Вплив рекреаційних ресурсів на розвиток рекреаційного господарства України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДВНЗ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

 

Інститут фізичного виховання  і природознавства

Кафедра географії, еколології та методики навчання

 

 

 

Бакалаврська  робота

НА ТЕМУ:

 

«Вплив рекреаційних ресурсів на розвиток рекреаційного господарства України»

 

 

Роботу виконав:

Студент ІV-го курсу

Інституту фізичного виховання  і природознавства 

Групи ГФ-4

Спеціальність «Географія»

Шведа Ігор Олександрович

Науковий керівник:

доцент кафедри географії,

екології і методики навчання

Воловик Людмила Михайлівна

 

 

ПЕРЕЯСЛАВ – ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ 2012

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ І. Теоретико – методологічні засади дослідження рекреаційних ресурсів України

1.1 Суть поняття «рекреаційні ресурси»

1.2 Характеристика рекреаційних  ресурсів України

РОЗДІЛ ІІ. Вплив рекреаційних ресурсів на розвиток рекреаційного господарства України

2.1 Особливості рекреаційної діяльності регіонів України

2.2 Туристична галузь України і тенденції розвитку

РОЗДІЛ ІІІ. Проблеми та перспективи  використання рекреаційних ресурсів України

3.1 Особливості раціонального використання рекреаційних ресурсів України

3.2 Нормативно – правове забезпечення використання рекреаційних ресурсів України

Висновок

Література

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  дослідження. Специфічною складовою частиною рекреаційного господарства є соціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане з територією України та землями тієї зарубіжної країни, в межах якої вони первісно виникли. На території України налічується кількасот таких об'єктів, окремі з них мають світове та європейське значення.

Україна володіє потужним природно-ресурсним комплексом, основу якого складають земельні та мінерально-сировинні  ресурси. Достатньо високий рівень забезпеченості території країни водними  і рекреаційними ресурсами.

У структурі рекреаційних ресурсів України виділяють дві  складові частини: природну і соціально-економічну. Україна має різноманітні природні рекреаційні ресурси (кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні, джерела  мінеральних вод, лікувальні грязі  тощо). Загальна площа земель, придатних  для рекреаційного використання, становить 9,4 млн. га (або 15,6% території  країни), у тому числі рівнинних  рекреаційних ландшафтів - 7,1%, гірських - 2,3 (у Карпатах - 1,9, в Криму — 0,4). Близько 7,8 млн. га відносяться до умовно придатних до рекреації земель. Майже 10% усіх лісів державного лісового фонду  мають рекреаційне значення. Особливе місце в системі рекреаційного  використання території України  посідає Кримський півострів. Пересічнорічна тривалість сприятливого для рекреації періоду тут становить 175-190 днів, комфортного — 65-80 днів. У рекреації можуть використовуватися землі заповідників та природних національних парків, їхня чисельність в Україні.... зростає. Так, у 1985 р. нараховувалося 18 заповідників і природних національних парків із площею 368,7 тис. га, а вже у 2002 р. їхня кількість зросла до 33, тобто більше, ніж у 2 рази. Проте зростання заповідної площі було значнішим — у 2,75 рази (у 2002 р. - 1013,6 тис. га)

Мінеральні лікувальні води різного складу виявлені майже у  всіх областях України, але найбільша  кількість джерел зосереджена в  західній частині. Зокрема, у Закарпатській області. Багато джерел мінеральної води розвідано у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Рівненській областях, є також відкриті джерела в Івано-Франківській, Харківській, Житомирській, Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській, Донецькій та Запорізькій областях. Досить значні в Україні запаси лікувальних грязей, що зосереджені, переважно, у південних та північно-західних областях. На базі грязевих покладів функціонують найстаріші в Україні курорти — Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Сасикта інші.

Україна володіє потужним природно-ресурсним комплексом, основу якого складають земельні та мінерально-сировинні  ресурси. Достатньо високий рівень забезпеченості території країни водними  і рекреаційними ресурсами.

Новизна роботи ……………….

Об’єктом методики викладання географії ………………………….

Мета роботи…………………………………

Завдання методики викладання географії…………………………….

Предмет роботи……………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І.

ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ

 

1. Суть поняття «рекреаційні ресурси»

Територія та її географічне положення  є ресурсом розвитку рекреаційного  господарства. Крім того, кожна територія  має певні специфічні ресурси, які  називаються рекреаційними.

Рекреаційні ресурси — це об'єкти, явища і процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму. Вони є матеріальною і духовною основою формування ТРС різного типу і таксономічного рангу.

Головною властивістю рекреаційних ресурсів є те, що їм властива здатність  відновлювати і розвивати духовні  та фізичні сили людини. Такі ресурси  придатні як для прямого, так і  для опосередкованого споживання, надання  різноманітних послуг курортно-лікувального і рекреаційно-туристського характеру.

Рекреаційні ресурси поділяються  на дві основні групи: природні та історико-культурні.

До природних рекреаційних ресурсів належать природні та природно-антропогенні геосистеми, природні об'єкти, явища  і процеси, які володіють внутрішніми  і зовнішніми властивостями й  характерними рисами для організації  сезонної або цілорічної рекреаційної діяльності. У межах природних  рекреаційних ресурсів можна виокремити кліматичні, ландшафтні, орографічні, бальнеологічні, біотичні, грязьові, водні  та інші ресурси. У свою чергу кожен  із цих видів складається з  окремих підвидів, наприклад бальнеологічні ресурси поділяються на мінеральні води різного хімічного складу, а  отже, і різної лікувальної дії.

Історико-культурні рекреаційні  ресурси включають рекреаційно привабливі пам'ятки історії, архітек тури" археології, місця, які пов'язані з життям і діяльністю видатних історичних осіб, території, де збереглися яскраво виражені етнографічні особливості, культові споруди, музеї, картинні галереї тощо. Всі ці рекреаційні ресурси приваблюють людей з метою задоволення їх духовних потреб і здатні задовольнити жагу до пізнання, зміни довкілля для психофізіологічного відновлення особистості.

Матеріально-технічно озброєння рекреації  і туризму новітніми основними  фондами, все більш виразне втручання  економічних важелів у цю сферу  господарювання, конструктивні зміни  в природному та історико-культурному  довкіллі, які планомірно здійснює людина, викликають необхідність виділення  соціально-економічних рекреаційних ресурсів. До них належить матеріально-технічна база рекреації і туризму, відповідна транспортна інфраструктура, трудові  ресурси тощо, а також різні  аквапарки, плавальні басейни, стадіони, тенісні корти і т. ін. Частка таких  штучно створених людиною рекреаційних ресурсів постійно зростає.

Поняття "рекреаційні ресурси" є не лише географічним, а й історичним. Тому з часом виникали, виникають і будуть виникати все нові види рекреаційних ресурсів. Розуміння цього факту дало змогу відомому українському вченому в галузі рекреаційної географії О. Бейдику виділити уфологічні рекреаційні ресурси — території, на яких виявлені аномальні явища, спричинені контактами з неземними цивілізаціями. Хоча наукою такі контакти не доведені, рекреаційно-туристичне господарство дедалі частіше долучає території ймовірної присутності форм життя неземного походження до туристичних об'єктів.

Для рекреаційної географії велике значення має комплексна і спеціалізована оцінка рекреаційних ресурсів території. Великою мірою вона має суб'єктивний характер і залежить від досвіду, інтелектуального та освітнього рівня  дослідників. Оцінюються рекреаційні  ресурси якісно, кількісно, бально і вартісно.

Для якісної оцінки використовують слова "найкращий", "кращий", "гірший", "найбільший", "більший", "найпривабливіший", "середньосприятливий", "більш вигідний" тощо. Якісна оцінка в рекреації завжди матиме місце. Людям притаманна внутрішня здатність до порівняння. Відвідавши хоча б два рекреаційні об'єкти, вони обов'язково порівнюють їх якість. Ця якісна оцінка за всієї її суб'єктивності значно впливає на загальну думку про рівень привабливості тих чи інших рекреаційних об'єктів і територій.

Кількісна оцінка визначає формальну  характеристику рекреаційних ресурсів у метрах, кілометрах, грамах на літр, температурі, солоності, рівні забрудненості  води, глибинах прибережних вод, кількості  опадів тощо. Оцінюючи рекреаційну  привабливість пляжів Батумі порівняно  з пляжами Одеси, можна якісно охарактеризувати одеські пляжі  як кращі, бо там сухіший клімат влітку та є пісок, а не галька, а можна  назвати кількість опадів у міліметрах у липні в Одесі і Батумі, а також порівняти вологість  повітря у відповідних кількісних показниках.

Бальна оцінка знаходиться десь посередині між якісною і кількісною. На основі суб'єктивної дії розробки оціночних шкал той чи інший вид  або підвид рекреаційних ресурсів отримує  певний бал. Найбільш уживаною є 37-ступенева  шкала. Наприклад, 5-ступе-нева шкала  відповідає якісній оцінці "найкращий", "вище середнього", "середній", "нижче середнього" і "найгірший".

Вартісна оцінка рекреаційних ресурсів нині домінує в царині їх господарського освоєння. Інвестиції спрямовуються  на використання найпривабливіших ресурсів, які, як правило, мають і найвищу  ціну. Рекреаційна складова в ціні однієї сотки чи гектара землі  навколо великих міст, у Криму, Карпатах є переважною. Постійне зростання  цін рекреаційних ресурсів е велінням часу.

В. Стафійчук пропонує для оцінки й аналізу рекреаційних ресурсів використовувати такі методи: нормативно-індексний, балансовий, графічний, картографічний, бальної оцінки, експертний, порівняльно-географічний, статистичні та математико-статистичні (аналіз порогів, факторний, кореляційний, регресійний, кластерний методи, метод потенціалів, латентно-структурний метод, метод просторових дифузій, метод Беррі), моделювання та ін.

Рекреаційні ресурси є матеріальною передумовою формування рекреаційної галузі народного господарства, її ресурсною базою. Вони потребують бережного і економного використання, охорони і примноження. Все це пов'язано з необхідністю їх кількісної та якісної оцінки, визначення придатності та альтернативності використання в тій чи іншій галузі народного господарства.

Виділяють три типи рекреаційних ресурсів: природні, історико-культурні та соціально-економічні. Кожний з них відіграє певну роль у формуванні галузевої і територіальної організації рекреаційних комплексів.

Природні рекреаційні  ресурси – це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні  об'єкти.

Під природними рекреаційними ресурсами слід розуміти фактори, речовину і властивості компонентів природного середовища, які володіють сприятливими для рекреаційної діяльності якісними та кількісними параметрами і служать або можуть служити для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення людей. До них належать лікувальні та оздоровчі фактори багатоцільового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місцевості, поверхневі води), лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і передгірських ландшафтів, заповідних територій.

Природні рекреаційні  ресурси формують компоненти ландшафтних  комплексів. Їхні властивості повинні  мати сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметрами, що відповідають потребам відпочинку, лікування  та оздоровлення суб'єкта рекреації.

Рельєф залежно від  ступеня розчленованості сприяє формуванню пішохідного, гірськолижного, водного та інших видів відпочинку, зумовлює естетичність території.

Кліматичні характеристики повинні враховувати сонячний, температурний, вітровий режими, вологість повітря  та опади, що оцінюють з урахуванням  теплового стану людини та її потреб. Кліматичний комплекс також повинен  охоплювати дані про стан повітря: чистоту, насиченість фітонцидами, ступінь  іонізації. Кліматичні дані є основою  для розрахунку середньорічної кількості  сприятливих для кліматотерапії днів.

Гідрологічні складові потенційної  рекреаційної зони також є сприятливим  рекреаційним чинником. Потенційні експлуатаційні запаси термальних вод у цілому по Україні за способами експлуатації становлять:

• при фонтанному способі – 23,2 тис.м³/добу,
• насосному – 125 тис.,
• з підтримкою пластових тисків – 273 млн. м³/добу.

Гідротермальна енергія  досягає 687,2 млн. і 441 млн. Гкал/добу. Термальні води розміщені в Україні у двох артезіанських басейнах – Причорноморському і Закарпатському.

Ріки, озера, ставки, водосховища  створюють можливість для водних видів спорту, прогулянок на воді, купання, любительського рибальства. Крім того, до водних плесів тяжіють водоплавні птахи, які є об'єктом спортивного мисливства. Наявність підземних мінеральних вод, пелоїдів свідчить про доцільність розвитку лікувально-оздоровчої рекреації на цій території. Доглянуті джерела стають для рекреанта під час походу головним постачальником питної води.

Лісові рекреаційні ресурси  є однією з головних умов для визначення та формування рекреаційних зон. Важливе  значення має ступінь благоустрою  лісових територій, їхній видовий  та віковий склад, продуктивність, загальна залісненість території. Рекреаційне використання лісових ресурсів здебільшого залежить від їхньої приуроченості до відповідних місцевостей. Характеристики лісових ресурсів необхідні для територіальної організації оздоровчих видів рекреації.

Компоненти ландшафтних  комплексів, їхні властивості можуть сприяти, обмежувати або перешкоджати організації чи проведенню рекреаційної діяльності. Ландшафт комплексно відображає потенційні властивості природного середовища, тому для будь-якого  проекту необхідне ландшафтне обґрунтування.

Історико-культурні рекреаційні ресурси - це пам'ятки культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, пізнавальний інтерес і можуть використовуватись для задоволення духовних потреб населення.

Історико-культурні рекреаційні  ресурси мають пізнавальне значення і можуть бути використані для  задоволення духовних потреб населення. Географічне довкілля – основа життєдіяльності  етносу, тому пам'ятки культури, історії, архітектури, народної творчості є  його надбанням, що відрізняється унікальністю і неповторністю, тож не може не привертати уваги туристів, адже людині завжди було притаманно цікавитися культурою  та надбанням інших етнічних груп [14].

Соціально-економічні рекреаційні ресурси включають матеріально-технічну базу рекреаційних об'єктів, частину матеріального виробництва, яка безпосередньо забезпечує потреби рекреації, використовувані рекреацією об'єкти інфраструктури, а також трудові ресурси, зайняті в рекреаційному господарстві.

Соціально-економічні рекреаційні  ресурси беруть участь у рекреаційній діяльності побічно. Вони формують матеріально-технічну базу перспективної території. Економічні параметри "продукції" рекреаційної діяльності залежать від різновиду  рекреаційного ресурсу, його місцезнаходження, транспортної доступності, технології використання та екологічних характеристик, стану рекреаційного середовища

До основних видів рекреаційних ресурсів належать:

1) узбережжя теплих морів; 

2) береги річок, озер  та водосховищ;

3) лісові та лучні масиви;

4) передгір'я та гірські  країни;

5) міста – столичні  та історичні центри;

6) міста-курорти або курортні  місцевості;

7) релігійно-культові комплекси  та окремі споруди, розташовані  поза межами населених пунктів; 

8) давні міста, фортифікаційні  споруди (печерні міста, фортеці  тощо), каменярні [14, 24].

2. Характеристика рекреаційних ресурсів України

Україна має великі рекреаційні  ресурси, до яких належать географічні  об'єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення. Природні рекреаційні ресурси України  різноманітні. Вся її територія знаходиться  в смузі кліматичного комфорту. Україна  має прекрасні умови для організації  відпочинку на берегах і лиманах  Чорного та Азовського морів, водойм і річок, у Кримських горах  та Українських Карпатах. Площа рівнинних  рекреаційних ландшафтів України становить 7 млн га, гірських та передгірних ландшафтів — понад 2 млн га. Особливе місце серед ландшафтних ресурсів займають морські пляжі, загальна довжина яких становить 1160 км, або 47 % берегової смуги. На морських пляжах України можна організувати відпочинок одночасно 4,1 млн. чоловік, а ландшафтні рекреаційні ресурси усіх видів дозволяють одночасно оздоровлювати близько 47 млн. чоловік, тобто майже все населення України.

До основних видів рекреаційних ресурсів належать мінеральні води, лікувальні грязі, лікувальні ресурси лісів  та ландшафтні ресурси, морські рекреаційні  ресурси, туристично – пізнавальні ресурси та заповідні території України

Одним з найважливіших факторів лікувальної рекреації є наявність  природних мінеральних вод. За існуючою класифікацією їх поділяють на 8 основних бальнеологічних груп:

Група А: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією, азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) та інших.

Група Б: вуглекислі. Їх лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100% газів, а також іонним складом та загальною мініралізацією. Вони є дуже цінними у лікувальному відношенні. Найбільше відомих джерел цих вод зосереджено в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатті. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах «Поляна», «Квітка полонини» (Закарпатська область).

Група В: сірководневі або сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону) Сірководневі води пов’язані з нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим. Найбільше курортне значення мають дуже поширені хлоридні натрієві води. На базі цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс у Закарпатті. Води цієї групи також вивчені та використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синяка (Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область).

Група Г: залізисті, миш’яковисті або миш’якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена одним або декількома з перелічених фармакологічно активних компонентів. В Україні ці рідкісні води вивчені та використовуються у санаторіях Закарпаття.

Група Д: бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено 2 типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води з високим вмістом органічних речовин виявлені на Прикарпатті. Це два родовища типу “Нафтуся” – у Трускавці, Східниці (Львівська область) та Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються іоннодольовим складом або іншими біологічно активними компонентами.

Група Е: родонові (радіоактивні) води. Основну їх масу становлять хлоридні киснево-азотні слабомінералізовані води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська області). На їх базі функціонують 10 лікувальних установ, зокрема курорт Хмельник (Вінницька область).

В Україні є значні запаси лікувальних грязей. Вони тут відомі з давніх часів. До них відносяться  різні за походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин  і являють собою однорідну  тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізично-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацію, лікувальні грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінеральні), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинисті) та псевдовулканічні (соночні та гідротермальні). Вони застосовуються для загальних і місцевих аплікацій, грязеводяних ванн, а також у поєднанні з електропроцедурами.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, в  яких діє 7 торф’яних, 10 сульфідних родовищ. Особливе місце займають унікальні  ресурси озокериту Бориславського родовища на Львівщині.

Значні поклади лікувальних  торф’яних грязей є у Львівській, Івано-Франківській та інших областях. Серед намульно-сульфідних грязей, що експлуатуються, значними запасами лікувальної сировини виділяються Куяльницьке, Шабалайське в Одеській області, Чокракське родовище в Криму. Високі лікувальні властивості цих грязей формуються за рахунок сульфітів морської води і тому вони дуже популярні в одеській групі курортів, на курорті Саки.

Лікувальні ресурси лісів  та ландшафтні ресурси мають важливе  значення.

Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами рекреаційного використання лісів, їх водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму.

Площа українських лісів державного значення становить 6,9 мільйони гектарів, а тих, що можуть використовуватися для  рекреаційної діяльності, - 4 мільйони гектарів. Комплексна оцінка лісів  дала змогу виділити 265 зручних для  рекреаційного освоєння територій  і окремих місцевостей загальною  площею, яка перевищує 1 млн. га.

Таблиця

Розміщення лісових територій, придатних для рекреаційного  освоєння [14]

Природні зони	Кількість місць	Загальна площа, тис. га	Площа лісу, тис. га
Полісся	30	138	126
Лісостеп	145	646	596
Степ	62	149	85
Карпати	28	397	292
Усього	265	1330	1099

 

Серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе місце займають гори. Різноманітність природних ландшафтів, наявність екстремальних, сприятливих  і комфортних умов створюють передумови для розвитку різних видів рекреаційної діяльності, від спортивних і оздоровчих до санаторно-лікувальних.

Карпати – це середньовисотні  гори з вологим теплим кліматом, вертикальною зональністю, значною  лісистістю (40%), наявністю сприятливих  перепадів висот для організації  гірськолижних спусків, лижних полів. Гірські долини, захищені верховинськими хребтами, часто характеризуються благодатним  мікрокліматом для розвитку кліматичних  курортів. Рекреаційні ресурси Карпат оцінюються як найперспективніший регіон для відпочинку та лікування упродовж всього року.

Кримські гори за екзотичністю не поступаються Карпатам, хоч тут  менше сприятливих умов для розвитку зимових видів відпочинку. Зате невисока лісистість (10%), наявність крутих оголених схилів Є добрим місцем для вправ  скалолазів та любителів гострих відчуттів.

Україна належить до держав зі сприятливими погодними умовами для літніх видів рекреації. Тривалість сприятливого періоду для їх розвитку у середньому змінюється від 105 днів на півночі до 180 – на південному березі Криму. Отже, комфортні природні умови для  розвитку літніх видів відпочинку, туризму, кліматолікування існують  не тільки влітку, але й на початку  осені і в другій половині весни. Купальний сезон на більшості  територій України на перевищує 80 днів, тоді як у Причорномор’ї  і особливо на південному березі Криму  він триває 120 і більше днів. Тривалість сприятливого періоду для зимових  видів рекреації (лижні, санні, ковзанярські заняття) змінюється від 20-26 днів на півдні до 40 і більше днів на півночі та північному сході. Для зимових видів  відпочинку найсприятливіші умови  існують на гірських масивах Українських  Карпат, де період занять гірськолижними видами відпочинку та спорту триває 90-100 днів

Морські рекреаційні ресурси відіграють важливу роль. Пляжні ресурси зосереджені у приморських територіях Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та у Криму. Рекреаційна цінність морського узбережжя визначається поєднанням сприятливих кліматично-бальнеологічних та ландшафтних ресурсів.

Для рекреації можна використовувати  близько 1500 км морського берега різного типу. Найвищу рекреаційну цінність має невелика територія Південного берега Криму, захищена з півночі Кримськими горами.

Азовське узбережжя є також  важливим у курортно-рекреаційному  відношенні. Тут розташовано бази відпочинку, санаторії. Багато рекреаційних закладів на Арбатській Стрілці, Білосарайській косі, в районах Бердянська, Генічеська та ін. Розвиток рекреації на Азовському узбережжі, його курортна забудова потребує посиленої уваги до питань запобігання забрудненості моря, утримання приморських ландшафтів в оптимальному екологічному стані. Основною проблемою є надзвичайна навантаженість пребережної зони.

До групи пізнавальних ресурсів відносяться пам'ятки історії, історико-архітектурні пам’ятники, пам’ятки сучасної архітектури, унікальні споруди культури, спорту, ремесла, пам’ятники фольклору тощо. Україна багата пізнавальними ресурсами, хоч їх розміщення і структура дуже часто мають регіональну специфіку. Якщо Центральна і Східна Україна багаті на історичні пам’ятки, пов’язані з зародженням і розвитком української історії та культури, а південь є територією, ди виявлено чимало пам’яток античної культури, то західна частина України виділяється етнічними особливостями, пам’ятками фольклору, народної архітектури і т. п. Такі об’єкти приваблюють туристів незалежно від сезону і пори року, що має неабияке значення для активізації рекреаційної діяльності. Таким чином, туризм набуває особливого значення. У розвинутих країнах світу створюється індустрія туризму. До неї відносять: підприємства по наданню послуг щодо розміщення туристів (готелі, мотелі, пансіонати); туристичні фірми; транспортні установи; навчальні заклади; інформаційні та рекламні служби; підприємства по виробництву товарів туристичного сервісу; підприємства роздрібної торгівлі та громадського харчування. У нашій країні також виникла нагальна потреба у створенні індустрії туризму. Тому, враховуючи суто українську специфіку пізнавально-туристичних ресурсів, в основу їх розвитку має бути покладена ідея природно-історико-етнографічної рекреації, яка базуватиметься на створенні рекреаційного середовища, на найбільш раціональному використанні територіального поєднання природних умов, ресурсів, історичних та архітектурних пам’яток.