобхіднішим компонентом  навколишнього природного середовища. Воно, як невичерпний природний ресурс, необхідний для життя людей, тварин, рослин, більшості мікроорганізмів  і, навіть, підводних мешканців. Водночас, кисень, що входить до складу атмосфери, є не тільки головним фактором життя, а й невід'ємним компонентом при згоранні палива у різноманітних технологічних установках і двигунах внутрішнього згорання. 

Серйозну  загрозу для людства становить забруднення атмосфери, що прогресує. Під забрудненням атмосфери розуміють наявність в ній одного чи більше інгредієнтів чи їх комбінацій в таких кількостях і на протязі такого часу, що вони можуть нанести таку шкоду здоров’ю чи добробуту людини, чи занадто вплинути на устрій життя, яке склалося.

Віднесення  тих чи інших речовин до числа  забруднювачів визначається не тільки їх природою, але й кількісним вмістом  в атмосфері. Слід розрізняти природні й антропогенні джерела забруднення  атмосфери. До природних джерел можна віднести такі явища, як виверження вулканів, пилові бурі, лісові пожежі і т.п. Їх вплив на стан атмосфери може бути дуже значимим. Наприклад, при виверженні вулканів в атмосферу інколи випадає більше вуглекислого газу ніж від всіх антропогенних джерел на Землі за рік, а вулканічний попіл може викидатись в таких кількостях, що розповсюджуючись в глобальному масштабі, він суттєво впливає і на клімат.

Географія, періодичність і масштаби відповідних  явищ природи, загалом, достатньо стабільні, і процеси самоочистки, які відбуваються в атмосфері (розсіювання, окислення, осадження шкідливих сумішей, їх поглинання грунтом, океанами) забезпечує стійкість середовища існування.

Об’єми  антропогенних забруднювачів невпинно зростають. Це пов’язано, в першу чергу, з ростом енергозабезпеченності людства. Через недоліки процесів згорання різних видів палива вони супроводжуються різким збільшенням викиду в атмосферу шкідливих речовин. При спалюванні паливних копалин в атмосферу попадає приблизно 5 млрд. т вуглекислого газу в рік.

Особливістю антропогенних забруднювачів атмосфери  є їх локалізація в порівняно  невеликих географічних районах  – містах, і інших промислових  центрах. Швидкість накопичення  шкідливих речовин в атмосфері  в ряді випадків набагато перевищує можливості самоочищення атмосфери.

З іншого боку, об’єми викидів в атмосферу шкідливих  речовин, обумовлені виробничою діяльністю людини, не дивлячись на їх локальний  характер, в наш час досягли  таких розмірів, що вони можуть порушити екологічну рівновагу і в масштабах всієї планети. Високий вміст сірчаної кислоти в дощах пов’язано з спалюванням високо сірчистого вугілля і мазуту на електростанціях.

Процеси горіння  – не тільки основне джерело шкідливих  речовин, що забруднюють атмосферу  в глобальному масштабі; вони призводять також до деякого зменшення вмісту в ній кисню. У зв’язку з цим в літературі висловлювались думки, що перед людством може встати проблема так званого кисневого голодування. Слід вважати, що це припущення не обгрунтоване, оскільки відомо, що зменшення вмісту кисню в повітрі до 16% людиною переноситься легко, а спалювання палива може понизити цей вміст лише на десяті долі відсотка. Дещо складніше проблема – збільшення вмісту в атмосфері вуглекислого газу і парів води. Встановлено, що на даний час в атмосфері вміст вуглекислого газу порівняно невеликий і його питома вага сягає 0,036%. Проте , внаслідок вирубування лісів та збільшення обсягів згорання палива, його концентрація в повітрі зросла упродовж останніх 25 років на 8,9%, а за 100 років – на 20%. Тільки за останні кілька років у світі спалюється в середньому по 10млрд. т палива на рік і викидається 22 млрд. т вуглекислого газу. Загальний же обсяг CO₂, що надходить в атмосферу , становить 5*10¹⁵ г на рік. В атмосфері лишається половина цієї кількості, 30% розчиняється у водах Світового океану, 20% засвоюється біотою Землі. Це може призвести до коливання прозорості атмосфери і підвищення її температури на 0,4-0,6°C, що у перспективі призведе до потепління клімату.  Виробництво тепла людством становить у середньому 0,006% від загальної його кількості. Такий показник може стати причиною підвищення середньої температури лише на 0,01°C. У перспективі, навіть зі збільшенням виробництва енергії у світі в 10-20 разів, температура підвищиться на   0,2-0,3 °C. Проте в центральних містах надходження антропогенного тепла у декілька разів перевищує кількість енергії, яку вони дістають від Сонця. Навіть у великих містах це надходження становить від 10 до 100%.

Основними забруднювачами атмосфери в нашій країні є теплоенергетичні установки, що використовують тверде паливо (більш половини сумарних викидів сірчистого газу, оксидів азоту) і підприємства чорної металургії, наприклад, доменне, мартенівське виробництва, агломераційні фабрики коксохімічні комплекси (біля половини сумарного викиду монооксиду вуглецю). А шкідливі газові викиди підприємств хімічної промисловості, усупереч сталій загальній думці, складає усього 2% від їхньої загальної суми. Необхідно, проте, підкреслити, що саме для багатьох підприємств цієї галузі характерна порівняно висока концентрація викидів шкідливих речовин у так званому селітебному повітрі (тобто  в повітрі поблизу відповідних підприємств).

При спалюванні палив у стаціонарних установках, завдяки розробці каталітичних генераторів тепла, є реальна, хоча, може бути, і не дуже близька, перспектива практичної ліквідації викидів монооксиду вуглецю й оксидів азоту в атмосферу, то, на жаль, цього не можна сказати щодо шкідливих газових викидів від рухливих джерел - основних забруднювачів атмосфери монооксидом вуглецю в глобальному масштабі.

Викиди оксидів азоту промисловими підприємствами і транспортом серйозної небезпеки для природи не представляють. Відомо, що кількість оксидів азоту, що беруть участь у природному циклі, значно вище, чим обсяг антропогенних викидів. У той же час, оскільки біля 90% оксидів азоту, подібно монооксиду вуглецю і сірчистого газу, утвориться в процесі спалювання палив (із них приблизно одна половина в топках котлів, а друга - у транспортних двигунах), то в значних містах спостерігається значне перевищення норм ГДК по оксидах азоту. Особливо небезпечно наявність оксидів азоту тому, що вони обумовлюють утворення смогу.

Тому в якості найближчої міри необхідно  домагатися зменшення викидів оксидів  азоту при експлуатації існуючих стаціонарних установок спалювання палив. У цьому відношенні випливає, насамперед, згадати дослідження, проведені в Інституті газу АН УРСР. Тут створені, наприклад, спеціальні вихрові пристрої горіння із самоциркуляцією димових газів, що, вирівнюють температуру в топці, призводять до зменшення вмісту оксидів азоту за рахунок зниження їхнього утворення з азоту повітря на 20-30%. Розроблені цим Інститутом і пристрої горіння двохступінчатого спалювання палива. Спалювання палива в двох зонах, завдяки охолодженню газів між цими зонами, також сприяє зменшенню утворення оксидів азоту. Спільне застосування обох методів - рециркуляції газів і двохступінчатого спалювання - дозволяє знизити вміст оксидів азоту в димових газах приблизно на 90%.

Тому шлях до швидкого і радикального рішення проблеми захисту атмосфери  від шкідливих газових викидів  у більшості випадків лежить через  створення безвідходних технологій у більш широкому змісті - забезпечення безвідходності технологічних процесів за рахунок створення спеціальних газоочисних споруд, що замикають виробничий цикл. Це пов'язано з тим, що у світовій і вітчизняній промисловості накопичений великий досвід експлуатації різного роду газоочисних установок і пристроїв, і по очищенню від багатьох токсичних газів є достатньо ефективні технічні рішення. Безумовно, при створенні такого роду безвідходних технологічних циклів є ще багато невирішених проблем, пов'язаних, насамперед, із розробкою найбільше енергозберігаючих і ресурсозберігаючих методів газоочистки.

Головною проблемою, яку доводиться враховувати при створенні газоочисних  установок, є необхідність зменшення  обсягу газів, що викидаються. У випадку  вентиляційних викидів це досягається  створенням локальних відсосів, максимально  наближених до джерела забруднення, герметизацією, капсуляцією цього джерела. Дуже важливо, що при цьому вирішується і задача практично повного запобігання надходження токсичних домішок у робоче помешкання.

Вивчення  джерел забруднення атмосферного повітря  переконує, що саме ті об'єкти, без яких неможливо уявити сучасне місто і село та які створюють умови для ефективності діяльності людини, одночасно ускладнюють життя суспільства, погіршуючи стан навколишнього середовища. Але розум людини створює нові, досконаліші технології, які забезпечують мінімальне забруднення повітря. Протягом останніх років все успішніше ведуться пошуки нових видів палива, відбувається заміна традиційних його видів такими, що менше забруднюють повітря, зокрема, природним газом. Збереження атмосферного повітря також значно сприяє переведення залізничного транспорту на електротягу .

З метою контролю за забрудненням атмосферного повітря, наприкінці 80-х  рр.. розпочався процес стандартизації викидів шкідливих сполук, а починаючи  з 90-х рр.., для кожного підприємства встановлюються нормати допустимих шкідливих викидів у повітря за одиницю часу. Розрахунки гранично допустимих норм викидів здійснювалися таким чином, щоб забруднення не призводило до порушення нормативів концентрацій шкідливих сполук в одиниці об’єму повітря. При цьому вважалося, що концентрація забруднювачів у межах нормативів не призводить до негативного впливу на довкілля, не викликає негативних змін в організмі людини. Такі стандарти отримали назву гранично допустимі концентрації (ГДК). Вони встановлювалися для кожної шкідливої речовини і наведені у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. 

Гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у                                                   атмосферному повітрі

ГДК_с.д. – середньодобова, гранично допустима концентрація забруднювача в повітрі, котра не справляє на людину опосередкованої шкідливої дії при цілодобовому вдиханні;

ГДК_м.р. - максимально разова   гранично допустима концентрація  забруднювача в повітрі,(населених місць), що не викликає рефлекторних реакцій в організмі людини;

Забруднюючі речовини в повітряному басейні за ймовірністю їх несприятливого виливу на здоров’я населення ділять на 4 класи:

1-й - надзвичайно  небезпечні;

2-й - високо небезпечні;

3-й - помірно небезпечні;

4-й - мало небезпечні.

Отже, можна  сказати, що ідеальним рішенням проблеми охорони атмосферного повітря є розробка нових форм комплексних виробництв із замкнутими технологічними циклами, що забезпечують максимальну утилізацію відходів. В даний час більш половини усіх викидів в атмосферу припадає на неорганізовані, властиві, поряд з автотранспортом, хімічної, газохімічної, нафтохімічної, нафтопереробної, гірничорудної і ряду інших галузей промисловості.

Раціональне рішення проблеми пов'язано з  оптимальним сполученням техніко-економічних  і екологічних показників, що забезпечують нормалізацію стану повітря в умовах росту суспільного виробництва при визначених обмеженнях у моделі великої системи «техніка забруднююча - повітряне середовище - умови праці і життя населення (у перерахунку на продуктивність, захворюваність і т.п.) - економіка (у перерахунку на ефект) - техніка повітряохоронна». Технічною базою стратегії, пов'язаної з установленням таких обмежень і адаптивного керування ними, є комплексні автоматизовані системи контролю, прогнозу і керування якістю повітряного середовища (КПС). Комплексна автоматизація - рішення взаємозалежних задач системної організації контролю і керування КПС різноманітних об'єктів шляхом оптимізації її моделей - технічних, економічних, гігієнічних і інших - за критерієм «витрати - ефект».

Такі системи дозволять своєчасно  виявляти небезпечні забруднення повітря  з урахуванням їхньої комбінованої дії і приймати як ефективні оперативні заходи для запобігання аварійних  ситуацій при впливі викидів високих  і низьких джерел безупинної і  періодичної дії, так і відповідальні тактичні і стратегічні рішення в області атмосфероохоронних заходів.

Системи контролю забруднення атмосферного повітря створюються або уже  функціонують у всіх промислово розвинених країнах. Розвиток автоматизованого контролю забруднення повітря (3П) йде по шляху застосування більш досконалої техніки, нарощування кількості станцій контролю, автоматичних датчиків на окремі шкідливі домішки, об'єднання окремих станцій у системи. Для глобальної критичної оцінки стана навколишнього середовища існує міжнародна система джерел інформації, що охоплює 125 національних служб. Координаційний центр Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС) знаходиться в Найробі (Кенія). У його функції входить розробка програми, збір і узагальнення даних, уніфікація метрологічного забезпечення приладів. Матеріали моніторингу надходять у регіональні центри, де після відповідного опрацювання публікуються у виді періодичних оглядів.

Найбільш перспективними засобами контролю забруднення повітря є експериментальні АСКЗР, розроблені в Інституті технічної теплофізики АН УРСР, і апаратура, створена з урахуванням досвіду їхньої експлуатації, колективами таких установ і організацій, як спеціальних проектно-конструкторське бюро засобів автоматизації, нафтовидобутки і нафтохімії.

Перше покоління станцій контролю містить у собі: вимірювальний  комплекс, що містять датчики шкідливих  інгредієнтів (сірчистий газ, монооксид  вуглецю) і метеопараметрів (швидкість  і напрямок вітру, температура і  вологість повітря), сполучений із контрольно-вимірювальною станцією КЗС; комплекс автоматичних пристроїв, що здійснюють передачу по комутируємому або виділеному телефонному каналу зв'язку накопиченої на КЗС інформації на центральну станцію (ЦС); комплекс автоматичних пристроїв, що забезпечують керування системою, прийом і опрацювання інформації, що надходить від КЗС на ЦС із періодичністю      0,5 год, 1 год, 2 год, і вихідних пристроїв ЦС.

Друге покоління апаратури виконано з використанням мікропроцесорів. Перехід на мікропроцесорну базу дозволив у значній мірі розширити функціональні можливості новоствореної апаратури без практичного збільшення її габаритів і маси.

Основними параметрами виміру є: вміст  оксиду, діоксиду і суми оксидів  азоту, суми вуглеводнів, оксиду вуглецю, сірчистого газу й озону в атмосферному повітрі, швидкість і напрямок вітру, температура точки роси. У якості центрального пристрою збору й опрацювання інформації в АСКЗА-Г застосована мікроЕОМ «Електроніка-60». Станція забезпечує автономність роботи технічних засобів протягом 15 діб.

Ефективність роботи будь-яких автоматизованих  систем контролю повітря значною  мірою визначається надійністю роботи їхніх дошкульних елементів - автоматичних датчиків контролю основних інгредієнтів 3Р. До аналітичних приладів ставляться дуже високі вимоги по чутливості, вибірності, точності, а також підвищеної експлуатаційної надійності і простоті обслуговування. Для аналізу пріоритетних забруднювачів атмосферного повітря в СРСР розроблено і використовувалось ряд автоматичних аналізаторів. Створено ряд газоаналізаторів для контролю промислових і транспортних викидів в атмосферу. За останні 10 років випуск приладів для контролю навколишнього середовища зріс більш ніж у 6,5 разів.

Для визначення вмісту в повітрі  оксидів азоту використовуються прилади, засновані на хемілюмінісцентному методі газового аналізу. З метою виявлення оксидів азоту в димових газах застосовуються прилади, засновані на електрохімічних і оптичних методах аналізу з використанням недисперсійних абсорбційних газоаналізаторів. Для визначення діоксиду сірки застосовуються прилади, що використовують принципи термокондуктометрії, фотометрії й ін. Останнім часом найбільше поширення одержав флюорисцентний метод. До універсальних методів контролю 3П відносяться і лазерні, особливо для дистанційного аналізу газоподібних і пилових інгредієнтів атмосфери.

Задача типової АСУ контролю повітря полягає як в оперативному короткочасному зниженні викидів забруднюючих речовин у періоди несприятливих  метеоумов із метою запобігання аварійних ситуацій, так і в оптимальному керуванні довгостроковими атмосфероохоронними заходами.

Головна ціль АСУ КПС повинна  розглядатися в двох аспектах: якісному і кількісному. До першого ставиться  зниження рівня забруднення повітря, виражене в зменшенні в ньому концентрацій шкідливих інгредієнтів, до другого - скорочення соціально-економічного збитку від 3В.

Комплекс задач, що підлягають рішенню  при автоматизованому проектуванні АСУ КПС, можна розділити на три  групи: раціональна організація  архітектури системи; раціональна організація взаємодії системи з зовнішнім середовищем і окремими об'єктами керування; формування закону керування; алгоритмізація закону керування. Перша група задач містить у собі вибір топології інформаційно-вимірювальної мережі АСКЗР - кількості, місць розміщення периферійних стаціонарних і маршрутів пересувних контрольних систем на території об'єкта, частоти їхнього опитування. Друга група задач включає розробку гігієнічного й економіко-правового забезпечення, методик ідентифікації небезпечних джерел викидів, прогнозу рівнів забруднення повітря. Третя група передбачає формалізацію процесу вибору рішень АСУ КПС.

У основі рішення цих задач лежить набір визначених моделей. Їхнє використання з відповідними програмними засобами в режимі діалогу «людина - ЕОМ» дозволяє істотно підвищити економічність проектування конкретних систем для конкретних об'єктів і ефективність їхнього наступного функціонування. Узагальнена ціль створення АСУ КПС формулюється як нормалізація стана повітряного середовища об'єкта з мінімальними сумарними економічними втратами.

Розділ 2. Характеристика середовища і об’єкту досліджень

2.1. Характеристика географічного  і біологічного середовища регіону

Чуднівська  філія  ДП  “Житомирський лікеро-горілчаний завод” розташований в смт.Чуднів в Житомирській області.

Жито́мирська область — це область що розташована на півночі України, в межах Поліської низовини, на півдні в межах Придніпровської височини. Житомирська область має вигляд хвилястої рівнини із загальним зниженням на північ і північний схід (від 280-220 м до 150 м і менше). Більша частина області (південна і південно-західна) лежить у межах Придніпровської та Волино-Подільської височин.  Територія області складає 29,9 тис. (що становить 4,9% території України) кв. км чисельність населення області 1324,9 тис. осіб.