Вплив стилю сімейного виховання на адаптацію дитини до умов дитячого садка

 

Кіровоградський інститут регіонального управління та економіки

 

 

 

Кваліфікаційна  робота

Вплив стилю сімейного виховання  на адаптацію дитини до умов дитячого садка

 

 

 

                                                               Виконала:

Студентка групи ПС 41 З

                                                                                             Заочної форми навчання

                                                        Зименко О.В.

 

                                                                    Перевірив:

                                                                     Орлов О.А.                                                                                                                                                                                                           

                                                                                     Дата перевірки________

      Оцінка ______________

 

 

Кіровоград 2013

Зміст

Вступ…………………………………………………………………..………3

Розділ  І. Теоретичний аналіз наукових джерел з адаптації дітей молодшого дошкільного віку

1. Сутність поняття «адаптація»…………………………………….....5
2. Психологічні особливості дітей раннього дошкільного віку ..……11
3. Стилі сімейного виховання та їх характеристика….…………..….24

Висновки до першого розділу…………………………………………….…28

Розділ ІІ. Емпіричні дослідження адаптації дітей молодшого дошкільного віку

2. 1. Методи емпіричного дослідження……………………………………..29

2. 2. Інтерпретація та показники емпіричного дослідження……………....32

Висновки до другого розділу.

Розділ ІІІ. Психологічні рекомендації по адаптації дітей молодшого  дошкільного віку

3.1 Програма корекції адаптації дітей молодшого  дошкільного віку……41

      Висновки до третього розділу……………………………………..……50

Література……………………………………………………………….……51

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність проблеми. В умовах сучасних радикальних змін у соціальній, політичній, економічній сферах життя Україна чітко визначила орієнтири на входження в освітній та життєвий простір Європи. В державі здійснюється модернізація освітянської діяльності, мета якої - створити умови, за яких більша частина людей, скориставшись усіма здобутками й перевагами національної системи освіти та науки, зможе бути соціально мобільною, активною й творчою в європейському співтоваристві.

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХI столітті, закони України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", Базовий компонент дошкільної освіти в Україні утверджують дитину як найвищу цінність, а як один із головних напрямів освітянської діяльності визначають стратегію на забезпечення життєздатності дитини, що передбачає її гармонійну адаптацію та функціонування в соціальному середовищі.

      Актуальність проблеми на сьогоднішній день полягає в тому, що як у дитячих садках так і в школах неможна розмовляти з дитиною на підвищеному тоні. Зазвичай в сім’ях панує демократично-ліберальний стиль виховання. Але саме в 3-х річному віці дитина йде до дитсадка і саме в цей період спостерігається криза 3-х років, яка характеризується «я не хочу», « я не буду». І ще часто буває батьки автоматично не підозрюючи про кризу, змінюють свій стиль виховання на авторитарний « а я сказала», а в дитячому садку і далі демократично-ліберальний, і в результаті цього дитині важко адаптуватися, і на фоні цих змін дитина млява і часто хворіє.

Об'єкт  дослідження: адаптація.

Предмет дослідження: адаптація дитини до дитячого садка.

Мета дослідження: дослідити адаптацію дітей дошкільного віку до умов дитячого садка.

Завдання:

1. Підібрати та проаналізувати наукові джерела з розвитку дитини
2. Проаналізувати стилі сімейного виховання.
3. Підібрати методи дослідження рівня адаптації
4. Підібрати методи по корекції та розвитку рівня адаптації
5. Здійснити узагальнюючі висновки.

Гіпотеза: стиль сімейного виховання впливає на адаптацію дітей до умов дитячого садка

Методи:

1. Аналіз наукових джерел з проблеми адаптації дітей молодшого дошкільного віку до умов дитячого садка.

2.Математичний  аналіз досліджень.

База  дослідження : Дошкільний заклад № 1 « Сонечко» ( 5 дітей)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І.Теоретичний аналіз наукових джерел з адаптації дітей молодшого дошкільного віку

1.1 Сутність поняття « адаптація»

Адаптація - це пристосування  організму до нової обстановці, а  дитини дитячий садок, безсумнівно, є новим, невідомих простором, з  новими оточенням і "новими відносинами.

За словами  Давидова В.В. адаптація включає широкий, спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистих якостей дитини, від сформованих сімейних відносин, та умов перебування у дошкільній установі.[ 2,с.13]

Від того, як пройде звикання дитини до нового розпорядку дня, до незнайомих дорослих і однолітків, залежить розвиток малюка і благополучне існування у дитячому садку.

З надходженням дитини трьох-чотирьох років в дошкільну установу у житті йде чимало змін: суворий режим дня, відсутність батьків протягом дев'яти і більше годин, нові вимоги до поведінки, постійний контакт з однолітками, нове приміщення, та ще багато невідомого, отже, і небезпечного, інший стиль спілкування. Всі ці зміни обрушуються на дитину одночасно, створюючи її стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій, таких як примхи, страхи, відмови від їжі, часті хвороби та т.д. Це складно у зв'язку з тим, що малюк переходить з знайомого йому сімейного середовища у середовище дошкільного закладу[3, с.20]

І тому актуальна  нині тема співробітництва вихователів  і батьків на період адаптації  дитини до дошкільного закладу. Якщо вихователі і батьки об'єднають свої зусилля і забезпечать маляті захист, емоційний комфорт, цікаве і змістовне життя в дитячому садку та вдома – це буде запорукою оптимального течії адаптації дітей раннього віку до дитячого садка.

За спостереженнями  психологів середній термін адаптації  нормі становить:

1. У яслах  - 7-10 днів

2. У дитсадку в 3 роки - 2-3 тижня

3. У старшому  дошкільному віці - 1 місяць

Звісно, кожна дитина по-різному реагує нову ситуацію. Завжди нелегко звикають до дитячого садка чи яслам єдині у сім’ї діти, особливо надмірно опікувані,  невпевнені у собі.

По-перше, слід пам'ятати, що дитина 2-3 років не відчуває потребу спілкування з однолітками, вона не сформувалася,а дорослий виступає для дитини як партнер по грі, зразок для наслідування і задовольняє потреба дитини на доброзичливому увазі і співробітництво. Однолітки цього не можуть, оскільки самі потребують ж.

Гірше інших  почуваються в дошкільних установах  діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дитсадка: вони неспроможні швидко одягтися, зібратися на прогулянку, поїсти. Якщо ж вихователь не розуміє проблем такої дитини, то починає її ще більше підстьобувати, у свою чергу емоційний стрес діє в такий спосіб, що дитина ще більше уповільнюється, стає більш млявою, байдужою.

Діти 2-3 років  відчувають страхи перед незнайомими  людьми і "новими ситуаціями спілкування, що саме і виявляється повною мірою в яслах. Ці страхи є однією причиною утрудненої адаптації дитини до ясел. Нерідко страх нових однолітків, безліч ситуацій в яслах наводить з того що дитина стає більш збудливою, ранимою, уразливою, плаксивою, вона частіше хворіє, тобто стрес виснажує захисні сили організму.[ 17,с.79 ]

До речі, хлопчики 3-5 років понад уразливіші у плані адаптації, ніж дівчатка, тому що у цей період вони більше прив'язані до матері та хворобливіше реагують на розлуку із нею. Для емоційно нерозвинених дітей адаптація навпаки відбувається легко - вони мають сформовані симпатії до матері.

На жаль, проблеми адаптації можуть подолати не усі діти, що може спричинити до розвитку неврозу в дитини. Якщо адаптація до ясел чи дитячого садка не відбулася протягом 1 року й більше, це сигнал, що з дитиною в повному обсязі не все гаразд і  слід звернутися до спеціаліста.

Для визначення готовності дітей до вступу в дитсадок і прогнозу адаптації 

( Еріксон Е.) [12, 142 ] застосовуються психолого-педагогічні параметри, які об'єднують у три блоки:

- Поведінка  дітей, пов'язана із задоволенням органічних потреб;

- Нервово психічний розвиток;

- Риси особистості.

З опорою на ці блоки складається карта готовності дитини до вступу в дитсадок, у якій фіксуються відповіді батьків під час розмови.

Організація адаптаційного  періоду

По прибутті в дитсадок діти переживають адаптаційний стрес, тому важливо допомогти дитині подолати емоційну напругу й успішно  адаптуватися до новому природному середовищі.

Виготський  Л.С. [ 10, с.356]називає три періоди звикання дитини до дитячого садка: гострий, підгострий, період компенсації.

Два перших періоди можна класифікувати за ступенем тяжкості – легка, середньої важкості, важка й він вкрай важка.

Часто причиною неврівноваженої поведінки дітей буває неправильна організація діяльності" дитини: коли задовольняється його рухової активності, не отримує досить вражень, відчуває дефіцит спілкуванні з дорослими.

Зриви поведінці  дітей можуть відбутися й внаслідок  те, що невдоволені своєчасно його органічні потреби – незручність у одязі, не своєчасно нагодований, не виспався.

Тому режим  дня методично правильне проведення всіх режимних процесів – сну, годівлі, туалету, своєчасна організація  самостійної діяльності дітей, занять, здійснення правильних виховних підходів до них є запорукою формування правильної поведінки дитини, створення в нього врівноваженого настрою

Заходи з  пом'якшення періоду адаптації дітей при вступі до дитсадка 

Успішна адаптація  дитини до умов дитсадка великою мірою залежить від взаємних установок сім'ї та дитсадка. Найбільш оптимально вони складаються, якщо обидві сторони усвідомлять необхідність цілеспрямованого на дитину і довіряють одна одній. Важливо, аби батьки надмірно були у доброму ставленні педагога до дитини; відчували компетентність педагога у питаннях виховання; головне – цінували його особисті якості (турботливість, увагу до людей, доброту).

У разі приходу  дітей раннього віку до дитсадка здійснюється індивідуальний підхід до дитини обумовлюється, з одного боку знанням психічних і фізичних його особливостей, і з урахуванням її емоційного настрої тепер, стану здоров'я

Першочерговим є збір даних про дитині, сім'ї. І тому батькам пропонуються анкети, де батьки, відповідаючи на запропоновані  питання, дають вичерпну характеристику своєї дитини. Натомість співробітники дитсадка аналізують дані матеріали, роблять свої висновки про особливості поведінки дитини, сформованості її навичок, про інтереси тощо. Це стане в нагоді вихователям правильно спілкуватися із дітьми у адаптаційний період, допомогти дітям легше звикнути до нових їм умов. Для оптимізації процесу успішної адаптації до умов дошкільного закладу також потрібно провести роботу з сім'єю – дати кваліфікаційні рекомендації з підготовки дитини до умов громадського виховання (дотримання режиму дня, у сім'ї, сформованості необхідних культурно-гігієнічних навичок, навичок самообслуговування, вміння дитини розпочинати стосунки з дорослими й дітьми). Вихователі знайомлять батьків із картами нервово-психичного розвитку дітей, пояснюючи, що має вміти дитина цього віку.[10, с.275 ]

До прийому  дітей у групу необхідно проводити  батьківські збори, у яких беруть участь завідуюча дитячим садком, методист, психолог, медики й, звісно, вихователі груп дітей раннього віку. Фахівці розкривають особливості роботи дитсадка, груп дітей раннього віку, ознайомлять із напрямами школи освітнього закладу, відповідають батьків.

Для організації  успішної адаптації дітей раннього віку, вихователі складають план навчально-виховної діяльності вихованців. У цьому вибирають різні напрямки роботи: розваги, консультації для батьків, пам'ятки, цікаві для дітей дидактичні гри, рухливі ігри, які б виникненню позитивних емоції в дітей, елементи усної творчості.

Однак для того , щоб успішно пройшла адаптація дітей раннього віку, необхідно слідувати наступним рекомендаціям для вихователів і батьків:

- пам'ятати про індивідуально-психологічні особливості розвитку кожної дитини;

- привчати дитину у доступній формі до соціальних і моральних норм;

- необхідно  налагодити контакти з батьками  дітей-дошкільників;

- провести консультації  та розмови з батьками, ознайомити  з режимом дня дитсадка, з вимогами  до дитини;

- проводити  батьківські збори до надходження  дітей у дитсадок.[ 2, с.60]

У своїй роботі вихователі повинні проводити анкетування, відвідини дитини вдома,папки-передвижки, наочні форми педагогічної пропаганди (стенди), консультації для батьків, розмови з батьками, батьківські збори.

Другий етап підготовки малюка до життя у дитсадку – ознайомлення з педагогами і співробітників дитсадка. Форми цієї роботи: індивідуальні консультації; проведення спільних прогулянок неорганізованих дітей із дітьми групи; відкриті дитячі свята («Адже», «Весна червона», «Масниця» тощо.); знайомство батьків із відповідної літературою з «Бібліотеки дитсадка».

Головне цьому  етапі – це звикання дитини до режиму дитсадка. Різка зміна режиму дня малюка впливає на його здоров'я. Тому батьків на цей період мають здійснювати рекомендовані педагогами і медиками заходи, що сприяють зміцнення здоров'я малюка.

Основні засади роботи з адаптації дітей такі:

1. Ретельний  добір у формовану групу.

2. Поступове  заповнення груп (прийом 2–3 малят  у тиждень).

3.Неповне перебування дитини на початковий період адаптації (2–3 години, можливість перебування з мамою).

4. Гнучкий режим перебування дитини в дитсадку (вільний час приходу, додаткові вихідні).

5. Збереження  у перших 2–3 тижня наявних  проблем малюка ,звичок.

6. Щоденний контроль за станом здоров'я, емоційним станом, апетитом, сном дитини (із цією метою на кожну дитину заповнюється так званий «адаптаційний лист»).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Психологічні особливості дітей раннього дошкільного віку

Криза трьох  років.[ 3, 36] На підході до кризи присутня когнітивна симптоматика:

-  гострий інтерес до свого зображення в дзеркалі;

-  дитина спантеличується своєю зовнішністю, зацікавлена тим, як виглядає в очах інших. У дівчаток проявляється інтерес до вбрання: хлопчики демонструють заклопотаність своєю ефективністю, наприклад, в конструюванні. Гостро реагують на невдачу.

Виготський Л.С. відносить  кризу 3-х років до гострих[4,с.85 ] Дитина некерована, впадає в лють. Поведінка майже не піддається корекції, Період важкий як для дорослого, так і для самої дитини. Симптоми кризи по їх кількості називають сузір'ям кризи З років:

-  негативізм — реакція не на зміст пропозиції дорослих, а на те, що воно йде від дорослих. Прагнення зробити навпаки, навіть всупереч власному бажанню;

-  упертість. Дитина наполягає на чомусь не тому, що хоче, а тому, ще цього зажадав, пов'язаний своїм первинним рішенням;

-  норовистість,: вона безособова, спрямована проти норм виховання, способу життя, який склався до трьох років;

-  свавілля: прагне усе робити сам;

-  протест-бунт: дитина у стані війни і конфлікту з оточуючими:;

-  симптом знецінення проявляється в тому, що дитина починає лаятися, дратувати і обзивати батьків;

-  деспотизм: дитина примушує батьків робити усе, що вимагає. По відношенню до молодших сестер і братів деспотизм проявляється як ревнощі.

Криза протікає як криза  соціальних стосунків і пов'язана  із становленням самосвідомості дитини. Якщо криза протікає в'яло, це говорить про затримку в розвитку аффективної і вольової сторін особистості. У дітей починає формуватися воля, яву Е. Еріксон назвав автономією.[23, с.211 ] Діти перестають потребувати опіки з боку дорослих і прагнуть самі робити вибір. Відчуття сорому і невпевненості замість автономії виникають тоді, коли батьки обмежують прояви незалежності дитини, карають або висміюють всякі спроби самостійності.

Зона найближчого  розвитку дитини полягає в отриманні «можу»: вона має навчитися співвідносити своє «хочу» з «мушу» і не «можна» і на цій основі визначити своє «можу». Криза затягується, якщо дорослий стоїть на позиції «хочу» (вседозволеність) або не «можна» (заборони). Слід надати дитині сферу діяльності, де б вона могла проявляти самостійність.( Еріксон Е.)[20, с.245 ]

Ця сфера  діяльності — в грі. Гра з її особливими правилами і нормами, які відбивають соціальні зв'язки, служить для дитини тим «безпечним островом, де він може розвивати і апробовувати свою незалежність, самостійність» (Е.Еріксон).[ 20, с.187]

Провідна діяльність —  гра. Характер гри міняється разом  з розвитком дитини, вона теж проходить  етапи.

До трьох років гра  є маніпулюванням предметами. Немовля, якщо воно здорове, грає увесь вільний від сну і їжі час. З допомогою іграшок маля знайомиться з кольором, формою, звуком та ін., тобто досліджує дійсність. Пізніше починає самостійно експериментувати: кидати, стискувати іграшки і спостерігати за реакцією. В процесі гри дитина розвиває координацію рухів.

Власне гра виникає  в три роки, коли дитина починає мислити цілісними образами — символами реальних предметів, явищ і дій.

На першому  етапі вона є копіюванням дій  і поведінки дорослих. Іграшки в цей час є моделями предметів, з якими «грають» дорослі. Це так звана сюжетна гра. Дитина в її процесі відтворює сюжети дій. У центрі уваги не роль, наприклад, лікаря, а дії, що імітують дії лікаря. До правилі дитина ще не чутлива.

У середньому дошкільному  віці — рольова гра, вона переважає аж до 6-7 років. На цій стадії найголовніше для дитини — рольова ідентифікація, сюжет відходить на задній план. Сенс гри полягає в розподілі ролей. У грі дитина має можливість прожити те, що є для нього недоступним в житті дорослих.

У старшому дошкільному  віці з'являється гра за правилами. Рольова ідентифікація втрачає  привабливість, ролі стають чисто ігровими.

Гра — критерій нормальності розвитку дитини, вона має важливе значення і для емоційного розвитку дітей, допомагає впоратися із страхами, породженими травмуючими ситуаціями (нічні кошмари, жахливі історії, довге перебування в лікарні). Пік її доводиться на 4,5 роки, а потім поступової убуває, поки не сходить нанівець. На початок шкільного віку діти засвоюють норми поведінка, яка сприяє послабленню агресивності. Батьки можуть прискорити цей процес, прищеплюючи дітям навички соціального спілкування і стимулюючи чутливість до переживань інших. Окрім гри, допомагають опанувати соціальну техніку відчуття казки.

Технологічна  оснащеність. Мається на увазі мінімум знань, умінь, навичок (ЗУН), що дозволяють навчатися в школі. Традиційно під ЗУН розуміється уміння читати, уявляти, писати. Але психологи вважають, що набагато важливіше мати розвинену уяву. В. В. Давидов пише: «Головний аспект пізнавальної готовності — високий рівень розвитку уяви». А уява розвивається в грі.

Уявна ситуація — це основна одиниця гри. Істотним моментом для такої ситуації являється перенесення значень з одного предмета на іншій. Л.С. Виготський говорить про розбіжність видимого (оптичного, зорового) простору і смислового поля. Гра здійснюється не у видимому, а в смисловому полі. Це означає, що дитина діє в грі з тим, чим предмет є по сенсу, а не за властивостями (наприклад, палиця замість коня).

Якщо в півтора  року дитина відкриває, що всяка річ  має своє ім'я, то в грі вона відкриває, що кожна річ має свій сенс, кожне слово має своє значення, яке може заміщати річ. Вона подумки бачить річ за словом. Це і є уява, яка формується в грі (тобто дія в смисловому полі, що будується незалежно від матеріалу, з яким ця дія здійснюється).[ 4, с.23]

Уява — це дія в смисловому полі, вона є  передвісником мислення. У школі  діти матимуть справу з особливими ідеальними об'єктами, наприклад, геометричними фігурами, числами.

Особистісна готовність. Особистісна готовність проявляється в самоактуалізації. Це означає, що людина відкриває себе з радістю, що вона така, що вона, є, а головне  — з любов'ю і захватом. Для дівчаток самоактуалізація ще в ранньому дитинстві виступає у вигляді привабливості, для хлопчиків — у вигляді ефективності. Це тендерна відмінність — наслідок культурних зразків.

Під впливом  цих двох чинників у дошкільників складаються основні структури особистості:

-  домагання особистості;

-  Я-концепція;

-  перспективи особистості;

-  ієрархія спонукань.

Домагання особистості (ефективність і привабливість). Рівень домагань формується шляхом успіхів і невдач. У дітей  він надзвичайно високий, але  під впливом невдач починає знижуватися. Якщо дитина знайде свою сферу діяльності або сферу спілкування, то страх компенсується упевненістю в собі, у власних силах. Дитина постійно стверджується в тому, що у неї є переважного перед іншими.

Стратегія батьків — сформувати в дошкільному віці упевненість у своїх силах, а не здатності.

Позиція упевненості: «Усе залежить від мене, моїх здібностей, якостей, я можу усе змінити, якщо зміню себе. У мені причина невдач і успіхів».

Позиція невпевненості: «Я перебуваю під впливом обставин, від мене нічого не залежить, усе станеться по волі року».

Формування  Я-концепції. Я-концепція включає 3 аспекти: оцінний, емоційний і когнітивний.

Оцінний. Самооцінки у власному виді ще немає, дитині важко оцінити  себе без зовнішньої опорної шкали. Дитина не може оцінити такі свої якості, як доброта, чуйність і та ін., але якщо попросити її відмітити міру цих якостей на запропонованій певній шкалі, дитина з цим впорається.

Когнітивний. Мається на увазі здатність скласти опис самого себе. Емоційний. Сприйняття себе пов'язано з деяким типом переживань. Якщо дорослий згадає себе дитиною, то провідну роль грає деякий емоційний фон (здивування, страх, загроза і тому подібне). Дитину можна зрозуміти через малюнки.

Перспективи особистості  у дитини пов'язані з її станом дорослості. Якщо образ дорослості приєднаний до навчання, то воно буде задовольняти дитину, і навпаки. Перспектива — це мета, реалізація якої пов'язана з сенсом життя. Без усвідомлення перспективи немає діяльності.

Формування ієрархії спонукань, ієрархії мотивів. Дитина двох років діє ситуаційно: який мотив сильніший, той і перемагає. До 5-6 років складається механізм смислової корекції спонукання до дії. Дія стає вчинком, і дитина вибирає, виходячи з того, який сенс матиме той або інший вчинок.

Базова потреба віку. Якщо в дитячому віці потреба в безпеці була насичена, то актуалізується потреба в любові.

Діти в ранньому і дошкільному віці все ще залежать від батьків і потребують їх любові. Щоб отримати цю любов, вони нерідко  вимушені забувати про власну індивідуальність, оскільки їх бажання частенько протилежні від того, чого хочуть від них батьки. Тому діти можуть втрачати ідентичність, упевненість в собі, довіру своїм почуттям і думкам. Цей внутрішній конфлікт породжує страх, агресію, відчуття провини.

Потреба в любові виражається в тому, що діти постійно хочуть відчувати фізичну близькість батька і матерів. Провідна роль в задоволенні цієї базової потреби віддається батьку протилежної статі. 3-4 рік — час формування едипо-вого комплексу і комплексу Електри. Важливого значення набуває тактильний контакт. Дитина освоює мову відчуттів. Якщо потреба не задоволена, людина залишається тактильно байдужа (наприклад, саме у вказаному віці відбувається формування ерогенних зон).

Е. Еріксон про  дошкільне дитинство. 3-6 років —  це локомоторно-генітальна стадія розвитку, в психоаналізі відповідає фалічній фазі. Вона характеризується необмеженим радіусом цілей, охопленням величезного числа ролей за допомогою уяви і досконалим почуттям мови. Домінуючим, є модус вторгнення «в простір — за допомогою рухів, в невідоме — за допомогою допитливості, «влізання» у вуха і душі криками, фізична атака в людей:

(Е. Еріксон).[ 16, с .321] На цій стадії дитина робить вибір між ініціативою (у мріях — всемогутній) і відчуттям провини (страшний злочин проти батька своєї статі). Діти вчаться задовольняти свої фізичні і духовні потреби способами, прийнятними для них самих і тих, з ким вони спілкуються. Ускладнення в засвоєнні нових норм і правил поведінки можуть викликати невиправдані самообмеження і найнеобхідний самоконтроль,. Е. Еріксон говорить, що діти в цей час «прагнуть швидше знайти такі форми поведінки, які допомогли б їм ввести свої бажання і інтереси в соціальне прийнятні рамки». Заохочення самостійності дітей сприяє розвитку їх Інтелекту і ініціативи. Якщо ж прояви незалежності часто супроводжуються невдачами або дітей надмірно суворо карають за якусь провину, це може привести до того, що відчуття провини запанує над прагненням до самостійності і відповідальності.

Перебудова  психічних процесів в цьому віці міняє усю поведінку дитини. Так, добре відома непосидючість дошкільників пояснюється тим, що їх активність обов'язково повинна знаходити зовнішнє вираження. І мислення, і уява, і емоції у дошкільника вплетені в тканину зовнішньої дії. Дошкільникові не властиво надовго замислюватися — він думає, діючи, маніпулюючи з предметами, образами.

Дошкільник зазвичай не поринає у мрії — його уява найінтенсивніше працює в його іграх. Він довго не засмучуватиметься, якщо усунена безпосередня причина його негативних переживань, Дошкільник увесь в динаміці, увесь відкритий зовні, йому невластиві внутрішні протиріччя, розбіжність наміру і дії.

Це не означає, що у дошкільників низькі розумові здібності, поверхневі емоції і повна нехитрість в поведінці. Вони уміють і хитрувати, і поводитися по-різному з різними людьми, а їх переживання бувають і сильними, і глибокими.