Аналіз ліквідності та платоспроможності КБ

ПЛАН

ВСТУП

Одним із найбільш важливих завдань банку є забезпечення його фінансової стійкості. Головним критерієм цього є ліквідність і платоспроможність. Проблеми з ліквідністю призводять до погіршення платоспроможності та фінансової стійкості, оскільки становлять єдину систему взаємопов’язаних показників діяльності банку. 1

У період фінансової кризи, яка охопила не лише вітчизняну, а й міжнародну економіку, управління ліквідністю має пріоритетне значення для менеджменту банків, оскільки до кризовий період характеризувався значним рівнем мобільності міжнародних капіталів, які з відносною легкістю залучалися і українськими фінансово-кредитними інститутами. На даний час така можливість майже вичерпалася. Перед менеджментом банку постала нова проблема: як зберегти нормальний рівень ліквідності та платоспроможності у випадку негативного впливу внутрішніх і зовнішніх факторів. Аналіз ліквідності та платоспроможності комерційних банків, без якого важко уявити сучасну практику формування банківських ресурсів та ефективного їх розміщення, є малодослідженим. При цьому виникає низка завдань, пов'язана з необхідністю удосконалення аналізу ліквідності та платоспроможності банківської установи, системи планування щодо забезпечення ліквідності та платоспроможності комерційного банку, залучення банківських ресурсів і надання кредитів.

Широке коло питань, пов'язаних з дослідженням ліквідності та платоспроможності комерційних банків, висвітлено в роботах зарубіжних і вітчизняних учених-економістів:  Ачкасова О.І.,  Бизької Н.З., Васюренка О.В., Глущенка В.В., Дзюблюка О.В., Долана Е.Дж., Дьюзера Т., Заруби О.Д., Ковальчук Т.Т.,   Коха Т.У.,   Кочеткова В.М.,   Кемпбелла Р. Дж.,  Лаврушина О.І.,  Масленченкова Ю.С., Матука Ж., Міллера Р.Л., Мороза А.М., Раєвської Т.О., Роуза П.С., Сало І.В., Сінкі Дж. Ф., Усоскіна В.М., Шиманської О.Б., Шіллера Р.І. та ін.

Вивчення й аналіз опублікованих з даного питання методологічних концепцій, методичних підходів і практичних розробок дозволили зробити висновок про те, що багато задач стосовно забезпечення ліквідності та платоспроможності залишаються недостатньо розробленими як у науковому, так і в організаційно-практичному аспектах, особливо в умовах транзитивної економіки. Це й обумовлює об'єктивну необхідність подальших поглиблених теоретичних і методичних досліджень, спрямованих на удосконалення забезпечення ліквідності та платоспроможності комерційних банків.

Тема даної курсової роботи є надзвичайно актуальною в сучасних умовах. У процесі становлення ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій кризі. І тому необхідним є аналіз показників ліквідності банківської установи з метою запобігти її банкрутства і для подальшої успішної діяльності з перспективами виходу на міжнародні ринки і тим самим підвищувати авторитет держави.              

Дослідження проводяться на матеріалах фінансової звітності та облікової інформації Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК». Об’єктом дослідження роботи є  фінансова робота банківської установи, а саме показники прибутку та рентабельності у динаміці за 2007 – 2009 роки.

При вивчені даної теми були використані підручники з аналізу банківської діяльності, з економічного аналізу, нормативні матеріали НБУ та фінансова звітність комерційного банку.

Розділ 1. Поняття ліквідності та платоспроможності комерційного банку та методи управління

Значною проблемою в науці є встановлення співвідношення понять “ліквідність” і “платоспроможність”, оскільки в даний час немає однозначного підходу до трактування категорій.

Дискусія серед науковців з цього питання виникла через проблемність розуміння сутності: чи можна ототожнювати дані терміни, чи один із них включає інший. Серед вітчизняних науковців Е. Галицька, Л. Висоцька визначають ліквідність банку як “його здатність своєчасно виконувати свої зобов’язання перед кредиторами та вкладниками” [7, с. 21]. У зарубіжній літературі наводиться інше трактування: “банк считается ликвидным (платежеспособным) в том случае, если суммы его наличных средств и других ликвидных активов, а также возможности быстро мобилизовать средства из иных источников достаточны для своевременного погашения долговых и финансовых обязательств” [6, с. 236]. Аналогічної думки дотримується і П. Етрілл: “ликвидность – способность банка выполнять свои обязательства за счет денежных средств и других имеющихся у него оборотных активов” [11, с. 595]. Отже, дані автори ототожнюють поняття “ліквідність” і платоспроможність”, оскільки ліквідність банку передбачає не просто його спроможність виконувати зобов’язання у встановлений строк, а й з мінімальними витратами. Даний фактор необхідно враховувати, тому що у випадку виникнення проблем у банку з погашення своїх зобов’язань першочерговим джерелом швидкого залучення фінансових ресурсів є ринок міжбанківських кредитів. Характерною особливістю міжбанківського ринку є значна волатильність вартості капіталу, яка залежить від загальної економічної ситуації в державі. Таким чином, за несприятливих умов банк буде змушений залучати кошти за будь-якою ціною з метою збереження статусу надійного банку. Але з іншого боку, його доходи від кредитних операцій можуть не покривати витрати на залучення коштів. У такому випадку банк буде втрачати свою ліквідність, а згодом і платоспроможність. Виходячи із цього ліквідність банку, на відміну від його платоспроможності, повинна включати залучення ресурсів або трансформацію активів у більш ліквідну форму з мінімальними витратами. Також ліквідність передбачає і здатність банку кредитувати своїх клієнтів. Т. Ковальчук і М. Коваль розрізняють терміни “ліквідність банку” і “платоспроможність банку” з позиції розрахунку їх показників. “Платоспроможність – рівень забезпеченості фінансових зобов’язань банку власним капіталом…, ліквідність – здатність забезпечувати вчасне і повне виконання фінансових зобов’язань” [12, с. 32].

Показники різні, але мають спільну мету – виконання банком фінансових зобов’язань. Відмінність лише в тому, що платоспроможність означає виконання фінансових зобов’язань за рахунок власних коштів, а ліквідність – повне погашення фінансових зобов’язань.

Метою аналізу банківської ліквідності є оцінювання та прогнозування можливостей банку щодо своєчасного виконання своїх зобов’язань за умови збереження достатнього рівня прибутковості. Банк постійно вирішує завдання пошуку оптимального співвідношення між активами та зобов’язаннями як з погляду забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх дохідності та вартості [2, с. 440]

              Повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами.  З організаційної точки зору вона припускає дотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів і активів балансу, зафіксованих у визначених показниках. Такі показники підрозділяються на зовнішні і внутрішні. До зовнішіх відносяться показники, що встановлюються, відповідно до чинного законодавства, Національним банком, вони являють собою форму державного управління діяльністю комерційного банку.  Що стосується внутрішніх показників, то, відповідно до державної функції, вони визначають найбільше загальні пропорції, необхідні для забезпечення фінансової стійкості банку. При розробці зазначених показників, а також роботі з управління ліквідністю враховується комплекс чинників, що можна згрупувати в чотири основні групи:

1)  випадкові і надзвичайні, що виникають у зв'язку з особливостями діяльності клієнтів банку;

2)  сезонні, що мають відношення до виробництва і переробки сільськогосподарської продукції;

3)  циклічні, що відтворюють коливання ділової активності;

4)  довгострокові, що викликаються зрушеннями в споживанні, інвестиційному процесі, розвитком науково-технічного прогресу.

Дані показники виконують роль своєрідних «обмежувачів», що забезпечують відповідну спрямованість діяльності комерційного банку; їхнє дотримання не є безпосередньою роботою комерційного банку.  Цільова ж функція управління визначається змістом процесу. Оскільки банк є комерційним підприємством, то кінцевою ціллю його діяльності виступає одержання прибутку. Цим забезпечується «самозбереження» банку як установи, що функціонує в ринковому середовищі.

Політика ліквідності має справу з вирішенням дилеми ліквідність – рентабельність, тому перед банком стає задача максимізації прибутковості своїх операцій при наявності даного обмеження, причому є присутнім чітко виражений чинник невизначеності, тому-що керівництво банку не може з упевненістю передбачити коли й у якому масштабі виникне проблема ліквідності. А коли вона виникне, можна тільки почати дію на основі вже заздалегідь створеного заділу - резервів; особливої структури активів і пасивів або напрацьованих операцій.

Ліквідність банку тісно пов’язана з поняттям ліквідності балансу. Цей показник визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов’язань (статей пасиву) на певний момент часу. Отже, ліквідність банківського балансу є складовою загальної ліквідності банку, а відтак процедура визначення ліквідності балансу є необхідним етапом аналізу рівня ліквідності банку.

Проте ліквідність балансу є лише необхідною, але не достатньою умовою для висновків про те, що банк ліквідний. Насправді може виникнути ситуація, коли банк повністю чи частково неліквідний (тобто не має можливості постійно підтримувати свою лік­відність), і разом з тим його баланс достатньо ліквідний. Виникнення такої ситуації пов’язане із невідповідністю між строками розміщення активів та строками виконання зобов’язань банку.

У банку потреба в ліквідних коштах може виникнути як під час здійснення пасивних операцій, так і внаслідок проведення активних операцій, якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування (табл. 1).

Таблиця 1

ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ТА НАПРЯМИ
ВИКОРИСТАННЯ ЛІКВІДНИХ КОШТІВ

Отже, банк вважається ліквідним, якщо він має можливість постійно і безперебійно виконувати свої зобов’язання, проводити активні операції та забезпечити поповнення ліквідних коштів у будь-який момент часу через запозичення коштів на ринку за середньою ставкою або реалізацію своїх активів без суттєвої втрати їх вартості.

Сутність проблеми банківської ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні кошти рідко дорівнює їх пропонуванню в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних коштів призводить до виникнення ризику втрати ліквідності, порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і — що найнебезпечніше для банку — до втрати депозитів. І навпаки, невиправдано високий рівень ліквідності породжує дилему «ліквідність — прибутковість», адже найліквідніші активи не генерують доходів. Якщо фактична ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами, адже не використані можливості щодо отримання прибутку призводять до зниження вартості бізнесу.

Імовірність настання ситуації невідповідності між попитом і пропонуванням ліквідних коштів називають ризиком незбалансованої ліквідності. Очевидно, що ризик ліквідності майже завжди супроводжує банківську діяльність (рис.1).

Рис. 1. Наслідки реалізації ризику
незбалансованої ліквідності

Банківська ліквідність відіграє життєво важливу роль як у діяльності окремого банку, так і у фінансовій системі держави. Неліквідний банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, його рейтинг знижується, що значно ускладнює запозичення коштів із зовнішніх джерел, банк втрачає потенційний прибуток. Тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі банку, а моніторинг ліквідності та вживання відповідних заходів щодо підтримання достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання кожного банку.

Практика управління ліквідністю свідчить, що недостатній її рівень часто стає першою ознакою наявності в банку серйозних фінансових труднощів. За таких умов, як правило, починається відплив клієнтів і закриття рахунків, що, у свою чергу, веде до підвищення потреби в ліквідних засобах і поглиблення кризи ліквідності. Банки змушені шукати джерела поповнення грошових коштів через продаж найбільш ліквідних активів та запозичення на ринку. За таких обставин проведення подібних операцій ускладнюється, адже кредитори неохоче надають позики банку, котрий перебуває на межі банкрутства, вимагаючи додаткового забезпечення і підвищення процентних ставок, а продаж активів може здійснюватися за несприятливих ринкових умов. Такі дії банку зводять нанівець доходи, потребують додаткових витрат та зумовлюють швидке наростання фінансових проблем. Фінансові проблеми такого роду мають характер висхідної спіралі в частині їх виникнення та низхідної спіралі в розрізі доступу до джерел фінансування з метою підвищення ліквідності. Отже, підтримання достатнього рівня ліквідності слід визнати пріоритетним завданням у діяльності кожного банку.

Винятково важлива роль ліквідності в життєдіяльності банку та підтриманні рівноваги банківської системи в цілому зумовлює доцільність централізованого регулювання ліквідності через установлення органами банківського нагляду обов’язкових нормативів ліквідності. Показники ліквідності встановлюються з урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні і обов’язкові для виконання. Дотримання нормативів ліквідності є необхідною умовою нормальної діяльності банку, проте не повинно трактуватися як безспірне свідчення ефективного управління ліквідністю. Установлення мінімальних вимог не може вирішити широкого кола питань, пов’язаних з банківською ліквідністю. З метою оцінки ефективності процесу управління банківською ліквідністю застосовуються дві основні характеристики: швидкість перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартість підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найбільш стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найліквідніші активи — непрацюючі та низькодохідні.

Метою аналізу банківської ліквідності та платоспроможності є оцінювання та прогнозування можливостей банку щодо своєчасного виконання своїх зобов’язань за умови збереження достатнього рівня прибутковості. Банк постійно вирішує завдання пошуку оптимального співвідношення між активами і зобов’язаннями як з погляду забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх дохідності та вартості.

Завдання аналізу ліквідності банку:

         визначення фактичної ліквідності;

         оцінювання відповідності фактичних значень нормативів лік­відності вимогам, які встановлено НБУ;

         виявлення чинників, які викликали відхилення фактичних значень показників ліквідності від нормативних вимог;

         аналіз стабільності ресурсної бази банку;

         прогнозування потреби банку в ліквідних коштах;

         порівняльний аналіз вартості та доступності альтернативних джерел поповнення ліквідних коштів;

         аналіз різних напрямів розміщення надлишкових ліквідних коштів;

         інваріантний аналіз ліквідності банку за різних сценаріїв розвитку подій (як правило, оптимістичний, найбільш імовірний та песимістичний).

З метою вирішення дилеми «ліквідність — прибутковість» потреби банку в ліквідних коштах мають постійно аналізуватися для уникнення як надлишків, так і дефіциту, а інструментарій аналізу ліквідності банку досить різноманітний (рис. 2).

На практиці існує три основні стратегії управління ліквідністю, які, по суті, є проявом загальних підходів до управління активами і пасивами банку:

  трансформації активів (управління ліквідністю через активи);

  запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви);

  збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви).

Сутність стратегії трансформації активів полягає в нагромадженні високоліквідних активів, які у разі виникнення попиту на ліквідні кошти продаються доти, доки не будуть задоволені потреби. Відтак відбувається перетворення (трансформація) активів у грошову форму. Стратегія трансформації активів є традиційним і найпростішим підходом до управління і здебільшого використовується невеликими банками, які не мають широких можливостей запозичення коштів та доступу на грошові ринки. Вона оцінюється як менш ризикована порівняно з іншими, проте й досить дорога з погляду вартості, адже підтримка значного запасу ліквідних коштів у цілому знижує показники прибутковості банку.

Рис. 2 Методи та прийоми аналізу ліквідності банку

Напрями аналізу за використання стратегії трансформації активів:

—   визначення оптимального для банку співвідношення високоліквідних та загальних активів з урахуванням стабільності ресурсної бази;

—   порівняльний аналіз цінової динаміки на ринках, придатних для реалізації активів банку (якщо такий вибір існує).

За стратегії запозичення потреби банку в ліквідних коштах задовольняються переважно за рахунок купівлі грошей на ринку, що дає змогу уникнути нагромадження високоліквідних активів, які приносять низькі доходи. При цьому запозичення здійснюються лише після виникнення попиту на грошові кошти. На вибір зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів впливають: доступність, відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних засобах, правила регулювання, обмеження. Основними джерелами запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські кредити, угоди РЕПО, депозитні сертифікати, позички в євровалюті та механізм рефінансування операцій комерційного банку центральним банком.

Підтримання ліквідності за рахунок зовнішніх джерел супроводжується підвищеним ризиком зміни відсоткових ставок. Це означає, що вартість такого підходу може виявитися як нижчою від вартості застосування інших прийомів, так і значно вищою. Часто банки змушені запозичати кошти за невигідною ціною або в період, коли зробити це непросто. Крім того, банкові, який має проблеми з ліквідністю, важче знайти кредитора, а отже, плата за позику у вигляді процентів відчутно зростає.

Необхідною умовою застосування стратегії запозичення ліквід­ності є високий ступінь розвитку фінансових ринків, що дає змогу в будь-який час і в будь-яких обсягах позичати ліквідні кошти. У цілому ця стратегія оцінюється як досить ризикована. Найчастіше такий підхід використовують великі міжнародні банки, іноді повністю задовольняючи потребу в ліквідних коштах саме в такий спосіб.

Завдання аналітичної підтримки стратегії запозичення ліквідності:

 прогнозний аналіз потреби банку у ліквідних коштах через порівняння вхідних та вихідних грошових потоків;

 прогнозування стану фінансових ринків та прогнозний аналіз вартості підтримки ліквідної позиції;

 інваріантний аналіз різних джерел запозичення ліквідних коштів за такими параметрами, як доступність, відносна вартість, відповідність строків залучення та тривалості потреби в ліквідних коштах, правила регулювання, обмеження на використання;

 вибір оптимального варіанта підтримання ліквідної позиції та обґрунтування управлінських рішень.

У разі застосування стратегії збалансованого управління ліквідністю частина попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта — за допомогою проведення операцій запозичення коштів. Основною перева­гою такого підходу є гнучкість, що дає змогу банку вибирати найвигідніше поєднання різних джерел поповнення ліквідних коштів залежно від економічних умов та змін у ринкових цінах. Слід відзначити, що через високу вартість стратегії трансформації активів і значну ризикованість стратегії запозичення більшість банків зупиняють свій вибір саме на цьому компромісному варіанті.

Аналітична підтримка цієї стратегії управління ліквідністю є найскладнішою і включає цілий комплекс завдань:

—   аналіз стабільності ресурсної бази банку з урахуванням диференціації джерел фінансування;

—   визначення за результатами аналізу оптимального для банку ступеня відповідності джерел фінансування та напрямів розміщення активів;

—   аналітичне обґрунтування оптимального співвідношення між накопиченням високоліквідних активів та можливостями їх запозичення на ринках;

—   прогнозний аналіз потреби у ліквідних коштах та прогнозування стану грошових ринків як з погляду динаміки відсоткових ставок, так і з погляду доступності джерел поповнення ліквідності;

—   інваріантний аналіз напрямів підтримання ліквідної позиції банку;

—   аналітичне обґрунтування доцільності укладення поперед­ніх угод про відкриття кредитних ліній з імовірними кредиторами з метою зниження ризику незбалансованої ліквідності.

Основними джерелами аналізу ліквідності та платоспроможності є щоденний та місячний баланс банку. Використовуючи дані щоденного балансу, НБУ контролює виконання обов’язкових нормативів ліквідності кожним банком окремо.

Оскільки на показники ліквідності банку впливають різноманітні чинники, зокрема такі, як якість активів, структура пасивів, достатність капіталу, фінансовий стан позичальників, то в процесі аналізу, крім балансу, можуть використовуватися й інші доступні інформаційні джерела, які поділяють на:

1) внутрішні;

2) зовнішні: інформація, одержана безпосередньо від клієнтів та контрагентів банку; офіційні повідомлення: рейтинги, статистичні дані, повідомлення засобів масової інформації, інформація про операції банку на відкритих ринках, біржах, у позабіржових системах.

Під внутрішніми інформаційними джерелами розуміють внутрішньобанківську інформацію, яка закрита для сторонніх осіб. Внутрішньобанківська інформація: звітність про депозитну діяльність банку, звітність про стан кредитного портфеля банку, звітність про портфель цінних паперів, звітність про формування резервів на покриття ризиків за активними операціями, кредитні договори, інформація про прострочені, пролонговані та реструктуризовані кредити, минула інформація про повернення кредитів позичальниками, дані про рух коштів за рахунками клієнтів.

Зовнішні джерела інформації поділяються на первинні та вторинні. Первинними інформаційними потоками є: офіційні повідомлення та інформація, одержана від клієнтів: фінансові звіти позичальників та емітентів цінних паперів, кредитні заявки, офіційні повідомлення про реструктуризацію цінних паперів, повідомлення клієнтів про наміри дострокового вилучення депозитів, офіційні повідомлення про злиття, реорганізацію чи банкрутство клієнтів чи контрагентів, прохання позичальників про пролонгацію чи реструктуризацію кредитів, попередження про зняття коштів з клієнтських рахунків. Відмітною рисою вторинних джерел інформації є її загальносуспільна доступність.

Зовнішні джерела інформації мають велике значення в процесі прогнозування ліквідності. Різноманітність цієї інформації (яка часто є неформальною) забезпечує об’єктивність та різнобічність аналітичного процесу. Крім того, інформація, одержана на ринку, є досить оперативною, оскільки ринок реагує на певні зміни ще до того, як ці зміни знайдуть відображення в офіційних матеріалах (фінансовій звітності позичальника, рішеннях суду, офіційних звітах тощо). Об’єктивно і точно прогнозувати потребу в ліквідних коштах на перспективу банк може за допомогою комплексного аналізу всіх інформаційних джерел.