Аналіз проблемних аспектів здійснення юрисдикційного захисту

      ВСТУП 

      В Україні створюється національна  система охорони авторського  права і суміжних прав. Створюється  не на порожньому місці. Історія захисту  прав авторів на території України  нараховує понад сто років. Пов’язана  вона з активною суспільною, добродійною діяльністю видатних діячів національної культури, передусім літератури, музичного мистецтва, театру.

      З утворенням України як самостійної  держави і орієнтацією її на розвиток ринкових відносин став відчуватися  недостатній рівень охорони в  Україні прав авторів. Виникла потреба у зміні чинного законодавства у сфері авторського права і приведення його у відповідність з міжнародним рівнем. Система охорони авторського права може ефективно працювати за наявності нормативно-правової бази в цій сфері та відповідної структури.

  Авторське право — один з інститутів цивільного права, який регулює майнові та особисті немайнові відношення, пов’язані із створенням та використанням творів літератури, науки та мистецтва. Як самостійний інститут, авторське право розв'язує конкретні завдання, які містять в себе всесвітню охорону власних та майнових прав та законних інтересів авторів; забезпечує правову охорону для творів, що були створені, а також умови для створення нових наукових та мистецьких творів. Своими напрямками на створення нематеріальних творчих результатів авторське право зближується з аналогічними інститутами права, що охороняють результати творчої діяльності.

      Як  засвідчує світовий досвід, виважена й послідовна політика в галузі авторського  права є важливим чинником успішного розвитку держави. Без неї немислимі ані подолання кризових явищ, ані завоювання висот в економічному, соціальному прогресі.

Становлення в Україні національної системи  охорони авторського права можна  розглядати як загальнонаціональне, загальнодержавне завдання. Впровадження виключно цивілізованих відносин у сфері використання інтелектуальної власності, приборкання найбільш поширених, цинічних форм ”піратства”, витіснення з внутрішнього ринку низькопробної продукції, запобігання недобросовісної конкуренції, входження у європейський і світовий інтелектуальний простір може бути досягнуто лише при постійній і неослабній увазі з боку держави до проблем авторського права, спільних, зацікавлених дій усіх гілок влади, при активній підтримці широкої громадськості.

      Метою даної роботи є аналіз захисту  авторських прав за чинним законодавством України та формулювання на його основі теоретичних положень і практичних пропозицій щодо удосконалення законодавства  і правозастосовчої практики.

      Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі: дати загальну характеристику понять та джерел  авторського права;  охарактеризувати зумовлену переоцінку ролі автора твору як центрального суб’єкта авторського права та його місця у авторських відносинах;  проаналізувати систему цивільно-правового захисту авторських прав у законодавстві України; розробити та обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення механізму охорони авторських прав  з урахуванням досвіду розвинених держав світу та проголошеного курсу на адаптацію вітчизняного авторського законодавства до законодавства Європейського Союзу.

      Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини щодо охорони авторських прав.

      Предметом дослідження є нормативно-правові акти України та практика їх застосування, законодавство іноземних держав щодо охорони авторських прав, а також наукові погляди, ідеї, концепції вітчизняних та іноземних вчених з цього питання.

      1. Загальні положення про права  авторів, їх захист та охорона 

      Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об’єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв’язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. 

      1.1. Поняття і джерела авторського  права 

      В об’єктивному розумінні авторське  право - це сукупність правових норм, які  регулюють відносини, що виникають  внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. У суб’єктивному розумінні - це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв’язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.

      Питання авторського права в Україні регулюються, в основному, Законом України «Про авторське право й суміжні права» від 23 грудня 1993 року N 3792-XII. У цей час цей закон діє в редакції закону від 11.07.2001 N 2627-III (далі Закон про АП).

      Закон про АП регулює відносини, що виникають у зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літератури й мистецтва (авторське право), фонограм, виконань, постановок, передач організацій ефірного або кабельного мовлення (суміжні права).

      Завдання  авторського права - встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

      Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належить нова Конституція України (1996p.), конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське право і суміжні права» та інші закони. Так, питанням розвитку інтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості - художньої, літературної, наукової і технічної [1, 54], стаття 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У статті 55 Конституція України надає судовий захист правам та свободам людини і громадянина. Законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує в статті 13, що об’єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Стаття 41 цього Закону встановлює, що твори науки, літератури і мистецтва є об’єктами права інтелектуальної власності [2, 41]. У новому ЦК України відносинам у сфері авторського права присвячена окрема глава 36 «Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (Авторське право)», яка містить 16 статей (433-448).

      Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові авторські договори, які затверджуватимуться Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками. Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори, які встановлюють взаємні права та обов’язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права.

      Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.

      Ключовим  поняттям в авторському праві є поняття «твір». Легального визначення цього поняття в Законі про АП немає. Найбільше поширення серед юристів одержало визначення В. І. Серебровського: «Твір — це сукупність ідей, думок й образів, що одержали в результаті творчої діяльності автора своє вираз в доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, що допускає можливість відтворення».  Із цього визначення витікає кілька ознак твору.

      Нематеріальний  характер твору. Оскільки ідеї, думки  й образи — сутності нематеріальні, то твір, як сукупність цих сутностей, також нематеріальний. У зв’язку із цим варто розрізняти властиво твір і матеріальний носій твору. Той самий твір може бути відтворений на різних носіях. Наприклад, літературний твір може бути відтворений на папері у вигляді книги або на електронному носії: дискеті або СD-диску. Але книга або диск — це не твір, а тільки матеріальні носії.

Твір  — як результат творчої діяльності автора. Авторське право поширюється  не на будь-які твори, а тільки на такі, які є результатом творчої діяльності автора. Творча діяльність припускає новизну результату. Отже, авторське право поширюється на нові, оригінальні, унікальні й неповторні твори.

      Конкретна об’єктивна форма твору. Для сприйняття твору людьми воно наділяється автором у конкретну об’єктивно існуючу форму: письмову, усну, звуко- або відеозапис, зображення, об’ємно-просторову й ін. Сукупність ідей, думок й образів, не втілені в якій-небудь об’єктивній формі, не можуть бути сприйняті іншими людьми й не є твором.

      Можливість відтворення твору. Авторське право поширюється на твори, які можна відтворити без присутності автора. Якщо твір неможливо відтворити відомими способами без допомоги автора, то такому твору й не потрібна правова охорона. Авторське право поширюється тільки на відтворені твори.

З розглянутих  ознак твору треба важливий висновок: авторське право охороняє не ідеї й думки автора, а лише форму  їхнього втілення. Це значить, що науковий твір нормами авторського права  охороняється також як і літературний твір. Якщо ті ж ідеї інший автор втілить у нову форму, то це буде новий твір, незважаючи на те, що зміст залишився колишнім.

      Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив  музику, скульптуру, аудіовізуальний  твір.

      Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття «автор твору» і «суб’єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору, як уже зазначалося, може бути тільки його творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку.

      Суб’єктом авторського права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких право може виникати внаслідок Закону, договору або спадкування. Так, відповідно до статей 16, 17 і 19 Закону про авторське право право на наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належить організаціям, що випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомку, на телепередачі - відповідним телевізійним організаціям.

      В інших випадках авторське право  може перейти від автора до інших  осіб - правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів. Так, за статтею 29 Закону про авторське  право спадкоємці мають право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора, відповідно до статті 31 цього Закону майнові права автора можуть бути об’єктом цивільних правочинів. Але в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб’єкти авторських прав - не автори - не можуть мати права, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід’ємними від нього.

      Відповідно  до статті 28 згадуваного Закону авторське  право діє протягом усього життя  автора і 70 років після його смерті. Але із загального правила цією ж статтею передбачено винятки:

      1) строк охорони творів, створених  у співавторстві, діє протягом  усього життя і 70 років після  смерті останнього співавтора;

      2) строк охорони творів посмертно  реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;

      3) твір, який уперше було опубліковано  після смерті автора, але в  межах 30 років після смерті, діє  протягом 70 років від дати опублікування  твору;

      4) для творів, які були обнародувані  анонімно або під псевдонімом, авторське, право діє протягом 70 років від дати обнародування.

      В усіх зазначених випадках чинність авторського  права починається з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені юридичні факти.

      Право авторства, право на ім’я і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстроково.

      Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.

      Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке використання може здійснюватися  лише відповідно до вимог Закону про авторське право. Мають зберігатися право авторства, право на ім’я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

      Кабінету  Міністрів України надано право встановлювати виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які стали надбанням суспільства. 
 

      1.2. Цивільно-правові засоби захисту  авторських прав 

     Захист  майнових і особистих немайнових прав авторів, виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення здійснюється нормами різних галузей права – кримінального, адміністративного, цивільного. Але найчастіше застосовуються цивільно-правові засоби захисту авторського права і суміжних прав. Порушення прав автора можуть бути пов’язані з порушенням його майнових інтересів або тільки особистих прав. Випуск у світ твору без зазначення імені автора, зі змінами, самовільно здійсненими видавництвом, постановка драматичного твору зі змінами без схвалення автора, перекручення твору – все це порушення особистих прав без матеріальної шкоди. У таких випадках автор вправі вимагати задоволення його порушених інтересів.

     При захисті прав авторів значну роль відіграє спеціальний орган виконавчої влади – установа у сфері інтелектуальної власності. Ця установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони авторського права і суміжних прав, здійснює свої повноваження у межах, що передбачені законом, і виконує такі функції:

1. Реалізує моніторинг застосування і додержання національного законодавства і міжнародних договорів у сфері авторського права і суміжних прав;
2. Веде облік організацій колективного управління після їх реєстрації, здійснює нагляд за діяльністю цих організацій і надає їм методичну допомогу;
3. Здійснює, посередництво у переговорах і при розв’язанні конфліктів між організаціями колективного управління, а також між цими організаціями і суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав;
4. Організує розробку нормативів і таблиць щодо розміру мінімальної винагороди і її розподілу між авторами та іншими суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав і подає їх для затвердження Кабінетові Міністрів України;
5. Забезпечує відтворювачів, імпортерів і експортерів примірників аудіовізуальних творів, фонограм (відеограм) контрольними марками;
6. Організує приймання і розгляд заявок на державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також на реєстрацію договорів, які стосуються прав авторів на твори, і здійснення їх реєстрації;
7. Забезпечує складання і періодичне видання каталогів усіх державних реєстрацій авторського права;
8. Організує публікацію офіційного бюлетеня з питань охорони авторського права і суміжних прав;
9. Забезпечує розробку і реалізацію освітніх програм у сфері охорони авторського права і суміжних прав;
10. Представляє інтереси України з питань охорони авторського права і суміжних прав у міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства та інші;

     Державна  реєстрація авторського права і  договорів, які стосуються права  автора на твір, здійснюється установою у сфері інтелектуальної власності відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.

     Види  порушень авторського права і  суміжних прав. Законом передбачено випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права і суміжних прав:

1. вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав;
2. піратство у сфері авторського права і суміжних прав – опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
3. плагіат – оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
4. ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
5. вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і суміжних прав;
6. будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;
7. підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

     8) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження,  публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або)  суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

       Способи цивільно-правового захисту.

     Особи, авторські та суміжні права яких порушені, можуть: вимагати від порушника визнання та поновлення своїх прав; звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; подавати позови про відшкодування моральної шкоди; подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій; вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав; вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень; вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задія-них у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об’єктів суміжних прав; вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов’язаних із захистом авторського права та суміжних прав.

     Суд має право постановити рішення  чи ухвалу про:

1. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;
2. Відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;
3. Стягнення з порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу,отриманого внаслідок порушення;
4. Виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;
5. Заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав;
6. Вимагати від осіб, які порушують авторське право і суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.

     При визначенні розмірів збитків, які мають  бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної шкоди суд зобов’язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката. 
 

     1.3. Міжнародна охорона авторських  прав 

      Історія авторського права веде свій початок, як вважають науковці, з появи друкування, і перший відомий державний нормативний  акт щодо охорони авторського  права стосувався літературних творів, а перша міжнародна конвенція, яка  стосувалася захисту авторських прав, прийнята в інтересах книговидавців. Видавці, книготорговці об’єднувалися в гільдії, зберігали монополії на книгодрукування і книготоргівлю, і від них залежали інтереси авторів. Першим нормативним актом авторського права, який закріпив низку прав авторів і розділив повноваження авторів та видавців, вважається прийнятий в 1709 році в Англії «Статут королеви Анни».

      Слід  зазначити, що згаданий законодавчий акт, його основні філософські концепції  і принципи використовувалися в  законодавчих та нормативних актах, які розроблялися в подальшому.

      Закони, нормативні акти щодо авторського права  стали з’являтися у всьому світі. Дія законів поширювалася на спектаклі, географічні карти та інші твори.  Французький закон ввів норму — право слідування, яка відносилася до прав спадкоємців автора та поширювала дію майнових прав після смерті автора.

      Друга половина дев’ятнадцятого століття в Європі знаменна активізацією діячів культури, літераторів, яких не влаштовував  незаконний обіг літературних, музичних творів. Численні зустрічі літераторів і Міжнародний літературний конгрес (1878 р.), головою якого був знаменитий письменник і поборник захисту авторських прав Віктор Гюго, контакти вчених зводилися до необхідності розробки і прийняття багатосторонньої міжнародної угоди, яка б стосувалася взаємного і адекватного захисту авторських прав та прав видавців.

      Першою  міжнародною багатосторонньою угодою, яка стосувалася авторських прав, стала прийнята в 1886 році Бернська конвенція  «Про охорону літературних і художніх творів». В подальшому вона переглядалася в Парижі (1889 р.) і Берліні (1908 р.), її доповнювали в Берні (1914 р.), Римі (1928 р.), Брюсселі (1948 р.), Стокгольмі (1967 р.), Парижі (1971 р.). В 1952 році на конференції в Женеві була прийнята ще одна конвенція — Всесвітня конвенція про авторське право.

      Фактично  з підписанням Бернської конвенції  розпочався міжнародний період охорони  авторських прав. З іншого боку, з  прийняттям цієї Конвенції розпочалося  прийняття інших міжнародних  конвенцій, які направлені на міжнародне регулювання окремих проблем авторського права. Створювалися міжнародні структури з питань управління авторськими правами на міжнародному рівні. Так в 1967 році в Стокгольмі була підписана «Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності» — ВОІВ, яка набула чинності в 1970 році.  ВОІВ створювалася під егідою Організації Об’єднаних Націй (ООН) як одна з її спеціалізованих установ. Діяльність ВОІВ в першу чергу направлена на гармонізацію законодавчих норм з інтелектуальної власності в різних країнах, пропаганду сучасних підходів до управління авторськими правами, узагальнення і надання спеціальних рішень щодо окремих питань авторського права і суміжних прав (Директиви ВОІВ, міжнародні договори).

      Проголошений  Україною курс на інтеграцію з ЄС ставить цілу низку проблем у сфері авторського права та суміжних прав. Для їх вирішення Україна повинна виконати дуже суворі вимоги, закріплені в офіційних документах ЄС: мати дієздатну національну систему охорони авторського права та суміжних прав у межах спільного ринку ЄС , дотримуватися правил і принципів регулювання, встановлених ЄС, тощо.

      Основний  напрям взаємодії України з ЄС протягом останніх років був зосереджений на виконанні Угоди про партнерство  і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, що містить зобов’язання України щодо забезпечення рівня охорони прав на всі об’єкти інтелектуальної власності, аналогічного тому, що існує в ЄС.

      У межах виконання цих зобов’язань  першим етапом стало приєднання України до шести багатосторонніх конвенцій про право на інтелектуальну власність, які сьогодні є складовою частиною національного законодавства, що регулює порядок захисту й реалізації авторського та суміжних прав.

      Як  правонаступник Радянського Союзу, наша держава підтвердила участь у Всесвітній конвенції про авторське право, взявши на себе зобов’язання охороняти в Україні твори зарубіжних авторів, починаючи з травня 1973 р., – від часу приєднання СРСР до цієї Конвенції. У травні 1995 р. Україна приєдналася до Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів, яка є найавторитетнішим міжнародним документом у сфері охорони авторського права. У червні 1999 р. Україна стала учасницею Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм. Найпродуктивнішим у контексті гармонізації українського законодавства у сфері інтелектуальної власності з нормами ЄС став 2001 р., коли Верховна Рада України прийняла закони: “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення”, “Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право”, “Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми”.

      Міжнародні  конвенції встановлюють взаємні  права та обов’язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в  галузі авторського права. Якщо міжнародними конвенціями, учасником яких є Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору [2]. 
 
 

      2. Аналіз проблемних аспектів здійснення  юрисдикційного захисту 

      Чинне законодавство України щодо інтелектуальної  власності заклало досить ґрунтовні  засади правової охорони результат  інтелектуальної творчої діяльності. Але, система захисту прав інтелектуальної  власності, визначена цим законодавством є найуразливішою.Захист права інтелектуальної власності  - це система правових засобів, які вживаються спеціально уповноваженими на це державними органами (органи виконавчої влади, адміністративні органи, суди) для захисту суб’єктивних прав на об’єкти інтелектуальної власності [6].