Корпоративна соціальна відповідальність
Зміст
Вступ
1. Корпоративна соціальна відповідальність
2. Сучасні моделі соціальної відповідальності підприємств
3. Ринковий підхід до корпоративної соціальної відповідальності
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Соціальна відповідальність — це концепція, що заохочує компанії враховувати інтереси суспільства, беручи на себе відповідальність за вплив діяльності компанії на споживачів, працівників, громади та навколишнє середовище в усіх аспектах своєї діяльності. КСВ поширена серед країн Європи. В одних країнах вона інтегрована в громадську політику (Данія, Франція, Фінляндія, Швеція), в інших – соціально відповідальні практики є виключно прерогативами компаній (Греція, Ірландія, Нідерланди, Словенія). В Європейському Союзі основна роль КСВ полягає у підтримці сталого розвитку компаній, що призводить до покращення ситуації на ринку праці, а також якості продуктів і послуг, що надаються компаніями. Соціальна відповідальність виявляється і у виконанні зобов'язань, прийнятих на рівні функціональних одиниць організації, особливо вищим керівництвом. Розробка процедур соціальної політики, соціальних програм, критеріїв результативності повинна відповідати нормам і принципам державних законів. Одним із способів формування об'єктивної інформації про соціальну результативності компанії є оцінка ефективності управління нефінансовими ризиками, в тому числі - соціальними. Актуальною є розробка загальних підходів до оцінки ефективності управління при здійсненні соціально-відповідальної політики.
У практиці управління персоналом в останні роки чітко просліджується переплітання різних його моделей: американської, японської і західноєвропейської. В цьому проявляється процес інтернаціоналізації сучасного менеджменту. Важливим етапом цього процесу стали асиміляція ідей системного підходу, розробка різних моделей організації, як системи - не тільки функціонуючої, але й такої, що розвивається, на основі яких сформувався новий підхід у кадровому менеджменті - управлінні людськими ресурсами. В сучасній теорії і практиці управління персоналом на фірмах індустріальне розвинутих країн домінують два діаметрально протилежних підходи - американський і японський.
За результатами звіту Всесвітнього економічного форуму (World Economic Forum) за 2014 рік у рейтингу глобальної конкурентоспроможності Україна посіла 84 місце, поряд з Тринідадом, Намібією та Гватемалою [1]. Порівняно з минулим роком втрачено 11 позицій. Крім того за параметром «конкурентоспроможність бізнесу» Україна має дуже низький бал (3,7) і займає аж 91-ше місце. Таке сильне відставання загрожує повній втраті авторитету національного виробника на міжнародній бізнес-арені. Разом з тим, у визначенні конкурентоспроможності вітчизняних компаній зростає роль соціально-відповідальної функції ведення бізнесу. Трансформація суспільних цінностей та пріоритетів вимагає сьогодні дуже серйозної зміни корпоративного управління вітчизняних компаній, у т.ч. шляхом впровадження принципів соціальної відповідальності бізнесу.
- Корпоративна соціальна відповідальність
Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) – це філософське поняття, що визначає позицію компанії щодо своєї країни, суспільства, співробітників та навколишнього середовища. Сучасна компанія розуміє свою відповідальність і прагне стати компанією з «людяним обличчям».
Термін КСВ став вживатися у 1970-х роках, у міжнародній практиці він використовується для визначення добровільних зобов’язань, взятих на себе компанією щодо підвищення якості життя та роботи не тільки своїх співробітників, а також суспільства і навколишнього середовища.
Цей термін не замінює поняття «доброчинності» та «громадської діяльності», які допомагають компаніям заслужити довіру співробітників та клієнтів – КСВ є набагато ємнішим поняттям. Сьогодні деякі західні бізнесмени для визначення добровільних зобов’язань використовують вираз – «сталий розвиток». Лише приділяючи увагу своїй корпоративній відповідальності, можна забезпечити надійні та стабільні умови розвитку бізнесу.
Один з найбагатших людей світу і в той же час один з найбільш активних діячів у сфері КСВ Білл Ґейтс вважає: «Величезне багатство йде поряд з великою відповідальністю, зобов’язаннями поділитися з суспільством і забезпечити найкращий розподіл цього багатства тим, хто його потребує».
Компанія, як і індивідуальні члени суспільства, має діяти соціально відповідальним чином і сприяти зміцненню моральних засад суспільства.
У 60 роках ХХ століття у суспільстві виник новий погляд на проблему відносин бізнесу до суспільства, у звітах та рекламних кампаніях щораз частіше стало з’являтися слово «екологія». Окрім того діяльність компаній почала оцінюватися також з точки зору етичності їх поведінки щодо співробітників, клієнтів, інвесторів і постачальників. Політика компаній була радикально змінена: залученість бізнесу до рішення соціальних та екологічних проблем стала ефективнішою.
Думки фахівців щодо самого терміну різняться, однак ще Адам Сміт стверджував, що «ця сфера діяльності, безумовно, морально навантажена» і спрямована на те, щоб створювати добробут, а не зводити добробут виключно до наповненості видаткової частини того чи іншого бюджету.
На Заході КСВ не сприймається лише як благодійна діяльність. Світова практика показує, що КСВ допомагає компаніям підвищити ділову репутацію, встановити збалансовані і довірчі відносини як з державою, так і з суспільством.
У відповідності до одного з наймасштабніших досліджень споживчих переваг, проведеного Сone/Roper , 78 % респондентів заявили, що з більшою ймовірністю куплять товар, який асоціюється з небайдужою для них соціальної ініціативою, а 66% задля підтримки такої ініціативи готові змінити думку щодо «свого» бренда.
З 1998 року Nestle знизила споживання води на виробництві на 28%.
Клуб «Володарки харчування Nestle» популяризує принципи здорового харчування і передає досвід домоводства жінкам у Нігерії та Гані.
Nestle проводить програму «Здоровий спосіб життя на робочому місці» по всьому світу.
Компанія McDonald’s проводить фінансування так званих Будинків Рональда МакДональда – безкоштовне житло для членів сімей хворих дітей, що приїздять на лікування в спеціалізовані клініки. На початок 2000 року таких закладів було вже 168 у 12 країнах.
Комп’ютерний гігант «IBM» зекономив 17,8 млн. доларів завдяки програмі із заощадження електроенергії.
За даними дослідження «Монітор корпоративної соціальної відповідальності» КСВ фактори визначають імідж компанії на 49%, її бренд — на 35%, а фінансовий стан — на 10%.
У бізнес-співтоваристві тема КСВ викликає суперечки та розбіжності – багато хто вважає, що це лише маска для компаній, які таким чином хочуть здаватися хорошими.
Абсолютно всі організації зобов’язані думати про благо суспільства і направляти свої зусилля на вирішення екологічних проблем.
Вільний та добровільний вибір. Компанія повинна проводити політику постійної та продуманої соціальної активності. КСВ «під тиском» спричинить лише негативні результати, які також можуть
сильно зашкодити репутації компанії.
Єдина стратегія. Стратегія КСВ повинна бути узгодженою, всі проекти підпорядковані загальній меті та пов’язані з основною бізнес-ідеєю.
Компанія несе відповідальність за кожен свій крок і кожну свою дію не тільки перед суспільством, але також і перед навколишнім середовищем.
2. Сучасні моделі
соціальної відповідальності
В сучасній науковій літературі існує ряд моделей соціальної відповідальності бізнесу, що відображають основні тенденції формування системи корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) у компаніях різних країн. Як правило, виділяються американська, британська, європейська (континентальна), японська та російська моделі корпоративної соціальної відповідальності.
1. Американська модель
КСВ за більш ніж вікову
історію свого розвитку
2. Європейська модель. На
відміну від американської
3. Британська модель
4. Японська модель КСВ. Як відзначають дослідники, японська модель КСВ проявляється в системі «довічного найму» та відповідних умовах управління персоналом. Таким чином, можна сказати, що японська модель корпоративної соціальної відповідальності орієнтована на внутрішнє середовище підприємства.
5. Пострадянська модель.
Пострадянська модель КСВ
За кілька найбільш кризових для країни років багато підприємств були змушені відмовитися від «соціалки» як непрофільних активів, які не приносять підприємству прибутку, більше того, вимагають абсолютно невиправданих з економічної точки зору серйозних фінансових витрат на її підтримку. Однак, в сучасних умовах господарювання український бізнес, особливо великий, вже на добровільних засадах повертається до відродження традицій соціальної відповідальності: розвивається соціальна інфраструктура підприємств, з'являються спеціальні програми, бізнес активно починає брати участь у благодійних заходах та акціях.
Пострадянська модель КСВ ще не сформувалася остаточно, а швидше знаходиться в стадії свого розвитку, демонструючи при цьому стійкі позитивні результати.
Серед інституційних основ формування сучасних моделей КСВ можна виділити наступні:
1. Інститути влади національного,
регіонального та місцевого
2. Податкова система (стимулювання соціальної відповідальності бізнесу за допомогою податкових пільг і привілеїв).
3. Цивільне право, яке
передбачає відповідне
4. Етичні та професійні кодекси, в яких прописані норми етичного, соціального поведінки представників бізнесу тій, чи іншій галузі. Регулювання професійної діяльності здійснюється за допомогою не тільки загальних трудових, адміністративних та інших норм, але і специфічними для певного виду діяльності, характерними для відповідного професійного співтовариства, в силу чого не можуть розглядатися як правові. Такі норми знаходять відображення у відповідних Хартія, Деклараціях, Кодексах, що приймаються професійними асоціаціями, або окремими корпораціями. «Кодекс етики та стандарти професійної практики висловлює добровільне прийняття членами асоціації зобов'язання дотримуватися суворої дисципліни в більшій, ніж це передбачено законом, мірі» - говорить Кодекс американської Асоціації фірм з управлінського консультування, створеної в 1929 р.
Сьогодні КСВ реалізується компаніями через відповідні соціальні проекти і програми, які за своїм змістом можна розділити на дві великі групи:
1. Програми, спрямовані в
зовнішнє середовище
2. Програми, спрямовані на
розвиток внутрішнього
Реалізуючи КСВ у зовнішньому середовищі, компанії, як правило, орієнтуються на наступні напрями:
• Екологічні програми.
• Освітні програми та підтримка наукових досліджень.
• Програми по взаємодії з органами місцевого самоврядування.
• Програми щодо підтримки культури і мистецтва.
• Філантропічні програми.
Крім програм, що надаються компаніями у зовнішньому середовищі для багатьох підприємств елементом КСВ є підтримка власного внутрішнього середовища - співробітників підприємства.
Серед найбільш поширених напрямів внутрішньої КСВ-активності можна виділити наступні:
1. Програми розвитку персоналу: навчальні курси і програми; комплексні соціальні пакети.
2. Програми з охорони
здоров'я і впровадженню
3. Соціально-культурний сервіс:
надання житла, або «дешевих»
кредитів та субсидій на його
придбання, створення і підтримка
власних творчих і наукових
колективів з числа
3. Ринковий підхід до корпоративної соціальної відповідальності
Довгий час існувала думка, що корпоративної соціальної відповідальності є суто американське явище. І справді, традиції філантропії та добровільної допомоги бізнесу іншим верствам суспільства були широко поширені в США ще в У силу природи американського підприємництва, що базується на максимальній свободі суб'єктів, багато сфер суспільства залишаються до сьогоднішнього дня саморегулівними. Так трудові відносини працівник-роботодавець є предметом двостороннього договору цих сторін. Право американців на охорону здоров'я в більшості є саме правом вибору громадянина чи користуватися медичними установами чи ні (а звідси і добровільність медичногострахування). Державне регулювання в цих областях зачіпає лише базисні невід'ємні права членів суспільства. Відповідно, всі ініціативи в галузі корпоративної соціальної відповідальності є для корпорацій добровільними за своєю природою, що говорить про повну відкритості американської моделі корпоративної соціальної відповідальності. Америка виробила численні механізми участі бізнесу в соціальній підтримці суспільства, як-то: немислиму кількість корпоративних фондів, націлених на вирішення різноманітних соціальних проблем за рахунок бізнесу. Всім відомо, що американське професійну освіту спонсорується приватним сектором, як ні в одній іншій країні світу. Остання почасти пояснюється тим, що бізнес зацікавлений у добровільних вливаннях в освіту, пенсійні та страхові схеми для персоналу та інші соціально значимі програми. Відповідальне перед суспільством поведінка корпорацій заохочується відповідними податковими пільгами і заліками, закріпленими на законодавчому рівні. Для США характерно мінімальне вторгнення держави в приватний сектор. Незважаючи на це Америка відома традиціями систематичного участі бізнесу та його представників у фінансуванні самих різноманітних некомерційних проектів. Класичним прикладом може бути Фонд Білла і Мелінди Гейтс з капіталом майже 27 мільярдів доларів, повністю фінансований з особистого стану подружжя Гейтс для цілей поліпшення системи освіти і охорони здоров'я в різних країнах.
Американський підхід - передбачає початкове визначення професійно-кваліфікаційної моделі «посади» і «підтягування» до найбільш відповідних працівників за схемою «посада - працівник». Особливостями системи управління в американських фірмах є наступне: персонал розглядається як основне джерело підвищення ефективності виробництва; йому надається певна автономія; підбір здійснюється за такими критеріями, як освіта, практичний досвід роботи, психологічна сумісність, уміння працювати в колективі; орієнтація на вузьку спеціалізацію менеджерів, інженерів, вчених.
Американські менеджери традиційно орієнтовані на індивідуальні цінності і результати. Вся управлінська діяльність в американських компаніях ґрунтується на механізмі індивідуальної відповідальності, оцінці індивідуальних результатів, розробки кількісних виражень цілей, які мають короткотерміновий характер. Управлінські рішення, як правило, приймають конкретні особи і несуть відповідальність за їх реалізацію.
Англосаксонська (американська) модель організації великого бізнесу, в основу якої закладено принцип суворого розмежування фінансового та виробничих секторів економіки,– найбільш відкрита і прозора, являє собою більш високий рівень організації та управління власністю. У ній на першому місці стоять інтереси масових акціонерів-власників. У рамках американської моделі процеси прийняття оперативних і стратегічних рішень максимально відкриті для громадських спостерігачів, що дозволяє суспільству в цілому і окремим зацікавленим групам обґрунтовано формувати своє ставлення до корпорації. Саме ця прозорість і доступність для зовнішнього спостереження і контролю дозволяє американським корпораціям акумулювати інвестиційний потенціал, розпорошений серед потенційних інвесторів. Це також дозволяє споживачам, постачальникам, діловим партнерам більш впевнено будувати свої плани щодо корпорації. Доведено, що англосаксонська модель більш демократична, що дозволяє швидше і динамічніше розвиватися в умовах вільного, відкритого суспільства, дає більше можливостей для конкурентного розвитку, але в той самий час вона вимагає більш високого рівня економічної демократії, більшої відкритості суспільства в цілому, більш тонких механізмів руху власності. Вона складніша як за структурою, так і за функціонуванням. Адже з урахуванням високої роздробленості пакета акцій акціонери можуть контролювати дії менеджменту, що виступає в ролі агентів, яким делегуються обмежені права з оперативного управління корпорацією, лише за допомогою колективних зусиль. Тому ключова проблема управління даної моделі полягає в тому, щоб привести у відповідність інтереси менеджерів як групи, що має значну владу в корпорації де-факто, і інтереси акціонерів, що володіють владою.
У корпоративному управлінні є безліч сфер, де інтереси власників і менеджерів вступають в конфлікт. Це обумовлено тим, що менеджери крім корпорації включені також в більш широку систему суспільних відносин, яка часто набагато сильніше впливає на формування структури їх інтересів, ніж внутрішньо-корпоративні відносини. Наприклад, соціальний статус менеджера в США в значній мірі залежить від розміру компанії, де він працює, і від його місця в ієрархії. Тому у менеджера корпорації існує груповий інтерес збільшувати розміри компанії і ускладнювати її ієрархію. Це часто робиться за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто шляхом зменшення виплат дивідендів, що може суперечити інтересам акціонерів. Але, до честі американської ділової практики, зазначимо, що існують механізми, які, з одного боку, перешкоджають виникненню подібних конфліктів, а з іншого,– сприяють їх найбільш ефективному вирішенню. В основному вони пов’язані з наявністю певної культурної і правового середовища. Стандарти етичної поведінки менеджерів в США настільки високі, а каральні акції управлінського співтовариства настільки серйозні, що застосування легального переслідування менеджерів у разі порушення ними встановлених норм вкрай рідкісні. Також одним із основних недоліків англосаксонської моделі вважається її зайва орієнтованість на короткострокові інтереси інвесторів, якій сприяє висока прозорість відносин, публікація щоквартальних звітів і простота угод з акціями на високоліквідному фондовому ринку. Іншим приводом для критики даної моделі останнім часом служить принцип суворого розмежування фінансового та виробничих секторів економіки, що суперечить фактам успішного функціонування країн з континентальною моделлю. Неминучий характер інтеграційних процесів в американській економіці все частіше супроводжується постановкою питання про необхідність усунення перешкод до більш тісного контакту промислових і фінансових секторів, підвищенню ролі великих фінансових установ в корпоративному управлінні і подальшого формування конгломератів з банків промислових компаній. А це є одним із основних аргументів на підтримку скасування Закону Гласса – Стігалла (1933), Закону про банківські холдингові компанії (1956). Однак, незважаючи на подібну критику, досвід останніх десятиліть показав, що у цієї моделі існує величезний потенціал розвитку. Вперше аргументоване твердження про те, що «великі фінансові установи, особливо банки, мають потенційну економічну владу, що дозволяє істотно впливати на багато, і, у першу чергу, великих, компаній, акції яких знаходяться в портфелі цих установ», було сформульовано в доповіді урядової комісії США з цінних паперів і бірж «Про діяльність інституційних інвесторів» в 1974 р. на підставі зібраної інформації про пакети акцій, що належать фінансовим установам. У даний час пакети акцій промислових підприємств в розпорядженні банківських монополістів дуже значні. Аналіз розподілу вирішальних голосів в 122 великих корпораціях показав, що 25,2% голосів мають банки, а 4,3% – страхові компанії. Це дає їм можливість безпосередньо впливати на політику корпорацій, не обмежуючись лише проведенням консультативної діяльності, пов’язаної з податковим маневруванням.
Висновок
В умовах суперконкуренції, швидкого економічного і технологічного розвитку вирішального значення для існування великих фірм США набули правильне визначення головних орієнтирів і напрямів змін у господарській і науково-технічній політиці, вибір стратегії та відповідна концентрація ресурсів, удосконалення внутрішньо фірмової системи організації й управління шляхом автономізації виробничих підрозділів, розвиток колективних засад управління, підвищення ролі людського чинника, застосування системи відносин, побудованих на відносинах лідерства, а не жорсткого адміністративного управління. Моделі мають як спільні риси, так і ряд відмінностей, зокрема, якщо соціальні програми американського бізнесу реалізуються через благодійні фонди, філантропію, то у Європі – через соціальні програми та бізнес-проекти; крім того, методи інформаційного супроводження підприємств КСВ в США більш різносторонні; якщо у Європі популярний принцип колективної солідарності, то у США – індивідуалізм. Спільне: обидві моделі розвиваються в напрямку розширення соціальних програм; розміщення виробництва у країнах, що розвиваються; необхідність зниження податків, що буде додатковим фактором для культивування соціальної відповідальності серед представників бізнес-спільнот.
Корпоративна соціальна відповідальність в Україні перебуває на стадії свого формування та становлення. Ключову роль в цьому процесі відіграють представництва світових компаній в Україні , а також вітчизняні компанії великого та середнього бізнесу, які мають амбіції для розвитку на світовій арені. Високий рівень корпоративної соціальної відповідальності може позитивно позначитися на конкурентоспроможності компаній. Але ці процеси потребують активної підтримки з боку держави, яка повинна визначити основні принципи вітчизняної КСВ для учасників бізнес-середовища, а також розробити комплекс відповідних стимулів.
Список використаної літератури
1. Ткаченко Л. Г. Соціальна відповідальність підприємця у вимірах масової свідомості / Л.Г. Ткаченко // Соціальна перспектива і регіональний розвиток: філософія, політика, соціологія : Збірник наукових праць. – Запоріжжя : ЗНУ, 2006. – № 1. – С. 64-70.
2. Сапожник Г. Етика бізнесу як соціоморальна праксеологія / Г. Сапожник // Мультиверсум. Філософський альманах. – 2005. – № 49.
3. Зубов В. Філософія підприємництва / В. Зубов, Л. Кривега, А. Косих. – Запоріжжя : Дінас, 2000. – 189 с.
4. Горчаков Д.П. Відповідальність
як категорія політичної науки
[Електронний ресурс]. – Режим
доступу : www.library.ukma.kiev.ua/e-
5. Аксіологія [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http://ariom.ru/wiki/
6. Гребеньков Г. Аксиологический подход к проблеме человека / Г. Гребеньков, В. Нечитайло [под ред. д. ф. н., проф. Сержантова В. Ф.]. – Донецк: ДПИ, 1992. – 186 с.
7. Андрющенко А., Рябець
І. Соціальна відповідальність: теоретико-методологічний
аспект аналізу [Електронний ресурс].
– Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/Portal/
8. Сластенин В. А. Рефлексивная
культура и профессионализм
9. Методика оценки уровня
развития морального сознания (Дилеммы
Л.Колберга) / Диагностика эмоционально-
10. Соціальна відповідальність
бізнесу в Україні (Матеріали
експертного дослідження) Фонду "Інтелектуальна
перспектива", 2002 р. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http://csep.org.ua/index.php?
11. Этика бизнеса: Межкультурные аспекты [Отв. ред. Лобанов А. А.]. – М., 1992.
12. Петрунин Ю. Ю. Этика бизнеса / Ю. Ю. Петрунин. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Дело, 2004. – 400 с.
- Корпоративна форма організації бізнесу.
- Корпоративная безопасность
- Корпоративная и деловая этика
- Корпоративная информационная система
- Корпоративная информационная система
- Корпоративная информационная система «BAAN»
- Корпоративная информационная система «Галактика»
- Коровы , свиньи, бройлеры
- Королевство Норвегия
- Королевство Польское (1815-1830)
- Коротка характеристика бази практики (повна назва організації, галузева належність, форма власності,основні показники діяльності, загал
- Короткострокові й середньострокові кредити рефінансування банків
- Корпарация Microsoft
- Корпорати́вна інформаці́йна систе́ма (КІС)
