Аналіз ліквідності комерційного банку в механізмі попередження банкрутства

54

Зміст

        Вступ                                                                                                                                                                           3

Розділ 1 Теоретико-методологічні засади аналізу ліквідності

банківських  установ              6

1.1              Економічна сутність ліквідності комерційного банку..........................      6

1.2              Методики аналізу банківської ліквідності                                                                         13

Розділ 2 Аналіз системи управління  ліквідністю в

«ПриватБанку»                                                                                                                            20

2.1              Загальна характеристика банку та визначення його місця у

банківській системі України                                                                                                                    20

2.2              Аналіз ліквідності «ПриватБанка» за

допомогою нормативів та коефіцієнтів............                                                                               28

Розділ 3 Рекомендації щодо підвищення ліквідності банку у механізмі

попередження банкрутства                                 .                                                             36

Висновки....................................................................................................           .45

Перелік використаних джерел                    ................................................       . 49

Додатки     .......................................................................................................      54

Вступ

Активна інтеграція комерційних банків в міжнародну фінансову систему, яка спостерігається останнім часом ставить на порядок денний питання їх сталості та фінансової стабільності. Результатом формування і реалізації фінансової політики комерційного банку має бути його стабільний фінансовий стан, здатність розвиватися у перспективі. А одними з головних критеріїв цього виступають платоспроможність і ліквідність банку як категорії, що визначають здатність банківської установи розраховуватись за своїми зобов’язаннями в поточному і майбутніх періодах. Важлива роль у такому процесі належить управлінню ліквідністю комерційного банку.

Незважаючи на позитивні зрушення в економіці України, що спостерігалися протягом останніх років, існуючий стан речей не можна вважати сприятливим для банківської діяльності. Такі фактори, як відсутність достатньої кількості платоспроможних позичальників, альтернативних кредитуванню напрямків інвестування коштів, недостатній рівень довіри населення до банківської системи, ставлять перед українськими банками надзвичайно складні завдання. У цій ситуації питання управління ліквідністю є життєво важливим для ефективної діяльності банку. Важливість ліквідності, як окремого банку, так і всієї банківської системи, продемонструвала фінансова криза, яка сильно ослабила позиції банків України. При цьому не слід забувати, що втрата банком своєї ліквідності може стати причиною втрати коштів або навіть банкрутства значної кількості його клієнтів. Це робить банківську ліквідність проблемою не тільки економічного, але й суспільного значення.

Питання управління ліквідністю комерційних банків розглядаються у працях таких вчених, теоретиків та практиків, як Л. О. Примостка, А. М. Мороз, Г.Т. Карчева, О. Дзюблюк, Г. Загорій, І. Волошин, Т. Іванова, О. Мицак, І. Нужна, Д. Олійник, Лаврушин О. та інших. В їх працях висвітлені окремі підходи до управління ліквідністю комерційних банків, аналізуються показники ліквідності, вивчаються підходи до управління банківською ліквідністю. Разом з тим для багатьох українських банків проблема ліквідності є актуальною, тому постає необхідність розробки комплексного підходу до управління банківською ліквідністю в умовах економіки України.

Тому метою даної курсової роботи є поглиблене вивчення сучасних підходів до аналізу ліквідністю банку та надання пропозицій щодо напрямів удосконалення цього процесу.

Для реалізації поставленої мети в курсовій роботі необхідно вирішити наступні завдання:

-         визначити економічну сутність ліквідності комерційного банку;

-         розкрити механізм існуючих методик аналізу ліквідністю банку;

-         проаналізувати систему аналізу ліквідністю базового банку на основі використання методу показників ліквідності, в тому числі і обов’язкових економічних нормативів;

-         провести аналіз внутрішніх нормативних документів щодо аналізу ліквідності у банку;

-         визначити шляхи вдосконалення аналізу ліквідності в банку;

При написанні даної курсової роботи використовувалиcь математичні та статистичні методи аналізу, які дають змогу дослідити систему аналізу ліквідності, а також метод групувань та графічний метод, що дають змогу зробити поглиблений аналіз предмету дослідження та представити графічно отримані результати.

Предметом дослідження є процес аналізу ліквідності банків України. Об’єктом дослідження є діяльність Банку «Фінанси та Кредит» щодо рівня ліквідності банку.

Методологічною і інформаційною базою при виконанні курсової роботи виступає специфіка становлення і розвиток банківської системи України, матеріали нормативного та законодавчого характеру, публікації в спеціальних періодичних виданнях, підручники, внутрішні положення банку та інтернет сайти, використовувались комп’ютерні програми EXCEL та WORD.

Розділ 1

Теоретико-методологічні засади аналізу ліквідності

банківських  установ

1.1 Економічна сутність ліквідності комерційного банку

Ефективне управління ліквідністю є однією з найважливіших проблем у діяльності кожного комерційного банку. Особливо актуальна вона для українських банків, адже об’єктивні економічні умови-нестабільна ресурсна база, обмежений кредитно-інвестиційний ринок-надзвичайно ускладнюють завдання ефективного управління ліквідністю.

Нині кожен комерційний банк щодня перераховує значні суми коштів із рахунків клієнтів-власників. Отож: діяльність банку тісно пов’язана з управлінням рухом грошей. Загальновідомо, що для своєчасного виконання зобов’язань перед клієнтами банку необхідно повсякчас мати у своєму розпорядженні вільні кошти. Разом із тим, аби отримувати прибуток, що є основною метою діяльності будь-якого комерційного банку, він повинен розміщувати наявні у нього вільні кошти (власні та запозичені) у прибуткові активи. Тобто у процесі своєї діяльності банк постійно стикається з дилемою: яким чином розмістити грошові ресурси, аби забезпечити високий рівень прибутковості та своєчасно виконати вимоги клієнтів і кредиторів. Найкращим шляхом розв’язання цієї проблеми є побудова нарівні кожного окремого комерційного банку моделі управління ліквідністю.

Для створення ефективного механізму управління будь-яким економічним процесом важливо досконало володіти відповідними теоретичними знаннями. Звернемося до поняття “банківська ліквідність”. Існує чимало дефініцій банківської ліквідності. Серед них виділимо такі:

-   спроможність банку своєчасно відповідати за своїми зобов’язаннями;

-   можливості щодо використання активу як засобу платежу з огляду на його здатність зберігати свою номінальну вартість незмінною;

-   здатність банку забезпечувати вчасне та повне виконання грошових зобов’язань;

-   спроможність банку проводити активні операції.

У міжнародній банківській практиці під ліквідністю банку розуміють його здатність швидко і в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах, тому одним з найважливіших завдань управління банком є забезпечення відповідного рівня його ліквідності [17, с. 7].

Ці визначення, як і низка інших, дещо відрізняються за змістом. Але загалом усі вони містять ідею спроможності банку виконувати платежі в необхідних обсягах та в належні терміни.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, яка затверджена Постановою Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368 визначає: ліквідність банку – це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання  коштів (надання кредитів, інші витрати) [33].

Іншими словами, ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об’єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими – власним капіталом банку, залученими і розміщеними ним засобами шляхом оперативного управління їх структурними елементами. Ліквідність банку постійно змінюється під впливом попиту і пропозиції на грошові ресурси.

Ліквідність банківської установи знаходиться в обернено пропорційному зв’язку із його дохідністю. Чим більше активів банк тримає в ліквідній формі тим менша їх частина залишається для отримання доходів, і навпаки. Тобто керівництво будь-якого банку постійно вирішує дилему «ліквідність-дохідність».

З урахуванням цього у світовій банківській теорії і практиці ліквідність прийнято розуміти як “запас” або як “потік”. При цьому ліквідність як “запас” включає визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов’язання перед клієнтами в певний конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій області невикористаних резервів. При цьому оцінку ліквідності з точки зору запасу характеризують як доволі вузьке розуміння, оскільки до уваги не беруться ліквідні кошти, які банк може отримати на кредитних ринках або у вигляді доходів.

Ліквідність як “потік” аналізується з погляду динаміки, що припускає оцінку здатності комерційного банку протягом певного періоду часу змінювати несприятливий рівень ліквідності, що склався, або запобігати погіршенню досягнутого, об’єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів [24, с. 29].

Таким чином, кожен комерційний банк повинен самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в подальшому науково обґрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових засобів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Крім того, діяльність комерційних банків, які виступають посередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні грошові кошти у вигляді заощаджень, і тими, хто їх потребує, полягає в тому, щоб раціонально привертати ці засоби і надавати їх в позику або інвестувати за вищими ставками для забезпечення загальної прибутковості, зокрема отримання прибутку.

Для здійснення операційної діяльності, пов’язаної із залученням грошових коштів і їх розміщенням в умовах ринкової невизначеності майбутнього попиту і надходжень наявних засобів за певний період, банку потрібні засоби в їх ліквідній формі, тобто такі активи, які могли б бути легко і швидко перетворені на готівку з невеликим ризиком втрат або взагалі без нього.

Отже, на наш погляд, ліквідність комерційного банку – це можливість використовувати його активи як наявні грошові кошти або швидко перетворювати їх на такі. Банк вважається ліквідним, якщо суми його грошових коштів, які він має можливість швидко мобілізувати з інших джерел, дозволяють своєчасно виконувати зобов’язання по пасиву. Необхідно підкреслити, що в цілях підтримки своєї стабільності банк повинен мати певний ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов’язань, поява яких може бути викликана зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера.

Діяльність банків на грошовому ринку пов’язана із ризиком ліквідності, який в свою чергу поділяється на [28, с. 26] :

-   балансовий ризик ліквідності -тобто ризик того, що банк у певний момент часу не зможе виконати свої зобов’язання за рахунок наявних ліквідних активів унаслідок неадекватної структури балансу та незбалансованості між обсягами і термінами погашення активів і пасивів;

-   ризик ліквідності ринку – ризик того, що у певний момент часу виникне ситуація, за якої банк не в змозі буде придбати на фінансовому ринку необхідні кошти (позицію) за діючою ринковою ставкою через недостатність поточних обсягів торгівлі або низький кредитний рейтинг самого банку-позичальника;

-   ризик події – наявний або очікуваний ризик, що загрожує доходам і капіталу банку, і який спричиняється особливими ситуаціями. Прикладом таких ситуацій можуть бути події в Україні наприкінці 2008 року, що спровокували зародження кризи ліквідності банківської системи країни. Отже, ризик події є наслідком зовнішніх (політичних, соціально-економічних та інших) ризиків.

У свою чергу балансовий ризик ліквідності може поділятися на:

-         ризик зобов’язань до запитання -тобто ризик того, що відплив коштів із поточних рахунків клієнтів банку перевищить залишок коштів на його коррахунках і в касі;

-          депозитний ризик - ризик дострокового зняття вкладниками строкових депозитів;

-    кредитний ризик - ризик невиконання або несвоєчасного виконання перед банком зобов’язань (за коррахунками, залученими депозитами, отриманими кредитами) іншими банками та позичальниками.

На наш погляд, в сучасних економічних умовах ліквідність необхідно розглядати як багаторівневу систему категорій, яка включає елементи, подані на рисунку 1.1.

Рис. 1.1. Система категорій ліквідності

Ліквідність банківської системи – це спроможність забезпечити своєчасне виконання всіх боргових зобов’язань перед вкладниками, кредиторами і засновниками банківських установ, можливість залучати в повному обсязі вільні кошти юридичних і фізичних осіб та надавати кредити й інвестувати розвиток економіки країни. Характеризуючи ліквідність банківської системи, необхідно розмежувати дві такі категорії: міжнародна (зовнішня) та внутрішня ліквідність. Міжнародна (зовнішня) ліквідність – здатність країни виконувати свої міжнародні зобов’язання, повертати борги. Вона відображає у доларовому еквіваленті міжнародні резерви та інші зовнішні вимоги і зобов’язання органів грошово-кредитного регулювання, а також зовнішні активи та зобов’язання банків України. Відповідно внутрішня ліквідність банківської системи – це здатність виконувати свої зобов’язання перед резидентами України – юридичними та фізичними особами.

Ліквідність банківської системи залежить від ліквідності комерційних банків, національного банку і держави, а також розвитку міжбанківського ринку, що дає можливість розглядати банківську систему як єдине ціле.

Ліквідність банку, як було вже зазначено, це його здатність своєчасно виконувати свої зобов’язання перед кредиторами і вкладниками. Вона відтворює динаміку всіх фінансових потоків за активними і пасивними операціями, зміну вартості активів і пасивів у часі. Складність забезпечення ліквідності, як показує аналіз, полягає в оптимізації ліквідності та прибутковості комерційного банку. Як відомо, між ліквідністю і дохідністю банку обернений зв’язок. Чим вища ліквідність – тим нижча дохідність, і навпаки.

Ліквідність балансу банку визначає можливість погашення зобов’язань банку на певну дату. На основі балансу банку можна розрахувати низку показників ліквідності, з яких окремі регламентовані НБУ, а інші можуть бути визначені для потреб банку при проведенні аналізу його надійності.

Необхідно також виділити таку економічну категорію, як ліквідні ресурси банку, до складу яких входять ліквідні активи та «ліквідні» пасиви.

Ліквідні активи – активи, які можуть бути безпосередньо використані для погашення боргових зобов’язань або які легко можна трансформувати в грошові та інші платіжні засоби. До них належать: готівка, банківські метали, кошти на коррахунках в НБУ та інших банках, державні цінні папери, стандартні короткострокові кредити тощо. Склад та структура ліквідних активів банків різних країн може бути неоднаковою, що зумовлено особливостями розвитку їх фінансово-економічних і правових відносин.

На наш погляд, суть категорії «ліквідні» пасиви полягає в тому, що це пасиви, які стабільно знаходяться в обігу банку, не є надзвичайно чутливими до відсоткових ставок та постійно поповнюються. До «ліквідних» пасивів можна віднести залишки на поточних рахунках постійних клієнтів банку, кредити отримані від міжнародних фінансових організацій, довгострокові депозити фізичних і юридичних осіб тощо. Необхідно підкреслити, що ліквідність банку підвищується, коли мінливість залишків залучених ним коштів зменшується.

На нашу думку, ліквідність банку залежить не тільки від наявних у нього ліквідних ресурсів, але й від рівня ліквідності його клієнтів. Насамперед, від забезпечення юридичними і фізичними особами постійного поповнення коштів на рахунках, відсутності заборгованості перед бюджетом та іншими господарюючими суб’єктами тощо. При цьому на ліквідність банків впливає наявність ліквідної застави позичальників.

Ліквідність банку складається поступово, в процесі його розвитку, збільшення кількості й обсягів здійснюваних ним активних і пасивних операцій.

Розглядаючи питання ліквідності комерційного банку неможливо не затронути і його платоспроможності.

Показник платоспроможності банку визнаний одним із головних у міжнародній банківській практиці. 10 грудня 1987 р. Банк міжнародних розрахунків у м. Базелі затвердив основні критерії й стандарти оцінки банківського капіталу. У березні 1988 р. Базельський комітет з регулювання і методів нагляду за банками, в який входять представники центральних банків 12 розвинутих країн, прийняв загальні принципи розрахунку показників, змістом яких є співвідношення капіталу і активів. На основі цього документу кожна країна має підготувати і законодавчо затвердити свої національні стандарти, які відповідали б духу і букві Базельської угоди.

Відповідно до рекомендацій Базельського комітету НБУ визначив показник, що регулює платоспроможність комерційних банків-норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності – Н2), який відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори банку.

Як бачимо, виходячи із визначення сутності термінів платоспроможності і ліквідності, показники мають спільну мету. Адже мета обох показників-виконання фінансових зобов’язань. Відмінність у тому, що платоспроможність передбачає виконання зобов’язань за рахунок власних коштів, тоді як ліквідність-повне виконання зобов’язань [17, с. 32].

Дане положення засвідчує той факт, що в національній банківській термінології, теорії та практиці, на відміну від міжнародної, часом змішують два поняття: ліквідність банку та його платоспроможність, що призводить до ототожнення методів і засобів підтримання ліквідності та платоспроможності банків.

Вважаємо доцільним і більш обгрунтованим таке розуміння цих термінів:

-   ліквідність – здатність забезпечувати вчасне і цілковите виконання фінансових зобов’язань;

-   платоспроможність – рівень забезпеченості фінансових зобов’язань банку власним капіталом.

Звичайно, ліквідність банку є запорукою його платоспроможності. Однак платоспроможність залежить і від інших факторів. До них відносяться:

-   політичний і економічний стан у країні або регіоні;

-   стан грошового ринку;

-   можливість рефінансування у Центральному банку,

-   розвиток фондового ринку (ринку цінних паперів);

-   наявність і упорядкованість заставного і банківського законодавства;

-   забезпеченість власним капіталом банку;

-   надійність клієнтів і банків-партнерів;

-   рівень менеджменту в банку;

-   спеціалізація і різноманітність послуг та операцій банку.

Регулювання платоспроможності, як правило, відноситься до функцій держави в особі Центрального банку. Конкретно регулювання здійснюється шляхом встановлення нормативів на розміри статутних фондів, резервних та інших фондів. Тобто об’єктом регулювання є капітал банку. Мета регулювання – забезпечення достатнього рівня капіталу для захисту фінансових зобов’язань.

Категорія платоспроможності теж є запорукою надійності банку [43, с. 28].

Враховуючи наведене вище, показник платоспроможності можна розглядати як свого роду показник “критичної” ліквідності. Адже власні кошти банку – це його капітал: статутний, резервний та інші фонди. Використання зазначених фондів для погашення боргових зобов’язань доцільне лише в разі крайньої (критичної) необхідності.

Тобто капітал банку може бути використаний для виконання фінансових зобов’язань у випадку, коли інших джерел немає, коли банк неліквідний, немає джерел виконання зобов’язань, крім власних коштів – капіталу. Аналогічна ситуація можлива у випадку, коли банк має збиткові результати діяльності. Саме забезпечуючи ліквідний стан, банк буде платоспроможним.

1.2 Методики аналізу банківської ліквідності

Банківські установи заінтересовані строго контролювати готівкові кошти, зберігати в ліквідній формі лише мінімально необхідну частину своїх коштів. Адже для комерційних банків джерелом отримання прибутків є операції з управління активно-пасивними коштами. Підвищення ліквідності передбачає зниження прибутковості банку у зв’язку із збільшенням частки ліквідних активів. Це пов’язано з тим, що кошти в ліквідній формі – готівка, поточні рахунки клієнтів, короткострокові державні цінні папери – хоча і легко реалізуються, але найменш доходні.

Питання забезпечення відповідного рівня ліквідності набуває особливої актуальності в умовах масового вилучення коштів вкладниками банківських установ. Якщо банківська установа не забезпечить рівня зберігання належної частини коштів у ліквідній формі (готівка та кошти, що мають бути повернуті через короткий термін часу), вона не зможе забезпечити виконання своїх фінансових зобов’язань

Ефективна система управління має постійно забезпечувати достатній рівень ліквідності за мінімальних витрат, тому важливе значення має застосовуваний банком інструментарій управління ліквідністю, зокрема методи оцінювання потреби в ліквідних коштах, доступність джерел їх поповнення для кожного банку, стратегії управління ліквідною позицією. В сучасній практиці використовується досить великий арсенал різноманітних методів аналізу та управління ліквідністю (додаток А).

У сучасних умовах розвитку банківської системи України актуальною проблемою є визначення оптимального рівня ліквідності банків. Усі методи аналізу та визначення потреби банку в ліквідних коштах засновані на певних припущеннях і дають тільки приблизну оцінку розміру необхідних ліквідних коштів у будь-який момент часу.

Основними серед них є [30, с. 420]:

-   метод структурування фондів;

-   метод коефіцієнтів ліквідності;

-   метод залучення і використання ресурсів.

Метод структурування фондів полягає у зіставленні обсягу необхідних резервів ліквідності та заявок на стандартні кредити з обсягом наявних ліквідних активів. Головним недоліком цього методу є прогнозування ліквідності без урахування строків закінчення окремих депозитів і кредитів.

У разі використання методу структурування фондів необхідно:

-   на першому етапі розподілити всі ресурси за джерелами формування залежно від оборотності за рахунками;

-   на другому етапі за кожним із джерел установити вимоги
збереження фіксованої частки ресурсів у ліквідній формі;

-   на третьому етапі розподілити кошти з кожного джерела на фінансування відповідної групи активів.

Потреба банку в ліквідних коштах оцінюється встановленням для кожної категорії джерел фінансування вимоги збереження певної частки коштів у ліквідній формі. Для стабільних джерел ця частка може бути незначною – 10-15%, для мінливих вкладів і недепозитних зобов’язань – 25-30%, для зобов’язань за «гарячими грошима» – 80-90%. Конкретні обсяги резервування ліквідних коштів визначаються суб’єктивно, здебільшого на основі міркувань, припущень та досвіду менеджерів кожного банку.

Ліквідність комерційних банків в Україні регулюється Законом України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. [31] та нормативно-правовими актами НБУ, що видаються у формі постанов Правління НБУ, інструкцій, положень. Відповідно до рекомендацій Базельської угоди Національний банк з метою контролю за станом ліквідності комерційних банків України встановив три нормативи ліквідності, які визначенні в Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від  28.08.2001 р. № 368 (із змінами та доповненнями) [33]:

- норматив миттєвої ліквідності - Н4;

- норматив поточної ліквідності - Н5;

- норматив короткострокової ліквідності - Н6.

Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20%. Норматив миттєвої ліквідності визначається за наступною формулою:

Н4 = (Ка + Ккр) / (Рп + Ск),                                                                                                  (1.1)

де Н4 – норматив миттєвої ліквідності;

Ка – кошти в касі в національній та іноземній валютах;

Ккр – кошти на кореспондентських рахунках в національній та іноземній валютах;

Рп – залишки на поточних рахунках;

Ск – строкові кошти суб'єктів господарювання, фізичних осіб і небанківських фінансових установ, кінцевий строк погашення яких настав.

Для спеціалізованих ощадних та іпотечних банків установлюються спеціальні значення економічних нормативів. Так, норматив миттєвої ліквідності (Н4) повинен становити не менше ніж 20%. А для спеціалізованих розрахункових (клірингових) банків значення цього нормативу становить не менше ніж 90%.

У разі наявності в банку розрахункових документів, що не виконані в строк з його вини, значення нормативу миттєвої ліквідності дорівнює нулю з часу виникнення цих зобов'язань.

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку. Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов’язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно). Нормативне значення Н5 повинно бути не менше ніж 40%. Норматив поточної ліквідності визначається за наступною формулою:

Н5 = А / З,                                                                                                                                            (1.2)

де Н5 – норматив поточної ліквідності;

А – активи банку з кінцевим строком погашення до 31 дня до яких належать: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в НБУ та інших банках; строкові депозити, які розміщені в НБУ та інших банках; боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери, емітовані НБУ, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; надані кредити;

З – зобов’язання банку із кінцевим строком погашення до 31 дня включно, які включають: кошти до запитання; короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від НБУ та інших банків; кошти бюджету України; строкові депозити інших банків та клієнтів; цінні папери власного боргу, емітовані банком; субординований борг банку; зобов’язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов’язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.