Методи аналізу і оцінки рівня організації управління підприємством

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖГАЛУЗЕВА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ

 

 

 

 

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

  

Дисципліна: Методи прийняття управлінських рішень

 

Тема: Методи аналізу і оцінки рівня організації управління  підприємством.

 

 

 

 

 

                                                                      Роботу виконав:

                                                                      Студент V курсу

                                                                      № групи___________________

                                                                      Гринюк Р.В.

                                                                     

                                                                     

                                                                      Перевірив: Д’яченко В.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2012

 

 

Зміст

 

Вступ.

1. Організація економічного аналізу на підприємстві.
2. Оцінка рівня організації управління  підприємством.

Висновки.

Література.

 

 

 

 

Вступ.

 

«Система управління підприємством» - одне з ключових понять менеджменту, тісно пов'язане з цілями, функціями, процесом управління, роботою менеджерів і розподілом між ними повноважень  у виконання певної мети. В рамках цієї системи протікає весь управлінський процес, в якому беруть участь менеджери всіх рівнів, категорій і професійної спеціалізації. Система управління організації побудована для того, щоб всі процеси, що протікають в ній, здійснювалися своєчасно і якісно. Звідси та увага, яку приділяють їй керівники організацій і фахівці, з метою безперервного вдосконалення, розвитку як системи в цілому, так і її окремих складових. Вочевидь, що вивчення і вдосконалення системи управління, як в рамках окремої організації, так і держави, суспільства в цілому сприяє швидкому досягненню поставлених цілей і завдань. В силу цього вивчення та дослідження даної роботи є досить актуальним та важливим сьогодні.

Аналіз системи управління важливий для будь - якого підприємства, оскільки дозволяє виявити потенціал конкурентної переваги, а також визначити ті області, які вимагають екстреного втручання для забезпечення її виживаності на ринку.

Головною особливістю  управління підприємством за сучасних умов є те, що ефективна система  управління - це, перш за все, система, що здатна забезпечити швидку адаптацію  підприємства до змін його бізнес-середовища за умов максимально можливого врахування запитів і задоволення потреб потенційних споживачів. Отримання  прибутку має розглядатися виключно як результат ефективного функціонування такої управлінської системи.

Метою даної роботи є аналіз системи управління підприємством, визначення завдань та об'єктів аналізу  та визначення ефективності системи  управління.

Питання аналізу й оцінки систем управління на підприємствах  присвячені більшість сучасних праць  зарубіжних науковців, таких як М. Портер, І. Ансофф, П. Дойль, А. Томпсон, А. Стрікленд, Р. Джонсон, Д. Скулз, Девід А. Аакер та інші. Також, важливо зазначити, що вагомий внесок у розвиток аналізу системи управління підприємством зробили й вітчизняні вчені, зокрема: Е. Грошва, Л.Друкера, М.Карпуніна, М. М. Алексєєвой, О. С. Віханського, П. Ст Забеліна, Н. І. Круглова, Ст С. Ефремова, А. П. Градова, Н. До. Моїсєєвой, А. Н. Люкшинова, В.Д. Марковом, С.А. Кузнецової, Р. А. Фатхутдінова, А. Р. Поршнева, 3. П. Румянцевой, Н. А. Саломатіна, С.А. Попова, М.П. Гріценко, А. Я. ТроцковськогоА. Мельник, М. Мельник,  як К.І. Вахитов, Г.М. Ефремова, В.Ф. Ермаков, Н.А. Трунов, A.M. Фрідман, В.У. Шуган Я. Рельяна. Тривалий час аналіз управління розвивався як тематичний, а необхідність проведення загальносистемного аналізу вперше виникла при проектуванні й впровадженні автоматизованих систем управління. У сучасних умовах, коли в науці та на практиці прийнято керуватися системним підходом до розгляду та вирішення проблем, правомірно розглядати аналіз системи управління як важливу складову частину й самостійний напрям у системі комплексного економічного аналізу діяльності підприємства. 3 огляду актуальності для потреб управління і врахування того, що в сучасних умовах ця складова економічного аналізу є найменш розробленою, аналіз системи управління потребує особливої уваги та подальшої розробки.

Як відомо, до працівників  системи управління підприємства в  сучасних умовах ставляться високі вимоги, оскільки від якості й оперативності  їх праці значною мірою залежать результати діяльності організації. У  той же час їм суттєво більше уваги  необхідно приділяти оцінці ефективності й обґрунтованості управлінських  рішень, прийнятих на конкретному  рівні працівником конкретного  відділу чи підрозділу. За цих умов вважаємо, що проблеми більш повного  володіння працівників апарату  управління аналітичними навичками  та ширшого застосування аналізу  в управлінській діяльності набувають  виключної актуальності.

Аналіз системи управління є комплексним і цілеспрямованим  дослідженням стану і тенденцій  розвитку основних елементів системи  управління (підсистем і методів  управління, організації управлінської  праці, інформації, управлінської техніки), форм і порядку їх взаємодії в  процесі розробки, прийняття та реалізації управлінських рішень у рамках певних об'єктів при їх взаємодії з  аналогічними і системами вищого порядку.

 

 

1. Організація економічного аналізу на підприємстві

 

Успішне проведення аналізу  значною мірою залежить від його організації,  що покликана налагодити, впорядкувати, привести в системну норму інформаційно-методологічне забезпечення. Адже організація економічного аналізу – це система методів і засобів, які забезпечують оптимальне її функціонування та подальший розвиток.

Раціональна організація  забезпечує реальність і дієвість економічного аналізу, зводиться до мінімуму втрата чи спотворення вхідної інформації. Забезпечується вихід аналітичної інформації за різною ієрархією управління чи за різним ступенем досягнення проміжних і кінцевих аналітичних результатів.

Теоретичні, методичні та практичні проблеми організації економічного аналізу на підприємстві досліджені в наукових працях Ф.Ф. Бутинця, І.П. Житної, І.Д. Лазаришин, Є.В. Мниха, Г.В. Савицької, М.Г. Чумаченка та інших. Водночас у сучасних умовах проблеми організації економічного аналізу потребують подальшого їх дослідження. Особливо вони загострилися на перехідному етапі розвитку економіки України, який характеризується нестабільністю законодавчої бази, макроекономічної ситуації. Тому в даний час назріла потреба дослідження, обґрунтування та вдосконалення організації аналізу, адаптації його до сучасних умов функціонування підприємств з урахуванням чинників ризику, що можуть вплинути у кінцевому підсумку на

прийняття управлінських  рішень.

Організація економічного аналізу  включає розгляд таких основних питань:

•  виділення суб’єктів  і об’єктів аналізу;

•  вибір організаційних форм його проведення залежно від  організаційної структури управління на підприємстві та розподіл обов’язків між окремими працівниками;

•  складання програми або плану проведення аналізу;

•  інформаційне та методичне  забезпечення аналізу;

•  аналітична обробка  даних;

•  оформлення результатів  аналізу;

•  узагальнення результатів  аналізу, подання висновків і  пропозицій.

Зазначимо, що основні суб’єкти проведення аналізу – вище керівництво підприємства. Як правило, вище керівництво підприємства є ініціатором й архітектором процесу формування стратегії і організації аналізу, приймає остаточне рішення про доцільність здійснення певного виду діяльності, пріоритетність критеріїв, їх оцінки, обґрунтування шляхів мінімізації ризиків. Тому як організатором, так і користувачем результатів аналізу є вище керівництво підприємства.

Організація й здійснення аналізу на підприємстві залежать також  від масштабів та спеціалізації підприємства, його організаційної структури управління, величини. Так, наприклад, на малих підприємствах, для яких характерна проста лінійна організаційна структура управління, функціональні центри аналізу, як правило, не створюють. Функції такого центру у зв’язку з незначним обсягом діяльності тут покладені на власника малого підприємства або його директора.

На середніх підприємствах, які використовують переважно лінійно-функціональну  організаційну структуру управління, функції аналізу виконує спеціальний аналітик або група аналізу діяльності, що належить до фінансової служби підприємства. Такий центр аналізує всі основні аспекти діяльності підприємства, координуючи її з різними, пов’язаними відділами підприємства. Аналіз при лінійно-функціональній організаційній структурі управління підприємством проводять за схемою (рис. 1).

Генеральна дирекція

Генеральна дирекці

Генеральна дирекці

 

Інші функціональні служби

на підприємстві

Фінансова служба

підприємства

 

 

Група аналізу

 

 

Рис. 1. Схема організації  економічного аналізу

при лінійно-функціональній структурі управління підприємством

 

На великих підприємствах  із широко диверсифікованою виробничою чи регіональною діяльністю застосовують дивізійну організаційну структуру управління, в основі якої – децентралізація підприємства за окремими ознаками – регіональною, товарною та ін. Тут аналіз виконують відділи аналізу, сформовані в кожній філії (асоціації, корпорації, холдинги та інтегровані формування).

Аналіз у системі дивізійної організаційної структури управління доцільно

проводити за такою схемою (рис. 2).

Ця схема притаманна, як правило, великим підприємствам, що мають філії у районах, розміщені як у межах однієї області, так і в різних областях. Відповідно, при здійсненні діяльності у кожній конкретній філії для аналізу задіяні як центри аналізу у філії, так і загальний відділ аналізу підприємства.

При цьому аналітичні відділи філій готують інформацію, необхідну для аналізу у межах їх компетентності, а група аналізу у складі загального відділу аналізу на підприємстві здійснює аналіз, розглядає варіанти фінансування, оцінює їх ризик тощо. Остаточне рішення приймає вище керівництво підприємства.

 

 

 

Дирекція формування

 

Функціональні служби

апарату управління

Аналітичний відділ

(група аналізу)

 

 

Керівник філії ІІІ

Керівник філії ІІ

Керівник філії І

 

 

Відділ аналізу

Інші 

функціональні

відділи

Інші 

функціональні

відділи

Відділ аналізу

Інші 

функціональні

відділи

Відділ аналізу

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Схема організації  економічного аналізу при дивізійній

організаційній  структурі управління підприємством

 

Організацію аналізу за дивізійною організаційною структурою управління використовують великі інтегровані об’єднання та виробничо-торгові групи. Наприклад, дивізійну організаційну структуру управління використовує Київськиймолокозавод, 80% акцій “Галактона” і контрольний пакет акцій Харківського молочного комбінату. Іншим прикладом є Kompany “Leter Bene” (Франція), яка об’єднує 60 підприємств з виробництва молочної продукції.

У західному регіоні України  – Західна молочна група (м. Луцьк), що продає продукцію за торговою маркою “Комо” і має підприємства у західних областях України.

Найвідповідальнішим організаційним етапом аналізу є складання програм або плану проведення аналізу. Однак досі нема регламентованих рекомендацій обов’язкового порядку щодо проведення аналізу. Немає єдності суджень із цього приводу серед вчених і практиків. На мою думку, програма проведення аналізу на підприємствах залежить від обсягу аналітичного дослідження, його глибини та складності, також зумовлена масштабами підприємства, наявністю коштів для аналізу, рівнем кваліфікації аналітиків, технічною базою та програмним забезпеченням аналізу. Складати програму проведення аналізу на підприємстві необхідно відповідно до поставлених перед ним завдань.

Наступним питанням організації  аналізу є з’ясування інформаційного й методичного забезпечення. В умовах ринкової економіки якість і кількість інформації прямо залежать від її ціни. Чим більший розмір капіталу залучають, тим значнішою стає роль високоякісної інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності діяльності.

Таким чином, якість аналізу  залежить від якості інформації, необхідної для попередніх досліджень. Окрім того, для здійснення аналізу ризику необхідна широка інформаційна база про внутрішнє і зовнішнє середовища. Тому відбір конкретних показників інформаційної системи аналізу необхідно проводити з урахуванням як зовнішніх, так і внутрішніх джерел.

Водночас система інформаційного забезпечення, що характеризує загальноекономічний розвиток країни, є основою для аналізу та прогнозування умов зовнішнього середовища підприємства при прийнятті стратегічних рішень (реального та фінансового; формування ресурсів; розробки планових цільових показників). Формування цих показників базується на опублікованих даних органів державної статистики.

Показники, що відображають загальноекономічний розвиток країни, поділили на дві підгрупи. До першої належать показники макроекономічного розвитку, які відображають і характеризують інформацію про клімат країни, а саме: темпи зростання ВВП і НД; розподіл національного доходу на споживання і заощадження, обсяг капітальних вкладень, індекс інфляції, облікова ставка НБУ, грошові доходи населення.

До другої підгрупи –  показники галузевого розвитку, а  саме: обсяг виробленої (реалізованої) продукції, його динаміка; динаміка цін на продукцію галузі, динаміка споживання продукції населенням, попит продукції на експорт, ставка оподаткування прибутку.

Серед інформаційних показників, що характеризують кон’юнктуру ринку  і використовуються в аналізі, також виділяємо дві підгрупи. Перша включає ті показники, що характеризують кон’юнктуру ринку грошових інструментів, а саме: кредитну ставку окремих комерційних банків, диференційовану за термінами надання фінансового кредиту; депозитну ставку фінансового кредиту; депозитну ставку окремих комерційних банків, диференційовану за термінами вкладень; офіційний курс окремих валют, якими оперує підприємство в процесі зовнішньоекономічної діяльності.

До другої підгрупи відібрали  показники, що характеризують кон’юнктуру  ринку капітальних товарів і послуг, тобто відображають основні інформативні дані про ціни попиту і пропозиції на відповідні капітальні товари; середні ціни на інвестиційні послуги. Формування показників цієї групи базується на публікаціях періодичних комерційних видань, фондової і валютної біржі, а також на електронних джерелах інформації, зокрема Інтернет.

Для прийняття управлінських  рішень використовується система інформативних показників, що відображають діяльність контрагентів і конкурентів. Ці показники формуються у розрізі трьох підгруп: перша – інвестиційні компанії, фонди та інші посередники; банки; страхові компанії; друга – постачальники реальних капітальних товарів; продавці нематеріальних активів; третя – конкуренти. Як джерела формування показників цієї групи використали публікації звітних матеріалів у пресі за окремими господарюючими суб’єктами, відповідні рейтинги з основними результативними показниками діяльності (щодо банків, страхових компаній), а також платні бізнес-довідки окремих інформаційних компаній.

В окрему групу виділили показники, що характеризують стан і перспективи сировинного ринку. До них можна віднести такі: обсяг виробленої продукції, її реалізаційну ціну. Джерелом формування показників цієї групи є дані статистики.

Показники, які формуються із внутрішніх джерел інформації, поділили на ті, що характеризують закупівлю сировини, виробничу, маркетингово-збутову, фінансову діяльність підприємства.

Так, наприклад, до показників, що характеризують закупівлю сировини, віднесли обсяг закупленої сировини, його динаміку, якісні показники сировини. До групи показників, що відображають виробничу діяльність підприємства, віднесли обсяг продукції, виготовленої на підприємстві, його динаміку, собівартість продукції у розрізі статей калькуляції, її динаміку, тривалість виробничого циклу продукції. До показників, що характеризують маркетингово-збутову діяльність, включили показники обсягу й асортименту реалізованої продукції, ринки збуту продукції, ціни на внутрішньому та зовнішньому ринках на конкретні продукти та рівень їх конкурентоспроможності.

До показників, що характеризують фінансові аспекти діяльності підприємства і використовуються в аналізі, можна віднести такі: прибуток підприємства, рентабельність виробництва окремих видів продукції, комерційну рентабельність, фінансову стійкість підприємства, платоспроможність, інвестиційну привабливість. Крім того, до цієї ж групи належать показники, що характеризують розрахунки з дебіторами: дебіторську заборгованість, її динаміку, термін погашення дебіторської заборгованості, фактичний й обумовлений договором. Показники фінансового стану показують реальний фінансовий стан підприємства, його інвестиційну привабливість. Зазначимо, що внутрішні інформаційні дані підприємства стали основою планування виробничих, адміністративних, збутових витрат при модернізації, оновленні виробничого обладнання із урахуванням змін, які відбудуться внаслідок модернізації виробництва.

Внутрішніми джерелами інформації є дані фінансового й управлінського обліку, а також дані планово-економічного відділу, зокрема журнали, відомості, фактична собівартість продукції за роками, річні звіти підприємства (основні техніко-економічні показники роботи підприємства за роками), звітність підприємства, подана у формі № 1 “Баланс”, формі № 2 “Звіт про фінансові результати ”, формі № 3 “Звіт про рух грошових коштів”, формі № 4 “Звіт про власний капітал”, формі № 5 “Примітки до річної фінансової звітності”.

Використання всіх необхідних показників, сформованих із зовнішніх  і внутрішніх джерел, дає змогу створити на кожному підприємстві цілеспрямовану систему інформаційного забезпечення аналізу, орієнтовану на прийняття як стратегічних рішень, так і на ефективне їх впровадження.

 

2. Оцінка рівня організації управління підприємством.

 

Розвиток підприємства проявляється через поліпшення параметрів виробничих або бізнес-процесів чи управління ними,  внаслідок чого підвищується ефективність діяльності підприємства у поточному періоді порівняно з базовим.

Про ефективний розвиток підприємства можна говорити тоді (за В. Парето), коли значення усіх цільових показників не погіршуються, а значення хоча би одного із них поліпшується за певний проміжок часу, або ж передбачається компенсація погіршення значень одних цільових показників, за рахунок поліпшення інших (за критерієм ефективності Калдора-Гікса).

Для вітчизняної промисловості  характерним є застосування груп показників використання матеріальних, енергетичних, трудових і фінансових ресурсів,  завантаження обладнання та ефективності виробничо-господарської діяльності. Натомість у ринковій економіці інформаційним джерелом для прийняття управлінських рішень є не лише показники загальної внутрішньовиробничої звітності, але і особливості співпраці з ринком. Тобто до числа таких цільових показників крім економічних (рентабельність, прибутковість тощо), повинні входити й такі показники, як задоволення потреб і очікувань споживачів, удосконалення системи корпоративного управління, мотивування персоналу підприємства, поліпшення бізнес-процесу, задоволення потреб та інтересів акціонерів тощо.

Під час оцінювання діяльності підприємства за П. Друкером основну увагу варто звернути на показники товарообігу, наданих послуг, виробничого процесу, маркетингової діяльності, обслуговування, впровадження технологій, підготовки та навчання кадрів.

Збалансована система  показників Нортона-Каплана часто є основою для побудови різноманітних методик оцінювання діяльності підприємств. Ця система дає змогу поєднати фінансові та нефінансові індикатори у певних сферах (фінанси, споживачі, бізнес-процеси, кадровий потенціал) та являється інструментом стратегічного управління підприємством. Інша система показників – (Tableau de bord) передбачає побудову піраміди індикаторів, які розгалужуються за усіма сферами діяльності, враховуючи взаємозв’язки та взаємовпливи. У цій системі використовують дві категорії показників: цільові (визначають керівники вищого рівня управління відповідно до обраних стратегій розвитку) та функціональні (показники, які істотно впливають на досягнення цільових показників). Існують також інші системи оцінювання (система Мейсела, піраміда ефективності тощо) котрі часто повторюють одна одну.

Як показують результати дослідження літературних джерел за проблемою, не існує єдиного підходу щодо побудови систем індикаторів. До того ж основні розбіжності стосуються структурованості систем індикаторів, кількісного переліку, зв’язку зі стратегією розвитку, інформаційного наповнення тощо.

Наприклад, у США існує  близько 2000 різних показників діяльності підприємств, натомість для аналізу фінансового стану підприємств використовують близько 200 показників.

У загальному розумінні показник – це свідчення, доказ, ознака чого-небудь; наочні дані про результати якоїсь роботи, якогось процесу; дані про досягнення у чому-небудь; дані, які свідчать про кількість чого-небудь. За іншими визначеннями показник – кількісна характеристика певної властивості соціально-економічних об’єктів та процесів; якісна величина, що є результатом розрахунків чи вимірювання. Отже, економічні показники являють собою систематизовану та згруповану за певними принципами економічну інформацію.

Що до категорії “індикатор”, то в він трактується як цифровий показник зміни економічної величини, що використовується для обґрунтування економічної політики, спрямованості розвитку економічних процесів та оціннювання їх результативності. Індикатор (від латин. Іndicator (іndicatio) – показник, кажу, показую) – орієнтований економічний показник, вимірник, що дає змогу певною мірою передбачати, в якому напрямі варто очікувати розвиток економічних процесів.

В результаті дослідження  термінів “показник” та “індикатор”  виникає необхідність уточнення змісту цих категорій, їх взаємозв’язків та встановлення умов застосування цих категорій в межах управління розвитком підприємств. Проведені дослідження дають змогу стверджувати, що “показник” потрібно розглядати як кількісний вимірник стану, розвитку певного об’єкта (суб’єкта), процесу чи явища. Показники можуть бути індикаторами тоді, коли за їх допомогою відслідковують та аналізують тенденції зміни різних сфер діяльності підприємства. Тобто, із великої кількості показників вибирають ті, які є пріоритетними та відображають стан і динаміку основних напрямків діяльності. Отже, індикаторами можна вважати ключові показники, що систематично відстежуються, оцінюються та аналізуються, які дають змогу прогнозувати та відображати тенденції розвитку підприємства.

Загалом основні показники  можна групувати за такими напрямками діяльності підприємства: виробництво  і освоєння нових видів продукції; матеріально-технічне забезпечення; праця  і соціальний розвиток; інвестування; фінанси тощо. Крім того, показники можна класифікувати ще за такими ознаками,  як економічний зміст, економічне призначення, спосіб відображення властивостей предмету дослідження тощо.

Розрізняють також за часовим  горизонтом стратегічні та оперативні показники. Для стратегічних характерним є відбиття стратегічної сутності, а для оперативних – будь-яка сфера діяльності підприємства.

Системи індикаторів можна умовно поділити на діагностичні та інтерактивні. До того ж діагностичні системи забезпечують функціонування підприємств та не потребують постійної уваги з боку менеджерів, а інтерактивні – вимагають пильної та систематичної участі персоналу системи менеджменту, постійного навчання та самовдосконалення працівників, контролювання. Автори зазначають, що на підприємстві повинні використовуватись системи двох типів: діагностичні – в організаційно-запрограмованих сферах, та інтерактивні – у нестандартних незапрограмованих сферах. Діагностичні системи ґрунтуються на чітко визначених принципах: врахування кількісних критеріїв діяльності підприємства, закріплення відповідальних осіб за досягнення конкретних індикаторів, забезпечення опису взаємозв’язків між індикаторами, доступність збирання інформації стосовно індикаторів тощо. Інтерактивні системи, як правило, пов’язані із нефінансовими показниками, що призводить до додаткових затрат ресурсів, часу та зусиль для збирання інформації, аналізування тощо на відміну від фінансових показників, які достатньо повно представлені у стандартній статистичній звітності підприємств.

Дослідження показали, що до основних принципів формування системи показників оцінювання діяльності підприємств потрібно зарахувати:

- зв'язок індикаторів  зі стратегією розвитку підприємства  у довгостроковій перспективі; 

- релевантність (індикатори повинні чітко відображати головну мету і підпорядковані їй компліментарні цілі розвитку підприємства);

- цілісність охоплення  усіх сфер діяльності підприємства  та усіх ієрархічних рівнів управління, необхідність урахування як фінансових, так і нефінансових індикаторів;

- інтегрованість у систему  менеджменту підприємства та  інформаційна доступність індикаторів для усіх менеджерів;

- інформаційна прозорість, наочність та доступність індикаторів  (у систему входять такі показники, які можна оперативно відстежувати і які не потребують значних коштів щодо їх формування, а також є простими для аналізу і зіставлення даних);

- взаємоузгодженість, взаємозалежність та збалансованість індикаторів;

- формальне представлення  та кількісне вираження значень  індикаторів (розрахунок числових значень індикаторів за однозначними алгоритмами без жодних суб’єктивних оцінок, переведення якісних значень у кількісну шкалу на підставі теорії нечітких множин і формування лінгвістичних змінних);