Аграрне підприємство економічні засади функціонування виробництва та існування

ЗМІСТ 

ВСТУП

Розділ І.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАСАД ВИРОБНИЦТВА ТА ІСНУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1.Поняття та види сільськогосподарських підприємств і їх об’єднань

1.2. Розвиток аграрних підприємств в Україні

Розділ ІІ.ОСОБЛИВОСТІ  ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ  АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

2.1.Механізм реструктуризації  КСП і врегулювання майнових  відносин

2.2. Економічні засади функціонування селянських (фермерських) господарств

2.3. Загальні основи функціонування аграрних приватних підприємств

2.4.Створення та діяльність сільськогосподарських виробничих кооперативів

Розділ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

3.1.Шляхи вдосконалення державного регулювання господарської діяльності аграрних підприємств

3.2.Основні напрямки удосконалення цінового аспекту господарювання аграрних підприємств

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Ринкові умови функціонування аграрних підприємств кардинально  змінили економічний механізм господарювання.

Актуальність теми курсової роботи зумовлена практикою останніх років, яка показала безперспективність окремих змін у господарській діяль-ності аграрних підприємств як в економічному, так і в цілому механізмі господарювання. Нормальне функціонування ринку припускає насичення його необхідними населенню дешевими та якісними продуктами, одержання економічної вигоди всіма його учасниками. Ефективна реалізація сільсько-господарської продукції в умовах ринку відіграє важливу роль, але все таки основою залишається виробництво.

Актуальність проблеми господарювання аграрних підприємств, їх економічного механізму зумовлена тим, що на сьогодні механізм керування, методи господарювання, фінансування, кредитування, ціноутворення  поки що не відповідають повною мірою  сучасним ринковим вимогам, тому що функціонування ринкової економіки вимагає удосконалення  господарського механізму та системи державного регулювання.

Для сільського господарства дана проблема особливо актуальна, оскі-льки в багатьох аграрних підприємствах не тільки не утворюються накопиче-ння, але й не відшкодовуються витрати на виробництво продукції через серйозне порушення еквівалентності обміну між сільським господарством та іншими галузями економіки.

Сьогодні немає чіткої концепції подальшого розвитку й удосконалення економічного механізму господарювання аграрних підприємств. Розробка теорії економічного механізму господарювання велася без урахування особ-ливостей розвитку регіонів. На сучасному етапі розвитку аграрної економіки України актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю створення умов для формування важелів і стимулів економічного механізму на регіональному рівні з метою підвищення ефективності сільського господар-ства і продовольчої безпеки регіону та країни в цілому.

Окремі питання регулювання  економіки аграрних підприємств  і АПК у цілому досліджені в  роботах В.Г. Андрійчука, В.І. Богачева, Я.К.Бєлоусько, П.І. Гайдуцького, М.Я. Дем¢яненка, І.І. Лукінова, Ю.О.Лупенка, М.Й. Малика, В.Я. Месель-Веселяка, М.Г. Співака, В.Г.Ткаченко.

Разом із тим залишаються  недостатньо дослідженими питання  регулю-вання економічного механізму функціонування аграрних підприємств, спря-мовані на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

Основною метою дослідження  є обґрунтування науково-методологіч-них основ функціонування аграрних підприємств.

Відповідно до зазначеної мети необхідно вирішити такі завдання:

-висвітлити поняття та види сільськогосподарських підприємств і їх об’єднань;

-проаналізувати розвиток аграрних підприємств в Україні;

-розглянути особливості організаційно-правового статусу аграрних підприємств

-проаналізувати шляхи  вдосконалення функціонування аграрних  підприємств.

Об’єктом дослідження є організаційно-економічний механізм функціо-нування аграрних підприємств і їх розвиток у трансформаційних умовах ринкової економіки.

Предметом дослідження є  сукупність теоретичних, методичних і  прак-тичних проблем економічного характеру, пов’язаних із підвищенням ефек-тивності функціонування аграрних підприємств у контексті забезпечення стабільного і збалансованого продовольчого ринку України.

Розділ І.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАСАД ВИРОБНИЦТВА  ТА ІСНУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1.Поняття та  види сільськогосподарських підприємств  і їх об’єднань

На початку 90-х років  Україна розпочала побудову багатоукладної змішаної економіки, яка базується  на різних формах власності і господарю-вання. Але ефективність її значною мірою залежить від співвідношення рин-кового і неринкового секторів та їх взаємодії. Як свідчить світовий досвід, ринковий сектор повинен бути переважаючим, у ньому має працювати біль-шість активного населення. Своєю динамічністю і високою ефективністю він активно впливає на неринковий сектор, забезпечуючи загальний високий рі-вень розвитку економіки. Це дає підстави говорити, що така економіка є ринковою, головною ланкою якої виступають підприємства.

Підприємство - це самостійний суб’єкт господарювання, який має пра-ва юридичної особи і здійснює свою діяльність (виробничу, комерційну, нау-ково-дослідну) з метою одержання прибутку. Таке визначення підприємства є узагальненим. Проте специфічні особливості сільського господарства накладають свій відбиток на діяльність організаційних форм господарювання в цій галузі, тому виникає необхідність в уточненні визначення поняття аграрного (сільськогосподарського) підприємства [10, с.28].

Сільськогосподарське (аграрне) підприємство - це юридична особа, ос-новним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподар-ської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки. Підприємства в Україні функціонують відповідно до їх правового статусу, визначеного законами «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію».

В умовах ринкової економіки  підприємство не може ефективно працю-вати, якщо не матиме економічної свободи у виборі видів діяльності та рин-ків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановленні ціни. Але еконо-мічна свобода підприємств може бути реалізована повною мірою лише за умови забезпечення економічної свободи людини у виборі сфери своєї діяль-ності і способу отримання доходу, наприклад, через одержання заробітної плати, дивідендів на цінні папери, банківських процентів за збереження в бан-ку грошових коштів, здачу в оренду майна і землі, через одержання підпри-ємницького доходу [10, с.29].

Для багатоукладної економіки  характерним є існування різних форм власності і різноманітних  організаційних форм господарювання. Відповідно до закону «Про підприємства в Україні» в нашій державі можуть діяти такі види підприємств:

1. Приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи.

2. Колективне підприємство, засноване на власності трудового колекти-ву підприємства.

3. Господарське товариство, створене юридичними особами  і громадя-нами на засадах угоди шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

4. Підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян.

5. Комунальне підприємство, засноване на власності відповідної тери-торіальної громади.

6. Державне підприємство , засноване на державній власності. Воно може бути перетворене у казенне підприємство у випадках, коли таке підприємство проводить виробничу чи іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватися тільки державним підприємством, або коли головним споживачем продукції (понад 50%) є держава чи коли підприємство є суб’єк-том природних монополій. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

У 2012 р. в нашій державі функціонують і такі корпоративні підпри-ємства, в статутному капіталі яких є державна частка власності. Управління такими підприємствами відбувається за участю представників державних органів у наглядових радах, якщо частка держави в статутному капіталі ста-новить менше 50%. В процесі подальшої приватизації такі підприємства можуть перетворюватися в звичайні господарські товариства.

7. Спільне підприємство  з іноземними інвестиціями (СП), засноване на об’єднанні майна і підприємницької діяльності українського та іноземного власників, і в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить не менше 10% від його величини. Це підприємство може мати будь-яку органі-заційно-правову форму (найчастіше - товариство з обмеженою відповідаль-ністю). Засновниками спільного підприємства з іноземними інвестиціями виступають з українського боку різні типи приватних аграрних підприємств, а з іноземного - іноземні фірми певного профілю діяльності. Вони (засновни-ки) залишаються юридичними особами, разом формують статутний капітал СП. Іноземний засновник свій внесок у цей капітал може здійснювати у фор-мі конвертованої валюти, рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, виражених у конвертованій валюті, будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями. Український заснов-ник свій внесок може здійснювати рухомим і нерухомим майном, правом користування землею, іншими природними ресурсами, грошовими коштами тощо. Розподіл прибутку СП між засновниками може бути різний, один із найбільш розповсюджених - пропорційно вкладам засновників у статутний капітал.

У сільському господарстві України в 2012 р. функціонувало більшість названих видів підприємств, за виключенням комунальних підприємств та державних казенних підприємств. Так, до приватних підприємств належать селянські (фермерські) господарства, сільськогосподарські виробничі та об-слуговуючі кооперативи; до господарських товариств - сільськогосподарські акціонерні товариства закритого і відкритого типів, товариства з обмеженою відповідальністю та інші типи товариств; до державних підприємств – науко-во-дослідні інститути і науково-дослідні станції аграрного спрямування, племзаводи, воєнні сільськогосподарські підприємства .

Слід підкреслити, що в  світовій практиці, в тому числі  і в нашій держа-ві, існує таке поняття, як мале підприємство (малий бізнес). Це - не якийсь окремий тип підприємств щодо власності, організаційної форми господарю-вання чи функцій. Критерієм віднесення підприємства до категорії малих (відповідно до закону «Про підприємства в Україні) є кількість працюючих. У промисловості та будівництві до малих відносять підприємства з кількістю працюючих до 200, в інших галузях виробничої сфери, в тому числі і в сільському господарстві - до 50, в науці і науковому обслуговуванні - до 100, в галузях невиробничої сфери - до 25, в роздрібній торгівлі - до 15 осіб. Порівняно з іншими країнами у нашій державі ці критерії дещо завищені. На-приклад, в Англії, США розрізняють дрібні підприємства з кількістю працю-ючих до 10 і малі - від 11 до 100 осіб. В Японії взагалі використовують три критерії - кількість працюючих, обсяг продажу і величину доходу. Такий під-хід дає можливість повніше оцінити роль малого бізнесу в економіці країни.

За останні десятиріччя  в світі відбулося переосмислення ролі малого бізнесу. Раніше його розглядали як щось допоміжне і неістотне для еконо-мічного розвитку. Проте тепер стало очевидним, що великі підприємства й економіка в цілому не можуть нормально функціонувати без малого бізнесу, оскільки саме тут народжується багато ідей, інновацій. Малі підприємства надто мобільні, гнучкі, швидко пристосовуються до вимог ринку. Вони є тим плідним ґрунтом, на якому зростає середній і великий бізнес. Тому в бага-тьох країнах, у тому числі і в Україні, розвиток малого бізнесу регулюється законодавчими актами, розроблено державну програму його підтримки. Так, у нашій державі прийнято Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва», а також розроблено і затверджено Законом України (від 21.12.2000 р.) «Національну програму сприяння розвитку малого підприєм-ництва в Україні», якою передбачається активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва, створення умов для розвит-ку його інфраструктури, вдосконалення регіональної політики сприяння ста-новленню і зміцненню малих підприємств (на початку 2011 р. їх було майже 200 тис., з них близько 40 тис. фермерських господарств), а також розвиток індивідуального підприємництва без створення юридичної особи (таких підприємців працює близько 1 млн чоловік). Законом передбачено, що до суб’єктів малого підприємництва відносять, крім фізичних осіб, і юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих на календарний рік не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не більше 500 тис. євро.

Підприємства з метою  підвищення ефективності виробництва  можуть на добровільних засадах створювати об’єднання з правом юридичної особи як особливу організаційну форму діяльності, що забезпечує зручніші й ефек-тивніші зв’язки між ними порівняно зі звичайними договорами чи угодами. Підприємства на певних умовах залежно від їх економічних інтересів, спеці-алізації і мети можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодав-ству. Саме ці фактори переважно визначають і вид об’єднань, їх структуру і функції. Зокрема, підприємства можуть об’єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни тощо за галузевим, територіальним або іншими принципами, зберігаючи при цьому права юридичної особи [15, с.185].

Асоціації - це договірні об’єднання з найбільш м’якими внутрішніми зв’язками. Головною функцією їх є постійна координація господарської дія-льності підприємств-учасників без втручання в їх виробничу чи комерційну діяльність.

Корпорації також є  договірними об’єднаннями. Порівняно з асоціа-ціями вони мають більш жорсткі внутрішні зв’язки. Підприємства-учасники, поєднуючи свої виробничі, комерційні, а за необхідності і наукові інтереси, делегують окремі повноваження об’єднанню, надаючи йому право централі-зованого регулювання їх діяльності у певних межах. Можуть централізував-тися такі, наприклад, функції, як збут продукції, матеріально-технічне поста-чання, ціноутворення, виконання проектних робіт, певна частина маркетин-гової діяльності та ін.

Консорціуми - це статутні тимчасові об’єднання промислового і банків-ського капіталу, що створюються для досягнення певної мети.

Концерни є також статутними об’єднаннями. До їх складу можуть входити різнопрофільні підприємства - промисловості, транспорту, торгівлі, банків, наукових організацій тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств [7, с.211].

У сільському господарстві України вже створені і функціонують деякі види об’єднань. Так, у 1992 р. стала функціонувати асоціація селянських (фермерських) господарств, яка розробляє рекомендації щодо координації спільної діяльності, надає фермерам юридичну допомогу тощо. На асоціатив-них засадах працюють виробничі і науково-виробничі системи.

Головна функція їх - запровадження у виробництво передового досвіду і досягнень науки (на госпрозрахункових засадах). Підприємства - учасники системи одержують кваліфіковану допомогу з організації високоефективного виробництва окремих видів продукції від головного підприємства цього об’єднання - передового господарства або наукової установи. За результат-тами діяльності підприємства-учасники переказують на рахунок головного підприємства частину вартості додатково одержаної продукції відповідно до прийнятого в системі нормативу. У 2001 р. створена асоціація агроторгових домів України та ін.

1.2. Розвиток аграрних підприємств в Україні

Інфляційні процеси, посилення  конкуренції в умовах вступу України  до СОТ загострили питання збільшення пропозиції сільськогосподарської  про-дукції та продовольства, підвищення ефективності аграрного бізнесу. Для вітчизняних товаровиробників є важливим сформувати такі моделі підпри-ємств, які забезпечують їм конкурентоспроможність на ринку.

Економічна теорія стверджує, що ріст підприємства забезпечує підви-щення його ефективності. Проте для світового сільського господарства харак-терними є невеликі фермерські господарства. Так, в Японії середня площа фермерського господарства становить 1,2 га сільськогосподарських угідь, в Греції 4, Німеччині 19, Франції 31, США 192, Канаді 242 га. Порівняно з інших країнами аграрні підприємства в Україні є досить великими. Середнє українське аграрне підприємство має площу 1943 га сільськогосподарських угідь [2, с.104].

На 1 січня 2012 року з 836 сільськогосподарських підприємств України, що надали статистичну звітність, 471 вказали, що мають площу землі в обробітку понад 5 тис. га. З них 59 підприємств обробляли понад 10 тис. га сільськогосподарських земель. Такі розміри дозволяють відносити ці підпри-ємства до категорії «надвеликі агропідприємства». Порівняно з 2010 роком, кількість надвеликих агропідприємств збільшилась на 18 господарств, або на 43,9%. Відбулося й збільшення середнього розміру 1 надвеликого агропід-приємства: з 16,5 тис. га в 2001 році до 18,5 тис. га в 2006 році. Це у 9,5 разів більше порівняно з площею середнього сільськогосподарського підприємства України. Збільшення кількості надвеликих агропідприємств в країні відбува-ється на фоні скорочення кількості аграрних підприємств менших розмірів.

Територіально надвеликі агропідприємства наявні в 17 адміністратив-них регіонах країни. Більшість надвеликих агропідприємств зосереджено у східних і південних областях України. Найбільшу кількість надвеликих агро-підприємств створено в Херсонській (6 підприємств), Дніпропетровській (7 підприємств) і Донецькій областях (8 підприємств). В Одеській області заре-єстровано тільки 1 надвелике агропідприємство. В інших регіонах створено по 2-4 надвеликі агропідприємства. Середній розмір цих підприємств варію-ють по регіонах від 11 тис. га в Рівненській області до 65 тис. га в Луганській області. Саме в Донецькій і Луганській областях знаходяться найбільші аг-рарні підприємства.

В середньому кількість працівників  у розрахунку на 1 га сільськогоспо-дарських земель в надвеликих агропідприємствах на четверть менша, ніж в аграрних підприємствах розміром до 5 тис. га, и на 20% менше, ніж в серед-ньому по сільськогосподарських підприємствах України. Але порівняно з аг-рарними підприємствами розміром від 5,01 до 10 тис. га, в надвеликих агропідприємствах у розрахунку на 1 га площі чисельність працівників у середньому є більшою. При цьому середньорічна заробітна плата робітників надвеликих агропідприємствах є вищою порівняно з сільськогосподарськими підприємствами менших розмірів і, відповідно, ніж в середньому по аграрних підприємствах. Із збільшенням розмірів сільськогосподарських підприємств від середніх до надвеликих спостерігається ріст їх ефективності. В надвели-ких агропідприємствах витрати праці з розрахунку на одиницю реалізованої продукції є найменшими. Також, в надвеликих агропідприємствах з розра-хунку на одиницю площі на 75% більше реалізується продукції, ніж в серед-ньому по всіх підприємствах.

Структурі виробництва відповідає структура земель надвеликих агро-підприємств. В середньому по надвеликих агропідприємствах України 91,9% сільськогосподарських угідь становить рілля. Пріоритет виробництва зерно-вих і технічних культур пояснює таку високу питому вагу ріллі. Значно мен-шою є питома вага пасовищ і сіножать в структурі земельної площі 4,5% і 1,9%, відповідно. Тваринництво менше розвинуто в надвеликих агропідпри-ємствах порівняно з рослинництвом. Відповідно, найменшу питому вагу в структурі земельної площі займають багаторічні насадження 0,5%.

Частка надвеликих агропідприємств  у реалізації продукції рослинни-цтва становить 5,7%, продукції тваринництва 4,3% та всієї сільськогосподар-ської продукції 7,3%. Надвеликі агропідприємства зосередилися на виробниц-тві окремих видів сільськогосподарської продукції. Значною мірою концент-рація виробництва культур надвеликих агропідприємствами обумовлена вер-тикальною інтеграцією структур, в яких вони є їх складовими (підрозді-лами). Так, у сфері виробництва цукру вертикально інтегровані структури прагнуть забезпечити себе сировиною, і вирощують цукровий буряк на пло-щах, підконтрольних надвеликим агропідприємствам. Як результат, цими підприємства виробляється 32% цукрового буряку в Україні.

Частка надвеликих агропідприємств  у виробництві зернових становить 10,4%. Досить незначними є частки у  виробництві картоплі 1,7% та овочів відкритого ґрунту 2,2%. При цьому  в Полтавській області надвеликими  агропідприємствами виробляється 17,9% картоплі, а в Кіровоградській  овочів 20,9%.

Невисокою є частка надвеликих підприємств  у виробництві тваринни-цької продукції, за виключенням м’яса птиці 20,6%, яке на промисловій ос-ові більш вигідно виробляти в спеціалізованих підприємствах. Причому ці підприємства сконцентровані лише у 6 областях країни (Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Кіровоградській і Полтавській областях). Частка надвеликих агропідприємств у виробництві яєць курячих становить 8,8%, молока 5,7%, свиней 10,4% та великої рогатої худоби 7,1% [18, с.7-9].

Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що в Україні надвеликі  агропідприємства ще не зайняли провідного місця у виробництві та реалізації рослинницької і тваринницької  продукції (за виключенням окремих  продук-тів в деяких регіонах). Проте, виходячи з досвіду інших країн, можна прогно-зувати підвищення питомої ваги надвеликих агропідприємств у сільськогос-подарському виробництві. Зважаючи на досить високу ефективність таких форм аграрного бізнесу, можна очікувати, що надвеликі агропідприємства будуть конкурентоспроможними в умовах вступу України у СОТ.

Розділ ІІ.ОСОБЛИВОСТІ  ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ  АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

2.1.Механізм реструктуризації КСП і врегулювання майнових відносин

У процесі діяльності підприємств  може здійснюватися їх реструктури-зація, під якою розуміють впровадження організаційно-економічних, фінан-сових, правових, маркетингових, технічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на вдосконалення організаційної структури, структури управ-ління підприємством та внутрішньогосподарського економічного механізму, реконструкцію й оновлення виробництва, стабілізацію фінансово-економіч-ного стану з метою досягнення ефективного функціонування підприємства та його конкурентоспроможності на ринку. За такої форми реструктуризації підприємство зберігає право юридичної особи і не змінює своєї організа-ційної форми господарювання.

Істотно відрізняється від  розглянутої така форма реструктуризації під-приємств, як їх реорганізація. Вона може здійснюватися різними способами: шляхом поділу, приєднання, злиття, виділення, перетворення. В результаті реорганізації підприємства, як правило, втрачають право юридичної особи.

При здійсненні поділу підприємства на його базі створюються два або  більше нових підприємства. До них  як правонаступників переходять майнові  права й обов’язки реорганізованого підприємства. Воно припиняє свою діяльність як юридична особа і виключається з державного реєстру України.

Злиття підприємств має  місце тоді, коли два або більше підприємства зливаються в одне. Вони втрачають право юридичної особи, а їх майнові права й обов’язки переходять до нового підприємства , що виникло внаслідок такого злиття.

Приєднання відбувається в тому разі, коли одне підприємство приєд-нується до іншого, втрачаючи при цьому право юридичної особи. Його май-нові права та обов’язки переходять до підприємства-приєднувача.

Виділення як спосіб реорганізації  означає, що підприємство зберігає право  юридичної особи, але з його складу виділяється ще одне або більше підприємств, яким також надається право юридичної особи. До них за розпо-дільчим балансом переходить відповідна частина майнових прав і обов’язків реорганізованого підприємства.

Перетворення відбувається в тому разі, коли підприємство змінює свою організаційно-правову форму (наприклад, закрите акціонерне товариство перетворюється у відкрите) [3, с.60].

Підприємство за різних причин, наприклад банкрутство, може бути ліквідоване. При цьому воно припиняє свою діяльність як юридична особа без права створення  на його основі підприємств-правонаступників.

Реструктуризація КСП  в нові організаційно-правові форми  господарю-вання ринкового типу здійснювалася у формі реорганізації шляхом поділу і припиненням діяльності цього підприємства як юридичної особи. Рішення про реструктуризацію приймається загальними зборами членів КСП більшіс-тю голосів. В результаті такого рішення особи, які були членами КСП, при-пиняють своє членство в ньому, залишаючись при цьому власниками майно-вих і земельних паїв. Оскільки паювання майна в КСП здійснювалося за різ-ними методиками, часто недосконалими, коли розпайовувалися лише основні фонди або частина їх і, крім того, не було чіткості у визначенні кола суб’єк-тів майнових відносин, то в процесі реструктуризації цих підприємств виник-ла необхідність в уточненні вартості майна і в перерахунку майнових паїв. Потреба в уточненні вартості майна стала нагальною через багато помилок, допущених за неодноразової індексації основних засобів у роки інфляції, через неточності в обліку, а також у зв’язку з частою невідповідністю між високим ступенем фізичного зношення основних засобів порівняно з їх залишковою вартістю. Тому вартість майна нерідко завищувалась, а майнові паї не мали в зв’язку з цим реального матеріально-речового забезпечення. Про необхідність уточнення складу і вартості майна членів КСП, в тому числі реорганізованих, наголошувалося в Указі Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав у процесі реформування аграрного сектора економіки» (від 29 січня 2001 р., № 62/2001).

Для визначення індивідуальних майнових паїв на основі уточнених вартості і складу майна необхідно [3, с.61-62]:

-визначити пайовий фонд майна , що має бути розподілений між суб’єктами майнових відносин;

-розрахувати проіндексований трудовий внесок працівників за всі роки їх роботи на підприємстві;

-визначити для кожного працівника - суб’єкта майнових відносин - його індивідуальний майновий пай, який є його власністю.

Визначення пайового фонду  майна по господарству. При реструктури-зації КСП і перетворенні їх у підприємства ринкового типу паюванню підля-гає все майно - активи підприємства. Ця вимога передбачена Законом Укра-їни «Про колективне сільськогосподарське підприємство»(1992 р.). Зокрема, в ньому вказано, що до пайового фонду відносять вартість виробничих фон-дів - основних і оборотних, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, грошові кошти.

Пайовий фонд майна можна  визначити з виразу:

ПФМ = АК – Б – МСС  – МЗК,

де АК - активи підприємства; Б - боргові зобов’язання підприємства (короткострокові, довгострокові і реструктуризовані); МСС - майно соціальної сфери, якщо воно не було передане на баланс сільської ради; МЗК - майно загального користування, що не підлягає паюванню (меліоративні та осушувальні системи, мережі водо- і газопостачання тощо).

В процесі розрахунку пайового фонду складаються переліки майна. Якщо складання переліків майна, що віднесене до соціальної сфери  і до май-на загального користування у зв’язку з його чітким цільовим призначенням, не викликає ніяких складнощів, то складання переліків майна під боргові зобов’язання і майна, що включатиметься до пайового фонду, вимагає засто-сування об’єктивного критерію. Таким критерієм є показник структури акти-вів підприємства. Якщо, наприклад, І розділ активу балансу займає 70 %, ІІ розділ - 22%, ІІІ розділ - 8% (за формою балансу 1999 р.), то це означає, що майно пайового фонду і майно, виділене під борги, повинне мати аналогічну структуру. В кожному переліку зазначається назва майнового об’єкта, його інвентарний номер, первісна і залишкова вартість (після уточнення) та місце знаходження [3, с.65].

Методика паювання майна  передбачає також визначення кола суб’єктів пайових відносин. Право на майновий пай мають усі працюючі на момент ре-формування КСП члени цього підприємства, а також пенсіонери ( колишні члени підприємства, які вийшли на пенсію) незалежно від їх місця знаход-ження й участі в даний час у громадському виробництві.

2.2. Економічні засади функціонування селянських (фермерських) господарств