Актуальні питання інституту міжнародно-правової відповідальності

ЗМІСТ 

Вступ   3

Розділ I

Загальна  характеристика міжнародно-правової відповідальності

    1.1.Поняття міжнародно-правової відповідальності як інституту міжнародного права   5

    1.2.Підстави  виникнення міжнародно-правової  відповідальності    7

    1.3.Види  і форми міжнародно-правової відповідальності   11 

Розділ II

Суб’єкти  відповідальності у міжнародному праві

    2.1.Держава як суб’єкт міжнародно-правової відповідальності   17

    2.2.Міжнародно-правова відповідальність міжнародних організацій   23

Розділ III

Актуальні питання  інституту міжнародно-правової відповідальності

    3.1.Обставини, що звільняють від міжнародно-правової відповідальності   26

    3.2.Міжнародно-правові зобов’язання, що виникають у зв’язку з заподіянням шкоди внаслідок учинення дії, що не становить міжнародного протиправного діяння   30

Висновки   37

Список  використаних джерел   39 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

       Актуальність  теми дослідження. Сучасні загальносвітові процеси інтеграції та глобалізації вимагають вдосконалення правового забезпечення в усіх сферах міжнародних відносин. Однією з важливих проблем сучасного міжнародного права є розуміння сутності та умов реалізації міжнародно-правової відповідальності суб′єктів міжнародного права за міжнародно-протиправні діяння. З кожним роком вона набуває все більш важливого значення та вимагає нагального правового вирішення в умовах сучасного реформування міжнародних відносин.

       Унікальне значення міжнародної відповідальності пояснюється тим, що вона сприяє єдності та організації системи міжнародного права, свідчить про належний рівень її розвитку. Крім того, роль інституту міжнародно-правової відповідальності стає важливою для Української держави саме сьогодні, коли визначаються новітні вектори зовнішньої політики. За цих обставин необхідно розуміти юридичні механізми вирішення можливих суперечок, взаємні межі відповідальності України та інших держав.

       Про актуальність вивчення проблем міжнародної  відповідальності свідчить Резолюція  Генеральної Асамблеї ООН про  відповідальність держав, ухвалена на основі Проекту статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння 2001 р., а також прийняття проекту  Кодексу про злочини проти  миру й безпеки людства 1996 р., створення  Міжнародних кримінальних трибуналів із Руанди й колишньої Югославії, Міжнародного кримінального суду. Особливо слід відзначити Проект статей про відповідальність держав 2001 р., який має виняткове значення для закріплення міжнародно-правової відповідальності як міжгалузевого інституту міжнародного права.

       Водночас, важливі напрями зазначеної проблеми ще не стали об’єктом спеціального вивчення в сучасній українській  науці міжнародного права і лише частково розкриті зарубіжними науковцями.

       Об’єктом  дослідження є інститут міжнародно-правової відповідальності.

       Предметом дослідження є міжнародно-правові норми, проекти й чинні акти міжнародних організацій щодо відповідальності суб′єктів міжнародного права за міжнародно-протиправні діяння.

       Мета  і завдання дослідження. Основною метою дослідження є з’ясування й вдосконалення теоретичних й нормативних засад інституту міжнародно-правової відповідальності, забезпечення відповідності розроблених теоретичних основ сучасним тенденціям міжнародного права, аналіз практики реалізації регулятивно-охоронних правовідносин.

       Мета  визначила необхідність виконання  таких завдань:

• розглянути та систематизувати сучасні тенденції, теорії та концептуальні підходи щодо існування інституту міжнародно-правової відповідальності;
• встановити умови виникнення міжнародної відповідальності;
• дослідити процес становлення та розвитку цього інституту й особливості виникнення міжнародної відповідальності суб′єктів міжнародного права на окремих прикладах, визначити загальні критерії процедури її реалізації;
• з’ясувати та узгодити теоретичні основи механізму виникнення й реалізації міжнародної відповідальності  за протиправні діяння згідно з останніми тенденціями у міжнародному праві;
• з’ясувати обставини, що звільняють від відповідальності.

       Методологічною  основою роботи є праці фахівців з міжнародного права – Д.Анцилотті, І.П.Бліщенка, Я.Броунлі, М.В.Буроменського, В.Г.Буткевича, Ю.М. Колосова, П.М.Куріса, Д.Б.Левіна, І.І.Лукашука, Г.І.Тункіна, М.О.Ушакова та ін..

       Курсова робота складається зі вступу, трьох  розділів,що об’єднують сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ I

Загальна  характеристика міжнародно-правової відповідальності 

1.1.Поняття міжнародно-правової відповідальності як інституту міжнародного права 

       Відповідальність  у міжнародному праві відіграє важливу  роль в забезпеченні стабільного  функціонування міжнародної системи.

       В основу права міжнародної відповідальності покладено принцип міжнародно-правової відповідальності, який є також принципом  міжнародного права в цілому. Вже  у 1928 р. в рішенні у справі про фабрику в м. Хожуві, Постійна палата міжнародного правосуддя кваліфікувала принцип відповідальності як один "з принципів міжнародного права і, більше того, загального поняття права". Сьогодні можна сміливо стверджувати, що цей принцип є загальновизнаним як в міжнародній практиці, так і в доктрині.

       Принцип відповідальності відбиває юридичну природу  міжнародного права, передбачаючи, що порушення цього права породжує юридичну відповідальність. Через це він тісно пов'язаний з принципом, що визначає юридичний характер міжнародного права, з принципом добросовісного виконання зобов'язань по міжнародному праву [40, с.85].

       Проте погляди вчених на саме визначення міжнародної відповідальності є  неоднозначними. Одними вона розуміється  як специфічний обов'язок порушника  відшкодувати заподіяний ним збиток, іншими - як реалізація санкцій відносно суб'єкта, що порушив  свої міжнародні зобов'язання, третіми - як комплексне утворення, що включає одночасно  обов'язок порушника та санкції, що застосовуються по відношенню до нього. Усі ці погляди в рівній мірі користуються підтримкою в міжнародно-правовій доктрині [22, с.412].

       Міжнародно-правова  відповідальність - це сукупність правових відносин, що виникають в сучасному  міжнародному праві у зв'язку з  правопорушенням, здійсненим якою-небудь державою або іншим суб'єктом міжнародного права, або у зв'язку із збитком, заподіяним однією державою іншій в результаті правомірної діяльності. В одних випадках ці правовідносини можуть торкатися безпосередньо тільки держави-правопорушника і постраждалої держави, в інших - можуть зачіпати права та інтереси всього міжнародного співтовариства. У науці міжнародного права під міжнародно-правовою відповідальністю розуміють негативні юридичні наслідки, що настають для суб'єкта міжнародного права в результаті порушення ним міжнародного зобов'язання. Комісія міжнародного права ООН визначила зміст міжнародної відповідальності як "ті наслідки, які те або інше міжнародно-протиправне діяння може мати відповідно до норм міжнародного права в різних випадках, наприклад внаслідок діяння в плані відшкодування збитку й відповідних санкцій" [6, с.120].

       Відповідальність  суб'єктів міжнародного права пов'язана  із суворим дотриманням міжнародного правопорядку, боротьбою за збереження і зміцнення миру, забезпеченням  міжнародної співпраці. Вона виступає певним інструментом правового регулювання  міжнародних відносин і стимулює функціонування міжнародного права.

       Формулюючи  загальні принципи міжнародно-правової відповідальності, Комісія міжнародного права визначила міжнародну відповідальність держав як "усі види нових правовідносин, що можуть виникнути у рамках міжнародного права в результаті міжнародно-протиправного  діяння держави, незалежно від того, чи обмежуються ці стосунки правовідносинами між державою, що зробила протиправне  діяння, і державою, безпосередньо  постраждалою, або ж поширюються  на інших суб'єктів міжнародного права, і незалежно від того, чи зосереджуються вони на зобов'язанні винної держави відновити в правах постраждалу  державу і стягнути завданого  їй збитку або ж охоплюють також  право самої постраждалої держави  або інших суб'єктів МП застосувати  до винної держави санкцію, що допускається міжнародним правом" [7, с.204].

       У свою чергу, зміст міжнародної відповідальності визначається як «наслідки діяння в  плані відшкодування шкоди та застосування відповідних санкцій» [6, с.120].

       Норми, що визначають відповідальність держав у міжнародному праві, утворюють  особливий міжнародно-правовий інститут. Зміст цього інституту змінювався відповідно до змін у розвитку міжнародного права.

       Норми, що становлять інститут міжнародно-правової відповідальності, носять переважно  звичаєвий характер, що надає підвищену  значимість їхньої кодифікації. Комісія  міжнародного права ООН провела  значиму роботу із цього питання. На даний момент КМП ООН підготувала  три проекти статей стосовно міжнародної  відповідальності (про відповідальність держав, про відповідальність міжнародних  організацій та про запобігання транскордонної шкоди від небезпечних видів діяльності) та почала роботу над Проектом статей про захист людей у разі лих.

       Інший важливий напрямок у діяльності Комісії  міжнародного права ООН - підготовка проекту Кодексу злочинів проти  миру й безпеки людства, що проводилася  з 1947 по 1954 р. і відновилася в 1982 році. 
 

1.2.Підстави виникнення міжнародно-правової відповідальності 

       У науці міжнародного права велика увага приділяється проблемі підстав міжнародної відповідальності, тобто умов її                                  виникнення [38, с.19].

       Замість терміну "міжнародно-правової відповідальності" іноді застосовується вираз "походження міжнародної відповідальності" як "визначення того, на підставі яких даних і за яких обставин можна  встановити відносно якої-небудь держави  наявність міжнародно-протиправного  діяння як джерела міжнародної                               відповідальності" [7, с.197].

       Категорія "основа відповідальності" є загальноправовою і включає дві основи відповідальності: нормативне (правове) та юридико-фактичне.

       Під нормативною основою відповідальності розуміють закон, договір або  інше джерело права, в силу або  на підставі якого субєкт може нести  юридичну відповідальність. Без припису  нормою права певної дії юридична відповідальність недопустима.

       Нормативною підставою міжнародної відповідальності служать міжнародно-правові акти, що встановлюють міжнародні зобов'язання, порушення яких може бути кваліфіковане  як міжнародне правопорушення. До них  В.А.Василенко зараховує міжнародний  договір і міжнародний звичай, рішення міжнародних судів, рішення  міжнародних (міжурядових) організацій, що являються, згідно із статутами цих  організацій, обов'язковими для держав-членів, а також односторонні міжнародно-правові  акти держав [39, с.83-84].

       Також потрібно розрізняти нормативні підстави міжнародної відповідальності та норми, на підставі яких поведінка держави  може бути кваліфікована як міжнародне правопорушення.

       Нормативною основою міжнародної відповідальності можуть бути тільки міжнародно-правові  акти. У ст. 4 Проекту статей про  відповідальність сказано: "Діяння держави може бути кваліфіковане  міжнародно-протиправним лише на підставі міжнародного права. На таку кваліфікацію не може впливати кваліфікація цього  ж діяння як правомірного згідно з  внутрішньодержавним правом".

       Нормативна  основа припускає можливість настання відповідальності, але його недостатньо  для виникнення конкретних відносин юридичної відповідальності. Для  реалізації відповідальності потрібна наявність спеціальних юридико-фактичних  обставин або так званих  юридичних  фактів, що породжують правоохоронні  відносини [40, с.173].

       Правопорушення  як певний різновид юридичних фактів і складає юридико-фактичну основу відповідальності. Сукупність ознак, що характеризують певне правопорушення називається складом правопорушення. Ця категорія є загальноправовою і тому застосована до міжнародного права. У міжнародних арбітражних і судових рішеннях вона, як правило, прямо не згадується, проте часто вказується на сукупність умов, необхідних для встановлення наявності конкретного правопорушення.

       Склад - це мінімальна сукупність головних об'єктивних і суб'єктивних ознак, достатніх  для покладання відповідальності на правопорушника. З твердження, що саме склад правопорушення, що виявляється  в поведінці окремої держави, є основою її міжнародно-правової відповідальності, не витікає, що відповідальність можлива лише за умови доведеності  усіх елементів складу і що виконання  цієї умови лежить на потерпілій стороні. Специфіка сучасних міжнародних  відносин і міжнародного права, відсутність  загальнообов'язкових для держав судової або іншої процедури  роблять неможливим покладання обтяження  доведення існування міжнародного правопорушення на потерпілу державу.

       Теоретично  розрізняється проблема встановлення юридико-фактичної основи відповідальності від проблеми встановлення умов її існування. Якщо основою міжнародно-правової відповідальності держави є склад  правопорушення як сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, то, як правило, для того, щоб потерпілі або  уповноважені міжнародні органи могли  почати процес покладання відповідальності, досить об'єктивного факту порушення  міжнародного зобов'язання державою, що виражається в міжнародно-протиправному  діянні її органів або посадовців.

       При визначенні поняття міжнародного правопорушення потрібно вирішити питання про включення  в нього певних елементів. Першим елементом є вказівка на те, що протиправне  діяння держави в міжнародному плані  може виникнути в силу як дії, так  і бездіяльності. Також усі правопорушення завдають певної шкоди міжнародному правопорядку. Порушення міжнародних  зобов'язань перешкоджає дотриманню міжнародного права, зазіхає на блага, що захищаються їм. Тому протиправність охоплює поняття шкідливості правопорушення.

       Факт  того, що основною ознакою, що характеризує міжнародне правопорушення, має бути порушення міжнародного зобов'язання, широко визнаний міжнародною дипломатичною, судовою і арбітражною практикою, а також доктриною міжнародного права. Таким чином, міжнародне правопорушення можна визначити як протиправну  дію або бездіяльність держави, що порушує її міжнародне зобов'язання.

       У складі правопорушення розрізняють  об'єктивні та суб'єктивні елементи. Комісія міжнародного права виділила два елементи, що утворюють склад  міжнародно-протиправного діяння держави. Ст. 3 Проекту статей про відповідальність держав під назвою "Елементи міжнародно-протиправного  діяння" свідчить: "Міжнародно-протиправне  діяння держави в наявності у  тому випадку, коли:

       а) яка-небудь поведінка, що полягає у  дії або бездіяльності, може, згідно з міжнародним правом, привласнюватися  державі і б) така поведінка є  порушенням міжнародного зобов'язання цієї держави".

       Перший  з цих елементів "кваліфікується зазвичай як суб'єктивний елемент і  характеризується вчинком, який може бути присвоєний не окремій особі або  групі осіб, що фактично зробили  його, а державі як суб'єкту міжнародного права", а другий - "як об'єктивний елемент: держава цим вчинком  порушує взяте нею міжнародне зобов'язання"[8, с.252].

       Загальний склад міжнародного правопорушення включає наступні елементи: а) об'єкт  протиправного діяння; б) протиправна  поведінка держави, що виражається  в діяннях його органів; в) шкода, що є наслідком протиправної поведінки  держави; г) причинний зв'язок між  протиправною поведінкою держави і  шкідливими наслідками, що наступили.

       Кожен з цих елементів присутній  у складі конкретного правопорушення, тобто лише наявність цих ознак  свідчить про те, що в поведінці  суб'єкта є склад міжнародного правопорушення. 

1.3.Види і форми міжнародно-правової відповідальності 

       Відповідальність  держави - порушника міжнародного зобов'язання реалізується в конкретних видах і формах. Існує два види міжнародно-правової відповідальності держав: матеріальна і нематеріальна.

       У міжнародно-правовій доктрині для позначення нематеріальної відповідальності використовуються також три інші терміни: моральна, політична, морально-політична відповідальність. Деякі автори робили спроби уточнити термінологію, зокрема Г. І.Тункін висловився проти використання терміну "моральна відповідальність". "Передусім, вислів "моральна відповідальність" може розумітися як відповідальність не правова, а така, що витікає з правил міжнародної  моралі. Далі правильніше говорити про політичну відповідальність, оскільки так зване моральне задоволення, що мається на увазі, є політичною акцією" підкреслював він [41 с.208].

       Інші  автори, погоджуючись з думкою Г.І.Тункіна  з цього питання, виразили сумніви  з приводу позначення нематеріальної відповідальності як відповідальності політичної. Зокрема М.Х.Фарукшин писав: "На нашу думку, неточним і не зовсім виправданим є виділення політичної відповідальності як самостійного виду відповідальності держав. Правильніше було б говорити про матеріальну і нематеріальну (і в тому і в іншому випадку політичну) відповідальність держави" [27, с.165-166].

       Оскільки  поведінка держави, у тому числі  міжнародно-протиправна, є поведінкою політичного соціального механізму, будь-який вид відповідальності держави  в міжнародній публічно-правовій сфері має політичний характер. Тільки за відсутністю більш відповідного терміну нематеріальну відповідальність в літературі означають як політичну.

       У реальному житті види відповідальності взаємозв'язані. Поділ відповідальності на матеріальну і нематеріальну  в принципі умовний, але проте  необхідний для її практичного здійснення.

       Від специфіки міжнародного правопорушення залежить, який вид відповідальності нестиме держава-порушник. За деякі правопорушення можуть застосовуватися обидва види відповідальності одночасно. Форми відповідальності означають конкретні засоби здійснення  несприятливих для держави-порушника наслідків за невиконання міжнародного зобов'язання.

       У рамках нематеріального виду відповідальності виділяються такі форми: репресалії, реторсії, ресторації, сатисфакції, призупинення прав та привілеїв, що витікають з  членства в міжнародній організації  або виключення з міжнародної  організації та санкції.

       Репресалії - це правомірні примусові дії держави, що мають на меті відновлення своїх прав, порушених іншою державою. Згідно сучасного міжнародного права в якості репресалій неприпустимо застосування сили або погрози силою. Репресалії можуть виражатися в заморожуванні або арешті банківських рахунків, накладання ембарго і т.п.. Заходи, що приймаються потерпілою державою як репресалії, мають бути пропорційні правопорушенню, що викликало їх, і припиняються з моменту відновлення status quo (положення, що існувало до зміни ситуації).

       Реторсії є правомірними примусовими діями держави у відповідь на недружній акт з боку іншої держави, за допомогою якої посадові, фізичні або юридичні особи першої держави були поставлені в дискримінаційні умови. Реторсії націлені на відновлення принципу взаємності у відносинах відповідних держав.

       Ресторація — це такий вид політичної відповідальності, що являє собою відновлення правопорушником колишнього стану матеріального об’єкту. Прикладом ресторацій можуть служити звільнення незаконно зайнятої території і несення в зв'язку з цим майнових витрат, відновлення якості забрудненої води і т.п..

       Сатисфакція як форма політичної відповідальності має два види: ординарну та надзвичайну. Ординарна сатисфакція - це задоволення державою-правопорушником правомірних нематеріальних вимог потерпілої держави. Мета сатисфакції - відновлення нематеріального збитку, заподіяного честі та гідності потерпілої держави. Найбільш характерні  форми - принесення вибачень; висловлювання жалю або співчуття; урочисте підняття прапору чи виконання гімну потерпілої держави; завірення в тому, що подібні неправомірні акції не повторюватимуться; дезавуювання дій офіційних представників; покладання обов'язку матеріального відшкодування на осіб, причетних до здійснення міжнародного правопорушення, або їх карне чи адміністративне переслідування; видання спеціальних законів, спрямованих на забезпечення дотримання міжнародних зобов'язань, і т.п. [23, с.434-435].

       У міжнародній практиці характерними рисами сатисфакції є її суворо офіційний  характер, урочистість і гласність. Ординарні сатисфакції в основному  є символічними обтяженнями, вони не повинні бути принизливими та надмірними [31, с.118].

       Надзвичайна сатисфакція являє собою різного  виду тимчасові обмеження суверенітету та правоздатності держави, що скоїла міжнародний злочин. Її метою є  викорінювання причин, що породили міжнародний злочин, і створення  гарантій його  неповторення.

       Як  надзвичайні сатисфакції можуть виступати: тимчасове припинення або  обмеження  прерогатив законодавчих, виконавчих і судових органів  держави-правопорушника; реорганізація  окремих елементів політичної системи  і скасування громадських інститутів, наявність яких сприяла здійсненню державою міжнародного злочину.

       Призупинення  прав та привілеїв, що витікають з членства в міжнародній організації реалізується в таких формах: позбавлення права голосу, права на представництво в головних органах, права на отримання допомоги і обслуговування та ін., і як крайній захід - виключення з міжнародної організації. Наприклад, за агресію проти Фінляндії всупереч існуючому міжнародному Договору між СРСР і Фінляндією про ненапад СРСР був виключений з Ліги Націй в 1940 р. [36, с.265].

       Санкції - це індивідуальні або колективні правомірні примусові заходи, що застосовуються проти держави-порушника, в цілях припинення її неправомірної поведінки або покарання за таку поведінку. Індивідуальні санкції, вживані потерпілою державою відносно держави-порушника, не можуть включати використання озброєної сили. Найчастіше вони зводяться до часткового або повного розриву торговельно-економічних стосунків, транспортних зв'язків, спортивних контактів і т.п.. Колективні санкції можуть використовуватися тільки на підставі рішення Ради Безпеки ООН відносно держав, чиї дії є загрозою миру або порушенням миру (ст. 39 Статуту ООН). Колективні санкції можуть включати повний або частковий розрив економічних стосунків, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо- або інших засобів зв′язку а також розрив дипломатичних стосунків (ст. 41). Якщо ж ці заходи виявляться недостатніми, то Рада Безпеки ООН може прийняти рішення про санкції з використанням озброєної сили для підтримки або відновлення міжнародного миру та безпеки (ст. 42). Міжнародній практиці відомі випадки результативного застосування санкцій згідно ст. 41 Статуту ООН проти расистських режимів Південної Родезії та ПАР, що проводили політику апартеїду [1].

       За  міжнародні злочини, здійснені Німеччиною і Японією в роки другої світової війни, проти цих держав були застосовані  санкції, пов'язані з обмеженням їх суверенітету, - окупаційний режим, обмеження права мати збройні  сили, обмеження в діяльності політичних сил та ін..

       Суть  матеріальної відповідальності полягає в повній або частковій компенсації матеріального збитку, заподіяного міжнародно-протиправним діянням держави. Формами відповідальності цього виду виступають репарації, реституції та субституції.

       Репарації – форма матеріальної відповідальності, що має два види: ординарну та надзвичайну. Ординарна репарація є відшкодуванням державою-правопорушником матеріального збитку шляхом виплати грошових сум, постачання товарів, надання послуг, еквівалентних сумі, що підлягає відшкодуванню потерпілим суб'єктам. До репарацій прибігають зазвичай разом з реституцією, а також в тих випадках, коли матеріальне відшкодування в натурі неможливе. Репарація включає відсотки та упущену вигоду. Деякі автори використовують для позначення форм матеріальної відповідальності держави термін "компенсація". Держава-правопорушник, будучи зобов'язаною виплатити репарації, самостійно знаходить і визначає джерела засобів для виплати матеріальної компенсації потерпілим суб'єктам.