Аналіз якості кредитного портфеля банку

                Київський інститут банківської справи 
 
 
 
 
 
 

                      Курсова робота на тему:

         “Аналіз якості кредитного портфеля банку” 
 
 
 
 
 
 
 

                                                    Виконала:

                                                    Студентка 4-го курсу

                                                    Київського інституту

                                                    Банківської справи

                                                    Безносюк Анна

                           Київ–2010

                                 Зміст

   Вступ

1. Поняття кредитного портфеля банку, його складові. Оцінка якості кредитного портфеля з погляду ризику та з погляду захищеності від можливих втрат.
2. Стан кредитних портфелів вітчизняних банків у період фінансової кризи.
3. Напрямки вдосконалення якості кредитного портфеля банку.

   Висновок

   Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                           Вступ

   Кредитні  вкладення, або кредитний портфель банку – сукупність усіх позик, наданих  банком з метою отримання доходу.

   Банк  може надавати кредити безпосередньо, укладаючи угоду з позичальником, або купувати позику чи частину позики, яка була видана іншим кредитором, через укладення договору з позичальником.

   Кредитний портфель банку включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення. Разом з тим до нього не входять:

• відсотки нараховані, але не сплачені;

• зобов'язання видати кредит;

• кредитні  лінії, які ще не використані;

• гарантії  та акредитиви;

• оперативний лізинг.

   Від структури і якості кредитного портфеля банку значною мірою залежить його стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи великих кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від законної кредитної політики.

   Постійний аналіз кредитного портфеля в системі управління банком дає змогу вибрати варіант раціонального розміщення ресурсів, напрями кредитної політики банку, знизити ризик за рахунок диверсифікації кредитних вкладень, прийняти рішення щодо доцільності надання позики клієнтам залежно від їх кредитоспроможності, галузевої належності, форм власності і т. д. Результати аналізу дають змогу приймати рішення про зміну напрямів та методів кредитування. 
 

 1. Поняття кредитного портфеля банку, та його складові. Оцінка якості кредитного портфеля з погляду ризику та з погляду захищеності  від можливих втрат. 

     Кредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на основі різних критеріїв, пов’язаних з різними чинниками кредитного ризику або зі способами захисту від нього.

   Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного кількісного та якісного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.

   Аналіз кредитного портфеля потребує дослідження його структури в розрізі груп ризику, ступеня забезпеченості, галузевої структури, форм власності позичальників і т. п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментації кредитного портфеля.

   Особливу  увагу, як уже зазначалося, приділяють якості кредитного портфеля, захищеності  його від кредитного ризику. З метою  підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників комерційних банків постановою Правління Національного банку України № 279 від 6.07.2000 р. затверджене Положення про порядок розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

   Комерційні банки зобов’язані створювати резерви для відшкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому числі за наданими депозитами, кредитами іншим банкам, суб’єктами господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), наданими гарантіями та поручительствами.

   Резерв  використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку.

   Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами (кредити під контролем, субстандартні, а також безнадійні, сумнівні кредити).

   З метою нарахування резерву й  оцінки якості кредитного портфеля комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

• оцінка фінансового стану позичальника;
• погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.

   Для оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи використовуються такі показники:

• коефіцієнт абсолютної ліквідності;
• проміжний коефіцієнт покриття (проміжний коефіцієнт ліквідності);
• коефіцієнт загальної ліквідності;
• коефіцієнт автономії;
• коефіцієнт фінансового важеля;
• коефіцієнт маневреності;
• коефіцієнт фінансової стійкості;
• коефіцієнт забезпеченості запасів та витрат;
• обсяг реалізації та прибутку;
• показники прибутковості;
• склад та динаміка дебіторо-кредиторської заборгованості;
• грошові потоки позичальника.

   Також мають бути враховані фактори  суб’єктивного характеру:

• ефективність управління позичальника;
• ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;
• наявність державних замовлень та державна підтримка позичальника тощо;
• погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому;
• професіоналізм керівництва.

   Оцінювання фінансового стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі таких критеріїв.

   Категорії оцінки фінансового стану позичальника — комерційного банку:

1. Дотримування обов’язкових економічних нормативів.
2. Аналіз прибутків та збитків.
3. Аналіз якості активів і пасивів.
4. Створення резерву.
5. Виконання зобов’язань комерційним банком у минулому.
6. Якість банківського менеджменту.

   Під час оцінювання фінансового стану  позичальника — фізичної особи мають  бути враховані:

• соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів тощо, постійної роботи, сімейний стан;
• наявність реальної застави;
• вік та здоров’я клієнта;
• загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;
• інтенсивність користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;
• зв’язки клієнта у діловому світі тощо.

   Згідно  з оцінкою фінансового стану  позичальника та перспектив його розвитку кредити відносяться до таких  категорій:

1. Клас «А» ― фінансова діяльність добра і дає змогу своєчасно погашати кредит та проценти за ним в установлені строки; економічні показники в межах установлених значень; вище керівництво позичальника меє бездоганну ділову репутацію; кредитна історія бездоганна.
2. Клас «Б» ― фінансова діяльність позичальника близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою.
3. Клас «В» ― фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення.
4. Клас «Г» ― фінансова діяльність погана, і спостерігається циклічність протягом коротких періодів.
5. Клас «Д» ― фінансьва діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні проценти за нею не можуть бути сплачені.

   Виходячи  з погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею погашення є:

• добрим — якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються в установлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;
• слабким — якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;
• недостатнім — якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

   Відповідно  до перелічених критеріїв кредитний  портфель банків класифікується за такими групами:

   На  підставі класифікації позик комерційний  банк створює резерв щодо кожної групи кредитів.

   Резерв  має бути сформований у повному  обсязі відповідно до сум фактичної  кредитної заборгованості за групами  ризику та встановленого рівня резерву  з розподілом за видами валют.

   Комерційний банк формує резерв під стандартну заборгованість за кредитами щоквартально.

   Під нестандартну заборгованість за кредитами, віднесеними до категорії «під контролем», «субстандартні», «безнадійні», комерційний банк формує резерв у повному обсязі також щоквартально.

   Аналіз  структури кредитного портфеля можна  здійснювати за такими ознаками:

1. За галузевою ознакою.
2. За строками використання.
3. За видами позичальників.
4. Залежно від характеру забезпечення.
5. За видами забезпечення.
6. За методами надання позик.
7. За способами погашення наданих позик.
8. За цілями кредитування.

   За  ступенем ризику позики або ступенем надійності клієнта кредити поділяються  на п’ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні кредити.

   За  строком використання позики поділяються  на:

• строкові;
• безстрокові (до запитання).

   Строкові  — це позики надані на визначений у  договорі термін.

   У свою чергу вони бувають короткострокові (терміном до одного року), середньострокові (терміном від одного до трьох років), довгострокові (терміном понад три роки). Строк кредиту, а також проценти за користування ним (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) визначаються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позикового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та процентів за користування ним. Короткострокові кредити можуть надаватися банком у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Аналізуючи структуру короткострокових кредитів, потрібно виділяти такі групи кредитів:

• до 1 місяця;
• від 1 до 3 місяців;
• від 3 до 6 місяців;
• від 6 місяців до 1 року.

   Середньострокові  кредити можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. У свою чергу, вони поділяються на:

— кредити зі строком від 1 до 2 років;

— кредити зі строком використання понад 2 роки.

   Довгострокові кредити можуть надаватися для формування основних фондів, об’єктом кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше, і видаються строком понад три роки.

   Слід  відзначити, що у плані рахунків банку є лише рахунки для короткострокових та довгострокових кредитів, а середньострокові відносять до групи довгострокових кредитів.

   Кредити до запитання (безстрокові) — це кредити, які видаються на невизначений термін і які на вимогу кредитодавця мають бути погашені у визначений ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений самостійно.

   За  фінансовою дисципліною позичальника виділяють такі групи кредитів:

• стандартні;
• пролонговані;
• прострочені;
• безнадійні.

   Стандартні  — це кредити, за якими проценти та сума основного боргу сплачуються  вчасно, без прострочки платежу.

   Пролонговані, або відстрочені, кредити — це кредити стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.

   Прострочені кредити — це кредити, щодо яких строк погашення, установлений кредитним  договором, минув, а позикові кошти  не повернені позичальником.

   Залежно від виду позичальника (за формами власності) кредити можна поділити на такі групи:

• кредити юридичним особам державної форми власності;
• кредити юридичним особам змішаної форми власності (акціонерні товариства та інші з державною участю);
• юридичним особам з недержавною формою власності.

   У тому числі:

• акціонерним товариствам;
• приватним підприємствам;
• кооперативним підприємствам;
• спільним підприємствам тощо;
• фізичним особам;
• міжбанківські кредити.

   Аналізуючи  кредитний портфель з цього погляду, особливу увагу приділяють питомій  вазі міжбанківських кредитів у загальному обсязі. При цьому зростання даного коефіцієнта вважається позитивним явищем, оскільки означає зменшення ризику, але, як правило, міжбанківські кредити є менш прибутковими.

   Одним із заходів контролю за кредитним  ризиком є забезпечення кредитів. Забезпечення — це запасний метод отримання невиплаченого боргу (основної суми та процентів) у разі неплатоспроможності позичальника.

   Залежно від наявності і характеру  забезпечення виділяють:

• забезпечені (ломбардні) позики;
• незабезпечені (бланкові) позики.

   Основна частина банківських кредитів видається  під забезпечення, що є одним з  принципів банківського кредитування.

   Формами забезпечення зобов’язань щодо повернення кредиту можуть бути: застава майна  позичальника; гарантія або поручительство; договір страхування кредитів; товарні документи; цінні папери; поліси страхування життя; передання на користь банку контрактів; вимог та рахунків позичальників третій особі; дорогоцінні метали тощо.

   Аналізуючи  структуру кредитного портфеля в  цьому напрямі, особливу увагу треба звернути на питому вагу незабезпечених позик у загальних позиках.

   Оцінка  якості кредитного портфеля відбувається з погляду ризику та з погляду  захищеності від можливих втрат.

         Оцінки  якості кредитного портфеля з погляду ризику.

   Для банківської діяльності важливим є не уникнення ризику взагалі, а його передбачення та зниження до мінімального рівня, тобто застосування різних методів управління ризиками.

   Ризик як вартісний вираз імовірності  подій тим більший, чим більша можливість отримати прибуток. Отже, отримати прибуток можна у випадку, коли ймовірність зазнати втрат буде зведена до мінімуму. В цьому напрямі існують дуже актуальні проблеми, пов’язані з розробленням єдиних основ оцінки та методів розрахунку кредитного ризику за кожним окремим позичальником, галуззю, країною в цілому.

   Під ризиком розуміють загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання  доходів або спричинення додаткових витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

   Кредитний ризик, або ризик неповернення боргу, може бути промисловим (пов’язаний з імовірністю спаду виробництва або попиту на продукцію певної галузі); ризик, обумовлений невиконанням з певних причин договірних умов; ризик, пов’язаний з трансформацією видів ресурсів (найчастіше за строком), та ризик форс-мажорних обставин.

   До  методів, які знижують кредитний  ризик, можна віднести:

• лімітування кредитів;
• диверсифікацію кредитних вкладень;
• вивчення та оцінювання кредитоспроможності позичальника;
• вимагання від клієнтів достатнього та якісного забезпечення щодо виданих кредитів;
• контроль та оперативність при стягненні боргу;
• страхування кредитних операцій;
• видачу кредитів на консорціумній основі;
• використання плаваючої процентної ставки;
• облік та врахування зовнішніх ризиків (ризик галузі, району країни)
• використання теорії зважених ризиків.

   З кредитним ризиком тісно пов’язаний також процентний ризик — імовірність втрати банком у результаті перевищення процентної ставки, що була сплачена за залученими ресурсами, над процентною ставкою за виданими кредитами. У разі кредитування в іноземній валюті виникає імовірність втрат, пов’язаних зі зміною курсу валюти кредитування.

   Основним  завданням управління банківськими ризиками є визначення ступеня допустимості ризику й прийняття практичного  рішення, що спрямоване на розроблення заходів, які дають можливість зменшити вірогідність втрат.

   Якісне  оцінювання кредитного портфеля має  на меті насамперед максимально знизити  ризик неповернення позики, що веде до значних втрат для банків і  може привести його до банкрутства.

   Для оцінювання якості кредитного портфеля з погляду кредитного ризику застосовуються такі показники:

• коефіцієнт покриття класифікованих позик;
• питома вага зважених класифікованих позик;
• коефіцієнт питомої ваги проблемних позик;
• коефіцієнт питомої ваги збиткових позик.

   Перелічені  показники слід проаналізувати в  динаміці, виявити тенденцію до їх зміни та причини їх погіршення. Розрахунок цих коефіцієнтів допомагає  визначити тенденції погіршення фінансового стану та шляхи збільшення економічної ефективності кредитних операцій.

   Коефіцієнт покриття класифікованих позик (Кп.к.п) розраховується як відношення зважених класифікованих позик (Кзв.кл) до капіталу (К) банку:

   Цей показник комплексно характеризує якість кредитного портфеля з погляду ризику в сукупності з його захищеністю  власним капіталом. Підвищення цього коефіцієнта в динаміці вважається негативним явищем і свідчить про підвищення ймовірності збитків у майбутньому.

   Коефіцієнт питомої ваги зважених класифікованих позик (Кп.зв.кл) розраховується як відношення зважених класифікованих позик (Кзв.кл) до загальної суми позик (П).

   Зважені класифіковані позики розраховуються множенням суми кредитів певної групи  ризику на відповідний коефіцієнт.

   Коефіцієнт  прострочених позик (Кп.п) розраховується як відношення позик з простроченою виплатою процентів та основної суми боргу (Ппр остр) до загального обсягу позик (П):

   Цей коефіцієнт вказує на ту частину позик, у портфелі банку, виплати за якими  були невчасно погашені, та на ті, які  не були погашені взагалі. Високий процент  свідчить про погіршення кредитної  діяльності банку. Значний приріст  за аналізований період свідчить про можливі значні збитки в перспективі.

   Коефіцієнт  збитковості позик (Кзб) розраховується як співвідношення збитків за позиками, отриманими за аналізований період (Зп) до середнього загального обсягу позик (П), або до загального обсягу позик.

   Коефіцієнт  збитковості визначає частину позик, які за певний період призвели до збитку. Зростання цього показника може свідчити про погіршення політики дотримання допустимого рівня ризику.

   Для розрахунку цих показників спочатку необхідно розрахувати суму класифікованих позик

   Згідно  з рейтинговою системою CAMEL рекомендовано таке співвідношення між вартістю класифікованих позик (активів) та капіталом: