Методика комплексної оцінки інтенсифікацї та ефективності виробництва

Завдання № 16

1. Методика комплексної оцінки інтенсифікацї та ефективності виробництва.

Важливим фактором розвитку й інтенсифікації виробництва є стабільна забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами та їх раціональне використання. У процесі аналізу роботи підприємства потрібно розв'язати питання, пов'язані з пошуком резервів зниження матеріальних витрат і збільшенням на цій основі обсягів реалізації та фінансових результатів господарсько-фінансової діяльності.

Одним із головних факторів, що впливає на величину прибутку, є рівень матеріальних запасів. Питанням удосконалення аналізу виробничих запасів та управління ними є найважливішим у процесі виробництва. Виробничі запаси беруть участь у виробництві й використовуються впродовж операційного циклу. Світовий досвід доводить, що процедури аналізу виробничих запасів є оперативними й мають базуватися на таких принципах:

• замовляти тільки те, що потрібно підприємству, не погоджуючись на спокусливі пропозиції;
• мати мінімальний рівень запасів, який відповідає обсягу продажу і термінам можливого поповнення запасів;
• зберігати запаси за допомогою конкретної системи складування та використовувати їх у міру надходження;
• чітко і правильно маркувати запаси;
• дотримуватися встановлених правил розвантаження та складування матеріалів, перевіряти їх кількість і стан перед підписанням відповідних документів.

У процесі аналізу потрібно, насамперед, дати оцінку того, наскільки підприємство було в цілому забезпечене необхідними матеріальними ресурсами. Тому для проведення аналізу забезпеченості підприємства виробничими запасами спочатку потрібно з'ясувати їх загальний обсяг за звітний період, оцінюючи структуру виробничих запасів.

Для характеристики ефективності використання виробничих запасів можна застосувати систему узагальнювальних та одиничних показників. До узагальнювальних показників відносять матеріаломісткість, матеріаловіддачу та питому вагу матеріальних витрат у собівартості продукції. До одиничних показників можна віднести коефіцієнти використання окремих видів матеріалів, показник конструктивної, технологічної матеріаломісткості тощо.

Необхідно проаналізувати матеріальні ресурси виробництва за кілька років і виявити динаміку цих показників зіставленням обсягу матеріальних ресурсів кожного року з базовим періодом.

Далі необхідно вказати основні причини зменшення, серед яких переважають такі причини, як розриви господарських зв'язків із колишніми союзними республіками, а у зв'язку з цим виникають проблеми з ресурсним забезпеченням і збутом продукції, невисокий рівень якості продукції, що виробляється багатьма вітчизняними підприємствами, у результаті чого продукція є неконкурентоспроможною на світовому ринку, митні бар'єри з країнами ближнього зарубіжжя, взаємні неплатежі.

Треба провести експрес-аналіз діяльності підприємства в цілому та всебічний аналіз його виробничих запасів, який здійснюється поступово, по декількох етапах. У таблиці наведена комплексна методика аналізу виробничих запасів.

Однією з найважливіших проблем розвитку економіки на сучасному етапі є підвищення рівня інтенсифікації процесів на промисловому підприємстві, що сприяють його розвитку та забезпеченню адаптованості до змін зовнішнього середовища. Підвищення рівня інтенсифікації розвитку в цілому та інтенсифікації виробництва зумовлене впливом науково-технічного прогресу та науково-технічної революції. Необхідною умовою для інтенсифікації є новітні розробки та сучасні технології. А сам процес інтенсифікації потребує залучення додаткових ресурсів та відповідних витрат.

Отже, на сучасному етапі розвитку економіки України перед промисловими підприємствами постають завдання, пов’язані з вибором найбільш ефективного та доцільного варіанта реалізації цих витрат, їх кількості та якості, конкретизації програм використання ресурсів у забезпеченні інтенсифікації виробництва, тобто управління інтенсифікаційними процесами.

Інтенсивність є напруженістю процесу, яка характеризується мірою віддачі кожного з використовуваних факторів, ресурсів, тобто, якісною характеристикою, що виражає високу міру, ступінь сили, напруженості, насиченості якогось прояву чи процесу.

Інтенсифікація розвитку виробництва, як процес, є посиленням, збільшенням напруженості, продуктивності, дієвості; процесом суспільного виробництва, що базується на застосуванні найефективніших засобів і предметів праці, кваліфікованої робочої сили, передових форм і методів організації праці, зростаючої інформованості про найновіші досягнення науково-технічного прогресу тощо.

Метою інтенсифікації розвитку виробництва є підвищення продуктивності його функціонування, а механізмами – технічні, організаційно-економічні та інші заходи, що дозволяють підвищити продуктивність виробничих, інноваційних, інвестиційних, соціальних та інших процесів на підприємстві за певних умов.

Для інтенсифікації розвитку в цілому необхідними умовами є не тільки наявність матеріально-технічної бази, що її забезпечує, а й інноваційні методи організації управління, технології тощо. При оцінюванні процесів інтенсифікації розвитку необхідно застосовувати системний підхід, який забезпечує найбільшу ефективність. Адже підприємство як відкрита система складається з підсистем, які мають певну самостійність і організаційну автономію, та процесів, при проведенні яких відбувається розвиток підприємства в цілому. Але при управлінні процесом інтенсифікації розвитку промислового підприємства слід дотримуватись принципу пропорційності між напрямами інтенсифікації, наприклад інтенсифікацією робочої сили та інтенсифікацією використання машин та устаткування, інтенсифікацією робочої сили та інтенсифікацією соціального розвитку тощо.

Слід розрізняти поняття «інтенсивність» та «економічна ефективність». Так, характеризувати рівень інтенсифікації через співвідношення результатів виробництва до його витрат є недоцільним. Адже економічна ефективність є досягненням найбільших результатів за найменших витрат праці. Тобто вона характеризується відношенням результату та витрат певного заходу, що має на меті підвищення продуктивності виробництва. У той час інтенсифікація математично характеризує динаміку результативності (продуктивності) певного економічно-технологічного процесу (зокрема, виробничого процесу), що може бути відображено за допомогою відповідних індексів. Про наявність інтенсифікації будуть свідчити значення відповідних індексів, що перевищують одиницю. Рівень інтенсифікації при цьому характеризується математичною величиною відповідних індексів, що характеризують певний процес виробництва.

При цьому наявність певної загальної економії тих чи інших видів ресурсів унаслідок інтенсифікації може не спостерігатися, адже збільшення загального обсягу їх використання за рахунок певних факторів зазвичай перекриває обсяг економії. А фактичну економію ресурсів можна констатувати лише на основі результатів аналізу питомих показників у динаміці.

Рисунок 1 - Класифікації напрямів інтенсифікації розвитку виробництва

Методика оцінювання рівня інтенсифікації розвитку підприємства повинна бути гнучкою та адаптаційною щодо змін зовнішнього середовища, а також ураховувати можливість зміни вхідних параметрів, використання як кількісних (натуральних та вартісних), так і якісних показників.

Інтегральний показник рівня інтенсифікації розвитку підприємства складається з комплексних та часткових показників, які характеризують рівень інтенсифікації за окремими напрямами, зокрема формуванням, залученням та використанням тих чи інших видів ресурсів.

Частковими показниками оцінки рівня інтенсифікації можуть бути показники ресурсної ефективності (матеріаломісткість, фондомісткість, трудомісткість) та показники окремих напрямів розвитку. Крім того, оцінку інтенсивності розвитку доцільно визначати через індекси відповідних показників, що характеризують чинники розвитку підприємства у сучасних умовах. Так, для оцінювання рівня інтенсифікації розвитку підприємства запропоновано систему показників та методику інтегральної оцінки, яка складається з певних етапів:

1. Формування бази вхідних даних – часткових показників оцінки рівня інтенсифікації розвитку підприємства, які є найбільш важливими та адекватними умовам функціонування підприємства.
2. Побудова структури «розвитку підприємства» з визначенням напрямів його аналізу та комплексних показників їх оцінки.
3. Розрахунок значень часткових показників – індексів за окремими напрямами розвитку:
1. інтенсифікація виробничої діяльності:
• інтенсифікація формування та використання трудових ресурсі;
• інтенсифікація формування та використання основних фондів;
• інтенсифікація використання матеріальних ресурсів;
• інтенсифікація розвитку технологій та організації виробництва;
• інтенсифікація забезпечення послугами виробничої інфраструктури.
2. інтенсифікація маркетингової діяльності;
3. інтенсифікація інвестиційної діяльності;
4. інтенсифікація інноваційної діяльності;
5. інтенсифікація фінансової діяльності;
6. інтенсифікація соціального розвитку.
4. Оцінка значущості складових – комплексним та частковим показникам призначаються питомі ваги, що характеризують їх важливість для оцінювання. Визначення рівня розвитку підприємства за допомогою інтегрального показника інтенсифікаційних. У разі, коли коефіцієнт інтегральної оцінки рівня інтенсивності розвитку підприємства більший за одиницю та зростає – рівень інтенсивності є задовільним, в іншому випадку – незадовільним.

Проаналізувавши сильні й слабкі сторони у функціонуванні підприємства, визначають ефективність виробництва.

Ефективність суспільного виробництва - це якісна характеристика, яка відображає рівень розвитку продуктивних сил і ступінь забезпечення потреб суспільства. Її визначають і оцінюють шляхом зіставлення результатів виробництва та витрат. Підвищення ефективності виробництва знаходить своє відображення в зростанні добробуту населення.

Під економічним ефектом розуміється результат людської праці, яка спрямована на виробництво матеріальних благ. У практиці економічних розрахунків розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну економічну ефективність.

Загальна (абсолютна) ефективність ресурсів може визначатися на всіх рівнях господарювання й характеризує загальну величину економічного ефекту в порівнянні з окремими видами витрат ресурсів. Визначення загальної ефективності виробництва базується на обчисленні показників, які характеризують рівень використання основних ресурсів. Ці показники можна об'єднати в основні групи:

• узагальнюючі (сукупні);
• праці;
• основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень;
• матеріальних, в тому числі земельних ресурсів;
• науково-технічного прогресу;
• зовнішньоекономічної діяльності.

До узагальнюючих показників ефективності на рівні економіки та регіонів зокрема належать: зростання та обсяги виробництва національного доходу на душу населення; відносна економія основних виробничих фондів, матеріальних витрат (без амортизації), фонду оплати праці у сфері матеріального виробництва; співвідношення доданого продукту до фонду оплати праці в матеріальному виробництві; рівень рентабельності як співвідношення доданого продукту або прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних виробничих фондів; зниження витрат виробництва та обігу на 1 грн. валового національного продукту.

Основними показниками соціальної направленості економічного зростання є: у сфері виробництва — динаміка частки зайнятих некваліфікованою фізичною працею; у сфері розподілу — динаміка реальних доходів населення; у сфері обміну — розвиток матеріальної бази торгівлі та громадського харчування; у сфері споживання — фонд споживання та фонд невиробничого накопичення. Ці показники разом з показниками матеріаломісткості, трудомісткості, фондовіддачі характеризують структуру продукції. На основі співвідношення прибутку й витрат можна визначити напрями раціонального використання матеріальних, фінансових та трудових ресурсів.

До системи узагальнюючих показників економічної ефективності традиційно відносять рентабельність продукції та виробничих фондів, виробництво продукції на 1 грн. затрат, відносну економію основних і оборотних фондів, а також матеріальних та трудових витрат і фонду оплати праці. Показниками загальної економічної ефективності використовуваних ресурсів є: показники використання трудових ресурсів (зростання продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок продуктивності праці, економія живої праці); показники використання основних фондів, обігових коштів і капітальних вкладень (фондовіддача, обертання обігових коштів, питомі капітальні вкладення); показники використання матеріальних ресурсів (матеріаломісткість, матеріаловіддача й питома матеріалоємність).

Призначення порівняльної економічної ефективності полягає у визначенні найбільш вигідного варіанта господарського рішення. Вона розраховується під час розробки та впровадження нової техніки, вирішення питань виробництва й застосування взаємозамінних матеріалів і продукції, під час проектування будівництва та реконструкції підприємств. Тут слід порівняти величину додаткових капітальних вкладень з економією поточних витрат завдяки більш низькій собівартості продукції. Таке зіставлення проводиться на основі визначення терміну окупності додаткових капітальних вкладень, який є відношенням величини капітальних вкладень і величини собівартості продукції. Термін окупності визначає час, протягом якого додаткові капітальні вкладення окупляться за рахунок економії від зниження собівартості продукції. Показник, обернений до терміну окупності, називається коефіцієнтом ефективності додаткових капітальних вкладень. При порівнянні варіантів рекомендується користуватися приведеними витратами, які є сумою капітальних вкладень і поточних витрат. Мінімальні приведені витрати визначать найбільш ефективний варіант.

Для аналізу та прогнозування показників ефективності національного виробництва використовують метод порівнянь. Індекс виробленого національного доходу на душу населення характеризує темпи зростання ресурсів суспільства, які можуть бути використані для підвищення рівня життя народу та подальшого розвитку суспільного виробництва. Його розраховують за даними обсягу створеного національного доходу або чистої продукції та середньорічної чисельності населення. Показник виробництва національного доходу або чистої продукції на 1 грн. витрат відображає сукупну ефективність витрат ресурсів. Його визначають як відношення національного доходу (чистої продукції) до обсягів витрат у галузях матеріального виробництва.

Ефективність використання живої праці визначається за допомогою показників темпів зростання продуктивності праці як вирішальної умови подальшого розвитку виробництва та підвищення добробуту народу. Показником рівня продуктивності суспільної праці в цілому по країні є виробництво національного доходу на одного середньооблікового працівника сфери матеріального виробництва, а по галузях економіки — виробництво чистої, товарної (валової) продукції (робіт) на одного середньооблікового працівника. Для комплексної оцінки ефективності використання праці на макрорівні застосовують такі показники: темпи зростання продуктивності суспільної праці; частка приросту національного доходу за рахунок підвищення продуктивності суспільної праці; економія живої праці — відносне вивільнення середньорічної чисельності працівників виробничої сфери; співвідношення темпів приросту продуктивності суспільної праці та приросту середньої оплати праці одного працівника сфери матеріального виробництва. Для більш глибокого обгрунтування підвищення ефективності праці показники її продуктивності необхідно порівнювати із зростанням фондоозброєності та електроозброєності. При цьому мають передбачатися випереджаючі темпи підвищення продуктивності праці порівняно з темпами зростання фондо- та електроозброєності, і передусім за рахунок підвищення технічного рівня основних фондів і впровадження досконалішої нової техніки та сучасних технологій.

Узагальнюючим показником рівня використання основних виробничих фондів є фондовіддача. Її визначають як відношення обсягу виробленої (товарної, валової, чистої) продукції (або в натуральному виразі) чи створеного національного доходу за певний період (рік) до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів. Ефективність використання оборотних фондів і нормованих обігових коштів характеризується кількістю обертів у днях, їх витратами на 1 грн. валового національного продукту. Ефективність використання капітальних вкладень обчислюють як відношення приросту національного доходу при заданій його матеріальній структурі в порівнянних цінах до обсягу капітальних вкладень, що зумовили цей приріст. Термін окупності капітальних вкладень в економіці розраховують як відношення капітальних вкладень до обсягу приросту валового національного продукту. Ефективність використання матеріальних ресурсів на макрорівні характеризують такі показники: матеріальні витрати (без амортизації) на 1 грн. валового національного продукту; витрати найважливіших видів матеріальних ресурсів у натуральному виразі на 1 млн. грн. валового національного продукту та національного доходу; відношення темпів приросту матеріальних витрат (без амортизації) до темпів приросту валового національного продукту та національного доходу. Під час обгрунтування планів підвищення ефективності виробництва поряд з розглянутою системою взаємопов'язаних показників мають широко застосовуватися специфічні техніко-економічні показники, які відображають удосконалення технології виробництва, широкий розвиток комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, упровадження нового устаткування, заміну коштовної дефіцитної сировини й матеріалів. Ефективність зовнішньоекономічних зв'язків визначає обсяг виробництва продукції на експорт та ефективність зовнішньої торгівлі.

2. Класифікація методів і прийомів аналізу.

Важливе місце в системі комплексного економічного аналізу займає оцінка господарської діяльності, що є узагальнювальний висновок про результати діяльності на основі якісного і кількісного аналізу господарських процесів, відбиваних системою показників. Оцінка діяльності об'єкту проводиться на першому етапі комплексного економічного аналізу, коли визначаються основні напрями аналітичної роботи (попередня оцінка); і на завершальному етапі, коли підводяться підсумки аналізу (остаточна оцінка). Остаточна оцінка є важливим інформаційним джерелом для обґрунтування і ухвалення оптимального управлінського рішення в конкретній ситуації.

Метою фінансового аналізу є отримання невеликої кількості ключових (найбільш інформативних) параметрів, які дають об’єктивну та точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків та збитків, змін в структурі активів і пасивів, в розрахунках з дебіторами та кредиторами. При цьому аналітика та менеджера можуть цікавити як поточний стан підприємства так і його проекція на найближчу або більш віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану. Але не лише часові межі визначають альтернативність цілей фінансового аналізу. Вони залежать також від цілей суб’єктів фінансового аналізу, тобто конкретних користувачів фінансової інформації. Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

- балансу (форма №1);

- звіту про фінансові  результати (форма №2);

- звіту про рух грошових  коштів (форма №3);

- звіту про власний  капітал (форма №4);

- дані статистичної звітності  та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою. Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємопов’язані один з одним. Їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу і пасиву і свідчить про те, як певний час розподілено активи і пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залучено капіталу. З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги бухгалтерської звітності.

Вона повинна уможливлювати:

• оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;
• оцінку наявних у підприємства ресурсів та ефективності їх використання;
• прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Вихідною базою фінансового аналізу виступають дані бухгалтерського обліку та звітності, аналітичний перегляд якого повинен відтворити всі аспекти господарської діяльності та здійснених операцій у формі руху капіталу.

Фінансовий аналіз – це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних.

Стандартизація бухгалтерського обліку – це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки та відображення у фінансових звітах окремих об’єктів бухгалтерського обліку.

Головний принцип вивчення фінансових звітів – це дедуктивний метод, тобто від загального до часткового. Даний метод потрібно використовувати багаторазово. В ході даного аналізу відтворюється історична та логічна послідовність господарських фактів та подій, спрямованість та сила їх впливу на результати діяльності.

Фінансова звітність повинна надати достовірну та порівнянну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО передбачає наявність у ній даних про: підприємство, дату звітності та звітний період, валюту звітності та одиницю її виміру, відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди, облікову політику підприємства та її зміни, аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів, консолідацію фінансових звітів, припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності, обмеження щодо володіння активами, участь у спільних підприємствах, виявленні помилки та пов’язані з ними коригування, переоцінку статей фінансових звітів, іншу інформацію.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змін, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства (табл. 1).

Таблиця 1 - Призначення основних компонентів фінансової звітності

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення. Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1. горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом. При горизонтальному аналізі порівнюються фінансові показники підприємства за балансом (форма №1), звітом про фінансові результати (форма №2), звітом про рух грошових коштів (форма №3); звітом про власний капітал (форма №4) з показниками попереднього періоду;
2. вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат. Найчастіше використовують для структурного аналізу активів та пасиву за балансом (форма №1), структурного аналізу грошових потоків за звітом про рух грошових коштів (форма №3);
3. трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану. При трендовому аналізі порівнюються фінансові показники підприємства за балансом (форма №1), звітом про фінансові результати (форма №2), звітом про рух грошових коштів (форма №3); звітом про власний капітал (форма №4) за ряд попередніх періодів (3 – 5 років);
4. аналіз відносних показників (коефіцієнтів) — розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників. Фінансові коефіцієнти є вихідною базою для наступного факторного аналізу фінансового стану підприємства. Вихідні дані для розрахунків беруться з балансу (форма №1) та звіту про фінансові результати (форма №2);
5. порівняльний аналіз — внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками. Дані підприємства (з форм №1, №2, №3, №4) порівнюються з даними підприємств конкурентів та  середньогалузевими та середніми показниками за статистичними збірниками;
6. факторний аналіз — визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з’єднують у загальний результативний показник. Для виявлення впливу факторів використовуються як дані фінансової звітності підприємства (з форм №1, №2, №3, №4) так і дані синтетичного та аналітичного бухгалтерського обліку підприємства (Головна книга, журнали-ордери).

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема. Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв’язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

• експертних оцінок і сценаріїв. Сутність його полягає у збиранні думок спеціалістів щодо поставленої проблеми, подальше опрацювання їх і використання в аналітичній роботі. Для оцінювання думок експертів про ступінь важливості впливу факторів найчастіше використовують анкетне ранжироване опитування;
• психологічні;
• морфологічний. Даний метод базується на використанні морфологічних матриць, з допомогою яких забезпечується системний пошук взаємозв’язків між всіма її елементами в межах проблеми, що вивчається;
• порівняльні. Кожен показник і кожна цифра, отримувані в аналітичному дослідженні, мають значення лише в порівнянні із відомими показниками і цифрами. При застосуванні цього прийому аналізований показник порівнюють з базовим;
• побудови системи показників. Цей метод використовується для здійснення умови зіставлення. Перерахунок показників полягає у корегуванні показника. Коригуються і перераховуються показники при аналізі виконання плану, динаміки за ряд років, двох підприємств, закордонного досвіду, при аналізі впливу цінового механізму, інфляції;
• побудови системи аналітичних таблиць. Таблиці широко застосовуються для унаочнення методики аналітичних розрахунків, отриманих результатів аналізу, групування показників і виявлення резервів. За допомогою таблиць краще сприймається аналітична інформація при вивченні явищ і процесів за допомогою згрупування показників і цифр, розташованих в певному порядку. Таблиця є раціональнішою, компактнішою, яскравішою формою відображення аналітичного процесу, ніж текстовий варіант викладення аналітичного матеріалу.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

• ланцюгових підстановок. Ґрунтується на отриманні ряду коректованих значень узагальнюючого показника шляхом послідовної заміни базисних значень факторів-співмножників фактичними;
• арифметичних різниць. Застосовують цей метод для розрахунку впливу факторів на відхилення результативного показника тільки в мультиплікативних та змішаних моделях. При його використанні спочатку знаходять абсолютні відхилення по кожному фактору. Потім величину впливу факторів обчислюють множенням абсолютного відхилення досліджуваного фактора на базову величину факторів;
• балансовий. Застосовується у випадках, коли необхідно дослідити співвідношення двох груп взаємопов’язаних  економічних показників, підсумки яких рівні між собою. Найбільше він використовується у фінансовому аналізі;
• виокремлення ізольованого впливу факторів. Дає можливість на основі знань економічної теорії упорядкувати аналіз, сприяє комплексному розгляду факторів впливу, вказує на значимість кожного з них, є основою математичного моделювання взаємозалежності різних показників і факторів;
• відсоткових чисел. Величина, отримана в результаті співставлення двох однорідних показників, один з яких приймається за одиницю, називається коефіцієнтом. Особливою формою відносних величин є відсотки, при яких базисна величина приймається не за 1, а за 100;
• диференційний. Використовують формулу повного диференціала для розрахунку окремих факторів на зміну узагальнюючого показника;
• інтегральний. Використання даного способу дозволяє отримати більш точні результати розрахунку впливу факторів в порівнянні з способами ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць і уникнути неоднозначної оцінки впливу факторів тому, що в даному випадку результати не залежать від місцезнаходження факторів в моделі, а додатковий приріст результативного показника, який утворився від взаємодії факторів, розкладається між ними порівну;
• логарифмічний. На відміну від інтегрального метода при логарифмуванні використовуються не абсолютні прирости показників, а індекси їх приросту.
• простих і складних відсотків. Концепція впливу факторів в часі відіграє основоположну роль в практиці фінансових розрахунків;
• дисконтування. Використовується для вираження майбутнього доходу в поточній вартості.