Аналіз продуктивності праці. 2

 

Міністерство  освіти та науки України, молоді та спорту

Донецький національно-технічний  університет

 

 

Кафедра Бухгалтерський облік та аудит

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

з дисципліни: « Аналіз господарської діяльності »

Тема: Аналіз продуктивності праці.

 

 

 

Виконала       Боровська Д. Є.

Студентка заочного факультету

2-го курса   гр. ОА зск/10

 

__________________________

 

Перевірив(ла) 

Гавріленко В.А.

__________________________

 

 

Донецьк 2012

Р Е Ф Е Р А  Т

 

 

 

Курсова робота містить 31 сторінку, 2 таблиці,  18 формул, 1 додаток, список літератури 14 джерел.

 

 

 

 

 

Назва курсової роботи аналіз продуктивності праці.

Предметом роботи є теоретичні, методичні та практичні аспекти аналізу продуктивності праці.

Об`єктом роботи виступає аналіз продуктивності праці залежно від обсягів виробництва та від штату працівників.

Мета курсової роботи є теоретичний та практичний аналіз продуктивності праці, а також обґрунтування основ організації, аналіз заходів по підвищенню данних показників.

Результатом роботи є  практичне виконання завдання, виявлення методів по підвищенню продуктивності праці, а також їх розрахунки.

Розгляд теоретичної частини, а саме сутність аналізу продуктивності труда.

 

 

 

 

 

 

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ, ОБЯГ ВИРОБНИЦТВА, ПРОДУКЦІЯ, РОБОЧА СИЛА,ТРУДОВІ РЕСУРСИ, ТРУДОМІСТКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ.

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП             4

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ          6 

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ                                      11

2.1  Аналіз продуктивності залежно від обсягів виробництва                       11 

 2.2 Аналіз продуктивності залежно від штату працівників      21

РОЗДІЛ 3 РОЗРОБКА ЗАХОДІВ ПО ПІДВИЩЕННЮ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ                                                                           25

ВИСНОВКИ          29

СПИСОК  ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ         30

ДОДАТОК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 Розвиток ринкових  відносин вимагає систематичного  спостереження за зміною продуктивності  праці в сільському господарстві. У період централізованого управління  облік і аналіз у нашій країні  в основному розвивалися паралельно, незалежно один від іншого. Дані бухгалтерського обліку і систематичного обліку служили в основному для складання зовнішньої звітності, на якій і будувався аналіз, що незначно впливає на процес прийняття управлінських рішень на рівні підприємства. З переходом до ринку ситуація повинна змінитися. В умовах самостійності і відособленості підприємств істотно зростає роль єдиного народногосподарського обліку й аналізу в обґрунтуванні управлінських рішень на рівні підприємств, районів, а також республіки. Потрібні добре розроблені прийоми і методи економіко – статистичного аналізу з використанням комп’ютерів. Необхідність точного і достовірного калькування собівартості продукції раніше була викликана системою державного ціноутворення. З розвитком ринкових відносин розширюється самостійність підприємств і у встановлені цін на продукцію з урахуванням попиту і пропозиції. У цих умовах важливо не просто обмежитися обчисленням фактичної продуктивності праці, а й чинників, які на неї впливають, причому різними методами і різними ступенями. Тому в даний час центр ваги повинний переноситися з трудомістких розрахунків по розділі і визначенню точної фактичної інформації на прогнозі розрахунки по продуктивності праці, складання обґрунтованих нормативних калькуляцій.

  Найбільш  ефективним методом, що дозволяє  вирішити цю проблему є, на  мій погляд, застосування пост  регресійного індексного аналізу.  Цей метод заснований на побудові  кореляційно – регресійних моделей  продуктивності праці з наступним  їхнім індексним аналізом.

  Безпосередньою  задачею аналізу є: перевірка обґрунтованості плану по продуктивності праці, прогресивності норм витрат; оцінка виконання плану і вивчення причин відхилень від нього, динамічних змін; виявлення резервів ефективної продуктивності праці; вишукування шляхів їхньої мобілізації.

 Виявлення резервів  ефективного управління продуктивністю  праці повинне спиратися на  комплексний техніко – економічний  аналіз роботи підприємства: вивчення  технічного й організаційного  рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв’язків. Витрати живої й упредметненої праці в процесі виробництва складають витрати виробництва. В умовах товарно – грошових відносин і господарської відособленості підприємства неминуче зберігаються  розходження між суспільними витратами виробництва і витратами підприємства. Суспільні витрати виробництва – це сукупність живої й упредметненої праці, що знаходить вираження у вартості продукції. Витрати підприємства складаються з усієї суми витрат підприємства на виробництво продукції і її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю і є частиною вартості продукту. У неї включають вартість сировини, матеріалів, палива, електроенергії й інших предметів праці, амортизацію відрахування, заробітна плата виробничого персоналу та інші грошові витрати. Зниження собівартості продукції означає економію упредметненої і живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, росту нагромаджень.

 Головний мотив діяльності  будь - якої фірми в ринкових умовах – максимізація прибутку. Реальні можливості реалізації цієї стратегічної мети у всіх випадках обмежені витратами виробництва і попитом на продукцію, що випускається. Оскільки витрати це основний обмежник прибутку й одночасно головний фактор, що впливає на обсяг пропозиції, то прийняття рішень керівництвом фірми неможливо без аналізу вже наявних витрат виробництва і їхньої величини на перспективу.

 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ  ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

 

Виробництво будь - якої продукції, може зростати за рахунок збільшення маси праці, підвищення рівня її продуктивності або завдяки одночасній дії цих двох факторів. Маса праці залежить від кількості працюючих, тривалості робочого дня та інтенсивності праці. Враховуючи, що кількість працюючих у сільському господарстві має стійку тенденцію до зменшення, а робочий день законодавче регулюється і в історичному плані спостерігається скорочення його тривалості, то стає очевидним, що маса праці в цій галузі також має тенденцію до зменшення. Інтенсивність праці не можна розглядати як компенсуючий фактор, оскільки вона має раціональні мережі, встановлені відповідно до фізичних і психічних можливостей людини. Тому зрозуміло, що збільшити виробництво сільськогосподарської продукції можна насамперед завдяки підвищенню продуктивності праці.

Під продуктивністю праці розуміють реалізовану  здатність конкретної праці (праці  конкретних працівників) в одиницю  робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи.  З наведеного визначення випливає, що підвищення продуктивності праці в кінцевому рахунку знаходиться до економії робочого часу. Адже чим менше потрібно часу для виробництва якогось виду продукції, тим більше робочого часу може бути використано для збільшення виробництва цього самого або іншого виду продукції. Із скороченням робочого часу на виробництво одиниці продукції знижується (за інших однакових умов) її собівартість, отже, зростає дохідність підприємств, підвищується їх конкурентоспроможність. Зі зростанням продуктивності праці посилюється процес вивільнення працівників, які можуть бути залучені підприємством для розвитку інших видів діяльності. Очевидно також, що скорочення робочого дня можливе лише за умови послідовного підвищення продуктивності праці [2,5].

Проте на виробництво  продукції витрачається не лише жива праця, а й минула, уречевлена у  виробниче спожитих засобах і  предметах праці. Тому, розглядаючи  продуктивність праці в широкому значенні цього слова, можна зробити висновок, що для суспільства продуктивність праці підвищується з економією як живої, так і уречевленої праці. Однак слід мати на увазі, що співвідношення між затратами уречевленої і живої праці на одиницю продукції не є стабільним, а постійно змінюється, причому так, що частка живої праці зменшується, а минулої – збільшується. Реальне підвищення продуктивності праці в широкому розумінні цього слова має місце лише тоді, коли темпи зростання уречевленої праці менші  за темпи скорочення живої праці, тобто коли сукупні затрати праці на одиницю продукції скорочуються.

   Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і, насамперед, незбігом робочого періоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічне. Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо.

Основною проблемою  економічної теорії і господарської  практики є аналіз співвідношення результатів  і витрат, що в загальному розумінні називаємо ефективністю. Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи:

- робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал);

- компоненти природних ресурсів (земля та сировина);

-компоненти засобів виробництва (фізичний капітал).

Відповідно  окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу. Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю). Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку — результатів праці та витрат праці.

Продуктивність  праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат. У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці. Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися  під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є  безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва. За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають  рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний  стан виробництва.

Рівень екстенсивного  використання праці показує ступінь  її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного  використання праці та інтенсивність  праці — це важливі фактори  зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання  продуктивності праці, яке не має  меж, є техніко-технологічне вдосконалення  виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч  у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці. За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

-внутрішньовиробничі, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;

- галузеві і міжгалузеві, пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні галузі або кількох суміжних галузей економіки;

- регіональні, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);

- загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивності праці в усій країні (наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу тощо).

Важливим етапом аналітичної роботи на підприємстві с пошук резервів продуктивності праці, розробка організаційно-технічних  заходів щодо реалізації цих резервів і їх безпосереднє впровадження. Під резервами підвищення продуктивності праці розуміють невикористані ще можливості економії витрат живої та уречевленої праці. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці — це процес перетворення можливого у дійсне. Внутрівиробничі резерви зумовлені удосконалюванням і найбільш ефективним використанням техніки і робочої сили, скороченням робочого часу, економією сировини й матеріалів, раціональним використанням устаткування [3].

РОЗДІЛ 2  АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

2.1 Аналіз впливу продуктивності праці на обсяг виробництва

Продуктивність  праці вимірюється кількістю  продукції. Виготовленої за одиницю часу, або кількістю часу, необхідного на виготовлення одиниці продукції. Для оцінки рівня продуктивності праці застосовують систему узагальнених показників, часткових та допоміжних показників.

До узагальнених показників відноситься середньорічний, середньоденний, середньогодинний виробіток  продукції одним робітником, а  також середньогодинний виробіток  продукції на одного працюючого у вартісному виразі. Часткові показники - затрати часу на виробництво одиниці продукції певного виду (трудомісткість продукції) або на випуск продукції певного виду в натуральному виразі за один людино-день або людино-годину. Допоміжні показники характеризують затрати часу на виконання одиниці певного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу.

За умов ринкового  господарювання ці показники використовують для внутрішньої інформації оперативного управління виробництвом, при складанні  інвестиційних та фінансових проектів, для оцінки економічної вигоди, очікуваної в майбутньому. Продуктивність праці є універсальним грошовим вимірником, який дозволяє оцінити ефективність використання трудових ресурсів між підприємствами та галузями, але при умові, що для його визначення використовуються показник обсягів виробництва продукції, робіт та послуг у порівняльних цінах. Така вимога забезпечить об’єктивність оцінки аналізу затрат праці на виготовлення продукції. Аналіз продуктивності праці доцільно розпочати з вивчення її рівня, динаміки та узагальненої оцінки виконання завдання. На обсяг виробництва впливають як чисельність працівників, так і їх виробіток, наявність основних фондів, витрати робочого часу на одиницю продукції та ін.  Для аналізу впливу факторів на обсяг виробництва скористаємося наступними факторними моделями.

 Розглянемо  за допомогою першої факторної  моделі як на обсяг виробництва  впливає чисельність працівників,  наявність основних фондів та  питома вага машин і обладнання  в середній вартості основних фондів [6,7].

Під продуктивністю праці розуміють кількість випущеної продукції в середньому одним робочим в одиницю часу. Існують три основних методи оцінки продуктивності праці: натуральний, в нормо-часах випущеної продукції та вартісний [1].

При першому методі продуктивність праці розраховується шляхом ділення об’єму випущеної продукції в натуральному вимірі на облікову чисельність робітників.

                                                    

=   _(1.1)

де  - об’єм випущеної продукції, т;

- фактична облікова чисельність  робітників, чол.

                                               =65000/2087= 31,15 т/чол.

Отже продуктивність праці в натуральному виражені дорівнює 31,15 т/чол.., тобто стільки тон добуває  один чоловік в місяць. Розрахуємо продуктивність праці у вартісному вираженні.

=   _(1.2)

де Ц – ціна1 т продукції, грн.

=65000*162/2087 = 5045,52 грн./чол.

 Тобто 5045,52 грн. добуває один робітник  в місяць.

Далі, розрахуємо продуктивність праці по чоловіко-дням (чоловіко-змінам).

=  _(1.3)

де  - фактичні витрати праці, вих.

_{П= 34507/2087= 16,53вих./чол..}

Це означає, скільки грн. добувається в зміну, за один вихід.

Вивчення причино-наслідних  зв’язків, які склалися в процесі  формування даного показника, виявило, що на нього впливає велика кількість причин, які поділяються на п’ять груп. До першої групи відносять усі причини, які знижують об’єм випуску продукції. Вплив кожної з цих причин на продуктивність праці представлено вираженням:

∆ =  _(1.4)

де  - зміна (зниження) об’єму випуску продукції під впливом кожної з груп причин, грн.

1. Зменшення продуктивності праці через зменшення об’єму випуску під впливом цілодобових втрат робочого часу

=1316,25/2087 = -630,69 тис.грн./чол.

Тобто через  зменшення об’єму випуску під  впливом цілодобових втрат робочого часу, продуктивність зменшилась на 630,69 тис. грн./чол.

2. Зменшення продуктивності праці через зменшення об’єму випуску під впливом внутризмінних втрат робочого часу

                                              

= 1842,75/2087 = -882,97 тис.грн./чол.

 

Тобто через  зменшення об’єму випуску під  впливом цілодобових внутризмінних втрат робочого часу, продуктивність зменшилась на 882,97 тис. грн./чол..

Отже по перший групі причин, продуктивність зменшилась на 1513,66 тис. грн./чол..

До другої групи відносять  причини, що викликали утримання  завищеної кількості робочих. До неї відносять: використання на підприємстві нераціональних режимів праці та відпочинку, застосування неефективного засобу відтворення активної частини основних засобів, низький рівень механізації праці як основних, так й допоміжних процесах, необґрунтованість норм, нормативів, а також недоліки в організації праці, які викликали збільшення коефіцієнта структури штату.

      Отже, утримання  завищеного штату робітників  через нераціональні режими труда,  розраховується як:

= ( )*  _(1.5)

де  - загальна фактична явочна чисельність робітників на підприємстві, чол.;

- фактична явочна чисельність  робітників, які заняті обслуговуванням  стаціонарних установок, а також виконанням ремонтних робіт та інших процесів безперервної дії чол.;

-  збільшення коефіцієнту  облікового складу, яке зв’язане  с використанням нераціональних режимів праці та відпочинку працюючих.

Збільшення  коефіцієнту облікового складу характеризується вираженням

=  _(1.6)

де  - фактичний коефіцієнт облікового складу;

- коефіцієнт облікового  складу  при раціональних режимах праці  та відпочинку.

= 1,35 – 1,20 = 0,15 д.од.

= (1113-118)*0,15 = 149 чол.

Тобто, через  нераціональні режими праці утримується  зайві 1101 чол.

Утримання завищеної чисельності допоміжних робітників за разунок застосування часткового засобу  відтворення техніки характеризується такою залежністю.

=  _(1.7)

де  - непродуктивне збільшення активної частини основних засобів в результаті застосування часткового засобу відтворення техніки,грн.;

- коефіцієнт, який відображає  питому величину робочих по  ремонту та обслуговуванню техніки  в розрахунку на 1000грн. активної  частини основних засобів.

= 16348003*211/23516328=147 чол.

Отже, через  частковий спосіб відтворення техніки  підприємство утримує зайвих 147 чол. Суттєвий негативний вплив на чисельність робітників показує низький рівень механізації праці. Через це завищена чисельність розраховується як:   

= * ( - ) (1.8)

де  - фактичний добовий об’єм виконуваних робіт по j-ому процесу, т;

, - фактична, та відповідно, прогнозована норма виробки після впровадження технічних заходів, т/чол.змін.

= 629 * (1/13,8-1/12,6) + 189 * (1/16,3-1/14,2) + 236 * (1/44,2-1/35,4) = 22 чол.

Через низький рівень механізації праці підприємство утримує зайвих 1447 чол.

 Недоліки  в організації праці проявляються  в неповному поєднанні професій, нерівномірному та нераціональному  використанні робочих на  допоміжних  процесах та інші. В вугільній  промисловості ці недоліки проявляються в деконцентрації, тобто розкиданості гірських робіт, які призводять до зросту довжини підтримуваних гірських виробітків на 1000 т видобутку вугілля та, відповідно, до збільшення відносної чисельності допоміжних робітників. В результаті переховані організаційні недоліки призводять до збільшення коефіцієнта  структури штату та відповідно утриманню завищеної чисельності робочих, яка розраховується наступним чином:

= ( - 1) *  _(1.9)

де  , - коефіцієнти структури штату робітників, які склались в звітному ті відповідно в базисному періодах;

- фактична облікова чисельність  основних робітників, чол.           Під коефіцієнтом структури штату розуміється відношення чисельності допоміжних робочих до основних.

=242+211+392+409/464+368  = 1,2139

=242+206+380+406/475+370  = 1,1989

= (1,2139/1,1989-1) * (464+368) = 11 чол.

Отже через  недоліки в організації праці, на підприємстві утримуються зайві 11 чол. Кількісний вплив на продуктивність праці перерахованих причин характеризується наступним вираженням:

= -  _(1.10)

де  - фактична місячна продуктивність праці робочого, грн../чол.

- фактична середньооблікова  чисельність робочих, чол.;

- утримання завищеної чисельності  робочих під впливом причин  другої групи, чол..

= 31,15 – 1053000/2087-(149+147+22+11)  = -568 грн./чол.

Отже продуктивність праці зменшилась на 568 грн., через  завищений штат робітників.

До третьої групи відносяться всі причини, що викликають зниження вихождаемості, тобто зростання невиходів на роботу. У цю групу входять наступні причини: відволікання робочих на навчання і підвищення кваліфікації, на сторонні роботи та громадські заходи; виклики до правоохоронних органів; загальні та професійні захворювання; безкоштовні відпустки за рішенням адміністрації, прогули.  У нашій практиці на інші невихода встановлюється норматив, який враховується при розрахунку коефіцієнта облікового складу і облікової чисельності робітників. Величина інших невиходів по нормі розраховується  в розмірі 4% від фактичних виходів, тобто як:

= 0,04 *  _(1.11)

де  - фактична кількість виходів на роботу за місяць усіх робочих, чол./дні.

= 0,04*31*2588 = 3209 чол./дні

 

Наднормативне перевищення невиходів розраховується по формулі:

= -            _(1.12)

де  - фактична кількість інших невиходів, чол./дні.

= 11119 – 3209 = 7910 чол./дні

В свою чергу  наднормативні невиходи призводять до додаткового відволікання  робочих  від процесу виробництва на величину:

=          _(1.13)

де  - фактична кількість днів роботи підприємства по випуску продукції, дні.

=7910/31  = 255 чол. 

Тобто через  наднормативні невиходи 255 чол. Відволікаються від процесу виробництва.

 Кількісний  вплив наднормативних невиходів  на продуктивність праці розраховується  як:

= -   _(1.14)

                             = 31,15 – 1053000/2087-255  = - 544  грн./чол.

Тобто, через  наднормативні невиходи, продуктивність праці зменшилась на 544 грн./чол.

До четвертої  групи належить всі причини які  викликають зростання плинності  кадрів, а саме: вихід на пенсію, в армію, зміна місця проживання і розрахунки з об’єктивних обставин; незадовільне культурно-побутове обслуговування  населення, низький рівень заробітної плати, погані умови роботи і т.д. Дослідження показують, що в даний час плинність кадрів має тенденцію до зростання, яка негативно впливає на продуктивність праці в двох напрямках [1].

Перший напрямок полягає в додатковому відволіканні новоприйнятих робітників від процесу  виробництва за рахунок обов’язкового  проходження ними техмінімуму в  навчальному пункті, а також подальшого підвищення їх кваліфікації з відривом від роботи. У підсумку складається група робітників, яка постійно навчається техмінімуму і не бере часті в процесі виробництва, в кількості:

=  _(1.15)

де  - кількість знов прийнятих на роботу в даному місяці через плинність, чол.;

- тривалість навчання одного знов прийнятого робочого техмінімуму, дні.

=28*5/31 = 5 чол.

Відповідно  продуктивність праці робочих за даним напрямом зменшилась на:

= -  _(1.16)

= 31,15 – 1053000/2087-5  = - 475 грн./чол.

Отже відволікання робочих для проходження техмінімуму сприяє зменшенню продуктивності праці на 475 грн./чол.

Другий напрямок  полягає в тому, що знову прийняті робітники, як правило, на 10-15% працюють гірше досвідчених.