Аналіз доходів

1. Формування  доходів і витрат автотранспортного  підприємства

     Кінцевим  позитивним результатом господарської  діяльності підприємства є прибуток.

     Прибуток  — це грошовий дохід, утворений у  результаті виробничо-господарської  діяльності. Прибуток виконує такі основні функції:

• оцінки підсумків діяльності підприємства;
• розподілу (розподілу доходу між підприємством і державою, підприємством і його робітниками, між сферою виробництва і невиробничою сферою);
• джерела утворення фондів економічного стимулювання і соціальних фондів.

     Отже, у зростанні прибутку заінтересовані як підприємство, так і держава. На підприємствах приріст прибутку досягається не лише завдяки збільшенню трудового внеску колективу підприємства, а й за рахунок багатьох інших  факторів. Саме тому на кожному підприємстві необхідно систематично аналізувати  формування, розподіл та використання прибутку. Цей аналіз має надзвичайно важливе значення і для зовнішніх суб'єктів (місцевих бюджетів, фінансових і податкових органів, банків).

     Головними завданнями аналізу доходів і  витрат підприємства є:

• систематичний контроль за виконанням планів одержання прибутку та понесених витрат;
• виявлення факторів формування показників прибутку та розрахунки їхнього впливу;
• вивчення напрямків і тенденцій розподілу прибутку;
• виявлення резервів збільшення прибутку та зниження витрат;
• розроблення заходів для використання виявлених резервів.

     Джерелами аналітичної інформації є плани  економічного та соціального розвитку, фінансовий план (розрахунковий баланс доходів і витрат), бізнес-план, форми бухгалтерської звітності № 1 «Баланс підприємства», №2 «Звіт про фінансові результати» (див. додатки 1,2), декларація про прибуток підприємства, матеріали маркетингових досліджень

     На  підприємстві використовуються такі показники  фінансових результатів:

• доходи від реалізації продукції;
• доходи від інших операцій;
• доходи від надзвичайних операцій; '
• прибуток на одиницю продукції;
• прибуток від реалізації продукції;
• прибуток від операційної діяльності;
• прибуток від звичайної діяльності;
• прибуток від надзвичайних подій;
• оподаткований прибуток;
• чистий прибуток..

     На  рис. 1.1 у додатку 3 показано процес формування фінансових результатів.

     Існують ще інші види прибутків:

• прибуток від реалізації цінних паперів;
• неоподаткований (пільговий) прибуток;
• нерозподілений прибуток.

     Перші два види прибутку відображаються в  журналі-ордері №15, останній — у  балансі.

     У зв'язку з реформуванням бухгалтерського  обліку і застосуванням міжнародних  стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) дещо змінилося традиційне розуміння  таких понять, як доходи, витрати, відшкодування. Так, стаття «Доходи (виручка) від реалізації»  формується від реалізації готової  продукції, товарів, робіт і послуг, доходів від страхової діяльності. Тут також відображаються суми знижок, наданих покупцям.

     Аналіз  названих доходів можна проводити  як за видами (групами) продукції, товарів, робіт, послуг, так і за видами організацій  збуту.

     Крім  доходу від реалізації продукцій (товарів, робіт, послуг), підприємство може мати також інший дохід від операційної  діяльності.

     До  інших операційних доходів належать: доходи від реалізації іноземної  валюти, інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій); від операційної  оренди активів; від операційної  курсової різниці за операціями в  іноземній валюті, суми штрафів, пені, неустойок та інших санкцій за порушення господарських договорів, які одержано від боржників, або  коли є рішення суду, арбітражного суду про їх стягнення; доходи від  списання кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності} відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів., списаних як безнадійні); суми одержаних грантів і субсидій, інші доходи від операційної діяльності.

     Статтю  «Доходи від участі в капіталі»  призначено для узагальнення інформації про доходи від інвестицій, здійснених й асоційовані, дочірні або спільні  підприємства.

     До  статті «Інші фінансові доходи»  входять доходи, які виникають  у ході фінансової діяльності підприємства, зокрема дивіденди, відсотки тощо.

     Інші  доходи від звичайної діяльності формуються з доходів від реалізації фінансових інвестицій, реалізації необоротних  активів, майнових комплексів, поопераційної  курсової різниці, безоплатно одержаних  активів.

     Стаття  «Надзвичайні доходи» використовується для відображення доходів, які виникли  внаслідок надзвичайних подій (стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії і т. д.). 
 
 
 
 
 
 
 

     1.2 Класифікація доходів

     Існують різноманітні класифікації доходів  підприємства.

     В залежності від виду діяльності розрізняють  доходи від звичайної та надзвичайної діяльності діяльності.

     Крім  того, доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової та інвестиційної  діяльності.

     Під звичайною діяльністю розуміють  будь-яку діяльність підприємства (або  операції, які її забезпечують чи виникають  внаслідок здійснення такої діяльності). Прикладом звичайної діяльності може бути виробництво та реалізація продукції, розрахунки із постачальниками, замовниками, працівниками, банківськими установами, податковими органами тощо.

     Операційна  діяльність - це основна статутна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не с інвестиційною  чи фінансовою діяльністю.

     Основна діяльність – це здійснення операцій, пов'язаних із виробництвом або реалізацією  продукції (товарів, послуг), що є визначальною метою створення підприємства та забезпечує основну частку його доходу.

     Інвестиційна  діяльність – це придбання та реалізація тих необоротних активів, а також  тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів.

     Фінансову діяльність визначає діяльність, яка  призводить до змін розміру і складу класного та позикового капіталу підприємства.

     Надзвичайна подія – це подія або операція, яка чітко відрізняється від  звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься  періодично або в кожному наступному звітному періоді. Відповідно, надзвичайна  подія – це подія, яка є випадковою і нехарактерною для діяльності даного підприємства. [ 6, с. 430 - 431]

     1. Суми інших доходів від операційної  діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг): дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій) тощо.

     2. Дохід від реалізації фінансових  інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

     Залежно від виду діяльності, здійснення яка  дозволила отримати доходи, розрізняють:

1. Доходи від торговельної діяльності: від продажу товарів, від операцій з тарою, від перемірювання тканин, надання платних додаткових торговельних послуг.
2. Доходи від виробничої діяльності, до складу яких входить:
1. виручка від реалізації всіх видів товарної продукції, напівфабрикатів, відходів;
2. виручка від послуг промислового характеру (ремонтно-будівельних, транспортних абощо), що виконані та реалізовані “стороннім споживачам”.
3. Доходи від посередницької діяльності, отримані у вигляді:
1. суми комісійних винагород (відсотків);
2. додаткові виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), якщо підприємство є посередником і бере участь у розрахунках при виконанні домовленості;
3. доходів від робіт (послуг), які виконані тимчасовими творчими колективами для інших підприємств тощо;
4. Доходи від інвестиційно-кредитної діяльності, до складу яких входять:
1. доходи, отримані від пайової участі в спільних підприємствах;
2. доходи, отримані від надання майна в оренду (лізинг);
3. дивіденди (відсотки), отримані за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, що придбані підприємством;
4. відсотки від надання комерційного кредиту;
5. доходи від депозитних вкладів підприємства та інше [8, 414 – 415].

     Лізинг  – це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб’єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об’єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець) і орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.

     Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальник (лізинговій фірмі) вартість обладнання, яке замовлене орендатором і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити об’єкт лізингу за залишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об’єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в оренду.[11, c.60]

5. Доходи від продажу майнових та інтелектуальних прав (власності) підприємства отримані при реалізації:
1. майна підприємства (включаючи основні фонди), матеріальних обігових активів;
2. нематеріальних активів (“ноу-хау”, патентів, фірмового знаку, торгової марки), програмних продуктів.
6. Інші види доходів:
1. доходи від курсової різниці валютних коштів та цінних паперів, які належать підприємству;
2. суми економічних санкцій та відшкодувань збитків отриманих підприємством;
3. доходи від об’єктів соціально-побутової сфери підприємства: плата за утримання дітей в дитячих дошкільних закладах, оплата путівок та інше.[8, c.415]

     Залежно від характеру отримання доходів  розрізняють доходи від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і  майна підприємства та доходи від  використання тимчасово вільних  фінансових ресурсів, цінних паперів  підприємва.

     Дохід від реалізації є результатом  суспільного визнання споживчої  вартості реалізованих товарів (робіт, послуг). Його складниками е вартість праці, втілена у затрачених матеріальних ресурсах, та додана вартість, створена працею робітників. Останній складник, тобто додана вартість, у свою чергу, розкладається на частини, а саме: заробітну плату робітників, що створювали товар, надавали послуги чи виконували роботи, та валовий прибуток, який є  джерелом покриття непрямих витрат, пов'язаних зі здійсненням функції управління, створення резервів, накопичення  джерел майбутнього розширення виробництва, здійснення соціальних програм. [3, c.51]

     Розмір  реалізаційних доходів безпосередньо  залежить від обсягів діяльності підприємства у звітному періоді  та її ефективності.

     Розмір  доходів від використання майна (капіталу) підприємства залежить від  його наявності та можливості використання поза виробничим процесом підприємства (з об'єктивних причин чи прийнятих  рішень стосовно переливу капіталу в  інші підприємства та сфери економіки).

     Залежно від повноти та місця відображення доходів розрізняють:

1. «бухгалтерські» доходи, які відображуються на рахунку реалізації готової продукції (товарів, матеріальних коштовностей, виконаних робіт та наданих послуг) і які використовуються для визначення фінансових результатів діяльності;
2. "приховані" доходи, не відображені на рахунку реалізації.

     До  них належать:

1. цільові кошти, отримані від підприємств-покупців (замовників) для власних потреб підприємства: для поповнення фонду ризику, резервного фонду, фонду споживання;
2. цільові кошти у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів і таке інше;
3. доходи, отримані від товарообмінних операцій, які визначаються розрахункове, виходячи з різниці в ціні на товарно-матеріальні цінності, які обмінюються;
4. фактично отримані доходи в зв'язку з реалізацією товарів (продукції) за цінами, нижчими за ціни закупки (собівартості), їх розмір розраховується, виходячи з цін реалізації аналогічної продукції у відповідний період та інше.[8, с. 416]

     Підводячи підсумок по даному розділу, можна сказати  що дохід (прибуток) є метою діяльності кожного підприємства і він характеризує ефективність роботи того чи іншого підприємства. Дохід – це збільшення економічних  вигод у вигляді надходження  активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу ( крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).

     Класифікація  доходів досить різноманітна, що пов’язано  з багатосторонністю діяльності підприємств та з методами ведення обліку доходів.

     Розробка  політики управління доходами є необхідною складовою економічної стратегії підприємства, що допомагає у прийнятті управлінських рішень. 
 
 
 

2. Класифікація витрат

Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних затрат. Велике значення класифікації затрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління (табл. 1).

Таблиця 1

Класифікація  витрат

До основних відносять витрати, безпосередньо пов'язані з виробничим (технологічним) процесом виготовлення продукції (виконання робіт чи надання послуг). В будь-якому виробництві вони складають найважливішу частину витрат, досягаючи в окремих галузях 90 % собівартості. Накладні витрати виникають у зв'язку з організацією, обслуговуванням виробництва і управлінням ним. Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами і підприємством.

За  ступенем залежності від обсягів  діяльності витрати поділяються  на змінні і постійні.

Змінними називаються витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва (випуску). Звідси, розмір цих витрат на кожну одиницю продукції залишається незмінним. До постійних відносять витрати, величина яких не змінюється або майже не змінюється (умовно-постійні витрати) при зміні обсягу виробництва (прикладом можуть слугувати адміністративні або загальногосподарські витрати).

Слід  відмітити, що поділ на змінні і постійні витрати в певній мірі є умовним, так як в чистому вигляді вони не проявляються: змінні витрати на одиницю продукції змінюються під впливом організаційно-технічних заходів, величина постійних витрат – при суттєвій зміні обсягу виробництва. Тому більш правильно їх називати умовно-змінними і умовно-постійними витратами.

За  складом витрати можуть бути одноелементними  або комплексними.

Одноелементні витрати включають економічно однорідні витрати, які не поділяються на різні компоненти, незалежно від їх місця і цільового призначення (сировина, матеріали, паливо, енергія, заробітна плата тощо). На цьому принципі побудована класифікація витрат за економічними елементами.Комплексні витрати складаються з декількох економічних елементів. Характерним прикладом статті комплексних витрат загальновиробничі витрати, в які входять практично всі економічні елементи.

За  способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі.

Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються  до її собівартості на підставі первинних документів, називаютьсяпрямими. До складу прямих матеріальних витрат відносяться ті, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, а саме:

Ø сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати;

Ø витрати на оплату праці: заробітна  плата та інші виплати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг;

Ø інші виробничі витрати: відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

Непрямі витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу.

Непрямий  розподіл витрат призводить до неточностей  у визначенні собівартості окремих  видів продукції, тому при організації  обліку повинна приділятися увага збільшенню питомої ваги прямих витрат.

За  доцільністю витрачання виділяють продуктивні витрати, до яких відносяться виправдані, чи доцільні для даного виробництва, витрати. Відповідно до непродуктивних відносять витрати, які утворюються з причин, що свідчать про недоліки в технології та організації виробництва (брак продукції, втрати від простоїв, оплата понадурочних робіт тощо). У випадку ідеальної організації технології виробництва і праці всі витрати повинні бути тільки продуктивними.

До поточних відносять витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду. Це, як правило основна частина витрат на виробництво. Одноразовими є витрати, пов'язані з підготовкою виробництва (впровадження нової продукції, її суттєва модернізація), резервуванням витрат на оплату відпусток і виплату одночасної винагороди за вислугу років тощо.

Групування  витрат за економічними елементами та статтями калькуляції буде розглянуто далі.

Залежно від видів діяльності всі витрати можна розподілити на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, та витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності. В свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності можна розподілити на витрати від операційної (основної та іншої) діяльності, інвестиційної, фінансової діяльності.

Усі витрати підприємства, згідно з П(С)БО 16, поділяють на виробничі(виробнича собівартість продукції, робіт, послуг), операційні (адміністративні (загальногосподарські) витрати, витрати на збут, інші операційні витрати) та інші витрати діяльності (фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, надзвичайні витрати, інші витрати).

Основні засади класифікації витрат розкриті в П(С)БО3 «Звіт про фінансові результаті, П(С)БО15 «Доходи» та П(С)БО16 «Витрати» і передбачають функціональну ознаку їх групування відповідно до видів діяльності, за якими були здійснені витрати та отримані доходи.

Отже, за видами діяльності витрати та доходи поділяють на витрати і доходи від звичайної та надзвичайної діяльності.

Нагадаємо, що звичайна діяльність поділяється:

¨ на операційну;

¨ фінансову;

¨ інвестиційну.

Відповідно, витрати, пов'язані з операційною  діяльністю, групують за функціями  — витрати виробництва (реалізації), витрати на управління, збут та інші операційні витрати, а також за економічними елементами: матеріальні витрати; витрати  на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (рис. 1).

Виходячи  з мети та завдань управлінського обліку дещо змінюється підхід до визначення витрат виробництва. Менеджерів насамперед цікавить не просто інформація про загальні витрати підприємства, а дані про конкретні витрати для виготовлення різних видів продукції (виконання робіт, надання послуг).

Тому  під витратами виробництва розуміють витрачання у виробничому процесі засобів виробництва і праці для виготовлення продукції. А сукупність витрат, пов'язаних з виробництвом або придбанням певного активу, утворює його собівартість.

Відповідно  до цього у вітчизняному обліку, крім функціональної ознаки класифікації витрат, вирізняють й інші ознаки (рис.2).

Рис.1. Класифікація витрат відповідно до П(С)БО3 
«Звіт про фінансові результати»

Така  класифікація відповідає, головним чином, податковому аспекту обліку, основним недоліком якого є його неспроможність надавати інформацію для прогнозування короткострокових управлінських рішень та контролю витрат за сферами діяльності і центрами відповідності. Тому поряд з податковим аспектом у вітчизняну класифікацію витрат слід запровадити угруповання, що відповідають її управлінському аспекту.

Зокрема, для цілей управлінського обліку більш коректною є класифікація, яка подана на рис.3.

Оскільки  управлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідна інформація про очікувані витрати та доходи. У зв'язку з цим вирізняють очікувані (релевантні) та безповоротні (нерелевантні) витрати.

Очікувані (релевантні) витрати — це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень, тобто майбутні витрати. Точніше, це витрати, що відрізняють одну альтернативу від іншої.

Безповоротні (нерелевантні) витрати — це витрати, які не можуть бути змінені в результаті прийнятого управлінського рішення, тобто минулі витрати.