Вплив особистісної тривожності на виникнення міжособистісних конфліктів у військових підрозділах

 

 

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ

 КИЇВСЬКОГО  НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені  ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 

Військово-гуманітарний факультет

 

Кафедра військової педагогіки та психології

 

 

КВАЛІФІКАЦІЙНА  РОБОТА

На тему: »Вплив особистісної тривожності на 
виникнення міжособистісних конфліктів 
у військових підрозділах»

 

 

Курсант 4-го курсу 411пс групи 

(спеціальність» Психологія»)

Карпук Тетяна Степанівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Київ 2013р. 

 

З М І С Т

Вступ....................................................................................................................3

РОЗДІЛ I  ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ З ПРОБЛЕМИ ОСОБИСТІСНОЇ ТРИВОЖНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

 1.1. Міжособистісні конфлікти серед військовослужбовців як        соціально-психологічна проблема……………………………………..…..6

1.2. Тривожність особистості як один з психологічних чинників

виникнення міжособистісних конфліктів у військових підрозділах…….25

 Висновки до розділу……………………………………………………….39

      РОЗДІЛ II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ МІЖОСОБИСТІСНИХ КОНФЛІКТІВ У КУРСАНТСЬКОМУ ПІДРОЗДІЛІ

2.1. Методика організації і проведення  емпіричного дослідження психологічних  особливостей міжособистісних конфліктів  у 

курсантському підрозділі……………………………………………..……42

2.2. Аналіз результатів емпіричного  дослідження психологічних особливостей  міжособистісних конфліктів……………………………….50

2.3 Практичні рекомендації щодо  розв'язання міжособистісних

 конфліктів у військовому підрозділі……………………………………...64

Висновки……………………………………………………………….…...74

Список використаних джерел……………………………………...……78     Додатки……………………………………………………………....……..84

 

 

ВСТУП

Зростання напруженості у сучасному суспільстві обумовлює збільшення різноманітних конфліктів та необхідність їх всебічного вивчення з метою нівелювання негативних наслідків та якнайповнішого використання закладених у них позитивних можливостей для розвитку особистості. Знання чинників, які обумовлюють виникнення міжособистісних конфліктів, дозволяє розробити комплекс методів, спрямованих на їх профілактику та формування навичок успішного вирішення. Така робота дозволяє не лише допомогти особистості одержати знання про ефективні способи розв’язання конфліктів, але і надає їй інформацію про основні психологічні особливості, які зумовлюють виникнення міжособистісних конфліктів, про можливості саморегуляції у складних життєвих ситуаціях, здійснює цілеспрямований вплив на особистість з метою гармонізації її психічного та соціального життя.

Проблема конфліктів завжди приваблювала дослідників і розроблялася представниками різних психологічних напрямків як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології. Зокрема, у зарубіжній психології вона представлена роботами науковців різних підходів: психоаналітичного (З. Фройд, К.-Г. Юнг та А. Адлер); соціотропного (У. Мак-Дауголл, С. Сігеле); етологічного К.Лоренц, Н. Тінберген); теорії групової динаміки (К. Левін, Д. Креч); фрустраційно-агресивного (Д. Доллард, Н. Міллер); поведінкового (А. Басс, А. Бандура); соціометричного (Дж. Морено, Г. Гурвіч); інтеракціоністського (Т. Шибутані, Д. Шпігель). Завдяки цим працям у психологічній науці було започатковано систематичне вивчення конфлікту як самостійного соціально-психологічного феномену. У середині ХХ століття перед дослідниками постала проблема не лише розробки теоретичних підходів до різноманітних конфліктів, а і визначення шляхів та способів їх попередження і подолання. Це обумовило появу таких напрямків дослідження як мотиваційний (М. Дойч, С. Шикман), теорії організаційних систем (Р. Блейк, К. Томас) та теорії і практики переговорного процесу (Р. Фішер, Д. Прюітт).

В Україні проблему конфліктів успішно розробляють А.Бузнік, А.Гірник, Н.Дорошенко, О.Кришевич, В.Ласькова, Г.Ложкін, В.Кушнірюк, І.Омелаєнко, М. Пірен, Н.Пов’якель, В.Радчук, О.Світличний.

У віковому аспекті проблему конфліктів вивчали Я.Коломінський, Б.Жизнєвський, М.Коцко, В.Коміссарик, М.Тютюнник (конфлікти дітей дошкільного віку), Л.Божович, Т.Драгунова, В.Ілійчук, О.Первишева (конфлікти у підлітковому віці), І.Веренікіна та Л.Сімонова вивчали особливості конфліктів між учнями та вчителями, зокрема, дослідження Л.В.Сімонової присвячене вивченню конфліктів між педагогами та старшокласниками. Конфлікти у юнацькому віці стали предметом досліджень А.Бузніка, І.Кона та В.Ласькової.

Незважаючи на те, що ще у підлітковому періоді формуються основні комунікативні уміння, у юнацькому віці перед особистістю постають нові завдання, які й обумовлюють необхідність удосконалення вже сформованих умінь. Нова соціальна ситуація розвитку особистості у юнацькому віці обумовлює зміни у індивідуальних особливостях особистості, внаслідок чого відбувається загострення міжособистісних стосунків. І хоча навчальні заклади намагаються дати юнакам та дівчатам знання, необхідні для подальшого життя та здобуття професії, юнаки часто залишаються наодинці з проблемами, які виникають у них при взаємодії з батьками, вчителями та однолітками. Однак проблема розгляду психологічних чинників, які причиняють виникнення міжособистісних конфліктів у військовому середовищі залишається поза увагою дослідників. Одним з таких чинників вважається особистісна тривожність.

Аналіз наукових праць  дозволяє стверджувати, що проблема емоцій, емоційного напруження та тривожності  в психології не нова. Вчені вважають, що на сьогоднішній день більш сформульовано питань, ніж знайдено в різних дослідженнях відповідей.

У ході міжособистісних взаємин здійснюються певні впливи, генеруються ті чи інші ідеї, справляється враження і викликаються відповідні почуття та реакції. На думку М.М. Обозова, в умовах оптимальних міжособистісних взаємин має відбуватися актуалізація особистісного потенціалу працівника. Вчений вважає, що конструктивні міжособистісні відносини є як «запобіжними», так і «відновлювальними» в розумінні подолання тривожності.

Для становлення ефективних міжособистісних взаємин потрібно послаблювати прояви тривожності, які виступають бар’єром і комунікативним і внутрішньоособистісним.

Наразі вирішення проблеми комунікативних бар’єрів у міжособистісних взаєминах залишається актуальним.

Аналіз психологічної  літератури свідчить про певну розробленість  даної проблеми. Так, вона висвітлена у роботах зарубіжних вчених (Спілберг, Айзенк, Рікфорд тиа ін.) та вітчизняних (В.М.Астахов, Ф.Б.Березін, М.Д.Левітов, А.М.Прихожан та ін.). Тривога – це емоційний стан суворо внутрішнього неспокою, зв’язаного в свідомості індивіда з прогнозуванням невдачі небезпеки або очікування чогось важливого, значущого для людини в умовах невизначеності, тобто неспокій, хвилювання в очікуванні небезпеки або чогось невідомого. Тривога може носити як конструктивний (мобілізуюча, ситуативна тривожність), так і деструктивний (дезорганізуюча тривожність) характер.

В.М.Астахов розробив функціональний підхід до тривоги. Вчений вважав, що саме такий підхід дозволяє розглядати стан тривоги не як низку переживань та реакцій, а як суб’єктивний фактор, організуючий діяльність особистості в цілому. На думку А.М.Прихожан, тривога – це стан, а тривожність – стійке функціональне утворення. Ці феномени дослідник вивчав на різних етапах дитинства.

Окрему групу склали дослідники, які виявляли наявність взаємозв’язку  між емоційними властивостями, зокрема  тривожністю, та професійним самовизначенням. Встановлено, що для військових притаманний як високий, так і дуже низький рівень тривожності. У роботах Б.Ф.Березіна підкреслено, що професійна діяльність, постійно пов’язана з ситуаціями загрози, супроводжується підвищеною тривожністю. Ситуації, що для людини є загрозливими або особистісне значущими, викликають стан тривоги. На думку психологів, тривога переживається людиною як неприємний стан різної інтенсивності. Дуже високий рівень тривожності, так саме як і дуже низький, називається дезадаптивною реакцією, яка проявляється у діяльностіТаким чином, враховуючи соціальну значущість проблеми та недостатність наукових розробок, присвячених вивченню міжособистісних конфліктів у середовищі курсантів, було визначено тему бакалаврського дослідження: «Вплив особистісної тривожності на виникнення міжособистісних конфліктів у військових підрозділах»

Мета дослідження : теоретично обґрунтувати психологічні механізми тривожності курсантів та визначити особливості її впливу на виникнення міжособистісних конфліктів у військовому підрозділі.

 

Задачі дослідження

1. Здійснити аналіз психологічної літератури з проблеми особистісної тривожності особистості;

2 Емпіричним шляхом визначити залежність виникнення міжособистісних конфліктів від рівня тривожності військових.

3. Обґрунтувати психологічні умови зниження деструктивного впливу особистісної тривожності на виникнення міжособистісних конфліктів у військових підрозділах.

Об'єкт дослідження: міжособистісні конфлікти у військових підрозділах.

Предмет дослідження: тривожність як чинник виникнення  міжособистісних конфліктів  у військових підрозділах.

Завдання дослідження було реалізовано шляхом застосування системи теоретичних та емпіричних методів. Серед них: теоретичний аналіз та систематизація наукових даних з проблеми; спостереження, спрямоване на виявлення особливостей протікання міжособистісних конфліктів; анкетування; метод самооцінки.

Структура роботи. Бакалаврська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та додатків. Загальний обсяг роботи ….. сторінки. Основний зміст викладений на ………. сторінках.

 

Розділ I

.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ  З ПРОБЛЕМИ ОСОБИСТІСНОЇ ТРИВОЖНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

 

1. Міжособистісні конфлікти серед військовослужбовців як соціально-психологічна проблема

 

Вивчення спеціальної психолого-педагогічної літератури засвідчує, що проблема міжособистісних конфліктів викликає постійний інтерес у дослідників. У значній кількості наукових праць зарубіжних, радянських та вітчизняних психологів реалізувалися різні підходи до вивчення міжособистісних конфліктів, досліджувалися фактори їх виникнення, особливості протікання, шляхи вирішення і т. ін.

Вивчення науково-психологічних  джерел вказує на те, що окремі проблемні  питання, пов’язані з вивченням  міжособистісних конфліктів, розглядали у своїх працях такі дослідники як: В.Андрєєв (мистецтво ведення переговорів  та вирішення конфліктів), Ф. Бородкін, М. Коряк (шляхи вирішення конфліктів), Н. Грішина (психологія конфлікту), Т.Дуткевич (міжособистісні конфлікти та їх особливості), О. Єршов (міжособистісні конфлікти у колективі) та інші.

У військовій сфері ці питання досліджували О. Анцупов (проблеми попередження та розв’язання міжособистісних конфліктів у міжособистісних стосунках офіцерів), Є. Баранов (вплив рольових взаємовідносин між військовослужбовцями на конфлікти у підрозділі), А. Карчевський (проблемна міжособистісна взаємодія військовослужбовців), Г. Ложкін, В. Зазикін (шляхи вирішення конфліктів у військовому колективі), О. Макарович (стиль індивідуальної поведінки військовослужбовців у міжособистісних конфліктах), С. Ошурков (аналіз конфліктності у взаємодії курсантів військово-навчального закладу), М. Феденко, В.Галіцький (психологічні аспекти попередження конфліктних ситуацій у військовому колективі) та інші.

Детальний аналіз науково-психологічної  літератури свідчить про те, що на сьогоднішній день у ній практично відсутні праці, в яких були б розкриті особливості впливу особистісної тривожності на виникнення міжособистісних конфліктів серед підлеглих у різних ситуаціях їх повсякденної та службової діяльності

Для досягнення мети дослідження виникає  потреба у всебічному осмисленні природи таких явищ як міжособистісна взаємодія та конфлікт, особливостей його вияву у різних сферах діяльності людини,з’ясування реальних можливостей  його розв’язання конструктивним шляхом у міжособистісній взаємодії.

Як свідчить практика та результати аналізу наукової літератури [10; 11; 31; 32 та ін.] реальне життя військової частини – це складна система службових, організаційно-управлінських та міжособистісних відносин різних категорій військовослужбовців. Саме люди, з притаманними їм чеснотами, недоліками, пристрастями та інтересами, є рушійною силою та джерелом життєвої енергії військових колективів. Проте, у кожному колективі, поряд з позитивними, мають місце і негативні соціально-психологічні процеси та явища, які є наслідком суперечливості людської натури та внутрішньогрупових міжособистісних відносин. Нажаль, це може стати причиною не тільки розладу серед членів колективу, ставити під загрозу виконання службових та бойових завдань, що стоять перед військовим колективом, а й негативно відображатися на самопочутті людей. Через те виникає необхідність вести мову про якісну сторону міжособистісних стосунків (психологічну атмосферу) та їх вплив на діяльність особового складу військової частини.

Потрібно сказати, що характерною  особливістю військової частини  є чітка ієрархічна структура, що жорстко детермінує міжособистісну взаємодію військовослужбовців. Згідно статуту внутрішньої служби Збройних Сил України “за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців” [30, с. 13]. При цьому зазначається, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов’язаний перевіряти їх виконання. Що стосується підлеглого, то він зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою. Враховуючи сказане, ми можемо визначити перші дві ознаки, які суттєво впливають на міжособистісну взаємодію військовослужбовців, а саме “службове становище”  і “військове звання”.

Службове становище військовослужбовців  визначається посадою, яку займає особа  у військовій частині. Міжособистісна взаємодія начальників і підлеглих  у військовій частині (по вертикалі) відрізняються надмірною чіткістю та строгістю. Відповідно з вимогами положень статутів, зокрема ст. 32 [30, с. 13] такі міжособистісні стосунки виникають між:

сержантами і старшинами та рядовими і матросами;

прапорщиками і мічманами та сержантами і старшинами, рядовими і матросами;

молодшими офіцерами та сержантами і старшинами, рядовими і матросами;

старшими офіцерами (за військовим званням підполковник, капітан 2-го рангу, майор, капітан 3-го рангу) та прапорщиками і мічманами; сержантами і старшинами, рядовими і матросами.

Отже як бачимо міжособистісна взаємодія  військовослужбовців чітко детермінується їх службовим становищем та військовим званням: начальник – підлеглий  та старший – молодший. Цьому  значною мірою сприяє те, що службові, або офіційні стосунки військовослужбовців  закріплюються функціональними  обов’язками, які закладені у  військових статутах і службових  інструкціях.

З точки зору колективної взаємодії  військове звання може відігравати  серйозну роль в утворенні відповідної  ієрархії престижу та статусу особистості  в групі, особливо це стосується таких  військових звань, які перебувають  у діапазоні від рядового до прапорщика. Проте, як свідчить військова практика, вирішальна роль у цьому процесі  все ж таки належить індивідуально-психологічним  особливостям суб’єктів колективної  взаємодії, які визначають їх поведінку.

Саме від поведінки військовослужбовців  залежить ставлення до нього інших  членів військового підрозділу, а  також груповий контроль та санкції  [44, с. 101]. Більше того, поведінка військовослужбовців у значній мірі визначає їхній внутрішньоколективний статус, а саме: високий, середній чи низький. 

Важливо зазначити, що у поведінці  особистості відображаються індивідуальні  відхилення від системи ціннісних  орієнтацій військового колективу. Звідси виникає потреба вести  мову про особистісну систему  ціннісних орієнтацій військовослужбовця, яка є унікальною і охоплює:

розвиток особистості – залежність ціннісних орієнтацій від вікових  періодів;

непередбачені обставини (критичні, екстремальні ситуації);

добровільну корекцію власних ціннісних  орієнтацій;

груповий тиск (конформність, вплив  референтної групи).

Однак специфіка військового підрозділу у тому, що ціннісні орієнтації військовослужбовців, особливо тих, які мають найнижчі військові звання, залежить і від  їх соціального становища, тобто  місця у системі міжособистісних  відносин, а точніше соціальних відносин. Соціальне становище військовослужбовців  у військовій частині визначається їх службовим становищем.  

В. Ягупов це називає рангом, тобто владні повноваження військовослужбовця, якими він може розпоряджатися щодо інших членів військового підрозділу [Ягупов В. В. Військова психологія: Підручник. – Київ: Тандем, 2004. – 654 с., с. 223]. На думку дослідника ідеальний варіант виходить тоді, коли якість виконання обов’язків узгоджується системою очікувань військовослужбовців. Чим вищий авторитет окремого військовослужбовця, тобто його статус серед інших членів колективу, тим вищий відсоток такого збігу.

Дослідник психології управлінської  діяльності командира О. Д. Сафін вказує на те, що міжособистісні стосунки військовослужбовців у значній мірі опосередковані змістом та метою сумісної діяльності  [Сафін, с. 64]. На його думку офіційні взаємовідносини є визначальними між військовослужбовцями, що створює певні труднощі прояву міжособистісних стосунків (Рис.1.).

Командир  частини

Заступники  командира частини

 

Командири батальйонів

Заступники  командирів батальйонів

Командири рот

Заступники  командирів рот

Командири взводів (груп)

Старшини  рот

Заступник командирів взводів

 

Командири відділень

Рядові

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Ієрархія міжособистісної взаємодії військовослужбовців

у військовій частині за ознакою “службове становище”

У разі невідповідності між змістом  офіційних (посадових) та міжособистісних  стосунків з’являється можливість для появи конфліктних міжособистісних  стосунків, які є результатом  як усвідомленого, так і неусвідомленого  особистісного дискомфорту, якій є  основою конфлікту, що передує йому і складається з об’єкту  та різноспрямованих учасників ситуації (Рис.1.2.).

Старші офіцери

Молодші офіцери

Прапорщики і мічмани

Сержанти і старшини

Рядові і матроси

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Ієрархія міжособистісної взаємодії військовослужбовців

у військовій частині за ознакою “військове звання”

Взаємини у групі відображають різні види стосунків особистості  та мікрогруп у формі розподілу  внутрішньогрупових ролей та обов’язків. Такий розподіл ролей та обов’язків пов’язаний у будь-якій групі з  предметом суспільної діяльності, бо вона передбачає чіткий розподіл обов’язків між членами певної групи та добросовісне виконання кожним своїх обов’язків. У зв’язку з тим, що більшість  видів людської діяльності передбачає колективну форму дій, така діяльність потребує конкретизації дій кожного  члена групи. Після такого розподілу  обов’язків та визначення ролей кожного  члена групи розпочинається конкретна діяльність. Однак, коли окремий член групи через об’єктивні або суб’єктивні причини не виконує своєї ролі, тобто не виправдовує систему очікувань, тоді може виникати конфлікт.

Поняття “конфлікт” розуміється  у дуже широкому аспекті та вживається в різних значеннях. У сучасній інтерпретації поняття «конфлікт» слід розуміти як зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, поглядів, прагнень суб’єктів взаємодії [41; 47].

У структурі конфлікту  можна виділити такі основні поняття: учасники конфлікту, умови перебігу конфлікту, образи конфліктної ситуації, можливі дії учасників конфлікту, наслідки конфліктних дій.

Учасниками конфлікту у військовому підрозділі можуть бути:

• офіцер (прапорщик, сержант) – підлеглий:
• офіцер (прапорщик) – прапорщик,
• офіцер (прапорщик, сержант) – сержант; офіцер (прапорщик, сержант) – солдат;
• солдат – солдат [8, с. 36].

Військові психологи зазначають, що на міжособистісну взаємодію військовослужбовців мають вплив як суб’єктивні так і об’єктивні фактори. До суб’єктивних факторів відносяться - індивідуально-психологічні особливості військовослужбовців: темперамент, характер, здібності, спрямованість особистості та її психічні стани. До об’єктивних факторів у першу чергу відносяться внутрішньогрупові соціально-психологічні явища, які мають місце у військових колективах. Серед явищ, що обумовлюють виникнення проблемної міжособистісної взаємодії окремо виділяються: негативні групові настрої (викликаються невдоволенням, нудотою, незайнятістю), негативні побутові традиції, нестатутні стосунки, відсутність управління, некомпетентність та безграмотність командирів.

У соціально-психологічному аспекті учасники конфлікту характеризуються передусім мотивами, цілями, цінностями, установками тощо.

Під час  конфлікту у військовому підрозділі у його учасників можуть спостерігатися різні стратегії поведінки. Зокрема, К. Томас [15] виділяє:

• cуперництво (протиборство), що супроводжується відкритою боротьбою за свої інтереси;
• співробітництво, спрямоване на пошук рішення, яке задовольняє інтереси всіх сторін;
• компроміс як урегулювання спору через взаємні поступки;
• уникнення, що полягає в намаганні вийти з конфліктної ситуації, не розв’язуючи її, тобто не поступаючись своїм, але й не наполягаючи на своєму;
• пристосування як тенденцію залагоджувати суперечності, поступаючись своїми інтересами [14 ].

Конфлікт суттєво залежить від зовнішнього контексту, в  якому він виникає і розвивається. Важливою складовою є соціально-психологічне середовище, що представлене різними  соціальними групами з їх специфічною  структурою, динамікою, нормами, цінностями та ін. Вплив учасників конфлікту  та умов його перебігу ніколи не здійснюється безпосередньо. Опосередкованою ланкою є образи конфліктної ситуації, які  утворюються в кожного учасника конфлікту. Ці внутрішні картини  ситуації включають уявлення учасників  про самих себе (свої мотиви, цілі, цінності тощо), уявлення про протилежну сторону конфлікту та уявлення про  ситуацію, в якій склалися і вирішуються  конфліктні стосунки. Конфліктна ситуація складається з внутрішньої та  зовнішньої позицій учасників взаємодії та об'єкта конфлікту (Рис.1.3)[8,с.36].

   Рис.1.3. Схема  структури конфліктної ситуації

Внутрішню позицію учасників  конфлікту утворюють мета, інтереси, потреби  й мотиви учасників педагогічної взаємодії. Внутрішня позиція безпосередньо  впливає на створення та розвиток конфліктної ситуації, однак часто  ззовні буває непомітною, тобто знаходиться  немовби «за кадром» і часто  не обговорюється під час конфліктної  взаємодії. Зовнішньо позиція виявляється  в мовленнєвій поведінці конфліктуючих  сторін, віддзеркалюється в їх поглядах. Розрізняти внутрішню і зовнішню позиції учасників конфлікту  необхідно, щоб побачити за зовнішнім, ситуативним   внутрішнє, суттєве.

Саме суб'єктивні образи, а не реальність є безпосередньою детермінантою конфліктної поведінки. Ці образи зумовлюють можливі дії, що визначають різні сторони конфлікту. Оскільки ці дії взаємообумовлені, вони стають взаємодіями (протидіями), визначають стратегію поведінки, яка  виражається не стільки словами, скільки діями. Наслідки конфліктних  дій уплетені в контекст конфлікту. Вони включені в конфлікт на ідеальному рівні: учасники конфлікту мають  певний образ можливих результатів  і відповідно до цього вибирають  свою поведінку. Але й самі реальні  наслідки конфліктних дій є складовим  елементом процесу конфліктної  взаємодії. Усвідомлення цих результатів, корекція своїх уявлень про конфліктну ситуацію – важливий аспект конфліктної  взаємодії.

Більшість науковців  розрізняють конфлікти за ознакою  впливу на їх учасників: конструктивні  та деструктивні. При цьому зазначається, що у процесі конструктивного конфлікту основна увага учасників конфлікту спрямовується на пошук ефективного варіанта розв’язання міжособистісного конфлікту, а не на взаємне приниження честі та гідності один одного.

 Щодо деструктивного  конфлікту, то проблема залишається  не вирішеною і розрушає стосунки  між людьми. Такі конфлікти носять  негативний характер. Вони порушують  співробітництво, заважають розвитку особистості, групи, забирають багато зусиль, дестабілізують психічну активність.

Кожний реальний конфлікт має процесуальний характер. Розгляд  динаміки конфлікту вимагає поділу його на стадії  (О. Землянска):

 

 

 

 

 

Стадії конфлікту

Виникнення об'єктивної конфліктної ситуації

Усвідомленняоб'єктивної конфліктної ситуації

Здійснення конфліктної  поведінки

Розв'язання конфлікту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Рис.1.4 Стадії  конфліктної ситуації

Інший дослідник  А. Ішмуратов наводить чотири фази конфліктної ситуації:

• латентна, коли процеси викривлення спілкування не усвідомлюються, зовні спілкування виглядає нормальним;
• демонстративна, на якій конфлікт усвідомлено і конфліктуючі сторони це демонструють;
• агресивна – зовні спілкування припинено, воно латентне, формуються образи ворога, противники виношують агресивні плани;
• батальна – демонстративно агресивна, у ході якої реалізовуються агресивні плани.

Якщо  мова йде про конструктивний конфлікт, то остання його фаза – це розв’язання  конфлікту з можливістю навіть поліпшення подальших ділових та особистих  стосунків, а якщо ж неконструктивний – то ескалація конфлікту, втягування в нього нових учасників [54, 1987. - 174 с.].

У більшості випадків конфлікт зумовлений об'єктивною ситуацією. Але  певний час вона може не усвідомлюватися. Тому цю стадію названо стадією потенційного конфлікту. Об'єктивація конфлікту  здійснюється лише після усвідомлення об'єктивної ситуації як конфлікту. Саме усвідомлення породжує конфліктну поведінку. Та нерідко реальний конфлікт виникає, коли об'єктивних умов конфлікту нема. Можливі такі варіанти співвідношення між образом конфліктної ситуації та реальністю:

1. Об'єктивно конфліктна  ситуація існує, її учасники  вважають, що їхні цілі, інтереси  конфліктні, і правильно розуміють  власну сутність, інших, ситуацію  в цілому. Це адекватно усвідомлений  конфлікт.

2. Об'єктивно конфліктна  ситуація існує, сприймається  як конфліктна, але усвідомлюється  з певними відмінностями від  реального контексту. Це неадекватно  усвідомлений конфлікт.