Аналіз динаміки складу та структур джерел фінансових ресурсів

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. ПЕТРА МОГИЛИ

 

 

 

 

Кафедра фінансів, обліку і аудиту

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни «Фінансовий аналіз»

 

на тему: «Аналіз  динаміки складу та структур джерел фінансових ресурсів»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки групи 413

                                                                                                                             Шаманської Г.І.

                                                                                                                         Науковий керівник

                                                                                                                     Нетудихата К.Л.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв 2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………….……3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДИНАМІКИ СКЛАДУ ТА СТРУКТУР ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ…………………………………….………5

1. Сутність джерел фінансових ресурсів…………………………………………….……..5
2. Основні напрями аналізу джерел фінансових ресурсів………………………………...8

1.3 Методика оцінки ефективності формування фінансових ресурсів підприємства та оптимізація їх структури……………………..…………………………………………………...9

РОЗДІЛ ІІ. ОЦІНКА ДИНАМІКИ СКЛАДУ ТА СТРУКТУР ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ……...……………………………………………………………………………….…12

2.1 Загальна  характеристика господарської діяльності  ПАТ «КРИМЕНЕРГО»………….….12

2.2 Аналіз капіталу підприємства………………………………………………………………..13

2.2.1 Горизонтальний і вертикальний аналіз пасивів…………………………………………..14

2.2.2 Побудова та аналіз матричного балансу…………………………………………………..20

2.2.3 Аналіз ефективності використання капіталу…………...…………………………………22

2.2.4  Аналіз  фінансової стійкості………………..………………………………………………25

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПАТ «КРИМЕНЕРГО»………………………………..………………………………………………...31

3.1 Оптимізація показників фінансової стійкості……………………………………………….31

3.2Оптимізація ефективності використання капіталу……………………….…………………31

3.3 Шляхи підвищення прибутковості підприємства……………………………...……………32

ВИСНОВКИ……..…………………………………………………………………………………35

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………………………37

ДОДАТКИ………………………………………………………………………………………….39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

На  сучасному етапі розвитку дедалі вагомого значення набуває управління фінансовою системою підприємства, оскільки без фінансових ресурсів неможливі  функціонування і розвиток підприємства. Актуальними на разі є дослідження  щодо визначення обсягів фінансових ресурсів у розрізі їх потреби  на підприємстві, розроблення механізмів формування та ефективного їх використання, пошуку методів і моделей сучасної оцінки формування та раціонального  використання зазначених ресурсів. Управління фінансовими ресурсами підприємства має будуватися таким чином, щоб  підприємство могло провадити виробничу  діяльність, отримувати прибуток, достатній  для виконання своїх зобов’язань  перед бюджетом, кредиторами, партнерами й постачальниками, для оновлення  і розширення своєї діяльності. Іншими словами, управління фінансовими ресурсами  повинно забезпечити стійке фінансове  становище підприємства, його ліквідність  і рентабельність. Визначальним вихідними  моментом при цьому є раціональність формування та оцінки можливих фінансових ресурсів, що важливо в умовах інноваційного  розвитку[5].

Фінансові ресурси підприємства – це сукупність власних і залучених ззовні грошових коштів та їх еквівалентів, що змінюються у процесі господарського кругообігу та призначені для фінансування діяльності підприємства як у фондовій, так  і не фондовій формах, а також  спрямовані на реалізацію підприємницької  ідеї та отримання прибутку.

Оцінка  можливих фінансових ресурсів необхідна  під час їх формування, а також  використання, особливо в сучасних умовах господарювання. Уміле розпорядження  фінансовими ресурсами та ефективне  їх використання дають можливість підприємству поліпшити свій майновий стан.

Вагомий внесок у розвиток теорії та практики організації управління фінансовими  ресурсами підприємств зробили  такі вчені, як: А.М. Александров, А.В. Базилюк, І.Т.Балабанов, О.І. Барановський, А.М. Бірман, І.А. Бланк, З.С. Варналій, В.В. Ковальов, М.Я. Коробов, К.В. Павлюк, М.А. Пессель, А.М. Поддєрьогін, Г.Б. Поляк, В.К. Сенчагов, К.С. Стоянова, М.І. Ткачук, М.І. Туган-Барановський, Р.Н. Холт, І.П. Хомініч, С.М. Циганков, М.С. Шумов, М.П. Яснопольський ті інші[10].

Метою курсової роботи є теоретичне дослідження, розробка інструментарію та удосконалення методичних підходів до оцінки джерел фінансових ресурсів підприємства.

Відповідно  до визначеної мети в роботі поставлено такі завдання:

- визначити сутність джерел фінансових ресурсів;

- визначити основні напрямки аналізу джерел фінансових ресурсів;

- визначити методику оцінки ефективності формування фінансових ресурсів підприємства та оптимізація їх структури;

- визначити основну характеристику діяльності базового підприємства;

- проаналізувати капітал підприємства;

- розробити рекомендації щодо оцінки джерел фінансових ресурсів підприємства.

Предмет дослідження – економічна оцінка та методичне забезпечення оцінки джерел фінансових ресурсів підприємств.

Об’єкт  дослідження – джерела фінансових ресурсів ПАТ «КРИМЕНЕРГО»

Для вирішення поставлених у роботі завдань було використано загальнонаукові  й прикладні методи дослідження: методи групування та порівняння ,системний аналіз,ситуаційний аналіз , економіко-математичне моделювання; системний аналіз і метод групування.

Структурно  курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДИНАМІКИ СКЛАДУ ТА СТРУКТУР ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

1. Сутність джерел фінансових ресурсів

Фінансові ресурси  підприємства – це сукупність власних  і залучених ззовні грошових коштів та їх еквівалентів, що змінюються у  процесі господарського кругообігу та призначені для фінансування діяльності підприємства як у фондовій, так  і не фондовій формах, а також  спрямовані на реалізацію підприємницької  ідеї та отримання прибутку.

У пасиві балансу відображаються власні джерела фінансування активів, а  також зобов'язання підприємства за кредитами, позиками, кредиторською  заборгованістю. Таким чином, пасив  містить інформацію про обсяг  коштів, залучених підприємством  в обіг з різних джерел. Пасиви розміщуються в міру зростання терміновості виконання  зобов'язань.

Зобов'язання — це поточна заборгованість підприємства іншим юридичним та фізичним особам, що виникла внаслідок  здійснення в минулому господарських  операцій і погашення якої в майбутньому  призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють економічні вигоди. Зобов'язання перед власниками становлять постійну частину пасиву балансу, яка не підлягає погашенню, доки підприємство функціонує. Залежно від термінів погашення, зобов'язання перед третіми особами бувають довгостроковими та короткостроковими[17].

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств велике значення має структура їхніх джерел.  Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств,  а висока питома вага залучених та позикових коштів ускладнює їхню фінансову діяльність. Тому в кожному конкретному випадку слід докладно враховувати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів. Проаналізуємо класифікацію структури джерел фінансових ресурсів із погляду різних учених.  Так,  В.  М.  Родіонова для виявлення впливу окремих інструментів фінансового забезпечення пропонує класифікувати основні джерела фінансових ресурсів на власні й запозичені. Дослідження вважає, що власні джерела можуть бути сформовані за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел. До фінансових ресурсів, сформованих за рахунок зовнішніх джерел, автор зараховує кошти засновників, додатковий пайовий та акціонерний капітали, кошти,  що надходять у порядку перерозподілу.  До фінансових ресурсів, сформованих за рахунок внутрішніх джерел, належать: нерозподілений прибуток, резервні фонди, амортизаційні відрахування та цільові надходження. Запозичені джерела також можуть бути сформовані за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел. Зовнішні джерела – це довгострокові та короткострокові кредити,  випуск облігацій,  фінансовий лізинг. До внутрішніх джерел автор зараховує внутрішню кредиторську заборгованість та відстрочену податкову й інші види заборгованості[14]. 

На думку О. С. Філімоненкова, джерела  фінансових ресурсів залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство. Так, під час створення державних підприємств фінансові ресурси формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів вищих органів управління, коштів інших аналогічних підприємств у процесі їхньої реорганізації тощо. Під час створення колективних підприємств вони формуються за рахунок пайових  (часткових)  внесків засновників,  добровільних внесків юридичних і фізичних осіб тощо. До власних джерел автор зараховує ту частину капіталу в активах підприємства,  яка залишається після вирахування з нього зобов’язань. Позичені кошти, на думку автора, – це кошти,  які отримує підприємство на певний термін, за оплату й на умовах повернення. Залучені кошти – це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи

розрахунків постійно є в обігу[14].

Оскільки формування фінансових ресурсів підприємства відбувається за рахунок залучених або запозичених коштів у держави, юридичних та фізичних осіб, це викликає певні зобов’язання перед конкретними власниками в майбутньому. На нашу думку, зобов’язання − це сума грошових коштів, яка має бути сплачена на певну дату згодом. До них включають довгострокові позики,  банківські овердрафти й борги постачальникам. 

Власний капітал складається зі статутного капіталу,  додаткового капіталу,  нерозподіленого прибутку та резервного капіталу,  тобто це власні джерела фінансування підприємства,  які без визначення строку повернення вносять його засновники[14].

Основною частиною власного капіталу й основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства є статутний капітал. Статутний капітал – це сума капіталу, яку підприємства виділяють для початку діяльності. Статутний капітал - матеріальна базою (джерело) для виробничої діяльності підприємства при його заснуванні. Інакше кажучи, статутний капітал − це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, яка є внеском власників до капіталу підприємства. Інші складові частини власного капіталу формуються та використовуються підприємством на власний розсуд. Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств, уважає А. М. Поддєрьогін, є власні та залучені кошти. До власних джерел належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених – отримані кредити, пайові й інші внески, кошти

мобілізовані  на фінансовому ринку. Учений уважає, що з переходом на ринкові умови господарювання виникає потреба в нових підходах до формування фінансових ресурсів,  оскільки важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим й іншим внескам фізичних та юридичних осіб,  членів трудового колективу, збільшується значення прибутку,  амортизаційних відрахувань і позичкових коштів. Що ж до структури фінансових ресурсів підприємств, то автор звертає увагу на те, що у процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел,  тому що підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств[14].

Дещо інакшу схему формування фінансових ресурсів пропонують В. М. Гриньова і В. О. Коюда.  Під джерелами формування фінансових ресурсів автори розглядають власні й залучені кошти підприємства. Вони вважають, що формування фінансових ресурсів відбувається в момент заснування підприємства,  коли утворюється статутний капітал,  який показує розмір основних й оборотних коштів, інвестованих у процесі виробництва. У подальшому фінансові ресурси формуються головно за рахунок власних джерел: прибутку й амортизаційних відрахувань. Поряд із ними джерелами фінансових ресурсів виступають також виторг від реалізації вибулого майна;  різні цільові надходження; виторг від вибуття оборотних коштів, продаж цінних паперів певного підприємства, сплата страхового відшкодування страховою компанією, асоціацією, концерном, фінансово-промисловими

групами й галузевою структурою, до якої вони можуть входити й ін. П. І. Вахрін, А. С. Нешитой поділяють джерела фінансових ресурсів на власні й залучені. До власних належать доходи підприємства та грошові фонди, а до залучених – бюджетні субсидії, кредити банків й організацій, страхові відшкодування. І. Т Балабанов конкретно не розмежовує джерела фінансових ресурсів, а поділяє їх на власні та чужі, до яких зараховує прибуток, амортизаційні відрахування, кредиторську заборгованість, кошти, отримані від продажу цінних паперів,  кредити та позики,  пайові й інші внески членів трудового колективу, юридичних та фізичних осіб, інші надходження грошей.  В.  М Опарін дотримується нинішньої,  більш узагальненої класифікації джерел фінансових ресурсів і поділяє їх на власні та зовнішні. О. Р. Романенко поділяє джерела формування фінансових ресурсів підприємства на створені за рахунок власних та прирівняних до власних грошових надходжень; мобілізовані на фінансовому ринку; ресурси, що надходять під час перерозподілу.  В. В. Ковальов та Віт. В. Ковальов пропонують інші підходи до класифікації джерел фінансових ресурсів.  Дослідники виділяють джерела коштів короткострокового призначення,  до яких зараховують кредиторську заборгованість і короткострокові кредити та позики. Однією з класифікаційних груп джерел вони виділяють авансований капітал  (довгострокові джерела),  до якого зараховують власний капітал та довгострокові зобов’язання.  На нашу думку,  пропонована класифікація недостатньо чітко відображає складові частини фінансових ресурсів.  П. Т. Саблук, М. Я. Дем’яненко та інші вчені достатньо широко аналізують складові частини внутрішніх (власних) джерел, але зовнішні джерела фінансових ресурсів трактують тільки з погляду залучених, а позичені джерела фінансових ресурсів зовсім не аналізують [3].

Найбільш прийнятною, на нашу думку, є класифікація А. М. Білоченко, який достатньо повно аналізує і внутрішні, і зовнішні джерела формування фінансових ресурсів. Але ми вважаємо, що такі джерела, як виручка від реалізації, неточно виражає внутрішні джерела, оскільки є узагальнюючим показником результатів роботи підприємства,  безпосередньо не спрямовується на невідкладні витрати господарства, а підлягає подальшому розподілу.

2. Основні напрями аналізу джерел фінансових ресурсів

Структура джерел фінансових ресурсів підприємства оцінюється за допомогою  трьох показників:

• Коефіцієнт фінансової незалежності (коефіцієнт автономії, коефіцієнт власності) – розраховується як відношення власного капіталу до загального капіталу (валюти балансу);
• Коефіцієнт фінансової залежності, який характеризує частку боргу у загальному капіталі і розраховується як відношення позикового капіталу до загального капіталу;
• Коефіцієнт фінансового ризику, який розраховується як відношення позикового капіталу до власного.

Чим вищий рівень першого  показника і нижче рівні другого  і третього, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

Щодо співвідношення власного і позикового капіталу, то вчені-економісти по-різному підходять до оцінки його оптимальності (70:30, 60:40, 50:50). Загалом  оптимальність структури капіталу залежить від конкретних умов господарювання підприємства.

Для тих підприємств, де коефіцієнт оборотності низький, плече  фінансового важеля не повинно бути більше 0,5, а на підприємствах, де оборотність  висока, цей показник може бути більше 1. Зростання коефіцієнта фінансової незалежності й зменшення коефіцієнтів фінансової залежності та фінансового  ризику свідчить про більш стійкий  фінансовий стан підприємства.

Основними напрямами аналізу  капіталу є:

• Горизонтальний;
• Вертикальний (аналіз структури);
• Порівняльний (порівняльний аналіз капіталу підприємства середньогалузевого з рентабельністю конкурентів, з оптимальними значеннями, із запланованими);
• Коефіцієнтний аналіз – коефіцієнти оборотності капіталу та рентабельності.

 

1.3 Методика оцінки ефективності формування фінансових ресурсів підприємства та оптимізація їх структури

Методика аналізу капіталу:

1. Загальний аналіз стану та динаміки капіталу (проводиться за п’ятьма розділами пасивів);
2. Аналіз власного оборотного капіталу;
3. Детальний аналіз власного та окремо позичкового капіталу;
4. Аналіз матричного балансу
5. Аналіз ефективності використання капіталу та побудови багатофакторних моделей оборотності капіталу.

Надзвичайно важливим питання  для підприємства України є оптимізація  структури капіталу, тобто досягнення такого співвідношення між власним  та позиковим капіталом, при якому  забезпечується найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю  підприємства[15].

У господарській практиці відсутній єдиний рецепт раціонального  співвідношення власного і позикового капталу. Однак існує низка об’єктивних  і суб’єктивних факторів, врахування дії яких дає можливість цілеспрямовано формувати таку структуру капіталу, яка забезпечує умови найбільш ефективного його використання підприємством. Серед цих факторів можна виділити:

• Галузеві особливості діяльності підприємства, які визначають структуру активів та їх ліквідність;
• Рівень ділової активності підприємства (при зменшення періоду тривалості операційного циклу існує більше можливостей для використання залученого капіталу);
• Стадія життєвого циклу підприємства (підприємство, яке перебуває на ранній стадії життєвого циклу і випускає конкурентоспроможну продукцію, може фінансувати свою діяльність переважно позиковим капіталом, на стадії зрілості – більшою мірою власним капіталом);
• Кон’юнктура товарного і фінансового ринків (чим вона стабільніша, тим використання позикового капіталу є безпечнішим. При зворотній ситуації спостерігається падіння обсягів реалізації продукції, що зумовлює зменшення обсягів залучення позикового капіталу);
• Високий рівень дохідності діяльності, що дає можливість підприємству за рахунок капіталізації одержаного прибутку скоротити використання позикового капіталу.

Сьогодні основними методичними  підходами до вирішення завдання оптимізації структури капіталу є:

• Управління величиною ефекту фінансового левериджу;
• Забезпечення мінімальної вартості залучення капіталу;
• Формування політики фінансування активів з урахуванням вартості, ризиків ті термінів залучення капіталу.

При застосування першого  методичного підходу слід пам’ятати, що фінансовий леверидж – це використання підприємством позикового капіталу, яке впливає на зміну дохідності власного капіталу і дає підприємству можливість одержати додатковий прибуток на власний капітал. Показник, який відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал за різних варіантів структури капіталу, вважається ефектом фінансового левериджу.

Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансового ризику та термінів залучення капіталу пов'язана з вибором найбільш дешевих джерел фінансування активів підприємства. Варто зазначити, що можна застосовувати три різних підходи до фінансування різних груп активів за рахунок капіталу, а саме:

•       консервативний, який передбачає використання власного капіталу і довгострокових зобов'язань для формування необоротних активів та половини змінної частини оборотних активів. Перевагою цього підходу є забезпечення мінімального ризику, так як короткострокові зобов'язання використовуються у незначних обсягах для формування змінної частини оборотних активів.  У той же час така політика фінансування дуже обтяжлива для підприємства у зв'язку з високою вартістю капіталу, що використовується. Крім того, вона передбачає витрати, пов'язані з неповним використанням залученого довгострокового капіталу в періоди зменшення і змінної частини оборотних активів;

•      агресивний підхід, спрямований на використання власного капіталу та довгострокових зобов'язань лише для фінансування необоротних активів. Оборотні активи у повному обсязі формуються за рахунок короткострокових зобов'язань. Ця політика фінансування активів забезпечує найнижчу вартість капіталу підприємства, проте вона обмежена занадто високим ризиком можливості втрати або недостатності капіталу;

•      компромісний   підхід,   який   передбачає  фінансування   необоротних активів та постійної частини оборотних активів за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов'язань. При цьому змінна частина оборотних активів фінансується короткостроковими зобов'язаннями. Така політика залучення джерел дає змогу досягти компромісу між вартістю капіталу та ризиком його втрати[14].

На початку  діяльності підприємство функціонує тільки за рахунок власних фінансових ресурсів. У подальшому на підставі обраного цільового орієнтира розвитку керівництво починає акумулювати позичені кошти з метою забезпечення розвитку підприємства. При цьому залучення позикових фінансових ресурсів буде тривати доти, доки рентабельність діяльності підприємства дасть змогу сплачувати відсотки за користування кредитами.

Основні етапи подібного циклу мають такий вигляд:

1.      Підприємство залучає додаткові позичені кошти до того часу, поки це е прибутковим (з урахуванням відсоткових виплат) і поки в нього існує така можливість. Якщо  прибуток підприємства перевищує відсоткові  платежі,  то наявна  вигода розвиватися за рахунок позикових фінансових ресурсів. Якщо прибуток е меншим від відсоткових платежів, то господарюючий суб'єкт зазнаватиме збитків і залучення додаткових позичених коштів знизить вартість підприємства.

2.       Після досягнення того стану, коли підприємство не може віднайти позикові кошти за прийнятною ціною (що свідчить про перевантаженість підприємства боргами порівняно з величиною власного капіталу), підприємство має збільшувати суму власного капіталу. Сума зростання власного капіталу має бути такою, щоб підвищити рівень   кредитоспроможності   підприємства   і   тим   самим   повернути   вартість пропонованих йому позикових коштів на попередній рівень.

3.      У подальшому підприємство знову може розвиватись за рахунок позикових коштів, поки не дійде того стану, коли не матиме можливості заплатити за вартість позикових ресурсів. Такий цикл повторюється.

Наведена схема формування джерел фінансових ресурсів підприємства передбачає, що підприємство переходить до наступного кроку тальки тоді, коли вичерпані всі можливості попереднього. Тобто, підприємство не намагається збільшувати свої боргові зобов'язання, істотно збільшуючи тим самим їх вартість, з таких причин:

-       по-перше, зростання  вартості позикових коштів, а отже, збільшення платежів в за користування позиковими ресурсами негативно позначиться на вартості всього підприємства;

-        по-друге,  використавши всю доступну суму  позикових ресурсів, підприємство, якщо йому будуть потрібні додаткові кошти для реалізації інвестиційних можливостей, ризикує опинитись у ситуації нестачі коштів.

Саме з цих причин підприємство не повинно допускати істотного збільшення ціни використовуваних позикових коштів і переходити до стадії збільшення власного капіталу, не очікуючи, поки загальна сума платежів за використання позикових фінансових ресурсів наблизиться до розміру чистого прибутку[15].

РОЗДІЛ  ІІ. ОЦІНКА ДИНАМІКИ СКЛАДУ ТА СТРУКТУР ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

2.1 Загальна  характеристика господарської діяльності  ПАТ «КРИМЕНЕРГО»

ПАТ «Крименерго» передає і поставляє  електричну енергію споживачам Криму  на умовах укладених договорів по тарифах, які регулюються відповідно до чинного законодавства в умовах функціонування єдиної енергетичної системи  України.

Основне завдання ПАТ «Крименерго» - забезпечення споживачів АРК стабільним електропостачанням. Тому серед стратегічних цілей Компанії однієї з основних є будівництво нових електромереж з урахуванням зростаючих потреб регіону.

Енергетичні мережі ПАТ «Крименерго» отримали розвиток у 30-і роки минулого сторіччя. Так, перша повітряна лінія 60 кВ «Севастополь-Сімферополь» довжиною 61 км була побудована у 1930 році, а в  січні 1931 року було організоване Управління «Крименерго».

Сьогодні ПАТ «Крименерго» —  одне з найбільших підприємств Автономної Республіки Крим, на якому працює понад 6 тисяч чоловік. Компанія об'єднує 25 мережевих підприємств і 4 допоміжних підрозділів, розташованих у містах та адміністративних районах півострова.

Основними ліцензійними видами діяльності ПАТ «Крименерго» є передача та постачання електричної енергії споживачам Криму на умовах укладених договорів  за тарифами, що регулюються згідно з чинним законодавством України.

 Компанія експлуатує 29,4 тис.  км ПЛ напругою 110 кВ, КЛ 0,4-10 кВ  — 4,1 тис. км, понад 10 тис. силових  трансформаторів загальною потужністю  майже 6 тис. МВА. Мережі та  підстанції розміщені на території  27 тис. кв. км з населенням у  2 млн чоловік. Компанія має  понад 800 тисяч абонентів —  фізичних та юридичних осіб. Серед  особливостей компанії слід зазначити  високу частку населення в  загальному обсязі споживаної  електроенергії — 42,8% та низьку  частку промисловості — лише 12,4%. На цей час у ПАТ «Крименерго»  створено корпоративну інформаційну  систему, яку впроваджено на  базі програмного продукту SAP ERR. У промисловій експлуатації ця  система знаходиться у всіх  структурних підрозділах компанії, а це — 25 районів електричних  мереж та допоміжні виробництва,  персонал яких щоденно працює  в режимі реального часу. В  корпоративній інформаційній системі  компанії реалізовані такі модулі, як FI-GL — фінанси