Аналіз діяльності комерційного банку. 2

АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

курсова робота з банківської справи

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Перехід  до ринкової економіки вимагає від  українських комерційних банків підвищення ефективності управління банківською  діяльністю. Важлива роль у реалізації цієї задачі відводиться аналізу банківської діяльності. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку банку, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності проведення активних і пасивних операцій, оцінюються результати діяльності банку, його окремих підрозділів. Тим часом, успішний розвиток і надійність банківської системи України в сформованих економічних умовах також багато в чому залежить від постановки в комерційних банках аналітичної роботи, що дозволяє давати реальну і всебічну оцінку досягнутим результатам діяльності банків, виявляти їхні сильні і слабкі сторони, визначати конкретні шляхи вирішення виникаючих проблем. Таким чином, аналіз банківської діяльності є основою ефективного управління банком, вихідною базою прийняття управлінських рішень на всіх рівнях банківського менеджменту.

Відомо, що, коли в банку будуть "здорові" клієнти, то й банк у  такому разі буде процвітати, і навпаки. Але у той же час, якщо банк переживатиме скрутне фінансове становище і не зможе вчасно і повністю виконувати свої зобов'язання, то клієнти такого банку так само можуть істотно постраждати, бо вони зберігають свої кошти на різних банківських рахунках. Варто також окремо виділити населення країни, чиї заощадження є одним із самих зручних видів банківських ресурсів (тому що це ресурси довгострокового характеру і порівняно недорогі, що сприяє одержанню банком порівняно високого прибутку). Тому держава, будучи за Конституцією України гарантом стабільності в країні (зокрема й у грошово-кредитній сфері), піклується про міць банківської системи. На це спрямовано діяльність такого державного органу як Національний Банк України (НБУ), однією з функцій якого і є забезпечення стабільності банківської системи країни.

Відомо, що банки, як комерційні підприємства, працюють заради одержання прибутку. Аналіз прибутковості банків (як складової  частини аналізу банківської  діяльності) дозволяє судити як про  становище самих банків, так і  про загальну економічну ситуацію в країні. Прибутковість банків має значення не тільки для самих банків, а й для всієї країни в цілому, і, навпаки, банкрутство банків спричиняє збитки його клієнтів (депонентів): підприємств і населення. Крім випадків кримінальних фінансових операцій, банкрутство банків звичайно є результатом банкрутства промислових і торгових підприємств (клієнтів банку), що у свою чергу викликає руйнування інших промислових і торгових підприємств, оскільки їхні кошти зберігаються на поточних та інших рахунках у банках. Наявність подібних випадків (банкрутств банків) негативно позначається на господарській діяльності всіх економічних суб'єктів, що врешті-решт відбивається і на добробуті суспільства (тому що це супроводжується падінням багатьох макроекономічних показників, таких як валовий внутрішній продукт, життєвий рівень населення країни тощо). Таким чином, стабільність економіки країни багато в чому залежить від стабільності банківських установ. Про становище банків можна судити із комплексного і всебічного аналізу банківської діяльності.

Таким чином, важливість аналізу діяльності комерційного банку в нових економічних  умовах функціонування зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні проблеми менеджменту діяльності комерційних банків.

Предметом дослідження курсової роботи є аналіз діяльності комерційного банку.

Метою курсової роботи є теоретичне дослідження проблеми аналізу діяльності комерційного банку та її значення в банківському управлінні.

Розділ 1. Управлінське значення аналізу діяльності комерційного банку

1.1. Банк як суб'єкт підприємництва й об'єкт економічного аналізу

Слово "банк" походить від італійського "banco", що означає "стіл". Ці "банко-столи" встановлювалися на площах, де відбувалася жвава торгівля товаром, у Стародавній Греції і Стародавньому Римі для обміну валют і проведення деяких інших грошових операцій.

Найбільш поширеним є визначення банку як юридичної особи, установи, організації. Так, відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк – юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у окупності такі операції: залучення у вклади коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [11, 71].

Діяльність сучасних банківських  установ така різнопланова, що їх дійсна сутність виявляється невизначеною. Банки не тільки організовують  грошовий оборот і кредитні відносини, але через них здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівля-продаж цінних паперів, а в деяких випадках – посередницькі угоди й управління майном. Кредитні установи здійснюють консультування, ведуть статистику, взаємодіють з іншими підприємствами тощо.

Визначення сутності банку –  це, насамперед, визначення економічної основи банку та його специфіки, що забезпечують виконання належного обсягу послуг (операцій). Тобто аналіз сутності банку вимагає послідовного опрацювання не випадкового набору питань щодо банківської діяльності взагалі, а відповіді на конкретні питання, зумовлені обраною методологією аналізу. Інакше розгляд сутності банку може перетворитися на описовий перелік видів роботи, що здійснюється банком.

Проте спочатку необхідно розглянути об'єктивні умови виникнення і  функціонування банків. Наявність грошей, нерівномірність їх обігу приводить  до утворення в господарському обороті, з одного боку, тимчасово вільних  грошових засобів, а з іншого боку, зумовлює додаткову потребу в них. Тому є неминучою поява суб'єктів підприємництва, що акумулюють вільні грошові засоби банків і суб'єктів господарювання, яким вони надаються для задоволення їх потреб (шляхом продажу або надання послуг за плату – рис. 1).

Рис. 1. Основні умови виникнення банку й економічних відносин між ним і його клієнтами [11, 71]

Як видно з рис. 1, економічні відносини, що складаються між банком і суб'єктами підприємницької діяльності з приводу мобілізації (акумуляції) вільних грошових коштів і їх використання, характеризуються трьома фазами:

• акумуляція ВГК(1) (Кл Б → Б);
• розміщення (використання) (2)ВГК (Б → Кл Б);
• відшкодування отриманих ГК(3) (Кл Б → Б).

Цими економічними відносинами  і визначається "виробнича" діяльність банку, його сутність.

В усі часи між банками й власниками заощаджень і капіталу складалися економічні відносини з акумуляції дрібних  і великих нагромаджень, на цій  основі виникала інша форма економічних  відносин, пов'язана із забезпеченням народного господарства додатковими фінансовими ресурсами. Таким чином, банк значно впливає на економіку. Це спростовує розповсюджене уявлення про банк лише як про посередницьку організацію, що веде розрахункові та кредитні операції і не створює свого власного продукту. Так, деякі економісти твердять, що "банк – це організатор розрахунків у народному господарстві, перерозподілювач вільних грошових коштів" – головна властивість, що відводилася йому в системі суспільних відносин.

Водночас, слід мати на увазі те, що в ринкових умовах діяльність банків пов'язана з грошовим господарством, яке обслуговує товарне виробництво і є в цій сфері бізнесом (підприємництвом), а банки – суб'єктами підприємницької діяльності. Ця сутність банків може бути обґрунтована такими критеріями:

По-перше, банки створюються у  формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або  кооперативного банку – тобто  як і інші суб'єкти підприємницької  діяльності.

Банк самостійно визначає напрямки своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг (операцій).

Банки мають економічну незалежність. Вони мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їх власності.

Банки є суб'єктами ринкової інфраструктури, вони діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправління, працюють на договірних умовах і умовах ризику і конкуренції. Ці ознаки характеризують банк як суб'єкт підприємницької діяльності.

По-друге, для нормального функціонування комерційні банки формують необхідні  фінансові ресурси, складовими яких є власний капітал і зобов'язання по залучених і запозичених коштах.

За рахунок власного капіталу банк формує основні засоби, матеріальні  ресурси і фонд оплати праці працівників  банку – тобто виробничі ресурси, використання яких дає можливість банку виробляти свій продукт, реалізувати його та отримувати прибуток. Схема технології виробництва банком продукту зображена на рис. 2.

Рис. 2. Схема технології виробництва банком продукту і його реалізації [11, 72]

По-третє, виробничий (підприємницький) характер діяльності банку підтверджується  тим, що надані банком фінансові ресурси  суб'єктам господарювання в формі  позики органічно об'єднуються з  його капіталом і беруть участь у  кругообігу цього капіталу [11, 72-73].

Розкриття сутності банку було б  неповним без визначення структури  банку. Цю структуру не слід ототожнювати зі структурою апарату управління банків.

Структура банку – це таке улаштування, яке дає можливість йому функціонувати  як специфічному підприємству. В цьому розумінні улаштування банку включає чотири обов'язкові блоки, без яких він не може існувати і розвиватися:

1-й блок включає банківський капітал як специфічний капітал, який відокремився від промислового і торгового капіталу і знаходиться в русі.

2-й блок – це банківська діяльність, яка відрізняється від діяльності інших суб'єктів підприємництва характером свого продукту, яка стала головним його заняттям у грошовому господарстві.

3-й блок складається з особливої групи людей, яка має особливі, специфічні знання в галузі банківської діяльності і управління банком.

4-й блок можна назвати виробничим, бо в нього входить банківська техніка, будинки, споруди, засоби зв'язку і комунікацій, внутрішня і зовнішня інформація, певні види виробничих матеріалів [11, 73].

Із наведеного можна визначити  такі принципи діяльності комерційного банку як суб'єкта підприємництва:

• перший і основоположний принцип – робота банку в межах реально залучених (наявних) фінансових ресурсів є фундаментом комерційної діяльності банку;
• другий найважливіший принцип – повна економічна самостійність банку – передбачає його економічну відповідальність за результати своєї діяльності;
• третій принцип – взаємовідносини комерційного банку зі своїми партнерами (клієнтами) будуються як звичайні ринкові відносини: надаючи кредити, банк виходить, передусім, із ринкових критеріїв прибутковості, ризику і ліквідності;
• четвертий принцип – регулювання діяльності комерційного банку – здійснюється Національним банком України через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних банками послуг (операцій).

Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції  України, Законів України "Про  банки і банківську діяльність", про "Національний банк України", інших законодавчих актів і нормативно-правових актів Національного банку України [11, 73].

Отже, з урахуванням критеріїв  визначення сутності банку, його основи, структури і принципів діяльності комерційного банку є підстава визначити  його як суб'єкт підприємництва, сутність якого визначається формами економічних відносин, що складаються з приводу акумуляції вільних грошових коштів господарства і надання їх як капіталу суб'єктам підприємництва для задоволення їх потреб у коштах на умовах повернення й оплати, а також при наданні інших послуг: виконання розрахунково-касових операцій і безготівкових розрахунків, операцій із цінними паперами, іноземною валютою тощо.

Банк діє на основі комерційного розрахунку, самофінансування, сенсом його діяльності є сукупність господарських процесів і економічних явищ, у яких відображаються (матеріалізуються) вище означені економічні відносини щодо виробництва і реалізації банківського продукту.

Діяльність комерційного банку  – це бізнес. Як і комерційна діяльність інших суб'єктів підприємництва, банківська діяльність поєднує в собі людей, основні засоби, технології, "сировину" – капітал із метою виробництва продукту й отримання прибутку (доходу), який забезпечує:

• окупність ризику для власників акцій;
• винагороду для службовців банку, менеджерів і акціонерів;
• збільшення капіталу для майбутнього розвитку;
• джерела коштів для інвестицій;
• відрахування державі через податкову систему [11, 74].

Таким чином, банк – суб'єкт підприємництва, який виробляє специфічний продукт (платіжні засоби і різноманітні види послуг) із метою отримання прибутку і задоволення потреб державних органів, юридичних і фізичних осіб у його продуктах.

Багатопланова діяльність банку потребує управління з усіма притаманними йому (управлінню) функціями, у тому числі й економічним аналізом.

Комерційний банк – суб'єкт підприємницької  діяльності, що має юридичний статус, кореспондентський рахунок у  Національному банку України, самостійний  бухгалтерський баланс і є об'єктом  економічного аналізу нарівні з  іншими суб'єктами господарювання.

Хоча банк є суб'єктом підприємництва, але він не є суб'єктом виробничої діяльності (як промислове або сільськогосподарське підприємство). Однак у нього, як і в будь-якого підприємства, є свій продукт. Термін "банківський продукт" з'явився з переходом до ринкової економіки. У США, як правило, говорять саме про продукцію банку, маючи на увазі послугу або операцію, виконану банком, його дію, підприємницьку акцію, направлену на поліпшення бізнесу.

Банківський продукт  – це різноманітні результати діяльності банку на фінансовому ринку, виражені у вигляді грошей, що створюються, і послуг, що надаються за певну плату за дорученням і в інтересах клієнтів, а також дії, спрямовані на вдосконалення і підвищення ефективності банківського підприємництва (наприклад впровадження нових технологій, удосконалення організаційної структури).

Однак у зв'язку з розширенням  сфери банківської діяльності в  останній час з'явилися нові види банківської продукції, не пов'язані  з наданням послуг, такі як купівля-продаж фінансових зобов'язань, що створюються банком.

Банківським продуктом є:

• створення платіжних грошових засобів;
• надання послуг;
• фінансові зобов'язання, що є в обігу [11, 74].

Відповідно до чинного законодавства  в Україні платіжні засоби у вигляді грошей, необхідних для проведення акту купівлі-продажу, створюються на макрорівні Національним банком України. Вони необхідні для обміну національного продукту, для набуття і споживання матеріальних благ і продовження процесу відтворення.

Надання таких послуг є прерогативою комерційних банків. Вони надають послуги в процесі виконання своїх функцій (рис. 3).

Рис. 3. Основні функції, що виконуються банком із повним набором послуг [11, 75]

Численні послуги, які банк надає  своїм клієнтам, можна класифікувати так, як подано у табл. 1.

Обсяг продукту (послуг), витрати на його виготовлення і фінансові результати, одержані від його реалізації, відображаються за рахунками бухгалтерського обліку і в балансі банку певними  діями працівників банку, які називаються банківськими операціями. Вони пов'язані з відображенням:

1) таких послуг:

• залучення коштів юридичних і фізичних осіб;
• розміщення фінансових ресурсів;
• виконання розрахунково-касових, безготівкових розрахунків й інших послуг;

2) фінансових результатів (доходів, витрат, визначенням прибутку і його використанням) [11, 76].

Таблиця 1

Послуги, які банк надає своїм  клієнтам [11, 75]

Залежно від економічного змісту (характеру) банківських послуг і в якій частині  балансу вони відображаються банківські операції бувають активними і пасивними.

Активні банківські операції – це операції, які відображають розміщення банком наявних ресурсів із метою отримання необхідного доходу (прибутку), забезпечення своєї ліквідності й потреби в грошових засобах різноманітних суб'єктів підприємницької діяльності й населення. Активні банківські операції відображають різноманітний економічний зміст активів банку.

Активи комерційного банку – це ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, що в майбутньому принесуть (дадуть) економічну вигоду, яка спричинить надходження грошових коштів для банку.

Майбутня економічна вигода, втілена  в активи, може бути отримана шляхом:

• використання активів для надання послуг;
• обміну одного активу на інший;
• використання активу для погашення зобов'язань;
• розподілу активу між власниками [11, 76].

При веденні бухгалтерського обліку й укладанні звітності до активів  належать нарахована дебіторська заборгованість по процентних доходах, відстрочена  кредитна заборгованість, що виникає  як затрати і премія за придбані цінні папери, але не належать затрати, збитки і внутрішньобанківські розрахунки.

Загальна сума активів  – це сума всіх категорій активів мінус сума всіх контрактивних рахунків типу резервів під можливі збитки від кредитної діяльності і дисконт за придбаними цінними паперами.

Пасивними називаються операції, що відображають процеси формування банком фондів грошових коштів (банківських ресурсів) на пасивних рахунках або активно-пасивних рахунках у частині перевищення пасивів над активами. Фінансові ресурси, що формуються, необхідні для надання послуг клієнтам, зв'язаним із задоволенням їхніх потреб у грошових коштах.

Сформовані банківські фінансові  ресурси поділяться на дві великі групи (рис. 4);

• власні ресурси (капітал);
• залучені й запозичені ресурси (зобов'язання банку).

Як власні, так і залучені ресурси  комерційного банку відображаються на кореспондентському рахунку, що відкривається  НБУ.

Зобов'язання банку –  це платіжні вимоги, що складають зобов'язання банківської установи сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. При веденні обліку та складанні звітності до зобов'язань також включаються кредиторська заборгованість за нарахованими процентами та відстрочена дебіторська заборгованість за доходами, але не включаються доходи, прибуток і внутрішньобанківські розрахунки.

Рис. 4. Джерела формування банківських ресурсів і їх групи [11, 77]

Капітал банку –  різниця між загальними сумами активів і зобов'язань. Капітал банку відображається в п'ятому класі Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків.

Об'єктами економічного аналізу є  продукт банку і його фінанси.

Фінанси банку – це особлива, специфічна форма економічних відносин, здійснюваних шляхом обороту грошей (грошові відношення), внаслідок яких формуються, розподіляються і використовуються необхідні для підприємницької діяльності грошові засоби, що є формою руху фінансових ресурсів банку.

Фінансові ресурси банку – це сукупність фондів грошових засобів, що формуються банком для здійснення підприємницької і комерційної діяльності банку і задоволення соціальних потреб колективу його працівників. Таким чином, фінанси банку як економічна категорія мають природну матеріальну основу – рух фондів грошових засобів, їх формування (пасиви), розміщення і використання (активи). Звідси виникає необхідність у здійсненні фінансової діяльності банку, тобто в проведенні системи заходів (дій), направлених на пошук можливостей (джерел) формування фондів грошових коштів, раціонального їх розміщення й ефективного використання, забезпечення необхідного для підтримання ліквідності банку співвідношення між пасивами й активами його балансу. Тобто йдеться про управління фінансовою діяльністю банку, однією з функцій якого є економічний аналіз його фінансового стану.

Предметом економічного аналізу є  розкриття причинно-наслідкових  зв'язків між кінцевими результатами діяльності банку (послугами, доходами, видатками, прибутком) і факторами, що на них впливають, а також оцінка відповідності управлінської діяльності керівництва банку потребам грошово-кредитної політики держави, законодавству і нормативним актам Національного банку України.

1.2. Поняття і види аналізу  банківської діяльності

Вивчення явищ природи і громадського життя неможливе без аналізу. Сам термін "аналіз" походить від грецького слова апаlyzis, що в перекладі означає "розділяю", "розчленовую". Отже, аналіз у вузькому значенні являє собою розподіл явища або предмета на складові частини (елементи) для вивчення їх як частин цілого.

Наприклад, щоб зрозуміти сутність вартості залучення банківських ресурсів, необхідно знати не тільки з яких елементів вона складається, але і від чого залежить її величина: кон'юнктури ринку, виду банківських ресурсів, суми і термінів залучених ресурсів і т.д. Чим детальніше буде розподілено досліджуваний предмет або явище, тим більше ми будемо мати інформації для прийняття управлінських рішень для вироблення політики поводження банку в різних сегментах фінансового ринку і тим міцнішими будуть позиції банку серед основних банків-конкурентів.

Таким чином, аналіз, у широкому розумінні, – це спосіб пізнання предметів  і явищ навколишнього середовища, заснований на розчленовуванні цілого на складові частини і вивчення їх у всім різноманітті зв'язків і  залежностей [12, 5-6].

Класифікація аналізу банківської діяльності має важливе значення для правильного розуміння його змісту і задач. В економічній літературі аналіз банківської діяльності класифікується за різними ознаками.

Виходячи з періодичності проведення, економічний аналіз банківської діяльності класифікується в такий спосіб:

• щоденний;
• щотижневий;
• місячний;
• квартальний;
• річний [12, 6-7].

Залежно від спектра досліджуваних  питань аналіз банківської діяльності поділяється на:

• повний, при якому вивчаються всі аспекти діяльності банку, тобто як зовнішні, так і внутрішні його зв'язки;
• тематичний, при якому зачіпається тільки вузьке коло питань, що дає можливість виявити можливості поліпшення окремих напрямів діяльності комерційного банку.

За суб'єктами (користувачами) аналіз розрізняють:

• внутрішній – проводиться безпосередньо для внутрішнього користування і являє собою комерційну і банківську таємницю;
• зовнішній – проводиться на підставі фінансової і статистичної звітності органами державного нагляду, акціонерами, інвесторами, аудиторами.

За охопленням досліджуваних об'єктів аналіз поділяється на:

• суцільний – досліджуються всі об'єкти для визначення всебічного фінансового становища банку;
• вибірковий – вибирається один або кілька об'єктів дослідження для їх подальшого глибокого аналізу. За метою і характером розрізняють:

а) попередній аналіз – проводиться  до здійснення якої-небудь операції; він  необхідний для обґрунтування управлінських  рішень і планових завдань, прогнозування  майбутнього й оцінки очікуваного  виконання плану, попередження небажаних результатів, а також при оцінці стану рахунків для виявлення можливості здійснення комерційним банком нових фінансових операцій;

б) оперативний аналіз – проводиться  відразу після завершення якої-небудь операції або зміни ситуації за короткі  проміжки часу (добу, декаду і т.д.); проводиться в процесі поточної роботи банку для оцінки дотримання нормативів ліквідності, норм обов'язкового резервування й інших показників, вживання термінових заходів у випадку виявлення їх стійкої негативної тенденції, що забезпечать їхнє дотримання і при цьому одержання достатнього прибутку; в умовах ринкової економіки, коли спостерігається динамічність ситуацій на різних сегментах фінансового ринку, цей вид аналізу набуває особливого значення;

в) підсумковий (заключний) аналіз – проводиться за визначений звітний період часу (місяць, квартал, півріччя, рік) і його цінність полягає в тому, що діяльність банку вивчається комплексно і всебічно; цей вид аналізу застосовується при визначенні ефективності діяльності комерційного банку за звітний період, оцінці його фінансового становища, а також для виявлення резервів підвищення прибутковості;

г) перспективний аналіз – застосовується для прогнозування очікуваних основних фінансових показників (капітал, валюта балансу, обсяг кредитно-інвестиційного портфеля і т.д.) і результатів фінансової діяльності (прибуток) у майбутньому періоді, а також для впровадження нових видів послуг, котрі необхідні для задоволення потреб клієнтів банку і вироблення політики поводження банку в різних сегментах фінансового ринку (для цього робиться прогноз очікуваних тенденцій на різних фінансових ринках і грошово-кредитній політиці центрального банку країни на майбутній період); на його основі розробляється бізнес-план банку [12, 7-8].

Залежно від об'єкта дослідження аналіз діяльності банку поділяється на:

а) функціональний – який дає можливість виявити спеціалізацію діяльності комерційного банку, його місце в  системі розподілу банківських  послуг, форми і перспективи взаємодій  з іншими контрагентами системи, а також дати оцінку ефективності і доцільності функцій, що виконує банк. Такий аналіз здійснюється на основі загальної суми балансу, співвідношень розмірів депозитів і кредитів, власних і залучених коштів, а також частини міжбанківських операцій у загальному обсязі ресурсів. Питома вага тієї або іншої операції, що проводиться банком, у загальній сумі балансу характеризує її значимість для банку. У результаті функціонального аналізу виявляються можливості підвищення прибутковості і ліквідності банківських операцій шляхом виключення неефективних і пошуком прогресивних способів виконання необхідних для банку операцій. Одночасно з'ясовується ступінь надійності і конкурентноздатності банку.

б) структурний аналіз – проводиться  за видами банківських операцій. З  допомогою цього аналізу визначаються склад і питома вага економічних контрагентів по активних і пасивних операціях, а також структура доходів, витрат і прибутку банку.

в) операційно-вартісний аналіз –  за допомогою якого поглиблюється  визначення прибутковості банку і рентабельності (або збитковості) конкретних операцій. Він дає можливість оцінити значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку і розробити основні напрямки депозитно-кредитної політики з метою максимізації доходу.

Макроекономічний аналіз банку як одного з учасників фінансового ринку дає можливість визначити масштабність активно-пасивних операцій і прибутку конкретного банку в загальному обсязі всієї банківської системи країни, а також рівень участі комерційного банку або групи банків у формуванні грошової маси, розподілі банківських послуг, регіональному розподілі кредитних ресурсів. Аналіз масштабності активно-пасивних операцій здійснюється шляхом порівняння масштабів конкретних видів операцій із середнім рівнем або абсолютними (максимальними і мінімальними) значеннями аналогічних показників по банківській системі в цілому.