Асортиментна політика

РОЗДІЛ I. ОГЛЯД РИНКУ ТА СПОЖИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ВЗУТТЯ

1.1. Стан ринку взуття

1.2. Споживні властивості

РОЗДІЛ II. ТОВАРОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЗУТТЯ

2.1. Фактори, які впливають на споживні властивості взуття

2.1. 1. Сировина

2. 1. 2. Методи виготовлення

2. 2. Характеристика асортименту

2. 3. Вимоги до якості

2. 4. Маркування, пакування, зберігання та транспортування взуття

РОЗДІЛ III. АНАЛІЗ АСОРТИМЕНТУ ТА ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ ВЗУТТЯ, ЯКЕ РЕАЛІЗУЄ ТОВ «РЕСПЕКТ»

3. 1. Господарська діяльність підприємства

3. 2. Аналіз асортименту взуття, яке реалізує ТОВ «Респект»

3. 3. Експертна оцінка якості взуття, яке реалізує ТОВ «Респект»

ВИСНОВОК

РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

АНОТАЦІЇ

ДОДАТКИ

РОЗДІЛ 1

АНАЛІЗ РИНКУ ВЗУТТЯ В УКРАЇНІ

Сучасний ринок взуття вражає своїм різноманіттям, однак українські виробники поступово втрачають на ньому свої позиції, все більше імпортних виробників з'являються на ринку, тим самим стаючи для нашим фірм великими конкурентами. На даний момент високоякісне і дороге взуття провідних фірм поки, що не по кишені абсолютній більшості населення нашої країни [].

За різними оцінками, ринок взуття в Україні становить 100-170 млн пар, його приріст складає 10-12% на рік. Тоді як в Західній Європі припадає 6-8 пар взуття душу населення, у нас цей показник становить всього 2-7 пари.

Експорт взуттєвої промисловості сьогодні зумовлений в основному схемами роботи з давальницькими матеріалами або на замовлення. Так, найбільші обсяги продукції галузі були експортовані до Італії – близько 32%, Польщі – 20%, Росії – 16%, Угорщини – 8%, Німеччини – 6%, Білорусі і Румунії – по 4% (рис. 1.3).

Рис.     

Рис. 1. 3. Експорт та імпорт взуттєвої промисловості в грошовому вираженні за 2010 р. (USD)

В 2010 р. найбільше експортували частин взуття, шкіряного взуття, взуття із гуми і пластмаси. Загальна сума експорту за 2010 р. склала 143,5 млн USD.

Значну частку на українському ринку взуття займає імпорт, який у більшості випадків базується на поставках із Китаю, що склали в 2010 р. близько 69% загального імпорту взуттєвої продукції. Уже багато років Китай залишається найбільшим у світі експортером текстильних виробів, одягу, взуття, годинників, велосипедів, швейних машин тощо, тому практично в кожній країні в імпорті легкої промисловості він займає лідируючі позиції.

Порівняно з 2006 роком частка імпортних виробів у структурі пропозиції збільшилася по взуттю осінньо-зимового асортименту з 55 до 89 %, весняно-літнього асортименту з 63 до 85 %, дитячому взуттю з 40 до 91 % (рис. 1. 1).

1.1. Порівняльна характеристика продажів взуття за 5 років

Сьогодні в Україні існує кілька фабрик, що працюють на давальницькій сировині. Це підприємства в Ужгороді, Житомирі, Києві. Свою продукцію вони переважно відправляють на експорт – до Румунії, Словаччини, Польщі. Інші регіони, в яких зосереджено взуттєве виробництво, – Харків, Дніпропетровськ, Бровари. Багато більш дрібних виробництв розміщено на територіях колишніх великих підприємств на основі оренди. За підсумками 2010 р. найбільше було вироблено взуття з натуральної шкіри (близько 17 млн пар), із текстильних матеріалів і штучної шкіри (понад 11 млн пар), набагато менше взуття з гуми і полімерних матеріалів (близько 2 млн пар).

Асортимент представлених у роздрібній торгівлі товарів закордонного виробництва збільшився у 7 разів, а виробів українських взуттєвих фабрик, навпаки, зменшився у 2,5 рази.

На Львівщині, зокрема, зареєстровано понад 200 підприємств, товариств і приватників, які виготовляють взуття. Працюють вони переважно у Львові, Трускавці і Стрию. Втім, масовим випуском продукції займаються такі підприємства як: фірми «Прогрес» і «Мальви», та українсько-німецьке товариство «Дельпро», ТзОВ «Торговий дім. Світ взуття», ВАТ «Крок» (м. Житомир), «Акцент» (м. Чернівці), АТ «Ніко» (м. Миколаїв), ВАТ «Шкірвзуття» (м. Сімферополь).
     У 2011 році ці підприємств виготовили загалом 1170,9 тис. пар взуття. У 2010-му ця цифра становила 1068,8 тисяч пар. Взуття в області становить 2,6 % до загального обсягу виробленої продукції. Дивно, що при такій, досить значній, кількості побачити вітчизняне взуття на львівських прилавках майже неможливо. Пояснення просте: працюють підприємства переважно на давальницькій сировині, а отже, й не розпоряджаються своєю продукцією на власний розсуд, вона здебільшого йде за кордон. Минулого року на давальницькій сировині було випущено 1068,8 тис. пар взуття, а із власної сировини  лише 102,1 тис. пар, тобто у десять разів менше.

Чи не найпомітнішою рисою вітчизняного ринку взуття є невідповідність асортиментної структури пропозиції та попиту різних вікових груп споживачів. Цим пояснюються великі обсяги нереалізованого попиту (15-16 %) і вимушених покупок, тобто таких, що не зовсім задовольнили покупців (17-18 %). Вибіркові спостереження, що здійснювалися протягом 2009-2011років, засвідчили значну диференціацію рівня попиту та купівельної активності за віковими групами. Основним покупцем взуття 45 % є молодь віком від 17 до 30 років. Купівля у групі 30-45 років складає трохи більше 35 %, а на людей старшого віку припадає менше 16 %. Що ж стосується пропозиції, то тут вироби молодіжного асортименту, за оцінкою торговців, займають не менше 80-82 %. Значна диспропорція і за дитячим взуттям: питома вага попиту на нього становить 14 %, а пропозиція - лише 6,5 % (рис. 1.2.).

        Рис. 1. 2. Відсоткове відношення попиту між різними категоріями покупців

Пройшовшись львівськими взуттєвими магазинами, можна побачити, що 70-80 % їхнього асортименту становить жіноче взуття, решта - чоловіче і дитяче. Продавці пояснюють, що чоловіки менш вибагливі, аніж жінки, рідше купують взуття і мають до нього менше вимог. Якщо чоловікові вистачає на сезон дві пари взуття, то жінці цього мало - вона воліє придбати 3-4 пари – під різний одяг, сумочки та аксесуари. Магазинів дитячого взуття у Львові – одиниці. Торгувати ним невигідно, адже воно повинно мати спеціальні сертифікати, які для продавців є зайвою морокою, а крім цього, за ціною не поступається взуттю для дорослих [11].

Торгівля взуттям – це сезонна торгівля, отже приблизно чотири рази на рік майже повністю оновлюється асортимент. У більшості магазинів одночасно виставлено в продаж кілька сотень моделей. Найкраще купувати взуття на початку сезону, коли є найбільший вибір і за моделями, і за кольором, і за розміром.

Ще 5-6 років тому майже 60 % населення України бажали придбати виключно продукцію зарубіжних виробників, а стійкими прихильниками вітчизняного взуття були лише 8 %, та й то переважно на селі. Сьогодні на придбання імпортного взуття налаштовані 22% населення країни, для абсолютної ж більшості потенційних покупців не має значення, вітчизняний товар чи імпортний.

1.2. Споживні властивості взуття

У комплексі «Одяг і взуття та предмети особистого вжитку» значне місце належить взуттю, найважливішою функцією якого є захист стопи (або стопи і гомілки) людини від дії різних чинників зовнішнього середовища – ударів, нерівностей ґрунту, низьких і високих температур, вологи, пилу, бруду тощо.

Процес оцінювання конкретних показників споживчих властивостей виробів має проводитися з урахуванням специфічних вимог до них, що визначаються умовами реальної експлуатації того чи іншого виду взуття. Оцінка рівня якості взуття неможлива без вивчення його властивостей, визначення одиничних показників та проведення необхідних досліджень під час експлуатації.

До споживних властивостей взуття належать естетичні, ергономічні властивості та надійність.

1) Естетичні властивості включають в себе:

Інформаційна виразність:

   сучасністю образного вирішення і виразністю оформлення знакових систем, що відбивають характер особливості виробу з урахуванням традицій, звичаїв, статі і віку споживачів, цільового призначення, сезону та інших умов використання;

   відповідністю форми і декоративного оформлення суспільним естетичним ідеалам, стилю та моді, індивідуальним смакам;

   оригінальністю художнього задуму;

Раціональність форми оцінюється відповідністю конструкції функціональному призначенню виробу, її антропометричною й ергономічною досконалістю. Сприйнята емоційно форма повинна відображати:

      її відповідність антропометричним особливостям стоп;

      функціональну досконалість і правильність вибору конструкції, матеріалів, способу виготовлення й оздоблення взуття певного призначення;

      ергономічну досконалість з точки зору зручності взування і знімання взуття, користуванням ним, зменшення витрат м'язової енергії тощо.

Цілісність композиції характеризується відповідним комплексом зовнішніх ознак: силуетом, формою, конструктивними і декоративними лініями, кольором, фактурою матеріалів та ін. Розміри, пропорції, порядок розташування і чергування елементів оформлення, що сприймаються зором, повинні виражати цілісність і гармонійність виробу.

2) Ергономічні властивості – це насамперед зручність у користуванні взуттям.

Зручність – складний комплексний показник, на який впливають внутрішня форма та розміри виробу, а також маса, жорсткість переду і задника, гігієнічні властивості – волого і теплозахисні, здатність до вологовіддачі, мала забруднюваність і легке чищення. Крім того, взуття не повинне шкідливо впливати на ноги, що може виникнути у зв'язку з широким використанням полімерних матеріалів.

Маса і жорсткість взуття визначають загальні енерговитрати під час ходіння, а отже, втому людини. При підвищеній жорсткості зменшується контакт взуття з опорною поверхнею, знижуються амортизаційні властивості.

Маса взуття коливається в широких межах - від 60-70 г для напівпари гусарських чобіт до 900-1000 г для напівпари чоловічих юхтових чобіт. Маса взуття залежить від її розміру, конструкції і застосованих матеріалів. Для більшості видів побутової взуття (за винятком юхтового) деталі низу становлять половину і більше загальної маси виробу; частка зазначених деталей може досягати 70-85%. У зв'язку з цим використання високо пористих синтетичних матеріалів для підошви й каблука, а також полегшених устілкових матеріалів дозволяє зменшити масу взуття.

Стандартні норми спрямовані на обмеження маси взуття і встановлені різними залежно від виду та призначення взуття, статевовікові ознаки, матеріалів низу і верху та інших факторів.

Жорсткість взуття. Розрізняють згинальну, розпірну і опорну жорсткість взуття. 

            Розпірна гнучкість визначається зусиллями, необхідними для зміни форми взуття, і характеризує пластичні властивості її верху.

            Опорна жорсткість характеризує амортизаційні властивості низу взуття.

На зручність впливає характер застібки, а також фрикційні властивості його низу. Взуття не повинно ковзатися.

Серед комплексу гігієнічних властивостей, що визначають температуру і вологість взуттєвого простору, тобто мікроклімат взуття, необхідно відзначити волого обмін. Взуття, з одного боку, повинне сприяти поту назовні, а з іншого – мати волого захисні властивості.

Для взуття весняно – осіннього і зимового призначення, зокрема юхтових чобіт, напівчобіт і черевиків, надзвичайно важливими є волого і теплозахисні властивості.

Під теплозахисними властивостями розуміють здатність взуття чинити опір надмірній тепловідачі стопи у зовнішнє середовище. Ці властивості залежать від наявності повітряних прошарків, які утворюються в результаті застосування матеріалів високопористої структури або за рахунок конструкції. Високі теплозахисні властивості характерні для взуття, в якому для вкладних устілок використовують фетр або повсть, для між підкладок в деталях для верху – сітчасті матеріали, а для низу взуття – гуми пористої структури.

Здатність матеріалів для взуття повітрообміну не має великого значення, оскільки вона забезпечується за рахунок конструкції, тобто нещільного прилягання до ноги.

3) Надійність взуття полягає в збереженості, довговічності, ремонтопридатності.

Збереженість – незмінність властивостей взуття в процесі транспортування і зберігання.

Довговічність характеризується терміном експлуатації до повного фізичного або морального зношування. Під фізичним зношуванням розуміють неможливість товару задовольнити потреби споживача внаслідок пониження рівня споживних властивостей матеріалів або кріплень, що входять у конструкцію виробу. Моральне зношування – непридатність взуття до реалізації через застарілі фасони або модель, сировинний матеріал або їх поєднання.

Довговічність взуття залежить від конструкції в цілому і окремих деталей верху, низу, зносостійкості матеріалів, з яких викроєні деталі, комбінації матеріалів, що застосовуються, міцності клейових, ниткових та інших швів. На довговічність впливають деякі приховані дефекти.

Ремонтопридатність взуття переважно залежить від методу кріплення низу. Ремонту є малоефективним, якщо підошва у взутті сандального методу кріплення відірвалася, зруйнувалися обтяжки платформи при клейовому методі кріплення та розірвалися кріплення при бортовому методі кріплення тощо.

.

РОЗДІЛ 2.

2.1.Фактори, які впливають на споживні властивості взуття

2.1.1 Сировина

Для виготовлення взуття використовують натуральні, штучні, синтетичні шкіри, текстильні матеріали, а також різноманітні види картонів, декоративно-оздоблювальні матеріали, фурнітура тощо.

Натуральна шкіра – взуттєвий матеріал, виготовлений зі шкіряної сировини в процесі підготовчих операцій, дублення і обробки.

Виготовляють шкіру для верху і низу взуття, здебільшого використовують шкури великої рогатої худоби, свинячі, кінські, козячі, овечі. Крім того, в окремих випадках використовують шкури буйволів, биків, оленів, верблюдів, морських звірів, рептилій (ящірок і змій) та інших тварин.

Асортимент натуральних шкір, що використовуються для ви­готовлення взуття, досить широкий. Залежно від призначення нату­ральні шкіри поділяють на шкіри для низу, верху внутрішніх і про­міжних деталей взуття.

Перші дві групи шкір поділяють на два типи: шкіри для взуття нитково-клейових і гвинтово-цвяхових методів кріплення. Шкіри для низу взуття нитково-клейових методів кріплення і для рантів мають достатню стійкість до розриву в місцях швів, гнучкі й еластичні, а шкіри ґвинтово-цвяхових методів - більш щільні і жорсткі, добре три­мають закріплювачі в мокрому і сухому стані, мають незначну волого­ємність, стійкі до дії вологи і тепла.

Кожний тип шкіри поділяють за вихідною сировиною, спосо­бом дублення, товщиною, конфігурацією, характером і способом обробки тощо.

При виготовленні шкір для низу взуття використовують шкури великої рогатої худоби великої маси (бичок, бичина, бугай, яловиця), свинячі й кінські.

За споживними властивостями кращими є шкіри зі шкур ве­ликої рогатої худоби. Вони більш міцні, щільні, мають понижене на­мокання, більшу стійкість до стирання. Використовуються для виго­товлення усіх видів шкір різного призначення.

Шкіри з кінських хазів менш міцні і водостійкі, жорсткі, 3 них, виготовляють переважно деталі для низу взуття Гвинтово-цвяхових методів кріплення.

Свинячі шкіри відрізняються високою водопроникністю і намочуваністю, поступаються іншим шкірам у міцності до розриву, ма­ють невелику площу і застосовуються здебільшого для устілок та ін­ших внутрішніх деталей взуття.

Унаслідок нерівномірного розподілу властивостей за площею і значною масою вичинювання шкір для низу взуття здійснюється в на- півшкурках, чепраках, напівчепраках (половина чепрака, розрізаного вздовж хребтової лінії шкури), рибках (частина шкури після відділен­ня пілок, а іноді - і головної частини), полах, воротках, кінських хазах.

Основним способом дублення, що застосовується для виготов­лення шкір для низу взуття ниткових і клейових методів кріплення, є танідний у комбінації з основними солями хрому, хрому і синтетич­ними дубителями, а також хромовий у комбінації з алюмінієвими і синтетичними дубителями. Шкіри для низу взуття ґвинтово-цвяхових методів кріплення виготовляють танідним дубленням у комбінації з основними солями хрому, синтетичними дубителями і сульфітцелю- лозним екстрактом.

Залежно від товщини в стандартній точці шкіри для низу взут­тя поділяють на шість категорій. Шкіри перших чотирьох категорій відносять до підошовних, п’ятої і шостої - до устілкових.

При виготовленні шкір для верху взуття використовують шку­ри великої рогатої худоби (опойок, виросток, напівшкурок, яловицю легку, бичок), шкури лошат, свиней, кіз і овець, виметки, передини кінські.

Основними способами дублення є хромове і його комбінації з цирконієм, синтанами, танідами, а також жирове дублення.

За способом і характером обробки лицьової поверхні шкіри поділяють на гладкі, нарізні, з художнім тисненням, з природною й облагородженою лицьовою поверхнею (нубук). Обробка під нубук до­пускається для всіх видів сировини, крім жеребка, виметки, кінських передин і шкур верблюденят.

Сучасний асортимент натуральних шкір для низу взуття до­сить різноманітний. їх використовують для підошов, устілок, рантів, жорстких задників і підносків. Вони мають високі гігієнічні і техно­логічні властивості, невелику масу, проте відрізняються високою гі­гроскопічністю, низькою стійкістю до стирання, деформуються при зволоженні і висушуванні. Саме тому обмежено застосовуються для низу взуття.

Властивості шкіри для низу взуття визначаються переважно способом дублення. Останнім часом розроблено методики одержання еластичних, термостійких підошовних шкір синторослинним дубле­нням, освітлення підошовних шкір з максимальним використанням син­тетичних дубителів. Для виготовлення освітленої еластичної шкіри низу взуття використовують яловицю мокросоленого консервування великої маси, кінські хази, дотримуються більш м’якого режиму дублення.

Асортимент шкіри для верху взуття залежно від призначення шкіри поділяю на юхтові і хромо­вого дублення.

Юхтові шкіри виготовляють рослинним дубленням у комбіна­ції з основними хромовими солями і синтетичними дубителями, хромрослинним, хромсинтановим, хромцирконійсинтановим дубленням.

Юхтові шкіри виготовляють з сировини великої рогатої ху­доби підвищеної маси, кінських передин і свинячих шкур.

Взуттєва юхта із шкур великої рогатої худоби е найбільш цінним матеріалом. Вона характеризується великими розмірами (200 - 300 дм), значною товщиною (1,5 - 3 мм), міцністю і щільністю, меншою порів­няно з юхтовою із кінських і свинячих шкур водопроникністю.

Взуттєва юхта із кінських шкур менших розмірів (120 - 220 дм ), через нещільну будову дерми не така міцна, має більш виражену не­рівномірність властивостей за площею і товщиною, характеризується наявністю значної кількості дефектів.

Свиняча юхта значно поступається взуттєвій юхті зі шкур ве­ликої рогатої худоби за площею, товщиною, міцністю і водостійкістю. Її властивості підвищують імпрегнуванням (наповненням) сумішами жирів, емульсіями високополімерів.

Юхту виготовляють у вигляді цілих шкір, напівшкір, чепраків і напівчепраків, воротків і піл, кінських передин, напівпередин, свиня­чу юхту - у вигляді рибок.

Розрізняють взуттєву і сандальну юхту.

Із сандальної юхти виготовляють літнє взуття (сандалі). Вона відрізняється від взуттєвої меншим вмістом жиру (7 — 15 %), внаслі­док чого має підвищену пружність і жорсткість. Крім барабанного фарбування, юхту виготовляють із казеїновим покриттям.

Лицьова поверхня юхтових шкір може бути гладкою з при­родною і шліфованою поверхнею та нарізною. Нарізка дозволяє мас­кувати невеликі лицьові дефекти. Інколи неглибокі лицьові дефекти в процесі виготовлення юхти шліфують, отримуючи юхту з ворсовою лицьовою поверхнею. За наявності на сировині глибоких і розповсю­джених лицьових дефектів юхту декоративно обробляють з бахтар- м’яного боку. Свинячі шкури підлягають імпрегнуванню. •

Юхта повинна бути нормального дублення і жирування, добре розведеною, бахтарм’яний бік - чисто і рівно виструганий, поверхня без дефектів.

Шкіри хромового дублення відрізняються від юхти меншою товщиною, підвищеною м’якістю й еластичністю, більш високими гі­гієнічними властивостями і використовуються для виготовлення мо­дельного, повсякденного і легкого взуття.

Асортимент хромових шкір для верху взуття включає чотири основні групи: лицьові й облагороджені шкіри з гладкою лицьовою поверхнею; еластичні шкіри зі шкур великої рогатої худоби та свиня­чої сировини; підвищеної товщини із шкур великої рогатої худоби з аніліновою обробкою: велюри, спилки-велюри з шкур великої рогатої худоби і свинячої сировини.

Для натуральних шкір характерне різноманітне оформлення поверхні. Існують різні види обробки з тисненими рисунками, най­більш модними серед яких є імітування шкіри рептилій.

Колористичне оформлення натуральних шкір для взуття здійс­нюється на основі гами модних кольорів з допомогою емульсійно-ка­зеїнових, емульсійних, нітроемульсійних покриттів. Лицьові шкіри виготовляються також з казеїновим і лаковим покриттям.

Хромові шкіри зі шкур великої рогатої худоби утворюють чи­сленну групу взуттєвих шкір, а саме:

Опойок, виросток, напівшкурок.

Основними видами шкір для верху взуття зі шкур великої рогатої худоби є бичок, яловиця, бичина.

Також використовують такі шкури, як:

Шевро і козлина хромові – шкіри, виготовлені зі шкур кіз;

Шеврет, які виготовляють зі шкір овець.

Різновидом шкір хромового дублення є велюр і нубук, лакові, еластичні шкіри.

Велюр отримують з опойка, виростка, напівшкірника, козлини, свинячих шкір і спилків шліфуванням лицьової поверхні або бахтарми. Лицьова поверхня велюру має низький, густий, однотонний ворс.

Нубук виготовляється із опойка, виростка і напівшкірника лицьова поверхні, які мають незначні дефекти, буває натурального кольору або пофарбований у світлі відтінки.

Велюр і нубук виготовляють для верху нарядного взуття.

Лакова шкіра виготовляється зі шкіри хромового дублення з опойка, виростка, яловиці та інших. Для утворення поверхневого шару використовують поліуританові лаки, які надають шкіри гарного блискучого вигляду.

Також використовують для виробництва взуття шкіри жирового дублення, а саме замш, який виготовляють зі шкур оленів, лосів, овець, кіз.

Крім натуральних шкір взуття виготовляють із штучних, синтетичних матеріалів і текстильних матеріалів.

Головними видами штучних матеріалів є штучні легкі шкіри, підошовні ґуми,формовані підошви з поліуретанів (ПУ) і термоеластопластів (ТЕП), картони, і плівкові матеріали.

Штучна шкіра -  шкіроподібний матеріал, що імітує натуральну і відповідає її споживним властивостям.

Для виготовлення штучних шкір застосовують чимало видів сировини, які за характером і значенням у технологічному процес поділяють на такі групи: плівкоутворюючі, зв’язуючі й проклеюючі речовини; пластифікатори, розчинники і розріджувачі, наповнювачі, фарбуючі речовини,спеціальні добавки.

Плівкоутворюючі, зв’язуючі і проклеюючі є найбільш важливішими, оскільки впливають на споживні властивості готових матеріалів. До них належать полімеризаційні смоли, синтетичні каучуки і латекси, ефіри целюлози, рослинні масла та інші речовини. Особливе значення мають каучуки.

Каучуки – велика група лінійних полімерів. Розрізняють натуральні і синтетичні каучуки. Велике значення мають синтетичні каучуки по скільки їх найбільше використовують для виготовлення штучних шкір.

Для низу взуття використовують багато ґуми, пластичні маси і картони. Найбільше використовують, такі види ґум:

Транспорентна – монополітний напівпрозорий матеріал з високим вмістом натурального каучуку. Така ґума має високий опір до стирання, а також високу твердість , з неї виготовляють формовані підошви разом з каблуками.

Стироніп – різновид транспорентної ґуми. Виготовляють на основі високостирольних канчуків з додаванням білої сажі як наповнювача. Близький до транспорентної ґуми, але зностостійкіший за інші ґуми.

Із транспорентної ґуми і стироніпу виготовляють підошви з глибоким рифленням, підвищеною гнучкістю, фрикційними властивостями і пониженою теплопровідністю. Стироніп застосовується при виготовленні взуття клейового методу кріплення низу.

Пластичні маси застосовують для деталей низу взуття – підошов, платформ, каблуків, набойок тощо.

Пластмаси на основі полівінілхлоридних смол, вони стійкі до багаторазового згинання і стирання, майже не змінюються при зберіганні, але мають недоліки, а саме низьку морозостійкість, значну густину, високу теплопровідність. Останнім часом більшого використання набули підошви зі спіненого полівінілхлориду, що за експлуатаційними властивостями кращі ніж підошви з ґуми пористої структури.

Поліуретан – матеріал, який використовується для виготовляння підошов і набойок. Він більш стійкий до стирання, багато разового згинання, добрі ізоляційні властивості, морозостійкі, стійкі до дії масел, бензину та ін.

Підошви з поліуретану можна фарбувати в різні кольори та імітувати під кору дерева, натуральний корок, солом'яну рогожку.

Капрон використовують для виготовлення каблуків методом лиття під тиском при температурі 215 - 260˚С протягом 10 хв. Вони мають високу механічну міцність, гарний привабливий зовнішній вигляд. Для зменшення маси каблуків їх виготовляють з дерев'яними вставками.

Найбільш високого застосування для виготовлення низу взуття є термоеластопласт – це особлива група підошовних матеріалів, в яких відзначається висока еластичність каучуку. Він відрізняється від інших своєю високою еластичністю, опором до стирання і роздирання, добрими фрикційними властивостями, мають низький коефіцієнт стирання, стійки до багаторазового згинання.

Штучні шкіри для верху взуття являють собою основу (текстильну, трикотажну, неткану), на яку наносять полімерне покриття з обробкою. Залежно від виду матеріалу покриття розрізняють штучні шкіри з каучуковим, полівінілхлоридним, поліуретановим покриттями.

Усі штучні матеріали випускаються в кольоровій гамі, з гладкою, ворсовою або тисненою лицьовою поверхнями, що імітують мерею натуральних шкір, фактуру тканини (джинсову, рогову),натуральний корок, соломку, шкіру рептилій, рисунки друку.

До асортименту штучних матеріалів відносяться матеріали з каучуковим покриттям (взуттєва кирза, взуттєва пориста еластоштучшкіра –Т, морозостійка еластоштучшкіра – Т, еластоштучшкіра – Т і МТ); штучні матеріали з полівінілхлоридним покриттям, з поліуретановим покриттям та ін.