Актуальні аспекти формування політичної свідомості молоді

Міністерство  освіти і науки України

НУ «Львівська Політехніка» 

Кафедра соціології та соціальної роботи 

Курсова робота з дисципліни:

«Галузеві соціологічні теорії»

на  тему:

 Виконала:

ст. групи  СО-23

Красюк Н. В.

Науковий  керівник:

Доцент  Школяр М. В. 
 

Львів-2010

ЗМІСТ

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  3

Розділ  1. Політична свідомість: теоретичний аспект.

     1.1.Поняття та суть політичної свідомості…………………… 5

     1.2.Структура, функції, типи та рівні політичної свідомості…7

     1.3.Політична самосвідомість. …………………………………13

Розділ  2. Фактори формування політичної свідомості молодої людини.

     2.1.Політична свідомість як базова основа політичної

     культури  молоді.  ……………………………………………….18

     2.2.Особливості формування політичної свідомості молоді

     в процесі політичної соціалізації…….…………………………..24

Висновки

Список  використаних джерел та літератури   
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Актуальність  теми дослідження обумовлена тим, що утвердження української державності, демократизація суспільства вимагають нових підходів до процесів формування політичної зрілості молоді. Протиріччя та конфлікти перехідного стану українського суспільства, поширення нових політичних цінностей створюють реальну загрозу для світогляду молодої людини.

     Тому  саме на особливу увагу заслуговує дослідження політичної свідомості молоді, соціалізація якої протікає в  умовах економічної нестабільності й проявів соціальних конфліктів. У цьому контексті, питання становлення  політичної свідомості, її якісного оформлення має не тільки теоретичний, а й прикладний характер. Водночас, розширення “політичної участі” – охоплення політикою все ширших верств населення, політизація економіки, мистецтва, релігії, освіти тощо – ставить питання не тільки про ступінь визначеності політики “людським фактором”, а й про зворотній вплив – особистісні перетворення молодої людини в процесі політичної діяльності.

     Політичний  процес має не тільки формально-процесуальний, а й ціннісний бік. Формування гуманістичних цінностей у політичній свідомості молоді може сприяти оптимізації і коригуванню політики, адже гуманістична політична свідомість є норморегулюючою властивістю політичної поведінки. Саме тому вивчення становлення політичної свідомості молоді сприятиме віднаходженню засобів формування ціннісного ставлення до політичного життя, що забезпечуватиме самовідтворення демократичних механізмів у суспільстві.

     Метою курсової роботи є визначення факторів формування полiтичної свiдомостi молодого громадянина через процес політичної соціалізації. 

     Завданнями є:

1. Розкрити загальне поняття та суть політичної свідомості.

2. Дослідити структуру, функції, типи та рівні політичної свідомості.

3. Розкрити, як впливає на формування полiтичної свiдомостi молодої особи політична самосвідомість.
4. Провести аналіз впливу культурних цінностей на формування політичної свідомості молодої людини.
5. Визначити та дослідити тенденції процесу формування політичної свідомості молодої людини в контексті політичної соціалізації.

Об’єктом  дослідження є феномен політичної свідомості.

      Предметом дослідження є особливості формування політичної свідомості сучасної молодої людини.

      Методи, використані у  дослідженні: аналіз наукових джерел, систематизація потрібної інформації та узагальнення.

      Структура курсової роботи.  Логіка вирішення поставлених завдань дослідження визначила його структуру таким чином: курсова робота складається зі вступу, двох теоретичних роздiлiв,  висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи складає 35 сторінок. 
 
 
 
 
 

     Розділ 1. Політична свідомість: теоретичний аспект.

     1.1 Поняття та суть  політичної свідомості.

      Однією  з найважливіших характеристик  політичного життя суспільства  є таке складне, багатовимірне та неоднозначне поняття, як політична  свідомість.

      Політична свідомість є своєрідним різновидом суспільної свідомості, що відображає політичне буття суспільства в усій його різноманітності. Оскільки політика є доцільною діяльністю, то вона потребує формування в громадян відповідних уявлень і знань про політичну дійсність, усвідомлення своїх домагань, визначення цілей і завдань, а також засобів і методів досягання їх. [7]

      Найпростішим  тлумаченням політичної свідомості є сукупність поглядів і настанов, що характеризують певне ставлення  людей до держави, партій, суспільно-політичних організацій, політичних цінностей і цілей розвитку, традицій і норм політичного життя.

      Поняття політична свідомість має досить тривалу історію вживання в різноманітних  галузях суспільствознавства. Однак,політична  свідомість спеціально розглядається  в основному в межах спрямування поведінки в політології. Політична свідомість здобула особливу популярність всередині ХХ ст., відтоді, як виявилася обмеженість поведінкової течії і стало відомо, що розуміння політичної поведінки – ширше, а динаміка політичних процесів вимагає уваги до незалежних змін, як політична свідомість і вся психічна сфера суб’єкта поведінки. [4]

      Термін  «політична свідомість» має надзвичайно  багато різних тлумачень. Серед великої  кількості, для мене найбільш прийнятними  виявились наступні :

      1) Відтак, у «Політологічному енциклопедичному словнику» політична свідомість характеризується як опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблема влади, формування й задоволення інтересів і потреб суб'єктів політики. Вказується також, що це — сукупність поглядів, оцінок і установок, які відображають політико-владні відносини.

      2) Згідно з визначенням, наведеним  у словнику, політична свідомість - це сукупність уявлень і почуттів, поглядів і емоцій, оцінок і установок, що виражають відношення людей до здійснюваної і бажаної політики, що визначають здатність людини до участі у керуванні справами суспільства і держави; це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення в духовному житті людей політичних інтересів і уявлень різних соціальних груп, національних спільнот і суспільства в цілому. [17]

      Отже, підсумувавши обидва визначення,  можна  прослідкувати тісний зв’язок політичної свідомості з розвитком продуктивних сил, з особливостями політичної системи суспільства та суспільно-політичними відносинами, що існують у цій системі, станом освіти та культури.

      Свідомість  виникає і розвивається тільки в  спільній діяльності людей. Включаючись  до спільної діяльності, люди виробляють відповідні уявлення, настанови, норми, що разом з їх емоційним забарвленням складають зміст свідомості як специфічної форми відображення дійсності [4],                                                                                               а от політична свідомість притаманна конкретній людині тоді, коли вона  усвідомлює свій громадянський статус, громадянську позицію, а разом з ними і реальну потребу, а то й необхідність впливати на владу.

      Політична свідомість охоплює і міжгрупові, загальнолюдські ідеї та уявлення, чия наявність обумовлена не особливостями інтересів, а універсальними інтересами людини, а також загальнодемократичними властивостями організації влади. На політичну свідомість впливають і соціально-економічні, національні та культурні процеси, впливають і глибокі структурні та якісні зміни в системі суспільних, соціально-економічних і міжнародних відносин тощо. Ступінь впливу загальнолюдських та індивідуальних переконань і орієнтирів у політичній свідомості відображає характер політичної свідомості, тобто спроможність до сприймання чужого соціального досвіду, інокультурних цінностей і традицій. [4]

      Історія світового розвитку засвідчує, що політичне  життя суспільства є сферою постійного змагання, боротьби інтересів різних соціальних верств, класів і політичних сил. Саме політичні інтереси є спонукальними мотивами й рушійними силами діяльності громадян і їхніх об'єднань. Прагнення                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   реалізувати свої інтереси й потреби визначає ставлення громадян до влади й політичних інституцій, які здійснюють управління суспільними процесами. [7]

      Важливим  тут є й те, що через виконання  управлінських функцій, які здійснюють інститути політичної системи, політичні відносини так чи інакше впливають на всі сфери суспільного буття і, відповідно, все це є об'єктом політичної свідомості.

      Отже, політична свідомість — явище  складне й багатогранне. Сутність політичної свідомості полягає в  тому, що вона опосередковано відображає політичне життя суспільства у формі певних почуттів і настроїв, поглядів, знань та ідей, які характеризують політико-владні відносини, політичні інтереси суб'єктів, які матеріалізуються у функціонуванні політичної системи. [7]

2. Структура, функції, типи та рівні політичної свідомості.

      Політична свідомість є багатовимірним  системним  утворенням. Його багатоаспектність  спричиняє до того, що в сучасній політологічній літературі це духовне  явище називають по-різному: ”переконання”, ”віра”, ”менталітет”, ”ідеологія”. Якщо ми хочемо зрозуміти політичну свідомість як цілісність необхідно розглядати її як відносно стійкий спектр рівнів, станів, типів свідомості.

      Аналіз  структури політичної свідомості дає  можливість виділити її складові і  з'ясувати механізм формування їх. Дослідники звертають увагу на складність структури політичної свідомості, багатоманітність складових елементів і багатоваріантність їхніх функціональних зв'язків. Традиційно структурування політичної свідомості здійснювалося за такими складовими:

      — політична психологія (емпірична  й буденна політична свідомість) і політична ідеологія (теоретична й наукова політична свідомість);

      — політична самосвідомість, політичні  знання й оцінки суб'єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп;

      — спеціалізована свідомість (передусім  партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств і груп суспільства. [7]

      У політичному енциклопедичному словнику пропонується трохи інший підхід. Згідно з функціональним принципом тут виділяються такі аспекти:

      — політико-психологічний (почуття, настрої, наміри, мотиви, установки, переконання, воля тощо);

      — політико-ідеологічний (цінності, ідеали, ідеї, доктрини, концепції, погляди  й теорії;

      — політико-дійовий (свідомість консервативна, ліберальна, реформалістська, радикальна та ін.)

      Оскільки  політична свідомість формується і  функціонує в процесі життєдіяльності  суспільства, його політичних інститутів і суб'єктів політики, то вона тісно  пов'язана з реальними потребами  й інтересами громадян, а тому досить динамічна, залежна від впливу різноманітних факторів — як позитивних, так і негативних. [7]

      Першою  сходинкою духовного відображення політичного життя служить емпірична  політична свідомість, що безпосередньо  фіксує практичний досвід. Його часто ототожнюють з буденним. Справді, політична свідомість і практичний досвід,  буденна свідомість близькі, але не тотожні. Буденна політична свідомість, як і емпірична, - це сукупність ідей, уявлень і поглядів, що виникають безпосередньо з буденної практики тієї або іншої соціальної спільності, верстви або групи людей, індивідів. Емпірична та буденна свідомість, як прийнято вважати, відображають, переважно, поверхові процеси, не проникаючи в їх суттєві характеристики. [4]

      Важливу роль у функціонуванні політичної системи суспільства відіграє політико-теоретична свідомість, яка є вищим рівнем політичної свідомості. До її складу входять ідеї та погляди, що формуються на підставі наукових досліджень політичних реалій і дають можливість пізнавати глибинні взаємозв'язки й закономірності розвитку суспільства. Завдяки цьому теоретична свідомість стає стрижнем політичної ідеології, що в систематизованій, цілісно-концептуальній формі відображає основні інтереси певного класу, нації чи соціальної групи, їхнє ставлення до влади. Між теоретичним та ідеологічним рівнями політичної свідомості є свої відмінності, суть яких полягає в тому, що наука об'єктивно в процесі дослідження політичної сфери суспільства виробляє об'єктивні знання про суспільні процеси, а політична ідеологія ще й відображає ставлення до цих знань, яке, в свою чергу, зумовлюється соціальними інтересами суб'єктів політики. Ці соціальні інтереси впливають на формування упередженого ставлення до наукового знання, на суб'єктивне трактування й використання їх у політичному житті. [7]

      За  суб'єктом політичну свідомість класифікують на: політичну свідомість суспільства, нації, класу і групи, на особисту і масову політичну свідомість, виділяють також громадську думку. [7]

      Визначальний  вплив на формування як масової, так і індивідуальної політичної свідомості справляє національна політична свідомість. Відображаючи базові національно-етнічні цінності, норми поведінки, звичаї і традиції, вона є основою світосприйняття і життєдіяльності людини. [7]

      Своєрідним проявом політичної свідомості є "масова свідомість", яку, однак, частина політичних теоретиків заперечує. Під "масовою свідомістю" розуміють сукупність різних духовних, емоційних і психологічних утворень, емоцій і образів, які істотно впливають на політичну поведінку великої кількості людей. Масова свідомість найчастіше розуміється як сума індивідуальних цінностей, настроїв і переконань. Масова свідомість формується при визначальному впливі економічних, соціальних умов політичного життя. Масова свідомість характерна швидкою зміною пріоритетів. [16]

      Масова  політична свідомість виявляється  в громадській думці, що підтримується  різними верствами і групами  щодо оцінки певних явищ і процесів суспільного життя. Важливість соціальної ролі громадської думки проявляється в її основних функціях, до яких відносять експресивну, контрольну, директивну і консультативну. [7]

      Істотні особливості світосприйняття, орієнтацій індивідів, різних соціальних груп і  верств на певні політичні цінності й відповідну політичну поведінку є підставами для типології.

      Серед найбільш поширених типів політичної свідомості і впливових політичних ідеологій сучасності за прихильністю людей до відповідних політичних цінностей виділяються:

      — ліберальна політична свідомість, для якої пріоритетами в політиці є принципи свободи індивідів;

      — консервативна політична свідомість, яка спрямована на збереження традиційних суспільних цінностей;

      — соціалістична політична свідомість, яка базується на пріоритеті в політиці принципів колективізму, соціальної рівності й справедливості;

      — соціал-демократична, пріоритетом якої є здійснення ідей демократичного соціалізму в усіх сферах життя суспільства. [7]

      За  ставленням суб'єктів політики до держави  як політичного інституту виділяють:

      Етатистський тип політичної свідомості виходить з позиції, що інтереси держави є найвищими, вона має бути монополістом публічної влади і добродійником [7] (найвидатніпіі представники цієї концепції — Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Г. Гегель).

      На  відміну від етатистського анархістський тип політичної свідомості характеризується несприйняттям усіх політико-юридичних норм держави й суспільства. Політична влада вважається злом, а держава — експлуататором і ворогом свободи [7] (провідні ідеологи цієї концепції — П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін ).

      За  прихильністю до відповідного політичного  режиму виділяють:

      Авторитарна політична свідомість – різновид фетишизованої свідомості, що обожнює владу, сприймає її як своєрідну магічну силу, що забезпечує добробут суспільства і громадян. Авторитарна політична свідомість служить сприятливим грунтом для зростання культу особи глави держави, утвердження диктаторських, тиранічних режимів.

      Демократична  політична свідомість спирається на народовладдя, політичні свободи і рівність громадян перед законом, виборність і підзвітність перед народом органів влади, верховенство закону, а також громадянського суспільства над державою, політичний плюралізм та ін. [4]

      Політична свідомість як специфічне суспільне  явище та елемент політичної системи  соціально неоднорідного суспільства має ряд функцій: [4]

      Провідна  функція політичної свідомості -  пізнавальна. До вирішення всіх проблем політичного життя людина підходить, орієнтуючись на певні норми свідомості, у яких відбитий досвід у вигляді певних знань і оцінка з позицій моральності та інших норм. Людина розглядає та оцінює політичні ідеї з власних позицій. Оцінюючи ситуацію, політичні ідеї, мету тощо, людина змушена фіксувати своє ставлення до дійсності й завдяки цьому виділяти себе як суб’єкта такого ставлення, усвідомлювати себе носієм ідей і благородної мети. Ось чому пізнавальна функція визначає істинність політичних ідей, мети, розкриває хід політичних явищ та процесів соціальної діяльності.

      З пізнавальною функцією тісно пов’язана оціночна. Нові політичні реалії, динамізм і складність політичних змін додають підвищені вимоги до висновків, узагальнень, політичних оцінок. Вже не досить сприймати навіть готову інформацію, яка правильно прокоментувалася, потрібно творчо вивчити політичні явища та процеси, що виражаються в умінні застосовувати знання в політичному аналізі та оцінці явищ, подій, процесів. Політична оцінка повинна бути науковою, глибокою і всебічною.

      Прогностична функція політичної свідомості тісно пов’язана з пізнанням розвитку політичних процесів, має суто творчий характер, сприяє генеруванню нових ідей, концепцій, теорій, поглядів, що потім застосовується практично. Передбачення дозволяє з’ясувати можливі наслідки рішень, що приймаються.

      Регулятивна функція політичної свідомості відображається в регулюванні і відображенні соціальних процесів. Важливим моментом регулятивної функції виступає визнання певних цінностей, принципів та ідеалів, зумовлених потребами індивідів, соціальної спільності, верстви, групи, класу та суспільства.

      Поглиблення процесу політизації суспільства зумовлює зростання значення комунікативної функції політичної свідомості. В сучасному суспільстві значно активізувався процес формування та розвитку різноманітних політичних концепцій, ідей, поглядів. Комунікативна функція сприяє формуванню у людей політичної свідомості, орієнтуванню їх на перспективу суспільного розвитку.

      Велике  значення виховної функції політичної свідомості. У виховній діяльності вирішальне значення мають соціально-політичні та ідеологічні фактори. В сучасних умовах постало питання про необхідність цілеспрямованого виховання ініціативи, самостійності, гострого інтересу до нової потреби у політичному вихованні.

      Таким чином, можна підсумувати, що політична  свідомість проявляється водночас в  декількох функціях, які тісно  пов’язані та переплетені між собою.

      1.3 Політична самосвідомість

      Важливою  умовою становлення громадянського суспільства є політична активність індивіда. Людина може виступати одночасно  як самостійний суб'єкт політичного  життя і як такий, що перебуває  у складі колективних та організованих суб'єктів політичного життя (груп, спільнот, рухів, організацій). При цьому політичне функціонування індивіда в обох випадках зумовлене як зовнішніми чинниками (чинниками політичного середовища), так і внутрішніми, серед яких важливу роль відіграє його політична самосвідомість - усвідомлення себе в системі політичних відносин.

      Отже, політична самосвідомість -  процес і результат вироблення відносно стійкої і усвідомленої системи  уявлень суб'єкта політичних стосунків  про самого себе в соціально-політичному плані, на основі чого такий суб'єкт цілеспрямовано будує свої взаємини з іншими суб'єктами і об'єктами політики як усередині соціально-політичної системи, так і за її межами, і відноситься до самого себе. Це усвідомлення себе в політиці як самостійного діяча, цілісна оцінка своєї ролі, цілей, інтересів, ідеалів і мотивів поведінки. [18]

      Вихідний  момент політичної самосвідомості людини - її політична самоідентифікація, що може бути визначена як процес ототожнення  себе з певним політичним суб'єктом, з його ідеологією чи символами або уподібнення йому. По суті, це процес формування уявлення про себе як, наприклад, члена, прихильника або противника певної політичної партії чи руху, як опонента їх лідера, уявлення про власний статус у структурі певного політичного інституту (держави або партійної чи виборчої системи), уявлення про специфіку власної участі у політичних процесах у селі, місті, районі, області, регіоні, на теренах окремої частини світу чи планети, усвідомлення власної прихильності чи антипатії до певних політичних ідеологій, цінностей, норм, традицій, звичаїв, символів - таких, як прапор, герб, гімн, елементи одягу, жести тощо.

      Політичну самоідентифікацію доцільно розглядати як процес формування та актуалізації вже сформованих соціальних установок людини стосовно себе як суб'єкта політичних відносин. У доцільності саме такої інтерпретації можна переконатись, звернувшись до ідей американських соціологів і соціальних психологів М.Куна і Т.Макпартленда, які власне й започаткували емпіричні дослідження феномена самоідентифікації особистості в соціальних науках. На думку цих вчених, в основі організації і спрямованості людської поведінки маємо наявні в індивіда установки щодо самого себе або його суб'єктивні визначення власної ідентичності [10]. Близьку позицію у цьому питанні посідає російський учений Г.Ділігенський, котрий розглядає особливості соціально-політичних установок. Як специфічний клас останніх він виокремлює установки на ідентичність з макросоціальною спільнотою різних масштабів - від родоплемінної до національно-державної, соціально-класової і загальнолюдської, а також комплементарні (доповняльні) установки на "чужі" спільноти, які можуть мати позитивний, дружній, негативний, ворожий, індиферентний або амбівалентний характер [6].

      У наукових джерелах, де розглядаються  різні аспекти досліджень соціальної самоідентифікації у пострадянському  просторі, неодноразово згадується й  використовується диспозиційна концепція  В.Ядова . Дана концепція в цілому відповідає всім зазначеним вище умовам щодо використання її як основи для розробки теоретико-концептуальної моделі політичної самоідентифікації як процесу, заданого взаємодією цілої низки різноманітних чинників. Окреслення концептуальних контурів даної моделі доречно поєднати з одночасним аналізом ключових у даному контексті положень диспозиційної концепції.

      Одним із таких положень є постульоване В.Ядовим твердження про системний  характер усієї сукупності різноманітних  відношень, у яких перебуває людина. Ці відношення формуються на основі індивідуального життєвого досвіду і являють себе у певній вибірковості й зорієнтованості у сприйнятті зовнішніх стимулів та реагуванні на них. У концепції Ядова вказані відношення мають назву "диспозиції", що є похідною від латинського слова "dispositio" ("розміщення") і в даному випадку означає схильності, налаштованості або, зрештою, ставлення. Завдяки аналізу світового та радянського досвіду вивчення різних видів диспозицій та проведеному під власним керівництвом аналітичному емпіричному дослідженню Ядов виявив три ієрархічних рівні у диспозиційній структурі особистості [15]. На нижчому рівні знаходяться елементарні фіксовані установки, що вивчалися грузинською психологічною школою - неусвідомлювані й позбавлені модальності (переживань "за" і "проти") та пов'язані із задоволенням вітальних потреб у найбільше повторюваних ситуаціях.