Аналітико-синтетичні засоби обробки інформації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Полтавський національний технічний університет

 імені Юрія Кондратюка

Кафедра українознавства, культури та документознавства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           

Аналітико-синтетичні засоби обробки інформації

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Інформаційно-аналітична діяльність»

студентки 2 курсу гуманітарного факультету, групи. 201 - пГД

Стась Вікторії Ігорівни

 

Науковий керівник:

к.філ.н., Тур О.М

 

        

 

 

                                                                           

 

 

 

 

 

 

            

Полтава

2014 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що з кожним роком зростає обсяг і потужність інформаційного потоку. Упорядкувати цей потік і тримати його в контрольованому руслі можна тільки за допомогою автоматизованих систем обробки та переробки інформації. В основі цих систем (методів) лежать процеси аналізу первинних документів (індексація і предметизація) і синтезу (генерація вторинних документів, складання каталогів). У закінченому вигляді (база даних первинних документів, бібліографічні описи та засоби пошуку) разом з пам'ятками минулого і становлять національну спадщину країни.

Мета курсової роботи – дослідити різні види, процеси, технології аналітико-синтетичної переробки інформації, набуття практичних умов та навичок інформаційного аналізу і синтезу документів.

Завдання роботи.

1. Проаналізувати значення  і способи обробки інформації.

2. Отримати уявлення про  «поняття національної спадщини».

3. Вивчити поняття індексації, предметизації, анотування і реферування.

4. Оволодіти аналітико-синтетичним  методом обробки документів.

Об’єкт – вивчити основи аналітико-синтетичних засобів обробки документованої інформації.

Предмет – наукова обробка документів як сукупність процесів аналізу і синтезу.

Методи роботи: порівняльно-зіставний, типологічний.

Новизна роботи відповідає науковим джерелам, використаних у курсовій роботі.

Структура роботи.

Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, додатку і списку використаної літератури. У першому розділі розглядаються види наукової обробки документів, поняття «національна спадщина», основні положення аналітико-синтетичного способу обробки документів. У другому - вивчаються процеси індексації, предметизації, анотування і реферування в контексті інформаційних технологій. Список літератури складається з 26 джерел.

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ НАУКОВОЇ ОБРОБКИ ДОКУМЕНТІВ

1.1. Суть, значення і види наукової обробки документів

Суть наукової обробки документів полягає в процесі створення і перетворення документів. Цей процес призначений для полегшення користувачеві пошуку та виявлення необхідної інформації. Основними операціями (видами) наукової обробки документів є: класифікація,сортування, перетворення, розміщення в базі даних і пошук.[7, 116]

Кожному дослідникові необхідно вміти шукати і відбирати потрібну літературу для своєї роботи, тобто володіти знаннями основ бібліографії. Бібліографія інформує читача (користувача) про наявні друковані видання для чого складаються покажчики, каталоги, огляди та інші.

Процес ознайомлення з літературними джерелами необхідно починати з ознайомлення з довідковою літературою (універсальні та спеціальні енциклопедії, словники, довідники), потім проглядаються обліково-реєстраційні видання органів науково-технічної інформації (НТІ).

Власна бібліографія з проблеми, що цікавить складається на основі бібліотечних каталогів (це покажчики творів друку, що є в бібліотеці), які є набором карток, у яких містяться відомості про книги, журнали, статті і таке інше. У картку вносяться автор книги, заголовок, вид видання, місце видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок. У картці журнальної статті вказуються автор, заголовок, назва журналу, рік видання, том, номер випуску. При посиланні на документи і складанні переліку джерел необхідно звертати увагу на знаки пунктуації між елементами бібліографічного опису і застосовувати їх тільки так, як дано у картці.

Читацькі каталоги, що носять довідково-рекомендаційний характер, бувають трьох видів: алфавітний, систематичний і алфавітно-предметний.[17, 80]

Алфавітний каталог називається так тому, що його картки розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів або заголовків творів, якщо автор не зазначений. Завдяки цьому всі книги одного автора (індивідуального або колективного) зібрані в одному місці.

Основним у бібліотеках є систематичний каталог. Картки в ньому розташовані за галузями знань. Цей каталог дозволяє підібрати літературу за певними галузями знань, причому з його допомогою можна поступово звужувати кордон питань,що цікавлять читача. Каталог дозволяє також визначити книги, наявні в бібліотеці з тієї чи іншої теми, або дізнатися автора і точну назву книги, якщо відомо тільки її зміст.

У систематичному каталозі бібліографічні відомості наведені в систему знань на основі застосування спеціальної бібліотечної класифікації.

Найбільш широко використовується Універсальна десяткова класифікація (УДК).

Використовується також і вітчизняна Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК). Архівними установами і державними архівами складено кілька своїх класифікаційних схем систематичного типу. Серед них «Схема єдиної класифікації документальних матеріалів у каталогах державних архівів» .

Ключем до систематичного каталогу є алфавітно-предметний каталог. У ньому в алфавітному порядку перераховуються найменування галузей знань, окремих питань і тем, за якими у відділах і підвідділу систематичного каталогу зібрана література, наявна в бібліотеці.

При складанні власної бібліографії необхідно уважно переглядати списки літератури, що знаходяться в кінці книг, статей і т. д., або літературу, зазначену у виносках у вже знайдених літературних джерелах.[14, 40]

В процесі читання літератури потрібна постійна систематизація матеріалу, його упорядкування, це можна здійснити за допомогою картотеки, що складається з карток і роздільників.

Створення такої картотеки дозволяє по суті закласти основи майбутніх наукових публікацій. Однак інформація, що міститься у відібраній для вивчення літературі, часом перевищує дійсні потреби для певної роботи. Звідси випливає необхідність попередньо виявляти все потрібне і відкидати зайве. Таким чином, закладаються елементи виборчого читання (спочатку побіжний перегляд джерела, ознайомлення з назвою його розділів і лише потім докладне вивчення обраного змісту).

При роботі з літературними джерелами необхідно вміти правильно читати, розуміти і запам'ятовувати прочитане.[15, 86]

Вчені виявили три основних способи обробки інформації при читанні.

Це читання: по буквах, по словам (проглядається перший склад першого слова та перші літери другого слова, решта ж частина слова вгадується), за поняттями (з тексту вибираються тільки окремі ключові слова, а потім синтезується думка, що міститься в одному або декількох реченнях). Читання за поняттями характерно для людей, які мають певні навички, великий запас знань для розуміння матеріалу і хорошу пам'ять.

Для розуміння складного тексту необхідно не тільки бути уважним при читанні, мати знання і вміти їх застосовувати, але й володіти певними розумовими прийомами. Один з них полягає у необхідності сприймати не окремі слова, а пропозиції і навіть цілі групи пропозицій, тобто абзаци. При цьому використовується так звана антиципація - смислові здогади. Сутність її полягає в полягає в тому, що читаюча особа поперемінно здійснює то «забігання» вперед по рядку, до подальшого слову (словами), на основі чого відбувається «вгадування», створення смислових «гіпотез» («розподіл усіх прогнозування» читаного), то повертається назад до раніше прочитаного, в ході якого звіряє спочатку виниклу гіпотезу з написаним, і тільки тоді декодує значення слова.

При навчанні швидкому читанню ставиться завдання виховання нових звичок, які прискорюють читання. Перший шлях підвищення швидкості читання - виявлення прихованих резервів мозку, активізація процесів мислення при читанні.

Один із шляхів вирішення цього завдання - використання алгоритмів.

Інтегральний алгоритм визначає послідовність дій при сприйнятті тексту.

Слово «інтегральний» означає, що дія алгоритму поширюється на весь текст в цілому. Для використання інтегрального алгоритму необхідно запам'ятати всі його блоки, розуміти і уявляти собі їх зміст. Сучасна структурна лінгвістика стверджує, що всі суспільно-політичні та науково-технічні тексти мають надмірну надлишковістю-до 75%. Знайти і зосередити увагу при читанні на тематичних елементах тексту і допомагає інтегральний алгоритм читання. При його використанні значно скорочується час обробки неінформативних елементів тексту.

1.2. Суть, значення і види національної спадщини (книжкові пам'ятки історії та культури )

Пам'ятки минулого і досягнення сьогодення складають суть національної спадщини. Значення національної спадщини полягає в спадкоємності поколінь від давнини у майбутнє, коли пам'ятки старовини, розповідаючи про минуле, формують націю як ціле, перетворюють сукупність людей в народ. Види національної спадщини відповідають способу відображення інформації, обраному творцем спадщини. [6, 187]

У їх числі: архітектурні споруди (будівлі, музеї, інститути); пам'ятки образотворчого мистецтва і архітектури (картини, скульптури); літературні твори, музика.

У контексті спеціальності, в рамках якої пишеться курсова робота, нас в більшій мірі буде цікавити документальна форма національного надбання - книжкові пам'ятки історії та культури.

Книга зберігається в різних установах культури - бібліотеках, музеях, архівах, і книги-пам'ятки входять поряд з книгами звичайного використання та іншими матеріалами відповідного профілю в бібліотечних, архівних та музейних фондах України.

У теоретичному плані стоїть завдання визначення самого поняття "книжкова пам'ятка", види книжкових пам'яток, критерії ідентифікації опису і таке інше.[10, 62]

Прагматичне завдання - принципи і порядок обліку пам'яток, система їх зберігання, безпеки і використання цієї частини національної та світової культурної спадщини.

Книга - складне явище культури. Воно реалізується у єдності опублікованого твору і способу його матеріального втілення, тому аксіоматичним обов'язковість збереження книги у всьому обсязі її характеристик у вигляді, максимально наближеному до первозданного. Здійснення такого завдання виходить за рамки традиційного, розуміється меморіальної функції бібліотек, спрямованої на фонди в цілому і орієнтованої головним чином на збереження опублікованих творів, пам'яток людської думки, тобто наукової, літературно-художньої спадщини. А це можливо й у деформованих примірниках.

Перебуваючи у загальних фондах бібліотек книга живе своїм природнім життям, широко видається для читання, що знаходиться в протиріччі з виконанням книгою історико-культурних функцій у повному обсязі.

Збереження книги як пам'ятки здійснюється в музеях різного профілю та в архівах у силу особливого характеру використання та обмеження доступу до оригіналів. Але тут роль книги далеко не головна. Тенденція збереження цілісності матеріальної структури книги з істотними обмеженнями видачі оригіналів виявляється по відношенню до рідкісних і цінних видань у спеціалізованих фондах бібліотек, а також по відношенню до так званих архівних примірників у складі їх загальних фондів, в колекціях місцевій пресі і т.д. В даний час усвідомлення необхідності створення на їх базі архівів друку, що документує національний репертуар.

Нормативно-правові акти закріплюють в бібліотеках тенденції музейного та архівного використання книги, що дозволяє здійснювати великомасштабне збереження книжкового-культурної спадщини.

Ставиться завдання в обов'язковій державній реєстрації книжкових пам'яток зі створенням державних реєстрів і склепінь за аналогією з нерухомими пам'ятками історії та культури. Це надає книжковим пам'яткам офіційний статус охороняючого державого об’єкта з відповідними фінансовими та іншими гарантіями і формами протекціонізму.

Діяльність у відношенні рідкісних і цінних видань налічує десятиліття, але здійснюється кожною бібліотекою досить ізольовано і безсистемно, маючи на увазі як вертикальний ряд (тобто між регіональними та місцевими установами), так і горизонтальний - тобто між бібліотеками, архівами, музеями та іншими фондосховищами.[11, 29]

Актуальною є задача організації цієї діяльності на засадах єдності та цілісності. Цілісність забезпечується: єдиним підходом до книжкових пам'яток як культурної спадщини, що дозволяє здійснювати єдину політику щодо їх збереження і використання; єдиною системою обліку, що передбачає загальні принципи їх опису, ідентифікації і реєстрації; єдиною системою інформації як з метою контролю за збереженням книжкових пам'яток, так і з метою вивчення, популяризації та доступу; загальними вимогами до санітарних і технічних умов утримання; державною гарантією підтримки збереження національної спадщини Україною.[ 12, 12]

Стандарти України визначають документальну, національну, наукову, культурну та історичну спадщину (ДНН) як сукупність документів, що входять до складу Архівного фонду та бібліотечних фондів України.

ДСТУ 33.004:2006 встановлює загальні вимоги до умов зберігання страхових копій документації, що є національною, науковою, культурною та історичною спадщиною, до складу якої входять: мікроформи страхового фонду документації, страхові копії кінодокументів, фотодокументів, фонодокументів та відеодокументів.

Цей стандарт повинні застосовувати всі розташовані на території України суб'єкти господарської діяльності незалежно від їх організаційно-правової та відомчої належності. Важливість проблем зберігання і охорони книжкових раритетів, які складають національну спадщину, спонукало ЮНЕСКО в жовтні 2003 року прийняти т.зв. Хартію про збереження цифрової спадщини

У Хартії зокрема, йдеться: «Цифрова спадщина складається з унікальних ресурсів людських знань і форм вираження. Воно охоплює ресурси, пов'язані з області культури, освіти, науки та управління, а також інформацію технічного, правового, медичного та іншого характеру, яка створюються у цифровій формі або переводиться в цифровий формат шляхом перетворення існуючих ресурсів на аналогових носіях. У випадку "цифрового походження" ресурси існують лише у вигляді цифрового оригіналу.

Цифрові матеріали включають в себе текстові документи, бази даних, нерухомі і рухомі зображення, звукові і графічні матеріали, програмне забезпечення та веб-сторінки, представлені в значному і безперервно зростаючому кількості форматів. Найчастіше ці матеріали фіксуються на короткий термін і вимагають прийняття цілеспрямованих заходів, спрямованих на їх створення, збереження та управління ними.

Багато з цих ресурсів мають неминущу цінність і значимість і, таким чином, представляють собою спадщину, яку необхідно зберегти для нинішнього і майбутніх поколінь.

1.3. Наукова обробка документів як сукупність процесів аналізу і синтезу

Головне завдання такої обробки - забезпечення швидкого доступу читача (користувача) до документа,що його цікавить.[7, 50]

Цей процес здійснюється в кілька етапів:

1. проводиться систематичний аналіз усіх наявних в базі даних документів.

Цей аналіз передбачає ретельне вивчення первинного документа з метою складання короткого представлення про нього (анотація, реферат), виділення набору ключових слів, що складають предмет документа, а також індексацію документа прийнятими на Україні системами (УДК та ББК);

2) наступний етап - синтетичний, коли за результатами першого етапу складається бібліографічний опис первинного документа (продукується вторинний документ - інформаційне відображення первинного);

3) на третьому етапі  з вторинних документів (бібліографічні  описи, картки) складають каталог (алфавітний, предметний, систематичний);

4) четвертий етап - залучення  інформаційно-пошукової системи  для зв'язку читача (споживача).

Автоматизація процесу пошуку документів у величезних масивах сучасних інформаційних центрів і бібліотек не позбавляє споживачів інформації від неприємностей, пов'язаних з інформаційною кризою. Парадоксально, але вона ... тільки видозмінила його. Якщо до застосування автоматизованих ІПС споживач губився серед величезної маси непотрібної інформації, то ЕОМ звернула його увагу на потік, який максимально відповідає його потребам. Але, на жаль, інформації все ж занадто багато, щоб встигати переглядати її, залишаючи час хоча б для сну.

Інформаційна криза не була б принципово переборна взагалі, якщо б наукова інформація не володіла найважливішою властивістю - кумулятивністю. Так, зміст наукової статті може бути коротко викладено в рефераті, багато розлогі висновки зведені до лаконічних математичних формул. Досягнення науки були б набагато скромніше, якщо б кожен учений не міг скористатися тими знаннями, які накопичені суспільством до нього, якби він відкривав закони природи заново. І оскільки скористатися цими знаннями, а отже, і внести в прогрес що-небудь нове неможливо без звернення до наукових документів, то кожне покоління вчених зайнято не тільки отриманням нових наукових даних, але і спеціальною роботою з систематизації, оцінки та узагальнення наукової інформації, яка і заснована на її кумулятивності.

Така робота заснована, з одного боку, на аналізі наукової інформації, з іншого - на синтезі нової інформації. Тому ця робота називається аналітико-синтетичної обробкою інформації.

Витягти з документа його основний зміст, як це робиться при укладанні рефератів, узагальнити інформацію, що міститься в десятках публікацій в одному стислому огляді - ось завдання аналітико-синтетичної обробки наукових документів, вирішення яких дозволяє не тільки зменшити фізичний обсяг документів при збереженні їх основного змісту, але і синтезувати нову інформацію.

Поряд з автоматизацією процесів обробки документальної інформації велика увага приділяється і АСО: зростає кількість всіляких оглядів, каталогів, покажчиків, реферативних журналів, користування якими значно полегшує працю вчених і фахівців. Ці документи, створені в результаті аналітико-синтетичної обробки інших, називаються вторинними.

Деякі види вторинних видань можуть бути підготовлені автоматично (авторські, предметні покажчики і такі інші). Однак основною формою документа, що відображає результати аналізу і синтезу інформації, є огляд. Підготовка оглядів, у тому числі вищої їх форми - аналітичних оглядів, зрозуміло, під силу лише висококваліфікованим фахівцям. Існують і об'єднують їх зусилля організації, які виконують роботу з підготовки узагальненої науково-технічної інформації. Вони отримали назву центрів аналізу науково-технічної інформації.

На початку шістдесятих років у СРСР були створені інформаційні органи, які здійснювали аналітико-синтетичну переробку джерел інформації і готували на цій базі інформаційні видання, що містять фактографічні дані. В даний час понад 30% інформаційних органів підприємств групи машинобудівних галузей мають у своєму складі підрозділи аналізу та узагальнення інформації, укомплектовані фахівцями з тематики підприємства.

Підрозділи аналізу інформації успішно розвиваються, перш за все, у складі відділів НТІ великих головних інститутів, проте у ряді організацій такі підрозділи є самостійними відділами головних НТІ, які використовують фонди та довідковий апарат.

Найбільш великі центри аналізу та узагальнення інформації діють у складі галузевих і підгалузевих інформаційних органів.[21, 39]

Діяльність центру аналізу інформації дозволяє керівництву приймати обґрунтовані управлінські рішення на інформаційній та економічній основі, істотно підвищувати рівень розробки планів - від річного до перспективного. Зовсім виняткове значення має ця діяльність для прогнозування розвитку галузі.

За кордоном також приділяється велика увага діяльності центрів аналізу та узагальнення інформації. Цікаво відзначити, що, за даними США, ефект від діяльності центрів аналізу інформації становить 4,2 долара на 1 долар витрат.

Отже, у міру наростання потоків наукової та технічної інформації людство робить все більш енергійних заходів, щоб уберегти світ від інформаційного хаосу. У результаті на сьогоднішній день споживач інформації має в своєму розпорядженні цілий арсенал засобів, що дозволяє йому ефективно орієнтуватися в потоках інформації. Познайомитися з новинками він може, переглянувши реферативний журнал, причому якщо його цікавлять публікації певних авторів чи публікації по вузьких конкретних питаннях - до його послуг авторський, предметний і інші покажчики, звичайно прологом до журналу. Споживач може безпосередньо взаємодіяти з автоматизованою ІПС при пошуку як документальної, так і фактографічної інформації. Нарешті, досить цінну інформацію він почерпне з оглядових документів, підготовлених найбільш кваліфікованими фахівцями тієї галузі знань, в якій він працює. Якщо уявити собі споживача інформації зануреним у своєрідне «інформаційне середовище», з якої він черпає необхідну інформацію, то треба визнати, що в даний час вона стала для нього набагато більше «комфортною».

Проте, як відомо, «комфортність інформаційного середовища» вимагає від суспільства досить значних витрат. Чи можемо ми, наприклад, очікувати, що з будь-якого обраного нами тематичним напрямком ми обов'язково зустрінемо оглядовий документ? Звичайно, немає. Вторинні документи оглядового характеру повинні бути розраховані на широке коло споживачів і присвячені ключовим питанням науки і техніки.

Вибрати ці ключові питання, точно розрахувати сили і засоби для забезпечення максимального ефекту від аналітико-синтетичної обробки документів, як і від автоматизації обробки документальної інформації, можна тільки в тому випадку, якщо регулювати ці роботи в державному масштабі.

В Україні ці функції покладені на Державну систему науково-технічної інформації.

 

 

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 1

Отже, враховуючи вище зазначене хочу сказати, що обробка інформації — вся сукупність операцій (збирання, введення, записування, перетворення, зчитування, зберігання, знищення, реєстрація), що здійснюються за допомогою технічних і програмних засобів, включаючи обмін по каналах передачі даних.

У процесі обробки інформації особливе значення має контроль виконання технічних і арифметичних операцій. Оброблена інформація повинна бути достовірною. Для контролю достовірності результатів обробки створюються спеціальні програми-тести. Операції тестування достовірності виконуються ЕОМ автоматично.

Зрозуміло, що оскільки в сучасних умовах життя інформація відіграє дуже важливу роль, то проблема її обробки є теж дуже важливою. Саме тому їй приділяється стільки уваги, розробляються нові більше ефективні та швидкісні методи обробки та звичайно ж нові інструментарії, що дозволяють швидко і зручно працювати із інформацією у всіх її проявах.

На сьогодні проблема зберігання книжкових пам’яток залишається актуальною і злободенною. Саме отримана з книжок інформація, закріплюючись у свідомості і підсвідомості людей формує ті чи інші уявлення про духовні цінності та моральні ідеали, норми поведінки і спілкування. Адже книга виступає символом традиційної культури, засобом збереження загальносвітової пам’яті людства, що робить її одним з найважливіших надбань матеріальної культури.

Цінність книжкових пам’яток визначається характеристиками двох складових книги – самого твору і способу його матеріального втілення (видання). У цьому полягає своєрідність книжкових пам'яток і складність виділення їх критеріїв.

На підставі проаналізованого матеріалу можна зробити висновок, що напрацьована правова база книжкових пам'яток потребує розвитку, адже частина питань стосовно їхнього збереження так і не підкріплена правовою базою і вирішується бібліотеками на свій розсуд. 
РОЗДІЛ 2. РОЛЬ НАУКОВОЇ ОБРОБКИ ДОКУМЕНТІВ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Індексування як вид інформаційної діяльності

Проблема інформаційного пошуку - одна з найважливіших проблем інформатики. Інформаційний пошук, процес відшукання в деякій безлічі текстів (документів) всіх таких, які присвячені вказаній в запиті темі (предмету) або містять потрібні споживачеві факти, відомості.[13, 27]

Інформаційний пошук здійснюється за допомогою інформаційно-пошукової системи (ІПС) і виконується вручну або з використанням відповідних засобів механізації та автоматизації.

Інформаційно-пошукові системи можуть бути реалізовані за допомогою бібліографічної картотеки селектора, що містить перфокарти з крайової або внутрішньої перфорацією, ЕОМ і т.д. Для застосування ІПС необхідна систематизація та класифікація документів.

Однією з найпоширеніших класифікацій в даний час є універсальна десяткова класифікація (УДК), створена на основі десяткової класифікації М. Дьюї з ініціативи бельгійських вчених Поля Отле і Анрі Лафонтена. Всі знання, накопичені людством, розбиті в ній на 10 класів: 0. - загальний відділ; 1. - філософія, психологія; 2. - релігія; 3. - суспільні науки; 4. - вільний відділ; 5. - математика та природничі науки; 6. – прикладні науки, медицина, техніка; 7. – мистецтво, фотографія; 8. – мовознавство, філологія, художня літератур, літературознавство; 9. – краєзнавство, географія, біографія, історія.

Кожен з цих 10 класів ділиться на 10 підкласів, потім ще на десять і т.д. Класифікація є ієрархічною (відношення, при якому один клас є підкласом іншого, більш широкого). Для позначення класів, підкласів в УДК застосовані арабські цифри, абсолютно однозначні для всіх людей, незалежно від їхньої мови або алфавіту. Ця класифікація на сьогоднішній день є міжнародною.

П. Отле і А. Лафонтен бачили в УДК лише засіб для досягнення досконалої системи організації знань. Їх основною ідеєю була геніальна здогадка про необхідність впорядкування всесвітньої системи наукової комунікації. Ця ідея і сьогодні залишається актуальною, оскільки цілі, вперше сформульовані П. Отле на рубежі нашого століття, та ідеї, що розвивалися їм аж до середини 40-х років, далеко ще не реалізовані й нині, а потреба у створенні більш досконалої системи наукової комунікації в людському суспільстві відчувається зараз значно гостріше, ніж у минулі десятиліття. Його почин у створенні універсальної десяткової класифікації послужив надійною основою для подальшої колективної розробки цієї класифікації.

Поряд з УДК, в Україні широко використовуються бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК), міжнародна класифікація винаходів (МКІ), класифікатори промислової продукції і таке інше.[5, 10]

Широке поширення класифікацій пояснюється їх зручністю при інформаційному пошуку. Найпростіша Пошукова система являє собою каталог, організований за алфавітом, УДК чи за якоюсь іншою класифікації. У цьому випадку пошук здійснюється в масиві самих документів, представлених у вигляді каталожних карток. Після знаходження потрібної картки в каталозі подальший пошук зводиться до вилучення документа з полиці, де він зберігається. Здається, все просто і зручно. Дійсно, інформаційно-пошукові системи, організовані без застосування будь-яких засобів механізації пошуку, виправдовували себе протягом тривалого періоду.

Із зростанням потоків інформації різко збільшилися і обсяги каталогів. На пошук інформації стало йти значно більше часу, ніж колись. Поки величина масиву, в якому проводився пошук, не перевищувала кількох тисяч документів, миритися зі збільшенням часу пошуку було ще можна. Коли ж обсяг масивів став вимірюватися десятками тисяч документів, а в даний час у великих інформаційних органах такими цифрами вимірюється тільки щорічний приріст фондів, ручні методи пошуку, виявилися малопридатними.

Перші спроби зменшити час пошуку документів за допомогою механізації цього процесу відносяться до початку століття, коли з'явилися (1904 р.) карти з крайової перфорацією, що поклали початок застосуванню напівмеханізованими ІПС. У 1915 році американський вчений Г. Тейлор отримав патент на спосіб пошуку інформації за допомогою так званих суперпозиційних перфокарт. Однак практичне застосування ці перфокарти знайшли тільки в 1939 році. З тих пір перфокарти заслужили добру славу як вірні помічники людей в пошуку тієї чи іншої інформації.