Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Методи бюджетного регулювання

ЗМІСТ

1. Вступ……………………………………………………………………….3

Методи бюджетного регулювання…………………………………….....4
Склад техніко-економічного обґрунтування бюджету………………....7
Форми регулювання бюджету…………………………………………...15
Стадії бюджетного процесу, їх характеристика………………………..22
Список використаної літератури………………………………………...25

Вступ

Бюджет є вирішальною і провідною ланкою фінансової системи, через яку провадиться перерозподіл більшої частини національного доходу.

Бюджет об'єктивно необхідний для забезпечення існування держави, розвитку економіки і культури.

Утворення централізованого державного фонду грошових коштів необхідне не тільки для задоволення фінансових потреб держави, воно викликане передусім економічними потребами.

Розвиток економічних відносин в умовах переходу до ринку, їх зміцнення і вдосконалення потребує підвищення ролі бюджету як системи економічних відносин розподілу і перерозподілу національного доходу через державні фінанси. При цьому не можна забувати, що бюджет не тільки виконує розподільчі функції, а й бере активну участь у створенні фінансових ресурсів держави.

Держава планує бюджет, його доходи і видатки, регулює через доходи всі бюджети за рахунок передачі їм загальнодержавних доходів.

Форми і методи бюджетної роботи та бюджетного планування змінюються, але бюджет завжди є об'єктивною необхідністю.

1. МЕТОДИ БЮДЖЕТНОГО РЕГУЛЮВАННЯМ

Регулювання – явище багатогранне і багатопланове, і в залежності від того, на якому рівні та стосовно чого воно розглядається, воно може бути охарактеризоване і як форма чи вид діяльності, і як принцип, і як функція. Конкретніше державне регулювання визначає як вплив держави на відтворювальні процеси в економіці відповідними засобами з метою зорієнтувати суб’єктів господарювання і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної політики суспільного розвитку. Державне регулювання – це майже всі функції держави, пов’язані з економічною та економіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи.

Державне регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочергова увага приділяється регулюванню відносин власності та підприєм ництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, територіальних про порцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулювання економіки. Вод ночас з огляду на наявні особливі умови реформування вирішуються гострі економічні та соціальні проблеми, зок рема структурні перетворення, технологічні оновлення, по долання кризових явищ. Функції державного регулювання різноманітні. Фак тично, економічна роль уряду виявляється в таких широ ких масштабах, що досить важко скласти вичерпний пе релік його економічних функцій. Залежно від завдань уряду можна систематизувати функції державного регу лювання. Окремі економічні завдання уряду мають за мету підтримувати функціонування ринкової системи. У цій сфері виокремлюють дві найважливіші функції держав ного регулювання: забезпечення правової бази та гро мадського порядку, які сприяють ефективному функціо нуванню ринкової системи, і захист конкуренції.

Виконуючи функцію захисту конкуренції, уряд поси лює та модифікує функціонування ринкової системи. Тут важливого значення набувають такі функції державного регулювання:

• перерозподіл доходу і багатства;

• коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту;

• стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості та інфляції, що породжуються коливаннями економічної кон’юнктури;

• стимулювання економічного розвитку.

У країнах із розвиненою ринковою економікою наміри запровадження прямого державного контролю втілюють у життя завжди, коли ймовірним стає руйнування конкуренції. І тут держава намагається врахувати як інтереси окремих груп економічних суб’єктів, так і загальновизнані догреби суспільства у підтримуванні регульованого кон курентного порядку в країні. Державне регулювання по трібне за таких обставин[2].

1. У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів у галузі. Найчастіше цю обмеженість, покликану сформувати особливі умови ринкової діяльності, штучно створюють підприємства, які функціонують у цих галузях.

2. За ринкової монополії, коли йдеться про “неконкурентне ринкове витіснення”, тобто продавці через дискри мінацію цін або їх агресивне зниження намагаються ви тіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панів ного ринкового середовища.

3. Коли спостерігається побічна дія, тобто коли у про цесі виробництва або споживання товарів з’являються не доліки у ціновій системі. Ціна втрачає властивість показника обмеженості, бо до уваги беруться лише ті вигоди і невигоди, що їх визначає економічний суб’єкт. Побічний (екстернальний) ефект може бути і негативним, і позитивним. У першому випадку соціальні витрати перевищують особисті, а особиста вигода перевищує суспільну. Прикладом є шкода, заподіяна навколишньому середовищу: вирубування лісів, забруднення стічними водами морів, озер, річок. І навпаки, у разі позитивного побічного ефекту соціальна вигода перевищує особисті.

Отже, в умовах ринкової моделі господарювання не можна не до оцінювати ролі державного регулювання в управлінні господарською діяльністю. Закон України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” , визначив правові основи регуляторної діяльності державних органів на законодавчому рівні. Такий підхід до регламентації функції державного регулювання в сфері господарювання, на нашу думку, є виправданим, бо дає можливість ретельно впорядкувати зміст регуляторної діяльності, визначити основні принципи регулювання, завдання, уніфікувати форми та методи його здійснення. Зроблена класифікація є узагальнюючим прикладом різноманіття важелів, якими володіє держава для управління розвитком і ефективною діяльністю господарювання. У майбутньому планується побудувати систему методів та засобів державного регулювання. При розробці концепцій, програм розвитку, стратегій тощо, потрібно враховувати, що управління можливе лише через функцію регулювання.

2. СКЛАД ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОГО ОБГРУНТУВАННЯ

Розробка техніко-економічного обгрунтування (ТЕО) проекту здійснюється, як правило проектними установами, потім узгоджується з замовником та іншими зацікавленими особами, звичайно техніко-економічне обгрунтування складається з таких розділів:

початкові дані – посилання на постанови, рішення та інші документи, що є підгрунтям для розробки техніко-економічного обгрунтування (ТЕО) проекту, дані про технічний стан підприємства, що підлягає реконструкції або розширенню, оцінка його діяльності, техніко-економічні показники його роботи за останні три роки;
місце розташування об’єкту:

- обгрунтування вибору району, пункту, місця реалізації проекту;

- основні будівельні рішення, організація будівництва:

основні параметри конструкторських рішень по будівлям та спорудам;
карта розташування підприємства із зазначенням на ній основних автошляхів, залізниць, та водних шляхів, місця розташування будівель та споруд, енергетичного господарства, резервних площ для можливого розширення виробництва;
схеми земельних ділянок, питання власності на них, характеристика та обсяг стічних вод та шкідливих викидів, заходи по водокористуванню, охороні навколишнього середовища;
розташування ринків збуту та шляхи доступу до них;
вартість земельних ділянок та інвестиційні витрати;
одержання ліцензій або інших дозволів на земельні ділянки;
обсяги, особливості організації та строки будівельних робіт, потреба в будівельних матеріалах;
можливості використання потужностей підприємств будівельної індустрії, розташованих в районі будівництва;
розрахункова вартість будівництва;

масштаб проекту (обсяг виробництва продукції), номенклатура продукції, спеціалізація та коопераційні зв’язки підприємства, основні технічні дані та економічні показники продукції в порівнянні з показниками аналогічних видів продукції передових вітчизняних та закордонних підприємств:

обгрунтування конкурентоспроможності продукції на світовому ринку, її вплив на розширення експорту, зменшення імпорту та поповнення валютного запасу;
визначення спеціалізації та кооперації підприємства;
забезпечення підприємства сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, енергією, паливом, водою та трудовими ресурсами;
ринок збуту та його вплив на вибір обсягу виробництва;
екологічні, санітарні та інші обмеження на масштаби виробництва;
можливості розширення виробництва в майбутньому;

технологія:

основні технологічні рішення, склад підприємства, організація виробництва;
обгрунтування вибору технології виробництва та основного технологічного обладнання;
вимоги технології до інфраструктури;
екологічні аспекти технології;
можливості використання місцевих технологій та обладнання;
можливості використання уживаного технологічного обладнання із західних країн;

обладнання:

конкретний перелік обладнання із зазначенням його постачальників, обгрунтування вибору постачальника;
можливості ремонту обладнання та забезпечення запасними частинами;
забезпечення належного режиму експлуатації обладнання, необхідного рівня кваліфікації робочої сили;

перелік та характеристика об’єктів інфраструктури:

виробничих, адміністративних, складських, допоміжних, соціально-побутових будинків й споруд;
торговельної мережі;
наявного транспорту;
електропостачання;
водопостачання й каналізації;
соціальної інфраструктури;
у разі відсутності необхідних об’єктів інфраструктури необхідно передбачити хто, в які строки, за рахунок яких коштів їх створюватиме;

7) на закінчення наводяться дані про загальні вимоги до розробки, складання та затвердження ТЕО, перелік конструкторських та дослідницьких робіт, графік виконання проекту.

Усі експертні оцінки відбуваються з урахуванням аналізу всіх альтернативних варіантів рішень на кожному етапі аналізу. Відбір варіантів відбувається на основі юридичних, фінансових, екологічних обмежень та соціальної доцільності.

Технічний аналіз дозволяє визначити величину інвестиційних витрат за проектом та поточні витрати на випуск продукції. Це надає можливість при співставленні з прогнозним обсягом продажів зробити висновки щодо можливості реалізації проекту у да

Структура бізнес-плану.

1. Резюме (коротка характеристика інвестиційного проекту).

Із цього розділу інвестор повинен зробити висновок про відповідність проекту:

- його інвестиційній діяльності та інвестиційній стратегії,

- потенціалу наявних інвестиційних ресурсів;

- чи влаштовує його проект по періоду реалізації та термінам повернення вкладеного капіталу.

Резюме повинно включати:

- викладення концепції інвестиційного проекту, в яку включається обгрунтування мети підприємницької ідеї на основі вивчення ринку та можливостей розширення діяльності;

- ступінь розробки інвестиційного проекту – наявність проекту намірів з основними фінансово-економічними показниками, наявність типової документації та кошторису по проекту, наявність індивідуальної проектної документації та кошторису затрат з експертною оцінкою незалежного аудитора;

- необхідну сума інвестиційних ресурсів в національній валюті на момент розробки бізнес-плану ( при залучення іноземного інвестора, а також при високих темпах інфляції в доларах США); період здійснення інвестицій до початку ефективної експлуатації об’єкту; проектуємий період окупності об’єкту;

- для іноземних інвесторів повинно бути викладено основні положення державного та правового регулювання даного бізнесу в Україні.

2. Характеристика галузі, в якій реалізується інвестиційний проект.

- відповідність галузевої спрямованості інвестиційного проекту завданням структурної перебудови економіки України;

- тенденції розвитку попиту на продукцію галузі;

- рівень розвитку ринкових відносин в галузі;

- середній рівень прибутковості капіталу в галузі;

3. Характеристика продукту (послуг);

- особливості та привабливість для споживачів (клієнтів);

-достоїнства та переваги в порівняння з іншими продуктами (послугами);

- оцінка конкурентоспроможності по основним якісним ознакам, рівню цін, гарантіями та послугами після продажу;

- прогнозований загальний період життєвого циклу продукту та можливість його подальшого удосконалення;

- по окремим, принципово новим продуктам, необхідно обумовити необхідну форму правового захисту (патент, авторське право, торговий знак).

4. Розміщення об’єкту.

- дозволить оцінити інвестиційну привабливість регіону;

- розглянути потенційні переваги його конкретного місцезнаходження з позицій наближення до факторів виробництва або ринків збуту;

- ринкова оцінка земельного наділу, на якій знаходиться об’єкт, та територій, що до нього прилягають.

5. Аналіз ринку (найбільш складний розділ при розробці бізнес-плану).

Цей аналіз охоплює не тільки поточний, але і прогнозований стан даного ринку.

- характеристика потенційних покупців (клієнтів) даного продукту (послуги), їх особливості та можлива чисельність в рамках даного регіону.

- Оцінка нинішнього обсягу попиту (продажу) на продукт чи послугу на цьому ринку. Така оцінка, по можливості, повинна проводитися за останні три роки та включати як вітчизняні так і імпортні товари. ( Табл. № ).

- З врахуванням чисельності оптових та роздрібних покупців та характеристики сучасного стану попиту прогнозується можливий обсяг продаж в межах інвестиційного проекту, що розглядається (Табл. № ).

- Оцінка рівня та динаміки цін на продукцію. Така оцінка проводиться по внутрішньому ринку України в співвідношенні до світових цін на аналогічну продукцію. Згідно з результатами оцінки та виявлених тенденцій складається прогноз динаміки рівня цін на продукт на інвестиційний період (Табл. .№ )

- Оцінка сучасного та прогнозного рівня конкуренції на внутрішньому ринку. В процесі такої оцінки розглядається кількість підприємств, які виробляють аналогічну продукцію чи здійснюють аналогічну послугу, питому вагу основних підприємств в обсягу продаж в регіоні, появлення на ринку підприємств –конкурентів.

Запланований обсяг та структура виробництва продукту (здійснення послуг).

- Обгрунтовується загальний обсяг випуску продукцій (надання послуг) в середньому за рік при виході об’єкту інвестування на проекту потужність;

- Проводяться розрахунки по окремим асортиментним групам продукту ( послуги);

- Запланований обсяг та структура виробництва продукції (послуг) розраховується в: кількості одиниць, або інших одиницях виміру, в національній валюті, корегованій з врахуванням індексу цін без фактора інфляції, в доларах США. (Табл. № ).

Забезпечення випуску продукції (послуг) основними факторами виробництва.

- забезпечення випуску продукції (послуг) основними видами сировини, матеріалів, енергетичних ресурсів (Табл. № ).

- забезпечення випуску продукції (послуг) сучасною технологією (наявність у ініціатора інвестиційного проекту технології, що відповідає сучасним стандартам, необхідність придбання вітчизняних чи зарубіжних патентів, ліцензій, ноу-хау).

- Забезпечення випуску продукції (послуг) сучасним обладнанням. Вказується, чи є у наявності у ініціатора інвестиційного проекту необхідне обладнання, чи його треба придбати в Україні чи за кордоном.

- Забезпечення випуску продукції (послуг) відповідними виробничими приміщеннями та об’єктами виробничої інфраструктури. В наявності необхідні виробничі приміщення, чи необхідне їх розширення, придбання чи нове будівництво.

- Аналіз забезпечення випуску продукції (послуг) кадрами відповідної кваліфікації (Табл. № ).

Стратегія маркетингу

Розробляється як самостійний розділ бізнес-плану в наступних випадках:

а) при виході на ринок з принципово новим видом продукції (послуг);

б) при впровадженні на інших регіональних ринках;

в) при високому рівні конкуренції на відповідному товарному ринку (ринку послуг) даного регіону.

При відсутності найближчим часом проблем зі збутом та з конкуренцією, маркетингова стратегія може не розроблятися.

Якщо подібна необхідність є, то в даному розділі бізнес-плану повинно бути відображено:

- прогнозні цільові показники стратегії маркетингу (перш за все, обсяг свого сегменту на товарному ринку або ринку послуг свого регіону, інших регіонів України);

- основні заходи, що передбачуються цією стратегією.

Планування маркетингу – це логічна послідовність дій, яка призводить до формулювання цілей маркетингу та складання планів для їх досягнення. Для ефективного планування маркетингу необхідно забезпечити безперервний процес отримання інформації про зовнішнє оточення підприємства та діяльніть окремих підрозділів підприємства.

Метою маркетингу є визначення, створення та підтримка конкурентних переваг підприємства.

При розробці планів маркетингу необхідно дотримуватися наступних основних принципів:

Спочатку спланувати стратегічний план маркетингу. Стратегічний план маркетингу повинен охоплювати період в 3-5 років, і тільки після його розробки і затвердження повинен розроблятися річний план маркетингу. Не рекомендується спочатку писати річний план, а потім займатися його екстраполяцією.
Для досягнення мети планування маркетингу необхідно розташувати його якомога ближче ло споживача. Необхідно організувати дії компанії більше біля груп замовників, ніж коло функціональних напрямків діяльності компанії і забезпечити планування маркетингу для кожної групи.
Для ефективного планування маркетингу необхідно забезпечити безперервний процес отримання інформації про зовнішнє середовище та про стратегічні одиниці бізнесу компанії, який повинен стати основою маркетингової інформаційної системи компанії.
Інформація повинна сумуватися в SWOT- аналіз (strength- сила, weakness-слабість, opportunity-можливість, threat – загроза). Інформація є основою для аудиту маркетингу, на базі якого будується план маркетингу. Інформація повинна бути відповідним чином опрацьована та оцінена для використання в плануванні при прийнятті рішень.

3. ФОРМИ РЕГУЛЮВАННЯ БЮДЖЕТУ

Бюджет об'єктивно необхідний для забезпечення існування держави, розвитку економіки і культури.

Було б великою помилкою сприймати державний бюджет як своєрідну касу: до неї, з одного боку, державні кошти надходять і з неї ж, з іншого боку, витрачаються на різні потреби держави. Таке сприйняття не дозволяє бачити головного — економічних відносин, які зумовлюють створення й використання централізованого фонду грошових коштів через бюджет. Необхідно пам'ятати, що за сухими цифрами бюджету стоїть реальне життя. Джерела надходжень коштів до бюджету, їх спрямування і використання у процесі розширеного відтворення визначаються системою економічних відносин, характером суспільних відносин, які становлять матеріальну основу фінансів.

Держава через бюджет акумулює велику частину національного доходу і фінансує народне господарство та увесь соціально-культурний розвиток, керує цими процесами, контролює додержання строгої економії коштів і зростання їх надходжень, а через них домагається скорочення дефіциту бюджету.

Структура доходів і видатків бюджету кожної держави визначається економічним ладом суспільства, природою і функціями держави. Наприклад, у державах з розвинутою ринковою економікою доходи бюджету формуються без безпосереднього зв'язку з виробничим процесом, через систему податків. Розмір доходів бюджету в них на наступний рік утверджується на основі приросту чи зменшення доходів на наступний рік порівняно з минулим періодом, що пов'язано із введенням поправочного коефіцієнта, вирахуваного на основі середніх даних за кілька років. У зв'язку з цим не можна порівнювати систему формування бюджетів розвинутих ринкових держав з бюджетом нашої держави, яка перебуває на порозі ринкової економіки, тому що у нас довгий час була пряма залежність між матеріальним виробництвом, де створювався національний доход, і ростом державного централізованого фонду фінансових ресурсів. Відмова від практики фінансового планування доходів і видатків бюджету держави веде до тяжких наслідків — незбалансованості й різкого дефіциту бюджету.

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

Форми участі органів влади й управління у процесах формування фінансів та бюджету різні, але спільним для них є управління податковою політикою, бюджетним фінансуванням і регулюванням усіх бюджетів — від державного до сільського.

У бюджетній системі України наявні різноманітні бюджети, а тому їх регулювання в умовах ринкової економіки — дуже складна справа. При цьому дається в знаки й те, що в літературі регулювання бюджетів освітлене недостатньо.

Можна виділити чотири форми регулювання бюджетів:

1. Централізована, здійснювана Мінфіном з метою вирівнювання можливостей одержання доходів і фінансування видатків усіма місцевими органами держави.

2. Децентралізована, основою якої є фінансова самостійність місцевих рад.

3. Забезпечення джерелами доходів усіх ланок бюджетної системи.

4. Забезпечення бюджетним фінансуванням усіх галузей народного господарства.

У Верховній Раді і на місцях йдуть суперечки щодо централізованої і децентралізованої форм регулювання доходів місцевих бюджетів.

Розширивши права і водночас підвищивши відповідальність місцевих рад за економічні результати діяльності (особливо у вирішенні соціальних і економічних питань), держава не підкріпила ради реальними джерелами доходів або ж фінансовою базою. Проте добре відомо, що без фінансів жодна влада не діятиме.

Фінансові кошти, як і раніше, нагромаджуються у державному бюджеті як загальнодержавні податки і обов'язкові платежі, господарем яких є Верховна Рада України, що розподіляє ці кошти між державою і місцевими органами влади у вигляді відрахувань.

Не можна забувати, що самостійність місцевих органів влади формується в умовах жорстокої фінансової кризи — дедалі більше зростаючого державного боргу України, бюджетного дефіциту та інфляції, яка є найбільш жорстокою формою фінансової кризи.

Таке положення з фінансами не дає змоги встановити стабільні нормативи відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних податків і обов'язкових платежів.

Для самостійного затвердження бюджетів необхідно, аби кожна рада народних депутатів мала на перспективу не тільки свої, закріплені за нею доходи, а й розміри відрахувань від загальнодержавних доходів і податків. До чого веде відсутність установлених таких нормативів, ми добре обізнані на прикладі затвердження бюджетів у зовсім недалекому минулому. Теоретично самостійні бюджети місцевих рад народних депутатів цілком і повністю залежать від загальнодержавних доходів, які будуть передані їм на черговий рік. Сама ж частка відрахувань визначається тільки після того, як Верховна Рада України схвалить Закон про Державний бюджет.

Відсутність механізму регулювання грошових надходжень населення і гіпертрофія частини економіки, зайнятої виробництвом товарів і послуг для населення.

Методи бюджетного регулювання 📙 Контрольная → 🆔 88744