Контрольная работа по "Финансам". 160

Національна академія статистики обліку та аудиту

Держкомстату  України 
 
 
 

Кафедра фінансів 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліні  „Фінанси” 

Варіант № 6  
 
 
 
 
 

Виконав студент

____групи  ___курсу

заочного  відділення

П.І.Б. 

Роботу  перевірив:

П.І.Б. викладача ___________________ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 201__

План

Вступ

1. Органи управління фінансовою системою та їх функції.

2. Сутність та класифікація дохідної та видаткової частини бюджету.

3. Посередницькі послуги на фінансовому ринку.

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Органи управління  фінансовою системою  та їх функції. 

Фінансова система являє собою доволі складний механізм. Ефективність її функціонування залежить від двох визначальних чинників. По-перше, від налагодженості фінансових відносин у суспільстві. В основі цього лежить насамперед вибір правильної і доцільної для даної країни фінансової моделі, яка стимулює виробника  і суспільство. Крім того, дуже важливим чинником є дійовість фінансового  механізму, а також чітке фінансове  законодавство. Без цих передумов  цілеспрямовано керувати фінансами  практично неможливо. По-друге, ефективне  функціонування фінансової системи  залежить від організації управління нею.

Управління  фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука  про управління фінансовою діяльністю. Зміст фінансового менеджменту  визначається функціями управління: розроблення стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація  виконання розроблених планів, облік  і контроль.

Основним  завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості  у функціонуванні окремих сфер і  ланок фінансових відносин. Це досягається  чітким розмежуванням функцій і  повноважень між фінансовими  органами та інституціями.

Центральне  місце в управлінні фінансами  в Україні, як і в будь-якій іншій  державі, посідає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. Основними його функціями є:

— вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розроблення заходів щодо їх реалізації;

— організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України;

— здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;

— організаційне регулювання фінансової діяльності суб’єктів господарювання через установлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

— організація функціонування ринку державних цінних паперів;

— забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інституціями;

— організація і здійснення фінансового контролю в країні.

Міністерство  фінансів України має розгалужену  регіональну структуру (схема 11):

Схема 11

Регіональна структура Міністерства фінансів України

Розмежування  повноважень і функцій між  органами Міністерства фінансів здійснюється за регіональним принципом. Так, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим складає і виконує Республіканський бюджет, обласні фінансові управління — обласні бюджети, районні й  міські фінансові відділи — районні  й міські бюджети.

Регіональні фінансові органи мають систему  подвійного підпорядкування. Вертикально  вони підпорядковані відповідному фінансовому  органу (наприклад, районні фінансові відділи — обласному фінансовому управлінню). Горизонтально фінансові органи підпорядковані місцевим органам управління, тобто входять до складу відповідних державних адміністрацій.

Державна  контрольно-ревізійна  служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона здійснює ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора. Контрольно-ревізійна служба має регіональну структуру, ідентичну системі Міністерства фінансів.

Державне  казначейство створено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Оскільки об’єкти фінансування з центрального бюджету держави розташовані на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру украй складно. Казначейство має таку саму регіональну структуру, як і Міністерство фінансів. Розмежування повноважень між регіональними органами в частині фінансування видатків здійснюється за ознаками важливості того чи іншого об’єкта фінансування і місця його розташування.

Державна  податкова адміністрація організовує справляння податків та контроль за дотриманням податкового законодавства. На неї покладені такі основні функції:

— розроблення проектів податкового законодавства;

— проведення масово-роз’яснювальної роботи серед платників податків;

— облік платників податків та надходжень їх до бюджету;

— контроль за правильністю обчислення податків та інших обов’язкових платежів і своєчасністю їх сплати;

— накладення штрафних санкцій та адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;

— міжнародне співробітництво у сфері оподаткування.

Регіональна структура податкової адміністрації  аналогічна системі Міністерства фінансів. Вищою її ланкою є Головна державна податкова адміністрація. Вона розробляє  проекти податкового законодавства  і організовує податкову роботу та діяльність податкових органів у  країні. Регіональними органами є  податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві  та Севастополі та податкові інспекції  в районах і містах обласного  підпорядкування. Податкові адміністрації  в областях і містах з районним поділом виконують організаційні  й консультаційні функції. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові  інспекції в районах і містах (без районного поділу). Вони здійснюють облік усіх платників, що перебувають  на даній території і контролюють  їх розрахунки з бюджетом.

Рахункова палата України  створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням бюджету держави, аналізу бюджетної політики держави, контролю у сфері державного кредиту. Вона відіграє роль експертного органу, роблячи відповідні висновки і даючи рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління. Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Однак, на відміну від контрольно-ревізійної служби, яка здійснює детальний контроль за повним дотриманням фінансового законодавства, Рахункова палата здійснює контроль з позицій макроекономічного фінансового регулювання і дійовості фінансової політики.

Аудиторська палата, хоча і не є фінансовим органом, організовує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю.

Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності фінансової звітності. Аудиторський контроль має за мету надання консультативної допомоги, за його результатами не приймаються рішення про накладання штрафних санкцій і адміністративних стягнень. Разом з тим аудиторські фірми несуть відповідальність за правильність аудиторського висновку, оскільки після їх перевірок податкова і фінансова звітність перевіряється відповідними органами фінансового контролю.

Національний  банк України є основною фінансовою інституцією у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні. Важливе завдання Національного банку — організація ефективного функціонування кредитної системи. Він проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензії на окремі види банківських операцій (наприклад, валютні операції). Національний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків за допомогою встановлення економічних нормативів (мінімального розміру статутного фонду, показників ліквідності й платоспроможності та ін.) і розмірів обов’язкових резервів. Важлива його функція в банківській системі — забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та кредитування комерційних банків, тобто він є банком банків.

Національний  банк проводить значну роботу з обслуговування уряду. Він виконує агентські  послуги з розміщення державних  цінних паперів і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави. Національний банк здійснює валютне регулювання і  визначає офіційні курси валют чи валютні коридори.

Комерційні  банки формують банківську систему і виконують такі основні функції: акумуляція тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб; проведення безготівкових розрахунків; касове обслуговування готівкового обігу; кредитування; агентські та інші послуги клієнтам банку. В умовах ринкової економіки комерційні банки являють собою серцевину фінансової системи, виконуючи роль кровоносної мережі в економіці. Концентруючи значну масу фінансових ресурсів і спрямовуючи кредитні потоки, вони відіграють провідну роль у розвитку кожної країни. Тому економічна та фінансова міць країни визначається насамперед потенціалом її банківської системи.

Розрізняють два типи комерційних банків: універсальні й спеціалізовані. Універсальні здійснюють усі види банківських операцій. Спеціалізовані банки проводять тільки окремі види операцій або обслуговують певні  галузі. Більшість банків в Україні  є універсальними. До спеціалізованих  банків відносяться ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші види банків.

За формою власності розрізняють державні, акціонерні й приватні банки. Однак  незалежно від форми власності  комерційні банки є суб’єктами підприємницької  діяльності, яку вони здійснюють на основі комерційного розрахунку.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропозиції як на національну, так і на іноземні валюти. Крім того, операції з купівлі-продажу валют здійснюються на міжбанківському валютному ринку.

Страхові  компанії укладають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умови страхування, установлюють розміри страхових тарифів.

Державна  комісія з цінних паперів та фондового  ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Комісія контролює діяльність суб’єктів ринку цінних паперів — емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж — відповідно до чинного у цій сфері законодавства.

Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Основне її призначення — організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватись і первинне розміщення цінних паперів, а з іншого боку, і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. У зв’язку з цим розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Виступаючи  центром торгівлі цінними паперами, фондова біржа є індикатором  ділової активності й проводить  котирування акцій. Цим створюється  система незалежної і досить об’єктивної  оцінки діяльності акціонерних товариств. Тому бюлетені фондових бірж відіграють дуже важливе значення у функціонуванні фінансової системи та економіки  країни.

На ринку  цінних паперів важливу роль виконують фінансові посередники. За дорученням емітентів вони здійснюють випуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку, а також проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових посередників ґрунтується на їх інформованості та глибоких знаннях ринку цінних паперів.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції і раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і здійснення їх виплат. Пенсійний фонд як орган управління має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду. 
 
 
 
 
 

2. Сутність та класифікація  дохідної та видаткової  частини бюджету. 

      Основою успішного виконання бюджетів усіх рівнів € своєчасне і повне  надходження доходів, яке забезпечується раціонально організованою системою їх стягнення. Система мобілізації  доходів повинна забезпечити  рівномірне, регулярне і стійке надходження  коштів на рахунки бюджету, а також  таке їх документальне оформлення, яке дало б змогу фінансовим органам  мати своєчасну інформацію про виконання  плану за доходами. Зарахування коштів на рахунки бюджету повинно здійснюватися  в короткі терміни. Одночасно  мають забезпечуватися відповідні зручності платникам.

      Установленою  системою стягнення доходів бюджету  передбачено, що для переважної частини  доходів обчислення сум платежів та їх перерахування у бюджет здійснюють самі платники. Це значно прискорює  процес мобілізації доходів. Безпосередню роботу з обліку і контролю за правильним обчисленням, своєчасним і повним внесенням  платежів у бюджет покладено на податкові  органи.

      Юридичні  та фізичні особи вносять податки  і збори до бюджету у безготівковій  або готівковій формах через установи банків (у яких вони обслуговуються), установи Державного комітету зв'язку України, установи Державного ощадного банку України. Доходи зараховуються  на рахунки бюджетів, відкриті в  органах Державного казначейства України.

      З 2001 р. в Україні встановлено такий  порядок зарахування доходів  до Державного бюджету, який передбачає відкриття рахунків у розрахунковій  палаті органів Державного казначейства середньої ланки (Управління Державного казначейства України в АРК, областях, містах Києві і Севастополі). З 2002 р. такий самий порядок використовується і при зарахуванні доходів  до місцевих бюджетів України. Тобто  банк платника (юридичної і фізичної особи) перераховує грошові кошти  через СЕП Національного банку  України на рахунки для зарахування  доходів, відкритих в органах Державного казначейства в розрізі відповідних територій та кодів бюджетної класифікації.

      Органи  Державного казначейства України здійснюють такі функції у процесі виконання  дохідної частини бюджету держави:

      — установлюють порядок відкриття  та відкривають рахунки в управліннях  ДКУ для зарахування податків і зборів до бюджетів;

      — ведуть бухгалтерський облік доходів  бюджету;

      — здійснюють розподіл платежів до Державного бюджету відповідно до нормативів відрахувань  та перераховують за належністю розподілені  кошти;

      — готують розрахункові документи  і проводять повернення надмірно або помилково сплачених платежів до бюджету;

      — здійснюють відшкодування податку  на додану вартість;

      — складають щоденну, періодичну та річну  звітність за доходами відповідно до кодів бюджетної класифікації.

      Управління  ДКУ щодня готує інформацію про  доходи, які надійшли до бюджету  і подає її:

      1) Державному казначейству України;

      2) відділенням Державного казначейства  України в містах, районах і  районах у містах;

      3) державним податковим адміністраціям  в АРК, областях, в містах Києві  і Севастополі;

      4) Міністерству фінансів АРК, Головним  фінансовим управлінням обласних  і м. Києва державних адміністрацій,  фінансовому управлінню державної  адміністрації м. Севастополя.

      Видаткова частина бюджету являє собою, як уже зазначалося, зведення бюджетних  асигнувань конкретним міністерствам  і відомствам, об'єднанням та установам, управлінням і відділам виконавчих органів місцевого самоврядування. Головне завдання щодо виконання  видаткової частини бюджету — забезпечення раціонального використання державних коштів на всіх ділянках бюджетного фінансування.

      Порядок фінансування з відповідної ланки  бюджетної системи встановлюється центральним органом державної  виконавчої влади у сфері фінансової діяльності — Міністерством фінансів.

      Фінансування  із бюджету — це перерахування  коштів на рахунки розпорядників  бюджетних коштів (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні, поточні) з  казначейського рахунка (або рахунка  відповідного бюджету), які відкриті в банківських установах і  в органах казначейства в межах, визначених у фінансових планах та кошторисах і затверджених у бюджеті.

      Установи, підприємства й організації фінансуються за рахунок того бюджету, в якому  були передбачені для них необхідні  асигнування. Бюджетні асигнування  — це планові суми, в межах  яких можуть здійснюватися видатки  з бюджету.

      Фінансування  з бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов'язкову умову законодавчого  затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників  коштів використовувати виділені кошти  за їх цільовим призначенням.

      Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання відповідного бюджету. Органи Державного казначейства (або банківські установи) перераховують  кошти з казначейського рахунка (або рахунка бюджету) на рахунки  розпорядників коштів. У процесі  фінансування фінансові органи здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.

      Керівники бюджетних установ, які одержують  у своє розпорядження бюджетні асигнування, називаються розпорядниками коштів.

      Розрізняють три ступені розпорядників коштів: головні, другого і третього ступенів. За обсягом наданих їм прав, обов'язків  і відповідальності розпорядники коштів поділяються: по державному бюджету  — на головних, другого і третього ступенів, а по місцевих бюджетах —  на головних і третього ступеня.

      Поділ розпорядників коштів на ступені  по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю  економіки чи соціально-культурних установ.

      Головними розпорядниками бюджетних коштів по державному бюджету є міністри і  керівники інших центральних  відомств (установ), по місцевих бюджетах — керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних державних  адміністрацій, а по міських (міст районного  підпорядкування), сільських і селищних бюджетах — голови цих рад.

      Успішне виконання бюджету за видатками  визначається чітким додержанням своїх  функцій усіма юридичними особами: фінансовими органами, банками і  розпорядниками коштів. і Виділяють  такі форми бюджетного фінансування:

      1) бюджетні інвестиції, які можуть  здійснюватись у вигляді фінансування  капітальних вкладень, проектного  фінансування конкретного інвестиційного  проекту та придбання частки  акцій чи прав участі в управлінні  підприємством;

      2) бюджетні кредити — надання  коштів з бюджету суб'єктам  підприємництва на поворотній  і платній основі. Вони відрізняються  від банківських кредитів порівняно  нижчим рівнем процентних ставок  та наданням на більш пільгових  умовах;

      3) кошторисне фінансування означає  виділення бюджетних асигнувань  на основі спеціального планово-фінансового  документа — кошторису. Визначає  у безповоротному і безоплатному  порядку обсяги коштів на фінансування  певних об'єктів (програм, заходів)  з визначенням їх цільового  призначення і розподілом за  окремими періодами фінансування;

      4) державні трансферти — це невідплатні  і безповоротні платежі з бюджету  юридичним і фізичним особам, які не призначені для придбання  товарів чи послуг, надання кредиту  або на виплату непогашеного  боргу. Державними трансфертами  є державне субсидіювання (державні  субсидії, державні субвенції, державні  дотації) і державна допомога  населенню.

      Державні  субсидії— всі невідплатні поточні  бюджетні виплати підприємствам  та громадянам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або поставки товарів чи надання послуг в обмін  на проведені платежі. Наприклад, в  Україні громадянам, які мають  відповідні підстави, надається щомісячно  адресна грошова субсидія для  відшкодування витрат на плату за користування житлом або його утримання  та комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення  побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидія на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Житлова субсидія є безповоротною, і її отримання не пов'язане і  не тягне за собою зміни форми  власності житла.

      Державна  субвенція — цільове виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємництва на фінансування певних програм і проектів на умовах пайової участі бюджету та отримувача коштів. Державна дотація — кошти, що виділяються з бюджету підприємствам на покриття їх збитків, переважно у випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави.

      Державна  допомога населенню  — допомога, що надається фізичним особам за рахунок коштів бюджету чи цільових фондів держави, у грошовій або натуральній формі. Грошові трансферти населенню — поточні платежі фізичним особам у грошовій формі, які призначені для збільшення їх доходу. Натуральні трансферти — державна допомога населенню, що надається у вигляді товарів, продуктів і послуг, повністю чи частково безоплатних.

      Державні  трансферти можуть передбачатись на поточні або капітальні потреби. Капітальні трансферти — безповоротні і невідплатні односторонні платежі органів державного управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог. Передбачені на придбання капітальних активів, компенсації втрат, пов'язаних з пошкодженням основного капіталу або збільшенням капіталу отримувачів.

      У практичній діяльності використовуються три типи видаткових розписів:

      1) видатковий розпис для фінансування  установ, які перебувають на  бюджеті;

      2) видатковий розпис для фінансування  суб'єктів господарської діяльності;

      3) план фінансування (для фінансування  капітальних вкладень або геологорозвідувальних  робіт).