Аудит фінансової звітності. 4

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

1.1. Основні вимоги до фінансової звітності та принципи її побудови……....5

1.2. Склад фінансової звітності, її подання і оприлюднення………………….9

РОЗДІЛ 2: ОРГАНІЗАЦІЯ АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ 
2.1 Завдання аудиторської перевірки стану фінансової звітності……………14

2.2 Мета і загальні  принципи аудиту фінансової звітності…………………...15

2.3 Нормативні документи,  якими регулюють складання фінансової 

      Звітності………………………………………………………………………23

РОЗДІЛ  3:  МЕТОДИКА АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ  НА ПРИКЛАДІ ПрАТ «РОСАВА»

3.1 Характеристика підприємства……………………………………………..26

3.2 Аудит показників  фінансової звітності…………………………………...29

Висновки………………………………………………………………………..34

Список використаної літератури……………………………………………...36

Додатки

ВСТУП

Бухгалтерський  облік забезпечує інформацією про  діяльність підприємства, необхідною для прийняття рішень як зовнішнім  користувачам, так і внутрішнім користувачам.

Фінансова звітність – це бухгалтерська  звітність, що містить інформацію про  фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Суб’єкту, який приймає рішення, потрібна не будь-яка інформація, а лише певна, достовірна та своєчасна. Така інформація наводиться у фінансовій звітності. Від того наскільки правильно  і кваліфіковано складена і опрацьована  фінансова звітність залежить успіх  в організації виробничих процесів і прийняття правильних управлінських  рішень.

Вивчення наукових праць вітчизняних  і зарубіжних авторів показало, що дискусії, пов'язані з дослідженням особливостей організації та методології  cкладання фінансової звітності підприємств, посідають значне місце в теорії та практиці. Вагомий внесок у вирішення цієї проблеми зробили як вітчизняні вчені-економісти: В.І. Бачинський, М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, М.В. Корягін, П.О Куцик Є.В. Мних, В.О. Озеран, В.М. Пархоменко, М. Пушкар, В.В. Сопко, Н.М. Ткаченко, Б.Ф. Усач, М.Г. Чумаченко, так і зарубіжні вчені-економісти: А. Бабо, Ф. Вуд, К. Друрі, Роберт Н. Єнтоні, С. Котляров, В.В. Леонтьєв, Я. Соколов, та інші вчені. Проте, питання організації ефективної роботи аудитора в ході перевірки фінансової звітності потребують детального вивчення та їх вирішення.

Однією з найважливіших аудиторських процедур є оцінювання фінансової звітності  підприємства. Перевірка достовірності  бухгалтерської звітності аудитором  є особливо відповідальною роботою, тому дана тема є актуальною, особливо на даному етапі ринкових перетворень  в Україні.

Хоча  і досить велика кількість вчених займається дослідженнями даної  теми, вона до сих пір залишається  не повністю розкритою.

Метою курсової роботи є дослідження аудиту фінансової звітності підприємств.

Завдання  курсової роботи полягає у визначенні характеристики фінансової звітності, її складу, призначені та основних принципів  підготовки; порядку оцінювання фінансової звітності підприємства; методики аудиту показників фінансової звітності.

РОЗДІЛ 1: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

1.1 Основні вимоги до  фінансової звітності та принципи  її побудови

Поточний бухгалтерський облік  містить розрізнену інформацію про господарську діяльність підприємства. Для одержання інформації про результати такої діяльності дані поточного обліку необхідно узагальнити в певній системі показників. Це досягається складанням звітності, яка є завершальним етапом бухгалтерського обліку.

Звітність — це система узагальнених і взаємопов'язаних економічних показників поточного обліку, які характеризують результати діяльності підприємства за звітний період.

Правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності визначені Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 № 996 XIV, а також прийнятими відповідними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в Україні. Зазначений Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством [2].

Бухгалтерський облік є обов'язковим  видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Бухгалтерська звітність складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів.

Фінансова звітність є складовою частиною бухгалтерської звітності, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Вона розрахована насамперед на таких користувачів інформації, як інвестори, кредитори та інших, які не можуть вимагати звітів з урахуванням їх конкретних потреб [2].

Метою ведення бухгалтерського  обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття обгрунтованих рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Для того щоб фінансова звітність  була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

• підприємство (назву, організаційно-правову форму, місцезнаходження, короткий опис діяльності; назва органу управління, якому підпорядковується підприємство, або назва його материнської (холдингової) компанії та ін.);
• дату звітності або звітного періоду. Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого Положенням (стандартом), то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності;
• валюту звітності й одиницю виміру. Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкрити причини цього і методи, які були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу;

- облікову політику підприємства і її зміни (тобто принципів оцінки статей звітності, методів обліку щодо окремих статей звітності);

- іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами) [2].

Для того щоб звітність була дійовим  засобом управління і контролю, вона повинна відповідати всім вимогам, що ставляться до обліку. Вона має достовірно відображати ресурси підприємства, їх використання і фінансові результати діяльності. Показники звітності повинні бути об'єктивними, обгрунтовані перевіреними даними поточного обліку і підтверджені відповідними документами. Своєчасність складання і подання звітності — невід'ємна умова її корисності. Сама достовірна інформація втрачає своє значення, якщо вона надана користувачам несвоєчасно. Тому звітність повинна складатися і подаватися відповідним органам в строки, встановлені нормативними актами, які забезпечують ефективне її використання для управління і контролю.

Вимога повноти звітності означає повне висвітлення всіх напрямів діяльності підприємства. Проте звітність має містити тільки корисну інформацію, без зайвої деталізації. Зайва деталізація ускладнює складання звітності й аналіз її показників, використання в управлінні. Тому державним і громадським органам забороняється вимагати, а підпорядкованим господарствам подавати звітність за незатвердженими формами.

Звітність має бути простою, зрозумілою і загальнодоступною для всіх заінтересованих користувачів інформації.

Положенням (стандартом) бухгалтерського  обліку 1 "Вимоги до фінансової звітності" встановлені такі вимоги до її якості:

— дохідливість. Інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації;

— достовірність. Інформація, наведена у фінансовій звітності, повинна бути достовірною, не містити помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності;

— порівнянність. Фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати: фінансові звіти підприємства за різні періоди і фінансові звіти різних підприємств. Таке порівняння дає змогу оцінити динаміку розвитку підприємства і його місце на ринку. Для забезпечення порівнянності у кожному фінансовому звіті необхідно наводити всю числову інформацію за попередній період способом, який дозволяє зіставляти її з даними за звітний період;

— доречність. Фінансова звітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому [4].

Основними принципами, на яких грунтується бухгалтерський облік і фінансова звітність, є:

обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

послідовність — послідовне (із року в рік) застосування підприємством вибраної облікової політики, тобто сукупності принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності.

Зміна облікової політики можлива  лише у випадках, передбачених національними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обгрунтована та розкрита у примітках до фінансової звітності;

безперервність — оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

нарахування та відповідність доходів  і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівнювати доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

превалювання сутності над формою — операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної норми. Так, взяті у фінансову оренду основні засоби відображаються в балансі орендаря, тобто по суті як власне майно, хоч за юридичною, формою вони не перейшли у власність орендаря, але ним фактично прийняті на себе всі ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на об'єкт оренди (лізингу);

історична (фактична) собівартість —  пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці. Підприємства ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у грошовій одиниці України;

періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності [11] .

1.2 Склад фінансової  звітності, її подання і оприлюднення

Форми фінансової звітності підприємств  і порядок їх заповнення встановлює Міністерство фінансів України. Існують такі форми фінансової звітності:

Форма №1 Баланс

Форма №2 Звіт про фінансові результати

Форма №3 Звіт про рух грошових коштів

Форма №4 Звіт про власний капітал

Форма №5 Примітки до річної фінансової звітності

Форма №6 Додаток до приміток до річної фінансової звітності "Інформація за сегментами"

Методологія та форми складання  фінансової звітності регулюються  в Україні затвердженими Міністерством фінансів такими національними Положеннями (стандартами):

 П(С)БО 1 "Загальні вимоги до  фінансової звітності";

 П(С)БО 2 "Баланс";

 П(С)БО 3 "Звіт про фінансові  результати";

 П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових  коштів";

 П(С)БО 5 "Звіт про власний капітал"

 П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах"

Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності національними Положеннями (стандартами) встановлена скорочена за показниками фінансова звітність у складі Балансу підприємства і Звіту про фінансові результати.

Квартальна звітність складається  зростаючим підсумком з початку  року у складі Балансу і Звіту  про фінансові результати [4] .

Звітність підприємств складається  станом на кінець останнього дня звітного періоду — кварталу або року. Перший звітний період заново створеного підприємства може бути меншим ніж 12 місяців, але не більшим 15 місяців. Звітним періодом підприємства, яке ліквідується, є період з початку звітного року До дати прийняття рішення про його ліквідацію [2] .

Підприємства, які мають дочірні  підприємства (виділені на окремий  баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи), крім фінансової звітності про власні господарські операції, складають і подають консолідовану фінансову звітність. При цьому під дочірніми розуміють підприємства, що є юридичними особами, але над якими здійснюється постійне право на визначення стратегічної політики з питань поточної, інвестиційної та фінансової діяльності з боку материнського підприємства.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, засновані  на державній формі власності, і  органи, які здійснюють управління майном підприємств, заснованих на комунальній власності, крім власних звітів складають і подають зведену фінансову звітність по всіх підприємствах, які входять до сфери їх управління.

Зазначені органи також складають  зведену фінансову звітність  по господарських товариствах, акції (частки, паї) яких знаходяться в  державній і комунальній власності. Об'єднання підприємств, крім власної  звітності, складають і подають  зведену фінансову звітність по всіх підприємствах, які належать до їх складу.

Форми фінансової звітності і порядок  їх заповнення встановлюються: для підприємств (крім банків і бюджетних установ) — Міністерством фінансів України за погодженням з Держкомстатом України; для банків — Національним банком України; для бюджетних установ, органів Державного казначейства України по виконанню бюджетів всіх рівнів та кошторисів витрат — Державним казначейством України.

Заповнюються форми звітності  в тисячах гривень з одним

десятковим знаком, а зведені  звіти (до яких включено дані звітів двох і більше юридичних осіб) — в  тисячах гривень.

Однією із важливих вимог, що ставляться до звітності підприємств і організацій  всіх форм власності, є повнота і достовірність її показників. Тому до початку складання звітності проводиться значна підготовча робота. Насамперед необхідно перевірити повноту відображення в поточному обліку господарських операцій, оформлених відповідними документами, і завершити облікові записи; уточнити розподіл витрат і доходів між суміжними звітними періодами; перевірити стан розрахунків і списати у встановленому порядку нереальну дебіторську заборгованість, а також кредиторську заборгованість, по якій минули строки задавнення позову; розподілити витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню; визначити фактичну собівартість випущеної із виробництва та реалізованої продукції (робіт, послуг); визначити і списати фінансовий результат (прибутки, збитки) від реалізації та позареалізаційних операцій; списати (при складанні річного звіту) використаний протягом року прибуток.

Після цього перевіряють правильність облікових записів, взаємно звіряють дані синтетичного й аналітичного обліку і роблять виправні записи для  усунення виявлених помилок (якщо вони мали місце) [16] .

Перед складанням річного звіту  обов'язково проводять повну інвентаризацію господарських засобів, їх джерел, стану розрахунків з дебіторами і кредиторами і відображають її результати в обліку. Суми статей балансу по розрахунках з фінансовими, податковими органами, установами банків повинні бути погоджені з ними і відрегульовані. За діючим положенням передбачено повну інвентаризацію проводити в максимально наближені до складання річного звіту строки (з 1 жовтня до 1 січня). Отже, якісна відмінність між квартальним і річним балансом полягає у тому, що перший складають в основному за даними поточного обліку, а показники річного балансу обов'язково підтверджуються результатами інвентаризації, що забезпечує їх достовірність.

Баланс та інші форми звітності  підписуються керівником підприємства і головним бухгалтером, а у випадку  відсутності на підприємстві бухгалтерської служби, — керівником спеціалізованої  організації або спеціалістом, які  за угодою виконували роботу з ведення бухгалтерського обліку і складання звітності. Особи, які підписали звітність, несуть повну відповідальність за достовірність звітних показників.

Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність:

— органам, до сфери управління яких вони належать;

— трудовим колективам (на їх вимогу);

— власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено законом;

— органам виконавчої влади та іншим користувачам відповідно до законодавства. Строки подання фінансової звітності  встановлюються Кабінетом Міністрів  України [2] .

Фінансова звітність не становить  комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством. Відкриті акціонерні товариства, підприємства-емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні і фондові біржі, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 липня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність і консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

Контроль за дотриманням законодавства  про бухгалтерський облік і звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами.

Відповідні органи при перевірці  поданої на їх адресу звітності встановлюють правильність оформлення звіту і  звітних даних; наявність всіх звітних  форм; взаємозв'язок і погодженість між окремими показниками.

Затвердження звітності підприємства відповідним органом оформляється актом (висновком), у якому дається  також оцінка діяльності підприємства та пропозиції щодо підвищення ефективності його діяльності.

Виправлення показників, що відносяться  до звітного періоду і які зумовлюють зміни окремих облікових записів  підприємства, називається реформацією [10] .

РОЗДІЛ 2: МЕТОДИКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ  АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

2.1 Завдання аудиторської  перевірки стану фінансової звітності

 Джерелами інформації - є законодавство  з питань фінансово-господарської  діяльності, обліку і контролю, нормативні  документи про бухгалтерські  звіти і баланси, нормативно-методичні  документи з інвентаризації, обліку, звітністю і контролю, матеріали  контрольних перевірок і рішень  щодо них, рішення за результатами  господарської діяльності, первинні  документи і облікові регістри, поточна та річна звітність  підприємства.

Особливості методичних прийомів аудиту, узагальнення і реалізація його результатів  полягають у суцільних і вибіркових перевірках стану оперативного, бухгалтерського, статистичного обліку, його організації  і методології, а також безпосереднього  контролю якості стану обліку і звітності [9] .

 Використовуються такі нормативні  документи:

- Закон України "Про бухгалтерський  облік та фінансову звітність  в України" від 16.07.99р. 

- Положень (стандартів) бухгалтерського  обліку, затверджених відповідними  наказами Мінфіну України:

1. "Загальні вимоги до фінансової  звітності"

2. "Баланс"

3. "Звіт про фінансові результати"

4. "Звіт про рух грошових  коштів"

  5. "Дохід"

  6. "Витрати"

- Закон України "Про оподаткування  прибутку" від 22.05.97р. №283/97

- Плану рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов'язань  і господарських операцій підприємства  і організацій, затверджено Наказом  Міністерства фінансів від 30.11.99р.  №291

- Порядок ведення касових операцій  затвердженим Національним банком  України

 Важливе місце у перевірці  стану бухгалтерського обліку  займає вивчення облікової політики, тобто взаємозв'язку обліку з  управлінням виробництвом, зокрема  його інформаційного забезпечення.

 При цьому ставляться такі  вимоги:

 Достовірність, простота, відповідність  облікових показників даним первинних  документів з господарської діяльності, своєчасне забезпечення потреб  управління в інформації про  хід виробництва продукції, робіт  та послуг.

 У процесі аудиту встановлюють: чи є на підприємстві інструкції  щодо оформлення первинних документів  на господарські операції і  графіки документообороту, чи своєчасно складаються документи з надходження і витрачення цінностей матеріально-відповідальними особами, достовірність відображення у документах господарських процесів, одночасно перевіряють записи в бухгалтерському обліку на основі суцільного і безперервного документування [2,15] .

2.2 Мета і загальні  принципи аудиту фінансової звітності

Методологія аудиту, як і будь-якої науки, спирається на ряд понять, до яких, як правило, відносять мету, завдання, принципи і методи. Виходячи з вищевикладеного  КМАП (Комітет міжнародної аудиторської практики) розробив стандарт МСА 200 «Мета та загальні принципи аудиту фінансових звітів», який регламентує спільну мету, об'єм аудиторської перевірки бухгалтерської (фінансовою) звітності, а також відповідальність економічного суб'єкта за формування і представлення цієї звітності зацікавленим в ній користувачам [20] .

МСА 200 під метою аудиту припускає  надання аудиторові можливості висловити  свою думку про те, що бухгалтерська (фінансова) звітність підготовлена економічним суб'єктом по усіх істотних аспектах, відповідно до встановлених вимог. Проте користувач бухгалтерської (фінансової) звітності не може вважати цю думку гарантією життєздатності економічного суб'єкта в майбутньому і ефективності ведення справ його керівництвом [20].

Професійна діяльність відіграє важливу роль в житті людства. Стрімкі структурні перетворення, що в той же час проводяться в суспільстві, вплинули на образ будь-якого професіонала, що склався за десятиліття.

Незважаючи на підвищення загального освітнього рівня, а значить, і професіоналізму  в тій або іншій області  діяльності, відношення суспільства  до професіоналів, у тому числі і  аудиторів, стало скептичнішим. Значною мірою це пов'язано зі зниженням сучасного рівня професійної етики, яка завжди служила основним критерієм громадської довіри до тієї або іншої професії. Практично усі великі банкрутства західних компаній супроводжуються багатомільйонними позовами до аудиторів.

Нині будь-яка професія вимагає  етичних норм поведінки, оскільки кожна  людина, що займається тією або іншою  професійною діяльністю, значною  мірою зацікавлена в довірі суспільства  до результатів цієї діяльності і  високій якості своїх послуг. Наприклад, для аудиторів важливо, щоб зацікавлені  в їх послугах користувачі могли  довіряти якості аудиту і супутніх послуг.

Якщо оцінювати аудит і аудиторські  послуги за мірою складності, то така оцінка буде необ'єктивною, оскільки будь-якому некваліфікованому користувачеві  цих послуг досить складно розібратися  в їх якості. Цьому перешкоджає  не лише відсутність часу для оцінки, але і недостатня професійна підготовка більшості зацікавлених користувачів бухгалтерської (фінансовою) звітності.

Суспільство довіряє високій якості результатів тієї або іншої професії лише тоді, коли існують не лише стандарти  її реалізації, але і узаконені  правила професійної поведінки  суб'єктів.

Визнаючи зростаючу відповідальність бухгалтерського професійного співтовариства перед суспільством, Міжнародна федерація  бухгалтерів розробила Кодекс етики, що визначає норми поведінки своїх  членів і регулюючий взаємини між наступними суб'єктами : користувач - професіонал, професіонал - професіонал, професіонал - суспільство. Саме кодекс визначає і диктує особливу спрямованість поведінки усіх членів професійного об'єднання [13].

Міжнародна федерація бухгалтерів  припускає, що за наявності національних традицій, культури і інших індивідуальних особливостей кожної держави розробкою  етичних норм повинна займатися  безпосередньо громадська організація  цієї держави, що є членом МФБ. Проте  якщо виходити з того, що суть професії бухгалтера у всьому світі характеризується прагненням забезпечити досягнення загальних цільових установок і  дотримання єдиних загальновизнаних фундаментальних  принципів, то виникає необхідність розробки міжнародного Кодексу етики  професійних бухгалтерів, покликаного  послужити основою для вироблення етичних вимог безпосередньо  в кожній державі [16].

Виходячи з вищевикладеного  при здійсненні своїх професійних  обов'язків аудитор повинен керуватися в першу чергу етичними принципами, розробленими Міжнародною федерацією бухгалтерів, які дозволяють, як було відмічено раніше, оцінити якість аудиторських послуг і підвищити  міру довіри до аудиту. До них відносяться:

- незалежність;

- чесність;

- об'єктивність;

- професійна компетентність і  належна сумлінність;