Аналіз літературних джерел з питання використання рухливих ігор для дітей дошкільного віку

_Вступ

Завдання фізичного виховання  виходять на ключові позиції після  прийняття законів України "Про дошкільну освіту", "Про фізичну культуру", "Національної доктрини розвитку освіти", прийняття "Базового компонента дошкільної освіти". Сьогодні фізичне виховання спрямоване насамперед на охорону та зміцнення здоров’я дітей, підвищування захисних сил організма, виховання стійкого інтересу до рухових умінь, навичок та фізичних якостей (швидкість, спритність, витривалість, гнучкість), формування культури здоров’я.

Турботу про здоров’я, про  потребу виробляти в дитини мотивацію  на здоровий спосіб життя відбито  в різних офіційних документах та програмах. У Конвенції з Прав Дитини (1990) велике значення надається здоров’ю молодого покоління як вирішальному чинникові виживання людства. У Конвенції превентивного (запобіжного, захисного, охоронного) виховання дітей і молоді (1998) головний наголос робиться на профілактиці деструктивної поведінки, неприродного способу життя. У вітчизняних програмах "Малятко", "Дитина", у Базовому компоненті дошкільної освіти (сфери "Я Сам") проблема здоров’я чітко визначається як один із найголовніших складників повноцінного розвитку дошкільнят.

Через економічні обмеження  екологічну кризу більшість дітей  в Україні живе у несприятливих  умовах, що згубно позначається на їхньому  здоров’ї.

Недостатня оздоровча  спрямованість навчально-виховного  процесу взагалі й фізичного  виховання зокрема, у дошкільних закладах може зумовлюватися різними  причинами: перенавантаженнями дітей заняттями, скороченням прогулянок і рухливих ігор. Не кожний педагог враховує у роботі з дітьми закономірностей формування їхньої працездатності, підвищує її обсяг.

Основою системи фізичного  виховання в ДНЗ залишається  руховий режим як сукупність різних способів та організацій форм роботи з дітьми. Дуже ефективною формою роботи з фізичного виховання та важливим засобом фізичного виховання є рухлива гра.

Рухливі ігри досить важливі  для всебічного розвитку дитини. Цінність їх не лише в тому, що вони розвивають рухи дітей, а й у тому, що спонукають малят бути активними, діяльними, міркувати, досягати успіху. Завдяки цим іграм увесь організм дитини втягується в роботу, в неї поліпшується травлення, стає глибшим дихання, зміцнюється нервова система, виховуються такі риси характеру як дисциплінованість, стриманість тощо.

Значення рухливої гри  для гармонійного розвитку дітей, проблеми впровадження її в практику роботи ДНЗ вивчають психологи та педагоги. Основоположник теорії фізичного виховання П.Ф. Лесгафт - надавав важливого значення рухливим іграм з правилами - як засобу розвитку само організованості, дисциплінованості дітей. Е.С. Вільчковський працював над проблемою використання рухливих ігор в різних вікових групах, організація та керівництво рухливими іграми з дітьми дошкільного віку. Психологи та педагоги Хухлаєва, Денисенко, Шишкіна, Вавилова, Колесникова, Лейкіна, Тимофєєва, Потєхіна обґрунтували, розкрили, експериментально перевірили значення рухливих ігор для повноцінного розвитку та довели вплив рухливих ігор на розвиток у дітей основних рухів та рухових якостей. Таким чином, рухливі ігри є важливим засобом фізичного виховання дітей дошкільного віку.

Актуальні проблеми, а саме проблеми рухової активізації дітей  в сучасних дошкільних закладах та сім’ї зумовлює вибір теми "Рухливі ігри в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку". Виходячи з теми можна сформулювати таку мету дослідження:

зробити аналіз психологічної, педагогічної та методичної літератури з дослідженої проблеми;

виявити вплив рухливої гри  на всебічний розвиток дітей дошкільного  віку;

виявити вплив на фізичний розвиток;

підготувати методичні рекомендації для вихователів ДНЗ та сім’ї, щодо використання рухливих ігор в педагогічному процесі та повсякденному житті;

проаналізувати планування рухливих ігор;

спланувати рухливі ігри в різних формах роботи.

У процесі роботи використовуються методи науково-педагогічних досліджень, що відповідають завданням:

аналіз літературних джерел;

аналіз планів роботи вихователів;

педагогічні спостереження;

анкетування;

вивчення результатів  роботи;

експеримент;

схеми і таблиці.

Об’єкт дослідження - фізичне виховання дітей дошкільного віку.

Предмет - це рухливі ігри як засіб фізичного виховання.

_{Розділ 1}

_{1.1 Аналіз літературних джерел з питання використання рухливих ігор для дітей дошкільного віку}

_{1.1.1 Історія рухливих ігор}

Як звернутись до історії  людської світової культури, то видно буде, що усі народні ігри виникли зовсім не тільки заради розваги, а зв’язані були з вимогами життя. Колись для народів, що не знали культурного життя, ігри-забави теж були першою соціальною школою, першим колективом поза межами родини, який інколи складався навіть з членів кількох родів, громад.

За всіх часів усі народи мали свої національні ігри і в них виявляли свої особливі оригінальні риси, напрямки думок. В Біблії справедливо сказано про різні народи: "по іграх впізнаєш їх".

Кожний народ створював  свої національні ігри. В.В. Гриневський відмітив: "У всіх народів існує більш або менш значний запас ігор, що характеризують до деякої міри побут народу". Без ігор не обходилось ні одне народне свято. В іграх змагалися цілі групи дітей. Проводились ігри, як правило, на вулиці, на свіжому повітрі, завдяки чому ставали важливим засобом оздоровлення.

Багато ігор передавались в спадок від старших часів, коли вони були в свій час формами культу, явищами життя. З часом створювались нові зразки, які хоча дещо видозмінювались, але значною мірою наслідували форму й функціонально-побутові характеристики своїх прародичів. Для дитини, ще недавнього минулого це були не уламки віри далеких предків, а жива частка її світу, в якому все було живим, мислячим.

Якщо звернутися до історії  людської світової культури, ю то буде видно, що усі народні ігри виникли зовсім не тільки заради розваги, а зв’язані були з вимо - гами життя, або ігри пов’язувались з релігійним культом, підготовкою до війни. Існуючі в народі ігри виникали незалежно, тривалість їх не була однаковою. Характерні риси, що супроводжують мало не всі українські народні ігри є світлий радісний гумор, яскрава зображувальність.

Вчені педагоги й психологи  чимало обмірковували процес гри, бажаючи  підвести його під ту чи іншу наукову  теорію, але вони недосить правдиво пояснюють цей природній нахил  дітей. Одні кажуть: забава - це спочинок для дитини після одноманітної праці. Але ця теорія більш придатна для старших дітей, не може пояснити розваги малих діток які не потребують навіть спочинку, не маючи ніяких обов’язків. Другі вчені, навпаки, дивляться на ігри як на вияв занадто великої сили, що нічим так виразно не дає про себе знати, як дитячою грою. Третя теорія вважає дитячі ігри за могутній природній нахил кожного живого створіння. Спенсер звертає увагу на те, що в усяких іграх дуже виразно виявляє себе цей розбишацький настрій щось повалити, когось перемогти, від чогось оборонитися. Але сучасний видатний психолог Гросе не вбачає в дитячих іграх виключно імітаційного напрямку; він також не визнає того розвитку зайвої енергії, який тільки й викликає ту або іншу гру дітей. Гросе при цьому виставляє свою власну теорію гри, як нахилу до виховання; він визначає, що кожна жива істота вже має спадщину - нахил до діяльності на підставі або прихильності до чогось, або боротьби з чимось, або переймання того, що може колись допомогти пристосувати себе до таких або інших умов життя. Американський психолог Карр каже: "Ігри - то такі моменти життя дитини, які ні з чим не можуть бути зрівняні по своїй користі:

1) приємне використання часу;

2) вихід для зайвої енергії, яка б могла прийняти антисоціальний напрямок;

3) спочинок;

4) витрачені сили знову урівноважуються;

5) сили тіла і душі працюють;

6) вплив на виховання.

Варто зазначити, що чимало великих  письменників з захопленням згадують свої дитячі ігри: Короленко, Толстой, Доде, Жорж-Санд, - щоб упевнитися яку велику роль мали вони в розвитку їх художньої творчості. В перші часи християнської віри люди виявляли суворий аскетичний осуд усіляких веселощів, бачили в них щось грішне. Св. Ієронім каже: "Хай дочка твоя росте глуха до усякої музики, хай не знає вона, а ні флейти, а ні ліри".

Тільки в часи великого відродження західно-європейської творчості, в 14-15 віках, увагу звернено було на ігри. Так Вітторіно Фельтре в Італії заводить шкільні ігри й надає їм великого значення (естетичного й морального) в вихованні. Грі в м'яч він присвячує цілий трактат. Монтень, Рабле, Локк, Фенелон, Руссо - усі ці видатні французькі і англійські педагоги-філософи також надавали грі першорядового значення в справі виховання. Фребель сміливо висловлюється, що "гра - є вільний необхідний прояв того внутрішнього складу, який носить в собі кожна дитина".

Фізичне виховання дітей - складова загальної системи комуністичного виховання, радянською педагогічною педагогічною наукою розроблено чимало засобів його реалізації. Одним з найефективніших, як одностайно визначають дослідники, є гра.

Ще представники античної педагогіки, яка поряд з іншими галузями знань входила до складу єдиної у ті далекі часи науки-філософії, цікавились грою, вбачали в ній  один із засобів гармонійного розвитку особистості. Платон високо оцінював педагогічне значення гри. Аристотель зазначав: "До п'яти років, коли ще не варто починати практичне навчання дитини, треба заохочувати її рухатись стільки, скільки необхідно, щоб організм не був бездіяльним". Ігри народів стародавньої Греції були одним із важливіших засобів фізичного розвитку.

Перша половина 19 століття позначена  спробами організації дитячих ігор в умовах перших дошкільних закладів. Видатний російський педагог К.Д. Ушинський різко критикував поширену на той час фребелівську систему виховання, закидаючи авторів надмірне захоплення і вигадування таких ігор, у яких мало дитячого.

Український письменник Г. Довженко стверджує, що народні ігри - це історія народу, бо відображають соціальне життя епохи. Граючись у народні ігри, діти ознайомлюються з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою і все це запорукою виховання національної самосвідомості.

Використання українських  народних ігор у навчально-виховному  процесі має свою специфіку. Насамперед під час вибору народної гри варто зважати на всі вимоги, що стосуються вибору рухливої гри. Використовуючи народні ігри у різних природних умовах, слід добирати їх відповідно тематики.

Сезонно-обрядові ігри добираються відповідно до сезону і відповідно до календарних свят.

Розповідаючи дітям цікаві легенди, повір'я, приповідки про історію походження гри та звичаї, розширюючи світогляд дитини, вихователь пробуджує у неї ситуативний інтерес до народних ігор. Доречним буде і ознайомлення дітей зі специфічними атрибутами, які можна використовувати у грі.

Без сумнівів, дітям буде цікаво розповідати про те, що м’яч робили з бичачої шерсті, яку скочували  між долонями у м’ячик, а для  того, щоб він був пружнішим, його змочували водою. Замість шерсті також використовували пір’я, пух, волоски очерету. Ці відомості ми знаходимо у публікаціях А. Цьося, який розглядає питання про використання специфічних атрибутів для українських народних ігор, і дає рекомендації щодо їх виготовлення.

_{1.2 Теорія}

_{1.2.1 Основні функції рухливих ігор у сучасних умовах}

Соціальна функція. Рухлива гра не можлива поза спілкуванням. У ній формуються діяльність програми, вона потребує праці, бо в ній здійснюється її первинна імітація. Вона лежить в основі інтегральних процесів в суспільстві й разом з тим є спосіб самореалізації індивіда в спілкуванні і порівнянні з іншими. У рухливій грі найповніше реалізуються емоційні зв'язки між індивідами, здійснюється розподіл рольових функцій, який переноситься на всі сфери здійснення до діяльнісної і після діяльнісної взаємодії, і під час гри вони мають особливий статус. Саме рухливі ігри задовольняють природну потребу в рухах, сприяють розвитку характерних і важливих видів взаємовідносин; співпраця - допомога товаришам у грі та суперництво.

Одоровча функція. В основу рухливих ігор закладені природні рухи, які актевізують функціональний розвиток органів і ситем, стимулюють удосконалення функцій різних аналізаторів, нервових процесів, сприяють збереженню балансу між збуджувальними і гальмівними процесами. Рухливі ігри заповнюють прогалини дефіциту рухової активності й підвищують загальну працездатність. Різноманітні рухи і дії в грі сприяють удосконаленню організму, зміцнюють його стійкість проти сприятливих умов зовнішнього середовища, впливають на загальний фізичний розвиток та на здоров'я організму.

Виховна функція. Через рухливі ігри здійснюється зв'язок фізичного виховання з моральним, розумовим, естетичним, духовним. Крім цього емоційна піднесеність у грі дозволяє: формувати життєво необхідні навички та уміння, які широко застосовуються в побутових умовах і трудовій діяльності; добиватися великої рухової активності, яка сприяє, засвоєнню і вдосконаленню найрізноманітніших рухових умінь і навичок; збагатити руховий досвід і вміння управляти тілом у складних умовах, що позитивно впливає на засвоєння техніки і тактики спортивних ігор; розвивати рухові якості (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість); формувати систему знань, засвоєння яких сприяє підвищенню загальноосвітньої культури і дозволяє забезпечити свідому основу оволодіння різними видами рухової діяльності, що дає змогу оволодіти спеціальними знаннями з фізичної культури, біології, гігієни. Свідоме ставлення до гри стимулює особистість не тільки до репродуктивного, але і продуктивного мислення. Усвідомлення себе в грі збільшує ефективність навчання, допомагає швидше і легше сформувати себе в різних умовах нашого часу.

Моральна функція. Це специфічна людська риса, яка виявляється в багатстві духовного світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах, у її моральності. Значною мірою моральному розвитку сприяють національні рухливі ігри, які протягом багатовікової історії розвитку людства зазнали змін, набуваючи різного призначення. Особливості цих ігор зумовлюються широким спектром чинників: національними, релігійними й народними традиціями, структурою етнічних звичаїв і ритуалів, рівнем розвитку знарядь праці, військової техніки й стратегії.

Рухова активність - важлива умова всебічного розвитку дошкільників.

Кожен хоче бачити свою дитину здоровою, веселою, гарною, фізично  розвиненою. Поряд із цілком природною турботою про чистоту її тіла, задоволення потреб у їжі дуже необхідно забезпечити потребу в руках. З моменту народження дитина, яка нормально розвивається, прагне до рухів. Рухи здійснюють всебічний вплив на організм людини і цей вплив неймовірно вищий для дитячого організму, що росте й розвивається.

Рухова активність є природною  біологічною потребою дітей. Не випадково Е.А. Аркін вважав значну рухливість малюка "його природною стихією".

Рухи є важливою складовою  частиною будь-якого виду діяльності та багатьох психічних процесів. Постійний приток імпульсації, яка виникає під час м'язової діяльності, всебічно стимулює розвиток дітей у фізичному, сенсорному та інтелектуальному напрямку.

Необхідний обсяг рухової  активності дітей є вирішальною гарантією виховання всебічно розвинутого підростаючого покоління.

У процесі фізичного виховання  з'являються умови, які сприяють розвитку інтелекту, вихованню високих моральних, вольових якостей естетичного сприймання.

Рухова активність - засіб повноцінного розвитку та підготовки дітей. Рухи належать до фундаментальних та складних явищ природи. З філософських позицій рух підкреслює діалектичну єдність живої і неживої природи. Рух звернув на себе увагу провідних вчених найрізноманітніших направлень. Цей феномен вивчали фізики (І. Ньютон, А. Енштейн), біологи (Ч. Дарвін, І. Мечніков), фізіологи (І. Сеченов, І. Папов, А. Уктомський, Л.А. Орбелі) психологи (Б.М. Теплов, А.Р. Лурія).

Особливе місце займає рух людини у дослідженнях вчених з фізичної культури і спорту (П.Ф. Лєсгафта, В.В. Горинського), спортивних кардіологів (А. Дембо), а також у працях помітних спортивних спеціалістів (Н. Озоліна, В. Дьячкова, А. Новікова, Л. Матвеєва, В. Зацірського).

Природа дала дитині вроджене прагнення до руху, наділивши дуже цінним почуттям - почуттям "м'язової радості", яке вона відчуває рухаючись.

_{1.2.2 Чи потрібно розвивати у дитини м’язову силу?}

Рівень розвитку основних рухових якостей - спритності, швидкості, витривалості дозволяє дитині успішно оволодівати руховими уміннями (бігом, стрибками, метанням) та спортивними вправами (ходьба на лижах, їзда на велосипеді, плавання). До перерахованих рухових якостей належить також і м'язова сила - здатність до прояву м’язових зусиль, від якої залежить правильність оволодіння рухами. Не маючи достатньої сили, не можна швидко чи довго бігати, плавати, ходити на лижах, високо стрибати, далеко метати. Міцна сильна дитина легко засвоює нові рухи, вона впевнена в собі, здатна переносити труднощі і навіть любить вправи з більшим навантаженням. Маленька дитина вже на першому році життя намагається ще несвідомо, за внутрішнім спонуканням вправляти свої м'язи доступними йому рухами. Спочатку вона махає руками і ногами, прагне повертатися зі спини на живіт, підтягуватися і підніматись, тримаючись за опору. Все це сприяє зміцненню м'язів, зв'язок та суглобів, розвиває координацію рухів, створює реальні можливості для швидкого оволодіння способами пересування - лазінням, ходьбою, бігом. Спостерігаючи за малюком, можна бачити, як він неодноразово присідає, пружинячи ногами, і цим рухом вправляє м’язи ніг. Жестами, мімікою чи криком малюк дуже наполегливо просить дорослого подати кинутий ним предмет (іграшку, м'яч) тільки для того, щоб знову його кинути. З кожним днем його рухи стають впевненішими, цілеспрямованішими, скорочуються непотрібні зусилля, зміцнюються м'язи. Тепер дитина може керувати своїм тілом. Від цього вона стає активнішою, самостійнішою. Подальший ріст сили розширює рухові можливості дітей, веде до появи нових рухів, удосконалюються вже наявні уміння.

Фізичний розвиток дітей  та рухливість залежить від тих умов, у яких вони живуть, і запропонованого  режиму.

_{1.2.3 Видатні педагоги про роль рухливих ігор у всебічному вихованні дітей дошкільного віку}

В сучасній оцінці навчання дітей дошкільного віку підкреслюється значущість використання ігрового методу та прийомів, що роблять навчання більш  цікавим створюють передумови для  підвищення довільної уваги, для  більш глибокого оволодіння знаннями тому, що засвоєння матеріалу проходить  у простій і цікавій формі. В концепції дошкільного виховання наголошується на тому, що пряме навчання не повинно бути домінуючою формою організації занять, а здійснюватися в контексті з ігровою діяльністю.

Стосовно фізичного виховання, то ще Є.А. Аркін відзначав, що в системі розвитку рухів дошкільників особлива роль належить грі: “Навіть чисто гімнастичним вправам, тобто вправам обмеженої групи м’язів, досить доцільно надавати ігровий характер. Емоційна насиченість, не диференційованість, живість дитячих сприймань і дитячих переживань дають можливість дитині при наявності самих мізерних засобів розгорнути яскраві драматичні дії"

При проведенні планомірної  роботи з фізичного виховання  дітей дошкільного віку необхідно  враховувати не тільки те, що рухи тіла, розвиток опорно-рухового апарату активізують  мозок, підвищують його синтетичну діяльність, але й те, що емоції теж впливають  на вищу нервову систему дитини, на її почуття. Цей вплив має позитивну або негативну сторону, в залежності від уміння вихователя організовувати роботу з дітьми.

С.Ф. Русова, А.С. Макаренко і В.О. Сухомлинський зазначили, що дитяча радість є могутнім стимулом формування естетичних, моральних та фізичних започаткувань становлення людини. “Я не боюся ще і ще раз говорити: турбота про здоров’я - це найважливіший труд вихователя. Від життєдіяльності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у їх сили” - підкреслював В.О. Сухомлинський.

Тому, різні організаційні  форми з фізичного виховання  у дошкільних закладах повинні проводитись  так, щоб вони максимально активізували дитину, підвищували її зацікавленість фізичними вправами, викликали позитивні  емоції. За дослідженням Г.П. Юрко фізіологічні зрушення, які відбуваються в організмі дитини, залежать не тільки від обсягу та інтенсивності м’язової діяльності, а й від її емоційного стану. Позитивні емоції, які викликаються цікавими для дитини вправами та іграми, підвищують їх працездатність та покращують якість виконання рухів. Таким чином, використання комплексу різноманітних засобів фізичного виховання, крім їх впливу на зміцнення здоров’я, покращення фізичного розвитку, повинні приносити дітям емоційне задоволення.

Психолого-педагогічні дослідження (О.В. Запорожець, М.Ю. Кистяківська, Е.С. Вільчковський та ін.). свідчать, що у дітей дошкільного віку є у наявності великі потенційні можливості, тому необхідно підходити до використання цих можливостей з великою обережністю і будувати педагогічний процес із врахуванням певних закономірностей дитячого розвитку.

Вітчизняні психологи: Л.С. Вигодський, О.В. Запорожець, Д.Б. Ельконін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн у своїх дослідженнях підкреслюють, що з метою повноцінного розвитку і виховання дитини доцільно використовувати ті засоби, форми та методи педагогічного впливу, які є адекватними її віку, вони повинні органічно поєднуватися з особливою, специфічною діяльністю, що характерна для даного вікового періоду. Психічний розвиток та формування особистості відбувається насамперед у тій діяльності, яка на даному віковому етапі онтогенезу є провідною. А провідною діяльністю дітей дошкільного віку, за загальним визнанням, виступає гра, “що є доступною для дитини формою активної участі у навколишньому суспільному житті, активного пізнання нею дій і відносин дорослих".

Ігрова діяльність, як основна  діяльність тісно пов’язана із розвитком  особистості дошкільника, вона обумовлює  важливі зміни у психічних процесах особистості дитини, яка розвивається, а також є “джерелом розвитку і створює зону найближчого розвитку” (Л.С. Виготський).

У грі є всі необхідні  умови для виявлення життєвої позиції дитини. Основним мотивом ігрової діяльності є потреба пережити важливі для дитини сторони діяльності. На думку видатного педагога К.Д. Ушинського, гра - це самостійна діяльність дітей, що відкриває їм шлях до перетворення навколишнього, до активних дій. Він писав, що “В дійсності дитя, не більш ніж дитя. Істота, що не має ніякої самостійності, сліпо і самовіддано захоплена плином життя; у грі ж дитя вже зріла людина, щ потребує свої сили і самостійно розпоряджується своїми ж творіннями".

Один із засновників системи  фізичного виховання дошкільників Є.А. Аркін підкреслював, що “Гра дає дитині ту повноту життя, якої вона прагне, звідси випливає, що саме гра повинна бути важелем дошкільного виховання".

Питання про значення гри  у вихованні дитини розглядалися багатьма педагогами минулого та сьогодення. Більшість із них розцінюють гру як серйозну і потрібну для дитини діяльність. Прогресивні вчені, лікарі, педагоги: І.М. Сєченов, П.Ф. Каптєрев, М.І. Пірогов, К.Д. Ушинський, С.Ф. Русова підкреслювали значення гри, як універсального засобу фізичного виховання. Джерелом зміцнення сили і здоров’я дітей вони вважали народні ігри і розваги, самобутні народні вправи. Гра - це могутній виховний засіб, який виробило людство і тому в ній істотна потреба людської природи - стверджував К.Д. Ушинський.

Видатний педагог П.Ф. Лесгафт у своїй оригінальній системі фізичного виховання значне місце відводив іграм. Він розглядав гру як вправу, за допомогою якої дитина готується до життя.

В.О. Покровський, Є.М. Водовозова, Є.І. Тіхєєва, Є.А. Аркін зазначили, що розвиток фізичних сил дитячого організму, його працездатності забезпечує активна спільна діяльність, що супроводжується емоційними переживаннями.

Грою як прийомом навчання широко користувалися у дошкільній педагогіці Є.М. Водовозова, Є.І. Тіхєєва, та ін. А.С. Макаренко зазначав, що гра має виняткове значення особливо на ранніх етапах розвитку дитини, підкреслював важливість виховання її у грі та за допомогою гри. Без психічних і фізичних зусиль дітей, на його погляд, гра не може мати серйозного виховного значення, що обов’язково потрібно враховувати при керівництві грою.

Питання про роль гри, ігрових  прийомів, як діяльності і методу навчання, розкриті у роботах багатьох педагогів: О.П. Усової, Р.І. Жуковської, О.І. Корзакової, Д.В. Менджерицької, Р.С. Буре, Л.В. Артемової, Ш.О. Амонашвілі. Зокрема, О.П. Усова розглядала гру як засіб для вирішування певних завдань виховання дітей дошкільного віку, як форму виховання. Л.В. Артемова, яка великого значення надає грі дошкільника, на її думку гра допоможе задовольнити дитячу допитливість, залучити її до активного пізнання навколишнього світу. Головна особливість навчання у грі це те, що діти граються, не підозрюючи, що засвоюють певні знання.

Цінною, на наш погляд, є  думка висловлена О.М. Лєонтьєвим і О.В. Запорожцем про те, що у сфері рухів і у психічному розвитку дитини в цілому існують загальні закономірності. Формування окремих психічних процесів і дій проходить не ізольовано, а у процесі провідної діяльності. Таким чином, розвиток рухової сфери дошкільника відбувається у “значній мірі в середині його ігрової діяльності".

Посилаючись на твердження психологічних  і педагогічних досліджень, необхідно  зазначити, що гра дійсно відіграє велику роль у житті дітей дошкільного  віку і її доцільно використовувати  як метод навчання, і зокрема, як метод навчання дітей дошкільного  віку руховим діям.

Загальноприйнятим положенням є те, що у процесі фізичного  виховання дітей дошкільного  віку провідна роль належить рухливій грі. Як один із основних засобів і методів фізичного виховання, рухлива гра сприяє ефективному вирішенню оздоровчих та навчально-виховних завдань.

У розробці питань удосконалення  теорії та методики фізичного виховання  дітей дошкільного віку проблема рухливої гри, як засобу всебічного виховання  і розвитку дитини, була предметом  досліджень багатьох наукових співробітників.

М.В. Лєйкіна відводить рухливим іграм центральне місце у роботі з дітьми-дошкільниками. Вона підкреслює доцільність використання у молодших групах - імітаційних ігор, у середній групі - складніших ігор з правилами і великим навантаженням, а у старшій групі - ігор змагального характеру.

Г.І. Бикова вперше намагалася навчити дітей молодшого дошкільного віку основним рухам у процесі проведення рухливих ігор. Однак, нею не визначена чітка позиція по відношення до рухливих ігор як до засобу навчання.

В роботах Н.Г. Кожевнікової, Л.Г. Пономарьової, Л.С. Богунової рухливі ігри розглядаються як засіб розучування основних рухів з дітьми молодшого дошкільного віку. Але в їх працях мова, в основному, йде про імітаційні ігрові вправи, що готують дітей до оволодіння основними рухами (біг на носочках, підстрибування та ін.).

Вивченню змін, що відбуваються у процесі розвитку рухів дитини молодшого дошкільного віку під  впливом переважаючого застосування рухливих ігор, а також визначенню їх ролі і місця в процесі фізичного  виховання, присвячені дослідження  О.О. Тімофєєвої. Основний висновок дослідження полягає у тому, що формування основних рухів дітей четвертого року життя може здійснюватися не лише шляхом прямого навчання на заняттях, але й шляхом опосередкованого навчання у рухливих іграх. Автор стверджує, що у процесі фізичного виховання дітей цього віку, рухлива гра виступає не лише як засіб навчання, але й як метод розвитку основних рухів. Нею переконливо доведено, що найбільш успішно в процесі опосередкованого навчання формуються такі природні рухи, як ходьба, біг і стрибки у довжину з місця і в результаті відбувається покращення показників рухової підготовленості. Однак, ігрова форма навчання не достатньо забезпечує засвоєння дітьми більш складних рухів (метання, лазіння та деяких видів стрибків).

Існує з цього приводу  і інша точка зору. Так Н.М. Кільпіо відзначає, що рухлива гра має на меті закріпити рухи, якими оволоділи діти під час занять з фізкультури. Аналогічної точки зору дотримуються педагоги-дослідники: Д.В. Хухлаєва, І.В. Потєхіна, Т.І. Осокіна, Г.Н. Лєскова, М.М. Конторомич, Л.М. Михайлова. Вони вважають, що рухливу гру не раціонально використовувати на етапі початкового розучування. І це твердження пояснюється тим, що для дитини основним завданням в грі є не вірне виконання руху, а головне - не бути пійманою ведучим. А особливого значення, на їх думку, рухлива гра набуває в період накопичення рухового досвіду дітьми дошкільного віку, тобто у рухливих іграх досить ефективно закріплювати і удосконалювати рухові навички з основних рухів.

Саме на етапі удосконалення  основних рухів діти вчаться свідомо  застосовувати сформовані навички, вибирати найбільш ефективний спосіб виконання того чи іншого руху в  конкретних умовах. У рухливій грі, на думку І.В. Потєхіної, удосконалюються якість і швидкість рухових дій, гнучкість рухових навичок, ефективність їх застосування. Автор стверджує, що цьому сприяє наявність певних факторів у рухливій грі: